CC BY
16
його суб'ектшсть не була утаемниченою для сощуму, в якому вш машфестуе себе, як, втсм, i суб'ектнiсть самого сощуму, завдяки якш соцiум розширюе й рацiоналiзуе свое домiнування [5]. Окремий, тимчасовий перехщ у небуття граматичного, гносеолопчного чи соцiально-полiтичного суб'ектiв осмислю-еться як загальна тенденцiя смерт суб'екта онтологiчного, у той час як ре-альне життя не викликае жодного сумшву в його бутп.
Л1ТЕРАТУРА
1. Кутырев В. А. Оправдание бытия (явление нигитологии и его критика) / В. А. Кутырев // Вопр. философии. - 2000. - № 5. - С. 5-32.
2. Кутырев В. А. Последнее целование. Человек как традиция / В. А. Кутырев. -СПб. : Алетейя, 2015. - 311 с.
3. Anderson P. In the Tracks of Historical Materialism / P. Anderson. - Chicago : University of Chicago Press, 1984. - P. 32-55.
4. Бурдье П. Начала : Сборник] / Пьер Бурдье ; пер. с фр. Н. А Шматко. - М. : SocioLogos : Адапт, 1994. - 287 с.
5. Урбинати Н. Искаженная демократия. Мнение, истина и народ / Надя Урбинати ; пер. с англ. Д. Кралечкина ; под ред. В. Софронова. - М. : Изд-во Ин-та Гайдара, 2016. - 448 с.
Г. М. Куц, доктор пол^ичних наук, професор
ПОЛ1ТИКО-КУЛЬТУРНА ЕКСПЛ1КАЦ1Я 1НДИВ1ДУАЛ1ЗМУ: СУТН1СТЬ ТА СПЕЦИФ1КА СТАНОВЛЕННЯ
Проблематика iндивiдуалiзму е ключовою для сучасного пол^ико-куль-турного дискурсу. Витоки щей iндивiдуалiзму можна виявити ще в християн-ств^ зокрема в ще'1 евангелiчного iндивiдуалiзмy Як зазначав М. Фуше, в епоху Нового часу настшно оголошуеться «примат шдивща над сощальною групою (остання знаходиться на службi у першого), який знаходить свою лептимшсть в евангелiчному iндивiдуалiзмi, що з'явився всупереч посеред-ницькiй волi церкви, берегинi однодумносп бiблiйних текстiв, i за тдтримки Реформацп та римського права вщ Юстинiана до Наполеона» [1, с. 50].
Християнство певним чином сприяло появi iдеi рiвностi та невщчужуванос-тi природних прав iндивiда. Так, на думку А. Бергсона, ретельний аналiз текстiв Платона може призвести до певних висновкiв щодо того, що вам людям при-
таманна одна i та сама сутнють. Адже вщ 1де'1 людини, яку Платон включае в надчуттевi 1де'1, лише один крок до розумшня, що всi люди волод^ть рiвною цiннiстю. Лише один крок слщ було здiйснити до ще'1, що спiльнiсть сутностi надшяе людей однаковими основними правами. Втсм, в тогочасну епоху цього кроку так i не було здшснено. Врештi, необхiдно було «дочекатися християнства, щоб iдея всезагального братства, яка включае в себе рiвнiсть прав та недотор-каннiсть особистостi, стала дшчою» [2, с. 82-83].
Слщ зважати на те, що «^зне тлумачення релiгiйного вчення може привести до майже дiаметрально протилежних висновюв» [3, с. 132]. Якщо роз-глядати людину як Боже творшня, що створене за образом i подобою Творця, можна дшти висновку про унiкальнiсть особистостi, про виправдання 11 зо-середженостi на власному «Я». Звщси - один крок до аргумешив на користь щей лiбералiзму. Але якщо зазначати, що й iншi люди теж створеш за образом i подобою Бога, можна прийти до ще'1 рiвностi всiх перед Всевишнiм. Бшьш того, «враховуючи такi заповiдi, як "люби свого ближнього, як самого себе", "усе, чого тшьки бажаете щоб чинили вам люди, те саме чишть i ви 1'м", людину можна розглядати лише як частинку людсько'1 спшьноти» [3, с. 132]. Звщси - лише один крок до прюритетних iдеалiв соцiалiзму: сустльно'1 влас-ностi та громадського життя. Тобто у християнському дискурсi можна вияви-ти як ще'1 iндивiдуалiзму (стали основою лiберальноi доктрини), так й ще'1 колективiзму (стали основою доктрини соцiалiзму).
Звернемось у цьому контекст до середньовiчних дискусiй щодо триединства Бога, як згодом переросли у фшософську проблему унiверсалiй [4, с. 11]. Якщо реалiзм - результат природно'1 схильностi людей до пошуку спшьного в рiзних об'ектах, до пошуку того, що поеднуе людей, то номiналiзм - результат протилежно'1 тенденцп: природно'1 схильностi до пошуку в людях того, що 1х вiдрiзняе одне вiд одного. Саме реалiзм призвiв до появи в майбутньому такого явища, як соцiалiзм, вважав Г. Тард, а номiналiзм став батьком лiбера-лiзму, для якого ушкальшсть iндивiда - на передньому планi [5, с. 7].
