CC BY
11
Дата надходження: 19.12.2016р.
УДК 340.12 Степан Сливка
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету '^bBiBCb^ полггехшка" доктор юридичних наук, професор, завщувач кафедри теори та фшософи права
tfp2014@i.ua
ПЕРШ1СТЬ КАНОН1СТИКИ У ПРИРОДНО-ПРАВОВОМУ ПОЛ1 ТА ПРОСТОР1
© Сливка С., 2017
У статт дослiджуeться першiсть канонiстики у природно-правовому поль Основну увагу зосереджено на проблемi пошуку духовностi, якi дослщжеш у статтi в антропологiчних, етичних й екзистенцйних аспектах.
Ключовi слова: природно-правове поле; природно-правовий прослр; першкть канонiчного права; християнська антропологiя; християнська етичшсть; екзистенцiя.
Степан Сливка
ПЕРВЕНСТВО КАНОНИСТИКИ В ЕСТЕСТВЕННО-ПРАВОВОМ ПОЛЕ И ПРОСТРАНСТВЕ
В статье исследуется первенство канонистике в естественно-правовом поле. Основное внимание сосредоточено на проблеме поиска духовности, которые исследованы в статье в антропологических, этических и екзистенцйних аспектах.
Ключевые слова: естественно-правовое поле; природно-правовое пространство; первенство канонического права; христианская антропология; христианская этичность; экзистенция.
Stepan Slyvka
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Theory and Philosophy of Law
Sc.D., Prof.
PRIMACY KANONIN NATURAL LAW FIELD AND SPACE
This article investigates the primacy of the canon law in natural and legal field. The main focus is on the problem of finding spirituality which is explored in an article in anthropological, ethical and existential aspects.
Key words: natural and legal field; natural and legal space; the primacy of the canon law; Christian anthropology; Christian ethics; existence.
Постановка проблеми. Свгг стае дедалi складшшим. Людина стае проблематичнiшою для себе. Вона дедалi менше проявляе байдужють до повноцiнного використання нестворено1 божествено1 енергп, активно експериментуе зi своею природою i волею вкрай небезпечним чином, висловлюе неповагу до каношчного порядку, безконтрольно застосовуе бютехнологи та багато шших факторiв, якi свщчать про свiдоме чи несвiдоме зближення зi злом. Тому виховання потрiбно зблизити з освiтою, наукою, визначити первиннють у науковому пiзнаннi.
Аналiз дослiдження проблеми. Наукове пiзнання здшснюеться двома видами наук: фундаментальними i прикладними, якi можуть утворювати рiзноманiтнi системнi науки. Фундаментальнi науки здшснюють дослiдження в онтологiчному вимiрi, а прикладш - в деонтологiчному, враховуючи запити суспiльства. Онтологiчний вимiр наукового дослщження забезпечуе загальна фiлософiя, яка для прикладних наук е методолопчною. У правi фундаментальною наукою е фiлософiя права, яка виникла в процес дослiдження природних законiв, закошв Всесвiту, !хню дiю на природу i людину. Природнi закони е онтолопчними, до створення яких людина не причетна. Початок ди природних законiв припадае на початок свггобудови. Тому фiлософiя права (як взiрець науковостi) репрезентуе предметну першiсть у юридичнш науцi, яку ще й iменують такими категорiями як методолопчна першiсть, онтологiчна першiсть тощо. За допомогою фшософи права вiдшукуеться глибинна сутнють права, вибудовуються загальнi, цившзацшш, позитивiстськi судження про правопорядок, право творення, державотворення та iншi правовi категорп, якi забезпечують буття людини на землi [4, с. 4].
Отже, з фшософи права починаеться правова наука i завершуеться, навпъ узагальнюеться у виглядi проблем фшософи права. Але кожна наука мае науковий вступ, а школи й спещальний вступ. Тому вважаемо, що спещальним вступом до фшософи права е каношчне право, канонiстика, що е першiстю. Грунтовно! науки каношчного права як спещального вступу до фшософи права поки що немае. Вона перебувае у процес формування як перша наука про Боже право, яке мае iмплементуватися у право взагат i у самий процес юридично! дiяльностi. Тобто каношчне право займае окрему позищю, виняткове мюце у пiзнаннi та правовш реатзаци i сенсi життя.
Мета статть Проблема пошуку вiчного сенсу життя людини та свггу не можуть бути даш без духовного шдходу, якi висвiтленi в антрополопчних, етичних й екзистенцiйних питаннях [1]. Ц питання покладенi в основу каношчного права.
