CC BY
6
Вкник Нацюнального унiверситету "Львiвська полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" Т. 7, № 1, 2020
УДК 340.12 Галина Попадинець
Навчально-науковий шститут права, психологи та шновацшно! освiти Нацiонального ушверситету "Львiвська полгтехшка"
канд. фiлос. наук, доцент доцент кафедри конституцшного та мiжнародного права
popadynets2010@ukr.net
ПОНЯТТЯ ПРАВОВО? КУЛЬТУРИ ЯК СКЛАДОВО1 ДЕМОКРАТИЧНО? ПРАВОВО? ДЕРЖАВИ
http://doi.org/10.23939/law2020.25.065
© Попадинець Г., 2020
Побудова демократично'1, правовоТ держави немислима без утвердження справедливости правовоТ i матерiальноТ захищеностi особи, взаемноТ вiдповiдальностi особи i держави, удосконалення законодавства i правовоТ культури загалом. Державно-правове i нацiонально-культурне вщродження можливе лише за умови поваги до власнот iсторiТ, ТТ свгтоглядно-фшософських гуманiстичних традицiй, якi лежать в основ! нашоТ ментальностi, визначають характер нацн i сутнiсть правовоТ культури. Тому важливо усвiдомити свою нацюнальну iдентичнiсть, на основi якоТ формуеться нацюнальна свiдомiсть i самосвiдомiсть, правосвщомкть, нац1ональна i правова культура, що лежать в основ! правовоТ, демократичноТ держави.
Сьогоднi все бiльше вгтчизняних фнлософнв права схиляються до думки, що право е формою духовного досвщу людства, складовою культури народу. Вони визначають духовну культуру як синтез духовних цшностей до яких також належить i правова сфера, а правову культуру - рiзновидом загальноТ культури, як сфери духовноТ дiяльностi людини, яка е системою матерiальних та iдеальних елементiв, що належать до сфери дн права i якi вщображаються в свщомост та поведiнцi людей. Будучи елементом загальноТ культури, правова культура не може розвиватися польовано вiд ¡нших вид1в культури, тому у своему функцiонуваннi вона тiсно спiвпрацюе з такими видами загальноТ культури, як полгтична, моральна, етична, естетична та ш. Але найбшьш спорiднена правова культура з культурою моральною ц разом з тим, повшстю не сшвпадае нi з яким шшим видом культури. Унiкальною i своерщною роблять ТТ безпосереднi зв'язки з законодавством. Ц зв'язки вiдрiзняють правову культуру вщ 1нших форм культури, роблять ТТ одним з головних фактор1в життя суспiльства, надаючи Тй специфiчних властивостей. Особливе мiсце правовоТ культури в загальнш системi культури обумовлене саме роллю права як сощального явища.
Ключовi слова: право, правова держава, правова культура, ментальшсть, духовнi цiнностi, свiдомiсть, правосвiдомiсть.
Постановка проблеми. Трактування поняття правово! культури сьогодш неоднозначне. II тлумачать як щнносп духовного життя людини, як певну яюсну поведiнку людини чи як певну щеолопю. А в загальному можна сказати, що правова культура е природним результатом житте-дiяльностi людини, набуття нею власне людських рис, властивостей, ознак. Вщсутнють або частковий занепад правово! культури неминуче призводить до здичавiння людського буття, втрати ним свое! сутносп, що вiдображаеться на суспiльствi загалом.
Аналiз дослщження проблеми. Сучасш дослiдження категори "правова культура" здшсню-вали такi вiтчизнянi та зарубiжнi правознавцi як: С. С. Алексеев, В. А. Бачинш, Д. А. Керiмов, А. А. Козловський, М. I. Козюбра, В. С. Нерсесянц, М. Патей-Братасюк, О. Ф. Скакун, та шшь В !х працях ця категорiя визначаеться як сукупнють досягнень суспiльства, його соцiальних груп та громадян у галузi регулювання суспiльних вiдносин, яке забезпечуеться верховенством права в суспшьному життi, правових принцитв справедливостi i гуманiзму, захисту прав i свобод людини, 11 честi i гiдностi, реальне забезпечення мюця людини як вищо! сощально! цiнностi, що характе-ризуе основш принципи демократично!, правово! держави.
Мета статть Дослiдити особливостi правово! культури як складово! демократично! правово! держави.
