CC BY
214
£ ВТРАЧЕНА БАТЬК1ВЩИНА ЯК ОБ'ЕКТ МИСТЕЦЬКОТ ИОСТАЛЬПТ | (МОТИВИ ТВОРЧОСТ1 ОКСАНИ ЛЯТУРИНСЬКОТ)*
=? © Т. Левчук
ПОТЕРЯННАЯ РОДИНА КАК ОБЪЕКТ ХУДОЖЕСТВЕННОЙ НОСТАЛЬГИИ (МОТИВЫ ТВОРЧЕСТВА ОКСАНЫ ЛЯТУРИНСКОЙ) Т. Левчук
Рассмотрены мотивы творчества 0. Лятуринской, основной из которых - ностальгия по утраченной родине. Показано, что образ родины в произведениях поэтессы охватывает не только Волынь, но и всю Украину. При этом история в сочетании с фольклором является художественной стихией автора. Прошлое и настоящие составляют тематические полюса стихотворений с исторической сюжетикой. Подчеркивается обращение поэтессы к разным веховым моментам национальной истории. Отчетливое проявление фольклорного стиля обнаруживается на тематическом, жанровом, стихотворном и т. д. уровнях. Судьбы украинской эмиграции особенно трагично отображены в поэме «Ероним».
КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: аллюзия, реминисценция, мотив, образ родины, Волынь, исторические коллизии, фольклорные сюжеты.
Оксана Лятуринська належить до тих митщв, чия творчкть наскр1зь пронизана глибокою ностальпею за втраченою батьшвщиною. Спогади про р1дну землю сприяли пробудженню мистецьких почувань, коли письменниця була вже в емкрацп.
Тематика перших зб1рок О. Лятуринсько! хронолопчно обме-жена переважно добою Кшвсько! Руа, репонально — Волинню. У передмов1 до «КняжтемалЫ 6. Маланюк в1дм1чае «рейональну» скупчешсть письменнищ у «Волинськш земл, починаючи в1д неолтгу ("Печерш рисунки") i аж до сучасность Хоч i на сучасшсть поетка дивиться шби "^зь вiки". Ця 11 "рейональна" скупчешсть на тере-ш, де хiба найб1льш живою залишалася Княжа доба,— являе одну з найщкавших i саме творчо найбагатших властивостей ii поезп» [Маланюк 1983: 75].
У двох циклах поетично! збiрки «Княжа емаль» — «Вслинсь-ка майсл1ка» та «Фш^ран» — центральним образом е Волинь. Навиь коли О. Лятуринська не називае iменi свое! батьывщини, ii присутшсть вЦчуваеться у творах майстриш, бо й лiси, i луки, обряди i легенди — волинсьт. У вiршах названих циклов прочитуемо сконцентровану iсторiю волинського краю. О. Лятуринська повертае нас у прадавшсть незаймано! Волинi: «Л1си, бори велики // У пущах — тури, дики. // Над буйним бездсрсжжям // хм1льне лице Дажбсже» («Вслинська майслка») [Лятуринська 1986: 86]. Коротко й достовiрно — про географаю, вiрування, сощальний устрш.
Вмшня робити фразу надзвичайно меткою виявляеться i в на-ступному творi — «Стинае часмсгуттсть 1ксл». Картини чужих
Матерiали статтi опублжоваш в журнал1 «Дивослово» (№ 11, 2015 р.).
ЛЕВЧУК ТЕРЕЗА ПЕТРОВНА
кандидат филологических наук, доцент Восточноевропейского национального университета имени Леси Украинки (г. Луцк, Украина) E-mail: [email protected]
*
навал, подальший занепад краю (по суп — кторш Волиш) зображенi О. Лятуринською в клькох рядках: «Упали вежь впали стши // i зрiвняно вали. Ругни» [Лятуринська 1986: 87].
В^д вiрша до вiрша вiдчуваeмо плин часу. Ще недавно «земля гула, ревла вiд гутв», а сьогодш про ратне минуле нагадують лише знаки на камень Про новi визвольш рухи — лише скут лпгературно-кто-ричнi ремiнiсценцii: «день свячення нож1в — недия» («Шляхи, шляхи») [Лятуринська 1986: 87].
1сторичний час «Волинських букомк» (перший вiрш циклу «Волинська майолка» збiрки «Княжа емаль») — межа Х1Х i ХХ столтгь. I хоча прямих паралелей iз подiями початку столтетя немае, а зга-дуеться швидше «княжий поди», все ж таки у творi в^чутш отi соцiальнi, Цеолопчш катакл^зми, що ма-ють мкце на зламах епох.
«Волинськ буколки» О. Лятуринсько' вiзуаль-но деяться на двi частини. Обидвi починаються фразою: «У луках гра сумна сотлок» [Лятуринська 1986: 88]. Перша частина — низка риторичних за-питань, мета яких — з'ясувати причину суму. Друга частина — вЦпов^ на поставлен запитання — знову ж таки закшчуеться риторичним запитанням: «Чому сотлок гра сумна?» Бо ж причини як тако' бути не може: «г хл1бзернистий не пол1г», «чорнозем споконвку родить»; вже немае чужинських навал, природних руйшвних стихш: «не хмарилось i не го-рiло». Вiчний кругообiг природи не зупиниться («Були жнива i будуть знов»), якщо люди власно-ручно не спричинять яко'сь катастрофи. Вiдтак, обраний жанр iдилiчноi поезп використовуеться О. Лятуринською з iронiею.