Виклад основного матерiалу. Християнська антропологiя е первинною через таю причини: вочоловiчення 1суса Христа, який увiбрав у себе всю людину i е абсолютним зразком вщновлення людського роду; демонстрування Церквою священносп життя й характеру людини як особистосп iз самого моменту зачаття; право на народження дитини як перше серед людських прав [1]. Ц засади е визначальними у метаантропологи.
Етичнють (християнська етичнють) у канонiчностi також належить до первинних наукових питань. Це практична фiлософiя права, яка стосуеться не стшьки вчень про вищi моральш норми у дiях, а й у думках, почуттях, пристрастях, що породжуе метаетику, феноменолопчну етику, яю пiдносять канонiчне право у ранг першосп. Навiть санкцil християнсько1 етичносп у виглядi покарання добром тдкреслюе Божi настанови.
Екзистенцiйний змiст каношчного права полягае в тому, що християнин своею вiрою виходить у трансцендентальний, позаземний свгг, змют якого сприймаеться не штелектуально, а почуттево. Це той канонiчний природно-правовий проспр, який утверджуе онтологiчне буття у часг Так повинно бути.
Слщ сказати, що жодна iнша наука, ^м канонiчного права, не може осягнути одночасно метаантрополопю, метаетику, трансцендентальну екзистенщю у правi. Зрозумiло, що у такому розумшш канонiчне право наближене до боголюдського характеру шдготовки християнина до набуття подоби Божо1, що пiдкреслюе науково-навчальну першiсть. Земна Церква у каношчно-правовому вченш подаеться як особливе боголюдське суспшьство, в якому людинi створюються
умови спшкування з Богом, вщдалення вщ зла. Тобто канонiчне право як свило у духовнiй темрявi вчить спочатку набувати онтолопчних правил мислення, почуття, пристрастей, а потiм дiяти, тому це потрiбно людинi передуем на вiдмiну вiд iнших наук. Однак у розумшш першостi канонютики iснують споконвiчнi проблеми, пов'язанi з вiрою.
Проблема вiри вирiшуeться загостреною увагою про буття людини у вщкритому Космосi. Подiбно до космонавта кожен И рух, порцiя думки, почуття, пристрасп, рiзноманiтнi не онтолопчш вiльностi впливають на життя людини у вщкритому Космосу можуть стати фiзичною або духовною смертю. Виршити це допомагае первинне канонiчне право за допомогою усвiдомлення правового поля, природно-правового поля, природно-правового простору.
Щц полем у наущ слiд розумпи асоцiативне i комутативне кiльце (площину), в якому для довiльних елеменпв поведiнки людини знайдеться хоча б одна норма, яка и регулюе. Наприклад, реальне поле (зокрема футбольне) мае довжину й ширину, а мюце перебування людини (точка М) на цьому полi визначаеться вщповщними координатами (х, у). Тобто точка М (х, у) мае конкретно визначене мюце перебування на полг
Правове поле також мае чггку визначену кшькють параметрiв, характеризуючи людину для регулювання дш i плашв-думок. Тобто правове поле (в якому мютяться всi нормативно-правовi акти, мораль) вказуе людиш на те, що можна робити (що дозволено робити - х) i що не можна робити (що заборонено - у). Власно! творчосп практично немае. Вона може бути в межах дозволiв i заборон, iнакше - це прогалина. Композицшну дiю також можна умовно записати математично: М (х, у). Це охоплюе чггку ощнку будь-якого кроку поведшки.
Вважаемо, що правове поле - це впорядкована народними приписами i державними правовими нормами iмперативна сфера композицшних дш людини.
Основна мета правового поля - регулювати суспшьш вщносини, тiлеснi ди i того, що потрiбно для тiла. Якщо суспшьш вщносини перебувають у правовому пол^ то регулящя е можливою, якщо не перебувають, то - неможливою. Адже правове поле е iмперативною сферою дозволiв i заборон, з визначеним складом правопорушення, правовими обов'язками та вщповщальнютю. Тому правове поле стосуеться буденного правового вимiру життя людини. Поведшкою людини регулюють суспшьш штереси, повсякценнi потреби, iнстинкти, де людина тяжiе до матерiального накопичення, забуваючи про духовне надбання. У правовому полi вiра може мати першють тодi, коли людина не розуше свого мiсця i свого призначення, а чинить так вщповщно до мщносп християнських традицiй.
Природно-правове поле вщображае межове буття, в якому вщбуваеться свiдомий, бажаний вихщ вiри за межi буденностi. Для вiрянина, який перебувае у природно-правовому пол^ одних християнських традицiй замало. Потрiбна канонiчна евристичнiсть, яка перебувае у природно-правовому полг
Пщ природно-правовим полем розумiемо канонiчно впорядковану духовними нормами пiзнавальну сферу обгрунтування сенсу людського буття.