Виклад основного матерiалу. У вiтчизнянiй правничш лiтературi стосовно правово! культури дос не iснуе единого погляду та загальноприйнятого тдходу до наукового визначення !! поняття. Велика кшьюсть визначень (понад 250) зумовлюе певну складнють i у теоретичних дослщженнях, i у практичному використаннi, а тим бшьше у видiленнi та наданш переваги якомусь одному. А тому кожне суспшьство виробляе свою модель правово! культури в залежносп вщ духовного складу суспiльства.
У теори iснують декiлька пiдходiв до трактування самого поняття правово! культури: антро-полопчний (сукупнiсть усiх благ, створених людиною); соцiологiчний (сукупнiсть ушх духовних цiнностей); фiлософський (певний юторичний рiвень розвитку суспiльства, творчих сил та здiб-ностей особистостi).
У загальному розумшш правова культура - це яюсний показник суспiльного життя i най-частiше пiд цим поняттям розумiють ставлення людей до права, правово! системи, що базуеться на !х переконаннях, цшностях, щеалах. Без правово! культури держава не може вважати себе правовою - вважае В. Онопенко [1, с. 6]. Це система поглядiв, оцшок, переконань, установок вщносно важливосп, необхiдностi, соцiально! цiнностi юридичних прав та обов'язюв, якi формують пози-тивне ставлення до права, законности правопорядку, забезпечують соцiальну поведiнку в правовш сферi, тобто це еднють правосвiдомостi i практичного освоення права. Правова культура мае дiяльну природу. Правовi iдеали, традицi!, стереотипи мислення i поведiнка формуються в процес правово! дiяльностi та е !! результатом. Це система правових цшностей соцiальних груп та громадян суспшьства, що вiдповiдають рiвню досягнутого суспшьством правового прогресу i вiдображають у правовш формi стан свободи особи. Поняття правово! культури лише в наш час набуло такого нового змютового правового значення i в такому сенс^
Правову культуру розглядають i як рiзновид загально! культури, що складаеться з духовних та матерiальних цшностей, як належать до правово! дшсносп. Вона не мае власно! предметностi, а представляе собою один iз аспектiв загальнолюдсько! культури, втшено! у правi та юридичнш практицi. Особа е творцем, носiем i реалiзатором правово! культури. Правова культура - суб'ек-тивно вироблений iндивiдом рiвень оволодiння правом у сво!й дiяльностi. Але вона включае в собi лише те, що е прогресивного, сощального, корисного i цiнного. Правова культура не тшьки результат, але й спосiб дiяльностi, i в цьому розумiннi вона розумiеться як спосiб мислення, норми та стандарти поведшки.
Таку думку висловлюе А. Ликас, вважаючи правову культуру багатоплановим рiзновидом загально! культури, який не е чимось емтрично даним, самобутшм, онтолопчним буття, а насам-перед тим, що вщображае собою суспiльне становлення шдивщуальносп, процес зближення, спiвпадання суспiльного i iндивiдуального [2].
Сьогоднi правову культуру розглядають також iз точки зору функцюнального аспекту як суспшьне явище, що складаеться з трьох елемешгв: 1) право, правовiдносини, права та вщносини як змiст правовщносин; 2) правосвiдомiсть; 3) законнiсть та правопорядок. Функцюнальний аспект дае
Поняття правово! культури як складовог демократичног правово! держави
можливють розглядати правову культуру у статищ та динамщ, тобто виникнення, розвиток та взаемодiя елеменпв правово! культури мiж собою та з iншими сощальними явищами [3].
Дещо iншi чотири елементи в структурi правово! культури видшяе С.С.Алексеев. На його думку це повинш бути такi елементи як: стан правосвщомосп в суспшьсга (ступiнь вираження знань i розумшня права, усвiдомлення необхiдностi суворого виконання вимог законносп), стан законностi (реальносп !х здiйснення), стан законодавства (його досконалють за формою i змютом), стан практично! роботи юридичних оргашв, що застосовують право (суди, прокуратура та ш.) [4].
В. А. Бурмистров вважае, що в цю структуру повинш входити вс правовi цiнностi, створенi людством протягом тривало! еволюцi!. Тому вiн включае ще права i свободи, обов'язки особи, правомiрну поведiнку, правову свiдомiсть, правовi процедури, правовi форми функцiонування держави i громадських органiзацiй, !х оргашв i службових осiб [5].
