CC BY
23
СТОЛЫПИНСКАЯ КОНЦЕПЦИЯ ПРАВОВОГО ГОСУДАРСТВА В РОССИЙСКОМ ПАРЛАМЕНТЕ (АКТУАЛЬНЫЕ ИСТОРИЧЕСКИЕ ПАРАЛЛЕЛИ)
Зинченко Е. В.
Освещены важнейшие особенности стратегических задач реформаторской политики П. Столыпина, которые он внес на утверждение законодательными учреждениями в 1907 г., а также установлены исторические параллели со стратегическими задачами реформирования независимой Украины.
Ключевые слова: Российская империя, правовое государство, Государственная дума, Государственный совет.
STOLYPINS CONCEPT OF THE LAWFUL STATE IN THE RUSSIAN PARLIAMENT (ACTUAL PARALLELS IN HISTORY)
Zinchenko O. V.
In clause the major features of strategic problems of reformatory politics P.A.Stolypin which he has brought on the statement legislative institutions per 1907 are shined, and also parallels in history with strategic problems of reforming of independent Ukraine areinstalled.
Key words: Russian empire, a lawful state, the State Duma, the State council.
УДК 340.12:342.7
Д. О. Селютт, здобувач
ПРАВА ЛЮДИНИ У В1ТЧИЗНЯНОМУ СОЦЮКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОР1: Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВА РЕФЛЕКС1Я РЕАЛ1ЗАЦП
Проаналiзовано особливостi соцюкультурного простору сучасног Украти. Ви-явлено шляхиреалiзацii прав i свобод людини i громадянина та чинники, що впливають на цей процес. Розглянуто недолжи у законодавствi та вади у сустльному життi щодо прав i свобод людини, а також причини масового нiгiлiзму украшав стосовно захисту гхтх прав. Розкрито со^ально-юридичний мехатзм захисту прав людини, сформульовано висновки щодо його вдосконалення.
Ключовi слова: сощокультурний простiр, права i свободи людини i громадянина, нiгiлiзм, юридичний мехатзм захисту прав i свобод.
106 © Селютш Д. О., 2010
Актуальтсть проблеми. Демократичш процеси у сучаснш Укра!ш мають поступальний, але неоднозначний характер. Однieю з головних проблем демократичного транзиту в нашш державi е вiдсутнiсть реального утвердження у суспiльному життi прав i свобод людини. Конституцiя Укра!ни проголосила широке коло прав i свобод громадян, однак реалiзацiя таких прав багато в чому обумовлена особливостями вггчизняного соцiокультурного простору.
Необхщно зазначити, що укра!нський соцiокультурний проспр е досить фрагментарним [1]. Це пов'язано з певними процесами, що виникли тсля проголошення незалежностi Укра!ни: по-перше, вiдбулися перегляд, переосмислення та переощнювання донедавна панiвних поглядiв, орieнтирiв, настанов поведiнки; по-друге, спостерiгаeться повернення традицшних цiнностей национально! культури, вщтворення релiгiйних i нацiональних форм свггосприйняття; по-трете, здiйснюeться проникнення та адаптащя на нацiональному Грунтi ново! системи щнностей, якi характернi для духовно-культурного життя захщно! цивМзацп.
З^ткнення цих рiзновекторних культуротворчих потокiв призводить до своерщного руйнiвного вибуху в свщомосп на рiвнi як окремо! людини, так i суспiльства, кризи нащонально! iдентичностi, втрати почуття юторично! перспективи i зниження рiвня самоощнювання наци. Дослiдники називають цей феномен «культурним шоком у посткомунiстичних сустльствах» [2, с. 27]. Його загальними ознаками, характерними для бшьшоеп кралн перехiдного перiоду, е ероз1я системи сощально! мотиваци, зростання морально! перевтоми, розчарування та невдоволення серед широких верств населения, тдвищена конфронтащя сусшльства i помiтна ностальг1я за тоталггарним «порядком».
