CC BY
5
[¡¡сник Нацiонального унiверситету "Льеiеська полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 3 (27), 2020
УДК 342.71
Софшська 1рина
Нацiональний унiверситет "Львiвська полггехшка", 1нституту права, психологiï та iнновацiйноï освгги,
докторка юридичних наук, доцентка кафедри конституцшного та мiжнародного права
iryna.d.sofinska@lpnu.ua ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-3853-7626 Researcher ID: http://www.researcherid.com/rid/T-1252-2017
ПРАВО ЛЮДИНИ НА ГРОМАДЯНСТВО В ОБ'СКТИВ1 еВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ з ПРАВ ЛЮДИНИ
http://doi.org/10.23939/law2020.27.233 © Соф1нська I., 2020
У сучасному глобалiзованому сет громадянство - це один Ï3 найважливших та найфундаментальшших правових шститу^в, якi визначають правовий статус особи, а також дихотомто взаемовщносин мiж особою та державою. Розмiрковуючи пiд правовим кутом зору, вважаемо, що право кожно'1 особи на громадянство е особистим невщ'емним, немайновим та невщчужуваним правом. У свт з давнiх-давен громадянство було саме тим правовим шдикатором i гумаштарним стандартом, який покликаний убезпечити полггичну особливiсть та конституцiйну (нацiональну) щентичшсть кожно'1 держави i гарантувати ш певну самобутнiсть, збалансований та стабiльний розвиток, незважаючи на перманентну геополггичну турбулентнiсть у свiтовому масштабi. Однак, так гаранты мають бути синхрошзованими iз поступовою iнтеграцiею громадян у сусшльство, Ухньою iнклюзивнiстю в життедiяльнiсть держави, гарантуванням прав людини, поваги до Ухнього приватного та амейного життя, зменшенням проявiв (прямоТ/непрямоТ) дискримшацн. Це доводять проаналiзованi нами ршення европейського суду з прав людини у справах (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. The United Kingdom (1985), Riener v. Bulgaria (2006), Genovese v. Malta (2012), Wagner and J.M. W.L. v. Luxemburg (2007), Stamose v. Bulgaria" (2013), Menneson v. France (2014) i Labassee v. France (2014), Biao v. Denmark (2016), Ramadan v. Malta (2016), Paradiso and Campanelli v. Italy (2017).
Ключовi слова: громадянство, право на громадянство, натурашзащя, европейська конвенщя про громадянство, европейський суд з прав людини, Конвенщя Ради европи про захист прав людини та основоположних свобод
Постановка проблеми. В добу сучасноï глобалiзацiï, перманентноï м^рацп, викликаноï военними дiями, змшою ктмату та шшими дiями антропогенного характеру, поглиблення сощаль-но-економiчноï кризи, пов'язано1' i3 поширення вiрусу COVID-19, характерним е поступовий розвиток прав людини та заборона будь-яко1' дискримiнацiï. Достеменно вiдомо, що на кшець 2018 р. у свт налiчувалося понад 74 млн м^анта (з них 20-22 млн бiженцiв; понад 3,5 млн шукачiв притулку; понад 2 млн 800 тис. ошб без визначеного громадянства; понад 41 млн 425 тис. внутршшх пересе-ленцiв тощо). Основними державами-призначеннями м^анта (бiженцiв та шукачiв притулку)
у Сврош стали Туреччина (майже 4 млн ошб), Шмеччина (майже 1 млн 448 тис. ошб), Францiя (майже 460 тис. оаб), Швецiя (майже 318 тис. осiб), Iталiя (майже 296 тис. оаб), Об'еднане Королiвство (понад 172 тис. ошб), Грецiя (137 тис. ошб) тощо [1]. Тому не дивно, що у цих та шших державах-призначеннях мiгрантiв у Сврош, громадянство та пов'язаш з ним питання стали тдставою звернення до Свропейського суду з прав людини (далi - ССПЛ).
Очевидно, що конституцшно-правовий iнститут громадянства не е безпосередньо предметом регламентацп Конвенцп Ради Свропи про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далi - СКЗПЛ) [2], оскшьки для цього у палг^ правових шструмешгв Ради Свропи е шший мiжнародно-правовий документ - Свропейська конвенщя про громадянство 1997 року (далi - -СКГ) [3]. Така ситуащя, властиво, не е явною перепоною для ССПЛ розглядати справи, безпосередньо пов'язаш iз сутнiстю та правовою природою громадянства, особливостями його набуття та/чи припинення. Найчастше правовими тдставами таких справ е порушення положень статтi 3 Протоколу № 4 до СКЗПЛ (йдеться про депортащю), а також комбшащя статп 8 СКЗПЛ (право на повагу до приватного i сiмейного життя) iз статтею 14 СКЗПЛ (заборона дискримшацп за будь-якою ознакою) [2]. Однак, цей перелш можливого застосування СКЗПЛ у контекст реалiзацil права людини на громадянство не е вичерпним.
Аналiз дослiдження проблеми. У статп виокремлено релевантнi напрацювання тих шоземних науковцiв (Р. Баубюка, Р. Белламi [4], Р. Брубейкера, П. Вейла [5], М. Вшка, Ю. Габер-маса [6], Р.-Ж. де Гроота, К. Йоппке [7], Дж. Керенса [8], Л. Оргада, А. Шахар та iнших), якi ранiше дослщжували матрицю громадянства, враховуючи актуальнi глобалiзацiйнi та цивiлiзацiйнi виклики (переважно антропогенного характеру), м^рацшш трансформацп та гарантування прав людини.
Переосмислення сучасно! матрицi громадянства характеризуеться переформатуванням дихо-томп взаемовщносин "особа - держава" як постшного у часопросторi правового та ефективного зв'язку мiж державою й особою, без зазначення етшчного походження особи, що передбачае певний (законодавчо визначений та закршлений) набiр взаемних прав, обов'язюв i привше1в незалежно вщ часу та способу набуття особою громадянства [9, с. 100].
На жаль, бшьшють сучасних укра1нських науковщв уникають питань, якi безпосередньо пов'язаш з осмисленням конституцшно-правового iнституту громадянства, його щннюного напов-нення i реалiзацil права кожно1 людини на громадянство. Переконаш, що найкращим, найповшшим i найглибшим комплексним дослiдженням у сферi громадянства сьогоднi е "Оксфордський довщ-ник iз громадянства" 2017 року [10, с. 33].
Мета статт полягае в аналiзi практики Свропейського суду з прав людини у сферi громадянства, в якш наявнють/вщсутшсть громадянства (як i основш способи його набуття та/чи припинення) е тдставою для дискримшацп та втручання компетентних оргашв публiчноl влади конкретное' держави у приватне та/чи шмейне життя особи.