Канонiчна першють у природно-правовому полi набувае активно! дiевостi. У цьому полi людина вперше виходить за межi буденност i вiдчувае, що духовнi норми е впорядковаш. Впорядкуванням займаеться боголюдське суспшьство, боголюдське спiлкування пiд патронатом боголюдського характеру Церкви, яка живить свп. Звщси й канонiчне право наближене до боголюдського характеру, що гарантуе йому предметну першють.
У природно-правовому полi вихщ за межi буденносп ще не свщчить про проникнення у природно-правовий проспр. Це тшьки спроба зрозумiти i вщчути його як проблемне поле, яке потребуе розв'язання за допомогою простору, оскшьки проспр характеризуеться iншими чинниками. Зокрема, пастир - одна з вихщних форм прояву будь яко! спостережувано! реальностi, що позначае певш-внутршш чи зовнiшнi межi руху та характеризуеться через протяжнють, координацiю, сумюне покладання та спiвiснування [5, с. 170]. Проспр сприймаеться емпiрично (в деяких випадках штупивно), що дае можливють здiйснювати пробнi дослiдження, науковi припущення й доведення, навiть здобуття позитивних результатiв у фiзицi, математищ, природознавствi, бiологil та iн. Фiлософiя, фiлософiя права, канонiчне право за допомогою
простору моделюють буття, поведiнку людини, ïï перспективи. Цей npocTip доцiльно називати природно-правовим, вищим вiд поля i першим у створеннi свiту.
Природно-правовий проспр розглянемо з двох позицш: фiлософсько-правового i канонiчно-правового.
У першому випадку природно-правовий простiр - це природно впорядкована реальна форма вимiру духу людини, що залежить вщ незлiченноï кiлькостi параметрiв, мае абсолютну правову оцiнку i регламентацiйну роль композицшних дiй людини.
Зауважимо, що природно-правовий проспр iснуе для природного, а не для позитивного права. Тобто природне право визначаеться не полем права, а простором права, у якому людина перебувае ще задовго до народження (деяю елементи юнують й у позитивному прав^ наприклад, законодавство про охорону матерi й дитинства).
Природно-правовий проспр мае не умовну двовимiрну (х, у), а багато вимiрну (х;, х2,..., хп де n^œ) система координат (прямування п до нескшченносп œ означае незлiченну кiлькiсть факторiв, яю впливають на поведiнку людини). Цю багатовимiрнiсть впорядковано природними законами онтологп й деонтологiï людини, ïï духу. На вщмшу вiд правового поля у природно-правовому просторi людина мае можливють проявляти свою законну вщ природи свобiдну волю. Прояви свобiдноï волi е незмiнними, але вони оцшюються вищими силами, Богом, тому людина не сумшваеться в абсолютнш iстинностi оцiнки (для вiрян). Крiм того, вищi сили до певноï межi регламентують, корегують свобiдну волю людини у ïï композицшних дiях, але якщо нижчi сили виявляться сильшшими, то людина дiе за своïм вибором, пам'ятаючи про обов'язкову вщповщальнють i справедливi, адекватнi санкцп. В цьому й полягае змют реальноï форми вимiру духу людини.
Другий випадок (канонiчно-правовий) також стосуеться дефшювання, але iз врахуванням зазначених основ каношчного права у метавимiрi для впливу на душу. Для цього потрiбно "пщнятися" над правовим полем i вийти у метапрос^р - природно-правовий.
Думаеться, що природно-правовий проспр - це природно впорядкована мета антро-полопчними, метаетичними й екзистенцшними нормами iмперативна iнтелiгiбельно-сенсибельна сфера композицшних дш людини.
Природно-правовий проспр регламентуе поведшку людини у ноосферi (сферi планети, охопленоï розумною людською дiяльнiстю), ïï iнтелiгiбельнi та сенсибельш прояви. У цьому просторi дiють усi можливi природнi закони, яю функцiонують у таких семи системах: система онтолопчних законiв свiтла, система онтолопчних закошв простору i часу, система онтолопчних закошв рослинного свггу, система онтолопчних закошв Сонячноï системи, система онтолопчних закошв розвитку природи водоповпряного простору система онтолоНчних закошв розвитку природи наземного простору, система онтолоНчних закошв спокою. Це первинш закони, яю впливають на все, що е у свт, в тому чист й на людину. Дiя незлiченних природно-онтолоНчних законiв е нелшшна, синергетична, але обов'язкова. Закони впливають (реагують) на д^', думки, почуття, пристрастi, на всю екзистенщю людини. Тобто вони мають штелкгбельний i сенсибельний вимiри.