Слщ зазначити, що проблематика iндивiдуалiзму (поряд iз проблематикою свободи) формуе базовий концептуальний каркас сучасного лiберального дискурсу, будучи його нарiжним каменем. Адже вщправною точкою для всьо-го лiбералiзму е наявнiсть шдивщуальносп, тобто цiннiсть окремо'1 особис-тосп, унiкальностi. У цiлому саме завдяки християнству проблема ушкаль-носп окремого iндивiда стала ключовою не лише для лiбералiзму, а й для шших сфер суспiльно-полiтичного буття.
Звернемось до полiтико-культурного вимiру у розглядi проблематики ш-дивiдуалiзму. На думку Е. Фромма, «iсторiя людства - це iсторiя зростаючо'1 iндивiдуалiзацii» [6, с. 200]. Вперше паростки iндивiдуалiзму можна виявити
ще в перюд Античносп тд час правлшня Першла, який став на чолi Грецп пiсля правлiння грецького тирана Полшрата (початок V-VI ст. до н. е.), його епоха вщзначилася орiентацiею на сприйняття новацiй та неприйняття давнiх звича'1'в. Згодом епоха Першла принесла гармонiю та порядок. Таю потрясш-ня грецького суспшьства, на думку Г. Тарда, спричинили появу iндивiдуалiз-му, коли кожен брав на себе смшивють думати на власний розсуд, причому результатом щй «смшивосп» стала поява фшософп [5, с. 293]. Фiлософська школа стотв, розробивши iдею iснування вол^ яка переважае колективну, пiдiйшла тим самим впритул до концептуального оформлення ще'' шдивщу-алiзму. Утiм ус цi паростки iндивiдуалiзму, сприяючи розвитку фшософп, майже не поширювалися на iншi сфери суспiльного буття.
Якщо заглибитися в подальшу - середньовiчну - iсторiю европейсько'' цившзацп, то Середньовiччя «з одного боку, було структуроване й давало людиш вщчуття впевненостi, а з другого - тримало п в оковах. Але щ окови мали зовсiм не той характер, який притаманний авторитаризму i гнобленню наступних столiть. Середньовiчне суспiльство не позбавляло iндивiда свобо-ди вже тому, що «шдивща» як такого ще не юнувало» [6, с. 45]. Життя люди-ни було регламентоване суворими розпорядженнями, внаслщок чого в ран-ньому Середньовiччi кожна людина була прикутою до свое1 ролi в сощально-му порядку, не маючи школи навiть права одягатися так, як ш подобалося, чи споживати ту 1жу, яку 1и хотiлося. В епоху Середньовiччя iндивiд не м^ ви-жити самостiйно, оскiльки суспшьство не було диференцiйованим. Iндивiд -частинка суспшьного органiзму. Його особисп якостi не мали змоги прояви-тися, i - що вкрай важливо - потреби в таких якостях навт не юнувало.
Поява шдивщуальносп в епоху Вiдродження, згщно з Г. Зiммелем, пов'язана зi змiнами в суспiльнiй органiзацii. Пщ iндивiдуальнiстю вiн розу-мiв «внутршне та зовнiшне звiльнення iндивiда iз середньовiчних общинних форм» [7, с. 193]. Е. Фромм також пщкреслюе, що «у тзшм середньовiччi структура суспшьства та особистосп стала змшюватись. Gднiсть i централi-зацiя середньовiчного суспiльства слабшали. У всiх класах суспшьства був поманим розвиток iндивiдуалiзму, який впливав на всi сфери людсько1 дi-яльностi: на смаки i моди, на мистецтво i фiлософiю, навiть на теологiю» [6, с. 46]. Iндивiдуалiзм епохи Вщродження Г. Зiммель називае «iндивiдуалiзмом вирiзнення», коли iндивiд, бажаючи приголомшувати i дивувати, самоутвер-джувався iнколи досить незвично. Саме в цей перюд серед людей поширили-ся (доа майже незнаш) прагнення до влади, слави, популярносп тощо. На своерщне змiщення цiнностей у сприйняттi власносп внаслiдок розвитку капiталiзму в Сврот вказував Г. Тард. Престиж власносп, отримано1 шляхом спадкування, знецiнюеться, поступаючись мiсцем власностi, придбанiй осо-
бистою працею. Таку вщмшшсть у ставленш до власносп Г. Тард також по-яснював «розвитком iндивiдуалiзму» [5, с. 310].
Переосмислення проблематики iндивiдуалiзму призвело до появи бшьш шдивщуального поняття свободи, яке «визначаеться в перiод вiд Ренесансу до Реформацп, вiд Французько'1 революцп до трiумфу лiбералiзму i ращона-лiзму» [1, с. 49]. Накопичення iндивiдуалiзму, процес його становлення за-вершуеться лише у XVIII ст. 1деалом iндивiдуалiзму стае не «вирiзнення», а свобода [7, с. 194], оскшьки недостатнiсть суспiльних форм тогочасного життя обмежувала енергiйнiсть iндивiда. Ид свободою малася на увазi при-родна рiвнiсть iндивiдiв, коли кожен шдивщ сприймався не як окремий дифе-ренцiйований суб'ект, а як людина взагаль 1накше кажучи, кожен шдивщ прагнув досягти якогось досконалого ушверсального образу, створеного то-гочасною епохою. Саме цей ушверсальний образ i нiвелював iндивiдуальнiсть, був «iндивiдуалiзмом едностi на противагу iндивiдуалiзму одиничносп» [7, с. 199], що виникнув у XIX ст. та розвинувся у XX ст.
