CC BY
161
УДК 343.8 Вадим Олександрович Човган,
астрант
Нацюнальний юридичний утверситет ¡мет Ярослава Мудрого, м. Харюв
СП1ВВ1ДНОШЕННЯ Ц1ЛЕЙ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВ ЗАСУДЖЕНИХ
У статп вперше ставиться й аналiзуeться проблема стввщношення цшей обмежень прав засуджених у свiтлi приписiв Конституцп Украши, Свропейсько'' конвенцп про захист прав та основоположних свобод, Кримшального та Кримшально-виконавчого кодексiв Украши. Вказуються точки дотику цих вимог та деяю теоретично можливi шляхи розв'язання проблеми 'х узгодження. Описуеться неоднозначнiсть та проблемтсть розробки единого наукового пщходу до розумiння цiлей правообмежень засуджених та вимог до них.
Наводячи окремi приклади, автор демонструе зв'язок мiж теоретичним та практичним характером поставлено'' проблеми. Придшяеться увага значенню мiжнародних стандартiв обмежень прав засуджених, чим показуеться 'хне значення для в^чизняно'' дiяльностi з виконання покарань як процесу застосування правообмежень до засуджених.
Ключовг слова: обмеження прав засуджених, правообмеження, засуджет, пештенщарна служба, виконання покарань, кримшально-виконавча система, права засуджених.
Проблема стввщношення цшей обмежень прав засуджених обумовлена тим, що вимоги до них безпосередньо чи опосередковано встановлюються одразу в декшькох нормативно-правових актах. По-перше, це загальн вимоги до обмежень прав засуджених у Конституцп Украши, по-друге, у Конвенцп про захист прав та основоположних свобод (Конвенщя), по-трете, як цш покарання у Кримiнальному кодексi Украши (КК Украши), по-четверте, у Кримшально-виконавчому кодека Украши (КВК Украши). З огляду на взаемопов'язашсть цих вимог, '1'х перетинання i навт контрадикторшсть, аналiз 1'х спiввiдношення викликае серйозний теоретичний та практичний штерес. Це пояснюеться безпосереднiм зв'язком процесу виконання-вщбування покарань як дiяльностi щодо реалiзацii правообмежень [1, с. 98] iз тим, як цi обмеження розум^ться теоретиками та як вони закршлюються нормотворцем. Виходячи з цього, означена проблема безпосередньо стосуеться практичних, а також наукових завдань, якi витшають iз мети захисту прав людини взагалi i засуджених зокрема.
Тим не менш, обрана тема разом iз необхiднiстю теоретичних розробок, що стосуються обмежень прав засуджених, залишались i залишаються поза увагою втизняних та й зарубiжних фахiвцiв. Окремi аспекти вказано'1 проблеми вивчали О. О. Беляев, Й. С. Ной, В. I. Селiверстов, М. О. Стручков, I. Я. Фойницький. Однак, на жаль, втизняш науковi пращ, в тому чи^ опублшоваш за царських та радянських чаав, яю характеризувались актуальними та високоякiсними напрацюваннями у сферi виконання покарань, не сформулювали чiтких висновкiв, що могли б стати базою або шшим чином допомогти у вирiшеннi питання кореляцп цiлей правообмежень засуджених.
Пропонована публшащя е чи не першою, у якiй аналiзуеться окреслена проблема. У зв'язку з цим перед нею ставиться мета постановка заявлено'' проблеми, а також аналiз цшей обмежень прав засуджених та 1'х стввщношення мiж собою.
Стаття 63 Конституцп Украши передбачае, що засуджений користуеться вама правами людини i громадянина, за винятком обмежень, яю визначет законом i встановлет вироком суду. Загальт вимоги до обмежень прав передбачет у ст. 64 Основного Закону, а от конкретт вимоги до обмежень тих чи шших прав передбачаються у окремих його
статтях. Наприклад, ст. 34 Конституци встановлюе, що здiйснення права на свободу думки i слова, на вшьне вираження сво'1'х поглядiв i переконань може бути обмежене законом в штересах нащонально'1 безпеки територiальноi цшсносп або громадського порядку з метою запоб^ання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутацп або прав шших людей, для запоб^ання розголошенню шформацп, одержано'1 конфiденцiйно, або для пiдтримання авторитету i неупередженостi правосуддя. Тобто обов'язковою умовою застосування будь-якого обмеження права засудженого, так само як i шших громадян, е вщповщнють такого обмеження цшям, закрiпленим у Конституци Украши.
