CC BY
14
УДК 340.12
Степан Сливка
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету '^bBiBCb^ полггехшка", доктор юридичних наук, професор, завщувач кафедри теори та фшософи права
tfp2014@i.ua
ОРГАН1ЧНА еДШСТЬ СИСТЕМИ ЦЕРКОВНИХ ЗАКОН1В
© Сливка С., 2017
Дослщжено eднiсть системи церковних каношв. Основну увагу зосереджено на проблемi пошуку духовностi, що проаналiзовано у статтi в антрополопчних, етичних й екзистенцiйних аспектах.
Ключовi слова: позитивне право; природне право; надприродне право; Церква; в1ряни; християнська антрополопя; християнська етичнiсть; екзистенцiя, метаправо; герменевтика.
Степан Сливка
ОРГАНИЧЕСКОЕ ЕДИНСТВО СИСТЕМЫ ЦЕРКОВНЫХ КАНОНОВ
Исследуется единство системы церковных канонов. Основное внимание сосредоточено на проблеме поиска духовности, которая исследована в статье в антропологических, этических и экзистенциональных аспектах.
Ключевые слова: положительное право; естественное право; сверхъестественное право; Церковь, верующие; христианская антропология; христианская этичность; экзистенция, метаправо; герменевтика.
Stepan Slyvka
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Theory and Philosophy of Law
Sc. D., Prof.
ORGANIC UNITY OF THE SYSTEM OF CHURCH CANONS
The article explores the unity of the system of church canons. The main attention is focused on the problem of the search for spirituality, which are examined in the article in anthropological, ethical and existence aspects.
Key words: positive law; natural law; supernatural right; Church, believers; christian anthropology; christian ethics; existence, meta law; hermeneutics.
Постановка проблеми. Всесвгг утримусться за допомогою природних закошв, яю встановлеш протягом шести дшв творення свггу та закошв спокою, яю ддать у сьомий день, тобто зараз. Осмислюючи щ закони, людина штелтбельним та сенсибельним способом творить право, яке називасться природним. У разi безсилля осмислити природш закони людина сенсибельним способом формуе уявлення, вiру в можливють iснування надприродного права. На допомогу
людиш приходить Церква, яка скерована на тзнання надприродних законiв, внаслiдок чого з'являсться надприродне право як нетзнане природне право. Це право також творить людина, але вона обов'язково мусить бути вiрянином.
Аналiз дослщження проблеми. Надприродне право дослiджують рiзнi науки, утворюючи своeрiдне об'ективне право, до якого входить i природне, i позитивне право. Природнi закони як основш джерела будь-якого права юнують незалежно вiд свiдомостi людини. Крiм того, людина не може змшювати цих законiв, визнае !х теоретично i практично.
Позитивне право також творить людина на основi природних i позитивних законiв. Але в позитивному правi переважають суб'ективш норми. Об'ективнi норми iснують у свщомосп людини у двох випадках: коли закон вважаеться прийнятим або ще не прийнятим, але людина вщчувае, що вiн повинен юнувати. Тобто людина може сама для себе створити позитивну норму, яка вщповщае природнш нормi, жити зпдно з нею, i це буде частиною об'ективного права.
До об'ективного права (^м природного i позитивного) належать моральш чесноти, звича!, традицп, правовi прецеденти, правовi договори тощо. 1накше кажучи, об'ективне право юнуе з огляду на суспiльну закономiрнiсть, не персонiфiковано, але вiдповiдае онтолопчним законам.
Мета статтi. Проблему пошуку вiчного сенсу життя людини та свггу неможливо аналiзувати без духовного тдходу, що висвiтлено в антрополопчних, етичних й екзистенцiйних питаннях. Ц питання покладено в основу каношчного права.