Закономiрно, що вiдмова, навгть часткова, вiд старо! шкали щнностей виводить сустльство з рiвноваги, а вщсутшсть чiтко! ново! системи щнностей не дае йому змоги стаб^зуватися. Крiм того, на початковому еташ державотворення в Укра!нi вiдродження нащонально! традицп надiйно! та стабiльно! свггоглядно! опори, яка була вкрай необхвдна в умовах переходного перiоду, розглядалось як мехашчне вiдтворення, своeрiдна реконструкщя минулого. Утiм, необхiднiсть переходу вщ романтично! концепцi! вщродження до прагматично!, сутшсть яко! полягае не тшьки в пiдняттi на авансцену сусшльного життя цiлих пластiв народно! культури, добутих з глибин юторп, а й у витонченому, диференцiйованому пiдходi до iсторичного досвiду, нацiонально! традици, знаходженнi в минулому самобутнiх зародюв нацiонального саморозвитку, чинниюв прогресу, шших можливостей надання суспiльству динамiчностi, яю внаслiдок iсторичних обставин були забути втраченi або свiдомо знищенi i залишилися нереалiзованими.
Одночасно iншою важливою проблемою соцiокультурного поля сучасно! Укра!ни е проникнення i адаптащя на нащональному Грунтi системи цiнностей захщно! цивiлiзацi!. Ця проблема мае два аспекти: створення умов для
оргашчного засвоення нових прогресивних щей сусшльною свщомютю i вироблення стшкого iмунiтету проти деяких антицiнностей захвдно1 культури. Отже, для вiтчизняного соцюкультурного поля в умовах переходного перюду характернi рiзновекторнiсть та багатоплановiсть. За цих умов виникають нестiйкiсть та неврiвноваженiсть соцiокультурного простору, що призводить до виникнення чинникiв позитивного i негативного впливу на ефективнiсть реалiзацiï прав людини в Украïнi.
Конституц1я Украши у роздiлi II «Права, свободи та обов'язки людини i громадянина» закршила широкий спектр прав i свобод людини, а також загальш принципи та положения, яю мають на метi визначити 3Mier гарантiй i механiзмiв реалiзацiï цих прав i свобод [3]. Однак, зазначае М. Ошщук, слад пам'ятати, що деяк норми Основного Закону Украши залишаються на сьогоднi переважно декларативними. Це призводить до таких наслщюв, як поширення правового шг^зму в суспiльствi та породження недовiри громадян у спроможностi держави належним чином забезпечити i гарантувати ix конституцiйнi права. На пiдставi зазначеного особливо! гостроти набувае проблема вдосконалення юнуючо! системи конституцiйниx гарантiй прав i свобод людини в Укршш. Конструктивне розв'язання ще! проблеми перед-бачае вдосконалення iснуючиx юридичних меxанiзмiв закрiплення та реаль зацiï конституцшних прав i свобод людини в процес системного оновлення Основного Закону [4, с. 32].
Аналiзуючи науковi працi, можна стверджувати, що в умовах сучасних украшських реалiй реалiзацiя гарантiй прав i свобод людини здшснюеться такими шляхами: розширення змюту полiтичниx прав громадян Украши, яю сприятимуть ïx участi в управлшш державними справами та участi у мюце-вому самоврядуваннi; переосмислення та оптимiзацiя широкого спектру со-щальних прав i свобод людини i громадянина з метою ïx наближення до ре-альних можливостей держави забезпечувати та гарантувати цi права; ство-рення законодавчих меxанiзмiв реал!зацп так званих «новггшх конституцiйниx прав людини», що виникають пщ впливом глобалiзацiï — права на мир, еко-логiчну та ядерну безпеку тощо; унормування в законах Украши дiевиx ме-xанiзмiв реалiзацiï конституцшних прав i свобод людини i громадянина, яю можуть бути реалiзованi колективно (права на вибори, референдуми, мирш збори, мiтинги, походи, демонстраци, страйки тощо); створення конституцш-них меxанiзмiв для забезпечення належно1' реалiзацiï конституцiйниx прав i свобод для людей зi спецiальним соцiальним (б1женщ, перемiщенi та повер-нутi особи, особи без громадянства, трудовi м^анти, особи, позбавленi вол1 в судовому порядку, особи з обмеженими можливостями), вшэвим (дiти, люди похилого в^) чи професiйним (вiйськовослужбовцi) статусом; узгодження iндивiдуальниx прав людини з правами колективних суб'екпв; створення на-лежних гарантiй для дiяльностi неурядових, у тому чи^ мгжнародних i за-108
руб1жних, правозахисних оргашзацш; посилення юридично! вщповщальнос-ri, у тому числ! держави перед особою, за порушення прав i свобод людини i громадянина; вдосконалення юридичних мехашзм!в судового та позасудово-го, нацюнального та м!жнародного захисту прав людини в Укршт тощо [5; 6, с. 217-245; 7].