Образ батьшвщини в поезiях О. Лятуринсько' конкретизуеться не т^ьки в образi Волинi, але й уае!' Укра'ни. Вона, як i Волинь, постiйно присут-ня у творчостi мисткинi й постае як у предметнш просторовостi, так i в образах видатних державних дiячiв, вiдомих i безiменних геро'в. Персонiфiкуе О. Лятуринська й саму Украшу. Дiапазон назв уосо-блення семантично широкий — вiд мати до Два з тризубом i мечем. У цитованому вiршi «Мовчиш» (зб. «Гусла») поетеса тдносить питання обiтниць вiрностi Украiнi. О. Лятуринська силою свого пое-тичного таланту створила одну з найпомггшших:
I батько вiдречеться сина. I шде брат на брата. О, Люблена! О Ти, бдина, в багряно-княжих шатах!
[Лятуринська 1986: 124]
Саме така палка любов до багатостраждально' батькiвщини поставила О. Лятуринську в один ряд
iз талановитими поетами-емпрантами, бiльшiсть iз яких ще недавно боролися зi зброею в руках.
1сторичш вiзii О. Лятуринсько' рiзняться мотивами та художньо-образним впленням. Перша публiкацiя О. Лятуринсько' — вiрш « Смерть ко-зака» — з'явилась у четвертому номерi журналу «Гуртуймося» за 1931 рж. Вiн був видрукуваний тд псевдонiмом Оксана Печенiг1, що засвЦчуе за-цiкавлення письменницi войовницькою тематикою.
Самобутньою сторшкою в крутянському пое-тичному лiтописi стали вiршованi твори О. Ляту-ринсько' «Дума про скривавлену сорочку» та «Весна 1918 року». В останньому поетеса вдаеться до своер^но!' перифрази: iсторiя подш тд Крутами викладаеться за посередництвом квшв, що ростуть на галявиш поруч iз хрестами. Мкце дп О. Лятуринська переносить у рЦний волинський хутiр Лк.
Вiрш «Листопад», «написаний на вЦзначення геройсько' смерти 359 укра'нських Лицарiв на Во-линi, виявив патрютичне горiння поетеси й скрiпив й позицiю трубадура нашо' трагiчноi военно' слави» [Битинський 1983: 742]. Реальний час базарсько' трагедп дав назву вiршевi О. Лятуринсько', а вона сама визначила жанр поези — мiстерiя. Розвиваючи сюжет у вЦповЦносп до обраного жанру, авторка досягае у творi надзвичайно високого рiвня драма-тичностi. Цьому насамперед сприяе полiлогiзацiя розповiдi: про трагiчну подш по черзi оповiдають дуби, далеч, втер, поле, небо, дт листопада. Загаль-ний настрш поезп — до найвищо' ноти мiнорний. Слова «говорить», «розповiдаe» при прямш мовi О. Лятуринська замiнила словами «плаче», «стогне», метафоричними конструкщями: «вie вiтрiв смуток», «б'еться поле дзвоном». Для посилення враження гнiтючостi поетеса вдаеться до гшербсш-зацп: «людський стогЫ стоголосий», «розкроглось, почортло сине небо в(д напруги».
1сторична тематика виявилась у творчост О. Ля-туринсько' нерiвномiрно. Апогей 11 прояву припадае на мiжвоенний перiод. Якраз тсд письменниця представила свiтовi двi поетичнi збiрки, що синтезували в собi iсторiю та фольклор — «Гусла» i «Княжа емаль». Знання О. Лятуринською iсторii Укра'ни, а зокрема i особливо Ки'всько' Русi, очевиднi. Од-ночасно навчаючись у клькох освiтнiх та мистецько-освiтнiх закладах у Празi, письменниця спещально ходила на виклади про «Слово о полку Iгоревiм».
Iсторiя в органiчному поеднаннi з фольклором е мистецькою стихiею поетеси. Авторка створила ряд поезш на теми i мотиви «Слова о полку Ьоре-вiм». Добираючи твори з двох збiрок — «Гусла» та «Княжа емаль», можемо укласти ц^ий цикл вiр-шiв (близько двадцяти п'яти), якi тематично, iдейно та стилктично наслiдують лiтературну пам'ятку.
о
.о
и
а
го
и ^
О
и
О ^
а о со
о X
.о ^
го н и о
о .о
О!
н
и
X
н ^
ш 0э
о ^
к
3
со
.о
н
го иэ
О! ^
го а н со
со
О!
1 Iншi псевдошми О. Лятуринсько': Роксана Вишневецька, Оксана Черлешвна, броним.
LD
О
ГМ
го
го
oi A
o; ro
oi
o o
Уже в першому вiршi «Гусел» — звернення до бо-яна i цитата 3Í «Слова...»: «Пошукати чести, а князе-eiслави» [Лятуринська 1986: 105]. Пор!вняймо з текстом: «Ищучи себп чти, а князю — славп>» [Слово о полку Iгоревiм 1967: 100]. Простежимо ще шлька текстуальних збiгiв. У «Словi...»: «За землю Рускую, за раны Игоревы, буего Святъславлича!» [Слово о полку Iгоревiм 1967: 100]; у О. Лятуринсько!: «За землю Руськую, за рани 1горевЫ [Лятуринська 1986: 106]. У «Словi...»: «Лисици брешутъ на чръленыя щиты» [Слово о полку Iгоревiм 1967: 100]; у О. Лятуринсько!: «Брешуть на щити лисиц, // сонця сх(д — рудi-ший крови» [Лятуринська 1986: 105].
