Научная статья на тему 'Право человека умереть естественным образом как составляющая содержания права на жизнь (современные православные представления в свете международных стандартов)'

Право человека умереть естественным образом как составляющая содержания права на жизнь (современные православные представления в свете международных стандартов) Текст научной статьи по специальности «Государство и право. Юридические науки»

CC BY
128
23
Поделиться
Ключевые слова
ПРАВО НА ЖИТТЯ / ПРАВА ЛЮДИНИ / МіЖНАРОДНі СТАНДАРТИ / ПРАВОСЛАВ'Я / ЕВТАНАЗіЯ / СМЕРТНА КАРА / RIGHT FOR LIFE / HUMAN RIGHTS / INTERNATIONAL STANDARDS / ORTHODOXY / EUTHANASIA / CAPITAL PUNISHMENT / ПРАВО НА ЖИЗНЬ / ПРАВА ЧЕЛОВЕКА / МЕЖДУНАРОДНЫЕ СТАНДАРТЫ / ПРАВОСЛАВНЕ / ЭВТАНАЗИЯ / СМЕРТНАЯ КАЗНЬ

Аннотация научной статьи по государству и праву, юридическим наукам, автор научной работы — Цебенко С.Б.

Основное внимание уделено праву человека на жизнь, а именно той его части, которая касается права человека умереть в естественный способ. Освещены такие важные вопросы, как эвтаназия, смертная казнь и умышленные убийства. Проанализирована современная интерпретация православной церкви по этому вопросу, которая сравнивается с международными стандартами. В ходе этого сравнения выявлены одинаковые и отличительные особенности.

THE HUMAN RIGHT TO DIE IN NATURAL WAY AS PART OF THE RIGHT’S TO LIFE CONTENT (modern Orthodox ideas in the light of international standards)

The article focuses on the human right for life, especially to human rights to be die in a natural way. Such important questions as euthanasia, capital punishment (death penalty) and premeditated murder are analyzed in the article. The article analyzes the modern interpretation of the Orthodox Church appointed on the issue, mentioned before. This interpretation is also compared with international standards; similar and distinctive features are detected by the way.

Текст научной работы на тему «Право человека умереть естественным образом как составляющая содержания права на жизнь (современные православные представления в свете международных стандартов)»

УДК [340.12: 271.2-284] : 341.231.14

С. Б. Цебенко

Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка",

канд. юрид. наук, асист. кафедри ютори держави i права

ПРАВО ЛЮДИНИ ПОМЕРТИ У ПРИРОДНИЙ СПОС1Б ЯК СКЛАДОВА ЗМ1СТУ ПРАВА НА ЖИТТЯ (сучасш православш уявлення у свтш мiжнародних стандартiв)

© Цебенко С. Б., 2015

Основну увагу придшено праву людини на життя, а саме тш його частиш, яка стосуеться права людини померти у природний споаб. Висвгглено так важлив1 питання, як евтаназ1я, смертна кара й умисш вбивства. Проанашзовано сучасну штерпретащю православно'! церкви щодо означеного питання, яка пор1внюеться i3 м1жнародними стандартами. У ходi такого порiвняння виявлено однаковi й вщмшш риси.

Ключовi слова: право на життя, права людини, мiжнароднi стандарти, православ'я, евтаназiя, смертна кара.

С. Б. Цебенко

ПРАВО ЧЕЛОВЕКА УМЕРЕТЬ ЕСТЕСТВЕННЫМ ОБРАЗОМ КАК СОСТАВЛЯЮЩАЯ СОДЕРЖАНИЯ ПРАВА НА ЖИЗНЬ (современные православные представления в свете международных стандартов)

Основное внимание уделено праву человека на жизнь, а именно той его части, которая касается права человека умереть в естественный способ. Освещены такие важные вопросы, как эвтаназия, смертная казнь и умышленные убийства. Проанализирована современная интерпретация православной церкви по этому вопросу, которая сравнивается с международными стандартами. В ходе этого сравнения выявлены одинаковые и отличительные особенности.

