CC BY
13
LIBERALIZED METHODOLOGY STATEMENT: POLITICAL
CONTEXT
Kuts G. M.
Liberalized methodology statement, the basis of which is made up of liberal discourse basic ideas, outlines a new field of understanding in the social and political sciences in general. As a methodological prerequisites a number of basic concepts have been identified: an individual, a choice, goals, means. Liberalized methodology is able to gain the important meaning in comprehension of the various phenomena of political reality, in particular, its empirical level (the sphere of political analysis and forecasting, political management and marketing, political technologies, etc.).
Key words: liberalism, methodology, methodological individualism.
УДК 321.01:342.5
Я. Б. Турчин, кандидат полгтачних наук, доцент
О. ЕЙХЕЛЬМАН ПРО НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ I СВОБОД ЛЮДИНИ В ДЕРЖАВ1
Розглянуто iдеi щодо нормативного забезпечення прав i свобод людини в держа-вi, запропоноваш О. Ейхельманом — вiдомим вШчизняним правником та iдеологом нащонально-визвольного руху початку ХХ ст. Вивчено його тдходи щодо змiсту i типологИ правових норм, нормотворчих суб 'eктiв права та принцитв вiдносин мiж державною та громадянами. Доведено, що О. Ейхельман дотримувався правового принципу рiвностi норм закону для вЫх i рiвностi уах перед законом.
Ключовi слова: О. Ейхельман, нормативне забезпечення, права i свободи людини, держава.
Актуальтсть проблеми. На сучасному еташ розбудови Укра!ни як суверенно!, демократично! держави особливого значения набувае !! нормативна система. З одного боку, вона характеризуемся рисами колишнього сусшль-ного ладу i нацюнальними укра!нськими традищями, а з другого - формуеть-ся i розвиваеться нова нормотворча система демократичного типу на основi прогресивного свггового досвщу. Очевидно, що побудова i функцюнування полгшчних шститупв, дiяльнiсть полгтичних акторiв та процесуальш аспек-ти полпичного життя регулюються за допомогою складно! системи сустльних норм. Рiзновидом останшх е правовi норми - важливi регулятори политичного життя, у тому чи^ сучасно! Укра!ни, !! конституцшного оформлення, забезпечення прав i свобод людини.
© Турчин Я. Б., 2011 139
Питаниями правового врегулювання полггачних вщносин у цшому, а та-кож захисту прав громадянства, визначення його обов'язюв цiкавився i вщо-мий вгтчизняний правник, педагог, громадсько-полiтичний дiяч та iдеолог нацiонально-визвольного руху початку ХХ ст. - О. Ейхельман, будучи пред-ставником нацюнально-демократичного напряму укра!нсько! ем^ацшно! политично! думки м1жвоенного перюду. Вiн розробив концепцiю украшсько! нацюнально! держави на основi принцишв народоправства i федералiзму, захисту прав громадян та зафiксував 11 у власних конституцшних розробках.
В умовах радянського тоталiтарного режиму його спадщина була недоступною для вивчення, i лише пiсля проголошення незалежносп Укра!ни полiтичнi ще! О. Ейхельмана частково були розглянутi вiтчизняними науков-цями. З полiтологiчних розробок видшяються працi В. Потульницького i О. Мошак, а з правових конституцшних дослщжень - О. Мироненка, А. Присяж-нюка, М. Томенка, Н. Сфремово!. Водночас поза увагою сучасних науковщв залишились пщходи О. Ейхельмана до типологи правових норм, змiсту i зна-чення конституцiйних норм для розвитку держави, захисту прав i свобод громадян через реалiзацiю моральних i етичних аспектiв державно! оргашза-цi!. Тому метою статп е розкриття зазначених питань.
О. Ейхельман акцентував увагу на тому, що у будь-якш державi централь-ними е двi форми правових взаемовщносин: 1) мiж окремими громадянами;
2) мiж громадянами i владою. Впорядкованiсть цих вщносин визначаеться усталеними правовими нормами або приписами, як е обов'язковими як для окремих громадян, так i для представниюв державно! влади. Таю норми О. Ейхельман назвав нормами права i розподшив !х на двi групи: норми приватного i норми публiчного права. Паралельно вш запропонував бiльш докладну класифiкацiю правових норм, подiляючи !х на: 1) оргашзацшш; 2) наказовi;
3) заборонш; 4) дiапозитивнi, тобто тi, як в сукупностi утворюють певний тип об'ективного буття.