Виклад основного матерiалу. Враховуючи численнi дослiдження у сферi громадянства та полггико-правово1 щентичносп особи, сьогоднi нема единого визначення громадянства, юнуе багато рiзних тлумачень та версш, оскiльки запропонована в СКГ 1997 р. дефшщя громадянства, як "правового зв'язку мiж особою та державою без зазначення етшчного походження особи" аксю-матично не визначае прюритетного принципу чи способу набуття громадянства, кшькосп громадянств одше1 особи водночас, не визначено вщмшносп у правах, обов'язках та спошб набуття громадянства [3].
Громадянство - це не теорiя (нудна, догматична, позбавлена душ^, а саме життя; з ушх земних речей - рiч найважливша та найвартiснiша[11, с. 1-4]. Витоки концепци громадянства, його первинне регламентування та формування матриц вбачаемо у французькш Декларацп прав людини
та громадянина 1789 р., яка у правовому сенс е "свщоцтвом про народження" громадянства, задекларовано, що "кожен громадянин е носГем не лише природних, священних та невщчужуваних прав людини, а й державних гарантш 1'х здшснення" [12].
Цшком подiляемо твердження Р. Кассена про те, що право людини на громадянство - це складне питання, яке "лежить" в юридичнш площиш i потребуе окремого законодавчого регулю-вання [13]. Однак, у свт дос не вироблено единого погляду на тлумачення поняття "громадянство" та не детермшовано його смислове наповнення, яке вщповщало б реалiям ХХ1 столггтя. Однi вченi (Х. Арендт у "Витоках тоталiтаризму" 1951 р., згодом суддя Е. Уоррен в окремш думщ до рiшення Верховного суду США у справi Perez v. Browne!! 1958 р.) в середиш XX столггтя стверджували, що громадянство е "основним правом людини, яке е шчим шшим, як правом мати
права" [14, c. 899- 923]. 1ншГ ж (Т. Мей) вже на початку ХХ1 столптя переконують, що сучасне
громадянство "бшьше не е правом, а винятково прившеем" [15], оскшьки набуття громадянства конкретно!' держави надае особГ додатковi гарантп безпеки, можливосп покращити власний добробут та визначити щлковиту перспективу на майбутне.
Вчеш, окреслюючи дискурс сучасноï концепцiï громадянства у свт, традицшно розмГр-ковують про чотири компоненти громадянства:
1) формальний правовий статус особи, який передбачае ефективний зв'язок мГж державою та особою;
2) cвоерiдний "пакунок" прав, обов'язюв та привше1в, якГ належать кожному громадянину конкретноï держави;
3) очевидний "набiр" вiдповiдальностi, чеснот i навичок, якГ пiдкреслюють демократичнiсть конкретноï держави;
4) колективну щентичшсть групи людей, якГ проживають у кордонах однiеï держави, мають однаковi щнносп та стиль життя, незалежно вгд ïхньоï етнiчноï, расовой релiгiйноï належностi (так званий "клуб", належнють до якого передбачае як виконання формальних вимог, так i отримання своерщного "бонусу" у виглядГ сощального забезпечення, безвiзових мандрiв шшими крашами чи полегшеного ведення бГзнесу) [16, c. 3].
Як вщомо, численнi науковцi, як украшсью, так i iноземнi, пропонують розглядати право на повагу до приватного i сГмейного життя у таких чотирьох вимiрах: шформацшному, фГзичному, комушкативному та просторовому [17, c. 362]. Можна дискутувати на предмет чгткого регламен-тування кожного з цих вимГрГв, але очевидним вважаемо те, що громадянство е присутшм якщо не у всГх, то принаймш у двох з них. Вважаемо, що громадянство в шформацшному вимГрГ передбачае збГр та поширення шформацп про особу (насамперед, у контекст реестрацiï та паспортизацiï особи), тодГ як в просторовому вимГрГ йдеться, передуем, про свободу пересування, вшьний вибГр мюця проживання, а також процес та мехашзм отримання та/чи припинення громадянства у формГ його втрати чи виходу з нього тощо.
Дискримшащя, передбачена у статтi 14 СКЗПЛ, у контекстi громадянства е пов'язаною, передовым, Гз його наявнiстю чи вщсутнютю, а також особливими шдставами та умовами його отримання чи припинення [2]. У цьому разГ дискримшащя полягае, передусГм, у порушенш реа-лiзацiï особою сво1х прав у результат прийняття ршення органами публiчноï влади, здшснення ними дп або бездГяльностг якГ спрямоваш на обмеження або надання переваги шшш особГ або груш осГб, якГ перебувають у схожш ситуацiï [18, c. 667-669]. У статп 14 СКЗПЛ чгтко вказано, що "користування правами та свободами, визнаними в цш Конвенцп, мае бути забезпечене без дискримшацп за будь-якою ознакою - статг раси, кольору шюри, мови, релГги, полгтичних чи шших переконань, нащонального чи сощального походження, належносп до нащональних меншин, майнового стану, народження, або за шшою ознакою" [2].
Така дискримшащя, зазвичай, може бути як прямою (коли ставлення до особи е менш сприятливим, шж те, яке стосуеться шших осГб в аналопчнш ситуацп), так i непрямою (якщо
нейтральна, на перший погляд, правова норма ставить особу у зв'язку i3 ïï громадянством чи релшею у несприятливе становище порiвняно з шшими особами). Виняток i3 цього правила стосовно непрямоï дискримшацп стосусться тих випадкiв, коли застосування та^ правовоï норми обгрунтоване правомiрною метою (legitimate aim), а засоби ïï досягнення е виправданими, на-лежними i необхiдними [17, c. 671]. Аналiзуючи використання непрямоï дискримшацп у громадянства необхiдно насамперед з'ясувати, чи iншi особи, якi мають громадянство конкретноï держави, в аналопчних чи в подiбних випадках перебувають у привiлейованому становищi, чи ш.
Поняття "приватне життя", передбачене ст. 8 СКЗПЛ, у практищ ССПЛ е нечггко визначеним, охоплюючи дуже широкий спектр питань. "Правда полягае у тому, що щелепи ст. 8 СКЗПЛ вщкрит вже досить широко"1, тому в об'ектив можуть попасти питання, яю пов'язаш iз громадянством, персональними даними особи, ïï реестращею та паспортизащею, свободою (руху) пересування тощо.
