CC BY
471
УДК 32:316.61
Г. М. Куц, доктор пол^ичних наук, доцент
ФОРМУВАННЯ СП1ЛЬНО1 еВРОПЕЙСЬКО! 1ДЕНТИЧНОСТ1: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Акцептовано увагу на проблематичност1 формування стльног европейськог ¡дентичност1. Зазначено, що при анал1з1 европейсъког ¡дентичност1 прийнято видыяти два конкуруючих 7 взаемовиключних тдходи: «союзний нац1онал1зм» та «патр1отичний конституцюнал1зм». Зд1йснено анал1з концепцИ П. Г. Ктьманзегга, у контекст7 яког видыено три базових параметри формування колективног ¡дентичност1: комумкащя, пам'ять, досв1д. У цыому, формування стльног европейсъког ¡дентичност1 розглядаеться як стратег1я запоб1гання конфлтт1в. Аргументовано, що бтя витоюв ¡дег европейськог ттеграцп була ¡дея пан 'европегзму.
Ключовi слова: ¡дентичтсть, европейська ¡дентичтсть, Свропейський Союз, колективна ¡дентичтсть, пан 'европегзм.
У кшщ ХХ ст. у рiзних галузях гумаштарного знання спостер^аеться посилене зростання штересу до проблематики щентичносп, що актуалгзуе проблему осмислення феномену щентичносп в контекст пол^олопчного дискурсу. Це, зокрема, обумовлюеться тим фактом, що «щентичшсть як проблема виникае тд час змш, у ситуацп, коли вимагаеться об'еднати новою синтетичною щентичшстю традицшш „самоочевидш" щентичносп, створити нове соцюкультурне колективне Я, наприклад ту ж нащю-державу» [1].
Традицшш пщходи до аналiзу феномену щентичносп зосереджуються навколо поняття колективно! (сощально'1, етшчно'1, нацюнально'1 тощо) або шдивщуально! (особисто'1, персонально!) щентичносп, що обумовлюе спiвiснування рiзних експшкацш розумiння цього феномену (Т. Адорно, Дж. Барбер, З. Бауман, П. Бурдье, Е. Гщденс, Дж. Грей, А. Девю, Е. Ершсон, П. Г. Кшьманзегг, Р. Лассуел, Р. Маркузе, В. Мартьянов, С. Мо сковiчi, Дж. Тернер, О. Толкачов, Е. Фромм, В. Хьосле та ш.).
Мета статт1 полягае у виявленш прюритетних стратегий формування стльно! европейсько! iдентичностi. Завданням статтi виступае виявлення базових проблем та основних перспектив у формуванш стльно! европейсько! iдентичностi крiзь призму полiтологiчного дискурсу.
Непроста iсторiя краш Свропейського Союзу (€С) вимагае вiд европейцiв дотримання принципу толерантносп у практичнiй площиш задля уникнення конфлiктiв, що ставить на порядок денний проблематику формування стльно! европейсько! iдентичностi. При аналiзi европейсько! iдентичностi,
© Куц Г. М., 2014
зазначае О. Толкачов, прийнято видшяти два конкуруючих i взаемовиключних пiдходи [2]. Перший пщхщ, що виник на початкових етапах европейсько! штеграцп, означують «союзний нацiоналiзм». Його сутнiсть обумовлювалася тим, що вс краши, якi були учасниками европейсько! штеграцп на зорi створення €С, поеднувала спiльна iсторiя, територiя, культура. Це стало основою европейсько! iдентичностi. Слiд зазначити, що прихильники концепцп союзного нацiоналiзму доволi скептично ставилися до розширення европейського ствтовариства.
Утiм перетворення суто економiчного об'еднання в пол^ичне призвело до необхщносп пошуку нових критерпв европейсько! щентичносп. У ролi таких критерпв стала сприйматися спiльнiсть певних цiнностей: демократя, правова держава, повага вiдмiнностей (тобто толерантшсть). Але найвищою цiннiстю вважався шдивщ, а соцiальне
життя було покликаним слугувати для забезпечення його комфортних умов юнування. Такий — новий — пщхщ до розумшня европейсько'! iдентичностi отримав назву «патрютичний конституцiоналiзм». Означенi цiнностi актуальш для сучасного Евросоюзу.