При цьому судом у вироку можуть встановлюються тiльки т обмеження, якi визначенi законом, а також щодо яких законом визначена можливють ix встановлення в конкретнш ситуацп. Тому небезпiдставно вважаеться, що вирок не повинен розглядатись як джерело правових обмежень на тш тдстав^ що вш мiстить певний «набiр» основних i додаткових покарань, яю в сукупностi визначають правове становище засудженого [2, с. 33]. Ним все ж не можуть бути встановлеш iншi обмеження, шж ri, що передбаченi законом як таю, що можуть встановлюватися у вироку. Проаналiзувавши нацiональне законодавство, а також судову практику у кримшальних справах, можна стверджувати, що обмеження як таю не встановлюються вироком суду, а встановлюються лише меж ix застосування, що проявляеться у юльюсних (тривалють покарання) та яюсних показниках (вид покарання). Думаеться, що саме про таке «встановлення вироком суду» i йде мова у ст. 63 Основного Закону.
Свропейська конвенщя про захист прав та основоположних свобод додае також iншi вимоги до обмежень реалiзацii прав, що, звичайно ж, стосуеться повною мiрою й прав засуджених. З-помiж них ключовою е вимога необхщносп в демократичному суспшьсга, яка, в першу чергу, означае необхщшсть пропорцшносп (спiвмiрностi, вiдповiдностi, доцiльностi) обмеження законнш метi, що переслiдуеться, тобто однш iз тих цiлей, що закршлеш у самих статтях Конвенцп1. Варто пщкреслити, що вимога пропорцiйностi правообмежень найчаспше стае тiею вимогою, яку бшьшосп iз тих обмежень прав засуджених, що були визнаш Свропейським судом з прав людини необгрунтованими, не вдалось задовольнити. Як наслщок, Суд приймае рiшення про порушення Конвенцп та зобов'язуе державу виплачувати справедливу сатисфакщю, що, з огляду на практику Суду щодо Украши, мае серйозш наслщки як для ii iмiджу, так i для бюджету.
Слщ також звернути увагу, що Свропейсью в'язничнi правила (СВП) - один iз найважливiшиx мiжнародниx стандартiв прав засуджених, передбачае, що обмеження, накладен на осiб, позбавлених вол^ повиннi бути мiнiмально необхщними i вiдповiдати тiй обгрунтованiй мет^ з якою вони накладалися. Тобто вказуеться на необхщшсть того, щоб обмеження прав було спрямованим до обгрунтовано'1 мети. Що ж розум^и тд «обгрунтованою метою» у цьому випадку е незрозумшим. У коментарi до СВП, який розроблений Ком^етом Мiнiстрiв Ради Свропи [3], вщповвд на це питання немае. Однак пщхщ до такого обгрунтування, що мютиться у СВП, вiдрiзняеться вщ пiдxоду Конвенцii. Стосовно сфери виконання покарань це може бути прошюстровано наступним.
Наприклад, у ршенш Свропейського суду з прав людини (ССПЛ, Суд) <^рст проти Сполученого Королiвства» (Hirst) Суд вказав (п. 69): будь-яке обмеження прав повинно бути обгрунтоване, таке обгрунтування може здшснюватись з урахуванням вимог безпеки, частково для попередження злочишв i безладiв, i вони (обмеження. - В. Ч.) повинш бути невiд'емно пов'язаш з умовами ув'язнення [4]. Виходить, що мета таких обмежень: безпека, попередження злочишв та безладiв (конвенцшний пiдxiд, закрiплений у ч. 2 ст. 8 Конвенцп, де вказуеться, що втручання у здшснення права на повагу до приватного i амейного життя,
1 Наприклад, право на повагу до приватного i амейного життя (ст. 8), визнання порушення яко! у в'язницях е одним iз найпоширенiших у практищ Суду, може бути обмежене в штересах нацюнально! та громадсько! безпеки чи економiчного добробуту кра!ни, для запобтання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралi або для захисту прав i свобод шших оаб.