Факт будь-якого втручання у приватне життя (приватнють) людини е порушенням людськоï гiдностi, незалежносп та цiлiсностi особи [19, с. 971]. До прикладу, у справi Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. The United Kingdom (1985) трое заявниюв скаржилися на порушення статей 8 i 14 СКЗПЛ положеннями британського iммiграцiйного законодавства, оскшьки на пiдставi його застосування виникало значно бшьше перешкод для шоземщв чоловiчоï статi порiвняно з iноземцями жiночоï статi, якi хотiли возз'еднатися зi своïми нареченими або дружинами, яю проживали в Об'еднаному Королiвствi на законних шдставах [20]. Незважаючи на те, що ССПЛ не визнав порушення статп 8 СКЗПЛ (у п. 68 ршення сказано, що Договiрнi Сторони не мають жодного зобов'язання поважати право одружених пар на вибiр краши проживання, i, тому не зобов 'язаш приймати на постшне проживання подружжя, яю не мають громадянства i не е шдданими цiеï держави), вш ухвалив, що Об'еднане Королiвство порушило ст. 14 СКЗПЛ водночас iз ст. 8 СКЗПЛ, оскшьки "поняття дискримшацп зпдно iз змiстом ст. 14 СКЗПЛ передбачае, переважно, випадки, коли з особою чи групою ошб без належних шдстав поводяться прше, шж з iншими, навггь якщо СКЗПЛ i не передбачае кращого поводження" (п. 82 ршення)[20]. Отже, положення ст. 14 СКЗПЛ стосуеться, насамперед, нерiвностi в кожному конкретному випадку (у цш справу за ознакою статi) [20]. Дослщники стверджують, що стаття 14 СКЗПЛ пронизана задав-неними шкiдливим стереотипами щодо окремих демографiчних, соцiально-економiчних, релтйних груп i ï^ потрiбно змшювати [21, с. 707-738].
Досить несподiваною виявилася справа Riener v. Bulgaria (2006) [41, с. 18]. Заявницею у цш справi (у 1997 рощ) була особа з подвшним громадянством (болгарським за народженням та австршським у зв'язку iз натуралiзацiею), яка, проживаючи у Болгарiï, намагалася чотири рази вийти з болгарського громадянства (безрезультатно), продовжуючи жити у Болгари як шоземка. Пщставою ршення заявницi про припинення болгарського громадянства, яке звершилося у 2004 рощ, було проблеми iз фiскальними органами Болгарп (непогашена податкова заборгованiсть, численш суди, встановлення заборони на вшзд за кордон, виïмка паспорта громадянки Австрп). ССПЛ встановив порушення статп 2 Протоколу № 4 СКЗПЛ (свобода пересування), оскшьки запровадження заборони на вшзд, хоч i було обгрунтованим, однак непропорцшним (п. 130 ршення) [22]. Заявниця просила ССПЛ, щоби ш дозволили вийти з болгарського громадянства, однак ССПЛ наголосив, що питання щодо набуття/припинення громадянства не е регламентоваш та гарантоваш СКЗПЛ чи протоколами до œï (нема порушення статп 8 СКЗПЛ).
Так, в шшш справi Genovese v. Malta (2012) заявник, громадянин Об'еднаного Королiвства, стверджував, що нащональне законодавство Мальти щодо отримання громадянства за походженням на пiдставi права кровi (ius sanguinis) е дискримшацшним щодо нього [23], оскiльки, по-перше, вш народився у 1996 рощ у Шотланди, в Об'еднаному Королiвствi (екстра-територiально щодо Мальти); по-друге, його мати - громадянка Об'еднаного Королiвства, яка не перебувала у шлюбi з його бюлопчним батьком, громадянином Мальти, батьювство якого було шдтверджено юридично у судовому порядку та науково на пiдставi висновку медичноï експертизи (п. 3, 8
ршення) [23]. Коли мати заявника подала заяву про набуття ним мальтшського громадянства за походженням на пiдставi права кровi ius sanguinis,, ш було вщмовлено, аргументуючи тим, що мати заявника не е громадянкою Мальти, а про мальтшське громадянство батька не вказано у свщощи про народження заявника (п. 9-10 ршення) [23]. Матерi заявника було повщомлено, що заявник зможе отримати мальтшське громадянство, коли його бюлопчний батько-мальиець визнае свое батьювство i про це буде вказано у свщощи про народження заявника (п. 10-12 ршення) [23]. Маир заявника пошформували, що вщповщно до нащонального законодавства Мальти (ст. 5 п. 2 (b), 17 п. 1 тодшнього закону Мальти про громадянство) позашлюбна дитина може отримати мальтшське громадянство винятково у разiразi, коли ïï мати е громадянкою Мальти (п. 12, 14, 19 ршення) [23].
ССПЛ зазначив, що незважаючи на те, що положення ст. 8 СКЗПЛ безпосередньо не гарантуе право на громадянство конкретноï держави, однак, i не передбачае його свавшьне позбавлення (п. 30 ршення) [23]. Зважаючи на те, що шлюбна дитина, мати якоï не е громадянкою Мальти, а батько е, змогла би отримати мальтшське громадянство за походженням, то у цш справi Суд у п. 36, 39, 43, 49 ршення встановив наявнють непрямоï дискримшацп заявника з огляду на його правовий статус позашлюбноï дитини та стал того з батьюв, який може "передати" мальтшське громадянство (ви-щезгадана комбшащя статей 8 i 14 СКЗПЛ) [23]. Окрему думку щодо цього ршення ССПЛ висловив Джефрi Валеншя, суддя ad hoc у цш справу зауваживши, що вщсутнють "шмейного життя" у заявника з його бюлопчним батьком не е перепоною для отримання заявником мальтшського громадянства (до прикладу на тдсташ натуралiзацiï)[23].
Свропейсью вчеш Р.-Ж. де Гроот та М. Вшк наголошують, що важливють справи Genovese v. Malta важко переощнити, оскiльки вперше ССПЛ чггко визначив, що питання щодо доступу до громадянства перебувае у матриц Конвенцп як частина соцiальноï щентичносп особи i належить до ïï приватного життя [24, с. 317-325]. На пiдставi цього ршення ССПЛ нацюнальне законодавство Мальти щодо громадянства було змшене з метою уникнення можливоï подальшоï дискримiнацiï 12.
Важливим для опредметнення громадянства у контексп привiлейованоï натуралiзацiï внас-лiдок усиновлення вважаемо рiшення ССПЛ у справi Wagner and J.M. W.L. v. Luxemburg (2007) [25]. У цш справi заявник Жанна Вагнер, громадянка герцогства Люксембург, наполягала на порушенш ст. 8 i 14 СКЗПЛ у зв'язку iз реестращею у Люксембурзi усиновлення дiвчинки iз Перу та трансферту ш люксембурзького громадянства. Компетентнi органи влади герцогства Люксембург вщмовили у визнанш цього усиновлення у зв'язку з тим, що заявниця була маир'ю-одиначкою (це суперечить нащональному законодавству). ССПЛ "побачив" порушення ст. 8 (имейт зв'язки iснують de facto з часу усиновлення) i 14 СКЗПЛ (суд знайшов чпта прояви дсикримшацп) [25].
