CC BY
37
УДК 340.12
Т. З. Tapa^MiB
Навчально-науковий шститут психологи та права Нащональний ушверситет "Львiвська полггехшка", заступник директора - декан повно! вищо! освгги 1НПП, професор кафедри теори та фшософп права, д-р юрид. наук, професор
ПОНЯТТЯ "ПОВЕД1НКА" ТА "ДШЛЬШСТЬ" ЯК ОСНОВА Ф1ЛОСОФЕМИ ДЕВ1АНТНО1 ПОВЕД1НКИ
© Гарасим1в Т. З., 2015
На 0CH0Bi значноУ джерельноУ бази комплексно np0aHani30BaH0 визначення термтв "поведшка" та "дiяльнiсть", простежено розвиток дефшщш у правознавчому acneKTi, з'ясовано Ух основнi ознаки та характеристики. Здшснено спробу доведення, що поняття "поведшка" та '^яльшсть" становлять основу фшософеми дeвiантноT повeдiнки.
Ключовi слова: поведшка, дiяльнiсть, ф1лософема, дев1ац1я, дeвiантна поведшка, правознавчий аспект, особа.
Т. З. Гарасымов
ПОНЯТИЕ "ПОВЕДЕНИЕ" И "ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ" КАК ОСНОВА ФИЛОСОФЕМЫ ДЕВИАНТНОЕ ПОВЕДЕНИЕ
На основе большой источниковой базы комплексно проанализированы определения терминов "поведение" и "деятельность", прослежено развитие понятий в право-ведческом аспекте, выяснено их основные признаки и характеристики. Предпринята попытка доказательства, что понятие "поведение" и "деятельность" составляют основу философемы девиантного поведения.
Ключевые слова: поведение, деятельность, философема, девиация, девиантное поведение, правоведческий аспект, лицо.
T. Z. Garasumiv
CONCEPT "BEHAVIOR" AND "ACTIVITIES" AS THE BASIS FILOSOFEMY DEVIANT BEHAVIOR.
On the basis of a large source base comprehensively analyzed the definition of "behavior" and "activity", traced the development of concepts in the jurisprudential aspect, found their main features and characteristics. It is proved that the concept of "behavior" and "activity" are the basis filosofemy deviant behavior.
Key words: behavior, activities, filosofema, deviation, deviant behavior, jurisprudential aspect, person.
Постановка проблеми. Сукупнють негативних явищ сучасного суспшьного життя зумовлюе актуалiзацiю комплексного дослщження фшософеми девiантноl поведшки. Адже доволi часто поведшка людей, сощальних груп, громадських спшьнот вщхиляеться вщ установлених i чинних сощальних норм, зокрема правових. З виникненням суспшьства девiантна поведшка завжди
становила певний рiвень небезпеки для сощально1 стабшьносп, значною мiрою загрожувала життю людей, вважалася негативним явищем. Своею чергою, суспiльство через сво! шститути намагалося запобiгати i, за можливосп, блокувати небажанi вияви життедiяльностi людей. Методи i засоби запобiгання девiантнiй поведiнцi визначалися соцiально-економiчними вiдносинами, суспшьними буттям i свiдомiстю, заходами примусу, переконання тощо.
Актуальнiсть ще1 статп зумовлена низкою чинникiв. У нишшньому украшському суспiльствi загалом простежуеться економiчна, демографiчна, соцiальна i полiтична нестабшьнють. Це призво-дить до зростання кшькосп виявiв девiантноl поведiнки та змши 11 якостi. Це тдтверджують статистичнi данi державних iнститутiв, отримаш в результатi здiйснених соцiологiчних дослщжень.
Мета дослiдження полягае в комплексному висвггленш наукових понять "поведшка" та '"щяльнють" у правознавчому аспектi: !х розвиток, визначення, основнi ознаки та характеристики.