Щдкреслюючи значення норм права у сусшльному життi, О. Ейхельман переконував, що вони виконують життево важливi функци - формують певний тип правового устрою як усередиш держави, так i у системi мiждержавних вщносин. Особливiстю правових норм е те, що вони не мають самоджгаого значення власне для себе, вони мають сво!м природним завданням, своею метою регулювати, нормувати з правничого боку зовншт вщносини м1ж людьми та установами влади, а також мгж державами [1, с.7]. Потреба у правових нормах е незмiнним i очевидним фактом, що пщтверджуеться не лише упродовж деся-тилiть чи столiть, а й тисячолiтньою iсторiею iснувания людства.
Важливою умовою розвитку сустльства, на яку неодноразово вказував вчений, е дотримання норм права громадянами. О. Ейхельман виокремлював позитивш норми права, як! реально функцюнують у межах держави i сустльства та мають обов'язковий характер, що визначаеться !хшм авторитетом. Так! норми впроваджуються i використовуються за умови !х вiльного визнання
населенням, коли вони вщповвдають поглядам та штересам громадян. О. Ейхельман стверджував, що стале дотримання норм права породжуе право-ву дисциплшу в суспiльствi, бо «... дисциплшований у суспiльному i державному житп громадянин привик для загально! користi й для свого спокою вiльно пiдчинятися також тим нормам права, котрi йому, по тш чи iншiй приязнi, не подобаються» [1, с. 59]. У демократичних державах, зазначав учений, дотримання громадянами законного порядку, норм права здшснюеться добровiльно, на основi власного ршення, оскшьки норми права не тшьки вiдповiдають потребам i свггогляду населення, а й утворюються за безпосе-редньою його участю. Отже, дотримання норм права полгшчно-свщомим сусшльством базуеться на переконаностi людей в !хнш суспiльно-полiтичнiй зрозумiлостi та дощльносп.
Суттевим питанням е й дотримання населенням громадських обов'язкiв, що, на думку О.Ейхельмана, визначаються як сустльно-полгтчною необхщ-нiстю iснування держави (наприклад, обов'язки пщкорення i вiдданостi), так i характером державного управлiння (наприклад, податки i зобов'язання для забезпечення державного управлшня). За умов невиконання громадянами покладених на них обов'язюв державний порядок i м1жнародна безпека не можуть бути захищеними, а шд загрозою опиниться й реалiзацiя iнших куль-турних цiлей держави. На цш пiдставi обов'язки повинш сприйматися громадянами як обов'язковi умови, виконання яких дозволяе !м користуватися всiма благами суспiльного порядку, розвивати себе, задовольняти сво! розу-мовi, релiгiйнi, господарськ i сощальш потреби [2, с. 269]. Правоспроможтсть i систему обов'язкiв О. Ейхельман визначав як сукупшсть прав громадян, населення загалом та установ державно! влади, що надають правове легальне обгрунтування !х д1ям у процес реалiзацi! державних рiшень.
Важливою умовою реалiзацi! правового устрою в державi дослщник назвав його вшьну громадську пiдтримку. Але в реальному сустльному життi часто спостерiгаються швелювання i порушення норм права, а отже, правовий порядок не гарантуе уникнення спорiв i протистояння серед рiзних груп ште-ресiв. Тому постшним i обов'язковим завданням держави О. Ейхельман визначав захист правово! системи, яка е лопчним продовженням самого поняття «державнiсть». Ще! мети держава досягае в результат роботи двох основних установ: полщшно! та судово!. Пiд полiцiйними (наглядовими) установами О. Ейхельман розумiв сукупшсть тих державних шститупв, як1 обер^ають спок1й в державi, пiдтримують внутршнш порядок, але дiють у суворш в1д-повiдностi сучасним вимогам культурного державного розвитку. Якщо iнстру-ментами дiяльностi судових установ е судовi вироки, надiленi примусовим характером, то наглядовi органи мають сво!м обов'язком запоб^ати д1ям, що загрожують громадянам, державi i суспiльству в цшому. Функцiя i призна-чення судових установ у державi полягають у вщновленш порушених еле-ментiв правового ладу через систему судових вироюв.