О. П. Семггко говорить про правову культуру як про складну iерархiчну систему. На думку науковця, основними елементами ще! структури повиннi бути: правова свщомють з !! когштивним, емоцiйним i настановчим компонентами вщповщно з виконуваними ними функцiями; правовi та iншi тексти (документи, тексти, що мають юридичне значення; правова дiяльнiсть теоретичного i практичного рiзновидiв; суб'екти як носi! правово! культури (ними можуть бути широю сощальш групи, нацi!, народностi, трудовi колективи,окремi особи тощо). Крiм того, автор вважае, що правова культура як складне явище характеризуеться подвшною структурою, де кожна тдсистема мае сво! елементи [6, с. 23-25].
Пщтримуе зазначене Г. I. Балюк, який вважае, що структура правово! культури включае саме право (об'екттивне i суб'ективне), правову свщомють, правовi вщносини, стан законносп, рiвень досконалостi правово! дiяльностi [7].
Дослiдження правово! культури як особливого якюного стану правового життя починаеться в нишшньому столiттi, хоча !! формування вщбувалось ще з часiв античностi, тобто проблема правово! культури мае сво! глибинш витоки.
Тут доречно зосередити увагу на вченш К. Юнга про архетипи, лопчне i нелопчне мислення, яке може багато прояснити щодо проблеми правово! культури, держави i права.
Насамперед треба пам'ятати, що держава, право i правова культура е невщ'емними складови-ми культури кожного народу як тако!, а тому е втшенням психiчно-вiтально! енергi! цього народу, його несвщомого, його архетипiчних праобразiв, праформ тощо. I правова свщомють, i правова творчють, i правовi норми, процедури, будь-яка форма буття несуть в собi випромiнене психо, на-цюнальне лiбiдо того народу, який е !х творцем i носiем, - зазначае М. Патей-Братасюк [8, с. 9].
Сучасш дослiдження дають пщстави вважати, що мiфiчна свiдомiсть (нелопчне мислення), !! елементи присутнi в ушх сферах життедiяльностi сучасно! людини. "Мiф виступае як ушвер-салiя, як тотальнiсть, що охоплюе все людське буття - психшу, моральнють, iдеологiю, полiтику, соцiальну поведiнку мас", - пише В. А. Бачинш [9, с. 97]. Право не е винятком. У нормах i принципах природного i позитивного права спостер^аються слiди арха!чних мiфологем, в нормах i принципах писаного права не важко простежити нормативно-цшнюш архетитчш структури древнiх мiфiв i права, вплив архетипiв колективного несвщомого на правову свщомють сучас-ниюв.
Завдяки З. Фрейду, К. Юнгу та шшим дослiдникам ми сьогодш знаемо, що нормативнi начала iз мiфiв та архетипiв визначали особливосп норм моралi та права, як виникали на !хнiй основi. В природному прав^ наприклад, архетипом авторитету виступае або Бог, або розум, в позитивному -держава. Архетип чуда в правосвщомосп постае апелящею до ще! справедливости вiри в !! рятiвну роль. Архетип страху в позитивютськш правосвiдомостi пов'язаний iз каральною силою закону та держави, як його автора. Архетип тайни, та!ни також в правi присутнш - в правi дуже багато загадкового. В природно-правовому знанш завжди присутнiй апофатизм як переконання, що осягнути всю безмежнють права неможливо (В. А. Бачинш).
Як зазначають дослщники, кожний народ е hocígm етнонацiонального свщомого та шдсвщо-мого [10, с. 25], причому тдсвщоме, як видно Í3 зазначеного вище, накладае помггний вiдбиток на cnoci6 мислення i поведшку етносу (наци). Це стосуеться i правового мислення та ди. "Саме необхiднiстю виходу нацiонольно-психiчно! енерги, нацiонального лiбiдо i пояснюеться культиву-вання в рiзних розвинутих кра!нах нацiональних особливостей форм державного правлшня, законодавства i т.д.", - наголошуе А. Козловський [11, с. 174].
Цшком слушно зауважуе В. С. Нерсесянц, що правову культуру можна умовно назвати "другою природою" ("другою натурою"). Але ця "друга природа" - не мехашчна прибудова до базово!, "першо! природи", а культурна трансформащя, культуризацiя i культиващя вае! (едино!) природи окремих людей i народiв. Тож право - це не культурний плiд на дикому дереву а плiд окульту-реного дерева [12, с. 43].