Hi алюз1я, ш ремшкценц1я не вимагають викладу змкту, близького до оригiнального тексту. У О. Лятуринсько! текстуальш збки пояснюються такими моментами: поетика давньорусько! пам'ятки напро-чуд стшка, кожен !! образ чи металогiчне утворення е надзвичайно тiсною еднiстю з певною внутрiшньою структурною !ерарх!ею, що робить !х автономними навiть в шших художнiх системах. Поез!! ж О. Лятуринсько!, як близьк звучаниям до «Слова.», створювалися за свiжими враженнями вiд лекцiй про лтгературно-кторичний твiр та вiд самого твору.
«Слово о полку Iгоревiм» починаеться за традиць ею заспiвом. Його основну частину умовно под1ляють на три частини. Перша розпов!дае про намiри князя 1горя, шдготовку до походу i мiстить в соб! кульмша-цiйний момент — опис битви на Каял1 Через другу частину лейтмотивом проходить «золоте слово» Святослава, згадуються часи миру, в персональних звертаннях до князiв звучить заклик до об'еднання Кшвсько! Русi. Яскраво вираженим л1ризмом третя частина «Слова...» завдячуе поетичному моноло-говi Ярославни. Вiдповiдно до зображуваних подiй змiнюеться i тональшсть твору: починаючи з темних, тривожних тонiв у передчуттi неминучо! бЦи, про-довжуючи в iнтонацiях скорботних i схвильованих, автор закшчуе твiр радiсно-пiднесеним оповiдаииям про втечу 1горя з полону, про повернення на рЦну землю, де його привтно i радiсно зустрiчають ств-втчизники, спiваючи славу йому i вйм героям.
У нашому умовному цикл! розташування вiршiв за тематикою близьке до сюжету «Слова.». Пкля своерЦного всгупу-заспiву — звернення до бо-яна — в наступних семи поезiях О. Лятуринська розвивае тему «завзяття туги бойовог». У часи, коли помста була «абсолютним моральним обов'язком» (О. Субтельний), природшм видаеться в «6iü би линуть безголово», «впасти першим чи десятим», але «знати твердо лиш одно: // загин або побiда». Так чинили батьки й д!ди, затверджуючи в багрянщ «знак державний i жезло». Коротт елштичш безспо-лучников! речення з окличною iнтонацiею роблять кожен в!рш бойовим кличем вояка, якому «честь лицарська кричить: убий!»
Мотиви помсти, бойово! звитяги, в!ри в перемогу змшюються молитовними зверненнями до Покрови Заступнищ, Матерi Божог, Святого Юрiя. Та «мо-литви бшщв недовгЫ, i другий цикл з! зб!рки «Княжа емаль» починаеться знову ж таки бойовим викликом: «Не знаеш гасла — боронись!» Процитований в!рш «На вартЫ присвячений свплш пам'яп Ю. Да-рагана. Як у присвяп, так i в текст спостерiгаемо неперервний зв'язок поколшь: «Не знаеш гасла — боронись! // Освячений держу я спис. // Я потл бороню батьтв, // герогв славу, честь борщв. // Зухваль-че, чолом, оком ниць! // Тут недоторкатсть гроб-ниць, // багаття, i священний дуб, // i Володимирiв тризуб» [Лятуринська 1986: 79].
Безперечно, що у в!рш! (тут вш наведений пов-шстю) проводиться аналог1я не лише м!ж геро!чним княжим минулим i не менш геро!чним, але б1льш тра-пчним як для очевидщв, сучасним. У твор! чптко про-стежуються язичницьк! мотиви. Це насамперед згад-ка обряду спалення мертвих, образи божественного для наших предыв вогню та священного дуба, що засвЦчуе панге!сгичнiсгь перв^ного св^огляду. Посл1довшсть у низщ образiв вiдбивае хронолопю прояв!в давньослов'янського м1фолопчного свптогля-ду i лопчно закшчуеться образом Св. Володимира, але тут вш ще не з хрестом, а з тризубом.
Варварський свитогляд i канони Христового вчення мщно переплелися, утворивши, по суп, нову рел1-пк> — за зм!стом християнську, за формою язичницьку. Ця синтетичнiсть в!ри давнiх укра!нцiв вообразилась у в!рш! «Створив тиземлю»: Сварог створюе всесви за б1блшним сценарiем, i навiть фраза християнсько! молитви наповнюеться язичницьким вогнепоклоиии-цтвом: «Нехай хула в устах замерзне, // i хай мя твое искриться!» [Лятуринська 1986: 80].
Як ритуальш величання сприймаеться цей i на-ступний в!рш зб!рки «Ти ще не вмер». У сюжета в!р-ша простежуемо алюзiю на кторичш под!!, пов'язанi з хрещенням Ки!всько! Рус! Володимиром Великим. Конкретшше — факт скидання дерев'яних Цол1в язичницьких бопв у Дншро.
