CC BY
259
УДК 342.1:351.74(477)
Р. Я. Шай
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка",
канд. юрид. наук, асист. кафедри теорп та фшософп права
ПРАВОПОРЯДОК I ЗАКОНН1СТЬ ЯК ОЗНАКИ ПРАВОВО1 ДЕРЖАВИ
© Шай Р. Я., 2014
Розглядаютьтся проблеми дотримання правовопорядку та законности i ii розгляд, безперечно, повинен Грунтуватися на положеннях Основного Закону Укратни, якi визначають нашу державу, як суверенну i незалежну, демократичну, сощальну та правову (ст. 1), у якш права i свободи людини та ■iхнi гаранты визначають змкт i спрямованiсть дГяльностГ держави, а ii головним обов'язком е утвердження та забезпечення таких прав i свобод (ст. 3).
КлючовГ слова: КонституцГя Укратни, правопорядок, законшсть, правова держава, права i свободи людини, гумашзм, справедливiсть.
Р. Я. Шай
ПРАВОПОРЯДОК И ЗАКОННОСТЬ КАК ПРИЗНАКИ ПРАВОВОГО ГОСУДАРСТВА
Рассматривается проблема соблюдения правовопорядка и законности, и ее рассмотрение безусловно должно основываться на положениях Основного Закона Украины, которые определяют наше государство, как суверенное и независимое, демократическое, социальное и правовое (ст. 1), в котором права и свободы человека и их гарантии определяют содержание и направленность деятельности государства, а ее главной обязанностью есть утверждение и обеспечение таких прав и свобод (ст. 3).
Ключевые слова: Конституция Украины, правопорядок, законность, правовое государство, права и свободы человека, гуманизм, справедливость.
R. Y. Shay
THE RULE OF LAW AND LEGALITY AS SIGNS OF A LEGAL STATE
The article is devoted to the problem of observance of pravoporyadka and zakonnost, and it should certainly be based on the provisions of the Basic Law of Ukraine, which define our state as a sovereign and independent, democratic, social and law (item 1), in which the rights and freedoms and their guarantees determine the essence and orientation of the activity of the state and its main responsibility is with the approval and support of such rights and freedoms (article 3).
Key words: Constitution of Ukraine, the rule of law, legality, legal state, rights and freedoms, humanism, justice.
Постановка проблеми. Конституцшне визначення Укра1ни правовою державою е одним i3 перспективных завдань, яю необхвдно виконувати, адже основною ознакою тако1 держави е те, що у нш панують i верховенствують право i закон. Тобто ум державш органи, 1х посадовi особи, об'еднання громадян та iншi суб'екти права повинш дiяти у межах Конституцп та ввдповщно до закотв Укра1ни.
115
Мета дослщження - виявити основнi проблеми дотримання законостi та правопорядку, як основних ознак правово! держави, яю визначають нашу державу, як суверенну i незалежну, демократичну, соцiальну та правову, у якш права i свободи людини та !х гарантл визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави, а 11 головним обов'язком е утвердження та забезпечення таких прав i свобод (ст. 3).
Стан дослщження. Дослiдженню проблем дотримання законност та правопорядку, як основних ознак правово! держави, присвятили сво! пращ В. Нерсесянц, А. Крижашвський, А. Головш, О. Скакун, Ю. Шемшученко, В. Колпаков, П. Рабiнович, В. Гаращук та iншi.
Виклад основних положень. У спещальнш лiтературi наводиться таке поняття правово! держави: це тип держави розвиненого громадянського суспшьства, у якiй органiзацiя та дiяльнiсть, влади Грунтуються на принципах верховенства права, визнання та забезпечення прав i свобод людини, взаемно! ввдповвдальност держави та особистостi, дотримання реального подшу влади на галузi з !х ефективною взаемодiею та взаемним контролем [1, с. 269].
Важливим е те, що громадянам гарантуеться звернення до суду з приводу дш чи бездiяльностi органiв державно! влади або мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб для захисту сво!х конституцiйних, прав i свобод (ч. 3 ст. 8), а тсля використання усiх нащональних засобiв правового захисту сво!х прав i свобод - право звертатися до ввдповщних органiв мiжнародних оргашзащй, членом або учасником яких е Укра!на (ст. 55) [2, с. 28].
