CC BY
42
УДК 322+340.5:271.2(477,25)«0»
О. В. Зтченко, доктор юторичних наук, доцент
ВСЕЛЕНСЬКЕ КАНОН1ЧНЕ ПРАВО ПЕРШОГО ТИСЯЧОЛ1ТТЯ I ЦЕРКОВНЕ ПРАВО КИ1ВСЬКО1 РУС1 XI СТОЛ1ТТЯ: ПОР1ВНЯЛЬНИЙ АНАЛ1З
ЗдШснюеться поргвняльний аналгз ухваленог Вселенськими та Помжними соборами християнськог церкви 1У-1Х стол1ть нормативност1 та норм церковного права Кигвськог Руа, зокрема, Уставу князя Володимира та Статуту князя Ярослава. Основна увага звертаеться на встановлення ступеня впливу соборних постанов на визначення спрямованост1 та зм1сту княз1вських документ1в, а також гхмх стльних ознак та в1дм1нностей.
Ключовi слова: Вселенсью собори, Пом1сш собори, Устав, Статут, каношчне право.
Актуальтсть проблема. Урядов^ парламентсью й економiчнi кризи, масовi виступи громадян Украши свщчать про недостатню ефектившсть по-л^ики формування у нш правово'1 держави, необхщшсть штенсифшацп цьо-го процесу застосуванням додаткових чинниюв. До останшх слiд вiднести й розповсюдження знань канонiчного права, багатий морально-правовий спадок якого сприяе тднесенню у суспiльствi рiвня самосвiдомостi, культури та моральности громадян, подоланню негативних тенденцш правового нiгiлiзму, змiцненню сощального миру i консолщацп громадянського суспшьства. 1г-норування суспiльством iсторичного православного фундаменту вiтчизняноi державностi спрямовуе його на деградащю та моральну руйнащю. Вивчення канонiчного права надае студентам можливосп здобути не однобоку атею-тичну, а всеохоплюючу, широку, фундаментальну освiту й глибше ощнюва-ти правовi системи, визначати характер i норми взаемозв'язкiв мiж церквою та державою, а також мiж рiзними конфесiями.
Аналiз останшх джерел i публЫацш. Канонiчне право рiзною мiрою висвiтлювали дорадянськi правознавцi та юторики С. С. Голубинський, В. Н. Бенешевич, М. Красножон, А. С. Павлов, Н. С. Суворов та багато шших, сучасш росiйськi вчеш А. В. Карев, С. А. Комаров, Н. Кулаков, А. П. Лопухш, А. I. Масляев, К. В. Сомов, П. Тиллiх, В. А. Томсшов та ш. До числа вгг-чизняних дослiдникiв каношчного права входять В. В. Андрейцев, В. I. Анд-рейцев, Л. Войтович, А. Домановський, В. I. Киянко, В. В. Лазор, Л. I. Лазор,
© Зшченко О. В., 2017
55
I. Лильо, Ю. М. Оборотов, О. Рудаков, С. Сорочан, В. В. Сташис, П. П. То-лочко, О. Файда, 1.1. Шамшина та ш. Вони розглядали процес виникнення та особливосп еволюцп каношчного права у першому тисячолiттi нашо'1 ери на Сходi й на Заход^ формування його джерел, узагальнено констатували впли-ви на розвиток державност Кшвсько! Русi тощо. Однак серед праць означених авторiв не зустрiчаються конкретш порiвняльнi аналiзи нормативности джерел каношчного права, зокрема, ухвалених Вселенськими та Помюними соборами правил iз церковними Уставом та Статутом князiв Володимира та Ярослава.
Мета статт1 i полягае у спробi спiвставлення означених текстiв.