Тобто людина - це мшрокосмос, в якому мютиться весь свiт iз дiею всiх систем онтологiчних, природних закошв. Цей мшрокосмос вступае у правовий дiалог iз свiтом та будь-якими його проявами. У мшрокосмос е i надприродна сутнють, яку шзнати хоча б на 90 вщсотюв неможливо. Пiзнанню не пiддаеться душа, яка шсля земного життя не пропадае, не знищуеться, бо власне це i е мшрокосмос i в Космос вона виконуе якусь первинну правову функщю. Цю надприродну сутнють людини й обгрунтовуе передуем канонiчне право.
Наголосимо, що метаантрополопчш, метаетичнi, екзистенцiйнi норми - це норми семи систем онтолопчних закошв, яю спочатку були призначеш для Космосу, а при творенш людини адекватно i повнютю втiлились, трансформувались у неï' як мiкрокосмос. Це своерщний метаелектронний умовний чип душ^ в якому "записанi" всi первинш закони Всесвггу. Дiя цих онтолопчних закошв е iмперативна на будь-яку композицшну дiю. Свобiдна воля повинна шдпадати пiд природнi регулюючi впливи iмперативу. У разi не шдкорення iмперативам настають природнi санкцiï.
Отже, людина е коронованою прикрасою свпу, що потребуе унiкального, спецiального права щоб не зiпсувати цiеï краси. Повинен бути релпшний вимiр природного права, право над правом, право, яким користуеться Церква - це каношчне право та метаантрополопчне право.
Дослщженню метаантрополопчного права придiляеться все бшьше уваги. Воно утворилася в результат комплексного дослiдження антропологiï права та поведшки людини в ноосфера Це антропологiя вищого рiвня, де звичайне людське iснування обгрунтовуеться можливютю людського розуму пояснити пiзнання конкретноï речi. У фiлософiï права актуальним е шзнання права за допомогою правових явищ i навпаки. Зрозумшо, що цi пiзнавальнi процеси немислимi без розумiння антропологiï права, ïï виходу за традицiйнi межi, не порушуючи при цьому норм свггогляду, природно-правово1' гармонiï [8, с. 112]. Процес дослщження потребуе додаткових пiдходiв, одним з яких е каношчне й церковне право.
Pi4 у тiм, що канонiчне й церковне право займали провщш мiсця в епоху Давнього Свггу, Вiдродження, Середньовiччя, що й забезпечуе дослiджувану першють. Новий час породив позитивГзм, який неоднозначно почав сприймати першють каношчного права. В результат чого почалася недовiра природному праву, а перевага вщдавалася людському (позитивному) праву. Те, що створила природа, почало замшюватися тим, що створила людина. Правова наука змшила вектор дослщження i наприкшщ Х1Х ст. зайшла в глухий кут.
Небезпека е i сьогодш, у час активно!' дп постпозитивГзму, секуляризацп оскшьки вiдроджуеться право сили, право брехш, право страху i право великоï та наглоï держави. При чому знахабнiлi "справедливщ" намагаються силою, з власною вигодою утворити свггову церковну iмперiю. Безбожний, штучний церковний диктат е поки що непомiтним, але реальним, це використовують активнi держави, схильш до Гмперських iдей та терористичних загроз. Однак у царинi канонiчного i церковного права таю антиприродш, антиправовi дiï також здшснюються, але повшьно Гз невiдомими результатами. Детальнi результати на це дае метаантрополопчне право, яке лежить в основГ каношчного i церковного права. Особливо це стосуеться таких основних природно-надприродних детермшанпв метаантрополопчного права: людсьК переконання, харизматичний euMip Церкви, нащональний характер Церкви, есхатолог1чний чинник, надприродно-правовий захист.
Наприклад, людсью переконання випливають Гз Символу вГри i е надзвичайно мщними. Релпшш переконання мютяться не тшьки у свщомосп, а й у пщсвщомосп, що е архетипом вГри. Архетип вГри формуе не сама людина, а вся родина, яка вносила своï церковно-правовГ вклади у пщсвщому зону кожноï людини впродовж втв. Те, що було у Давньому Свт, Вщродженш, СередньовГччг мютиться в наших шдивщуальних архетипах. Змшити вщносини до вГри кардинально неможливо. ВГряни переконаш, що над каношчним чи церковним правом не може бути ш державного, ш мГждержавного примусу. В цьому сенс може бути лише допомога держави Церквг що пщнесе суспшьний рейтинг держави, виправдае природно-онтолопчне призначення.