Сьогодш викривлення правово! свiдомостi населення посилюеться умовами системно! еконо-мiчно! i соцiально! кризи укра!нського суспшьства. Людина в цих обставинах усе бшьше почувае себе незахищеною правом. Тому подолання деформацп правово! свщомосп та створення умов для тдвищення рiвня правово! культури населення - це на сьогодш першочергове завдання суспшьства i держави на шляху розбудови демократично! i правово! держави.
Висновки. Отже, незважаючи на деяку активiзацiю дослщжень у цш галузi, проблема правово! культури залишаеться недостатньо розробленою. Досi немае ясносп у понятiйнiй харак-теристицi правово! культури особи i суспшьства, !! структури щодо спiввiдношення рiзних елеменпв, а також пов'язано! з нею категори правосвiдомостi людини i громадянина. Подальшого дослiдження потребуе також визначення мюця правово! культури в ^CT^i соцiокультури, пошук шляхiв i способiв !! формування, що так необхщш для створення демократично!, правово! держави.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Онопенко В. В. Без правово!' культури держава не може вважати себе правовою. Урядовий курьер. 1995. 31 ачня. С. 6. 2. Ликас А. Л. Культура правосуддя. Москва, 1990. С. 15, 18. 3. Певцова Е. А. Современны дефинитивные подходы к правовой культуре и правовому сознанию..Журнал российского права. 2004. № 3. С. 73. 4. Алексеев С. С. Философия права. Москва : НОРМА.1997. 336 с. 5. Бурмистров В. А. Роль правовой культуры в формировании правового государства: автореф. ...дис. канд. юрид. наук. Харшв, 1991. 21 с. 6. Семитко А. П., Русинов Р. К. Правосознание и правовая культура. Теория государства и права / отв. ред. В. М. Корельский, В. Д. Перевалов. Екатеринбург, 1996. 456 с. 7. Балюк Т. И. Взаимодействий правовой культури й демократии. Киев, 1984. 8. Патей-Братасюк М. Навч. поабник. Ч. 1. Тернопшь: Л1дер, 2002. 131 с. 9. Бачинин В. А. Философия права й преступления. Харьков : Фолио, 1999. 607 с. 10. Казачков М. Национальное подсознательное. Радуга (Талин) 1990. № 4. С. 25-33. 11. Козловський А. А. Право як тзнання. Вступ до гносеологп права. Чершвщ: Рута, 1999. 294 с. 12. Нерсесянц В. С. Философия права. Москва : Норма, 1998. 647 с.
REFERENCES
1. OnopenkoV. V. Bez pravovoyi kyltury derzhava nemozhe vvazhatu cebe pravovoyu. [Without a legal culture, the state cannot consider itself legal]. Uryugovuy kyrer1995. 31 sizhnyu. P. 6. 2. Lusak A. L. Kyltyra pravosyggyu. [Justice culture] Mockva, 1990. P. 15, 18. 3. Pevchova E. А. Sovremennue gefunutuvnuepodxogy k pravovoi kyltyrei pravovomysoznaniy. [The definitive approaches to legal culture and legal consciousness are modern]. Zyrnal rociyskogo prava. 2004. No. 3. p. 73. 4. Alekceev C. C. Filosofiy prava. [Philosophy of Law]. Mockva : NORMA. 1997. 336 p. 5. ByrmistrovV. A. Rolpravovoy kyltyru vphormirovaniipravovogo gosydarstva: avtoref. ... ducc. kand. urid. nauk. Xarkiy1991. 21 p. 6. CemitkoA. P., Rycunov P. K. Pravocoznanie ipravovayu kyltyra. [Lega law are nessandlegal culture]. Teoriy gocydarstva i prava / Оту. red. V. M. Korelckiy, V. D. Perevalov. Ekaterenbyrg, 1996. 456 p. 7. Baluk T. I. Vzaimodeyctvie pravovoi kyltyru i democratii [Legal Culture Interactions Democracy]. Kuiv, 1984. 8. Patey-Bratacyk M. Naychalniy pocibnik.[Tutorial] Sh. 1. Ternopil : Lider,
Поняття правовог культури як складовог демократичноi правовог держави
2002. 131 p. 9. Bachinin V. A. Filosofiy prava iprestypleniyu. [Philosophy of Law of Crime] Xarkov : Folio, 1999.