Ключевые слова: право на жизнь, права человека, международные стандарты, православне, эвтаназия, смертная казнь.

S. B. Tsebenko

THE HUMAN RIGHT TO DIE IN NATURAL WAY AS PART OF THE RIGHT'S TO LIFE CONTENT (modern Orthodox ideas in the light of international standards)

The article focuses on the human right for life, especially to human rights to be die in a natural way. Such important questions as euthanasia, capital punishment (death penalty) and premeditated murder are analyzed in the article. The article analyzes the modern

interpretation of the Orthodox Church appointed on the issue, mentioned before. This interpretation is also compared with international standards; similar and distinctive features are detected by the way.

Key words: right for life, human rights, international standards, Orthodoxy, euthanasia, capital punishment.

Постановка проблеми. Права людини, залишаючись полггико-правовою проблемою, набували водночас релшйно-етичного й релшйно-фшософського звучання. Тому !м дедалi бшьше уваги придшяють i основнi свiтовi релт!, як у власних соцiальних вченнях висловлюють свое ставлення до прав людини, зокрема права людини на життя. Православна традищя виступае за життя людини, засуджуючи рiзнi форми раптового, жорстокого чи насильного позбавлення життя.

Саме тому метою статт е викладення вщповщно до мiжнародних стандарта доктринальних положень православ'я стосовно тако! складово! змiсту права людини на життя, як право померти у природний спошб.

Стан дослщження. Проблематику права людини на життя висвгглено в Основах сощально! концепцп Укра!нсько! Православно! Церкви 2001 р. [1], в Основах вчення Росшсько! Православно! Церкви про гщшсть, свободу i права людини 2008 р. [2], у Декларацп Ювiлейного Помiсного Собору Укра!нсько! Православно! Церкви Ки!вського Патрiархату "Церква i свгг" 2001 р. [3] тощо.

Дослiдження окремих питань щодо права людини на життя здшснювали вiтчизнянi науковцi, зокрема О. Вшгловська [4], З. Гладун [5], В. Глушков [6], О. Кашинцева [7], П. Рабiнович [8], Г. Романовський [9], Р. Стефанчук [10], Ю. Хiм'як [11], С. Шевчук [12] та шшь

Виклад основних положень. Як вщомо, людське життя е неповторним й ушкальним природним феноменом. Воно виникае незалежно вщ волi людини i свiдомостi само! людини; даеться кожнш людинi лише один раз [5, с. 47-54]. Одним зi складових змюту права людини на життя справедливо вважають право людини померти у природний спошб та вимагати, щоб природш процеси вмирання проходили природним шляхом [8, с. 118]. Тому юнуе заборона свавшьного позбавлення життя людини (боротьба з терористичними актами, проведення миролюбно! полггики державою, заборона смертно! кари). [8, с. 117-118; 13, с. 177; 14, с. 68].

У православ'! життя людини розглядають як дар Божий, а тому Бог е володарем цього життя вщ початку аж до кшця (природно! смери), а його метою е тдготовка власно! душi до життя вiчного [2, Ч. IV.2; 15; 16].

Право на життя передбачене основними мiжнародними документами, зокрема, Загальною декларащею прав людини, Мiжнародним пактом про громадянсью й полггичш права, Конвенцiею про захист прав людини i основоположних свобод (z^i - СКПЛ). У цих актах чггко закрiплено положення про те, що нiхто не може бути свавшьно позбавлений життя i що право на життя охороняеться законом [17]. З огляду на це умисш вбивства, що вчинили фiзичнi особи або державш службовцi, як дiють поза межами наданих !м повноважень, законодавством держави мають квалiфiкуватися як злочин [18, с. 15-17].

Розглядаючи право людини померти в природний спошб, потрiбно звернути увагу на кшька надзвичайно важливих питань: евтаназiя, смертна кара й умисш вбивства.

