CC BY
30Ученые записки Таврического национального университета имени В.И. Вернадского
Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 27 (66), 2014. № 1, С. 184-193.
УДК 008:379.8
ПОПУЛЯРНА КУЛЬТУРА Й ДОЗВ1ЛЛЯ В еВРОП1 НОВОГО ЧАСУ
Петрова 1.В.
Кигвський нащональний утверситет культури i мистецтв, Кшв, Украгна
E-mail:petrovai@voliacable.com
У статп здшснено аналiз популярно! культури й дозвшля в Сврот Нового часу. Охарактеризовано традицшт форми дозвшля простолюду, виявлено й обгрунтовано чинники, що вплинули на становлення нових форм культурних практик. Проаналiзовано передумови зародження комерщал1зацп культури й дозвшля.
Ключовi слова: популярна культура, культурш практики, дозвшля, Новий час, видовище.
АКТУАЛЬН1СТЬ. У XVII ст. вщбулися радикальш зрушення у «картиш свгту», зумовлеш суспшьно-юторичними процесами, релшйним розколом цшсного захщного християнського свгту на католицизм i протестантизм, науковим розвитком. На сустльну свщомють цього часу впливали, з одного боку, процеси секуляризацп, постiйнi полгтичш, вiйськовi i конфесiйнi конфлiкти з !х непередбачуваними наслiдками, а з шшого, - захоплення iнтелектуальними видами знань, сприйняття людсько! життeдiяльностi як найважлившо! цiнностi: Ф. Бекон (1561-1626), Р. Декарт (1596-1650), Б. Паскаль (1623-1662). Визнання провщно! ролi науки серед шших видiв тзнавально! дiяльностi зумовлювало ставлення до природи як до невичерпного джерела ресурсiв задоволення зростаючих потреб людини. Головним вважали не Бога, а розум, як джерело тзнання, сподiваючись на «введення удосконаленого застосування розуму» (Ф. Бекон).
Економiчно-соцiальнi, полiтичнi й iдеологiчнi зрушення, як характеризують розвиток Свропи у раннш новий час, зумовили зародження та поступове становлення професшно! сфери дозвшля, пов'язано! iз проблемами повсякдення, популярними культурними практиками бiльшостi.
СТАН НАУКОВО1 РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ. Про зацкавлення вчених повсякденним життям не лише знат^ а й простих людей, свщчать роботи П. Берка («Популярна культура в ранньомодернш Gвропi»), Ф. Броделя («Матерiальна цивiлiзацiя, економiка i капiталiзм, XV-XVIII ст.»), G. Дукова («Концерт в истории западноевропейской культуры»), В. Евсеева («Английский город в Тюдоровскую эпоху: регионы и города»), Р. Малколмсона («Popular recreations in English society. 1700-1880»), О. Мельника («Становление основных направлений сферы досуга в Англии в раннее новое время (XVI - начало XVIII)»), Е. Фукса («Иллюстрированная история нравов: Галантный век»), шших. Окремо варто вщзначити книги науково-популярного характеру з питань популярно! культури та культури повсякденносп, створеш такими сучасними дослщниками, як Ф. Декруазетт («Повседневная жизнь Венеции во времена Гольдони»), Ф. Ерланже («Эпоха дворов и королей: Этикет и нравы в 1558-1715 гг. »), Е. Мань («Повседневная жизнь в эпоху Людовика XIII») та ш.
ПРОБЛЕМА. У наукових дослiдженнях стверджуеться думка про залежнють культурних i дозвiллевих практик вщ кланових та корпоративно-династичних вщносин. Однак досi не дослiджено питання взаемовпливу популярно! культури й дозвшля та соцiального складу суспiльства. Погоджуючись iз вченими в тому, що на становлення й розвиток культурних практик суттево вплинув середнiй клас, сформований наприкшщ XVII - на початку XVIII ст., критерiями, за якими вщносять його представникiв до окремо! сощально! групи, називаються наявнють власностi як умови економiчно! стабшьносп й незалежностi, та вiдповiдний рiвень освiти й культурного розвитку [6, 10]. Проте кшьюсть представникiв середнього класу (серед них - лшар^ художники, юристи, банкiвськi клерки, дрiбнi й середнi землевласники, а також власники готелiв, клубiв, курортiв, кав'ярень) у цей перюд була настшьки незначною (за окремими дослiдженнями щодо британського суспiльства - вiд 5 до 30% вщ усього населення) [7, С. 145-146], що в аналiзi культурних змш переважають два дiаметрально протилежнi визначення: «аристократа - простолюд», «вшьнонароджений - раб», «знать - плебе!».