Стан дослщження. Термiни "поведшка" та '"цяльнють" у фiлософськiй, психолопчнш та правовiй площинах дослiджували науковщ рiзних галузей, особливу наукову цшнють мають працi вчених В. Н. Кудрявцева, В. В. Лунеева, Т. Шибуташ, Ю. А. Шерховiна, М. С. Кагана, I. М. Сеченова, I. П. Павлова, М. Г. Ярошевського. Знаковими для дослщжувано! проблеми е трактати античних фiлософiв Демократа та Арiстотеля, вiдомого фiлософа-соцiолога Г. Спенсера та ш.
Виклад основних положень. З давшх давен фшософи i юристи, медики i педагоги, психологи i бiологи вивчають девiантну поведiнку та 11 причини, рiзноманiтнi види сощально1 патологи: злочиннiсть, пияцтво та алкоголiзм, наркоманiю та проститущю, самогубство тощо. Нинi ж виникають новi форми девiантноl поведiнки. Це зумовило необхщнють !х своечасного комплексного вивчення у розрiзi фшософеми девiантноl поведiнки.
Вщхилення поведiнки можуть ставати масовими, начебто зауважуючи, що соцiальнi iнститути, покликанi контролювати виконання соцiальних норм, бiльшою чи меншою мiрою не впоралися зi сво1ми функцiональними обов'язками. Це можуть бути шститути держави, церква, громадська думка, партшш органи тощо. Особливу стурбованють зумовлюе стан суспiльства у перюди згаданих криз, реалiзацil непродуманих сощальних експериментiв, соцiальних проектiв i радикальних реформ.
Нинi деякi засоби масово1 шформацп, зловживаючи свободою слова, пропагують "романтику" кримшального життя, рiзнi форми насильства, популяризують стиль "легкого" життя, гедошзм, пристрасть до грошей, наживи тощо.
Унаслщок напружено1 i нестшко1 насамперед полггично1 ситуаци в суспшьсга девiантна поведiнка, котра ранiше виявлялася у значно менших масштабах, трансформуеться у кримшальну, злочинну. Окрiм того, щороку збiльшуеться кiлькiсть неповнолiтнiх, яю вживають алкогольнi напо1, наркотичнi речовини. Це призводить до попршення кримшогенно1 ситуацil в краlнi. Вiдтак простежуються таю негативш тенденцil у сощумк
а) пiдвищуеться рiвень апатil;
б) збшьшуються масштаби соцiальноl незахищеностi громадян, котрi i поповнюють контингент так звано1 "групи ризику" (И становлять непрацевлаштоваш випускники вищих навчальних закладiв, вiйськовослужбовцi, звiльненi у запас унаслщок реформування армИ, бiженцi та вимушеш переселенцi, особи, якi не мають постшного мiсця роботи через масовi скорочення виробництва тощо).
Водночас и самi чинники, разом iз негативною, збшьшують i так звану позитивну девiацiю, тобто полiтичну активнiсть населення, економiчну пiдприемливiсть тощо. Безумовно, ниш таку поведшку не кожен назве вщхиленням, а ще 15-20 роюв тому вона була кримiнально караною ^ природно, вважалася девiантною.
соцiальнi норми виникають i розвиваються в результатi повсякденно1 поведiнки людей, детермшуються особливостями всезагального зв'язку сощальних явищ вщповщно1 iсторичноl епохи, адже функцiонування i розвиток будь-якого сустльства супроводжуеться змiнами соцiальних норм, котрi не можуть постiйно знаходитися у статичному сташ за невпинно змшних умов життя суспiльства. Отже, певна юльюсть людей, якi не дотримуються старих, звичних норм поведiнки, може започат-
ковувати новi нормативнi зразки. Поступово, долаючи усталенi традицп, поведiнка, що вщхиляеться вщ звично!, наповнюючись новим життездатним сенсом, дедалi бiльше оволодiвае свщомютю людей. Вщповщно до засвоення актуальних позитивних рис вона припиняе бути такою, що вщхиляеться вщ загальноприйнятих норм, i стае звичайною. Ц обставини й зумовили вибiр науково! проблематики, позаяк вивчення фiлософеми девiантноl поведiнки нинi, як нiколи, на чаа.