Вщображаючи сутшсть i дух Загально! декларацп прав людини, у ст. 3 Конституци Украши зазначено, що людина, ïï життя i здоров'я, честь i гщшсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Украïнi найвищою соцiальною щн-шстю, а права i свободи людини та 1х гарантiï визначають зм!ст i спрямованiсть д!яльност держави. Нин! Основний Закон Украши унормовуе систему прав i свобод людини, а також загальш принципи реалiзацiï та гарантiï у близь-ко 40 статтях. Бшьшють !з цих прав i свобод вщгворюють вщповщн! положения Декларацiï [3].
Упм, В. Буткевич стверджуе, що ниш в Укра1ш юлькють чинниюв негативного впливу на ефектившсть реалiзацiï прав людини на порядки перевищуе чинники позитивного впливу хоча б тому, що останш здебшьшого перелiченi в законодавствi (а отже, об'ективно обмежеш), а першi мають фактично не-вичерпнi джерела виникнення. Дослвдник наводить так! негативнi фактори, групуючи 1х за критерiями впливу та ефективностг 1) яюсть правового акта, що формулюе право людини; 2) рiвень правово! культури учасниюв право-творчих i правозастосовних процемв; 3) правова культура i правове вихован-ня носив прав людини i захисниюв цих прав; 4) ефектившсть механiзмiв контролю, реалiзацiï, охорони та захисту прав людини; 5) позаправовi детер-мiнанти ефективностi реал1зацп прав людини (рiвень розвитку громадянсько-го суспiльства i демократiï, стан економжи i полгтчно! злагоди в сустльстга та ш.) [8, с. 37].
Яюсть правового акта в галуз! прав людини — це ахiллесова п'ята укра-шського законодавства. Зокрема, М. Антонович i В. Пащенко виокремлюють таю принципов! недолжи у законодавчому масивi щодо прав та свобод людини в Укршш.
По-перше, досить часте !гнорування законом!рносп, що лише окрем1 вщносини у сфер! прав людини мають регулюватися нормами-заборонами (залежно вщ ситуацп в краж — не бшьше 5-7 %), трохи бшьший вщсоток мусить припадати на норми-зобов'язання (до 15-20 %), а решта мають бути норми-дозволи. В Укршш все чиниться навпаки, навггь у тих сферах, де зда-валося б, держава мае бути защкавлена в актив!заци даяльносп громадян задля зростання економ!чного та шшого добробуту краши, шщатива блокуеться нормами заборонного чи зобов' язувального характеру i, як результат створено таку негнучку правову конструкцию, яка зам!сть заохочення розвитку ба-жаних вщносин гальмуе 1х утвердження завдяки тим самим зобов'язанням i заборонам [9].
По-друге, права людини е досить складною системою, яка мiстить низку юридично неоднозначних блоков. Найбшьш важливим серед них е блок без-застережних прав (право на свободу та особисту недоторканшсть, право на справедливий судовий розгляд, право на вшьш вибори, заборона дискримь нацп та iн.), у рамках якого видшяються абсолютнi права, тобто так!, вщ яких держава не може m вщмовитися, ш обмежити ïx (право на життя, заборона катування, заборона рабства примусовоï працi, право не бути пщданим кри-мшальному покаранню на пiдставi закону, який не д1яв на час вчинення зло-чину або iснував, але не оцшював под!6ш дiï' як злочинш). Кр!м того, юнуе блок так званих умовно обмежених прав (право на повагу до ммейного i приватного життя, примщення i кореспонденцп; свобода думки, совюп i в!ро-сповiдания; свобода вираження погляд!в; право на мирне володшня власнiстю та ш.), обмеження яких можливе лише у спомб i на умовах, передбачених законом Таю обмеження мають переслщувати законну мету i бути необхщни-ми в демократичному сусшльств! [10].