Харизматичний вимiр Церкви стосуеться володшня особливою, винятковою обдарованютю людини (групи людей), що вирГзняе ïï з-посеред шших впливом на загал завдяки надзвичайним здГбностям (генш), силГ духа, дароваш слова, моральним якостям, вщданосп щей чи щеаловг що передаеться шшим не на пщставГ щонайдосконалших, рацюнально-аналгшчних аргумента, а через безпосередне (емоцшне, цшсно-духовне, часом пророче, мапчне) проникнення до душ, сердець, ушв шших людей [9, с. 697].
Йдеться про людей, яю представляють Церкву: епископи, священики, диякони, вГряни. Цим людям даш певш духовш дарунки для захисту Церкви, для формування каношчно-правових стосунюв у суспшьствг Для цього церковш люди використовують метаантрополопчш аспекти права, яю переконливо в благодат доводять пропагуючу ютину вГри.
Звичайно, своя мГра благодат вщпущена кожному громадянину, яка е повсякденним явищем в житп Церкви для вГрност i порядку. Для людей, яким дароваш харизми еднють i порядок, встановлюються не через ушфшацш вщмшностей. Немае едносп i порядку через те, що кожен мае свою харизму. Харизматичним порядком Церкви слугуе стержневий принцип - кожному свое i шхто не повинен вивищуватися над шшими, все присвоювати i пщкорювати собг КрГм того, кожен
мае свою харизму не для себе, а для шших. Тому другим принципом харизматичного порядку Церкви е один для одного [3, с. 246-259].
Принципи: харизма для себе i для ближнього не суперечать один одному, оскшьки отриману для себе благодать треба скерувати на допомогу шшим як обов'язок, за невиконання якого настае вщповщальнють. Це зрозумгги можна тшьки завдяки категорiям метаантрополопчного права та третьому харизматичному принципу - послуху Господу.
Нацгональний характер Церкви е важливою детермшантою метаантропологи права. Адже шхто, ^м агресорiв, не суперечить, що Церква мае бути нацюнальною.
Нацюнальна Церква означае звернення етношв до певних релтйних вiрувань. Суспшьно-iсторична практика не знае безрелшйних чи безетшчних спiльностей людей. Етноконфесiйна специфiка релшй, яка формуеться взаемодiею з етшчними чинниками, стримуеться необхiднiстю потреб наци у власнш Церквi. Формування нацюнальних Церков немае нiчого спiльного з конфесшно-церковною автаркiею (самовдоволенням) чи релтйним шовiнiзмом, на чому часто спекулюють церковш i свiтськi полiтикани[7, с. 209].
Каношчно-церковш перспективи матимуть мюце тодi, коли нацiональнi архетипи будуть дiяти у Церквi, адже минуле визначае майбутне. Нацюнальш християнськi традицп е мiцними, мають владний характер i не пщдаються швидким змшам. Крiм того, нацiональний характер Церкви визначае вектор розвитку метаантрополопчного права, його сутнють для наци.
Есхатолог!чний чинник метаантропологи права полягае у визначенш кiнцевоï долi людства i
свггу.
Есхатолопя (вiд грецьк. - останш вчення) - в християнськш догматицi вчення про Царство Боже на земл^ антихриста, воскресiння мертвих, Страшний Суд, рай, пекло, потойбiчне життя i т. iн. В сучасних умовах есхатологiя стала одшею iз провiдних тем футурологiï i включае прогнозування про кшцевють цившзацшного розвитку, демографiю, екологiчнi катаклiзми i т. ш. [7, с. 110]. У зверненш до майбутнього йдеться про те, щоб людина визнала свою тепершнють за вже тепер скриту, присутню та визначену майбутнють, яка вже тепер представляеться як спасшня, якщо пiд нею розумiеться цiлковито залежна вiд волi самого Бога, та неможлива до визначення щодо свого часу i способу, дiя [6, с. 156].
У метаантрополопчному прав^ як правi над правом, есхатолопчна тематика нагадуе вiрянам, хто перебувае в акмеологiчнiй точщ життя. Людина, керiвник держави, навггь богословський iерарх не може общяти забезпеченого життя у потойбiчному свт. Останнi речi земного життя не пщвладш жоднiй людинi. В цьому Церква е послщовною, правдивою i шкому не пiдкоряеться, не претендуе на пашвне становище в суспшьствг Церква функцiонуе паралельно з державою i по-своему забезпечуе майбутнють людини.