Виклад основного матерiалу. Виклад матерiалу логiчно розпочати ви-свiтленням особливостей виникнення каношчного права у Православнш церквi i в Кшвськш Русi. Росiйський правознавець i iсторик церковного права А. С. Павлов наголошував, що оскшьки росiйська церква складае частину единоi схщно!' православноi церкви, п право мае вивчатись у не-розривному зв'язку з правом останньо'1, а для правильного розумiння того й шшого права необхiдно знати, як воно утворилось [3, с. 27]. Вчений додавав, що християнство справило значний вплив на правове життя «висо-кокультурного римського народу», а цившзаторська дiяльнiсть церкви по вщношенню до варварських, германських i слов'янських народiв проявилась у ще бiльш широких обсягах i з бшьшою силою [3, с. 28]. А. С. Павлов роз-подшяв iсторiю православно'1 церкви дослiджуваного перюду на два етапи: перший - вщ початку християнства до визнання його державною релшею у Римськш iмперii за Костянтина Великого (306-337 рр.) i другий - вщ Костянтина Великого до видання Фо^евого номоканона наприкiнцi IX ст. [3, с. 38]. Отже, цей перюд охоплюе майже тисячолiття. Дослiджуваний же перюд юторп церковного права Кшвсько'1 Русi не сягае й одного сташття, оскiльки пiсля 11 Хрещення у 988 р. до укладання Уставу святого Володимира максимум у 1015 р. сплинуло лише 27 роюв, а до появи Статуту Ярослава Мудрого у 1052-1054 рр. - 66 роюв.
Другу суттеву вщмшшсть процесу виникнення каношчного права на першому етат його розвитку у Римськш iмперii й упродовж 988-1054 рр. у Кшвськш Рус складала форма започаткування церковних дисциплшарних правил. Протягом перших трьох стол^ь нашо! ери християнська релтя самостшно розповсюджувалась на територп Римсько!' iмперii i за п межами. При цьому держава досить активно боролась проти християнства. Особливо широких масштабiв гонiння проти церкви набуло за iмператорiв Нерона (37-68 рр.) та Дюклепана (284-305 рр.). За наказом першого християн роз-шукували, схоплювали, вщдавали до циркiв на розтерзання дикими звiрами, розпинали на хрестах, обливали гарячою смолою i запалювали вночi замiсть
факелiв для осв^лення садiв iмператора. За правлiння другого тирана влас-тi протягом десятилiття вбивали сотш тисяч християн, прагнучи поеднати смертну кару з найрiзноманiтнiшими мордуваннями [4, с. 257-258]. У Ки-'вськш же Русi християнську релiгiю було запроваджено «зверху» одно-разовим вольовим ршенням князя Володимира. Правовим врегулюванням цього процесу виявився його церковний Устав [9]. Наступним i оргашчно пов'язаним iз першим виявився Статут князя Ярослава Володимировича. «Статп (точшше, норми) Ярославового уставу, - зазначав А. С. Павлов, -перебувають у прямому зв'язку iз уставом Володимира» [3, с. 110-111].
Вiдрiзнялись i особливостi виникнення церковних правил на першому етапi розвитку християнства у Римськш iмперii i в 988-1054 рр. у Кшвськш Русь А. С. Павлов вбачав перший етап юторп джерел загальноцерковного права вщ початку християнства до визнання його державною релiгiею Рим-сько'1' iмперii у 313 р. н. е. [3, с. 38]. У цей час ще не вщбувся жоден iз По-мiсних чи Вселенських соборiв i ще не формулювались строгi дисциплiнарнi правила, як виникали на другому етапi, за висловом А. С. Павлова, у «най-бшьш блискучий перiод розвитку церковного права... пергодутворення загальноцерковного, або вселенського канотчного кодексу» (курсив А. С. Павлова) [3, с. 43-44]. До початку четвертого столбя християнсью общини управлялись епископами вщповщно до бiблейських норм та апостольських переказiв, яю вiдiгравали роль загального i необхщного канону церковного життя i дисциплши [3, с. 38]. Вже наприкшщ третього столiття християнськiй церквi були повсюдно вiдомi 85 апостольських правил, як походили вiд церковних авторитетсв (апостолiв), пiдходили пiд поняття неписаних законодав-чих норм i фактично були звичаями [6, с. 15; 3, с. 36]. Втизняш правознав-цi Л. I. Лазор, В. В. Лазор, I. I. Шамшина вбачають у християнсга перших трьох стол^ь нашо'1' ери лише «початок розвитку церковно'1' (^но^чно!) нормотворчосп» [4, с. 259]. Що ж стосуеться Кшвсько'1 Русi, то тсля 11 хре-щення князь Володимир, будучи послщовним державним дiячем, вщразу ж здiйснив розмежування юрисдикцii церковно! i княжо!' влади. Формальним вираженням княжо! волi виявився Устав Володимира, у якому низка втиз-няних правознавцiв вбачае «перше вiтчизняне джерело каношчного права», у вiдповiдностi до якого регулювання шлюбно-сiмейних, спадкових, торгових та деяких iнших вiдносин передавалось до церковно'].' юрисдикцii [4, с. 16].