Водночас, вченими наголошуеться на дiалектицi «сутностЬ> й «юнування» культури, яка, виявляючи себе у дозвшш, характеризуеться суперечливою взаемодiею побуту й буття, матерiального i духовного, природного i штучного, нормативностi i свободи, впливаючи на динамiку самого життя. Доводиться, що И сутнють визначають не лише духовно-культурнi щеали, 1де!, абсолюти, принципи, а й змют, якого сповнена буденна дiяльнiсть людини.
Тому МЕТОЮ НАШОГО ДОСЛ1ДЖЕННЯ е аналiз популярно! культури й дозвшля в Сврош Нового часу - часу, що характеризуеться радикальними зрушеннями у «картиш свiту», зумовленими вщповщними суспiльно-iсторичними процесами.
Передусiм, необхiдно акцентувати увагу на тому, що життя селянина, як i дрiбного буржуа ще! епохи, було настiльки економiчно й соцiально залежним, подiбним до рабства, що про вшьно обране дозвшля говорити не доводилося. Адже простому населенню, яке мало чггко визначений час для роботи i вщпочинку, зобов'язане було вщвщувати церкву, а у вихщш днi не мало права вийти за межi мюта пiд страхом суворого покарання, «справжшм геро!чним вчинком видавалася можливють випити зайвий келих пива» [11, С. 455]. Не дивно, що села i примюью околицi ряснши шинками, у яких, на радють питущого, що у станi сп'яншня забував про сумну дiйснiсть, поеднувалися вино, тютюн, доступш дiвчата i музика. Про найвiдомiшi французькi шинки Ф. Бродель напише: «Коли «Вожирар» повен, (недiльна) публiка перебираеться до «Пп-Жантш!», до «Поршерона» або до «Курия» - i наступного дня ви бачите перед шинками виноторговщв дюжинами порожш бочки. Цей народ напиваеться на тиждень...» [2, С.196-197]. Про еволюцiю такого «культурного» проведення свого вшьного часу свiдчить i показова змiна назв цих закладiв, якi не раз змiнювали свое значення: «корчма» у XVII ст. перетворилася на «ресторан», а «народний шинок» - на «курильню».
Улюбленими мюцями вщпочинку простих людей були також за!жджi двори, таверни, пивш по^бки, у яких час спливав за грою в карти, нарди, косп, кеглi, бiйками швшв, цькуванням ведмедiв, змаганнями фехтувальникiв i виставами комедiантiв. «Господар закладу та його завсщники поширювали новини i плiтки, лаяли владу, ... дискутували про релтйш та!нства та шновацп» [1, С. 115]. Загалом,
таю заклади, яких у рiзних кра!нах було вiдкрито незлiченну кiлькiсть (у Францп -cabaret, в 1спанп - ventas, у Польщi - gospody та karczmy, у Шмеччиш - Wirsthauser, у Англп - pub), вщгравали й роль шформацшного та розважального центру, i культурного та громадсько-полггичного закладу.
Традицiйними формами публiчного дозвiлля простолюду були церковш свята: Рiздво, страсна п'ятниця, Паска, Вознесшня, Трiйця, Тiла Господня, Устня Богородицi, день Усiх Святих, Богоявлення та ш. До них додавалися дш вшанування покровителiв мiста чи селища (у Париж^ наприклад, гучно вiдзначали день свято! Женев'еви), святого цеху чи гшьдп тощо. O^ím сталих свят, дозвiлля простолюду збагачувалося розвагами, оргашзованими на честь державних урочистостей (вiйськових перемог, народження спадкоемщв, весiль високопосадовцiв) та родинними святами (весшля, народження, хрестини).
У XVII ст. популярними мюцями публiчних розваг, як i в епоху Середньовiччя, були ярмарки. Серед ярмаркових яток оргашзовувалися народш звеселяння: виступи акробапв, жонглерiв, линвоходцiв, великанiв, карликiв, мандрiвних спiвакiв i музикантiв, виставки воскових фкур, ляльок, екзотичних тварин, катання на гойдалках, феерверки, нiчнi процеси, iлюмiнацi!. Ярмарки вiдвiдували й короноваш особи. I лише у другш половинi XVIII ст., у зв'язку з розвитком кашталютичних вiдносин, ярмарки почали занепадати, а ярмарковi театри «переселятися» на бульвари, де й зароджувалися новi театральнi жанри (водевш, пантомiми).