Кр!м того, у державах з розвиненими правовими системами сила юридич-ноï обов'язковосп прав, що належать до певного блоку, щдтримуеться вщпо-вщними правовими актами (законами, шдзаконними актами та ш.), при цьому не можуть, наприклад, абсолютнi права визначатися шструкщями. В Украïнi правотворцi виходять !з загальноï конституцiйноï формули «Закони та шш1 нормативно-правовi акти, що визначають права i обов'язки громадян, мають бути доведет до вщома населення» (ст. 57 Конституцiï Украши) [3], а тому приймають правовi акти, незважаючи на те, можуть вони регулювати вщповщ-m вщносини чи m (указ замiсть закону, постанова замють указу та ш.). Як результат, шструкщя може не лише доповнювати закон, а й суперечити йому. На думку В. Буткевича, особливо це характерно для митних, податкових, пенсiйниx та шших вщносин. Кр!м того, зазначае вш, як показуе практика, самi тдстави можливого обмеження прав людини тлумачаться досить дов!льно, як на р!вш закону, так i в правозастосовнш практицi [8, с. 38].
На практищ украïнськi суди досить часто застосовують обмеження, коли йдеться про умовно обмежеш права, керуючись так званою «свободою роз-суду». Але при цьому вони нерщко розумтоть цю свободу як можливють приймати ршення дшсно на власний розсуд. Разом !з тим Свропейський суд з прав людини неодноразово пщкреслював що «свобода розсуду» не дае права на будь-яке обмеження: вш ч!тко визначив критерiï, за якими можлив1 обмеження, як i самi меж ïx допустимого застосування [10].
По-трете, досить вщчутною проблемою вггчизняного соцюкультурного поля у сферi реалiзацiï прав людини е суперечшсть м1ж правовими актами, ïx неузгоджешсть, як i невiдповiднiсть Свропейськш конвенцп про захист прав людини i основоположних свобод. Так, iснуе невщповщшсть статей 44-49 КК Украши «звшьнення вщ кримiнальноï' вiдповiдальностi», ст. 62 Конституцп 110
Украши i п. 2 ст. 6 Свропейсько! конвенцi! про захист прав людини i осно-воположних свобод щодо презумпцi! невинуватосп. Це пояснюеться тим, що в сучасних умовах одш суперечностi правозастосовш органи просто таору-ють, стосовно шших роблять вигляд, що !х немае, а в третiх випадках поси-лаються на той правовий акт, який !х бiльше влаштовуе для прийняття змоде-льованого ршення [11].
Досить часто правозастосовнi органи не можуть прийняти будь-якого ршення, оскшьки в Укра!ш не юнуе ефективного механiзму виходу з ждабних ситуацiй (дiяльнiсть Конституцiйного Суду Украши тут не все вирiшуe). Так, на сьогодш Укра!на ратифiкувала десятки мiжнародних пактiв i конвенцiй з прав людини, як! за ст. 9 Конституцп Украши стали «частиною нацюнально-го законодавства Украши» [3]. Але рщко звертаеться увага на те, що 6шьш!стъ таких договор!в суперечить один одному. Наприклад, можна вказати на Св-ропейську конвенцию про захист прав людини i основоположних свобод 1950 р. та М1жнародний пакт про громадянськ i полгтачш права 1966 р. Обидва договори ратифiкованi Укра!ною. Експерти Комитету мшютр!в Ради Свропи на 93 сторшках перерахували неузгодженостi лише цих мiжнародно-правових актiв [8, с. 39].
По-четверте, непоодиною випадки, коли правотворщ приймають правовий акт та самi не до кшця продумують механiзми його реалiзацi! на практищ або не враховують всього спектру наслщюв вщ прийняття певного закону.
Стосовно невисоко! якосп правових акпв, що формулюють права людини, можна вказати й на шш! чинники негативного впливу: нечiткiсть викладу тексту, зловживання законом як на правотворчш, так i на правозастосовнш стадi!, непродумане фiнансове забезпечення, низька наукова обгрунтованiсть, функцiонування явно застарiлих i скасованих правових актiв та ш.
Досить рiзноманiтними е чинники негативного впливу на ефектившсть реалiзацil прав людини i за шшими критерiями. Зокрема, рiвень право! куль-тури учасникйв правотворчих та правозастосовних процемв можна вважати далеким вщ оптимального. Тут i нехтування законом, i зловживання ним, i, що характерно для укра!нських посадовцiв, незнання не тшьки укра!нського законодавства в цшому, а й власних прав.