Надприродно-правовий захист людина мае постшно. Але мщнють цього захисту, цшснють, суцшьнють е рiзною. Все залежить вщ якостi реалiзацiï людиною, метаантрополопчного права: дотриманш, виконаннi, використанш i застосуваннi. Умiння реалiзувати щ чотири форми припадае на Церкву та ïï шститути, якi живуть своïми переконаннями. Церква i держава функцюнують за одними законами природи, але державний дiяч не вщчувае церковностi й суспiльностi. Все-таки Церква ближча до суспшьства, нiж держава. Державi потрiбно спочатку збiльшити необхщний вмiст суспiльностi у позитивному прав^ щоб якось налагодити природно-правовий захист людини. Якщо виходити iз сучасного правового захисту в Украïнi, то у людиш скорiше здiйснюеться ампутащя правового захисту, нiж його налагодження.
Що стосуеться надприродно-правового захисту, то це онтолопчний обов'язок Церкви, яка охочим людям у цьому допомагае. Онтолопчна позищя Церкви у широкому змюи позитивного впливае на державний захист, полггику, хоча у вузькому розумшш - це державш обов'язки. Скорше людина сама вирiшуе проблеми надприродно-правового захисту, дотримуючись каношчно-церковних вимог. Обмеженють Церкви природним i Божим правом сприяе утвердженню метаантрополопчного права.
Отже, Украша ввшшла у ХХ1 столгття невпевнено1, у супроводГ агресорГв та недоброзичливщв та без вибраноï церковноï едностг Минуле столгття залишило нам багато душевноï пустоти, падшня людяностг Але, незважаючи на церковн кризи, Церква мае майбутне у сучасному свт, оскшьки формуючи метаантрополопчне право, вона каношчно наближаеться до християнських джерел. А у свГтську правову науку прийшло каношчне право, яке мае перспективу у розвитку онтологiчноï правовоï свщомосп та вщродження давшх християнських цшностей, яю мають природно-правовий, i надприродно-правовий вимГри, архетиповий змют, початкову точку розвитку - арха1чне право.
Арха1чне право вщображае перехщ вщ усного мовлення до письма. Не може бути права у строгому сенсГ, доки правило не встановлене як таке, з його ушверсальною значущютю ("той, хто робить х, зазнае у"), i доки воно е залежним вщ традицшних контекспв його висловлення, яю щоразу е особливими. Це стае можливим тшьки з усталенням писемносп, що у Греци виникла у формГ алфавГту з першоï чверт VIII ст. до н. е., але поширилась шзшше [2, с. 302]. Усне каношчне право з'явилось у Священному Переданш (еволюцшш передання, Церковш передання, Апостольсью передання), Церковних традищях, аг'апах ("вечерГ любовГ'). До арха1чного каношчного права також вщносяться письмовГ твори невщомих авторГв. Цг та шшГ фактори свщчать про найглибшГ шзнавальнГ потреби людини та суспшьства.
Першють канонютики у природно-правовому полГ та просторГ обгрунтовуеться також богословською феноменолопею.
Взагалг феномен (вщ грецьк. - те, що висвГтлюеться) - це явище (з'явлення) на вщмшу вщ сутносп (ноумена) [5, с. 224]. Тобто явище (подГя), яка стае об'ектом сенсибельного споглядання i характеризуеться надзвичайнютю, рщкютю, винятковютю (особливютю, ушкальнютю, екстраординарнютю), але, доступне тзнанню спочатку в Гррацюнальному вимГрг а згодом й у рацюнальному. Серед множини феномешв важливо звернути увагу на те, що вс вони мають надприродно-природний змют. Тобто кожен феномен впливае на природну поведшку прямо або опосередковано, оскшьки перебувають у природно-правовому просторг мають Гмперативну силу i вплив. Окреме мюце займае феноменолопя релии.
Предметом феноменологи релии е вивчення святого, його значення для людини як усього, що надшене надприродними властивостями, у всьому рГзномаштп його проявГв (свят матерГальш речг священний проспр, священний час, священш числа, священне слово, священна дГя, свята людина, священш уявлення i переживання людини тощо) у рГзних релтях. На вщмшу вщ фiлософiï релии, феноменолопя релии принципово залишае вщкритим питання про сутнють релшйних явищ. Вона зосереджуе свою увагу на дослщженш ушкальних проявГв святого [10]. Сюди можна вщнести священнодшства, молитву, мовчання, священний текст, священш мюця та ш.