На другому етат розвитку каношчного права апостольсью уснi перекази знайшли письмове оформлення i тдтвердження Помiсними i Вселенськими соборами i увiйшли у числi 85 у видану у 883 р. вщому пiд назвою «Номоканон у XIV титулах» збiрку правил, тобто виданих церковною законодавчою владою письмових визначень, яю до наших дшв у православнш церквi мають силу обов'язкових для усiх вiруючих [6, с. 9]. До Номоканону увшшли також
правила шести Вселенських i десяти Помюних соборiв, правила тринадцяти святих отщв. Икейський Вселенський собор 325 р. ухвалив 20 правил, Кон-стантинопольський перший 381 р. - 7 правил, Ефеський 431 р. - 8 правил, Халкщонський 451 р. - 30 правил, Трульський 691-692 рр. - 102 правила, Ншейський другий 787 р. - 22 правила, тобто разом 189 правил. В цшому в робот! цих соборiв брали участь 1653 епископи та iншi свят отщ. Анюрський Помюний собор 314 р. ухвалив 25 правил, Неокесаршський 314-325 рр. -15 правил, Гангрський 340 р. - 21 правило, Антиохшський 341 р. - 25 правил, Лаодикшський 343 р. - 58 правил, Сердикський 343 р. - 21 правило, Констан-тинопольський 394 р. - 1 правило, Карфагенський 419 р. - 12 правил, Кон-стантинопольський 861 р. - 17 правил.
В цшому тсля набуття статусу державнох релтх християнська церква ухвалила понад 740 правил (тдраховано автором) [6, с. 10-12, 23-37, 39-48; 4, с. 266-273]. Що ж стосуеться церковного права Кшвсько!' Рус XI ст., то Устав Володимира мютив 19 статей, а Статут Ярослава - 56 статей, тобто 75 статей в цшому [9, с. 39-41; 8, с. 41-45]. Однак, якщо врахувати те, що Устав Володимира не мютив дисциплшарних правил, а лише вмотивовував необхвдшсть перенесення певного !х числа до церковноi юрисдикци, то 56 статей Статуту Ярослава, у порiвняннi !х iз означеними вище 740 канонами, складатимуть менше 1 % кшькосп правил Схщно! церкви ^-1Х ст. Така рiзниця також становить значну вщмшнють.