О. Лятуринська, як i автор «Слова о полку 1горе-вш», звертаеться до образ!в Карни та Maí (Жем) — божеств оплакування померлих, печал!, скорботи, плачу. У в1рш1 О. Лятуринсько! вони виконують роль оплакувальниць: «Десь бия голосила Карна, // тужила Жля» («Хилились стязi») [Лятуринська 1986: 83]. Вкником недоброго е Див — давне божество, семантика якого не зовйм розгадана й на сьогодш. За одш-ею з гшотез, Див — символ перестороги. Таким Див виступае у «Слов! о полку 1горев!м»: вш вщуе недобре, особливо перед походом. Смислове наповнення образу Дива у творчост О. Лятуринсько! близьке до штерпретацп його у «Слов!.». Крики Дива чують дружинники, передчуття загибел! породжуе сумшви: «1ти за Дт чи не ти шоломом зачерпнуть
води? (...) Анужнебудевороття?» («Недобреевщуе Див») [Лятуринська 1986: 83]. Вiрш наповнюеться трапчною невизначенiстю i фрази «лише в один к1-нець шди», «назад тдкови не шдять» сл1д розумти не тальки як неминучу загибель во!шв, а й як усв^ом-лення останнiми невiдворотностi майбутнього, впев-неностi у справедливостi свого ршення — загинути, але зупинити ворож набiги на рiдну землю.
Ще один образ «Слова.» використовуе письменниця в поетичнш творчоста — це Обида або Дива (Дiва). У давньоукра'шськш пам'ятцi божество згадуеться в такому контекст^ «Въстала обида въ силахъ Дажьбожа внука, вступила дпвою на землю Трояню, въсплескала лебедиными крылы на синпмь морп>у Дону» [Слово о полку Iгоревiм 1967: 100].
У багатьох переказах i пкнях оповкниками б^и були птахи, як i в цитованому уривку зi « Слова...». О. Лятуринська зберкае семантику фольклорного образу у власних вiршах, наприклад: «А обiч страшно йшла Обида // i дотикалася крильми» («Хилились стяз1») [Лятуринська 1986: 83].
У поез1ях ремшкцентного циклу О. Лятуринська згадуе часи добробуту та спокою. У вiршi «Важк ки-рег, золот1» згадуються князi Олег, ОльговичЯрослав, Святослав, Роман, Данило, Осьмомисл. В окремих творах постають образи Святославич1в, Ярослава Мудрого. Мотиви помсти, прагнення ворожо! ^OBi переходять у мотиви розважливоста, державноï му-дростi: «Велич некривава // того, чие шення Мудрий» «лишае в Правд1 помсти право» («Вже досить воен i тдбоЧв») [Лятуринська 1986: 84]. У поези згадуеться перше законодавче зведення ранньофеодального права — судебник Ярослава Мудрого «Руська Правда».
Паралельно з кторичними кол1з1ями розвивае О. Лятуринська фольклорш сюжети. Мiфологiчнi аналогiï, як i кторичш ремiнiсценцiï, письменниця веде ще вЦ язичницьких вiрувань украшщв. Фолькло-ризм — не просто зовшшня атрибутика творчостi поетеси та художнищ О. Лятуринсько!, це — осново-положний принцип il художнього мислення, глибока суть л1тературних та малярських творiв. Художнiй час i простар «офольклорених» поетичних творiв О. Лятуринсько! розгортаеться на теренi кторично! Волинi, лтгопис яко! поетеса веде ще вЦ дуйбських часiв. Тема мало! батьшвщини не залишаеться поза мистецькою увагою письменницi впродовж усього творчого життя. «Щла il Волинь це — чари,— говорить У Самчук.— Годинами могли ми говорити про якусь лепеху, про чар свят, про весняш стви дiвчат. I заходити в бори, де ще жили боги наших предшв та !хш волхви, та чародп ...» [Самчук 1979: 748].
Вплив природи рЦного краю на художне мислення будь-якого митця очевидний. О. Лятуринська невипадково звертаеться до рослинного свиу Волинi, який безмежно ïï чарував. Лiричний герой поезiй ряду збiрок авторки — квiтка чи дерево або
кущ. Променистий сви цвиу Укра'ни, рiдноi Волину, що полонить душу барвами, звуками, мелодкю рими й ритму, в^бився в поетичних образках збiрок «Ягика», «Туга», «Чар зиля».
Поетичний гербарш О. Лятуринсько' став уш-кальним явищем укра'нсько' лiтератури. Поезш про волошки, конвали, стокротки, жостар, деревiй, барвiнок та iншi рослини в набутку О. Лятурин-сько' — б1льше ста. Крiм того, образи рослин дуже часто входять до художн1х систем вiршiв найр!зно-манiтнiшоi тематики.
О. Лятуринська тематично розмежувала складовi гербарiю. Геро' збiрки «Чар зиля» — це, за единим винятком, лжарськ рослини Волиш. Народна уява оживила й надала певним речам та явищам символч-них значень. Ряд поезiй О. Лятуринсько' про рослини зберiгае та магiчно-казковi асоцiацii, що вже устали-лися в уснопоетичнiй традицп. Один iз улюблених персонажiв чи л!ричних геро'в в!рш!в рослинного циклу — лепеха. У зб!рщ «Чар зиля» видруковано дв! поези про а'р — «Лепеха» та «Шувар».
З лепехою укра'нський народ пов'язуе нимало легенд, особливо про появу рослини в Украшь У будь-якому випадку укра'нському а'ру приписують татарське походження. Одна легенда розпов!дае, що ординц завжди брали цю рослину з собою ! кидали в незнайом! р!чки та озера шматочки кореня, вважа-ючи, що це очистить воду [Болтарович 1994: 114]. !нша, б!льш поетична, описуе битву татарина та русича, який у помста за ображену сестру вбивае чужинця. На мкщ вбитого татарина виросло з1лля [Легенди та перекази... 1985: 199].