Важливою для опредметнення та унаочнення "заборони на вшзд громадян (travel ban)" вважаемо остаточне ршення ССПЛ у справi Stamose v. Bulgaria (2013) [26]. Заявник, громадянин Болгарп, який постшно проживае в Об'еднаному Королiвствi, навчаючись у США з 1998 року, прострочив студентську вiзу i в жовтш 2003 року був депортований до Болгарп. Компетентш органи Болгарп забрали у нього закордонний паспорт та заборонили вшзд термшом на два роки (до кшця жовтня 2005 року), бажаючи зменшити iммiграцiю громадян Болгарп до США та держав-учасниць СС. Це була одна iз перших справ ССПЛ щодо застосування компетентними органами держави заборони вшзду (travel ban) власних громадян (п. 29 ршення) [26]. Незважаючи на те, що Болгарiя стала (i залишаеться до тепер) державою-постачальницею м^рашгв (як легальних, так i нелегальних), будучи державою-учасницею СС з 2007 року, ïï громадяни отримали свободу (руху) пересування, яка може бути обмеженою у виняткових випадках. ССПЛ виявив порушення ст. 2 Протоколу № 4 до СКЗПЛ (свобода пересування) (п. 37 ршення) [26]. Наслщком встановленоï заборони вшзду (travel ban) стала неможливють вщвщувати матр (громадянку США) та брата, яю проживали у США, що у контексп статп 8 СКЗПЛ шдпадало шд "втручання у шмейне життя". ССПЛ вважае заяву про порушення статп 8 СКЗПЛ прийнятною (п. 42 ршення), однак порушення статп 2 Протоколу № 4 СКЗПЛ "поглинае" його [26].
Не так давно, у 2014 р., дослщники правовоï доктрини громадянства доповнили цей неви-черпний перелГк ще одним значенням громадянства: ius pecuniae [27, c. 8-12]. Громадянство у цьому розумшш потрактоване як "товар" на свгговому ринку, чия природа залежить вщ винятково економГчних (фшансових) чинниюв, а процес лiбералiзацiï доступу особи до громадянства як правового статусу уповшьнюеться (гальмуеться) на тдставГ очевидних полгтико-правових обмежень. Незважаючи на це, европейсью науковщ (Р. Баубюк, С. Джанюч, К. Йоппке) дос наполегливо переконують, що громадянство е фундаментальним елементом полгшки кожноï демократичноï держави i не може виражатися винятково у щновому (швестицшному) еквГвалент без врахування попереднього укоршення у державГ [28, c. 235-250].
Дискурс у правовому полГ щодо "громадянства вщ народження" протягом останшх деся-тилпъ помГтно змшився пщ впливом консюмеризму. Постають новГ виклики, пов'язаш Гз питань набуттям громадянства у зв'язку Гз фшащею на пщставГ права кровГ (ius sanguinis) дпъми, зачатими та народженими за допомогою допомГжних репродуктивних технологш (сурогатного материнства). ДвГ справи (Menneson v. France [29] i Labassee v. France [30]) - схожг ршення в обох було прийняте 26 вересня 2014 року. В обох справах французью подружш пари стали учасниками програм сурогатного материнства у США, оскшьки пари були безплщними, а у Францп сурогатне материнство е поза законом (ст. 16 Цившьного кодексу Францп) [31], а у деяких штатах США (в Арканзас^ у Вермонту КалГфорни, Массачусетсу Мшнесоту Техас та ФлоридГ) - дозволене, однак, Гз певними застереженнями (потенцшш батьки дитини повинш перебувати у шлюбГ).
Позитивним результатом програм сурогатного материнства стало народження у США дГтей, яю вщ народження набули подвшне (множинне) громадянство: на пщставГ права кровГ ius sanguinis - французьке за походженням бюлопчного батька-громадянина Францiï i права грунту ius soli -американське за мюцем народження. Однак, батьки не змогли належним чином оформити дГтям французью документи про народження, оскшьки французью дипломатичш представництва вщмовили у державнш реестрацiï 1хнього народження, а також довести факт ïхньоï належносп до громадянства Францп за народженням на пщставГ застосування права кровГ ius sanguinis [32, c. 281-290].
ССПЛ, розглянувши щ справи на предмет порушення вимог ст. 8 СКЗПЛ (право на повагу до приватного життя), постановив, що не стшьки йдеться про вщмову компетентних оргашв Францп визнати "сГмейш зв'язки" мГж заявниками, скшьки про втручання у реалГзащю 1хнього права на повагу лише до приватного життя у свил ст. 8 СКЗПЛ (п. 48 ршення у справГ Menneson v. France [29]; п. 50 ршення у справГ Labassee v. France [30]). ССПЛ у ршенш вказав, що таке втручання оргашв держави е виправданим i вщбулося в межах нащонального законодавства Францп, яке передбачае, що договГр мГж бюлопчними / юридичними батьками та сурогатною матГр'ю е недшсним, а тому не виникае жодних юридичних наслщюв. На шальках терезГв "лежали" штереси заявниюв та державш штереси Францп.
Також ССПЛ дшшов висновку про те, що неможливють встановити набуття громадянства дитини за народженням за громадянством бюлопчного батька тягне за собою порушення права дГтей на повагу до 1хнього приватного життя, оскшьки громадянство е частиною щентичносп особи, яка у випадку народження особи сурогатною матГр'ю може страждати вщ "бентежноï непевносп (troublante incertitude)" (п. 96-97 ршення у справГ Menneson v. France [29]; п. 75-76 ршення у справГ Labassee v. France [30]). Однак, Гз ршень ССПЛ не е зрозумшим, чи набудуть дгш вщ народження французьке громадянства за походженням на пщставГ права кровГ ius sanguinis? Чи на пщставГ реестрацп у зв'язку Гз встановленням батьювства?
У справГ Biao v. Denmark (2016), де заявники, громадянин Данп, родом Гз Того, та його дружина, громадянка Гани, яю проживають у Швецп, стверджували, що нова редакщя данського закону про чужинщв щодо пщстав возз'еднання сiм'ï (це стало можливим для дружин / чоловтв осГб, яю були громадянами Данп вщ народження чи пере1хали у Дашю малими дпъми, але легально прожили в краш 28 роюв) е дискримшацшним (непряма дискримшащя осГб за етшчним походженням, яю отримали данське громадянство на пщставГ фiлiацiï та натуралГзацп) [33].