До цього часу мова йшла в основному про кшьмсш характеристики об'екпв порiвняльного аналiзу. Однак порiвняння змюту постае бшьш важ-ливим. Вселенськi собори виршували в основному догматичнi питання, за-суджували рiзнi псевдовчення - ереа, якi перекручували догмати вiри. Ом iз цих соборiв, вiд 325 до 787 рр., скликались з метою засудження арганства (невизнання божественносп 1суса Христа), духоборства (ввдкидання боже-ственност1 Святого Духа), христологгчностг (невизнання 1суса Христа Бого-людиною), пелагтництва (невизнання першорiдноi грiховностi), моноф1зит-ства (невизнання 1суса Христа людиною), монофштства (визнання 1суса Христа тiльки Богом), ¡коноборства (невизнання святосп iкон [4, с. 266-271; 2, с. 113-115, 234]. Одночасно Вселенсью собори виршували питання церковного устрою, церковноi пол^ики, засуджували прагнення церковних iе-рархiв та служителiв рiзних рiвнiв до збагачення, посвячення у церковнослу-жителi за грошi, лихварство, вщкуп, розкрадання церковного майна, його привласнення, торггвлю напоями тощо [1, с. 143-149; 7, с. 149-145; 3, с. 4143]. Це обумовлювалось тим, що вже у IV ст. церква перетворилась на мо-гутнш централiзований шститут, найбагатшу i наймогутнiшу органiзацiю. Династii священнослужителiв стали повсякденною практикою. Точилась по-
стшна боротьба за вищi церковш посади, якi часто купувались. У цшому духовенство жило у розкошах, що бентежило навiть високих придворних сановниюв [2, с. 50].
Окремi iз соборiв водночас зачiпали i питання шлюбно-сiмейного характеру [1, с. 143-149]. Так, правилом 14-м Халкщонського собору 451 р. дозволялось церковним читачам та ствакам одружуватись, але заборонялось брати дружину iз iновiрних, еретичок, iудейок, язичниць. Порушення правила каралось епiтимiею [1, с. 145]. Правило 6-те Трульського собору 691692 рр. забороняло брати шлюб шодияконам, дияконам та пресвiтерам пiсля здiйснення над ними хiротонii, порушення якого позбавляло сану. До хiрото-нп цим служителям одружуватись дозволялось [1, с. 146-147]. Ц два собори, правилами 27-м, 91-м, 92-м, передбачали анафему за викрадання чужох дру-жини, а також епитим^ жшкам за викликання травами викидню як за вбив-ство [1, с. 146-148]. 3-те правило Трульського собору квалiфiкувало пере-любством вступ у статевi стосунки з iншими чоловiками дружин во'шв та iнших чоловiкiв, що довго були вщсутшми, до переконання у 1'хшй смертi або до повернення. Пвд це визначення тдпадали й жiнки, якi одружувались тсля вiдбуття 1'хшх чоловiкiв на невизначений час [1, с. 148].
Дисциплшарш питання виршувались Помiсними соборами, як вщбули-ся вiд 314 до 879 рр. В цшому ухвалеш ними правила можна розподшити на чотири групи: шлюбш вiдносини, покинення члешв им'!', чаклунство та язичництво, вбивство. Анюрський Помiсний собор 314 р. 10-м правилом дозволяв одружуватись поставленим у диякони лише до ща поди i забороняв брати шлюб тсля неi [7, с. 149-150]. Вщповщно до статей Ы та Э1-"1 Лаоди-кiйського Помiсного собору 343 р. вiруючi могли вiльно i законно поеднува-тись у шлюбi пiсля проведеноi у постi та молитвах недовгочасноi перерви, а не таемно сукуплятись. При цьому заборонявся шлюбний союз iз еретиками чи еретичками без намiру останнiх стати християнами [7, с. 151]. 102-м правилом Карфагенського Помюного собору 419 р. заборонявся повторний шлюб залишеному чоловiковi i покинутш дружинi, за порушення чого вони схиля-лись до покаяння [7, с. 153].
Гангрський Помюний собор 340 р. статтями 14-ю, 15-ю та 16-ю перед-бачав покарання прокляттям за покинення чоловша дружиною, дiтей батьком чи ма^р'ю, батькiв дiтьми [7, с. 150]. Стаття 24 Анкiрського Помiсного собору 314 р. вимагала покаяння упродовж п'яти роюв та молитов без прилу-чення до святих ташств за заняття чаклунством, запрошення до житла чаклу-нiв та дотримання язичницьких звич^'в [7, с. 150]. Ухвалеш собором правила 22-ге та 23-те мали карати вiруючих за навмисне вбивство переведенням до розряду припадаючих до кшця життя, а за неумисне вбивство - на ам рокiв [7, с. 150].