Аналiзуючи окреслену проблему, зауважимо, що поняття "поведшка" - багатогранне й полщисциплшарне, оскiльки е предметом дослщження низки гумаштарних наук (фшософп, психологи, соцюлогп, медицини, демографп тощо). Отже, поведiнку вивчають соцiологи, психологи, мислителi тощо. Для нас важлива i комплексна сутнiсть означеного термша, i для якнай-повшшого розумiння у контекстi теми - и правознавчий аспект.
Для соцюлогп характерне розмежування понять "поведшка" i "сощальна поведшка". I якщо "поведшка" розглядаеться як взаемодiя усiх живих iстот iз довкiллям, то "сощальна поведшка" розкриваеться вже як поведшка людини, що формуеться, розвиваеться i виявляеться в умовах суспiльного життя, а тому мае соцiально зумовлений характер.
Щодо сучасно! психологи, то термш "поведiнка" розглядаеться як родове поняття, що охоплюе всi вимiрюванi реакцп органiзму: дiю, дiяльнiсть, реакщю, рух, процес, операцiю тощо.
У фшософп поняття "поведшка" також характеризуе процес взаемодп живих ютот iз довкiллям, а поведiнка людини визначаеться як здатнють людини до дiяльностi у матерiальнiй, iнтелектуальнiй та сощальнш сферах життя.
Зауважимо, що деяю науковцi (В. Н. Кудрявцев, В. В. Лунеев та шш^, яю працюють над проблемою поведiнки, вважають, що такi дефшщи не повною мiрою розкривають це поняття. Так, В. Н. Кудрявцев зазначае, що схожi дефшщи, "не зовсiм достатш для характеристики поведiнки людини, особливо якщо враховувати, що майже так само бюлоги та зоопсихологи визначають поведшку тварин" або "описують лише пасивну адаптащю до середовища, у той час як для людини властиво, перш за все, активне втручання в оточення, перебудова и у вщповщносп зi сво1ми планами, потребами та штересами" [1, с. 7]. Вщповщно, найбiльш повними, прийнятними та адекватними, на його думку, можна вважати т визначення, котрi повшше охоплюють роль свiдомостi та шших якостей людсько1 особистостi. Визначаючи людську поведшку, Т. Шибуташ зазначае, що свщома поведiнка е конструктивною, творчою; це щось таке, що утворюеться в результат низки пристосувань до постшно змшюваного поля сприйняття [2, с. 162]. Однак, на думку В. М. Кудрявцева, з найбшьшою чгткютю соцiальна специфiка людсько1 поведiнки вiдображена у визначеннi Ю. А. Шерховiна, який характеризуе И як "перетворення внутрiшнього стану людини в ди стосовно соцiально значимих об'ектiв" [1, с. 7].
уваги на те, що категорiя дiяльнiсть найповнiше визначае поведiнку людини на сощальному рiвнi, М. С. Каган зауважуе: "Для означення вищого виду активносп живих систем деяю фшософи використовують поняття "дiяльнiсть" [3].
Щоб з'ясувати сутнiсть поведiнки, очевидно, доцшьно розкрити, який змiст у це поняття вкла-дали учеш в рiзнi епохи. Античнi фшософи небезпщставно вважаються основоположниками дослщ-ження сутностi поведiнки людини. Вони розглядали И як детермiноване прямо або опосередковано, вважаючи, що на не1 можуть впливати внутрiшнi потреби, середовище юнування, умови життя тощо.