О. Лятуринська у поезп «Лепеха» теж говорить про походження рослини: «До ставтв на чисту воду //Я прийшла здалека, з Сходу. // Хоч походжу вiдтiля, // Та Волинь злюбила я» (С. 280). В!рш розпов!дае не лише про поширенкть рослини б!ля водойми, а й про лжарсьы та мапчш властивоста пахучого ! шанованого укра'нцями з!лля. «Все тд свята, п1д Зелен прийде завжди хтось по мене»,— об-мовляеться авторка про язичницью звича' встеляти дол!вки осель лепехою на свято Тршщ.
Мотиви геро'чно' боротьби украшщв з турками впл!таються у поетичну тканину шшого твору про а'р — «Шувар». Тут О. Лятуринська використовуе арха'зми та вшськову лексику: ачовик, козак, отаман, бранщ фортеця, шабля, гарматш дула; географ1чш назви: Запорiжжя, Стамбул.
У поетичному свт О. Лятуринсько' рослини неодноразово виступають свЦками й учасниками подш кторично! минувшини. Перекотиполе, наприклад, завжди був в!рним джурою Байд! («Перекотиполе», зб. «Чар зиля»), а Сагайдачний не змшив би очиток на тютюн та люльку («Очиток», зб. «Чар зиля»).
Споконычна любов украшщв до зела й лку загаль-нов!дома. Язичницьк! в!рування наших предков возвели
о .о
а
го
1_|
О
О ^
а о со
о X
-О
ГО H
о
0
-О J
01 H l_l s X
H ^
Ш
о ^
к
3
CD
-D I—
ГО
ai
ГО
а
H
со
со ai
LO
О
ГМ
го
го
Ol
а
к го
ai
о о
ряд pocAm i дерев y ранг cвящeнниx, y нapoднiй yявi бaгaтo pocлин вoлoдiють не тiAьки лiкyвaльиими, але й мaгiчними влacтивocтями. О. Лятypинcькa шиpoкo ви-кopиcтaлa мiфiчиi yявлeння yкpaïнcькoгo нapoдy щoдo pocлиннoгo cвiтy. Центральними oбpaзaми бaгaтьox пoeзiй стали дерева та кыти, щo œcyra y co6í пeвнi cимвoлiчнi значення (ceященний дyб, meрeн, вacuлeчкu, верба, кaлuнa), aбo вoлoдiють чapiвним вмiииям в^ля-кyвaти иeчиcтy шлу (омела, Aünyx, mюmюн, чорнобиль).
О. Лятуринака миcтeцьки oпepye фoльклopними заазбами. Boнa не вiдмoвляeтьcя i вЦ бeзпocepeдньo-гo введення y cвoю мoвy нapoднoпoeтичниx oбpaзiв та мiфoлoгiчниx peмiнicцeнцiй. Чи не нaйбiльшa ïx кoнцeнтpaцiя в збipцi «Beceлкa».
Люд^ке життя та дiяльнicть залежить вЦ при-poднoгo, а, тoчнiшe, гагач^го кpyгooбiгy. B^rno-вiднo дo mora i yтвopивcя кaлeндapнo-oбpядoвий piчиий цикл. Ритуальшсть цьoгo циклу знайшла cвoe вiдoбpaжeння y твopчocтi О. Лятypинcькoï. B oчax мисткит не т^ьки люди, а й coнцe, pocлини, iншi пpиpoднi явища вершать певш ритуали. Brnom ocтaннix О. Лятурижька веде, як i належить, з дав-ньoyкpaïнcькoï мiфoлoгiï. Ïï бoжecтвa cтaли незмш-ними пepcoнaжaми ycieï твopчocтi пиcьмeнницi. Boни yмoжливлюють цикли в пpиpoдi, пoвтopнicть ïï плину, вiчний кoлooбiг. Пoeтичнi пepioди згaдaнoï збipки «Beceлкa» так i нaзивaютьcя — «Коло» I та «Коло» II. Обидва «Кала» — мoдeлi пpиpoд-нo-oбpядoвoгo piчнoгo циклу украшщв.
У нaшиx пpeдкiв icнyвaв галярний культ. З вipшa «Лшнш coнцeзвoрom» фактич^ i иoчинaeтьcя перше «Коло» «Beceлкu»: «Haрoдuлocя дumяm-ко. //Лaдa — мamiр, Сонце — бamькo» [Лятурин-»ка 19S6: 12s]. Пoeзiя cклaдaeтьcя з тpьox частин, oб'eднaниx «coнячним» мoтивoм, але вiдмiнниx за фopмaльними oзнaкaми. Кoжнa частина зoбpa-жуе piзнi чacoвi пpoмiжки. Перша poзпoвiдae пpo нapoджeння ш^ч^го дumяmкa, друга — иpo дopocлiшaння та змyжнiння, нapeштi, третя частина являе cвiтoвi витязя «в ярк1м кumязi».