У лiтературi традицiйно виокремлюють ктшчну та бiологiчну смерть. За ктшчно! смертi iснуе реальна можливють оживлення людини, у цьому сташ вона залишаеться суб'ектом права, тому, вщповщно до законодавства Укра!ни, медичш працiвники зобов'язанi надавати такiй людиш всебiчну медичну допомогу [5, с. 47-54]. Кшцевим моментом життя людини в медициш вважаеться саме бюлопчна смерть (стан органiзму, коли розпочинаеться незворотний процес розкладу клггин центрально! нервово! системи) [4, с. 46-48].

У православнш традицi! смерть вважаеться вщокремленням душi вiд тiла, тобто життя продовжуеться доти, доки здшснюеться дiяльнiсть органiзму людини як цшого; тому штучне

тдтримування життя людини не розглядасться як обов'язкове. Коли ж активна тератя неможлива, тод^ з позицп православних релшйних органiзацiй, необхiдно звертатися до палiативно! допомоги (знеболення, психологiчна тдтримка, догляд), а з богословського погляду немае жодних перешкод для того, щоб дозволити невилiковно хворому померти своею смертю [1, Ч. Х11.8; 19].

Звичайно, кожна людина мае право вщмовитися вiд медично! допомоги, але прохання, наприклад, зробити смертельну ш'екцда - це вже зовшм шша справа.

Як вiдомо, уже тривалий час у свт широко обговорюеться можливе закрiплення на законодавчому рiвнi так звано! "легко! смертГ' - евтаназi!, пiд якою розумдать навмисне позбавлення життя невилiковно хворо! людини з метою припинення !! страждань. Традицiйно вона подiляеться на активну i пасивну, зокрема, остання дозволена у Австрали, Бельгi!, Щцерландах, Данi!, Китаю, Нiмеччинi, у деяких штатах США (зокрема, у штат Орегон), Францп, Швейцарi!, Швецi! та Японп. Наприклад, у Нiдерландах у 2000 р. офщшно зареестровано 2123 випадки евтаназп, з яких 1893 - на останшх стадiях раку. Проте й у цш кра!ш притягують до кримiнально! вiдповiдальностi у випадку недоведення факпв нестерпностi болю та невилшовносп хвороби (наприклад, справа проти лшаря, який зробив евтаназда колишньому сенаторовi Едварду Бронгесму) [6, с. 318; 11, с. 341; 20].

У спещальнш лiтературi видшяють матерiальнi (наявнiсть хвороби, безумовна вiрогiднiсть летального наслiдку, наявнiсть моральних i фiзичних страждань тощо) та процесуальш (обов'язкове повiдомлення близьких родичiв, санкцюнування евтаназi! державними органами тощо) критери, за наявностi яких можна говорити про евтаназда [9, с. 103-107].

У православ'! засуджують можливють закршлення на законодавчому рiвнi евтаназi!, вважаючи, що вона е або вбивством (за пасивно! евтаназi!), або самогубством (за активно! евтаназп) [1, Ч. Х11.8; 2, Ч. 1У.2]. У юриспруденцi! активну евтаназiю також розумдать як нову форму самогубства, тому вважаеться недопустимим !! офщшне закршлення в законодавсга [9, с. 96-97].

Засуджено евтаназда та так звану "торпвлю смертю" у вистут Архiепископа Афiнського i всiе! Еллади Христодула "Церква i проблема евтаназп" на науковому симпозiумi 17 травня 2002 р. [20] та у Меморандумi з евтаназп Комюи з питань церкви i суспiльства Конференцi! европейських церков 2004 р. [19].