Засади вивчення сутносп поведiнки сформованi ще античними фшософами, котрi намагалися обгрунтувати зумовленiсть активностi (поведiнки) людини i тварин. Демокрiт пов'язував активнiсть живих ютот iз задоволенням потреб i називав потребу основною рушiйною силою розвитку людського суспшьства. Доволi важливою потребою вш вважав "добрий стан духу". На думку мислителя, мета життя - "добрий стан духу" (евтюмiя), котра не тотожна iз задоволенням, ... але такий стан, за якого душа живе безтурботно i спокшно, без боязш демошв, нi будь-якою iншоl пристрастi. Жити неморально, нерозумно, нестримано i нечестиво - означае не погано жити, а повшьно вмирати [4, с. 27-28]. Згщно з ученням Платона, потреби, потяги i пристрастi утворюють "пристрасну", або "низьку", душу, котра схожа до тваринного стада i вимагае керiвництва з боку "розумно1 i благородно! душi". Арiстотель пояснював мехашзми поведiнки людини в трактат "Про душу": "Душа е шби початок живих iстот" [5, с. 8], "душа е те, чим ми перш за все живемо, вщчуваемо i думаемо..." [5, с. 41]. Душа ж, за словами Арютотеля, - це ентелехiя. Ентелехiя - це здiйснення цiлеспрямованого процесу, зумовленiсть через мету; тобто устремлшня живо! iстоти завжди пов'язанi з
метою, в якш у формi образу або думки представлений об'ект, що мае для opraHi3My корисне або шкщливе значення. З iншого боку, устремлшня визначаються потребами i пов'язаними з ними почуттями задоволення i незадоволення, фyнкцiя яких полягае у тому, щоб повщомляти i ощнювати придатнiсть або непридатнiсть об'екта для життя оргашзму. Вiдповiдно, будь-який вольовий рух та емоцiйний стан, що визначае активнють людини, мають природне пiдгрyнтя.
Значно ширше поняття "поведшка" розглядалася ученими з друго1 половини Х1Х ст., коли вiдбyлася систематизащя знань i сформувалися такi наyковi дисциплiни, як соцiологiя, психологiя, фiзiологiя та iн. Велике значення i для розвитку сучасно1 фiзiологiï, i для становлення нового напряму в дослщженш поведшки мало вiдкриття I. М. Сеченовим 1863 року схеми рефлекторноï реакци як автоматичного переходу збудження сенсорного нерва на рухомий (за допомогою цен^в спинного мозку). До цього вщкриття, як зазначае М. Г. Ярошевський, реакцiя була неодмшною ознакою нервовоï системи, яка закономiрно та однозначно провокувала елементарш рухи м'язiв у вiдповiдь на фiзичнi подразники. Для I. М. Сеченова ж рефлекс - це не конкретний нейромехашзм, а загальний пояснювальний принцип. I. М. Сеченов розyмiв поведшку як рефлекторне безвщносне до конкретного - наукового знання про нерви, м'язи та мозковi центри [6, с. 9]. Тобто поведшка людини, згщно з ученням I. М. Сеченова, залежить вщ напрацьованих суспшьством та рiзнома-штними соцiальними групами норм, цiнностей i установок. Погляди i вщкриття I. М. Сеченова були значно збагачеш та розширеш I. П. Павловим, О. О. Ухтомським та шшими.
Рiвень людськоï поведiнки I. П. Павлов вiдрiзняв вiд поведiнки тварин уведенням до ï^ першоï сигнальноï системи "надзвичайноï прибавки" у виглядi дрyгоï сигнальноï системи - мовних знаюв як знаряддя спiлкyвання та штелектуального узагальнення. Зовнiшнi умови, завдяки яким стае уможливлюеться нова форма детермшацп поведiнки, що визначае удосконалення людини, на думку Павлова, вщмшш вщ природних, яких тварини набувають за допомогою мехашзму саморегyляцiï на умовно-рефлекторних зв'язках. У цьому разi йшлося про вимоги стосовно шдивща з боку соцiyмy. "Невже суспшьш i державнi обов'язки i вимоги - не умови, котрi висуваються до мое1' системи i повинш в нiй виробляти вiдповiднi реакци в штересах цiлiсностi та удосконалення системи" [7, с. 188]. Вщповщно, саме сощально-державш умови розглядалися вченим як головш, визначальнi детермiнанти формування особистосп.