Правовий порядок, вказував О.Ейхельман, постшно й ефективно функцю-нуе в кра"т, де його пщтримуе сустльство i охороняе державна влада. Утм, навiть за таких умов можливе застосування примусу для тдаримання правових вщносин у суспiльствi. Вчений доходить висновку про те, що для встановлен-ня правового порядку е цшком обгрунтованим утворення постiйно дгючого державного апарату, що надiлений правом використовувати примус у разi по-рушення громадянами чинних правових норм. О. Ейхельман дотримувався подiбних поглядiв, що й англiйський правник I. Бентам, про те, що, створюючи обов'язки, закон обмежуе людську свободу, але громадянин не може послугу-ватися нормами права, якщо не вщмовиться вщ часткового обмеження !ндив!-дуально"" свободи. Розмежовуючи права i обов'язки громадян, законодавець мае тим самим забезпечити загальний добробут сустльства [3, с. 392].
Незаперечними досягненнями сучасно"" культурно-правово"" держави О. Ейхельман вважав становлення етично"" i гармоншно"" рiвноваги мiж обов'яз-ками i правами громадян у державу узгодження пiдходiв щодо характеру взаемовiдносин сусшльного порядку i свободи особи. Формально система обов'язюв i прав громадянства функцюнуе на основi норм закону, як! регла-ментують ставлення установ державного управлшня до громадянства, а також визначають межу пщкорення остантх вимогам i розпорядженням органiв державно! влади.
Держава може обмежувати свободу людей до прийнятнообгрунтованого р!вня, коли це не загрожуе сустльному ладу, бо в шшому разi державна влада: 1) посягае на людський добробут, якому вона слугуе, коли ж за сво""м при-значенням повинна розвивати його, створюючи сприятлив! для цього умови; 2) позбавляе населення творчих сил, яких не зможе компенсувати. Таким чином, держава зобов'язана не тшьки обер^ати свободу людини, а й обмежувати вияви людського свавiлля, небезпечт для само! особи, ïï близьких, суспiльства i держави загалом.
З метою встановлення гармонiйноï взаемодiï м1ж сустльством i державою О. Ейхельман вважав за необхщне розв'язати два важливих завдання. По-перше, визначити м!ру обмеження iндивiдуальноï свободи людини; по-друге, забезпечити полгтичну свободу народу. Коли шдивщуальна свобода - це первинне право особи, то полгшчна i державна свобода людини встановлю-еться у певних припустимих межах i визначаеться (нормуеться) правом по-хщного типу, яке надаеться окремим особам або групам омб. Проте держава, обмежуючи або розширяючи iндивiдуальну людську свободу, несе однакову вщповщальтсть за наслiдки своïх дш. Ухвалюючи вiдповiдне рiшення, вона повинна враховувати iндивiдуальнi та часовi особливосп, специфжу терито-рй" i народу, гарантувати гармонiйний розвиток сустльного порядку i свободи людини. При цьому О. Ейхельман зазначав, що единого пщходу до виршення поставленого завдання не юнуе. Держава зобов'язана сприяти розвитку сустльства i полгшчно" жщативносп народу. З огляду на це досягнення по-
ставлено! мети потребуе послщовно! тдготовки. 1сторичш факти свщчать, що часто реалiзацiя таких завдань штучно форсувалась, а вiдсутнiсть готов-ностi серед народних мас до сусшльно-полггично! дiяльностi не сприяла розвитку iдей свободи, навпаки, призводила до негативних наслщюв у про-цесi утвердження демократичних iдеалiв. Така позицiя вченого пщтверджу-еться низкою iсторичних фактiв, у тому чи^ наслiдками бiльшовицького перевороту в Росшськш iмперiï.
Цiлком обгрунтованим е висновок О. Ейхельмана про те, що сферу впли-ву державно! влади обмежено чинними законами. Так, держава повинна контролювати сусшльне життя лише в тих межах, що гарантують ïï безпеку, але водночас надавати можливiсть iндивiдам та громадським групам творити власнi автономи, «вшью» правила суспiльно-полiтичного життя. Держава не ставить своею метою знищення шдивщуального життя, навпаки, його «...вшьний розвиток е життевою метою державноï влади»[1, с. 32]. У процес державного будiвництва повиннi рацiонально сшввщноситись iндивiдуальнi, громадськ та полiтичнi свободи. О. Ейхельман констатував: «Основою сус-пiльства i держави е людина; вона мусить мати можливiсть... вшьно еднати-ся з шшими людьми. Держава, - демократично-республiканська держава, -охороняе й щдтримуе цю волю, утворюе та нормуе для сшльно! користi такий порядок ствжиття вiльних громадян, що перешкоджае зловживанням осо-бистою волею, коли вони шкiдливi для поодиноких громадян i для сусшльно-державного загалу» [4, с. 39].