Каношчне право Схщно'1 церкви, що формувалось протягом першого ти-сячол^тя н. е., справило визначальний вплив на виникнення церковного права Кшвсько'' Pyci в XI ст. Про це свщчать згадки про переклад Номоканону у XIV титулах на слов'янсью мови у IX-XI ст., письмовi пам'ятки про схильшсть князя Володимира до непоодиноких нарад з епископами про ви-роблення законiв для християн, а по-друге, його пряма заява про укладання ним Уставу на пiдставi «грецького номоканону», який переконав його у необ-хщносп вщокремлення церковного права вiд державного. Останне повторю-еться i князем Ярославом у його Статут [3, с. 64, 83, 84, 101; 9, ст. 4, с. 39; 8, ст. 1, с. 41]. Устав не передбачав покарань за порушення норм християнсько'' моралi та поведшки i виршував лише два питання: встановлення церковно'1 десятини i визначення кола вщомства церкви у справах християнського сус-пiльства. За висловом А. С. Павлова, в Уставi Володимира «мютиться один тiльки голий перелш пiдсyдних церквi справ та оаб без будь-яко'1 вказiвки на те, у чому власне повинен полягати суд у цих справах i над цими особами» [3, с. 111].
У перекладi iз старослов'янсько'' мови та тлумачення термЫв А. С. Пав-ловим 9-та стаття Уставу Володимира передавала до церковно'1 юрисдикцп такi дп: роспуст (розлучення), смтьное заставанье (придане), пошибанье (згвалтування чужо'1 дружини чи дочки), промеже мужем i женою о животе (бшки подружжя), у племеш чи у сватьстве поiмуться (шлюби мiж близькими родичами). Сюди входили також рiзнi види чаклунства: ведь-ство (знахарство взагалi), потвори (приготування рiзних чаклунських напо-1'в), зелейшчество (знання цiлющих трав), чародеямя (способи приготування чаклунських лшв), волховатя (те ж, що й ведьство), урекатя (уроки), бляде-ме (базшання), зелИ (привернення жшок або чоловшв за допомогою трав), еретiчество (чаклунство), зубоежа (аморальна бшка чоловiкiв з кусаннями та шкрябаннями).
Далi згадувалось побиття батька чи матерi сином чи дочкою, позови дггей про спадок, церковна крадiжка, осквернення могили, руйнування хреста, побиття домашньо'1 птицi та собаки, бшка чоловЫв, пошкодження у нш стате-вих органiв дружиною одного iз них, язичницькi молшня, вбивство дiвчиною дитини [9, ст. 9, с. 40; 3, с. 102-105]. А. С. Павлов зазначав з цього приводу, що лише деяю iз перелiчених предметв церковного суду були «прямо вказа-ш у грецькому номоканонi i разом з ним у Бiблii». Iншi ж були внесенi до Уставу Володимира «за вказiвкою самого народного життя», яке в той час нерщко представляло зафiксованi в Уставi випадки [9, с. 40; 3, с. 105]. В Уста-вi говорилось про його дiевiсть в усш Рyсi, неможливостi князiв уах наступ-них поколiнь, княжих сyддiв, бояр, тiyнiв втручатись у справи церковних сyдiв, наводився перелiк церковних посад та церковних людей, передбачались
покарання прокляттям та страшним судом за образу церковного суду [9, с. 39-41]. Таким чином, перший християнський князь Володимир проводив свою законодавчу та установчу дiяльнiсть, яка спрямовувалась на встанов-лення i змщнення у Кшвськш Рус нового порядку вщповщно до приписiв ново! релт!. Фактично Володимир керувався тсею ж iдеeю, що свого часу i римський iмператор Костянтин, який, прагнучи до створення едино!, сильно! держави, «високо цiнив централiзаторську силу церкви i вважав ii, нарiвнi iз вiйськом, бюрократiею та законодавством, могутшм чинником створення сильно! iмператорськоi влади» [5, с. 24].