О. О. Ухтомський (учень i послiдовник I. М. Сеченова) вщкрив "домiнантy" як фiзiологiчний орган та штерпретував ïï як орган поведшки. Вчений кардинально змшив змют поняття "орган", визначивши його як будь-яке поеднання сил, що може призвести за шших однакових умов завжди до однакових результата [8, с. 299]. "Домшанта ж означае, що в констеляци рефлекторних цен^в один iз них стае основним, пщкршленим енергiею iнших центрiв. Тобто цей орган е i "енерготизатором" (мотивом) поведшки, i ïï вектором, спрямовуючим оргашзм на об'екти середо-вища, котрi виступають як ïï "штегральний образ" [6, с. 14]. Поведшка мае причину i наслщок, а рiзноманiтнi причини породжують рiзнy поведiнкy. Стосовно ж людини вш вiдводить головну роль особливiй домшанп - особистостi iншоï людини.
М. Г. Ярошевський зауважуе, що саме засновники росшсь^' фiзiологiï започаткували дискусда про те, якi саме якосп людини - бiологiчнi чи сощальш - бiльше впливають на формування ïï поведшки.
Тому сутнють поведшки людини прийнято розглядати на бюлопчному i сощальному рiвнях.
Це й вщображаеться у двох основних концепщях: а) б1олог1заторсъкт або натурал1стичтй -ïï прихильники абсолютизують роль природних, бюлопчних основ людини (вщносячи до них i спадково закршлеш конститyцiональнi ознаки, i стан здоров'я, i функцюнальш, фiзiологiчнi особливостi рiзних систем людського органiзмy та багато шших), i вщповщно, сутнють поведшки розглядаеться тут лише на бюлопчному рiвнi; б) соц1олог1заторсък1й - представлена низкою теорш, у котрих людина постае пасивним учасником сучасних сощальних вщносин, а, отже, i сутнють поведшки дослщжуеться лише на сощальному рiвнi.
Росiйськi психологи i фшософи, засновники й послщовники кyльтyрно-iсторичноï психологи Л. С. Виготський, П. Я. Гальперш, Б. В. Зейгарник, А. Р. Лурш, А. В. Запорожець та iншi окреслюють сyтнiсть поведшки людини у контексп бiологiзаторського пщходу. Розглядаючи поведiнкy людини як результат тривалоï бiологiчноï' еволюцiï', yченi простежують зародження складних форм людськоï
дiяльностi вщ найпростiших одноклiтинних opraHÎ3MÎB. Поведшкою Л. С. Виготський називае "ва tî рухи, Korpi здiйснюються лише живими iстотами, що i в^^зняе ïx вщ неживо1' природи" [9, с. 76].
Г. Спенсер, який вважаеться основоположником бюлопзаторсько1 кoнцепцiï, водночас е прихильником упровадження в соцюлогда пpинципiв евoлюцiйнoï теopiï. Учений зазначав, що ми повинш поглянути на поведшку, що виявляеться нинi ютотами усix poдiв, як на наслщок Tieï пoведiнки, котра вивела життя будь-якого роду до його нишшшх висот. А це piвнoзначнo... дослщженню еволюцп пoведiнки. Евoлюцiя пoведiнки вщповщае еволюцп побудов i вщправлень [10, с. 424].
Пpoаналiзувавши теopiï бюлопзаторсь^' кoнцепцiï, зазначимо таке: а) апологети натура-лiстичнoгo пiдxoду спираються на тезу про те, що сутнють поведшки людини детеpмiнуеться генами, а змши суспiльнoгo становища людини не змшюють ïï природу; б) юлопзаторський пiдxiд iгнopуе якiснi poзбiжнoстi в поведшщ людей i тварин, i, по суп, виpiшуе проблему сшввщношення бioлoгiчнoгo i сoцiальнoгo в людиш.
У сoцioлoгiзатopськiй кoнцепцiï всi теорп спpямoванi на виявлення ступеня i значущосп сoцiальнoгo в пoведiнцi людини. Бixевiopизм - одна з основоположних теорш сoцioлoгiзатopськoï кoнцепцiï. Бixевiopисти Е. Торндайк, Дж. Уотсон, К. Лешл^ Б. Скiннеp та iншi тлумачать поведшку людини за допомогою схеми "стимул - реакщя", розглядаючи будь-який подразник як активне джерело оргашзму. Вони дослщжують сoцiальну пoведiнку людини як спошб пристосування людини до сощального середовища [12, с. 27, 28].