Феноменолопя як наука про явища мае рГзне розумшня серед фшософГв, що пщкреслюе сповщування рiзноï методологiчноï концепци. Для каношчного права важливо дотримуватися богословськоï методологiчноï концепци, яка вщображена в кожнш релии. Зокрема для християнства важливими дослщженнями феномешв е сфера любовГ до ближнього, чеснот, спокута, спасшня та шшГ надприродн явища, яю визначають свое бачення мюця людини у свт.
Богословська феноменолопя забезпечуе ршучий, а не обтчний вихщ у трансцендальний свГт, вникнення в екзистенщю людини, в рГзш апрюрносп. Богословсью феноменологи формують апрюрш судження, закони, ютини, шшГ онтолопчнГ догми, яю необхщш для каношчного права з метою формування вихщних аксюматичних понять для шших наук, що пщкреслюють прямий номенолопчний фундамент каношчного права.
Серед юридичних наук першють займае фшософГя права, в якш первинним е каношчне право як спещальний вступ. Першють канонГчного права у фшософп права мае свое обгрунтування. Свгтобудшнича першють, метаантрополопчна першють повинна бути й щодо шших наук, першим мае бути предмет дослщження, наявнють найголовшшого завдання для людського життя, вщчуття першосп пастирського голосу, обгрунтування першосп в отриманн надприродних дарГв.
1 Деяк1 политологи стверджують, що таке входження навпъ ще не вщбулося.
Свiтобудiвнича першють канонiчного права бере початок з чашв створення свiту. Система природних закошв першого дня створення свгту е першими законами, яю вивчае канонiчне право. Промiнь у темрявi е основним гаслом у богослiв'ï, де можливий прояв Божественного Одкровення. Тобто богоств'я перетворюеться не стшьки у науку людського тзнання, скiльки у дар. Тому каношчне право вивчити розумом неможливо (хоча iншi науки цього потребують). Його потрiбно осягнути почуттям, що е вершиною метаантропологи.
Звщси метаантропологiчна першють починаеться з того, що людина повинна осягнути природу 1суса Христа. Свгтсью науки не можуть пояснити того, що 1сус Христос, маючи Божественну природу, взяв на себе й те, що людина натворила - наслщки порушення норм природного права - ^хи. Двi природи Божественна i людська вивчаються у каношчному прав^ що не шд силу шшим свггським наукам.
Предметом дослщження каношчного права е метаправо як аксюлопчна правова цшнють почутпв людини, тому воно первинне, досконале i мютиться в основi людського права. Метаправо як Божий продукт люди засвоюють неоднаково. Стушнь i якють засвоення мета права корегуе каношчне право з метою зменшення рiзницi фшософських суджень мiж людьми i опануванням фшософського богослiв'я, яке породило загальну фiлософiю.
Наявнiсть найголовшшого завдання для людського життя - наближення до святосп, дослiдження ушкальних проявiв святого, розвиток здатностей розглядати богосшв'я, надприроднi властивостi iз сенсибельних, внутршшх позицiй. Святiсть не е природженою якютю, ïï треба досягти завдяки стшкосп вiри як природноï досконалостi, що надае велику силу у виконанш первинного завдання.
Першiсть пастирського голосу й чуйносп проявляеться в людському житп з часу здiйснення ташства хрещення. Потiм незмовкний пророчий голос Церкви формуе людину доброï волг Пастирський голос (як нщо шше) забезпечуе церковне людинолюбство. За допомогою пастирiв Церква вдихае в людське суспшьство онтологiчне життя, а вiруючi мають можливiсть стати апостолами Христа у земному житп. Таку першють не може забезпечити фiлософiя права. Це завдання каношчного права.
Першють в отриманш надприродних дарiв обгрунтовуе канонiчне право. Побожне чекання на отримання надприродних дарiв вщ Святого Духа здшснюеться шляхом вiдвiдування богослужшь, участi у ташствах Церкви, рiзних релiгiйних актах. В цьому велику роль вщграе i людське сприяння.
Розглянуте обгрунтування першостi канонiчного права у фшософи права дае можливють людиш оволодiти надприродною могутнiстю святих феномешв на початку життя. Але слщ умiло вникати рiзноманiтних релтйних фундаменталiзмiв, хворобливоï релiгiйностi, не допускати калщтва створеноï Богом природи й природного права, викривленого шдходу до людини. Адже людина не визначаеться лише ïï генами, вона Боже творшня i потребуе Божоï отки, в чому сприяе каношчне право.