На думку фахiвцiв, такiй стан справ безпосередньо детермшовано сучас-ними особливостями, парадоксами i деформацiями у правовш св!домост1 укра!нського суспiльства. До таких парадокмв можна вiднести одночасне юнування в сусп!льн!й та шдивщуальнш правосвiдомостi верховенства права i правового шгМзму — амбiвалентнiсть сусп!льно! правосвщомосп. Одна з причин цього парадоксу полягае у спрощеному розум!нн! верховенства права. Вважаеться, що якщо е закон, указ, то з ними можна час вщ часу порiвнюва-ти сво! вчинки. Але у правовш державi саме право мае бути основою, свого роду точкою вщл!ку будь-яких д!й. [12, с. 222].
Проте таке розумшня принципу верховенства закону (права) ще не стало нормою життя. У результат збер^аеться тдгрунтя для неправомiрноï поведш-ки — порушення законностi, сваволi, бездаяльносп та зловживання. Громадяни нередко довшьно розумж>ть закони, невмiло використовують сво1' права, 1'хня правова культура усе ще перебувае на низькому р!вт. Причому йдеться не про зовншне п^дкорення праву, а про сприйняття правових норм як особистих на-станов i дш. Пщкреслимо, що саме правовий шгтзм е стрижневою деформа-цiею як сусшльно].', так i iидивiдуальноï правосвiдомостi в Украш незалежно вщ вжу, освгш, сощального та майнового стану громадян.
Ефективному захисту прав людини на нешституцшному р!вш заважае те, що у певно1' частини украшського населення продовжують домiнувати патер-налiстська щеолопя та споживацька психолопя. Частина громадян переконана у тому, що ш не потр!бш сучаснi демократичнi мехашзми захисту сво1'х прав i свобод, що держава краще за вмх потурбуеться про благо кожного. Таю погляди негативно впливають на авторитет права взагал i стан реалiзацiï прав людини в Украïнi зокрема. Право до цього часу поки що не посшо належного мюця у правосвiдомостi населення, мотиваци ïx життевоï' поведiнки, що також пов'язано з вщсутшстю в!ри у можлив!сть законним шляхом досягти вищого життевого р!вня, одного становища у сустльств^ Зазначене призводить до розмивання ще нестшко1" демократичноï правосвiдомостi громадян та появи «тшьового права», поширення щеологп правового шгшзму. Як зазначае М. Цимбалюк, поглиблення шгшютичних настроïв особливо вщчутно вияв-ляеться тсля кожноï' черговоï' невдачi у проведеннi демократичних реформ. Саме щ прорахунки викликають у громадян недовiру до полгтики держави, розчарування та скепсис, що е джерелом виникнення та вщтворення правового тгтзму [13, с. 59].
У сучасних умовах не сприяють подоланню деформацiï суспiльноï право-свщомост та реалiзацiï прав людини нестабшьна робота законодавчоï влади, постшна змiна уряд!в та вщсутшсть стратеги розвитку Украши. Стабiльнiсть е одним з найважливших компонентiв будь-якоï держави, сутшсною характеристикою ïï полгтико-правового режиму. Для украïнськоï дшсност зараз стабшьшсть мае величезне значення. При цьому вона не означае стагнаци, а розглядаеться як поступальний розвиток у стратепчному напрямi побудови демократичной правовой соцiальноï держави, в яюй додержуються умх прав i свобод людини.
Вочевидь, в украшському соцюкультурному пол! сформувалося певне негативне тло для реал!зацп прав i свобод людини. Виходячи з наведеного анал!зу, можна стверджувати про так! вади у сусшльному житп Украïни: певний розрив м1ж юридичною наукою i практикою призводить до недоощ-нювання принцитв i критерпв побудови законодавства; плутанина норматив-них понять та !гнорування конституцшних термжв; позначаеться тиск ситу-112
ативних чинниюв, насамперед полгшчних. У правосвщомосп правотворщв, громадян закон часто-густо не сприймаеться як замб захисту !'хшх прав i ш-теремв, а тому й зникае будь-який стимул до його безумовного додержання та поваги. На жаль, сама практика правових вщносин та власний невдалий правовий досвщ щдштовхують людину до думки про можлив!сть розв'язання юридичних проблем неправовими засобами. Найчастше цей шлях виявля-еться й бшьш коротким, i бшьш ефективним. Поступово в сощум! складаеть-ся позазаконний порядок. Люди звикають жити за «подвшними стандартами», а реальна структура врегульованих правом сустльних вщносин деформуеть-ся у бж правового нтшзму.