607 p. 10. Kazachkov M. Nazionalnoe podcoznatelnoe. [National subconscious] Radyga (Talin) 1990. No. 4.
P. 25-33. 11. Kozlovckiy А. А. Pravo yuk piznannyu. Vctyp do gnoceologii prava. [Right as knowledge.
Introduction to the epistemology of law]. Chernivtzi: Ryta, 1999. 294 p. 12. Nercecyunz V. C. Filosofiy prava
[Philosophy of Law]. Mockva : Norma, 1998. 647p.
Дата надходження: 29.01.2020р.
Галина Попадинець
ПОНЯТИЕ ПРАВОВОЙ КУЛЬТУРЫ КАК СОСТАВЛЯЮЩЕЙ ДЕМОКРАТИЧЕСКОГО ПРАВОВОГО ГОСУДАРСТВА
Построение демократического, правового государства немыслима без утверждения справедливости, правовой и материальной защищенности личности, взаимной ответственности личности и государства, совершенствование законодательства и правовой культуры в целом. Государственно-правовое и национально-культурное возрождение возможно лишь при условии уважения к собственной истории, ее мировоззренчески-философских гуманистических традиций, которые лежат в основе нашей ментальности, определяют характер нации и сущность правовой культуры. Поэтому важно осознать свою национальную идентичность, на основе которой формируется национальное сознание и самосознание, правосознание, национальная и правовая культура, лежащие в основе правового, демократического государства.
Сегодня все больше отечественных философов права склоняются к мнению, что право является формой духовного опыта человечества, составляющей культуры народа. Они определяют духовную культуру как синтез духовных ценностей к которым также относится и правовая сфера, а правовую культуру - разновидностью общей культуры как сферы духовной деятельности человека, которая является системой материальных и идеальных элементов, относящихся к сфере действия права и которые отражаются в сознании и поведении людей. Будучи элементом общей культуры, правовая культура не может развиваться изолированно от других видов культуры, поэтому в своем функционировании она тесно сотрудничает с такими видами общей культуры, как политическая, моральная, нравственная, эстетическая и др. Но наиболее родственная правовая культура с культурой моральной и, вместе с тем, полностью не совпадает ни с каким другим видом культуры. Уникальной и своеобразной делают ее непосредственные связи с законодательством. Эти связи отличают правовую культуру от других форм культуры, делают ее одним из главных факторов жизни общества, придавая ей специфических свойств. Особое место правовой культуры в общей системе культуры обусловлено именно ролью права как социального явления.
Ключевые слова: право, правовое государство, правовая культура, ментальность, духовные ценности, сознание, правосознание.
Halina Popadynets
Institute of Law, Psychologists and Innovative Education Lviv Polytechnic National University Cand. philos.
CONCEPTS OF LEGAL CULTURE AS A COMPOSITION OF A DEMOCRATIC LEGAL STATE
Building a democratic, rule of law is unthinkable without affirmation of justice, legal and material protection of the individual, mutual responsibility of the individual and the state, improvement of legislation and legal culture as a whole. State-legal and national-cultural revival is possible only on condition of respect for its own history, its philosophical and philosophical humanistic traditions, which underlie our mentality, determine the nature of the nation and the essence of legal culture. Therefore, it is important to realize your national identity, on the basis of which the national consciousness and self-consciousness, justice, national and legal culture underpinning a legal, democratic state is formed.
r. nonadune^
Today, more and more domestic philosophers of law are inclined to believe that law is a form of spiritual experience of humanity, an integral part of the culture of the people. They define spiritual culture as a synthesis of spiritual values to which the legal sphere also belongs, and legal culture as a kind of general culture, as a sphere of human spiritual activity, which is a system of material and ideal elements belonging to the sphere of action of law and which are reflected in the consciousness and people's behavior. Being an element of general culture, legal culture cannot develop in isolation from other types of culture, so in its functioning it cooperates closely with such types of general culture as political, moral, ethical, aesthetic and others. But the most closely related legal culture is with moral culture and, at the same time, does not completely coincide with any other kind of culture. Its direct links with the law make it unique and unique. These connections distinguish legal culture from other forms of culture, and make it one of the main factors in society, giving it specific characteristics. The special place of legal culture in the general system of culture is conditioned precisely by the role of law as a social phenomenon.
Key words: law, rule of law, legal culture, mentality, spiritual values, consciousness, justice.
