CC BY
27
регулювання при виршенш юридичних справ, винесенш шдивщуально-влад-них приписiв потребуе спецiалiзованого (професшного) рiвня правосвщомос-тi, за допомогою якого пiзнаються i оцiнюються правовi явища з метою 1'х практичного використання в процесi правозастосовчо! дiяльностi. Теоретична правосвiдомiсть на вщмшу вiд повсякденно'1 i спецiалiзованоi характеризуемся бiльш глибоким проникненням в сутшсть правових явищ. Вона мае найбшьш строгi i точнi форми вираження результат свое! дiяльностi. Вона виршуе завдання вiдображення, спираючись на строгу систему наукових понять, суджень, умовиводiв, науково-теоретичних доказiв. Рiвень теоретично! правосвiдомостi виступае ведучим по вщношенню до рiвня повсякденно'1' i спецiалiзованоi правосвiдомостi. Вiдмiченi структурнi особливостi правово'1 свiдомостi дозволяють його суб'ектам бшьш повно й об'ективно усвщомлю-вати i розумiти правову дiяльнiсть.
Л1ТЕРАТУРА
1. Кл1мова Г. П. Правосвщомють: до теорп питания / Г. П. Кл1мова // Актуал. проб-леми шновац. розвитку. - 2012. - № 2. - С. 56-61.
2. Кл1мова Г. П. Структурно-функцюнальний тдхщ до анал1зу правосвщомост / Г. П. Ктмова // Вюн. Нац. юрид. акад. Украши ¡м. Ярослава Мудрого. Сер1я: Фшософ1я, фшософ1я права, пол1толопя, соцюлопя / редкол.: А. П. Гетьман та ш. - 2012. - № 3. - С. 20-27.
О. М. Кузь, доктор фшософських наук, професор
ЖАГА ДО ТОТАЛЬНОСТИ ПОВЕРНЕННЯ СУБ'СКТА
Якщо соцiальну i полiтичну реальнiсть розглядати як результат взаемодп соцiальних суб'ектiв, то фактично вс соцiально-гуманiтарнi науки позицю-нуються довкола проблеми суб'ектностi, розглядаючи окремий аспект буття суб'екта. Тривале панування суб'ект-об'ектно'1 гносеологтчнох дихотоми при-звело до того, що поняття «суб'ект» мало виключно гносеологiчний i функ-цiональний сенс; вважалося (й дос вважаеться), що в субстанцiальному плаш категорп суб'екта та об'екта не можуть вживатися.
Проте соцiальна реальшсть поза суб'ектами, якi взаемодiють, не юнуе. I в цiй реальности суб'ект постае не лише тим, хто тзнае та дiе (щ аспекти досить широко опрацьовуються в наущ), проте зi сво'ми фундаментальними власти-востями вiн постае тдгрунтям, з якого виростае сощальшсть. Якщо в полi сощально! практики прийняти тезу, що буття постае суб'ектом вщносно не-
буття, то показником втрати сучасною людиною свое! суб'ектно! сутност е, як зазначае В. Кутирьов, «тотальна криза щентичносп», що не дозволяе лю-динi провести демаркащю меж власного буття. Вона виражаеться у втрат людиною тотожност свого буття, у 11 трансформаци на «шхто», що призводить до тотально! кризи людського буття, фiлософським вираженням яко! е криза онтологп та 11 замiна нттологгею. «Втрата тотожносп, iдентичностi, онтологп; це лоriко-науковi й фiлософськi термiни для позначення... втрати людьми особистiсного статусу, його розчинення в соцiотехнiчних системах, пере-творення людини iз суб'екта дiяльностi на й чинник» [1, с. 28]. Автор зазначае, що цю проблему наразi обговорюють переважно у психолопчному аспектi, у зв'язку з долею iндивiда; у найкращому випадку - соцiально, опiкуючись вшовою, етнiчною, культурною, а тепер уже статевою щентичшстю. Практично Реальшсть не просто вiдчужуеться, опредметнюеться або стае безглуз-дою - вона зникае, а разом з нею зникае й загальний субстрат людського до-свщу, замiнюючись безлiччю знаково довiльних i вiдносних картин св^у. Кожна раса, культура, стать, вш, мiсцевiсть, iндивiд створюють свою «реальшсть» - саме це слово в сучасних гумаштарних науках рщко вживаеться без лапок. Але взяття в лапки - лише безсила помста людини тш реальносп, яка дедалi бiльше i краще обходиться без не!. Як констатуе В. Кутирьов, захопле-нi великою технологичною революцiею люди створюють св^, що не вiдповiдае 1х власнш природi. Настае епоха трансмодерну. Смерть людини не вщбулась, але вона стала традищею [2].