Статут князя Ярослава також, посилаючись на грецький номоканон i пере-буваючи у прямому зв'язку з Уставом князя Володимира, по-перше, призна-чив вщповщш покарання за вiднесенi до церковного суду дп, а по-друге, додав до них цшу низку нових, юторично обумовлених статей. Це були стат-тi про одночасне ствжиття з двома дружинами (ст. 13), про зваблення дь вчини (ст. 5), про зв'язок одруженого чоловша з сторонньою жшкою (ст. 6), мирянина iз чорницею (ст. 15), про взяття чоловшом другого шлюбу без правильного розлучення з дружиною (ст. 7), про рiзнi види кровозмшення (статтi 11, 17-20), про примус батьками дггей до шлюбу (ст. 21), про насиль-ницьке утримання ix вiд шлюбу, про образу подружньо! честi чужо! дружини лайливим словом (ст. 22) та iншi з покараннями за ix скоення [8, с. 41-45]. А. С. Павлов вбачав у таких злочинах досить звичайш явища у життi русичiв, якi щойно хрестилися [3, с. 111].
Передбачеш Статутом Ярослава норми можна розподшити на три групи: 1) злочини проти вiри й церкви; 2) шлюбно-амейш вiдносини; 3) порушення сустльно! християнсько! моралi. До першо! групи входять блуд кума з кумою (ст. 13), брата з сестрою (ст. 15), близьких родичiв (ст. 16), життя з двома дружинами (ст. 17), статевий зв'язок жшки з жидовином чи бесерменом (ст. 19), чоловша з бесерменкою чи жидiвкою (ст. 51), блуд мирянина з чорницею (ст. 20), з твариною (ст. 21), свекра з невюткою (ст. 22), брата з двома сестрами (ст. 23), вггчима з падчеркою (ст. 24), дiвера з ятрiвкою (ст. 25), сина з мачухою (ст. 26), двох бра^в з одшею дружиною (ст. 27), батька з донькою (ст. 28), блуд ченця, чорнищ, священика, його дружини, проскурнищ (стат-т 44, 45), чаклунство дружини (ст. 38), пияцтво священиюв, ченщв i чорниць (ст. 46), вживання заборонено! 1'ж1, 1'ж1 й пиття з iновiрцями та вiдлученими вщ церкви (статтi 47, 49, 50), втручання священика в шший прихщ (ст. 48), розстриження ченця й чорнищ (ст. 52) [8, с. 43-44].
Злочинами шлюбно-амейного характеру вважались зрада чоловшом дружини (ст. 8), зрада дружиною чоловша (ст. 10), покидання чоловшом хворо! дружини i дружиною хворого чоловiка (статп 11, 12), незаконне розлучення (ст. 18), насильницький шлюб (ст. 29), тдстави для розлучення: непослух
дружини, й перелюбство, замах на життя чоловша, пияцтво, участь в шрищах, обкрадання чоловша (ст. 53) [9, с. 42-44]. Чисельшшим був перелш злочинiв проти сусшльно! християнсько! моралi: викрадення дiвчини (ст. 2), згвалту-вання боярсько! доньки (ст. 3), перелюбство боярина з дружиною великого боярина (ст. 4), ваптшсть дiвчини, дружини вщ iншого чоловiка, дiвчини вiд боярина (статп 5, 6, 7), одруження без розлучення (статп 9, 10), крадiжки (статп 32, 33, 34, 36, 37), образа словами чужо! дружини i чоловiка стрижен-ням голови чи бороди (статп 30, 31), посоромлення засватано! дiвчини вщ-мовою одружитись (ст. 35), ганебна бшка чоловiкiв (ст. 39), побиття чоловь ка дружиною i дружини чоловшом, сином батькiв (статтi 40, 42, 43), бшка двох жшок (ст. 41) [8, с. 41-44]. В цшому Статут передбачав покарання 29 злочишв грошима з адекватшстю суми небезпецi злочину, 8 - епитимiею, 3 - вiдлученням вщ церкви i 8 - князiвським судом (тдраховано автором).