На розвиток культурних практик простолюду значно вплинула урбашзащя. Французький вчений Ж. Делюмо припускае, що на початку XVII ст. населення найбшьших европейських мiст становило: у Константинополi - 600 тисяч осiб, у Парижi - вiд 300 до 415 тисяч, у Неаполi - 280 тисяч, у Лондош - 225 тисяч, у Венеци - 140 тисяч, у Люабош - 125 тисяч, у Римi - 100 тисяч [4, С. 300]. З розвитком мют розпалися традицшш спшьноти (сiльськi, ремiсничi, соцiальнi) з !х усталеним способом життя i традицшними формами культури. Ця обставина, як i повшьне зростання освггнього рiвня населення, вплинули на традицшно-мiфологiчну народну свiдомiсть, внаслiдок чого вiру в магiю, релiгiйнi мiфи поступово заступае розсудливiсть i буржуазний прагматизм.
Традицiйне народне свято, як сощально-художня самодiяльнiсть населення, змiнюються у Midi на його «емоцiйний сурогат» (за визначенням росiйського вченого М. Максютша) - iндустрiю видовищ. Це, передуем, позначилося на головнiй формi народного дозвiлля - карнавалi, який, як час «занурення у свгг навпаки», час вседозволеностi, нестримних розваг та веселощiв, втрачае свiй глибинний змют. Як i ранiше, влаштовуються поховання Карнавалу, органiзовуються офiцiйнi полювання, вуличнi процес^', святкуеться «масний четвер», обираеться пародiйний «Король Безладдя». Водночас, посилюеться видовищний аспект свята i його формалiзацiя: розважальнi дiйства супроводжуються театралiзованими ефектами i феерверками, гастрономiчним рiзноманiттям i технiчними новинами, костюми органiзаторiв свят разюче вiдрiзняються вщ зовнiшнього вигляду глядачiв. Карнавал набувае ознак формальносп, втрачаючи об'еднувальну й комушкативну функц^', перетворюючись на демонстращю розбещеностi. Загальною стае думка про те, що народнi свята, зокрема карнавал, не пдш знатi: «Уш цi витiвки свiдчать про таке безглуздя й
грубiсть, що лише смак, подiбний до свинячого, знаходить у них втху» [цит. за: 1, С. 293]. Правила «гарного» тону поширюються й на мову, яка мае в^^знятися вщ мови простолюду, або, принаймш, не повинна рясшти вживаними серед селян дiалектизмами.
Натомiсть карнавального характеру набувають особливi подi! - вщ урочистих в'!здiв вiдомих осiб у мюто, парламентських виборiв, коронацi! до шарiварi та публiчних страт. Останш являли собою «драматичну виставу, старанно керовану владою, щоб показати народу, що злочин не минае безкарно» [1, С. 212]. Пщ час страт оргашзовувалися урочиста вечеря у мюькому шинку чи трактирi, молодiжнi пiкнiки. Усе це змушувало сприймати покарання як найбшьш видовищну розвагу: «Вшна навколишнiх будинкiв здаються за неабияю грошi, зводяться естради, влаштовуються ятки з !жею i напоями, пиво й горшка розкуповуються в лiченi секунди; здалеку люди прибтають, при!здять в колясках або верхи, щоб отримати насолоду вщ видовища, яке ганьбить людство...» [11, С. 450-451]. За свое формою таю розваги нагадують стихшне масове гуляння з обов'язковим споживанням алкогольних напо!в, незалежно вщ сощального статусу жителя мюта. Та загалом, народнi розваги, як i народнi свята, призначеш тепер тiльки для «ярмарково!» публши, з !! «грубим духовним харчем», «простацькою поезiею» i «грубим стилем». П. Берк, цитуючи «Поетичне мистецтво» Т. Реенберга, наводить такi рядки: «Все, що тепер полишене кухням i пивним, колись радо слухалося й читалося дамами в князiвських залах» [1, С. 299].
На популярну культуру населення та його дозвiллевi практики суттево вплинула комушкацшна револющя. Йдеться, передусiм, про зростання освiченостi простолюду. У тогочасних Англп, Францi!, Iталi! обсяг друковано! продукци сягав не бачених досi масштабiв. П. Берк наводить такi даш: якщо у Францi! у XVI ст. щороку видавалося близько тисячi назв (майже мшьйон примiрникiв), в XVI ст. кшьюсть назв видань становила бшьше тисячi, то у XVIII ст. - чотири тисячi назв видань за рш [1, С. 267].