BiA вipшa дo вipшa веде нac О. Лятypинcькa oбpядo-вим poкoм. Язичницькi мoтиви стают тиxiшими, але вoии ще ткшше cплiтaютьcя з paиньoxpиcтияиcькими мoтивaми, вiдтвopюючи те icтopичнo далеке злиття язичнищ^ик дiйcтв iз xpиcтияиcькими cвятaми. От як, наприклад, зoбpaжeнe О. Лятypинcькoю вoгнeпoклoн-ництвo yкpaïнцiв y вipшi «Беликдень». Тут фiгypye, перш за вте, cвящeнний oчищaючий вoгoнь, азняч-ний Дaжбoг, «шмвол вiчнoгo жummя — яечко nucarn, рaйцe, Il i кoрoвaй шш» [Лятypинcькa 198б: 139]. Друга чacтинa вipшa — пмн вoгню. Це пoeтичний виклад не менш пoeтичнoï cтaттi О. Лятypинcькoï «Bеликодне ко^рище»: «Яке величне видовище, коли в meAiну тчрaнньoгo BeAu^rn на гoрбaxy кожному ceAi нл Boлuнi мoлoдi трубки рoзnaAююmь Beлuкoднi Кош-рuщa!» [Лятурижька 198б: б13]. I y вipшi, i в статта
авторка згадуе дaвнiй oбpяд cпaлeння y cвятoмy вoгиi вcьoгo нeчиcтoгo i cтapoгo: «плллюшь борони й гра-бл1, Il cmолшm cmовбури i mi. Il — Bce, ece, нечи^е i cmаре, Il ece, ece, призначене на злом, Il нexaй жяшш вогонь noжрe II й зaлuшumь треш у золИ» [Ляту-рижька 198б: 14O].
Образ Beликoдня е oдним iз центральна oбpaзiв y метищ О. Лятypинcькoï. Кpiм згaдaнoгo вipшa «^ели^ень» (зб. «^е^л^»), знaxoдимo в ïï дopoб-ку ще «^еликод^й шредзеЫ» та «Ha Beлuкдeнь» (зб. «Туга »), а та^ж мш^брази нaйбiльшoгo xpиcтиянcькoгo cвятa в шшиж пoeзiяx.
Cxoжий перегук iз пyблiциcтичними cтaттями erao-гpaфiчиoгo змicтy cпocтepiгaeмo i в iншиx пoeзiяx, як-oт: «Ha доводи», «Ha чemeeр зелений», «Ha Юры», «Ha Купллл». Пocлiдoвнicть вipшiв вiдтвopюe на-ступшсть peлiгiйниx cвят yкpaïнцiв. Змicт ше^чн^ твopiв вiдбивae oбpяди зимoвoгo, ветяток) та лiтиьoгo пepioдiв. Чacтинa пoeтичнoгo циклу, де гoвopитьcя пpo ocirn, вiдpiзняeтьcя вiдcyтнicтю «cвятoчниx» вipшiв. Це пoяcнюeтьcя тим, щo ociнь як тора poкy виoкpeмилacя пiзиiшe за зиму, лто та весту ^аме в так1й пocлiдoвнocтi, 6o первкш piчиий круг пoдiлявcя на дв пopи — зиму й лиа). Пiдтвepджyють це й дaвнi oбpяди. Cкaжiмo, якщo кaлeндapнo-oбpядoвий мeлoc omieye зиму (кoлядки й щeдpiвки), вecиy (вecняики й гaïвки), лтго (кyиaльницький цикл, пeтpiвки та ж^вар^^ пicнi), тo oceнi не при^яче^ жoдиoгo пiceннo-oбpядoвoгo дiйcтвa [Cкypaтiвcький 199б: 574].
Пoeзiï, щo xpoнoлoгiчнo вiдпoвiдaють ociннiй пopi y циклi, вiдзнaчaютьcя пeйзaжнoю тeмaтикoю, нocять eлeгiйнo-нocтaльгiчний xapa^ep, а тaкoж звертають увагу на притаманш oceнi пoдïí (жажь мo, вeciлля). Зayвaжимo, щo в другому ци^ вipшiв з ociнньo-o6pядoвoю темати^ю взaгaлi нeмae. Оciнь — тора вpoжaí'в та пiдcyмкiв, дoщiв i омутку:
Cиaдae иyxoм лебединим будяк i бaбинee лтэ. Hpo щocь cyмнe, в1д oкa вкрите, ключ1 курличуть журавлиш.
[Лятypинcькa 198б: 149]
О» ми i иiдiйшли дo «внyтpiшньoï драми» в зaгaльнiй кoнцeпцïí збipки. Оcнoвний мoтив ци-тoвaнoгo вipшa — туга, глибoкa нocтaльгiчнa туга за Укpaïнoю. I навггь тут О. Лятypинcькa згaдye cвoю батьшвщину з пpaдaвнix чaciв (<^ба не крато xo-дяmь naeu Il елicax ocimix дереелянки?» — oct^m фраза вipшa). Отож, пoчииaючи з пeйзaжнoí' ociииьoí' зaмaльoвки, пoeтeca пpиxoдить дo фiлocoфcькиx уза-гальнень пpo нeпepeciчнi цiннocтi люд^^го буття.
Пoeзiя дpyгoгo «Кола» збipки «Beceлкa» те-мaгичнo пoвгopюe перше «Коло» украш^^го кaлeндapнoгo poкy, але в шшш якocтi. Кoли перший цикл iнтepпpeтye cвяткoвo-кaлeндapний piк, то дру-
гий представлений безпосередньо «обрядовими» поез!ями — веснянками, стил!зац!ями родинно-по-бутових тсень тощо.
«Веселка» в!дкривае нов! гран! художньо' майс-терност О. Лятуринсько'. Тут з'являеться кокетство, д!воча грайливкть, а також легка, можна сказати, цнотлива еротичшсть. Вона входить у поезш мист-кит разом з образом Ярила — одного з найдавнших ! найпопуляршших бопв у слов'ян. ДослЦження фольклориспв приводять до визначення Ярила як бога весняних робпт, любов! ! статевих пристра-стей. Його, як ! вс!х поганських бопв, замшили християнським святим. Iсторичнi джерела майже не згадують весняного бога, але в побутовому житта та творчост украшщв вш поав належне мкце.