Виклад основного матерiалу. Особливе й основне мюце у творшш об'ективного (духовно-морального) права займае Церква, яка е хранилищем об'ективних (онтолопчних) духовно-правових норм Священного Писання (Боже законодавство у письмовому вигляд^ й Священного Передання (Боже законодавство в усному вигляд^. Священне Писання (Новий Завгг) писали чотири апостоли: Матвей, Марко, Лука, 1оан - тд впливом надприродного Божественного Одкровення. Звичайно, згадаш апостоли не могли описати вс природно-надприродно правовi норми, яю проповiдував 1сус Христос (записано найголовтше), тому Церква узаконила перекази шших апостолiв, а також давшх мудрецiв, пророкiв, святих отцiв та шших святих людей, яю дiяли пiд впливом Святого Духу, в спещальну органiчну систему канонiв, у виглядi традицiй, пiд назвою Священне Передання. Тобто частина Священного Передання передуе Священному Писанню через вщсутнють священних книг i мiстить у собi еволюцiйнi передання, Церковне передання, Апостольське передання, церковш традицп. Крiм того, книгами може користуватися менша частина людей, а переказами, традищями всi. Але Священне Передання мае однакову силу зi Священним Писанням, якщо воно вщповщае Божественному Одкровенню та записаним нормам. Священне Писання стане незрозумшим, якщо його вщмежувати вщ Священного Передання чи здшснювати рiзноманiтнi пошуки апокрифiв (текстiв, яю Церква не визнавала канонiчними). Це стосуеться рiзних факторiв виникнення помилок у переписуванш та перекладi Бiблil, численних труднощiв роботи, перешкод через активний негативний вплив воропв християнства, як пiдкуповували переписувачiв, щоб спещально перекручували окремi слова, допускали помилки. Тому з'являеться нагода для зловживання Священним Переданням, унаслщок чого виникають рiзнi неканошчш релiгiйнi рухи й течи, секти.
Священне Передання потрiбне i нинi для керiвництва у правильному розумшш Священного Писання, для правильного здшснення та!нств i для дотримання священних обрядiв у чистоп першопочаткового 1х встановлення. 1з Священного Передання взято багато священних обрядiв, яю мають велике значення для кожного вiрянина, як, наприклад, зображення на собi хресного знамення, звернення тд час молитви до сходу, слова заклинання у покладанш хлiба Gвхаристil та чашi Благословення, благословення води хрещення, елеепомазання i самого хрещеника, трикратне занурення хрещеника у воду, заперечення сатани тощо. [3, с. 577-578]. До цього треба зарахувати лпурпчну практику Церкви, церковш правили та канони, давш символи та сповщування християнсько! вiри, церковну музику i спiв, церковнi пмни, iконопис, сакральнi картини, образотворче мистецтво та iншi канонiчно-правовi норми.
Людина створена не для земного життя, И душа i дух не мають земного походження. Бог створив людину для життя у раю. Для цього вс люди повинш жити однаково богоугодно за одним небесним законодавством, чого не можна сказати за рiзне земне життя. Вщ такого розмаптя вчинюв, девiантностi поведiнки, природно-правових порушень страждае природа, Всесвгт. Це все може загинути, оскшьки антропологiчнi закони людини i природи однаковi та впливають одш на одних. Треба, щоб людина шдтримувала органiчну еднiсть системи церковних закошв та панувало б об'ективне право, що вщповщае умовам онтолопчносп.
Варто згадати, що об'ективне право, створене Церквою, також отримало цшу систему канонiчних визнань вiд вiрян: добротолюбiйнi впливи, греко-нормотворчi дiяння, вiзантiйсько-юридизацiйнi приписи, нацiонально-формувальнi зобов'язання тощо. Але визначальним i единим нормуванням життедiяльностi людини е Священне Писання i сформоване на ньому каношчне право, яке е органiчною еднютю системи церковних законiв.
Система церковних каношв (каношчне право) сформована з обов'язковим i повним використанням ушх законодавчих елемент1в Божого законодавства. Боже законодавство мае двi основнi системи: декалог (Синайське законодавство, Мойсе!в Закон, Старий Завгт), що розгорнуто iменуеться першим духовно-моральним кодексом, i заповгдг блаженства (змют Напрно! проповiдi 1суса Христа, Свангельське законодавство, Новий Завгт) - другий духовно-моральний кодекс. Ц два кодекси утворюють основу системи каношчного права. Крiм того, до каношчного права належить система нормативних акпв, якi випливають зi Статуту про управлшня Церквою, приписiв Вселенських, Помюних та Архiерейських Соборiв, ухвал Священного синоду, письмових указiв та усних розпоряджень епископа.
Синайське (давне) законодавство у виглядi Десяти Заповщей адресовано людям, а не природа Це законодавство регулюе людський дух iмперативними природними законами, викладеними в декалоз^ Божому Закош. До Закону людина, хоча й усвщомлювала Божу регулятивну силу i волю, але часто забувала про це через давшшу втрату райських порядюв, райсько! дисциплiни, райських блаженств тощо. Нагадуванням про правила поведшки були повчання пророюв, Божi одкровення тощо. Але письмових припишв Бога не було. Тому, щоб людина могла в будь-який час пригадати Божi вимоги до себе, Бог створив для не! декалог, який мае силу Закону, правил поведшки, припишв, настанов та обтв.