Для Укра!ни характернi й iншi ознаки, що властивi правовш державi, та закрiпленi конституцiйно: визнання прюритету прав i свобод людини i громадянина; взаемна вiдповiдальнiсть держави i громадянина; подiл державно! влади на законодавчу, виконавчу i судову; демократична форма правлшня; соцiальна справедливють i гуманiзм тощо. З урахуванням проблематики, що дослiджуеться, важливими е положення ст. 19 Конституцп, яю визначають, що правовий порядок в Украш Грунтуеться на засадах, ввдповвдно до яких нiхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державно! влади та органи мкцевого самоврядування, !х посадовi особи зобов'язаш дiяти лише на пiдставi, в межах повноважень та у споиб, що передбачеш Конституцiею та законами.
Як правильно вказують дослiдники, в умовах правово! держави праву належить прiоритет перед державою, яка повинна поважати виданий нею закон, доти, поки вш юнуе i дiе, хоча вона мае право його переглянути або змшити. Пiдзаконнiсть державно! влади доповнюеться визнанням за окремою особою природних, невiд'емних i неввдчужуваних прав, що передують державi. Але, усввдомлюючи сво! права, особа повинна усввдомлювати сво! обов'язки, межi дозволено! поведшки, те, що iншi люди надшеш аналогiчними правами, яю вона повинна визнавати i поважати [3, с. 24].
Керування державою здшснюеться за допомогою рiзноманiтних методiв i засобiв -економiчних, полiтичних, вдеолопчних, органiзацiйних, правових. Серед останнiх найважливше мiсце посiдають такi, що спрямоваш на змiцнення законностi та правопорядку, без яких неможливо забезпечити нормальну життедшльтсть суспiльства, його громадян. Введення законiв та !х дотримання - найдавшший i найцивЫзовашший спосiб керування людьми, що сьогодш визнано уЫма розвиненими демократичними кра!нами, свiтовою спшьнотою. З цього приводу необхiдно згадати вiдомi й дотепер актуальнi постулати римських юристiв: "Державою повинен правити закон" , "Закон вищий над усе", "Закон суворий, але це закон" тощо.
Цшком слушною у цьому контекста видаеться думка росшського вченого М. Матузова, який стверджуе, що об'ективна необхвдтсть законностi i правопорядку у сучасних умовах пояснюеться тим, що без них е неможливим вирiшення питання, що е вкрай важливим для суспшьства. До таких належать: устшне проведення курсу екож^чних реформ, становлення ринкових ввдносин, розвиток виробництва; побудова громадянського суспшьства та правово! держави; ефективне функцюнування iнститутiв демократil, полiтичноl системи; реалiзацiя прав i свобод людини, упорядкування !х гарантiй; чiтка робота державного апарату, умх його складових, оргашв, структур, посадових осiб; боротьба зi злочиннiстю, корупцiею, правовим нiгiлiзмом, тероризмом;
116
забезпечення правотворчого, правозастосовчого, а у ширшому планi - управлiнського процесу; формування полгтико-правово! культури та пiдвищення правосввдомоста особистостi та усього суспiльства [4, с. 406]. Уи означенi питання, безперечно, е вкрай актуальними i для Укра1ни.
Енциклопедичнi видання визначають правопорядок (англ. law and order) як одну зi складових частин громадського порядку, що складаеться в результата реалiзацп рiзних вид1в сощальних норм, якi регулюють рiзноманiтнi сфери сустльного життя й рiзняться мiж собою характером i вiдмiнним способом впливу на поведiнку людей (звича1, норми моралi, правила дiяльностi громадських органiзацiй тощо). Вiдзначаеться, що правопорядок регламентуеться правовими нормами, якi прийти у передбаченому у цiй державi порядку. При цьому увагу акцентовано на тому, що правопорядок як певний стан врегульованих правом суспшьних вiдносин характеризуеться реальним рiвнем законноста, забезпеченiстю та реалiзацiею суб'ективних прав, дотриманням юридичних обов'язкiв усiма громадянами, органами i оргашзащями [5, с. 345-346]. Стверджуеться, що законшсть i правопорядок е необхiдними умовами i засобами максимально повного забезпечення прав i свобод громадян, а заснований на правi та законностi правопорядок е обов'язковим елементом правово1 держави [6, с. 696].