Хоча даних про кшьюсть письменних серед простолюду протягом XVII-XVШ ст. не юнуе, дослщження iсторикiв дають пiдстави стверджувати, що наприкшщ XVIII ст. вмiли читати й писати лише 25 вщсотюв чоловiчого населення. Зростання грамотностi пов'язуеться з розвитком шкшьництва. Письменнiсть простого населення сприймаеться неоднозначно: навпъ кардинал Ршелье, який впевнений у тому, що освiченiсть е найдорогоцiннiшою прикрасою будь-яко! держави, у «Полiтичному заповт» (1637-1642) переконуе: захоплення науками шкодитиме торговцям, землеробам, вiйськовим, яким корисно зростати «бшьше у суворосп невмаства, нiж у м'якостi вчення книжного», адже останне здатне «збурити спокш всенародний, а не принести якусь користь державЬ» [9, С. 156]. Простолюду Бог дарував руки не для того, щоб захищати свое життя, а для здобуття засобiв для юнування - натомiсть народ, який житиме завдяки власному розуму i в матерiальних статках, «неможливо буде утримати у межах його обов'язюв» [там само, С. 157].
Розвиток книгодрукування, писемносп та шкшьництва, супроводжуваний популяризащею друкованих листiвок, лубочних брошур, памфлетiв, лiтографiй, полiтичних карикатур, газет, значна частина яких була не залежна вщ уряду, зумовив те, що «навггь перукарi i темнi селяни обговорювали державнi справи у
сво!х перукарнях i пивницях» [1, С. 281]. Цшнють друковано! продукци визначалася И попитом серед простого населення, яке гуртувалося в кав'ярнях, пабах або просто на вулищ навколо тих, хто вмie читати. Серед сшьського населення книжкова продукцiя поширювалася мандрiвними лоточниками («торбоносами»), спiвцями балад, книготорговцями на ярмарках i була досить доступною. У Швецп И називали «шилшговою лггературою».
К. Гольдош у сво!х «Мемуарах» згадував про таку юльюсть газет i журналiв, видрукованих у Парижi, яку не зможе прочитати навггь «найдопитливiша i найвiльнiша особа у свт». Серед газетно-журнальних видань були: перiодика загальнополггичного i державного спрямування («Французька газета», «Свропейський кур'ер»), спецiалiзована (для любителiв лiтератури - «Французький Меркурш», «Лггературний журнал» та «Лiтературний рш», «Журнал для вчених», «Сiльськогосподарський журнал»), видання рекламного i суто iнформативного характеру («Провшцшш афiшi», «Маленькi афiшi», «Паризький журнал») [3, С. 632-633].
«Блакитна лiтература», розрахована на смаки й потреби простолюду, сприяла народному просвггництву, адже вона мiстила медичнi, сшьськогосподарсью поради, кулiнарнi рецепти, правила поведшки, казки, рицарськi романи, описи астрономiчних чудес, пародiйнi проповiдi й «мютерп». Застосовуючи ще1, викладенi у друкованих виданнях, до сво!х потреб i життевого досвiду, простi люди, хоч i повiльно, але змiнювали сво! полiтичнi погляди. У Нiдерландах, Францп, Нiмеччинi полiтичнi брошури й лиспвки, «жебрацькi пiснi», памфлети, лубочнi гравюри, полiтичнi «пророцтва», у яких висмдавалися королi, церковники, генерали, князi, а з ушм цим i полггичне життя, стали невiд'емним елементом повсякденносп.
Полiтизацiя свiдомостi простого населення призвела до популярносп унiкального явища в культурному, сощальному i полiтичному житп XVII ст. -кав'ярень, цих «мюць iнтелектуального вiдпочинку й розваг» [13, С. 12]. Вони справили значний вплив на дозвiллевi практики тогочасного населення (хоча шоколад, чай та кава вiдомi Сврош ще у XVI ст., 1хне споживання стае помiтним тiльки з XVII ст.). Лише в Париж^ зпдно з дослiдженням Ф. Броделя, !х було у XVIII ст. близько восьмисот [2, С. 214]. Першi кав'ярнi майже не вiдрiзнялися вщ пабiв i таверн: «Кав'ярня-крамничка, у якш продавався новий напiй, стала мюцем зустрiчi фертiв i гультшак, а також пристанищем для бiдарiв», якi приходили до кав'ярнi о десятш ранку i йшли звщти об одинадцятiй вечора (за часом зачинення стежила полщя). Поступово заборона споживати мщш напо! i використовувати ненормативну лексику [13, С. 6.] призвела до сощально! селекцп вiдвiдувачiв кав'ярень, а дотримання !х господарями правил i порядкiв у кав'ярнях, запроваджених спочатку в Англи (1663), у яких йшлося про рiвнiсть вiдвiдувачiв, заборону суперечок у межах закладу, розмов на антирелшйну тематику, критики державних справ, оргашзащю азартних кор, перетворило кав'ярнi на мюце зустрiчей iнтелектуальноl елiти суспiльства. Таю ж тенденци характернi i для Шмеччини, Iталil, Португалil та шших кра!ни.