Висновки. Отже, першють канонютики у природно-правовому полi та просторi полягае в тому, що вона дослщжуе внутршш, надприроднi процеси онтологiï людини, а фiлософiя права бiльше уваги придшяе зовнiшнiм, природним. Але каношчне право i фiлософiя права бшьше потребуе одне одного у шзнанш. Справжне пiзнання починаеться у надприродного, святого (хоча з певним острахом), а закшчуеться природним, земним обгрунтуванням. Звщси й першють канонютики: спочатку потрiбно сприйняти надприродш феномени, а по^м появляеться можливiсть пояснити природш та позитивiстськi твердження.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Документи Святого i Великого Собору Православноï Церкви (Крит, 2016 р.). // Православний церковний календар на 2017рт. - К.: Видавничеуправлтня УПУКП., 2016. - С. 187219. 2. Свропейський словник фшософи: Лексикон неприкладностей. Пер. з фр. - Т. 1. - Вид. 2-ге, виправл. - К. : ДУХIЛ1ТЕРА, 2011. - 576 с. 3. Кюнг Г. Церковь /пер. с нем. - Москва: Издательство ББИ, 2012. - 677 с. 4. Ортинський В. Передмова до монографп "Сливка С. С., Гарасимiв Т. З.,
Романова А. С., Чорнобай О. Л. Предметна перш!сть у юридичшй наущ: [монограф!я] / Степан Степанович Сливка, Тарас ЗеновШович Гарасим1в, Альона СергИвна Романова, Олена Леотд1вна Чорнобай. - Льв1в: Л1га-прес, 2015. - 360 с. 5. Петрушенко В. Фшософський словник: термти, персонала, сентенцИ - Льв1в: "Магнол1я 2006", 2011. - 352. 6. Рагнер К. Форгр1млер Г. Короткий теолог1чний словник / пер. з тм. О. Авраменко. - Льв1в, 1996. - 664 с. 7. Релтезнавчий словник / за ред. А. Колодного i Б. Лобовика. - К.: Четверта хвиля, 1996. - 392 с. 8. Сливка С. С. Проблеми фшософп права: навч.-поаб. / С. С. Сливка. Вид. 2-ге, переробл. i допов. - Х. : Право, 2015. - 192 с.
9. Фшософський енциклопедичний словник / тд ред.. В. I. Шинкарука. - К.: Абрис, 2002 - 744 с.
10. Феноменологiя релiгii / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ua-referat.com/
REFERENCES
1. Dokumenty Svyatoho I Velykoho Soboru Pravoslavnoyi Tserkvy (Crete, 2016.). [Documents Holy and Great Council of the Orthodox Church] / Pravoslavnyy tserkovnyy kalendar na 2017. - K.: Vydavnyche upravlinnya UPU KP., 2016 P.187-219 2. Yevropeyskyy slovnyk filosofiyi: Leksykon neprykladnostey. [The European Dictionary of Philosophy] / Per. z fr. - T. 1. - Vyd. 2 nd, vypravl. - K .: DUH I LITERA, 2011. - 576 p. 3. Kyung H. Tserkov [The Church]/ Per. s Nam. - M: Yzdatelstvo BBY, 212 - 677 p. 4. Ortynskyy V. Peredmova do monohrafiyi "Slyvka S.S, Harasymiv T. Z, Romanova A. S., Chornobay O. L. Predmetna pershist u yurydychniy nautsi [monograph] / Stepan Stepanovych Slyvka, Taras Zenoviyovych Harasymiv, Alona Serhiyivna Romanova, Olena Leonidivna Chornobay. - Lviv: League-Press, 2015. - 360 p. 5. Petrushenko V. Filosofskyy slovnyk: terminy, personaliyi, sententsiyi. [Philosophical Dictionary: timing, personalities, maxims]. - Lviv: Magnolia 2006, 2011. - 352 p. 6. Rahner K. Forhrimlyer H. Korotkyy teolohichnyy slovnyk [The short theological dictionary]/ Pereklad z nim. Alexander Avramenko. Lviv. - 1996. - 664 p. 7. Relihiyeznavchyy slovnyk [Religious Dictionary]/ Red. prof. A. Kolodnoho i B.Lobovyka. - Kyiv: Chtverta Hvylya, 1996. - 392 p. 8. Slyvka S.S. Problemi filosofiprava: navch. posib. [problems of legal philosophy] / S. S. Slyvka. - Vud. 2-n, pererobl. i dopov. -Harkiv: Pravo, 2015. - 192 p. 9. Filosofskyy entsyklopedychnyy slovnyk [Encyclopedic Dictionary of Philosophy] / Pid red V.I. Shynkaruka. K. - Abris, 2002 - 744 p. 10. Fenomenolohiya relihiyi [Phenomenology of Religion] / Elektronnyy resurs. Rezhym dostupu: http://ua-referat.com/
Дата надходження: 15.12.2016р.