У сучасних навчальних посiбниках з теорп держави та права поняття "правопорядок" визначаеться як стан (режим) правово! упорядкованоста (урегульованостi i погодженостi) системи суспшьних ввдносин, що складаеться в умовах реалiзацil законностi. 1накше кажучи, це е атмосфера нормального правового життя, що встановлюеться в результата точного i повного здшснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язюв, ввдповвдальноста) усiма суб'ектами права. Пiдкреслено, що правовий порядок як динамiчна система вбирае в себе ум впорядковат засади правового характеру [16, с. 454]. При цьому кожна кра!на формуе свш правопорядок, а необхвдшсть його формування i вдосконалення зумовлюеться двома зустрiчними iнтересами - громадянського суспiльства i держави, !х основними законами i тенденциями розвитку.
На думку В. Нерсесянца, правовий порядок (правопорядок) - це порядок взаемоввдносин суб'ектав права у сферi правово! регуляцп. Вчений стверджуе, що поряд з абстрактним значенням iснуе реальний правопорядок, який е результатом дшсного дотримання у життi вимог належного правопорядку, наявний тдсумок реально! ди на практицi норм об'ективного права, !х реалiзацil у вiдповiдних правових формах, !х конкретизаци i здшснення у виглядi суб'ективних прав, виконання у виглядi суб'ективних юридичних обов'язюв тощо. Саме тому цей автор наголошуе, що вихщними засадами для правово! законноста та правового порядку мають бути не будь-яю, а лише правовi закони. Важливим видаеться висновок про те, що з лепстських (позитивктських) позицiй, якi ототожнюють право i закон, у принцип неможливо розвинути послiдовне (внутрiшньо узгоджене i таке, що не суперечить) вчення про правовий закон, правову законшсть, правовий порядок, а також правову державу. На думку вченого, це можливо лише з позицш юридичного типу праворозумшня, яке спираеться на ту чи шшу концепцго розрiзнення права i закону [7, с. 529-531].
Заслуговують на увагу пропозицп А. Крижашвського щодо нового осмислення природи правового порядку, його образу в сучасному суспiльствi та вироблення сучасно! парадигми, яка б ввдповщала реалiям XXI ст. Учений стверджуе, що правопорядок кнуе як самостшний i самодостатнiй соцiально-правовий феномен, як правова реальнiсть, що утворюеться, кнуе i дiе на поведшку людей у процесi правового життя сустльства. Наголошуеться, що вплив громадянського сустльства пронизуе фактично усi сторони i стадп забезпечення впорядкованостi суспшьно! життедiяльностi, але найзначущiшою вбачаеться його роль у продукуванн соцiальних уявлень про те, яким саме мае бути цей порядок, та у формуванн стандарта цього порядку. На пiдставi аналiзу зроблено висновок, що правопорядок е "супутником", фактором i умовою цивiлiзованого життя людей, i через суспiльно-просторове буття само! людини виникае i стверджуеться там, де ввдбуваеться !! суспiльна життедiяльнiсть. А тому "первинним носiем" правопорядку е окрема людина, бо кожен суб'ект права своею повсякденною, повсякчасною поведшкою "творить" правопорядок, впливае на його стан у громадських мкпях, на робота, в сел^ мiстi тощо [8, с. 64].
На думку А. Крижашвського, правопорядок завжди пов'язаний з певною людською стльнотою i легалiзованою в нш суверенною владою, яю iснують на певному територiальному
117
простер у межах визнаних державних кордошв. А тому пiдставою для вирiзнення нацiонального правопорядку е органiзована у межах суверенно! держави та !! сустльно-просторового буття людська спiльнота, яка здшснюе свою життедiяльнiсть на осжда права i створюе для забезпечення у своему суспiльно-територiальному середовищi ввдповвдш владнi шституцп для забезпечення правопорядку [8, с. 65].
З урахуванням етимологп категорй "правопорядок" певне значення мають дослiдження правопорядку як об'екта правоохоронно! дiяльностi компетентних державних оргашв. На думку А. Головiна, щоб стати об'ектом правоохоронно! дiяльностi таких оргашв, суспiльнi вiдносини повиннi бути впорядковаш, отримати вiдповiдну правову регламентащю, врештi-решт стати правовiдносинами. Враховуючи це, учений пропонуе визначити правопорядок як систему чггко унормованих правом правил поведшки, забезпечення дотримання яких покладено на певш органи пiд загрозою вiдповiдальностi за !х порушення [9, с. 12-16].