У кав'ярнях поширювалися новини, вщбувалися полiтичнi дискусil, обговорювалися комерцшш проекти та лiтературнi 1де1. Так, у Парижi кав'ярня «Прокоп» була мюцем зус^чей нероб, базiк, красномовщв, iнтелектуалiв; англiйськi кав'ярнi «Ллойд», «Джонатан», «Гаррвей» були мiсцем зустрiчi
представникiв дiлових кiл Лондона, «1ерусалим» - дiячiв торгiвлi, у кав'ярнi «Томас Юнг» зустрiчалися студенти коледжу, а вщвщувачами кав'ярнi «У!ллс» були любителi лггератури. Англiйський клубознавець Дж. Тiмбс додае: «Мюцем зустрiчi лондонських iнтелектуалiв i священикiв були кав'ярнi, розташованi навколо собору Святого Павла... Ус Пднють, Задоволення i Веселощi сконцентровано у кав'ярш Вiта; Поезiя знайшла прихисток у кав'ярнi «У!ллса»; науковi дискусп вiдбувалися у «Грецькiй»; новини iз усього свiту збиралися у кав'ярш «Джеймса» [13, С. 91]. Для любителiв романтичного настрою i екзотичних вщчутпв у Венецi! було вщкрито кав'ярнi «У королеви амазонок», «У султана», «У iмператрицi Московi!», «У великого Тамерлана». Спшьш дозвiлля i вiдпочинок, еднiсть iнтересiв, поглядiв i уподобань вiдвiдувачiв кав'ярнi, зумовили перетворення значно! кiлькостi кав'ярень на клуби.
На початку ютори клубу вщмшнють мiж полiтичним i неполiтичним аспектами дозвшлево! дiяльностi майже непомiтна, оскшьки в комунiкативному планi будь-яка шформащя мала ознаки соцiальностi, а отже, полгшзованосп. Першi клуби у Великобритании як заклади закритого типу (на межi XVII-XVIII ст.) залучали людей до компанш, у яких вони могли просто насолоджуватись розмовами. Часом таю розмови за змютом i вщвертютю були настiльки вiльними, що уряди рiзних кра!н здiйснювали спроби заборонити клуби як притулки для «гультя!в i невдоволених». Водночас, членство в клубi мотивувалося не лише полгшчними iнтересами. Не останню роль вщграла можливiсть самоiдентифiкацi! особи, а також самопрезентаци вiдповiдно до особистих критерив. Клуби стали «мiсцем зпкнення, навiть бiльше, - мiсцем, де поволi зводилися до спiльного знаменника штереси рiзних кiл» [8, С. 344].
Оскшьки i гуртки, i клуби, i кав'ярнi сприяли об'еднанню людей, i досить часто перетворювалися iз суто дозвiллево! на суспшьно-полгшчну форму громадськостi, дозвiллевi утворення, як i сфера культури загалом, перебували тд жорстким контролем влади. Значна частина звинувачень були спрямоваш проти людей, яю розважалися пiд час богослужшь, а також нехтували сво!ми релiгiйними обов'язками, вiдволiкаючи й шших вiд !х виконання. Так, тд час церковних свят i богослужшь заборонялися розваги, а «суди розглядали справи про правопорушення, здшснеш вуличними танцюристами, гравцями в косп, оргашзаторами ведмежих бо!в, гравцями в боулшг та футбол» [12, С. 5-6]. Особливо увагу влади привертало святкове дозвшля, зокрема карнавальш днi, тд час яких кiлькiсть правопорушень зростала. Щд час вiдомого Венецiанського карнавалу 1789 р. були заборонен кулачт бо! та iншi розваги, яю привертали увагу величезно! маси людей. Покарання поширювалося i на ошб, якi порушили заборону на носшня збро! та залiзних палиць, обмежувалося носшня масок, заохочувалися доноси i таемш наглядачi. Водночас, не заборонялися розваги для аристократичних юл, навпъ пiд час посту: «Усi займаються музикою, грають у карти. Серед комерцшних ^ор найпопулярнiшою була гра в муху, яку тут називають грою в дурня» [3, С. 349].