Православна традищя грунтуеться на тому, що не людина створила життя, тому вона не мае права розпоряджатися ним на власний розсуд, адже початок i кшець життя людини - в руках Божих. Крiм того, для пащешгв, котрi не мають кошив для лiкування, "право на смерть" може бути загрозою для !хнього життя [1, Ч. Х11.8; 2, Ч. ГУ.2; 3, Ч. Х.1; 20]. Найчаспшими причинами того, що хворi просять про застосування евтаназп, е: 1) фiзичний бшь; 2) розпач; 3) страх стати важким тягарем для сво!х близьких. У православ'! прохання хворого про евтаназда розцшюеться як випробування нашо! любовi до сво!х ближшх, бо !м у цей тяжкий час найбшьше бракуе уваги та спшкування. Також хворi люди потребують скорше молитви за них, а не однозначного виршення питання - жити !м чи померти.

У християнському розумшш хвороба i смерть е наслщком грiха, i пiд час смерт людина зустрiчаеться з Богом. Церква сприймае добровшьне позбавлення життя як тяжкий смертельний ^х, який вона аж нiяк не може вщпустити, оскiльки в цiй ситуацп унеможливлюеться така остання зустрiч з Богом. У православ'! висловлюеться занепокоення i щодо такого явища, як "торпвля смертю", тобто коли хворi люди незаконно перемiщуються в iншi держави для здiйснення евтаназi! за власним бажанням чи за бажанням родичiв [19; 21].

В Укра!ш заборонено евтаназда, тобто задоволення прохання фiзично! особи про припинення !! життя (ст. 281) [22]. Науковщ, яю пiдтримують законодавчу заборону евтаназп, стверджують, що, по-перше, рiшення хворий може прийняти постшно i незважено, а по-друге, у ршенш, прийнятому пiд час хвороби, можуть i будуть вади волi (помилка, погроза тощо) [10, с. 116]. У медичнш лiтературi звертають увагу на те, що допомогти хворому здолати фiзичнi та душевш страждання i забезпечити гiдне завершення його життя е завданням значно складшшим i дорожчим, на вiдмiну вiд допомоги йому здшснити самогубство. Тому пащентам варто забезпечити духовну допомогу в особi священика (душпастирська опiка) або психолога чи медика (свггська духовна отка), а також

особисту пщтримку родичiв та знайомих. Ц питання виникають через те, що, на жаль, людина все часпше помирае у лiкарнi, в iзоляцiï вiд рiдних i друзiв, наодинщ та у зневазi [7, с. 198].

На мiжнародному рiвнi визнано право на життя, а не право на смерть, на що чггко вказав Свропейський суд з прав людини (дат - ССПЛ) в ршенш у справi "Пргтп проти Сполученого Королiвства" (Case of Pretty v. The United Kingdom) вщ 29 квггня 2002 р., зазначивши, що ст. 2 СКПЛ вимагае вщ держав не лише утримуватися вщ умисного i незаконного позбавлення життя, а й уживати необхщних заходiв для захисту життя людей, яю перебувають пiд ïхньою юрисдикцiею. Тому СКПЛ не може пщтверджувати право на самовизначення в сенс надання людинi права вибирати смерть, а не життя. Ст. 2 СКПЛ забороняе використання сили, що може спричинити смерть, або будь-яю iншi ди, що можуть спричинити загибель людини, i, вщповщно, не надае жоднш особi права вимагати вщ держави дозволу (сприяння) позбавити себе життя. Отже, з позицп ССПЛ, немае пщстав вважати свавшлям те, що закон наголошуе на важливостi права на життя, забороняючи суïцид зi сторонньою допомогою [23, с. 145-150].

Смертна кара в певш iсторичнi перiоди була дозволена як мiра покарання за найтяжчi злочини. Застосування чи незастосування цього виду покарання, з позицп православних церков, залишаеться в компетенци держави. Обов'язком церкви за таких умов е печалування (це заступництво церкви за тих, хто не може себе захистити; прохання про помилування) про засуджених до страти, просячи для них милост та пом'якшення покарання. Православш церкви прихильно ставляться до скасування смертноï кари, правильно вважаючи, що покарання смертю не мае необхщного виховного значення [1, Ч. IX.3; 2, Ч. IV.2]. Зокрема, Елладська Православна Церква пропонуе скасування смертноï кари в ушх крашах, де ïï ще не скасовано [24].