Сьогодш вважаеться, що вибiр шдивщом роботи, кохано'1 людини, релiгiйних вiрувань, стилю життя мае бути вшьним i самостшним. Такi цiнностi е прюри-тетними для сучасного пол^ико-культурного дискурсу. Але чи могло це все мати сенс у суспшьста, де бшьшють людей, щоб вижити, вимушеш були до-тримуватись iнших, колективiстських, цшностей? Людина не могла вижити самостшно, вiдхiд вiд перевiрених часом i досвiдом традицiй мiг призвести до загибелi окремого iндивiда. Тому не дивно, що «лише два сгашття тому в по-лiтичнiй фшософи з'явилась iдея цiнностi особистого вибору» [8, с. 28].
Таким чином, у формуванш проблематики iндивiдуалiзму вагому роль ввдграли принципи, якi, будучи розробленими у християнському та фшософ-ському дискурсах, дали незворотний поштовх для штерюризацп щей шдивь дуалiзму в масовiй свiдомостi, формуючи специф^ сучасного полiтико-куль-турного буття.
Л1ТЕРАТУРА
1. Фуше М. Европейская республика. Исторические и географические контуры / Мишель Фуше ; [пер. с фр. В. П. Серебренникова и Т. Н. Серебренниковой]. - М. : Междунар. отношения, 1999. - 168 с.
2. Бергсон А. Два источника морали и религии / Анри Бергсон ; [пер. с фр., послесл. и прим. А. Б. Гофмана]. - М. : Канон, 1994. - 383 с.
3. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутне. До ефектившших суспшьств. Доповщь Римському клубов! / Богдан Гаврилишин; [пер. з англ. Л. Л. Лещенко]. - К. : Основи, 1993. - 238 с.
4. Куц Г. М. Лiберальнi трансформацп поличного простору : [монографiя] / Г. М. Куц ; [за наук. ред. Ю. I. Макара]. - Х. : Вiровець А. П. : Апостроф, 2011. -300 с.
5. Тард Ж. Законы подражашя - Lesloisdel' imitation / Ж. Тард ; [переводъ съ фран-цузскаго]. - С.-Петербургъ : Изд. Ф. Павленкова, 1892. - 372 с.
6. Фромм Э. Бегство от свободы / Эрих Фромм ; [пер. с англ. ; общ. ред. и послесл. П. С. Гуревича]. - М. : Прогресс, 1989. - 272 с.
7. Зиммель Г. Индивид и свобода / Георг Зиммель // Избранное : [пер. с нем.]. Т. 2 : Созерцание жизни / Георг Зиммель. - М. : Юрист, 1996. - С. 193-200.
8. Миллер Д. Политические учения: краткое введение / Дэвид Миллер ; [пер. с англ. В. Куштаниной]. - М. : Астрель : АСТ, 2007. - 189 с.
С. М. Мануйлов, доктор фшософп, професор ЕТИКО-ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТ1В
Сьогодш проблема формування особистосп спещалюта взагал^ його ети-ко-правово! культури зокрема, е прюритетним напрямом державно! пол1тики Украши. Ще Аристотель визначав, що держава мае робити громадян добрими людьми, формуючи в них моральш та штелектуальш якосп. У таких умовах особливо! актуальносп набувае цшеспрямована д1яльшсть вищих навчальних заклад1в кра!ни, де готують майбутшх спещал1спв, як мають згщно з вимо-гами волод1ти моральною i правовою культурою високого р1вня. Цшком очевидно, що етико-правовому вихованню студенпв пвд час навчання у вищих навчальних закладах у даному контекст мае вiдводитися ключова роль.
Отже, становлення укра!нсько! державностi, iнтеграцiя в европейське i свiтове спiвтовариство i побудова громадянського суспiльства та правово! держави вимагають вiдповiдного етико-правового виховання студентiв. Су-часна ситуацiя в Укрш'ш, на жаль, не сприяе формуванню сприятливого правового i морального середовища для виховання молодь Важю економiчнi умови, невизначенiсть в оргашзацп виховання - все це негативно впливае на моральне та правове виховання молодi взагал^ студентсько! зокрема. Необ-хiднiсть оргашзацп етико-правового виховання студентсько! молодi зумовле-но високими вимогами до фахiвцiв у рiзних галузях суспiльного життя, до !х морально! та правово! культури.
Останшми роками проблема виховання молодi знаходиться в центрi уваги сучасних дослщниюв ще! проблеми. Але бшьшють iз них займаються окремо проблемами морального виховання (Н. П. Волкова, В. К. Демщенко, В. В. Ку-