Влада впливала на сферу дозвшля не лише заборонами, а й спонуканням. Зокрема, йдеться про комерцiалiзацiю дозвшлевих практик, коли оргашзащя вшьного часу населення ставала джерелом фшансових надходжень i для мунщипальних оргашв влади, i для приватних ошб. Особливо перспективними були спортивш i видовищнi заклади, садово-парковi зони. Так, наприюнщ XVII ст.
спочатку в Англи, а noTiM i в шших европейських крашах, вщкрито комерцiйнi парки, на теритoрiï яких дiяли cyBeHipHi ятки й pi3HOMaHrrai рoзважальнi заклади, заохочуваш владою з метою поповнення мюького бюджету. У примюьких парках, садах, на прогулянкових алеях i мюьких бульварах, яю стали улюбленими пyблiчними мicцями для вщпочинку городян, дiяли «кав'ярш, лазш, ресторани, шинки, гoтeлi, piзнoманiтнi громадсью заклади: театри, каpтиннi галepeï, бiблioтeки... Тут пocтiйнo натовп... I кожен знаходить œ6i корисне заняття або приемну розвагу...» [3, С. 620].
Здшснювалися спроби вiдкpити poзважальнi комплекси для масового вщвщування. Так, 1730 р. французький шдприемць Во (Vaux) у передмют Лондона вiдкpив вокзал (вщ Воксхолл - Vauxhall) - замюький сад з концертними й танцювальними залами, розрахований на щоденне вiдвiдyвання чотирьох - шести тисяч ошб. За його зразком 1767 р. в Паpижi iталiйcький шротехшк Торре спорудив замicький сад. У 1771 р. в Паpижi було вщкрито торговельно-розважальний заклад «Кoлiзeй», у якому мютилися галepeï, магазини, вщбувалися концерти, балети, бали-маскаради, cпopтивнi змагання. Не витримавши нeпoмipних витрат, i Кoлiзeй, i Вокзал припинили свою дiяльнicть 1778 р.
Починаючи з дpyгoï половини XVIII ст., де-не-де вщроджуються кyпальнi, наприклад, «Китайcькi лазш» бшя острова Сeн-Лyï (Фpанцiя), хоча репутащя таких закладiв залишалася досить сумшвною. Ф. Бродель, посилаючись на Ретифа де Ла Бретонна (1788), пише, що в Паpижi майже шхто не купаеться, «а ri, хто це робить, обмежуються одним-двома купаннями за лгго, цебто за рш». А в Лoндoнi на початку XIX ст. ще не було жодного купального закладу [2, С. 279].
Важливою складовою комерцшного дoзвiлля став спорт, зокрема кшш змагання, якi з кiнця XVII ст. вщбувалися тд патронатом влади. Так, в Англи головний приз Йорка здобув назву Золотого Кopoлiвcькoгo кубка, ставши запорукою eкoнoмiчнoï стабшьносп Ексетера, Ньюмаркета, Престона, Епсома та шших мютечок. П. Берк, посилаючись на Дж. Пламба, стверджуе, що вже наприкшщ XVIII ст. перегони перетворилися на справжню шдустрда, «з тисячами пpацiвникiв та iнвecтицiями, яю сягали сотень тисяч фyнтiв» [1, С. 265].
1дея використовувати видовищш заклади, пepeдyciм театр i цирк, з eкoнoмiчнoю метою сприяла 1'х пpoфecioналiзацiï. Це зумовило появу 1'х власника, зацiкавлeнoгo у пpoмoцiï й популяризацп театрально!' чи цирково1' вистави, у споруджеш cтацioнаpних бyдiвeль для пoказiв, у визначeннi розкладу вистав, налагодженш cпiвпpацi з органами влади та наймi актopiв на роботу.
У XVII ст. зросла штенсивнють концертного життя. Йдеться, пepeдyciм, про основш мyзичнi cтoлицi Свропи того часу: Лондон, Париж, Вщень. З метою покращання фiнанcoвoгo становища придворних музиканта влада дозволяла платнi пyблiчнi концерти. Засновником першого пyблiчнoгo концерту в Англи (1672) вважають кepiвника придворного ансамблю короля Карла II Дж. Банютера; у Паpижi шщатором концертного заходу (1725) - Кopoлiвcькoгo бiблioтeкаpя i композитора А. Д. Фшдора [5, С. 158]. Не зважаючи на те, що таких захoдiв було досить мало, вони вдаграли помггну роль у формуванш мyзичнoï культури Нового часу. О^м придворних мyзикантiв, opганiзатopами концертних захoдiв були й аpиcтoкpатичнi оркестри, товариства мyзикантiв-аматopiв, мyзичнi клуби, салони i
концертнi об'еднання. Концерти вiдбувалися у примiщеннях TeaTpiB, готелiв, казино.