На европейському рiвнi смертна кара заборонена вщповщно до Протоколу № 6 та Протоколу № 13 до СКПЛ, яю пщписали та ратифшували вс держави-члени Ради Свропи. У практищ ССПЛ не було справ про порушення цих Протоколiв, хiба що справа "Соурiнг проти Сполученого Королiвства" (Soering v. the United Kingdom) вщ 7 липня 1989 р., щоправда, порушенi були умови перебування у в'язницях, адже людина, засуджена до смертно1' кари, вимушена очшувати довгий та невизначений промiжок часу до свое1' страти, використовуючи судову процедуру оскарження вироку, а це призводить до психiчних страждань - так званого синдрому камери смертниюв. У своему рiшеннi ССПЛ зазначив, що потенцшно корисною справою е обов'язкове надання засудженому можливосп оскарження вироку, проте держава, яка бажае зберегти смертну кару, повинна забезпечити якнайшвидше здшснення страти, але залишаючи розумний строк для оскарження i розгляду питання про вщтермшування виконання вироку [25].

25 червня 2001 р. Парламентська Асамблея Ради Свропи прийняла Резолющю № 1253 "Скасування смертно1' кари у крашах-спостертачах Ради Свропи", вважаючи, що смертна кара незаконна серед покарань у сучасних цившзованих суспшьствах, та ïï застосування - це катування i нелюдське, або таке, що принижуе гщшсть, покарання вщповщно до значення ст. 3 СКПЛ. У цш Резолюци ухвалено ршення вщмовляти в наданш статусу спостертача новим крашам-кандидатам, якщо вони не скасували смертноï кари та продовжують виконувати смертш вироки [12, с. 217-226; 26, с. 166-167].

Також заслуговуе на увагу i питання щодо умисних вбивств. Одшею з десяти заповщей Божих е заповщь "не вбий", тому вс християнськi релiгiï засуджують будь-яку форму насильницького позбавлення життя. Аналiзуючи практику ССПЛ, умисш вбивства, яю порушують ст. 2 СКПЛ, можемо подшити на кiлька категорш, зокрема: 1) вбивство особи пщ час збройноï операцiï сил безпеки; 2) вбивство особи через вщсутнють вщповщних i наявних заходiв, яю мали б вжити органи влади, щоб запобэти реальному та безпосередньому ризиковi для життя; 3) вбивство пщ час ув'язнення в полщи; 4) зникнення особи, котра перебувала пщ вартою (арештом) служби безпеки; 5) вбивство через недбалють оргашв державноï влади [27, с. 68-73]. З позицп ССПЛ передбачено особливо сувору вщповщальнють органiв влади у тому випадку, коли пщ варту взято здорову людину i вона померла внаслщок незаконного (грубого) поводження з нею. У цш ситуацп

тягар доказування лежить саме на органах влади, яю повинш надати nepeKO^™i пояснення причин смерт потерпiлого cy^Bi [28, c. 150-153].

СКПЛ закршила також i cитyацiï, у разi настання яких позбавлення життя не буде розглядатися як порушення ст. 2, якщо це буде наслщком виключно необхiдного застосування сили; тобто допускасться ïï застосування, що може призвести до необережного позбавлення життя, але застосована сила повинна бути "абсолютно необхщною" [29, ст. 2, п. 4].

Висновки. Щцсумовуючи, можна стверджувати, що з аналiзy положень сучасних православних доктрин та мiжнародних стандарта випливае право кожноï людини померти в природний спошб, тому в православ'ï спостериаемо засудження, а в мiжнародних актах - заборону умисних вбивств та смертно1' кари. Православна традищя засуджуе самогубство та можливють легалiзацiï евтаназiï (яка е своерщним поеднанням вбивства та самогубства). Самогубство не засуджуватиме церква у випадку, коли особа жертвуе собою в iм'я релии (наприклад, мученики, визнаш церквою). На мiжнародномy та европейському рiвнях проголошуеться право на життя як основне право кожно1' людини, i в жодному випадку це право не можна тлумачити як таке, що дозволяе людиш розпоряджатися власним життям. В юриспруденци самогубство не е кримшально караним дiянням, оскшьки в цiй ситуацп зникае сам суб'ект злочину. Щодо евтаназiï, то в бiльшоcтi краш cвiтy будь-яка ïï форма (i активна, i пасивна) заборонена, проте в деяких крашах, зокрема в Щцерландах, Дани, Швецп, Китаï, ïï пасивна форма дозволена.