Особливо важливим для О. Ейхельмана е питання видшення нормотворчих суб'ектiв права, котрi, як i держава, утворюють певний тип порядку в сустль-ств^ Сучасну державу вiн визначав як юридичну суспiльну органiзацiю, що встановлюе верховну владу над територiею i е дшсно «мудрою i розумною шститущею» [1, с. 19]. Державна влада нормуе вщносини мiж людьми, мiж громадянами та установами влади, а також утворюе велику кшькють офщш-них державних iнститутiв.
Разом з тим правовий устрш держави нормуеться також низкою настанов та правил, яю мають автономне, незалежне вщ держави походження. По-перше, це нацюнальш звича! або обряди рiзних категорiй. До них О. Ейхельман вщносив звича! у вузькому розумiннi цього слова, окремi правила пове-дiнки людей, встановленi сустльством, а також норми, сформованi шд впли-вом модерних тенденцiй у суспшьств^ По-друге, це автономнi правила, яю декларуються вiльними громадськими установами i закршлюються статутами рiзноманiтних сусшльних органiзацiй. На розвиток останнiх не впливае жод-на державна шстанц1я, а единим контролюючим органом над ними е сустль-на думка, що, як i воля народу, мае доволi вагомий авторитет. У дшсносп сустльна думка сприяе тдпорядкуванню громадськостi та органiв державного управлшня встановленим правовим приписам, надае можливють вiльного виконання, хоча вона i не мае у свош структурi жодного iнституту, надшеного якостями влади.
О. Ейхельман допускав i можливють мМмального впливу держави на фор-мування i функцюнування автономних правил. Так, в окремих випадках державна влада може забороняти "х, вважаючи шкщливими для розвитку загально-го державного порядку. Проте у сучасних культурно-политичних умовах державна влада не може цшковито усунути автономнi правовi традицiï та оргатзацп i, бшьш того, навiть не ставить перед собою таких цшей. Сучасна держава на вщм!ну вщ держави полщшного типу XVII -XVIII ст. «.. .робить свш нагляд за цими вшьними проявами сустльного життя лише у тих межах, що по^бт для безпечностi держави, гарантуючи з другого боку для вшьних громадян та вшьного суспiльства, потр!6но"" свободи» [1, с. 20]. Модерна система державно"" влади через законодавство регламентуе обсяг сво""х повноважень у напрямi "х збiльшення чи зменшення вщповщно до реальних потреб населен-ня. У кожнш розвиненш державi iснуе центр державного урядування, який утворюе рiзноступеневi «кшьця впливу» на суспшьно-полгшчне життя, але «... за щею периферiею свого державного урядування держава залишае щдивщу-умам та сустльним групам можливост творити сво"" авгономiï та вшьт правила. До ще"" автономiï !ндивщуум!в та сустльства належать утворення статуту та умов життя» [1, с. 20]. Таким чином, О. Ейхельман вщстоюе р!зш можливосп впливу автономно"" сфери сустльства на формування правових вщносин через систему нацюнальних традицiй, звича""в, усталених правил поведiнки, статутiв громадських органiзацiй тощо. Йдеться про розподш повноважень у процесi правового регулювання суспiльства м1ж державою i тими шститутами та шсти-тущями, що залишаються поза сферою державного впливу.
Як окрему юридичну категорiю О. Ейхельман видшяв звичаеве право, норми котрого е обов'язковими для всього населення i мають так! самi юри-дичт наслщки, що i закони. Вш зазначав, що звичаеве право не е похщним вщ окремих актiв або сукупносп зафжсованих актiв. Йдеться про те, що, по-перше, норми звичаевого права формуються у послщовному i довготри-валому процесi повторення однотипних актiв, що пщтверджують дотримання того чи шшого звичаю. По-друге, у сусшльств! юнуе визнання юридично"" обов'язковосп такого звичаю.