Завдяки розвитку мережi комерцiйних концертних залiв популяризувалася масова танцювальна культура, яка зародилася у придворно-замковому дозвiллi i, фактично, до XVII ст. була жорстко стратифшована (не йдеться про народш танщ до святкових подiй). Зокрема, у Францп започаткованi комерцiйнi публiчнi бали, оргашзатором яких стала Королiвська Академiя. Наскiльки масовими були такi публiчнi заходи, свiдчать картини А. Ватто «Радощi балу», П. Лонгi «Концерт», шшг
Комерцiалiзацiя сфери дозвiлля вплинула i на поширення азартних ^ор (цькування звiрiв, бо' тварин, ^ри в костi, карти, ломбер), яю привертали увагу досить рiзноманiтно! публши - вiд аристократiв до портових вантажниюв. Так, К. Гольдонi, згадуючи у сво'х «Мемуарах» про дiяльнiсть державного iгорного дому «Рiдотто» у Венеци, зауважував, що гральний будинок привертав до себе увагу гравщв iз чотирьох частин свiту [3, C. 95]. I хоча наказом венещанського сенату, внаслщок одностайного засудження азартних ^ор, дiяльнiсть грального закладу було припинено 1774 р., напередодш падшня Республiки у Венеци дiяло бiльше ста тридцяти гральних закладiв (казiнi), бiльшiсть з яких утримувалися «для власних потреб». Таю казш (вщ casa - дiм, будинок), непридатш для повсякденного життя, призначалися для оргашзацп дозвiлля, тому в них були вггальня, спальня, кухня, зала для ^ор, музичний салон, i жодного робочого кабшету. Незважаючи на те, що казiнi виконували набагато бшьше функцiй, нiж просто гральш будинки, майже скрiзь влаштовувалися азартнi iгри, що, врештi-решт, i стало основною ознакою казино.
Як повсякденний збудливий засiб, «легкодоступна розюш iз брутальними наслiдками» використовувалися спиртш напо' Масове вживання вина стало нормою. У Шмеччиш, Францп, Польщу Чехи, набуваючи промислових масштабiв, зростало пивоваршня. Лише в Парижi споживалася величезна юльюсть спиртних наливок, серед яких: «...сетська вода, ганусiвка, мигдальна вода, клеретш..., ратафп на плодах, барбадосью води на основi цукру i рому, селерна, кропова, тисячоквггкова, гвоздична, божественна, кавова...» [2, С. 205].
Отже, здшснене дослiдження дозволяе дiйти таких висновюв.
Традицiйними формами популярно! культури й дозвiлля простолюду були церковнi свята, днi вшанування покровителiв мiста, селища, святого цеху чи гшьди, родиннi поди. Популярними мюцями публiчного дозвiлля залишалися публiчнi страти, ярмарки, звеселяння, органiзованi на честь державних урочистостей.
Виникнення нових форм культурних практик в епоху Нового часу обумовлене урбанiзацiею, зростанням освггнього рiвня населення, його полггизащею та комунiкацiйною революцiею. Внаслiдок таких трансформацш традицiйне народне свято, як сощально-художня самодiяльнiсть населення, змiнюеться на шдустрда видовищ, у якiй посилено вiзуальний та емоцiйний аспекти заходу.
У XVIII ст. дозвшля сприймаеться тдприемцями як потужна прибуткова сфера, внаслщок чого зростае юльюсть облаштованих мюць i закладiв для проведення дозвшля «добiрною» публiкою. Водночас, стихшш форми популярно' культури за активно! учасп населення у них перетворювалося на формалiзованi, видовищнi дiйства, у яких учасник був пасивним глядачем чи слухачем. Проте, чим
бшьш видовищним i масовим ставало дозвшля, тим бiльш диференцiйованими були його форми для простих людей: приватне життя мало «сво!» iгри, «сво!» традицiйнi пiснi, «сво!» звеселяння й розваги, вщмшш вiд офiцiйних.
Список лггератури
1. Берк П. Популярна культура в ранньомодернш Сврот / Пггер Берк; пер. з англ. - К. : УЦКД, 2001. - 376 с.
2. Бродель Ф. Матер1альна цивЫзащя, економжа i каттал1зм, XV-XVIII ст. Т. 1. Структура повсякденностг можливе i неможливе / Ф. Бродель ; пер. з франц. Г. Фшпчук. - К. : Основи, 1995. - 543 с.
3. Гольдони К. Мемуары Карло Гольдони содержащие историю его жизни и его театра. Т.1. / К. Гольдони ; пер. и примеч. С. С. Мокульского. - М.-Л. : Academia, 1933. - 600 c.