ССПЛ вщзначив, що, по-перше, СКЗПЛ не гарантуе право на воз'еднання сiм'ï, а тому вщмшносп у тдставах до цього не е предметом розгляду, по-друге, у закон Дани про чужинщв не йдеться про непряму дискримшащю ошб за етшчним походженням. Вщомо, що "правило 28 роюв" е дискусшним помiж рiзних мiжнародних iнституцiй, однак, воно не створюе тдстав для дискримшацп ошб за етшчним походженням (п. 33 ршення) [33]. Це правило е пропорцшним, оскшьки стосуеться вшх громадян Данiï, незалежно вщ того, як вони отримали данське громадянство (на пiдставi фшаци, натуралiзацiï чи реiнтеграцiï тощо). Суд постановив, що у цш справi вiдсутне порушення "класичноï комбiнацiï" у контексп громадянства (ст. 8 у поеднанш зi ст. 14 СКЗПЛ) [33]. Правозахисники у коментарях до цього ршення ССПЛ вщзначали досить дискусшним те, що, по-перше, ССПЛ не вважае Свропейську конвенщю про громадянство важливою правовою тдставою для цiеï справи (п. 95 ршення), незважаючи на те, що ця конвенщя теж е документом Ради Свропи, а Дашя ïï ратифшувала у 2002 рощ. По-друге, у подружжя е син, який набув громадянство Дани за народженням на пiдставi ius sanguinis, але який не може жити у Данп легально з обома батьками, оскшьки воз'еднання сiм'ï неможливе у зв'язку з вимогами "правила 28 роюв" [34].
В окремш думщ до ршення Великоï палати у 2016 Ганна Юдювська, ддача суддя ССПЛ вщ Украши, вiдзначила, що "стаття 8 Конвенцiï prima facie не захищае вибiр сiм'ï проживати у конкретнш державi, якщо один з подружжя не е громадянином цiеï держави, i ця держава не мае виконувати своï зобов'язання, якщо йдеться про заборону на возз'еднання сiм'ï для негромадян лише в дуже серйозних випадках". Також, на ïï думку, ст. 14 була порушена, оскшьки "правило 28 роюв" таки мае ефект непрямоï дискримшацп в силу надання переваги в однаковш ситуацп громадянам Данп данського походження [34]. Ршення ССПЛ у цш справi виявилося далеко неоднозначним, оскшьки трое суддiв у спшьнш окремш думщ вщмовилися розумiти анти-дискри-мiнацiйну статтю 14 Конвенцiï як таку, що дозволяе виникнення "громадянства другого класу", оскiльки очевидно нейтральне для нацiональноï безпеки Данiï "правило 28 роюв" виокремлюе серед громадян Данп групу натуралiзованих громадян, тодi як громадяни за народженням потрапляють у прившейоване становище [35, с. 2-10].
Справу Ramadan v. Malta (2016) [36] можна справедливо вважати першою справою ССПЛ щодо позбавлення громадянства, бо аналопчш попередш скарги були "вщкинуп як несушст з ratione materiae, оскшьки Конвенщя не гарантуе права на громадянство" [37]. Однак, враховуючи еволютивну штерпретащю СКЗПЛ протягом останшх роюв, ССПЛ не виключив, що свавшьна вщмова у громадянсга може в певних випадках мати суттевий вплив на приватне життя особи. Це стосуеться i випадюв свавшьного позбавлення вже набутого громадянства у зв'язку з нату-ралiзацiею.
У цш справi заявник стверджував, що позбавлення його мальтшського громадянства порушило права, гарантоваш йому ст. 8 СКЗПЛ, оскшьки в результат вш став особою без громадянства [36]. Свого часу вш мав вщмовитися вщ свого египетського громадянства, щоб стати громадянином Мальти, оскшьки m Сгипет, ш Мальта не визнавали можливють подвшного громадянства в особи. Проаналiзувавши два аспекти - чи було позбавлення громадянства свавшьним та наскшьки серйозними були наслщки цього рiшення для приватного життя заявника, Суд п'ятьма голосами проти двох, не знайшов порушення ст. 8 СКЗПЛ. Суддя ССПЛ вщ Португали Паолу Пшту де Альбукерке в окремш думщ до цього ршення критикуе "невиправдаш, дракошвсью заходи" щодо заявника, оскшьки в нш здшснений аналiз права на громадянство вщповщно до мiжнародних та европейських правових норм [36].
Науковщ, коментуючи це рiшення ССПЛ, стверджують, що ССПЛ вщмовляеться вимiряти серйознiсть питань громадянства, оскiльки ССПЛ розглядае однаково припинення (анулювання) громадянства та втрату доступу до громадянства; по-друге, передбачае, що немае жодного зна-чення, що заявник у результат припинення громадянства стане апатридом (особою без громадянства) i, по-трете, звинувачуе заявника у цьому [38].
I нарештг остаточне ршення ССПЛ у справГ Paradiso and Campane!!i v. Italy (2017)[39], яка стосувалася безплщного ггалшського подружжя, котрГ за допомогою медичноï клики в МосквГ та медичних технологш, заборонених в 1талп, змогли отримати дитину Т. С., народжену сурогатною матГр'ю в Роси у 2011 рощ вщ невщомого донора (по-перше, в Роси дозволене сурогатне материнство; по-друге, у свщощи про народження дитини саме заявники були зазначеш ïï батьками) [39]. В Iталiï на законодавчому рГвш дозволено безплщним парам використання деяких допомГжних репродуктивних технологш, таких як штучне заплщнення, але заборонено укладати договори про сурогатне материнство з третГми сторонами.
ССПЛ встановив у п. 131, що мГж Т. С. та заявниками немае жодного бюлопчного зв'язку (на вщмшу вщ попередшх справ Menneson v. France (2014) i Labassee v. France (2014), коли заявники були бюлопчними батьками дГтей). Т. С. забрали вщ заявниюв, хлопчик вважався знайдою, протягом двох роюв вш перебував у дитячому будинку, невщомому для заявниюв, i не був зареестрований. Згодом вш отримав шше Гм'я та свщоцтво про народження (а також гталшське громадянство на пщставГ права грунту як знайда вщповщно до п. 2 ст. 1 гталшського закону про громадянство 1992 року) [40] i був переданий шшш прийомнш смЧ з метою подальшого усиновлення. В остаточному ршенш ССПЛ (п. 215 ршення) [39] встановив, що негайна та незворотня сепаращя дитини вщ батьюв е рГвносильною (тотожною) втручанню в 1хне приватне життя, однак, порушення заявниками положень ггалшського законодавства може спричинити посилення беззаконня у державГ та завдати шкоди громадському порядку. А тому не було порушенням ст. 8 СКЗПЛ [39].