У загальноприйнятому розумшш закон - це обов'язкове до виконання правило, яке суспшьство встановлюе для сво!х члешв. Законодавець виражае свою волю у закош, який регламентуе вщносини мiж двома сторонами - володарем i шдданим, батьками i дiтьми, Богом i людиною. Божий Закон - це також "життевий устрш", але визначений Богом i найтiснiше пов'язуе його з вибраними людьми (Адам, Ной), кожен з яких представляе у сво!й особi все людство, або з вибраним народом 1зра!лю, що представляе вс народи. У Синайському законодавсга була явлена i чгтко виражена Божа воля, яку люди усвщомили ранiше i яка сформульована в законах рiзних народiв. Тобто це не еволюцiя Закону вщ примiтивних його форм до вищих моральних вимог, а Боже одкровення, яке розширило або скасувало окремi законодавчi норми. На позначення поняття "закон" у Старому Завт використовують й iншi слова: поведшка, тора, заповiдь, слово, стежка, норма, статут, припис, шлях, свщоцтво [5, с. 335-336]. Божий Закон замшюють рiзними словами, щоб зрозумiти вплив законодавчо! сили в багатьох духовних творiннях. Зокрема, сказане слово мае правову силу, яка виражаеться у матерiальних (видимих) речах.
Закон був даний Богом на горi Синай, що за межами 1зра!лю. Мойсей представляв перед Богом все суспшьство 1зра!лю. Вш говорив з Богом, клопотав про народ, передавав вибраному Богом народу Його заповщг На прохання народу Мойсей взяв на себе роль посередника мiж Богом та 1зра!лем, але i "перстом"* Божим шд час передавання йому Закону. Це був единий випадок у Старому Завт, коли покликання окремо! людини поширилося на усю громаду. Повсякденне життя набрало: 1) видимого, вщносного цившьного устрою; 2) невидимо-видимого абсолютного устрою; 3) видимо-духовного, який слугуе прообразом майбутнього Божого Царства, - громадського
Перст - це палець (на рущ).
устрою. Право - це приписи про встановлення i шдтримання цившьного порядку, що об'еднуе в собк а) сощальне право - захист рабiв; б) кримiнальне право - захист життя; в) цивiльне право -захист власносп; г) релiгiйне право - захист святит. Основне у Старому Завт - утримати цей свгг вiд деградацп, скерувати сво! вказiвки на особливий повсякденний порядок. Бог подарував цшу систему заповщей - законiв, якi регулюють особист вiдносини мiж людьми: чотири заповщ милосердя до ближнiх; сiм заповщей про святють; двадцять заповiдей про справедливють; закон про суботнiй день i суботнiй спокiй (нагадування про дш творiння); заповiдь про щорiчнi свята; заповiдь про жертвоприношення [5, с. 336-338].
Старий Закон, як укладання договору (правочину, завпу) з 1зра!лем в особi Мойсея, даний без термшу ди, i його потрiбно розумiти символiчно, у духовному вимiрi. Щоправда, евре! схилялися до буквального розумшня. Такий стан применшував роль переносного змiсту закону, зокрема закону вiри, закону розуму. Переносний змют декалогу утворюе перший духовно-моральний кодекс. Тож, о^м буквальних вимог, у Закош Мойсея е приписи духовно-морального порядку та Божого велшня. Ц приписи забезпечують вiрнiсть (правильшсть) законiв, розвiнчання зневiри в можливосп жити у Царствi Небесному, вщмову шукати докази про iснування Бога ^ взагалi, формування в собi вiри (подiбно до дитячо1) без жодних сумнiвiв. Вiдповiдно до цього потрiбно скласти умовний духовно-моральний кодекс для себе i жити за його приписами. У цьому допомагае Церква i каношчне право зокрема.