Ярило О. Лятуринсько' схожий на створений народною уявою образ «веснироз'яреного божища». Це молодий парубок, сили ! мощ якого вистачае на грища по щлому кра' («Ярило», зб. «Веселка»). За легендами украшщв, Ярило 'здить на б!лому кон! в б!лому одяз! ! босошж; на голов! у нього вь нок, у л1вш рущ вш тримае жмут житн!х колосыв, а в правш — мертву чолов!чу голову (на згадку про скшченшсть людського життя ! як нагадування, що жити потр!бно яро). Про благодшшсть Ярила мо-виться в народнш тсш: «А де ж вт ногою — // Там жито копою, // А де ж вт не зирне — // Там колос зацвте...» [Скурапвський 1996: 51].
Такий самий весняний бог ! в О. Лятуринсько': «Ярило йде. // Куди ступне — шдводить зело. // Ку-ди погляне — квт цвте. // Ярило йде наврост весело» («ТеплЫь! ТеплЫь!», зб. «Княжа емаль») [Лятуринська 1986: 94].
У художньому свт О. Лятуринсько' Ярило — наречений земл!, знову ж таки древлянсько'. Земля в очжуванш вес^ьно!' ночЬ завтра вберуть й «дружки у руту // десь у веселому садочку» й вона, отя-мившись в!д «стиду-баламуту» одягнеться ! подасть вес!льш рушники («Ярило», зб. «Веселка»).
Авторка в межах одного в!рша називае божество то Ярилом, то Юр!ем. Знаходимо таке ототожнення ! в !нших поез!ях. Наприклад, до цитованого вище в!р-ша «ТеплЫь! ТепАЫь!», де головний персонаж Ярило, О. Лятуринська взяла ешграфом рядки «з волинськог на-родногтворчостг»:«...АЮраймат1ркличе: // «Таподай, мати, ключа // одiмкнути небо, // випустити росу — // дiвоцькую красу» [Лятуринська 1986: 94]. В. Скуратшський припускае, що Ярила в християнськш Рус! замшив Георгш-Юрш — покровитель д!вчат, як! йому молилися [Скурайвський 1996: 53].
Часто вживае О. Лятуринська слова з коренем яр, який досить поширений в украшськш мов! ! означае «весняне свтло, тепло, пристрасть». Знаходимо в ав-торки так! слова та сполучення сл!в з яр-: Яр-Весна, ярна («ярною прийшла весна»), ярова (стрка), яротворчий грiм, ярть, яруги, ярний (китяг), яро грае тощо.
З 1926 по 1945 р!к О. Лятуринська жила й працювала у Празь Зв'язшв !з родичами ! друзями в Укршт вона не поривала. З р^ккних пов^омлень довралась про трагедш родини, яку не оминули передвоены репресй: одних закатували, шших вислали до Сиб!ру, хупр спалили. Оксана рвалась додому, в розпач! писала У Самчуку з Праги до Р!вного в липт 1942: «Вию вовчицею над згарищем Ляту-ринщини». Саме тод!, як згадуе й лжар М. Данилюк, витворилась зб!рка новел «Материнки», а друком вже вийшла згодом — у Мюнхен! 1946 року.
Оабно сто'ть у зб1рщ образок «Материнки». Тв!р !з прихованим сюжетом, пронизаний глибоким лиризмом; в основ! поетики твору лежить розгорнуте металопчне явище — синтез алегорй, метафори з елементами гшерболхзацй. Тропи та стилхстичт за-соби на р1вш фонетики, лексики, синтаксису створю-ють символчний образ квггок пам'яи — материнок, як! не мають шчого сп!льного з лжарською травою. Вони ростуть ильки на «Материнщиш» (у новел! «Княжна» лише один раз у зб!рщ О. Лятуринська вживае поняття «Батьтвщина» — власш упддя батька, що межували з «Материнщиною»). Люди заздрили мешканцям маленького хутарця, адже квгги шде б!льше не росли, а пересаджет не приймались на новин!.
Кр!м небуденного зовшшнього вигляду («гхнш кол1р був сито-блакитний, оквття под1бне до оквт-тя повних стокрот, тиьки трохи быьше» [Лятуринська 1986: 449], материнки волод!ли мапч-ними властивостями: здавалось, що вони ростуть навиь взимку, школи не в'янули, а найголовшше те, що вони акумулювали й берегли пам'ять про «Материнщину».
Тема пам'ята у творчост! О. Лятуринсько' пов'яза-на не лише з образом материнок, але й евшан-з!ллям. Легенда розпов!дае про чар!вне з!лля, що зветься евшаном. Понюхавши його, людина згадуе бать-кхвщину ! повертаеться додому. На основ! легенди написали художш твори I. Франко, М. Вороний, Р. Федор!в. Знаходимо в!рш тд назвою «€вшан-зи-ля» ! в О. Лятуринсько' (зб!рка «Княжа емаль»).
О. Лятуринська больно переживала втрату батьк!вщини. У тслявоенний час перебувала у таборах для перемщених ос!б. Подальша м!грац!я утруднювалася. Передчуття душевного дискомфорту в Америщ, страх!ття друго' сватово' в!йни !з траг!ч-ним фшалом Х!рос!ми, недержавний стан Украх'ни, особист! негаразди стали причиною песим!зму, навиь траг!зму у творчост! письменниц!.