Висновки. Свропейський суд з прав людини послуговуеться Конвенщею Ради Свропи про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (стаття 8) як правовим барометром щодо встановлення порушення прав людини, наявносп дискримшацп у дГях компетентних оргашв публiчноï влади чи 1хнього втручання у приватне чи сГмейне життя людей. Ршення Свропейського суду з прав людини, зокрема у справах Genovese v. Malta (2012) i Ramadan v. Malta (2016), вже стали ефективним шструментом та законною пщставою для перегляду европейськими державами свого нащонального законодавства у сферГ громадянства з метою забезпечення гендерноï збалансо-ваносп, зменшення дискримшацшних ризиюв та пщсилення i^ï людиноцентризму у громадянствг
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. UNHCR Statistics: The World in Numbers. Retrieved from: http://popstats.unhcr.org/en/overview. (accessed: 22.04.2020). 2. The Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, the European Convention on Human Rights, 4 November 1950. Retrieved from: https://www.echr.coe.int/ Documents/Convention_ENG.pdf. (accessed on: 15.02.2020). 3. European Convention on Nationality, 06.11.1997, ETS No. 166. Retrieved from: https://www.coe.int/en/web/conventions/full-list/-/conventions/treaty/166) (accessed on: 15.02.2020) 4. Bellamy, R. Citizenship: A Very Short Introduction. Oxford University Press, 2008. 152 p. 5. Weil, P. From conditional to secured and sovereign: The new strategic link between the citizen and the nationstate in a globalized world. International Journal of Constitutional Law. 2011. Vol. 9, Iss. 3-4. P. 615-35. 6. Habermas, J. 'Citizenship and National Identity' in Condition of Citizenship by Steenbergen, Bart Van ed, SAGE Publications, 1994. P. 20-35. 7. Joppke, Ch. 'Liberal Citizenship Is Duty-Free' in RSCAS "ShouldEU citizenship be duty-free?" European University Institute, 2017. P. 2-8. 8. Carens, J. 'Aliens and Citizens: The Case for Open Borders' in Kymlicka W (ed), The Rights of Minority Cultures, Oxford University Press, 1995, 387 p. 9. Софшська, I. Фi-лософсько-правова вiзiя доктрини громадянства., ЛьвГв : Каменяр, 2018. 346 с. 10. Shachar A. and Bauböck R. and Bloemraad I. and Vink m. (eds), The Oxford Handbook of Citizenship., Oxford University Press, 2017. 816 р. 11. Citizenship by Shaw Desmond, Hodder and Stroughton Limited. London, 1922. P. 1-4. 12. Déclaration des Droits de l'Homme et du Citoyen de 1789. Retrieved from: http://www.conseil-constitutionnel.fr/ conseilconstitutionnel/ francais/la-constitution/la-constitution-du-4-octobre-1958/declaration-des-droits-de-lhomme-et-du-citoyen-de-1789. 5076.html> (accessed on: 22.02.2020). 13. The Universal Declaration of Human Rights. The travaux préparatoires (Volume I. October 1946 to November 1947). Cambridge University Press, 2014. 823 p. 14. Spiro, P. The (Dwindling) Rights and Obligations of Citizenship. William & Mary Bill Rights Journal. 2013. Vol. 21, Iss. 899. P. 899-923. 15. Gibney, M. 'Theresa May must not further erode Britons' rights to citizenship' (The Guardian, 14
November 2013) Retrieved from: https://www.theguardian.com/ commentisfree/2013/nov/14/theresa-may-erode-britons-citizenshipright. (accessed on: 21.04.2020) 16. Bauböck, R. Stakeholder Citizenship: An Idea Whose Time Has Come? Migration Policy Institute, 2008. P. 3. 17. Шевчук, С. Судовий захист прав людини. Практика Свропейського Суду з прав людини у контекстi захiдноï правово'1 традицН. 2-ге вид., випрл доп . Кшв : Реферат, 2007. С. 362. 18. Reid, K. A Practitioner's Guide to the European Convention on Human Rights. 5th edition. Sweet & Maxwell : 2015. P. 667-669. 19. Bloustein, Е. Privacy as an Aspect of Human Dignity : An Answer to Dean Prosser. New York University Law Review. 1964. Volume 39. Р. 971. 20. Judgment of the European Court of Human Rights in case of "Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. The United Kingdom" (1985). Retrieved from: http://www.lawschool.cornell.edu/womenandiustice/upload/Abdulaziz.pdf. (accessed on: 22.04.2020). 21. Timmer, A. Toward an Anti-Stereotyping Approach for the European Court of Human Rights. Human Rights Law Review. 2011. Vol. 11, Iss. 4. P. 707-738. 22. Judgment of the Fifth Section of the European Court of Human Rights in case of "Riener v. Bulgaria" (2006). Retrieved from: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22tabview% 22:[%22document %22],%22itemid%22:[%22001-75463%22]}. (accessed on: 22.04.2020). 23. Judgment of the European Court of Human Rights in case of "Genovese v. Malta" (2012). Retrieved from: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-106785. (accessed on: 22.04.2020). 24. de Groot R.-G. and Vonk O. Nationality, Statelessness and ECHR's Article 8 : Comments on Genovese v. Malta. European Journal of Migration and Law. 2012., Vol. 14, Iss. 3. P. 317-325. 25. Judgment of the First Section of the European Court of Human Rights in case " Wagner and J.M. W.L. v. Luxemburg' (2007). Retrieved from: https://hudoc.echr.coe.int/eng# {"appno":["76240/01"],"documentcollectionid2": ["CASELAW"],"itemid": ["001-81328"]} 26. Judgment of the Fourth Section of the European Court of Human Rights in case "Stamose v. Bulgaria" (2013). Retrieved from: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22: [%22001-115160%22]}. (accessed on: 22.04.2020). 27. Dzankic, J. The Global Market for Investor Citizenship, Palgrave Macmillan, 2019. P. 8-12. 28. Sofinska, I. Money-based Citizenship Acquisition vs. Country Belonging
Wordwide. Ianus--Diritto e Finanza, Rivista di studi giuridici. 2019. n. 19 - giugno. P. 235-250. 29. Judgment of