У сучаснш соцiальнiй i полiтичнiй фшософп найпоширешшою е постмо-дернiстська тенденцiя, що грунтуеться на розмиваннi визначеностi суб'ект-об'ектно! опозицп в межах сучасного типу фшософствування й декларуваннi «кшця соцiального» та «смертi суб'екта». Незважаючи на те, що заперечення принципового розрiзнення об'екта та суб'екта почалося iз заперечення такого розрiзнення мiж буттям i мисленням у фшософп Гегеля, некласична фшо-софiя, що пiдготувала оформлення постмодершстсько! парадигми, сама по собi ще не розмикае суб'ект-об'ектну опозищю. Так, европейська класика завжди бачила за текстом об'ект, у текст! - позатекстовий змют; у психоана-лiзi суб'ект - у нормi - адаптований до об'ективного свiту; об'ект, осягнутий у формi практики, протисто'ть у марксизмi суб'ектовi дй та тзнання; свщо-мiсть витлумачуеться феноменологiею як «свщомють про об'ект».
Некласична фiлософiя, починаючи з фшософп життя, почала багато в чому деформувати традицшно-класичне розумiння суб'екта як носiя когштивно! рацiональностi. Монолiтнiсть суб'екта розхитуеться в некласичнш фшософп протистоянням «Воно» i «Над-Я» у класичному фройдизмi, перманентним марксистським зверненням до абстракцп суспшьства, фокусуванням уваги
феноменолопею на штенщональносп свщомосп, структуралютським пере-несенням центра тяжшня з особового суб'екта на безособовий текст тощо.
Поступово ращональний суб'ект декар^вського типу, як i жадаючий суб'ект фройдiвського типу, змшюються «децентрованим» iнструментом пре-зентацп культурних смислiв мови. Суб'ект дп та пiзнання перетворюеться на «суб'ект мовлення», що призводить до «смерт людини», розчинено! в детер-мшацшному впливовi структур мови та дискурсивних практик на шдивщу-альну свщомють, тобто до «смерт суб'екта» у Фуко: варто змшити нарiжнi основи культури, i людина зiтреться, як обличчя, намальоване на прибережному тску.
Нiвелювання об'екта й суб'екта в М. Хайдеггера, Ж. Деррща та '1хшх при-хильникiв трансформувалося в 1'х фiлософських побудовах на важливий ви-сновок: реальнiсть покладаеться не поза мовою чи до мови, мова вважаеться настшьки ж реальною, наскшьки реальш соцiальнi практики. Сощальна й культурна трансформацiя визначаеться трансформащею мови й несвщомо-го. По суп постмодершзм фiксуе лише множиншсть смислiв, властивих iма-нентно як самому об'екту, так i тому культурному контексту, в який вш може занурюватися. Суб'ект втрачае монопол^ на однозначно вiрне прочитання текспв, тим самим фактично сощальна реальшсть як «гносеолопчний об'ект» урiвнюеться в правах iз суб'ектом. Тому, видаеться, доцшьно не констатувати смерть суб'екта, а радше визнати за сощальною реальнiстю в цiлому власти-востi суб'ектностi, тобто говорити про сощальну реальнiсть як надiндивiду-альний суб'ект, проте не «тшесного», а «структурного» штибу.
Про це свщчить те, що в класичному психоаналiзi визнаеться презумпцiя пiдкореностi несвiдомих бажань культурним нормативам Супер-Его, струк-турний психоаналiз говорить вже про задашсть артикуляцiйних правил мов-ними структурами, по суп - про здшснення диктату логiко-граматичноi бу-дови мови над творчою свободою та мисленням. Постструктуралiзм, де ро-зумiння суб'ектне протилежне метафiзичному антропологiзму й гумашзму, на мiсце екзистенцiалiстського iндивiдуального суб'екта та структуралют-ського суб'екта як точки перетину мовних практик ставить колективне Я (Ми), малу групу однодумцiв.
У теорii постструктуралiзму в аналiзi суб'екта багато було запозичено з лакашвсько! психологГ!, котра пов'язуе суб'ектившсть (не суб'ектнiсть!) iз процесом позначення та артикулящею. Лакан вважав людину децентрованим суб'ектом, оскшьки вона втягнута до символГчного свГту мови, «гри символГв», у яку вона вступае з дитинства. Таким чином, з одного боку, полютруктурна сощальшсть, що твориться рГзнотипними соцiальними суб'ектами у процеа 1'хньо'1 взаемодП, з другого боку, фшсований прiоритет структур над суб'ектом -
створюють, на наш погляд, лише видимють «смерт суб'екта». Проте фактом залишаеться те, що тшесний суб'ект у дiяльностi, а структурний суб'ект через дiяльнiсть реалiзують свою як природну, так i сощальну сутнiсть. Дану онто-логiчну лшш не здатен лiквiдувати постмодернiзм.
Рiзнi модифшаци структуралiстського й постструктуралiстського фор-малiзму багатьма були витлумаченi як спроби поставити тд питання саму можливють iсторичного розумiння й юторичного досвiду. Тенденци такого гатунку загрожували розчинити юторда в тому, що П. Андерсон визначив як антином^ об'ективютського детермiнiзму й суб^етт^сь^ «вшьно! гри» - антиномiю, що виключае вплив на юторш з боку людей - чи то шди-вщуальних, чи то колективних суб'екпв. На думку дослiдника, на боротьбу з категорiею iсторичного актора теоретики нацькували двi примари - струк-туралiстський детермiнiзм i постструктуралiстську випадковють. Останню Андерсон в'щливо позначив «суб'ективiзмом без суб'екта». Усе це породжуе культуролопчш апеляци до 1стори, а школи просто позитивiстськi протести проти них [3, с. 54].