що, власне, ясна pi4, i е обмеженням прав, може здiйснюватись, серед шшого, Ï3 вказаними цiлями). Тодi як у згаданому правилi 3 СВП йдеться про вiдповiднiсть обмежень «обгрунтованш мел». Тобто цiлi, з якими можуть накладатись обмеження, не називаються безпосередньо у СВП, а у практищ Суду розумшня обгрунтованих цiлей е досить чiтко визначеним i зводиться до визнання обгрунтованими лише тих з них, що, як уже зазначалося, закршлеш у самiй Конвенцп.
Тим не менш практика ССПЛ стосовно обмеження прав засуджених у деяких ршеннях е певним чином неоднозначною. Наприклад, у ршенш по справi Велико'' Палати Суду «Дiксон проти Сполученого Королiвства» (Dickson) [5] Суд у вщповщь на доводи Уряду, що обмеження амейного життя (ненадання можливосп штучного заплiднення) переслiдувало мету кари, вiдповiв, що вiн хоч i визнае, що кара е одшею iз цiлей в'язничного ув'язнення, але вказуе на те, що розвиток европейсько'' пенально'' полiтики вщбуваеться у напрямку до пiдвищення важливосп реабштативно'' цiлi покарання (п. 75). Тим самим опосередковано визнав прийнятними доводи Уряду про те, що накладення обмеження може переслщувати i каральну цшь, хоча й при цьому вказав, що обмеження можуть накладатись i з метою реабшатацп (виправлення). З цього ми можемо зробити вельми щкавий з теоретично'' точки зору висновок — ССПЛ визнае допустимим для переслщування цш кари обмеженнями прав засуджених (хоча й вона не визнаеться бажаною). Це наштовхуе на шшу думку про безпосередню i беззаперечну пов'язашсть цшей обмежень прав засуджених, яю закршлеш, як було означено, у Конституцп та Конвенцп iз цшями покарання у КК Украши i, в той же час, про необхщнють теоретичного виршення питання 'х узгодження, що е складним завданням, якщо враховувати 'х контрадикторнють.
Для розвитку наших умовиводiв можна сказати таке. У вщповщносп до ч. 1 ст. 50 Кримшального кодексу Украши покарання е заходом примусу, що застосовуеться вщ iменi держави за вироком суду до особи, визнано'' винною у вчиненш злочину, i полягае в передбаченому законом обмеженш прав i свобод засудженого. 1накше кажучи, змютом покарання е обмеження прав та свобод. Саме це дало нам пщстави для висновку, що обмеження, яю е змютом покарання (наприклад, iзоляцiя, заборона користуватися мобшьними телефонами, обмеження кiлькостi грошей, дозволених до користування, побачень iз рщними i т. iн.), повинш вiдповiдати вимогам Конституцп Украши та Конвенцп, а також що вони повинш також переслщувати цш покарання, яю закршлеш у КК Украши (кара, виправлення, спещальна та загальна превенщя). Адже обмеження е його змютом, тобто його складовими та одночасно тими засобами, яю, у свою чергу, входять до такого об'емшшого засобу, як саме покарання, та за допомогою кумулятивного ефекту яких i мають досягатися цш покарання.
Грунтуючись на таких засновках, видаеться, що встановлення того, яю цш мае/може переслщувати обмеження права засудженого, е складною та актуальною науковою проблемою вже хоча б тому, що встановлення навт того, яку з чотирьох цшей покарання повинно переслщувати обмеження, викликае складнощi при вщповщь Чи повинно обмеження одночасно бути нацшеним на досягнення уах цшей покарання чи лише окремих з них? Чи можливо взагал^ щоб одне й те ж обмеження досягало рiзних цшей? Наприклад, заборона засудженим вживати алкогольш напо'' одночасно мае карати та запоб^ати злочинам i виправляти, чи тшьки, наприклад, запоб^ати злочинам?