the Fifth Section of the European Court of Human Rights in case of "Mennesson v. France" (2014). Retrieved from: https://hudoc.echr. coe.int/eng#{"itemid":["001-145179"]}. (accessed on: 22.04.2020). 30. Judgment of the Fifth Section of the European Court of Human Rights in case of "Labassee v. France" (2014). Retrieved from: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-145180"]}. (accessed on: 22.04.2020). 31. Code civil / Législation, Musée Criminocorpus publié le 25 juin 2014, consulté le 23 novembre 2017. Retrieved from: https://criminocorpus.org/fr/reperes/legislation/versions/698/57/diff/pdf/. (accessed on: 22.04.2020). 32. Поединок О. Неконвенцшне право? Право на громадянство в практищ Свропейського суду з прав людини та Свропейсько1 комки з прав людини / Сучаснi проблеми мiжнародного права. Liber Amicorum до 60-р1ччя проф. М. В. Буроменського : моногр. / авт.кол.; за ред. В. М. Репецького та В. В. Гутника. Львiв; Одеса : Фешкс, 2017. С. 281-290. 33. Judgment of the European Court of Human Rights in case of "Biao v. Denmark' (2016). Retrieved from: http://www.refworld.org/cases,ECHR,574473374.html. (accessed on: 22.04.2020). 34. Timmer А. Guest Post on Biao v Denmark. Retrieved from: http://echrblog.blogspot.com/ 2014/04/guest-post-on-biao-v-denmark.html) (accessed on: 08.04.2020). 35. Ersb0ll E. Biao v. Denmark - Discrimination among citizens? RSCAS 2014/79, European University Institute : Robert Schuman Centre for Advanced Studies, EUDO Citizenship Observatory, July 2014. 24 р. 36. Judgment of the European Court of Human Rights in case of "Ramadan v. Malta" (2016). Retrieved from: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-163820. (accessed on: 22.04.2020). 37. Юдшвська, А. ССПЛ: позбавлення людини громадянства не порушуе стандарпв Ради Свропи. Свропейська правда, 22 червня 2016. 38. Dembour M.-B. Ramadan v. Malta: When will the Strasbourg Court understand that nationality is a core human rights issue? Retrieved from: https://strasbourgobservers.com/ 2016/07/22/ramadan-v-malta-when-will-the-strasbourg-court-understand-that-nationality-is-a-core-human-rights-issue/). (accessed on: 22.04.2020). 39. Judgment of the Grand Chamber of the European Court of Human Rights in case of "Paradiso and Campanelli v. Italy" (2017). Retrieved from: https://lovdata.no/static/EMDN/emd-2012-025358-2.pdf. (accessed on: 22.04.2020). 40. Act No. 91 of 5 February 1992 (Italy). Retrieved from: https://www.legislationline.org/documents/id/20122). 41. The right to leave country. Issue Paper by Council of Europe Commissioner for Human Rights, 2014. 65 p.
REFERENCES
1. UNHCR Statistics: The World in Numbers. Retrieved from: http://popstats.unhcr.org/en/overview. (accessed: 22.04.2020). 2. The Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, the European Convention on Human Rights, 4 November 1950. Retrieved from: https://www.echr.coe.int/ Documents/Convention_ENG.pdf. (accessed on: 15.02.2020). 3. European Convention on Nationality, 06.11.1997, ETS No. 166. (URL: https://www.coe.int/en/web/conventions/full-list/-/conventions/treaty/166) accessed on:
15.02.2020. 4. Bellamy, R. Citizenship: A Very Short Introduction Oxford University Press, 2008. 152 p. 5. Weil, P. From conditional to secured and sovereign: The new strategic link between the citizen and the nationstate in a globalized world. International Journal of Constitutional Law. 2011. Vol. 9, Iss. 3-4, P. 615-35. 6. Habermas, J. 'Citizenship and National Identity' in Condition of Citizenship by Steenbergen, Bart Van ed, SAGE Publications, 1994. P. 20-35. 7. Joppke, Ch. 'Liberal Citizenship Is Duty-Free' in RSCAS "Should EU citizenship be duty-free? " European University Institute, 2017, P. 2-8. 8. Carens, J. 'Aliens and Citizens: The Case for Open Borders' in Kymlicka W (ed), The Rights of Minority Cultures, Oxford University Press, 1995, 387 p. 9. Sofinska, I. Filosofsko-pravova vizija gromadjanstwa. [Philosophic and legal vision of citizenship doctrine]. Lviv: Kamenyar 2018., 346 p. [in Ukrainian]. 10. Shachar, A. and Bauböck, R. and Bloemraad, I. and Vink, M. (eds), The Oxford Handbook of Citizenship, Oxford University Press, 2017. 816 p. 11. Citizenship by Shaw Desmond (London: Hodder and Stroughton Limited, 1922) P. 1-4. 12. Déclaration des Droits de l'Homme et du Citoyen de 1789. Retrieved from: http://www.conseil-constitutionnel.fr/irancais/la-constitution/la-constitution-du-4-octobre-1958/declaration-des-droits -de-lhomme-et-du-citoyen-de-1789.5076.html> (accessed on: 22.02.2020). 13. The Universal Declaration of Human Rights. The travaux préparatoires (Volume I. October 1946 to November 1947) Cambridge University Press, 2014. 823 p. 14. Spiro, P. The (Dwindling) Rights and Obligations of Citizenship. William & Mary Bill Rights Journal. 2013. Vol. 21, Iss. 899. P. 899-923. 15. Gibney, M. 'Theresa May must not further erode Britons' rights to citizenship' (The Guardian, 14 November 2013). Retrieved from: https://www.theguardian.com/commentisfree/ 2013/nov/14/theresa-may-erode-britons-citizenshipright. (accessed on: 21.04.2020). 16. Bauböck, R. Stakeholder Citizenship: An Idea Whose Time Has Come? Migration Policy Institute, 2008. P. 3. 17. Shevchuk S. Sudovyj zaxyst praw ljudyny. Praktyka Jevropejs' koho sudu z praw ljudyny u konteksti zaxidnoji pravovoji tradyciji. [Judicial protection of human rights. Case law of the European Court of Human Rights in the context of the Western legal tradition]. 2nd edition. Kyiv : Referat, 2007. P. 362. 18. Reid, K. A Practitioner's Guide to the European Convention on Human Rights. 5th edition. Sweet & Maxwell : 2015. pp. 667-669. 19. Bloustein, E. Privacy as an Aspect of Human Dignity: An Answer to Dean Prosser. New York University Law Review. 1964., Volume 39,. P. 971. 20. Judgment of the European Court of Human Rights in case of "Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. The United Kingdom" (1985). Retrieved from: http://www.lawschool.cornell.edu/ womenandiustice/ upload/Abdulaziz.pdf. http://www.lawschool.cornell.edu/ womenandiustice/upload/Abdulaziz.pdf. (accessed on: 22.04.2020). 21. Timmer A. Toward an Anti-Stereotyping Approach for the European Court of Human Rights. Human Rights Law Review. 2011., Volume 11, Issue 4. P. 707-738. 22. Judgment of the Fifth Section of the European Court of Human Rights in case of "Riener v. Bulgaria" (2006). Retrieved from: https://hudoc.echr. coe.int/eng#{%22tabview%22: [%22document%22],%22itemid%22:[%22001-75463%22]}. (accessed on: 22.04.2020). 