1. Основи сощальног концепцИ' Украгнськог Православноï Церкви [Електронний ресурс]. - К. : 1нформацШно-видавничий центр УПЦ, 2002. - 80 с. - Режим доступу : bogoslov-club.org.ua/?p=1698#more-1698. 2. Основы учения Русской Православной Церкви о достоинстве, свободе и правах человека [Электронный ресурс] : (документ принят на пленарном заседании Архиерейского Собора Русской Православной Церкви ; 26 июня 2008 г.). - Режим доступа : http://www.patriarchia.ru/db/text/428616.html. 3. Церква i свт на початку третього тисячолття : Декларащя Ювтейного помiсного собору Украгнськог Православног Церкви Кигвського Патрiархату, присвяченого святкуванню 2000-лття Рiздва Христового 2001 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://old.risu.org.ua/ukr/resourses/ religdoc/uockp_doc/uockp_socdoc.

4. Вiнгловська О. Право дитини на життя як одне з фундаментальних прав людини [Електронний ресурс] / О. Вiнгловська, К. Демиденко // Медичне право. - 2009. - ачень-лютий. - № 1 (57). -С. 46-48. - Режим доступу : http://www.health-medix.com/articles/misteztvo/2009-03-24/46-48.pdf.

5. Гладун З. Право людини на життя i проблеми його юридичного забезпечення в Украгш / З. Гладун // Украгнський часопис прав людини в Украгм. - 1994. - № 1. - С. 47-54. 6. Глушков В. О. Евтаназiя / В. О. Глушков // Юридична енциклопедiя : в 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко [та т.]. - К. : Укр. енцикл. iм. М. П. Бажана, 1999. - Т. 2 : Д-Й. 7. Кашинцева О. Право пащента на духовну тдтримку : принцип толерантностi в бiоетичнiй доктрит / О. Кашинцева // Право Украгни. -2011. - № 1. - С. 196-198. 8. Рабтович П. М. Права людини i громадянина : навч. поаб. / П. М. Рабтович, М. I. Хавронюк. - К. : АтЫа, 2004. - 464 с. 9. Романовский Г. Б. Гносеология права на жизнь /Г. Б. Романовский. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. - 370 с. 10. Стефанчук Р. Право на життя як особисте немайнове право фiзичноï особи / Р. Стефанчук // Право Украгни. - 2003. -№ 11. - С. 115-119. 11. Хiм 'як Ю. Б. Захист права на життя у практиц Свропейського суду з прав людини /Ю. Б. Хiм 'як // Науковий вiсник Львiвського державного утверситету внутрштх справ. -2009. - № 4 - С. 336-344. - (Сер. юридична). 12. Шевчук С. Свропейська правова традищя в Украгм i скасування смертног кари / С. Шевчук // Практика Свропейського суду з прав людини: Ршення. Коментарi. - 2002. - № 1. - С. 213-227. 13. КолодШ А. М. Права, свободи та обов'язки людини i громадянина в Украш : тдручник / А. М. КолодШ, А. Ю. Олтник. - К. : Правова едтсть, 2008. -350 с. 14. Куштренко О. Г. Права i свободи людини та громадянина : навч. поаб. / О. Г. Куштренко, Т. М. Слтько. - Х. : Факт, 2001. - 440 с. 15. Звернення Освяченого Помiсного Собору Украгнськог Православног Церкви Кигвського Патрiархату до украгнського народу на захист життя дитини i щодо грiха вбивства ненароджених дтей : вiд 12 лип. 2008 р.