Формування правово! системи Укра!ни, яка забезпечуватиме належний правопорядок, ввдбуваеться у доволi складних соцiально-економiчних умовах, на якi поряд з шшими впливае i низка об'ективних чинникiв. Важливими елементами тако! системи е правова культура суб'ектав права, правосввдомкть учасникiв правовiдносин, якi, на жаль, сьогодш е недостатньо високими. А тому пiдкреслимо, що та чи шша концепдiя праворозумiння (лепстська, природно-правова чи лiбертарно-юридична) передбачае й поеднуе у собi не тальки вiдповiдну концепдiю закону, законностi та правопорядку, а й певну концепщю держави. Остання повинна мiстити характеристику держави як шституту публiчноl влади, законодавця, правозастосовника, правозахисника, органiзатора, а головне - гаранта режиму законноста i правопорядку [10, с. 38].
Загальновизнано, що правопорядок, законшсть i демократiя е взаемозалежними. Правопорядок - це законшсть у ди, якщо поведiнка суб'екта е правомiрною, а законшсть - це заЫб встановлення правопорядку. Правопорядок е основою демократа!, найважливiшою умовою реалiзацil iнститутiв демократа!, якi розвиваються на основi всебiчного змiцнення законностi. Лише завдяки демократичним механiзмам, iнститутам, нормам можна легитимно змiнювати нормативно-правову основу сустльства i утверджувати в ньому законшсть i правопорядок. На пiдставi зазначеного, О. Ф. Скакун робить висновок, що правопорядок е реальне, повне i послвдовне здшснення всiх вимог законностi, принципiв права, насамперед реальне i повне забезпечення прав людини [16, с. 458-459].
Сучасш дослвдники зазначають, що численнi трактування категорй "правопорядок" можуть бути зведеними до розумшня його або як процесу, або як результату [11, с. 10]. Але у будь-якому раз^ на нашу думку, змют i спрямовашсть такого процесу чи дiяльностi, що забезпечуватиме необхiдний результат, повинш визначатися системою принцишв правопорядку як ввдправних засад, якi формують правопорядок i е основою його кнування та функцiонування. На нашу думку, полгшчна криза в Укра!ш свщчить про необхiднiсть першочергового здiйснення суб'ектами влади додаткових заходiв з метою забезпечення належного дотримання принцишв законноста та iерархiчноl субординацп та тдпорядкування. Тобто поряд iз законнiстю (створення якiсних закошв та !х суворе дотримання) важливо забезпечити iерархiчну сшвшдпорядковашсть органiв держави, посадових осiб, нормативних актiв за юридичною силою, а також актав застосування норм права, яю забезпечують упорядкованiсть !х зв'язюв.
Особливе значення мае принцип законноста, який входить до системи загальноправових, конституцшних та державно-управлiнських принципiв. При цьому законшсть неможлива без закошв, але наявнiсть законiв це лише умова, нормативна основа законностi. Головною е умова, щоб цi закони "працювали" [4, с. 407-408]. Загалом законшсть е одним iз центральних та найскладнiших понять правознавства, що пов'язано з кнуванням рiзних за змктом трактувань цiеl категорil - ввд подiбних до взаемовиключних. Така розбiжнiсть поглядiв пояснюеться тим, що законшсть як явище дуже полггазоване та вдеолопзоване, вiдображае прагнення рiзних правлячих елiт, як1, змiнюючи одна одну, надають категорй законноста жт^бний !м змiст та спрямованiсть, використовуючи !! у власних п^лях.
118
О^м того, з урахуванням переходу до президентсько-парламентсько1 форми правлiння, а також правово1 недосконалостi окремих положень законодавства, вважаемо доцiльним включити до Конституцп Укра1ни принцип верховенства закону, на вщсутшсть якого звертае увагу академж Ю. Шемшученко [12].