У складш часи закордонних понев!рянь О. Лятуринська створила поему «Сроним». Гранично стисло окреслити тематику твору можна юлькома словами — доля украшсько!' ем!грацй; ширше — буття Украх'ни, трапчш стор!нки й !сторй в !нтерпретацй певно' людини (тут — ченця бронима, само' авторки).
о
.о
и
го
и ^
О
и
О ^
о со
о X
.о ^
го н и о
о .о
О!
н
и
X
н ^
о ^
к
3
со
.о
н
го иэ
О! ^
го с^ н со
со
О!
lo
О
CM
го
го
oi Œ
(К ГО
ai
o o
Як не впкала О. Лятуринська вiд особистИсних оцшок, однак у TBopi виразно звучать ïï роздуми та переживання. Трагiчне становище украïнськоï емiграцïï тсля другоï свiтовоï вiйни показане з pi3-них сторiн. Тiкаючи вИд комунiстичноï «Родши», яка агiтувала повернутися i пропонувала щонайперше i неминуче Сибiр, Казахстан i Колиму, бшеенщ потра-пляли в далеко не кращi умови. Однак за будь-яких обставин втрату батькiвщини неможливо компенсу-вати: «Нема отчизни? — 1ншо1 не треба! // Нжоли не вростеу серце чужина» [Лятуринська 1986: 301].
Мшорний i навить трапчний настрiй останнiх глав поеми:
Незрозумм! ни для кого в свт, ми розпорошились, як той шсок. I нашими не будуть наши дити, згубивши Батькивщини образок.
[Лятуринська 1986: 315]
В «СронимЫ О. Лятуринська розвинула болючу для багатьох украшщв тему втрачено'1 батькИвщини i заговорила про це пристрасно i безапеляцшно. Поема стала не тильки правдивим документом укра-шсько'1 емИграцп середини ХХ столиття, але й монологом одного з ïï представникИв.
Тематично-поетикальна полифошчшсть творчос-т О. Лятуринсько'1' зумовлена, насамперед, джере-лами мистецько'1' наснаги, серед яких, як не прикро, ностальпчна туга за втраченою батькивщиною.
Л1ТЕРАТУРА
Битинський М. НевИджалувана втрата // Лятуринська
О. Зибраш твори. Торонто, 1983. Болтарович 3. Украшська народна медицина: 1сторИя
ï практика. Кшв, 1994. Легенди та перекази. Кшв, 1985. Лятуринська О. Зибраш твори. Торонто, 1986. Маланюк С. Передмова // Лятуринська О. Зибраш твори.
Торонто, 1983. Самчук У. Планета ДШ1: Нотатки й листи. Виннипег, 1979. Скурат1вський В. Русалп. Ктв, 1996. Слово о полку 1горевим. Ктв, 1967.
REFERENCES
Bítíns'kíj M. Nevidzhaluvana vtrata. Ljaturíns'ka O. Zibrani tvori. Toronto: Vid-vo Organizacii Ukrainok Kanadi, 1983. P. 732-743. Boltarovích Z. Ukrains'ka narodna medicina: Istorija i praktika. Kiiv: Abris, 1994. 320 p. Legendi ta perekazi. Kiiv: Nauk. dumka, 1985. 400 p. Ljaturíns'ka O. Zibrani tvori. Toronto: Vid-vo Organizacii
Ukrainok Kanadi, 1986. 813 p. Malanjuk €. Peredmova. Ljaturíns'ka O. Zibrani tvorí. Toronto: Vid-vo Organizacii Ukrainok Kanadi, 1983. P. 3-75.
Samchuk U. Planeta DiPi: Notatki j listi. Vinnipeg: Volin', 1979. 354 p.
Skurativs'kíj V. Rusalii. Kiiv: Dovira, 1996. 734 p. Slovo o polku Igorevim. Kiiv: Nauk. dumka, 1967. 520 p.
Восточноевропейский национальный университет имени Леси Украинки, г. Луцк, Украина.
Поступила в редакцию 25.01.2016 г.
Received 25.01.2016 г.
UDC 821.161.2 Lost BIRTHpLAcE As AN oBJEcT oF ARTisTic NosTALGIA
(motives of oksana lyaturinska's works)
T. Levchuk
The motives of creativity by O. Lyaturinska, the main of which is the nostalgia for the lost birthplace, are considered in our article. It is shown that the image of the homeland in the works of the poet embraces not only Volyn, but the whole Ukraine. The combination of the history and folklore is the artistic element of the author. Foretime and present make up the topical poles of poems with the historical plotline. The appeal of the poet to different landmarked moments of national history is emphasized. A clear manifestation of the folk style is found at the topical, genre, poetic levels. The fate of Ukrainian emigration is particularly tragic reflected in the poem "Eronym".
The poem is not only the right document of Ukraine emigration of the mid of the 20th century, but also is a monologue of one of its representatives. Tragic situation of refugees from communistic Motherland, problems of their life in foreign country and their return home are comprehend in the work.
KEY WORDS: allusion, reminiscence, motive, the image of the Motherland, Volyn, historical conflicts, folk stories.
■ LEVCHUK TEREZA P.
Candidate of Philology, Assistant Professor of Lesia Ukrainka Western European National University (Lutsk, Ukraine)
E-mail: [email protected]