[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/resourses/church_doc/uockp doc/34667/. 16. Звернення Християнських Церков Украгни до держави та украгнського народу : eid 1 черв. 2004р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/resourses/ churchdoc/ecumendoc/33515. 17. Мiжнародний пакт про громадянсьт i полтичш права : вiд 16 груд. 1966р., ООН [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/ laws/show/995 043. 18. Гом'ен Д. Короткий путiвник Свропейською конвенщею з прав людини / Донна Гом'ен; пер. з англ. Т. 1ванченко, О. Павличенка. - Львiв: Кальварiя, 2000. - 182 с. 19. Европейские церкви участвуют в полемике по эвтаназии в Совете Европы [Электронный ресурс] (Афины, 10 февр. 2004 г.) - Режим доступа : http://www.pravoslavie.ru/orthodoxchurches/ 40561.htm. 20. Христодул. Церковь и проблема эвтаназии [Электронный ресурс] : (выступление на научном симпозиуме в г. Фессалоники ; 17 мая 2002 г.) / Христодул, Архиепископ Афинский и всея Эллады. - Режим доступа: http://www.pravoslavie.ru/orthodoxchurches/40555.htm. - Церковь и проблема эвтаназии. 21. ДимитрШ. Духовне вiдродження украгнського сустльства в умовах глобалiзацiг свту [Електронний ресурс]: (доповiдь на Всеукрагнському Помiсному Соборi Украгнськог Православног Церкви Кигвського Патрiархату 15 липня 2004 р.) / ДимитрШ, архiепископ Переяслав-Хмельницький. - Режим доступу: http://old.risu.org.ua/ukr/resourses/ religdoc/uockp_doc/uockp_council-dimitriyreport2004. 22. Цивтьний кодекс Украгни : вiд 16 ач. 2003 р. ; станом на 25 квт. 2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua. 23. Ршення Свропейського суду з прав людини у справi "Прiттi проти Сполученого Королiвства" (Case of Pretty v. The United Kingdom) : вiд 29 квт. 2002 р. // Практика Свропейського суду з прав людини: Ршення. Коментарi. - 2002. - № 2 (14). - С. 145-150. 24. Приветствие Архиепископа Христодула по поводу всемирного саммита религиозных лидеров в Москве [Электронный ресурс] : (Афины, 4 июля 2006г.). - Режим доступа : http://www.pravoslavie.ru/ orthodoxchurches/41223.htm. 25. Справа Сортга [Електронний ресурс] // Практика Свропейського суду з прав людини: Ршення. Коментарi. - 2001. - № 3. - Режим доступу: http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=407. 26. ДжетсМ. Свропейське право у галузi прав людини : джерела i практика застосування /М. Джетс, Р. Кей, Е. Бредлi; пер. з англ. - К. : АртЕк, 1997. -624 с. 27. Цебенко С. Б. Сфера застосування права на життя за Свропейською конвенщею про захист прав i основних свобод людини 1950 р. / С. Б. Цебенко // Збiрник наукових праць Львiвського державного тституту новттх технологт та управлтня iменi В'ячеслава Чорновола. Сер. "Юрид. науки" /за заг. ред. О. I. Сушинського. - Львiв : ЛД1НТУ iм. В. Чорновола, 2006. - Вип. 1. -С. 68-73. 28. Ршення Свропейського суду з прав людини у справi "ВелЫова проти БолгарИ" (Velikova v. Bulgaria) : вiд 18 трав. 2000 р. //Практика Свропейського суду з прав людини: Ршення. Коментарi. - 2000. - № 2 (6). - С. 150-153. 29. Де Сальвиа М. Прецеденты Европейского суда по правам человека. Руководящие принципы судебной практики, относящиеся к Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод: судебная практика с 1960 по 2002 г. / М. де Сальвиа. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. - 1071 с.