С таю лопчно допустимi варiанти вщповвд на щ питання: 1. Обмеження спрямоваш однаковою мiрою до вах цiлей покарання, закрiплених у КК Украши. 2. Кожне обмеження може/мае переслщувати тшьки одну мету покарання. 3. Обмеження може/мае переслщувати одночасно декшька цшей i не переслщувати шшу/шшь 4. Окремi обмеження мають тшьки одну мету, у той час як iншi можуть/мають переслщувати одразу декшька або ва цш покарання. 5. Кожне окреме обмеження мае свого роду «акценти», тобто цш, до яких вони переважно спрямоваш.
Видаеться привабливим четвертий пщхщ, адже вш дозволяе стверджувати, що обмеження свободи пересування ^золяци) вичерпуе цшь кари (адже саме в iзоляцiï
засудженого та в помщенш його на певний строк до кримшально-виконавчо'1' установи закритого типу формально й полягае позбавлення волi (ч. 1 ст. 63 КК Украши)), а тому yci iншi обмеження, як-то заборона користування 1нтернетом, не можуть мати цшлю кару, а спрямоваш лише на запоб^ання злочинам. Прийняття такого пщходу, однак, припускае необхiднiсть надання засудженим доступу до обмеженого кола сайпв, таких як осв^ш, культурш i т. iн. При цьому треба розум^и, що будь-яке обмеження за своею суттю е карою, однак це не означае з необхщшстю, що кара е ïx метою.
Об'ективна властивють обмежень завдавати страждань ще, з нашо'1' точки зору, не означае ïx спрямованосп на кару, адже обмеження може спрямовуватися й на iншi цш, завдаючи при цьому сyпyтнix страждань. Разом з тим визнати цей пщхщ означало б, що юльюсть побачень засуджених, напевно, потрiбно було б максимально збшьшувати, адже вони сприяють цiлi виправлення, мають позитивний ефект на майбутню реiнтеграцiю у суспшьство, незважаючи на ïx каральний вщтшок.
Також необxiдно мати на yвазi й те, що обмеження можуть бути обгрунтоваш i з огляду на певш об'ективнi чинники - пропускна здатшсть примiщень (кабшок) для побачень, кiлькiсть засуджених, бажаючих отримати побачення, i т. ш. Хоча слiд, очевидно, розyмiти, що щ об'ективнi чинники тiсно пов'язаш i у зв'язку iз ïx природою практично можуть бути обгрyнтованi й метою необxiдностi пiдтримання належного правопорядку в yстановi виконання покарань, як це передбачено у ч. 2 ст. 8 Конвенцп.
Водночас, якщо припустити, що обмеження може спрямовуватися тшьки до одше'1' мети, це виявляеться певною логичною суперечшстю. Адже якщо задекларовано чотири цш покарання, то yd змютовш елементи покарання, до числа яких входять обмеження, мали б також спрямовуватися до ytix цих цшей одночасно. У цьому разi цiлi слщ розум^и як ознаки покарання як цшого явища, якi тiею чи шшою мiрою мають бути притаманними уам його елементам.
П'ятий пiдxiд дае змогу уникнути тако'1' сyперечностi, однак не дае практично'1' можливостi жодним чином стримувати нормотворчу i правозастосовну практику, адже вщповщне «акцентування» цiлей, яке, вочевидь, не можна нормативно закршити, повшстю залежатиме вiд розсуду правозастосувача, що дае широке поле для його уявлення про призначення кожного обмеження, а тому i для ïx максимального розширення, i до максимального звуження. Це може наблизити пол^ику держави до тдходу, схожого на сощалютичну доцшьнють, коли право трактуеться та пишеться так, як це вигщно державi, що е, ясна рiч, неприпустимим для застосування у сферi прав людини. Проблема ускладнюеться й тим, що юнують суперечносп мiж самими цiлями покарання, адже воно мае i карати, i виправляти одночасно. Радянсью вчеш виправно-трудового права називали таке стввщношення мiж цiлями покарання «колiзiею» [6, с. 136], а деяю й взагалi вказували на сyперечностi мiж цiлями покарання у видi позбавленш волi та самою природою цього покарання, адже про неможливють пщготувати до життя у сyспiльствi в умовах iзоляцiï вiд сyспiльства, навчити кориснш поведiнки, утримуючи засудженого серед собi подiбниx, свiдчить «здоровий глузд» [7, с. 5].