Водночас О. Ейхельман наголошував, що межа м1ж законами та звичаевим правом е мшливою - одт i ri самi питання можуть розв'язуватись як нормами закону, так i нормами звичаевого права. Вш вказував i на той факт, що у сучасних державах звичаевi норми застосовуються значно рщше. Так, XIX ст. стало стотттям кодифшованого, так званого писаного права. Законодавство поступово здобуло прюритетт позицп щодо звичаевого права, яке скорше за все е винятком !з загально"" системи правового устрою. Хоча, з другого боку, законодавче право у багатьох випадках використовуе елементи звичаевого права i, бшьш того, остант отримують письмову фжсащю.
Найважливiше мiсце серед правових норм посщають конституцшт норми як найвiдомiшi населенню полiтико-правовi акти. О. Ейхельман значною
мiрою залучився до розвитку вичизняних конституцiйних iдей, репрезенту-ючи лiберально-демократичний напрям украшського конституцiоналiзму. Процес формування конституцiйного свiтогляду О. Ейхельмана умовно мож-на роздiлити на два перюди: дореволюцiйний та емiграцiйний. Пщ час першо-го вiн надавав рекомендацп щодо вдосконалення конституцiйних основ Ро-сiйськоï iмперiï вiдповiдно до демократичних стандарпв, а перебуваючи в емйраци - займався конституцiйним обгрунтуванням незалежно! Украшськш Держави. О. Ейхельман не тшьки е автором одноособових конституцшних розробок, а й брав участь у робот комiсiй з вироблення конституцiйних про-ектiв УНР (пiд головуванням М. Славiнського та А. Шковського), а також проекту Основного закону Козаччини. Це насамперед засвщчуе про його ви-сокий рiвень професiйностi у галузi конституцшного права.
Загалом О. Ейхельман був прихильником деталiзованого змiсту конституций i вважав «широку» конституцию питаниям «великого принципового зна-чення» не тшьки для Украши, а й для шших держав свiту [1, с. 38]. Це вш ар-гументував тим, що велика частина артикулiв декларуе лише загальнi прин-ципи, але впровадження в реальне життя вимагае значно! законодавчо! роботи, особливо щодо реалiзацiï задекларованих прав громадян. Цю проблему О. Ейхельман пропонував розв'язати за допомогою деталiзацiï консти-туцiйних положень. У авторському проектi Конституцiï УНР (1921 р.) вш визначав права i обов'язки громадян, а також !хне сшввщношення з компе-тенщею державно! влади.
Конституцiйне регулювання правового статусу особи в державi вщбува-еться або за принципом юридично! рiвностi людей перед законом, або за !х-ньою правовою диференщащею. О. Ейхельман обгрунтував юридичну рiвнiсть не особи, а громадян Украши перед законом, коли закони держави повинш однаково дбати про кожного, не визнавати привше!в окремих громадян, не встановлювати для них правообмежень, пов'язаних iз походженням, релiгiею, нацюнальшстю тощо [5, с. 144]. Отже, у сво!х працях О. Ейхельман дотриму-вався правового принципу рiвностi норм закону для всiх i рiвностi усiх перед законом, незалежно в1д нацiональноï та релiгiйноï належнос^ громадян. Так, у § 315 проекту Конституци зазначаеться: «Всi громадяни в У^Н.Р. обох статей повшстю користуються рiвними правами перед законом, цшком незалежно в1д того, до яко1 нацiональностi чи вiри вони належать» [6, с. 213].
Важливого значения О. Ейхельман надавав питанню захисту нацiональних меншин як важливо! ознаки демократичностi суспiльства. «На територи ^Н.Р., - констатував вiн, - не дозволяеться робити жодних перешкод для за-ховання й розвитку культури нацiональних меншостей у вмх напрямках, що не загрожують державнш цiлiсностi УН.Р.» [6, с. 213]. На думку А. Присяж-нюка, О. Ейхельман, мабуть, вперше у Сврош у своему конституц1йному про-ектi звернув увагу на питання захисту прав нацiональних меншин i запропо-нував вирiшити його з тих позицш, як! характернi для сьогодення. Правовий статус ос!6 з нацюнальних меншин в УНР установлювався такий самий, як
i для украшцш. Вони не повинш були мати перешкод для реатзацп сво""х на-цюнально-культурних потреб [5, с. 146].