З появою 1суса Христа наблизилося Царство Боже на землг Його народ навши успадкуе землю. У заповщях блаженств перевагу часто вщдано людям, яких суспiльство розглядае як вщкинутих i зневажених. Передусiм це т^ хто позбавлений гiдностi й заслуг, шкчемш й недостойнi, тобто бщш духом, якi страждають, плачуть тощо. Вказано й шшу категорда людей, в яких проявляеться Божа сила i любов: це милостив^ чистi серцем, миротворцi, гнанi за правду та ш. Очiкування i надiя блаженних*, !х повне звернення до Бога створюють мiж ними непорушний внутрiшнiй зв'язок, згуртовуючи !х у едине цiле. Йдеться не про окрем^ взаемно не пов'язаш групи людей, а про спшьш життевi принципи, якi проявляються в рiзних обставинах i становищах. Боже одкровення на землю приносить 1сус. У Ньому виконуеться термш появи Меси, i Вiн уповноважений дати людям т обiтування, якими супроводжуються заповщ блаженства. Однак вiдстань мiж заповiдями блаженств й обiтуваннями ще не подолана, i виконання обнувань поки що треба прийняти на вiру. Але вони настiльки достовiрнi в Iсусi, що Вiн закликае Сво1х учнiв радiти i веселитися, оскшьки !х очiкуе Божа нагорода - Царство Небесне [5, с. 341-342].
Дев'ять заповщей блаженств, як виголосив 1сус Христос у Напрнш проповщ, скерованi людям, якi розчаровуються в житп, не бачать перспективи життя на земл^ тобто з рiзних причин втрачають вiру i людську природу. Адже попередня райська блаженнють втрачена, Бог вiдновив И за допомогою бажання людей олюднити себе, вщновити свою природу i призначення на землг Тим самим Бог без посередниюв веде сво1х прихильникiв до Себе прямою дорогою. Встановлений i термiн ди закону - до другого пришестя 1суса Христа.
Заповщ блаженств е другим духовно-моральним кодексом, системою церковних каношв Нового Завггу. За допомогою ще1 системи сформовано новi вимоги земно1 Церкви, невидимим главою яко! е 1сус Христос. Тi вимоги до вiрян, 1хня морально-правова правомочнiсть, яю викладенi в Новому Завiтi, Напрнш проповщ, е канонiчними. Але для каношчносп потрiбно знайти не тшьки спiльнi риси мiж Старим Законом i Новим, а й ютотш вiдмiнностi, хоча обидва закони повинш спiвiснувати в Церквi.
Вiдомо, що завгт - це правочин, договiр, союз Бога з людиною. Правочини з настанням певних умов переглядаються, уточнюються, доповнюються новими нормами тощо. Тому було переглянуто i старий союз Бога з людиною, який вщкинув деяю положення, закони Старого Завпу, поглибив те, що залишалось у тш. У тiнi Старого Завпу перебувало те, що в Новому Завт - на свгт. 1накше кажучи, Новий Закон мютиться в Старому Законi. Щоб повноцшно розкрити змiст декалогу, потрiбно глибоко вникнути в заповщ блаженств, i навпаки. Або, як стверджуе давне
Блаженний - це щасливий, благословенний.
при^в'я, Новий Завгт схований у Старому, у Новому ж Старий розкривасться. Якщо стара система законодавства була зорieнтована переважно на букву Закону, то нова - на дух, на вищi духовно-моральнi норми. Тобто волю Божу можна виконувати й без вимог букви Закону, без матерiального Закону: матерiальне замшюеться духовним, причому матерiальне е тимчасовим, а духовне -вiчним. Адже матерiальне (як другорядне) потрiбне в Царств Божому на землi, а в Царств Небесному - тшьки духовне.
1стотна вiдмiннiсть мiж Синайським (давшм) i Свангельським (новим) законодавствами полягае в тому, що нове законодавство поставлене над давшм i е правочином мiж Богом i вшма людьми, а не з окремим народом. Це новий сенсибельний шлях до Бога за допомогою почутпв, у якому визначення примусу замшено визначенням можливосп, рабства на свободу, утримання вщ зла, удосконалення, е приписи на виконання. Цей великий духовно-моральний переворот як практичний законоукладач е силою Божою i стосуеться розширення, примноження, а не перевищення старозаветного законодавства, бо обидва закони висвгтлюють один одного, оскшьки мютять правдиве Боже Слово.
Отже, основою Церкви е бiблiйне законодавство, яке характеризуеться ортодоксальнютю, консервативнютю i слугуе стимулом розвитку церковного законодавства. Законодавчi норми Церкви - це канони. У OTCTmi церковних каношв мютяться закони, прийнят соборами, яю виражають iмперативний, канонiчний примус. Собори можуть скасовувати сво1, небiблiйнi, закони, але не можуть скасувати бiблiйних закошв. Наприклад, целiбат, який не е бiблiйним законом, може скасувати Вселенський Собор. Небiблiйнi норми мiстяться у звичаевому правi Церкви. За необхщносп 1х може скасувати Вселенський Собор (у деяких випадках i Помюний Собор).