Змiстом численних норм Устав i Статут вiдрiзнялись вiд норм Номоканону. Зокрема, в них не розглядались порушення каношв церковними iерархами, а врегульовувались питання конкретно! поведiнки мирян, як щойно перейшли вiд язичництва до християнства i не жили в умовах розвиненого цившьного законодавства. А. С. Павлов зазначав з цього приводу, що грецью церковнi канони набули нових своерщних визначень шд впливом народного життя Кшвсько! Рус i додали до них багато нового [3, с. 99].
Таким чином, запровадження церковного права в Кшвськш Рус вщбуло-ся з метою створення сильно!' централiзованоi держави за допомогою каношв Вiзантiйськоi церкви. Однак цьому процесу i сутносп руських канонiв були властивi певш вiдмiнностi. У Схiднiй церквi каношчне право формувалось протягом майже тисячол^я, складалось iз рiзних джерел, формувалось «зни-зу», досить чисельними колективами на багатьох Вселенських i Помюних соборах та окремими святими отцями i видавалось збiрками. У Кшвськш Руа Х1 ст. церковне право виникло «зверху», майже одноразовим виданням дво-ма князями Уставу та Статуту, у яких мютиться досить точне визначення простору дш церковноi юрисдикцй. Церква вiдразу ж тсля запровадження в Киiвськiй Русi була визнана особливим життевим порядком, який у Римськш iмперii виник лише на четвертому стштп П юнування. На вiдмiну вiд перед-бачених Номоканоном покарань церковних iерархiв анафемою, вщлученням, позбавленням сану за численш злочини, в Уставi й Статут взагалi вiдсутнi подiбнi норми, а також покарання прокляттям. Останнi мютять значно м'якiшi покарання i передбачають численш покарання грошима з адекватшстю суми небезпещ злочину. Поряд з боротьбою iз злочинами проти вiри й церкви особливо наголошуеться боротьба за моральшсть шлюбно-амейних вщносин i дотримання правил суспiльноi християнсько! моралi. Устав i Статут не торкались догматичних питань, а передбачеш ними злочини i покарання за
1'х скоення вiдрiзняються бiльшою деталiзацiею i вiддзеркаленням широких життевих реалш. Саме цим церква справляла вплив на вс сторони правового життя суспiльства Кшвсько!' Русi, формувала власне руське каношчне право, що проявлялось у вщхиленш русько!' церкви вщ грецькоi у своему ставленнi до тогочасного громадянського суспшьства й держави, i закладала пiдвалину його подальшого розвитку. В цiлому ж запровадження Руссю християнства означало рецепцiю ново!' - вiзантiйськоi - iдеi права, яка докоршно почала модернiзувати ус аспекти життя держави й суспшьства - пол^ичний, право-вий, духовний, культурний тощо.
Л1ТЕРАТУРА
1. Вселенские соборы // Антология мировой правовой мысли : в 5 т. Т. 2. Европа У-ХУ11 вв. - М. : Мысль, 1999. - С. 143-149.
2. 1стор1я В1зантп. Вступ до в1зантишстики. -Льв1в : Апрюр^ 2011. - 880 с.
3. Курс церковного права заслуженного профессора императорского Московского университета А. С. Павлова, читанный в 1900-1902 гг. - СПб. : Лань, 2002. - 384 с.
4. Лазор Л. И. Каноническое право / Л. И. Лазор, В. В. Лазор, И. И. Шамшина. -Луганск : Виртуальная реальность, 2010. - 568 с.