Особливий статус надавався громадянам шших кра"н, що вщповщало тогочасним нормам мiжнародного права. Так, шоземщ, що перебували на територп Украшсько"" держави, пщпорядковувались и законам на загальних подставах. Упм, "хш можливост! обмежувалися лише у полгтичних правах, якими користувалися коршш украшсью громадяни. Водночас О. Ейхельман зауважував, що украшщ за кордоном повинш володгти аналопчним обсягом прав, а у раз! "х обмеження слщ вживати под!бних заход!в i до шоземцш, як! перебувають на територи Украши i е представниками тих чи тих держав. У такий спомб вш пропагував щею р!вност! та взаемоповаги м1ж державами та народами.
Кожному громадянину вщповщно до Основного закону, виробленого О. Ейхельманом, гарантувалися право вшьно i вщкрито висловлювати сво"" думки як в уснш, так i письмовш форм! за умови, що ""хшй зм!ст не суперечить законам УНР. Згщно з конституцшним проектом О. Ейхельмана громадяни УНР надшя-лися й шшими правами, що гарантували свободу особи, наприклад, можлив!стю вшьного пересування, вибору постшного чи тимчасового мюця проживання тощо. Ви"зд громадян за кордон м!г обмежуватися лише за певних умов, що регламен-тувалися законодавством. Особлива нормативна система створювалася для за-хисту родинно"" сфери як пщстави законного життя народу. Передумовою розви-неного i д!евого громадянського сустльства О. Ейхельман вважав потужну все-доступну систему освгти. Наявшсть шституту приватно"" власност! у держав! також сприймалася О. Ейхельманом як своерщне убезпечення людини вщ мож-ливого свавшля держави, що пщтримуе громадську Мщативтсть, сприяе струк-туризаци групових штересш, розширюе вшьну вщ державного втручання сферу д1яльност1 людей. Приватна власнсть повинна охоронятися законом [6, с. 214]. Цшком очевидно, що вчений ставив своею метою створити умови для перетво-рення бшьшост члешв украшського сустльства на власник!в.
Для реал!зацп р!зноб!чних !нтерес!в населення громадяни над!лялися правом утворювати р!зн! товариства, окрем! з яких могли орган!зовуватись у союзи для обговорення проблем !з сусшльно-полгтично1 сфери. Свою за-щкавлешсть О. Ейхельман звертав й до процесу оргашзацп i функцiонувания украшсько"" церкви в контекст! встановлення правових вщносин у держав!. Об'ективно окреслюючи систему взаемодп «держава - церква», вш розглядав церкву як структурний елемент громадянського сусп!льства, бо конституцш-н! держави остаточно визнали принцип релтйно"" свободи [1, с. 65]. Обов'язковим кроком О. Ейхельман вважав реал!защю принципу розмежуван-ня державно"" сфери, системи правових норм i норм релтйного життя. Така позищя зумовлена наявн!стю широкого спектра релтйних конфес!й, догм та культур, а також специфшэю оргашзацп духовного врядування. Розв'язання церковних питань, переконував учений, держава повинна вщнести до компе-тенцп релтйно"" сфери, обмежуючи и лише в тому раз!, коли статутна д!яль-
шсть релтйних органiзацiй порушуе закон i законш розпорядження, вста-новлеш державою.
3i змюту Конституци УНР О. Ейхельмана випливае, що обов'язки грома-дянства УНР мали нацюнально-державницьке забарвлення. Так, громадяни УНР, щдкреслював О. Ейхельман, зобов'язанi бути в!рними власнiй державi та шанувати и законний устрш. На кожного громадянина покладався мораль-ний обов'язок повноцшно використовувати сво1 духовш та ф!знчш сили для встановлення загального добробуту, але без порушення чи обмеження свобо-ди особи. У такому разi обов'язки громадян тлумачились як мiра сусшльно потр!6но! поведшки громадянина: вш повинен щдкорятися певним правилам, аби при використанш сво!х прав i свобод не завдавати невиправдано! шкоди шшим людям i держав^ нормальному iснуванню суспiльства в цшому. О. Ейхельман стояв на позици, згщно з якою права громадян невщ'емт i не зале-жать вщ виконання ними обов'язюв перед державою [5, с. 148].