При цьому суб'ект-об'ектна опозицiя як семантичний стрижень класично! ментальностi i спроба и подолання постмодернiзмом в цiлому зумовили необ-грунтовану онтологiчну дискредитащю суб'екта, що розповсюдилася Заходом у рiзнiй мiрi на весь корпус суспшьствознавчих наук. Це вiдображено й у працях П. Бурдье, який увiв до своех праксеологп агента на противагу суб'ектовг та гндивгдовг. Тим самим вчений прагне вщгородитися вщ струк-туралiстського й феноменолопчного пiдходiв до вивчення соцiальноi реальность На думку П. Бурдье, поняття «суб'ект» застосовуеться в широко роз-повсюджених уявленнях про «моделЬ», «структури», «правила», коли дослiд-ник шби встае на об'ективiстську точку зору, вбачаючи в суб'екп марюнетку, якою структура керуе, позбавляючи власнох активностi.
В iнтерпретацii П. Бурдье суб'ект - це той, хтореал1зуесв1дому, цыеспря-мовану практику, тдкорюючись певному правилу. У той же час агенти в П. Бурдье не е автоматами, вони реалiзують стратеги - своерщш системи практики, скероваш метою, проте неусвщомлено [4, с. 60].
Доказом неусуваносп буття суб'екта iз соцiальноi реальносп е принаймш те, що сучасшсть центруеться довкола проблеми суб'екта й суб'ектносп й у зв'язку з такими феноменами, як тероризм, екстремiзм i агреая, зростання яких на зламi тисячолiть розглядаеться як початок Третьоi свiтовоi вiйни. У цих феноменах виявляються онтологiчнi характеристики суб'екта, що дае можливють вважати цю вшну закономiрним етапом суб'ектноi еволюцii люд-ства. Як бачимо, у сощальнш реальностi суб'ект прагне вийти за меж^ утвер-дитися у свош тотальностi. Тому вш мае бути названий власним iменем, щоб
його суб'ектшсть не була утаемниченою для сощуму, в якому вш машфестуе себе, як, впм, i суб'ектнiсть самого сощуму, завдяки якш соцiум розширюе й рацiоналiзуе свое домiнування [5]. Окремий, тимчасовий перехщ у небуття граматичного, гносеолопчного чи соцiально-полiтичного суб'ектiв осмислю-еться як загальна тенденцiя смерт суб'екта онтологiчного, у той час як ре-альне життя не викликае жодного сумшву в його бутп.
Л1ТЕРАТУРА
1. Кутырев В. А. Оправдание бытия (явление нигитологии и его критика) / В. А. Кутырев // Вопр. философии. - 2000. - № 5. - С. 5-32.
2. Кутырев В. А. Последнее целование. Человек как традиция / В. А. Кутырев. -СПб. : Алетейя, 2015. - 311 с.
3. Anderson P. In the Tracks of Historical Materialism / P. Anderson. - Chicago : University of Chicago Press, 1984. - P. 32-55.
4. Бурдье П. Начала : Сборник] / Пьер Бурдье ; пер. с фр. Н. А Шматко. - М. : SocioLogos : Адапт, 1994. - 287 с.
5. Урбинати Н. Искаженная демократия. Мнение, истина и народ / Надя Урбинати ; пер. с англ. Д. Кралечкина ; под ред. В. Софронова. - М. : Изд-во Ин-та Гайдара, 2016. - 448 с.
Г. М. Куц, доктор полГтичних наук, професор
ПОЛ1ТИКО-КУЛЬТУРНА ЕКСПЛ1КАЦ1Я 1НДИВ1ДУАЛ1ЗМУ: СУТН1СТЬ ТА СПЕЦИФ1КА СТАНОВЛЕННЯ
Проблематика iндивiдуалiзму е ключовою для сучасного полГтико-куль-турного дискурсу. Витоки щей iндивiдуалiзму можна виявити ще в християн-ствГ, зокрема в Где! евангелiчного iндивiдуалiзму. Як зазначав М. Фуше, в епоху Нового часу настшно оголошуеться «примат шдивща над сощальною групою (остання знаходиться на служ6Г у першого), який знаходить свою лептимшсть в евангелiчному iндивiдуалiзмi, що з'явився всупереч посеред-ницькш волГ церкви, берегинi однодумносп 6Г6лГйних текстГв, г за тдтримки Реформацп та римського права вщ ЮстинГана до Наполеона» [1, с. 50].
Християнство певним чином сприяло появГ Где! рГвностГ та невщчужуванос-тГ природних прав ГндивГда. Так, на думку А. Бергсона, ретельний аналГз текстГв Платона може призвести до певних висновкГв щодо того, що вам людям при-