23. Judgment of the European Court of Human Rights in case of "Genovese v. Malta" (2012). Retrieved from: http://hudoc.echr. coe.int/eng?i=001-106785. (accessed on: 22.04.2020). 24. de Groot, R.-G. and Vonk, O. Nationality, Statelessness and ECHR's Article 8: Comments on Genovese v. Malta. European Journal of Migration and Law. 2012., Volume 14, Issue 3. P. 317-325. 25. Judgment of the First Section of the European Court of Human Rights in case "Wagner and J.M.W.L. v. Luxemburg' (2007). Retrieved from: https://hudoc.echr.coe.int/eng# {"appno":["76240/01"]," documentcollectionid2'':[''CASELAW''],"itemid":["001-81328"]}. 26. Judgment of the Fourth Section of the European Court of Human Rights in case "Stamose v. Bulgaria" (2013). Retrieved from: https://hudoc.echr.coe.int/ fre#{%22itemid%22: [%22001-115160%22]}. (accessed on: 22.04.2020). 27. Dzankic, J. The Global Market for Investor Citizenship, Palgrave Macmillan, 2019. P. 8-12. 28. Sofinska, I. Money-based Citizenship Acquisition vs. Country Belonging Wordwide. Ianus--Diritto e Finanza, Rivista di studi giuridici. 2019. n. 19--giugno. P. 235250. 29. Judgment of the Fifth Section of the European Court of Human Rights in case of "Mennesson v. France" (2014). Retrieved from: https://hudoc.echr.coeint/eng#{''itemid'':[''001-145179'']}. (accessed on: 22.04.2020). 30. Judgment of the Fifth Section of the European Court of Human Rights in case of "Labassee v. France" (2014). Retrieved from: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{''itemid'':[''001-145180'']}. (accessed on: 22.04.2020). 31. Code civil / Législation, Musée Criminocorpus publié le 25 juin 2014, consulté le 23 novembre 2017. Retrieved from: https://criminocorpus.org/ir/reperes/legislation/versions/698/57/diif/pdf/. (accessed on: 22.04.2020). 32. Poiedynok, O. 'Nekonventsiine pravo? Pravo na hromadianstvo v praktytsi Yevropeiskoho sudu z prav liudyny ta Yevropeiskoi komisii z prav liudyny' ['Unconventional right? The right to citizenship in the practice of the European Court of Human Rights and the European Commission of Human Rights'] v Repetskyi V. ta Hutnyk V. (red), Suchasni problemy mizhnarodnoho prava. Liber Amicorum do 60-richchia prof. M. V. Buromenskoho: monohrafiia [Current Problems of International Law. Liber Amicorum Professor Mykhaylo Buromenskiy in Honour of His 60th Birthday] (Feniks 2017). P. 281-290. 33. Judgment of the European Court of Human Rights in case of "Biao v. Denmark" (2016). Retrieved from: http://www.refworld.org/cases,ECHR,574473374.html. (accessed on: 22.04.2020).
34. Timmer А. Guest Post on Biao v Denmark. Retrieved from: http://echrblog.blogspot.com/ 2014/04/guest-post-on-biao-v-denmark.html) (accessed on: 08.04.2020). 35. Ersb0ll, E. Biao v. Denmark - Discrimination among citizens? RSCAS 2014/79, European University Institute: Robert Schuman Centre for Advanced Studies, EUDO Citizenship Observatory, July 2014. 24 р. 36. Judgment of the European Court of Human Rights in case of "Ramadan v. Malta" (2016). Retrieved from: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-163820. (accessed on: 22.04.2020). 37. Yudkivska, А. YSPL: pozbavlennja ljudyny gromadjanstwa ne porushuje standartiv Rady Jewropy. [ECtHR: Deprivation of citizenship does not violate Council of Europe standards]. Yevropejska pravda, 22 June 2016. 38. Dembour M.-B. Ramadan v. Malta: When will the Strasbourg Court understand that nationality is a core human rights issue? Retrieved from: https://strasbourgobservers.com/2016/07/22/ramadan-v-malta-when-will-the-strasbourg-court-under-stand-that-nationality-is-a-core-human-rights-issue/). (accessed on: 22.04.2020). 39. Judgment of the Grand Chamber of the European Court of Human Rights in case of "Paradiso and Campanelli v. Italy" (2017). Retrieved from: https://lovdata.no/static/EMDN/emd-2012-025358-2.pdf. (accessed on: 22.04.2020). 40. Act No. 91 of 5 February 1992 (Italy). Retrieved from: https://www.legislationline.org/ documents/id/20122. (accessed on: 22.04.2020). 41. The right to leave country. Issue Paper by Council of Europe Commissioner for Human Rights, 2014. 65 p.
Дата надходження: 30.04.2020р.
Iryna Sofinska
Lviv Polytechnic National University, Institute of Law, Psychology and Innovative Education,
Dr. hab., Associate Professor
THE HUMAN RIGHT TO CITIZENSHIP IN THE LENS OF THE EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS
Abstract: In this article, I research merely on the case-law of the European Court of Human Rights regarding citizenship, its acquisition, and termination (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. The United Kingdom (1985), Riener v. Bulgaria (2006), Genovese v. Malta (2012), Wagner and J.M.W.L. v. Luxemburg (2007), Stamose v. Bulgaria" (2013), Menneson v. France (2014) i Labassee v. France (2014), Biao v. Denmark (2016), Ramadan v. Malta (2016), Paradiso and Campanelli v. Italy (2017)). In today's globalized world, citizenship is one of the most essential and fundamental things that determine a person's legal status as well as the dichotomy of the relationship between the individual and a particular state. Every person has the right to a nationality, which is personal and inalienable. In the ancient world, citizenship was the very legal indicator and humanitarian standard, which aims to protect the political feature and constitutional (national) identity of each state; to guarantee balanced and stable development, despite the permanent geopolitical and global turbulence. However, such guarantees should be in sync with the gradual integration of every citizen into society, his/her inclusiveness in the life of the state, guaranteeing human rights, respect for their privacy and family life, reducing manifestations of (direct/indirect) discrimination.
Key words: citizenship, right of citizenship, naturalization, European Convention on Nationality, European Court of Human Rights, Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms.