Визнаючи багатограншсть поняття "закошсть", М. Матузов вважае, що вона мае доволi просте та стисле визначення. Пiд законшстю треба розумiти суворе й неухильне дотримання усiма суб'ектами права юнуючих у державi законiв та заснованих на них пiдзаконних нормативних актав. Ключовим словом у наведенiй дефтци е "дотримання". Саме у ньому визначальний змкт i сутнiсть розглядуваного явища у будь-якiй його штерпретацп, бо якщо немае дотримання, то немае i законностi. Учений слушно стверджуе, що поняття законностi повинно розповсюджуватися не тшьки на сферу ди законiв, а й на усю сферу 1х утворення, тобто законотворчють, а ширше - на усю правотворчкть, тому що щ процеси також пiддаються оцiнцi з позицй iдей моральностi та законности Акцентовано увагу на тому, що закони повинна поважати насамперед влада, шакше законшсть виявиться неповною, обмеженою, а влада - неправовою [4, с. 408-410].
Законшсть доволi часто розглядаеться в теорп права як державно-правовий режим, що забезпечуе загальнообов'язковкть юридичних норм у суспiльствi та держава I! сутнiсть полягае в обов'язковост виконання правових приписiв. У сферi функцiонування виконавчо! влади, у дiяльностi органiв державного управлiння ця вимога виявляеться особливо суворо. Вона мктиться у багатьох нормативних актах, починаючи з Конституцп Укра1ни, формулюеться, як правило, зпдно iз законом i Грунтуеться на ньому. Юридичш норми е обов'язковими для умх доти, поки вони не змшеш чи не вiдмiненi, а вм державнi та недержавнi структури, 1х представники, формування громадськостi, громадяни Укра1ни та iноземцi зобов'язанi суворо 1х дотримуватися.
Своею чергою, для з'ясування сутностi законностi доцiльно розглянути 11 власнi принципи, пiд якими стд розумiти основоположнi засади, що характеризують це явище як iз внутршнього, так i з зовнiшнього боку. Саме у принципах розкриваеться сощальне та функцiональне призначення законностi, 11 сутшсть, роль i мiсце в суспшьства зв'язок з iншими категорiями (правом, полiтикою, культурою тощо). Як вважае В. Колпаков, законшсть у сферi державного управлшня Грунтуеться на таких принципах: загальнообов'язковють законiв для уЫх органiв, закладiв, органiзацiй, посадових осiб, громадян тощо; еднiсть законности тобто одноманiтне розумiння та застосування законiв на всiй територп держави; неприпустишсть протиставлення законностi та доцшьност [13, с. 523]. Окремi вчеш зараховують до них i таю: неввдворотшсть покарання за порушення законности захист прав i свобод людини як прюритетна мета законностi; взаемозв'язок законност й культурностi; презумпцiя невинуватост [4, с. 412-417].
На думку П. Рабiновича, сучаснi реали вимагають насамперед визначення свiтоглядних основ законности що потребуе вищого рiвня узагальнень та вдосконалення уявлень про законшсть як багатоаспектну категорш [14, с. 374]. На думку В. Гаращука, законшсть - багатогранне поняття, яке визначаеться по-рiзному. I! можна розглядати як принцип дшльносп держави, суттсть якого полягае в обов'язку державних органв, фiзичних i юридичних оЫб дяти, вiдповiдно до вимог законв, або як метод державного управлшня, сукупшсть прийом1в, способ1в, за допомогою яких держава забезпечуе належну поведшку сво!х суб'ект!в, або як режим системи вiдносин громадян, громадських та шших недержавних утворень, орган1в мюцевого самоврядування з органами, що представляють рiзнi гiлки державно! влади, який сприяе забезпеченню прав i законних 1нтерес1в особи, 11 всебiчному розвитку, формуванню та розвитку громадянського суспшьства, ефективностi дiяльностi державного механiзму.
Основою законноста в державному управлiннi В. Гаращук пропонуе визнати наявнiсть таких елеменлв: певних економiчних умов; розвинено1 полiтичноl системи; механiзму соцiального захисту населення; науково обгрунтовано1 системи норм права, що ввдповвдае вимогам часу й доступна для розумшня умма суб'ектами державного управлiння; механiзму примусу, який чгтко працюе у межах закону. А важливою умовою законноста в державному управлiннi необхiдно визнати також високу правову культуру громадян i апарату виконавчо1 влади, яка, своею чергою, е наслвдком загального рiвня освiти та культури суспшьства [15, с. 288-239]. Саме тому, на нашу думку, необхвдним видаеться здшснення компетентними державними органами у найближчий час комплексу заход1в, спрямованих на пiдвищення рiвня правово1 культури не лише державних службовщв, а й населення.
119