Разом з тим анал!з наукових джерел дае можливють стверджувати, що лише юнування системи гарантш саме по соб! не забезпечуе автоматично! реал!зацп прав i свобод людини та законность У зв'язку з цим, незважаючи на наведен! вади, держава намагаеться впроваджувати сощально-юридичний мехашзм захисту прав людини i громадянина як системи засоб!в та чинник!в, що створюють необхщш умови поваги до прав i свобод людини, реал!зацп принципу законносп [14].
До такого мехатзму сл!д вщнести систему державних оргашв, громадських оргашзацш, правов! та нормативн акти, як! в сукупност! i взаемопоеднанш забезпечують реал!защю зазначених принцитв. Така система включае:
- органи державно! влади та органи мюцевого самоврядування, вщповщ-них посадових i службових омб;
- спещал!зован! державн та громадсью органи i оргашзацп у справ! за-хисту прав i свобод людини i громадянина (наприклад, Уповноважений Верховно! Ради Украши з прав людини, адвокатура, прокуратура, суд тощо);
- полгтичш партп i вщповщн! громадсью оргашзацп та !х органи;
- засоби масово!' шформацц, державн i недержавн! органи та оргашзацп в галуз! масово! шформацп;
- правов! та нормативш акти матер!ального i процесуального характеру, як! передбачають i закршлюють права, порядок !х реал!заци i захисту та юри-дичну вщповщальшсть за порушення;
- правов! акти (документи), як! тдтверджують наявшсть, меж! та характер прав i свобод;
- шш! соц!альн! норми та !х акти (статути полтичних парт!й i громадських орган!зац!й, звичаев! норми тощо).
Цей механ!зм мае також включати засоби стимулювання реал!заци принципу законност!, додержання прав i свобод, у тому числ! створення умов, за яких закршлеш права i свободи можуть реально належати конкретнш особ!, використовуватися нею без будь-яких зовшшшх перешкод [15, с. 23].
Найважлившим правовим джерелом, що досить ч!тко визначае систему оргашв та посадових ос!б р!зних р!вн!в, як! повинн! захищати права i свободи
людини 1 громадянина, е Конститущя Укра!ни. Вщповщно до Основного Закону до ще! системи належать: Президент Укра!ни, Верховна Рада Укра!ни, Кабшет Мш!стр!в Укра!ни, мюцев! державш адмшютрацп, система суд!в за-гально! юрисдикцп та спещал!зованих суд!в, Конституцшний Суд Укра1ни, Уповноважений Верховно! Ради Украши з прав людини, прокуратура, адвокатура, система правоохоронних оргашв Укра!ни тощо.
Висновки. Конституцшне прагнення розвивати 1 змщнювати демократич-ну державу неможливо реал!зувати без утвердження в сусшльнш свщомост 1 сощальнш практиц! невщчужуваних прав 1 свобод людини, нормативного закршлення !х гарантш. Держава зобов'язана виявляти актившсть у забез-печенш прав людини, створенш матер!альних, оргашзацшних, сощальних, полгтичних та шших умов для найповншого використання людиною сво!х прав 1 свобод. Проведений нами аналхз свщчить про те, що розмипсть та не-послщовшсть юридичних норм, як! б регулювали захист громадян, низький р!вень правосвщомосп р!зних верств населення заважають реальному втшен-ню прав ! свобод людини в укра!нському соцюкулътурному простор!.
Л1ТЕРАТУРА
1. Скаленко, О. Глобальна шформацшна стратегiя Укра!ни. Момент ютини [Текст] / О. Скаленко // В1че. — 2004. — № 9. — С. 63— 68.
2. Гальчинський, А. Глобальш трансформаци: уроки для Укра!ни [Текст] / А. Галь-чинський // Политика 1 час. — 2005. — № 8. — С.18—28.
3. Конститущя Укра!ни: Прийнята на п'ятш сесп верховно! Ради Украши 28 червня 1996 р. [Текст]. — К. : Преса Укра!ни, 1997. — 80 с.