Бiльш заплутаним видаеться аналiзоване питання, враховуючи юнування додаткових цiлей, якi треба обов'язково мати на yвазi при розв'язанш описано'1' проблеми. Вони мiстяться у ст. 1 Кримшально-виконавчого кодексу Украши, яка називаеться «мета i завдання кримшально-виконавчого законодавства Украши». У частиш першш цiеï статтi встановлена мета, а саме: захист штереав особи, суспшьства i держави шляхом створення умов для виправлення i ресоцiалiзацiï засуджених, запоб^ання вчиненню нових кримшальних правопорушень як засудженими, так i шшими особами, а також запоб^ання тортурам та нелюдському або такому, що принижуе гщшсть, поводженню iз засудженими. У дрyгiй частинi ставляться завдання, яю, можливо, мають хоч i менше, але все ж важливе значення для розyмiння природи та цшей обмежень прав засуджених.
З урахуванням того, що щ обмеження найчаспше закршлеш саме у кримшально-виконавчому законодавств^ хоча й не лише [8; 9; 10], вони мають вщповщати його ме^ та
завданням. З цього витшае те, що ст. 1 КВК Украши, з огляду на вщсутшсть достатшх теоретичних напрацювань з приводу ïï розумшня, практики ïï застосування як у нормотворчш, так i у правозастосовчш дiяльностi, може розглядатися як потенцшне «яблуко розбрату» у визначеннi меж правообмежень засуджених, 'х кiлькiсних та яюсних характеристик. Наприклад, шляхи досягнення rid ж мети захисту штереав суспiльства та держави через створення умов для виправлення та ресоцiалiзацiï науковцями (фiлософами, кримiнологами, правниками) бачаться по^зному, а тому й необхщш характеристики правообмежень, якими вона й мае досягатися, можуть тлумачитися представниками рiзних наукових течш (та й практиками) абсолютно протилежно. Ц мiркування демонструють складнiсть та об'емнiсть дослщжувано' проблеми.
Потрiбно також вiдмiтити, що прослщковуеться вагомий вплив Конвенцп та Конституцп на змют покарання. Його складовi елементи, якими, як було сказано, е обмеження прав, повинш вщповщати одночасно й тим цшям, що закршлеш як у Конституцп, так i у Конвенцп, i при цьому вщповщати шшим вимогам до обмежень, яю закршлеш у останнш, таким як необхщнють у демократичному суспшьста. З урахуванням того, що ця вимога не е чимось аморфним чи загальнотеоретичним, а досить ч^ко окресленим та прагматичним iмперативом, що сформувався у практищ ССПЛ, можна говорити про стримуючий вплив Конвенцп i практики Суду на кримшально-правову пол^ику у сферi виконання покарань Украши у частиш, що стосуеться встановлення обмежень прав засуджених оаб, окреслення меж 'х статусу.
Специфша обмежень прав засуджених порiвняно iз обмеженнями прав вшьних громадян полягае в тому, що вони одночасно е змютом покарання i закршлюються, як правило, у кримшально-виконавчому законодавсга й мають одночасно вщповщати додатковим вимогам, яю повинш гарантувати додатковий порiвняно iз вшьними громадянами захист засуджених вiд необгрунтованих обмежень. Однак цi вимоги можуть суперечити тим, що формулюються у Конституцп та Конвенцп. Окремi цш обмежень, що витшають iз цшей покарання, мети кримшально-виконавчого законодавства, втсм, можуть викликати певну плутанину при 'х штерпретацп i, як наслщок, потенцiйно призводити до розширення пщстав для обгрунтування додаткових, необгрунтованих лiмiтувань прав засуджених.
Складнiсть i важливiсть для визначення правового статусу засуджених, формування нацюнально'1 кримшально-правово' полiтики у сферi виконання покарань, проблеми цiлей обмежень прав засуджених пщтверджують важливiсть i необхщнють подальших розробок теорп обмежень прав засуджених, яю враховували б специфшу 'х правового статусу та розвинули висловлеш у цiй робо^ мiркування. Окреслена проблема мае актуальшсть не лише в Украïнi, а й у мiжнародному масштабi. Це пов'язано, i з вщсутшстю сформованого специфiчного пiдходу ССПЛ у вщповщнш сферi, i з бiднiстю вщповщних наукових напрацювань мiжнародних фахiвцiв.