5. Лозинский С. Г. История папства / С. Г. Лозинский. - М. : Политиздат, 1986. -382 с.
6. О правилах православной церкви [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ipc-russia.ru/duxovnoe-nasledie/14/137-2009-03-24-07-47-59.
7. Соборы поместные // Антология мировой правовой мысли : в 5 т. Т. 2. Европа У-ХУ11 вв. - М. : Мысль, 1999. - С. 149-155.
8. Статут князя Ярослава про церковш суди (Просторова редакщя) // Хрестомапя з юторп держави I права Украши : у 2 т. Т. 1. - К. : 1н юре, 1997. - С. 41-45.
9. Устав Святого князя Володимира, крестившаго Русьскую землю, о церковных судех // Хрестомапя з юторп держави 1 права Украши : у 2 т. Т. 1. - К. : 1н юре, 1997. - С. 39-41.
ВСЕЛЕНСКОЕ КАНОНИЧЕСКОЕ ПРАВО ПЕРВОГО ТЫСЯЧЕЛЕТИЯ И ЦЕРКОВНОЕ ПРАВО КИЕВСКОЙ РУСИ XI СТОЛЕТИЯ: СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ
Зинченко Е. В.
Осуществляется сравнительный анализ принятой Вселенскими и Поместными соборами христианской церкви 1У-1Хвеков нормативности и норм церковного права Киевской Руси, в частности, Устава князя Владимира и Статута князя Ярослава. Основное внимание обращается на установление степени влияния соборных решений на определение направленности и содержания княжеских документов, а также их общих признаков и отличий.
Ключевые слова: Вселенские соборы, Поместные соборы, Устав, Статут, каноническое право.
UNIVERSAL CANONICAL LAW OF THE FIRST MILLENNIUM AND KYIV RUS CANONICAL LAW OF THE XI-TH CENTURY: COMPARATIVE ANALYSIS
Zinchenko О. V.
The article provides a comparative analysis of normativity accepted by Christian Enumerical Council and Local Council of IV-IX century and norms of Kyiv Rus canon law, in particular, the Prince Vladimir's Charter and Prince Yaroslav's Statute. The main attention is paid to the determination of the degree of Council decisions' influence on designation and content of Prince's documents as well as their common features and distinctions.
The author comes to the conclusion that the introduction of canonic law in Kyiv Rus has been made under the influence of Byzantine church canons. Nevertheless, the above mentioned process and the essence of Russian canons are characterized by certain diversity. Eastern Church canonic law has been formed from the «bottom» within the period of nearly millennium at various Universal and Local Councils by Holy fathers and based on different sources and published in various collected works. Kyiv Rus canonic law has occurred «from above», supported by simultaneous publishing of Charter and Statute by two Princes that determined the sphere of the church jurisdiction quite clearly and precisely. The church, immediately after its introduction, was recognized as a special live orderliness while it had appeared in Rome only by the fourth century of its existence. Despite the fact that Nomocanon providedfor different kinds of church hierarchs 'punishment by anathema, excommunication, deprivation of dignity as the result of numerous offences, the Charter and Statute didn't contain such norms as well as punishment by damnation. The latter contained much more lenient punishment and provided for various monetary penalty adequate gravity of the offence. Within the battle with crimes against faith and church, the struggle for the morality of marriage and family relations and the observance of general Christian morality rules were highly emphasized. The Charter and Statute didn't concern dogmatic issues; crime and punishment, providedfor by these documents, were characterized by more peculiar specification and reflection of live realities. This way the church has influenced all legal aspects ofKyiv Rus society and formed original Russian canonic law. It manifested the Russian church deflection from the Greek one in its attitude towards modern secular society and state and formed the basis for its future development. In general the introduction of Christianity in Kyiv Rus meant the reception of the new Byzantine idea of law, which started to modernize all the aspects of society and state including political, legal, spiritual, cultural, ethical ones.
Key words: canonic law, Charter, Enumerical Council, Local Council, Statute.