4. Онищук, М. Проблеми забезпечення прав людини в Укра1ш: ввд загально! декла-рацп прав людини до сьогодення [Текст] / М. Отщук // Право Украши. — 2009. — № 4. — С. 29—35.
5. Ошщук М. В. Захист прав людини 1 громадянина в Укра!ш стан, проблеми 1 пер-спективи [Текст] / М. В. Ошщук // Бюл. М-ва юстицп Украши. — 2008. — № 11—12. — С. 182—185.
6. Колодш, А. М. Права людини 1 громадянина в Укра!ш [Текст] / А. М. Колодш, А. Ю. Олшник — К. : Юршком 1нтер, 2004. — 336 с.
7. Путраймс, I. I. Напрямки тдвищення ефективност !мплементаци м1жнародних стандартiв прав людини у правову систему Украши [Текст] / I. I. Путраймс // Бюл. М-ва юстицп Укра!ни. — 2009. — № 3. — С. 95—101.
8. Буткевич, В. Фактори негативного впливу на ефектившсть реал!зацп прав людини в Укра1ш [Текст] / В. Буткевич // Право Укра!ни. — 2009. — № 4. — С. 36—41.
9. Антонович, М. М1жнародна система захисту прав людини кр1зь призму Укра!ни [Текст] / М. Антонович // Право Укра!ни. — 2007. — № 3. — С. 37—41.
10. Пащенко, О. Свропейсью стандарти у галуз! прав людини: реалп та перспективи Укра!нського законодавства [Текст] / О. Пащенко // Право Украши. — 2006. — № 4. — С. 33—35.
11. Бабенко, К. А. Право людини як об'ект конституцшного захисту [Текст] / К. А.Бабенко // Бюл. М-ва юстицп Укра!ни. — 2008. — № 7. — С. 21—30.
12. Калиновський, Ю. Ю. Правосвiдомiсть украшського суспшьства: Генеза та сучас-шсть [Текст] : монографiя / Ю. Ю. Калиновський. — Х. : Право, 2008. — 288 с.
13. Цимбалюк, М. Формування правосвщомост громадян у процес реформування iнституту власностi [Текст] / М. Цимбалюк // Право Украши. — 2003. — № 9. — С. 57—61.
14. Огородник, А. Мехашзм забезпечення прав i свобод людини та принципи законности в Украгш [Текст] / А. Огородник // Право Украши. — 2008. — № 6. — С. 14— 18.
15. Сташков, Б. Мехашзм забезпечення прав людини у сферi сощального захисту: проблеми гарантш [Текст] / Б. Сташков // Право Украши. — 2007. — № 9. — С. 21—24.
ПРАВА ЧЕЛОВЕКА В ОТЕЧЕСТВЕННОМ СОЦИОКУЛЬТУРНОМ ПРОСТРАНСТВЕ: ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВАЯ РЕФЛЕКСИЯ РЕАЛИЗАЦИИ
Селютин Д. А.
Проанализированы особенности социокультурного пространства современной Украины. Выявлены пути реализации прав и свобод человека и гражданина и факторы, влияющие на этот процесс. Рассмотрены недостатки в законодательстве и общественной жизни, оказывающие негативное влияние на реализацию прав и свобод, а также причины массового нигилизма граждан по поводу защиты их прав и свобод. Раскрыт социально-юридический механизм защиты прав человека, сформулированы выводы по его совершенствованию.
Ключевые слова: социокультурное пространство, права и свободы человека и гражданина, нигилизм, юридический механизм защиты прав и свобод.
HUMAN RIGHTS IN DOMESTIC SOCIO-CULTURAL SPACE: PHILOSOPHICAL AND LEGAL UNDERSTANDING OF IMPLEMENTATION
Selutin D. O.
The peculiarities of socio-cultural space of modern day Ukraine are analyzed; hereby, the ways of implementation of human rights and freedoms are determined, and the factors affecting the process of implementation are discussed. The overview of inefficiencies of legal system and .social life emphasizes negative influence of these factors on implementation of human rights and freedoms. Moreover, the problem of mass nihilism on behalf of general public towards the issue of human rights protection is being addressed. Legal and social mechanisms of human rights protection are another focus of the paper; the general proposals for improvement of these mechanisms conclude the discussion on human rights protection.
Key words: socio-cultural space, human rights and freedoms, nihilism, legal mechanism for protection of human rights and freedoms.