Вважаемо слушною думку, що Сам Бог ставиться до ршення Церкви як до такого, яке мае силу. Вш дiе через Церкву, чие ршення не тшьки ухвалюеться, але й виконуеться [2, с. 450]. Тому реформи оновлення в Цер^ вщбуваються i повинш вщбуватися, але не мають порушувати природно1 органiчноï едностi системи каношв, як випливають зi Священного Писання та оргашчного права.
Слово "оргашчний" означае живий, що утворюе оргашзм чи причетний до нього, властивий оргашзму [6, с. 322]. Оргашчне право е наслiдком органiчного свгтогляду.
Пiд органiчним свiтоглядом розумiють погляд на Всесвгт як на живу ютоту та пояснення зв'язку частин ïï i причин явищ системою узагальнень, як випливають, за аналопею, iз спостереження за живими ютотами [1, с. 555]. Тобто Церква е живим оргашзмом Всесвiту, тому вона мае природш зв'язки з ушма явищами, якi в ньому вщбуваються. Це стосуеться й церковного права, яке утримуеться в каношчному вимiрi, в оргашчному зв'язку.
Дослщники доводять, що органiчний закон - це такий динамiчний закон, який мютиться мiж конституцiею i звичайним законом; це закон, якого вимагае суспшьство; закон, який тлумачить конститущю, деталiзуе ïï, випливае з не1' i пов'язаний з нею, закршлюе дiяльнiсть основних державних органiв, впорядковуе державш органи та ïхнi функцп.
Церква створена на всi часи. Але все створене повинно розвиватися за правилами, законами з вщповщною iерархiчною шдпорядкованютю. Першу фундаментальну впорядкованють Церкви здiйснюе Священне Писання, Божий Закон, з якого випливають уш iншi церковнi закони. Законодавцем Священного Писання е Бог, а церковних закошв - людина. Тлумачення, а точшше герменевтика Священного Писання, е його зовшшшм "органом", що дае змогу людиш шзнавати Божу ютину. Вш нормативи цього пiзнання утворюють систему церковного законодавства, тобто закони, яю мають назву "оргашчш".
Вважаемо, що оргашчний закон Церкви - це апостольсью та святоотщвсью правила, ршення Вселенських i Помiсних Соборiв. Це друга фундаментальна впорядкованiсть, у якш всюди вiдчуваеться присутнiсть Бога, оргашчна еднiсть людини i природи. Але Божий Дух не шдкоряеться оргашчному закону, а перебувае над ним, оскшьки Главою Церкви е 1сус Христос. З
цього й випливае давня оргашчна едшсть у церковному законодавствi. Для людини оргашчний закон е джерелом двоступеневого метаправа.
До першого ступеня метаправа належить Священне Писання, бiблiйнi закони. Це не оргашчне право, а його абсолютне джерело. Доповненням до цього джерела е неписаш норми Церковного передання, свщчення пророкiв, яю не суперечать Священному Писанню.
Другий ступiнь метаправа формують апостоли та отщ Церкви. ïхнi правила е оргашчними законами, якi тлумачать Священне Писання, дають настанови дiяльностi Церкви. Закони метафiзики, закони, якi керують свiтом i мiкросвiтом (людиною), е дiалектичними i мiстяться у Священному Писанш. Апостоли й отцi Церкви висвгглюють дiю метафiзичних законiв причиновосп, якi повинна зрозумiти людина, вiрянин.
Рiшення Вселенських Соборiв - це оргашчш закони, але вони не е метафiзичними законами, оскiльки грунтуються на фактах, тлумаченнях ересi тощо. Однак в ïx основi - норми природного i надприродного права, а також деяю норми позитивного права. Звичайно, тлумачення причин появи ерес потребуе метаправових обгрунтувань, але самi прийнят правила, закони не е метафiзичними. Фактично, Вселенськi Собори здшснювали справжню законодавчу дiяльнiсть. Це перший вищий церковний парламент, прийнят норми якого е канонiчними.