Висновки. О. Ейхельман розглянув проблему нормативного забезпечення прав i свобод людини у контекеп питання становлення i розвитку правово! Украшсько! держави, формування активного громадянського сустльства як дiевого механiзму контролю за д!яльшстю органiв державно! влади. Вш за-пропонував авторський шдхщ до типологп правових норм, нормотворч! суб'екти права. У сво!х працях О. Ейхельман дотримувався правового принципу р!вносп норм закону для вмх i р!вност! ус!х перед законом, незалежно в!д нацiональноï та релтйно! належностi громадян. Досл!дницький iнтерес становлять i пропозицп О. Ейхельмана щодо нормативного забезпечення прав i свобод громадян поза межами власно! держави, що може стати предметом подальших наукових дослщжень. Теоретичнi розробки О. Ейхельмана е важ-ливими у вивченш питань розвитку правових щей в УкраЛш, а деякi з них можуть бути використанi у сучаснш державотворчiй практицi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Ейхельман, О. Енциклопедя права [Текст] / О. Ейхельман. - Подебради : Б. в., 1923. -84 с.
2. Ейхельман, О. Очерки из лекций по Русскому государственному праву [Текст] / О. Ейхельман // Универ. известия. - 1892. - № 3. - С. 225-318.
3. Бентам, И. Введение в основания нравственности и законодательства [Текст] / И. Бентам // Антология мировой правовой мысли: в 5 т. Т. III. Европа. Америка : XVIII - XX вв. [Рук. науч. проекта Г. Ю.Семигин]. - М. : Мысль, 1999. - С. 388-398.
4. Ейхельман, О. Реформа мюцевого самоврядування на пiдставi демократично-рес-публжансько! державносп [Текст] / О. Ейхельман. - Прага : Вид-во держ. друкар-ш в Праз^ 1932. - 81 с.
5. Присяжнюк, А. Й. Конституцшне будгвництво в Украшськш народнш республщ
доби Директори (листопад 1918 - початок 1921 рр.) [Текст] : ... дис.....канд. прав.
наук; 12.00.01 / А. Й. Присяжнюк. - X., 2001. - 197 с.
6. Конституцшш акти Украши. 1917 - 1920. Невщом1 Конституци Украши [Текст] . -К. : Фшософська i сощальна думка, 1992. - 272 с.
О. ЭЙХЕЛЬМАН О НОРМАТИВНОМ ОБЕСПЕЧЕНИИ ПРАВ И СВОБОД ЧЕЛОВЕКА В ГОСУДАРСТВЕ
Турчин Я. Б.
Рассмотрены идеи о нормативном обеспечении прав и свобод человека в государстве, предложенные О. Эйхельманом — известным отечественным правоведом и идеологом национально-освободительного движения в началеXXв. Изучены его подходы к содержанию и типологии правовых норм, нормотворческих субъектов права и принципов отношений между государством и гражданами. Доказано, что О. Эйхельман придерживался правового принципа равенства законодательных норм для всех и равности всех перед законом.
Ключевые слова: О. Эйхельман, нормативное обеспечение, права и свободы человека, государство.
О. Е1СНЕЬМАт ABOUT THE NORMATIVE ENSURING OF HUMAN RIGHTS AND FREEDOMS IN THE STATE
Turchyn Y. В.
The ideas on the normative ensuring of human rights and freedoms in the state as put forward by O. Eichelmann, our country well-known lawyer and ideologist of the national liberation movement of the beginning of the 20th century, are considered. His approaches to the content and typology of legal norms, norm creating law subjects and principles of relations between the state and citizens are explored. It is proved that O. Eichelmann abode by the law-basedpricipal of legal norms and equality for all by the law.
Key words: O. Eichelmann, normative ensuring, human rights and freedoms, state.
УДК 321.01 + 342.24 (477)
Т. В. Панченко, кадидат полп'ичних наук, доцент
ВИТОКИ ЩЕ1 СУБСИД1АРНОСТ1 В УКРАШСЬКШ ФЕДЕРАЛ1СТСЬК1Й ТРАДИЦП ДРУГО1 ПОЛОВИНИ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОР1ЧЧЯ
До^джено федералiстськi концепци укратських мислителiв i громадських дiячiв другоi половиниXIX — початкуXX сторiччя як складовоi свiтовоi традицп федералгзму. Доведено, що концепщя громадiвського соцiалiзму М. Драгоманова, яка на^дуе окремi iдеi П. Прудона та Трунтуеться на сполученж принцитв лiбералiзму, анархiзму, соща-лiзму та федералiзму, е найближчою до сучасного розумтня субсидiарностi.
Ключовi слова: федералiзм, субсидiарнiсть, громадiвський соцiалiзм, М. Драгоманов.
148 © Панченко Т. В., 2011