4. Делюмо Ж. Цивилизация Возрождения / Ж. Делюмо ; пер. с франц. И. Эльфонд. -Екатеринбург : У-Фактория, 2006. - 720 с.
5. Дуков Е. В. Концерт в истории западноевропейской культуры / Е. В. Дуков. - М. : Классика-XXI, 2003. - 256 с.
6. Евсеев В. Английский город в Тюдоровскую эпоху: регионы и города / В. Евсеев. - Иваново, 1995. - 157 с.
7. Мельник А. В. Становление основных направлений сферы досуга в Англии в раннее новое время (XVI - начало XVIII) : дисс. ... канд. истор. наук : 07.00.03 / А. В. Мельник. - Иваново, 2004. - 156 с.
8. Овчинников В. В. Ветка сакуры. Корни дуба. Горячий пепел: повести / В. В. Овчинников. -М. : Сов. писатель, 1988. - 607 с.
9. Ришелье А. П. Политическое завещание / А. П. Ришелье // Андреев А. Р. Гений Франции, или Жизнь кардинала Ришелье. Документальное историческое исследование. - М.: Белый волк, 1999. - С. 152-164.
10. Тревельян Дж. М. Социальная история Англии: Обзор шести столетий от Чосера до королевы Виктории / Дж. М. Тревельян ; пер. с англ. А. А. Крушинской, К. Н.Татариновой. - М. : Изд-во иностранной литературы, 1959. - 608 с.
11. Фукс Э. Иллюстрированная история нравов: Галантный век / Э. Фукс ; пер. с нем. - М. : Республика, 1994. - 479 с.
12. Malcolmson R. W. Popular récréations in English society. 1700 - 1880 / R. W. Malcolmson. -Cambridge, 1973. - P. 3-81.
13. Timbs J. Club Life of London, Vol. I. With Anecdotes of the Clubs, Coffee-Houses and Taverns of the Metropolis During the 17th, 18th, and 19th Centuries / J. Timbs. - London, 1866. - 324 p.
Петрова И.В. Популярная культура и досуг в Европе Нового времени / И.В. Петрова // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Философия. Культурология. Политология. Социология. - 2014. - Т. 27 (66), - № 1. - С. 184-193. В статье осуществлен анализ популярной культуры и досуга в Европе Нового времени. Охарактеризованы традиционные формы досуга простонародья, обнаружены и обоснованы факторы, которые повлияли на становление новых форм культурных практик. Проанализированы предпосылки зарождения коммерциализации культуры и досуга.
Ключевые слова: популярная культура, культурные практики, досуг, Новое время, зрелище.
Petrova I.V. Popular Culture and Leisure in Modern Europe / I.V. Petrova // Scientific Notes of Taurida National V. I. Vernadsky University. - Series: Philosophy. Culturology. Political science. Sociology. - 2014. - Vol. 27 (66), - No 1. - P. 184-193.
The article presents analysis of popular culture and leisure in Modern Europe. The favorite places for common people rest such as inns, taverns, pubs, were men played cards, dice, skittles, enjoyed cock-fighting, trained bears performances, masters of fence competitions, comedians' jokes and tricks, as well as traditional forms of leisure (church holidays, saint local protectors' holidays, state and family holidays) are characterized. Factors influenced on appearing of new forms of cultural practices, such as urbanization, revolution of communication, education, prevalence of printing, literacy and schooling are exposed. Politicization of common people' consciousness caused high popularity of unique fact in cultural, social and political life of the XVII century - coffee-houses. Its considerable part had transformed into clubs. Analysis of state institutions' attitude to holiday leisure is proposed. Process of commercialization of cultural practices which meant that organization of population' free time became the source of cash receipt either for municipal institutions or for private persons is considered and noted that sport and sight places as well as square and park zones were the most profitable. The favorite places to have rest in urban areas were parks, squares, public gardens, avenues and boulevards with its souvenir shops, theaters, galleries, bath-houses, restaurants, taverns, hotels. Power strongly encouraged this business for budget supporting. The attempts to open entertaining complexes for mass visiting ("Crystal Palace" in London suburb Sydenham Hill and "Colosseum" in Paris) are considered. The study had proved that traditional folk fest as population' social and art activity had changed to entertainment industry (which stressed on visual and emotional aspects of event) because of commercialization. But while leisure became more spectacle and mass, its forms for common people became more differentiated: private life had "its" games," its" traditional songs," its" entertainments which were differ to compare with official.
Keywords: popular culture, cultural practices, leisure, Modern times, sight.