Оргашчш закони формуються за допомогою позитивного права Церкви. Це вщбуваеться на Помюних та Арxiерейськиx Соборах. Адже прогалини церковного законодавства часто пов'язаш зi змiнами в суспiльствi, держава Тому Церква повинна адекватно реагувати на щ змiни, враховуючи норми першоï та другоï фундаментальноï впорядкованосп. Звичайно, цi органiчнi закони мають невелику регулювальну силу, але необхщна 1'х наявнiсть.
Варто зауважити, що система оргашчного церковного законодавства повинна мати державну тдтримку. Часто таку тдтримку називають мовчазним правом держави або встановленим державою правом про Церкву. Полггика держави, яка грунтуеться на невтручанш у церковнi справи (мовчання, мовчазна згода), може мати рiзнi наслщки. Проте держава повинна брати тд свiй захист ус суспiльнi iнституцiï, якi перебувають на ïï територiï, допомагати в позаслужбовш дiяльностi.
Оскiльки Церкву можна розглядати як союз, який грунтуеться на релшйнш вiрi й утримуеться силою переконання, церковш закони формуються переважно не стшьки у владному тош закошв, скiльки у формi правил, яю переконують i настановляють, тобто впливають на волю через совють. Тому й юнуе своерiдна санкщя - порушникам загрожуе гнiв Божий, кара небесна чи дисциплшарне покарання (вщлучення вiд Церкви) [5, с. 35]. Саме вплив на волю через совють покладено в основу системи оргашчних церковних закошв, що забезпечуе панування й верховенство каношчного права серед вiрян.
Висновки. Отже, оргашчна едшсть системи церковних каношв випливае з метаправа, яке формують Священне Писання, апостоли та свял отщ. Це перша й основна фундаментальна впорядкованють у виглядi духовно-морального кодексу оргашчного права Церкви. Другим фундаментальним духовно-моральним кодексом е ршення Вселенських Соборiв. Ц ршення не е метаправом, але метаправовий метод використовують для обгрунтування кожного пункту ршення. Для дослщження оргашчно1' едносп системи церковних каношв потрiбно здшснювати герменевтичний аналiз бiблiйного законодавства та шших духовно-правових джерел Церкви.
1. Брокгауз Ф. А. Энциклопедический словарь. Общество и государство. Правители и полководцы. Народы и страны / Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. - М. : ЭКСМО, 2003. - 832 с. 2. Кюнг Г. Церковь / Г. Кюнг ; пер. с нем. - М. : Изд-во ББИ, 2012. - 677 с. 3. Никифор (архимандрит). Библейская энциклопедия / Никифор. - Изд-во Святотроице-Сергиевой Лавры. 1891. - 904 с. 4. Павлов А. С. Курс церковного права / А. С. Павлов. - СПб. : Лань, 2002. - 384 с. 5. Ринекер Ф. Библейская энциклопедия Брокгауза / Ф. Ринекер, Г. Майнер ; [пер. с нем. В. Иванова
и др.] ; под ред. В. Цорна. - Кременчуг : Християнская зоря, 1999. -1120 с. 6. Фшософсъкий енциклопедичний словник / за ред. В. I. Шинкарука. - К. : Абрис, 2002. - 744 с.
REFERENCES
1. Brockhaus F. A. Entsyklopedychkiy slovary [Encyclopedic Dictionary of Philosophy] Obshestvo I hosudarstvo. Pravitelu I polkovodchu. Narodu I stranu / F. A. Brokgauz, I. A. Efron. - M.: EKSMO, 2003. - 832 p. 2. Kyung H. Tserkov [The Church]/ Per. s nam. - M. : Yzdatelstvo BBY, 212 - 677 p. 3. Nicephorus (Archimandrite). Bibleyskaya encyclopedia [Biblical encyclopedia] / Nikiphor. -St. Sergius Lavra. 1891. - 904 p. 4. Pavlov A. S. Kurs chkovnogoravova prava [Course of Church Law]/ A. S. Pavlov. - St. Petersburg: : Lan, 2002. - 384 p. 5. Rinetker F. Bibleyskaya encyclopedia Brockhausera [Biblical encyclopedia of Brockhaus] / F. Rinecker, G. Meiner; [Trans. V. Ivanova and others]; Ed. V. Zorn. - Kremenchuk: Khristiyanskaya zorya, 1999. - 1120 p. 6. Filosofskyy entsyklopedychnyy slovnyk [Encyclopedic Dictionary of Philosophy] / Pid red V. I. Shynkaruka. - K. : Abris, 2002. - 744 p.
Дата надходження: 15.02.2017р.