Можемо зробити висновок, що представники соцюлопзаторсько1' кoнцепцiï заперечують роль природних чинниюв на пiдставi того, що це пщштовхуе людину до пасивносп. Все, що стосуеться бюлоги людини, природних передумов ïï юнування, а також людсь^' шдивщуальносп в ïï найpiзнoманiтнiшиx виявах, у межах цiеï кoнцепцiï сприймаеться як дещо другорядне, чого можна уникати пщ час дoслiдження сутнoстi пoведiнки людини, тим паче як первинний матеpiал iз притаманною йому безкiнечнoю пластичнютю, яким можна безмежно манiпулювати задля досягнення того або шшого сощального щеалу. Отже, сoцioлoгiзатopський пщхщ також не зовшм об'ективний щодо пояснення сутност пoведiнки людини.
Висновки: Аналiз i вiтчизняниx, i заруб1жних наукових джерел дозволяе зробити висновок про множиннють теоретичних пiдxoдiв щодо визначення понять "поведшка" та '"цяльнють", тематичну piзнoманiтнiсть характеристик ïx властивостей. Проте з уваги на здiйснений аналiз можна стверджу-вати, що одшею з найiстoтнiшиx властивостей людськoï поведшки е те, що вона сощальна за своею суттю, формуеться i pеалiзуеться суспiльствoм. Пoведiнка вщображае процес сoцiалiзацiï людини, передбачаючи адаптацiю до сощального середовища з огляду на шдивщуальш особливост особи.
1. Кудрявцев В. Н. Закон, поступок, ответственность /В. Н. Кудрявцев; АН СССР. - М. : Наука, 1986. - С. 7. 2. Шибутани Т. Социальная психология / Т. Шибутани; [пер. с англ. В. Б. Ольшанского]. -Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. - С. 162. 3. Каган М. С. Человеческая деятельность (опыт системного анализа) / М. С. Каган. - М. : Политиздат, 1974. - 328 с. 4. Хрестоматия по философии: [учебное пособие для высших учебных заведений]. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. - С. 27-28. 5. Аристотель. Метафизика. О Душе: сочинения / Аристотель; [в 4-х т.]. - М.: Мысль, 1976. - Т. 1.- С. 8, 41. 6. Ярошевский М. Г. Наука о поведении: русский путь / М. Г. Ярошевский // Вопросы психологии. -1995. - № 4. - С. 9, 14. 7. Павлов И. П. Полное собрание сочинений / И. П. Павлов [в 6 т.]: [изд. 2-е]. -М. : Изд-во АН СССР, 1951. - Т. 3. - Кн. 1. - С. 188. 8. Ухтомский А. А. Собрание сочинений / А. А. Ухтомский; [в 5 т.]; пред. акад. Л. А. Орбели, проф. М. И. Виноградов. - Л. : Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1950. - Т. 1: Учение о доминанте. - С. 299. 9. Выготский Л. С. Этюды по истории поведения: Обезьяна. Примитив. Ребенок / Л. С. Выготский, А. Р. Лурия. - М.: Педагогика-пресс, 1993. - С. 76. 10. Спенсер Г. Синтетическая философия / Г. Спенсер; [пер. с англ. в сокращенном изложении Г. Коллинза]. - К., 1997. - С. 424. 11. Лоренц К. З. Оборотная сторона зеркала / Конрад З. Лоренц; [под ред. А. В. Гладкого]. - М. : Республика, 1998. - С. 5.12. Торндайк Э. Принципы обучения, основанные на психологии / Э. Торндайк // Основные направления психологии в классических трудах. Бихевиоризм. -М. : ООО "Изд-во АСТ-ЛТД", 1998. - С. 27-28.