Список лггератури: 1. Степанюк А. Ф. Сущность исполнения наказания / Худож.-оформитель Д. Е. Гапчинский. - Харьков: Фолио, 1999. - 256 с. 2. Наташев А. Е. Правовое положение осужденных / А. Е. Наташев // Исправительно-трудовые учреждения: сборник научных трудов. - Вып. № 7. - М.: ВНИИ МвД СССР, 1979. - С. 29-35. 3. Commentary to recommendation Rec (2006) 2 of the Committee of Ministers to Member states on the European Prison Rules / [Електронний ресурс]. -
/Режим доступу: http://www.coe.int/t/dghl/standardsetting/cdpc/E%20commentary%20to%20th e%20EPR.pdf. 4. Case of Hirst v. the United Kingdom (No. 2) / [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-70442. 5. Сase of Dickson v. the United Kingdom / [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-83788. 6. Наташев А. Е. Основы теории исправительно-трудового права / А. Е. Наташев, Н. А. Стручков. - М. : Юрид. литра, 1967. - 189 с. 7. Хохряков Г. Ф. Парадоксы тюрьмы / Г. Ф. Хохряков. - М. : Юрид. лит.,
1991. - 224 с. 8. Рыбаков В. В. Имущественные права лиц, осужденных к лишению свободы: автореферат дисс. ... канд. юрид. наук / В. В. Рыбаков. - М., 2006. - 28 с.
9. Ельчанинова О. В. Гражданско-правовое положение лиц, осужденных к лишению свободы: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук / О. В. Ельчанинова. - СПб., 2004. - 22 с.
10. Мамажанов К. С. Участие в гражданском обороте лиц, осужденных к лишению свободы в Кыргызской Республике / К. С. Мамажанов.- СПб., 2011. - 241 с.
СООТНОШЕНИЕ ЦЕЛЕЙ ОГРАНИЧЕНИЙ ПРАВ ОСУЖДЕННЫХ
Човган В. А.
В статье впервые ставится и анализируется проблема соотношения целей ограничений прав осужденных в свете предписаний Конституции Украины, Европейской конвенции о защите прав человека и основополагающих свобод, Уголовного и Уголовно-исполнительного кодексов Украины. Указываются точки соприкосновения этих требований и некоторые теоретически возможные пути решения проблемы их согласования. Описывается неоднозначность и проблемность разработки единого научного подхода к пониманию целей правоограничений осужденных и требований к ним.
Приводя отдельные примеры, автор демонстрирует связь между теоретическим и практическим характером поставленной проблемы. Уделяется внимание значению международных стандартов ограничений прав осужденных, чем показывается их значение для отечественной деятельности по исполнению наказаний как процесса применения правоограничений к осужденным.
Ключевые слова: ограничение прав осужденных, правоограничения, осужденные, пенитенциарная служба, исполнение наказаний, уголовно-исполнительная система, права осужденных
CORRELATION OF INMATES' RIGHTS RESTRICTIONS AIMS
Chovgan V. O.
The article for the first time poses and examines the problem of purposes of placed on the prisoners' rights restrictions in light of the requirements of the Constitution of Ukraine, the European Convention on Human Rights and Fundamental Freedoms, Criminal Code and Penitentiary Code of Ukraine. It identifies the common ground of these requirements and some theoretically possible solutions to the problem of its coordination. This article also describes the ambiguity and problematic development of a single scientific approach to understanding the goals and requirements of the inmates' rights restrictions.
Citing some examples, the author demonstrates the relationship between the theoretical and practical nature of the problem. By showing their importance to the national penitentiary activities as the process of rights restrictions' application to prisoners attention to the importance of international standards on inmates' rights restrictions is paid.
Key words: prisoners' rights restrictions, prisoners, penitentiary service, penitentiary system, rights of prisoners
Надтшла до редакцИ 14.05.2014 р.