Проблема щентичносп вельми важлива для ЕС, оскшьки, на думку нiмецьких дослiдникiв М. Яхтенфукса та Б. Колер-Кох, €С — це не лише шститут, що допомагае вдосконалити механiзми виршення спiльних проблем та конфлiктiв, «Европейський Союз
— це нормативний пол^ичний устрiй, що мае вирiшальний вплив на шдивщуальне та колективне життя» [3, с. 29].
Як зазначае П. Г. Кшьманзегг, сьогодш у цшому спостерiгаеться симпатiя до ще! европейсько'! едностi, втiм вона слабо окреслена. Основним недолгом функцiонування €С е «брак демократа», оскiльки через вщсутшсть европейсько'! партшно! системи «демократичний принцип, за яким правлячi мають регулярно звiтувати на виборах перед керованими, в пол^ичнш системi Свропейського Союзу значно призупинений» [4, с. 37]. Задля усунення «браку демократа» слщ зосередити увагу на проблемi спшьно! пол^ично! iдентичностi, оскiльки «демокра^я базуеться на конституцiйно та регулятивно заданому, понятийно колективному суб'ектi як такому» [4, с. 38]. На жаль, у Захщнш Еврот вщсутня полiтично наповнена iдентичнiсть европейцiв як европейщв. Вiдповiдно, формуванню европейсько'! щентичносп мае передувати процес побудови европейських iнституцiй та «европе!зування свiдомостi», що передбачае вщокремлення вiд неевропейського, бо саме у вщокремленш вiдбуваеться формування щентичносп.
На думку П. Г. Кшьманзегга, колективнi iдентичностi — явище набуте. Вони не е чимось природним, навпаки — це штучш феномени, яю змiнюються iсторично протягом тривалого часу. У спшьнот формування колективно! iдентичностi здiйснюеться на основi комумкацп, досвгду та пам'ятг. Спшьшсть цих засад забезпечуе появу традищй, якi сприяють становленню тривалих колективних iдентичностей. З ще! точки зору юнування тривало! европейсько! iдентичностi, згщно з П. Г. Кiльманзегrом, видаеться проблематичним, оскшьки Европа «не е ш спiльнотою комушкацп, нi досвщу, вона також е досить обмеженою як спiльнота пам'ятi» [4, с. 39].
Отже, видшимо три базових параметри формування колективних щентичностей: комушкащя, пам'ять, досвiд. Принагiдно зазначимо, що, по-перше, Европа не становить комушкативну спiльноту, оскiльки вона е багатомовною.
По-друге, у европейцiв вiдсутня спшьна пам'ять стосовно епохальних подiй, оскшьки кожна европейська кра!на мае власну ютор^ зi сво!м минулим, яке може не вписуватися в бажане спшьне минуле Европи. Ця пам'ять впливае i на сучасних европейщв. Адже роль постат! Наполеона для французiв суттево вiдрiзняеться вiд ^е! ролi, яку вiдiграе ця постать у пам'я^ нiмцiв чи поляюв. Друга свiтова вiйна також залишила рiзнi спогади у нiмцiв та англшщв. По-трете, спiльнiсть досвiду також можна вважати проблематичною, оскшьки всякий досвщ базуеться на моделях пам'ять Тобто сучасшсть ощнюеться, виходячи з юнуючих трактувань подiй минулого. В^м саме цей критерiй здатний наповнювати европейську iдентичнiсть у майбутньому (так, скажiмо, европейцi разом набувають спшьного досвiду, пов'язаного з використанням едино! валюти евро).
У формуваннi европейсько! щентичносп особливо! ролi набувае символiчна репрезентацiя спiльноi полiтики [5, с. 86]. Насамперед маються на увазi втзнаваш символи Европи: прапор (офщшний символ ЕС з 1986 р.), пмн Евросоюзу (вступ до «Оди радостi»
— фрагмент 9-i симфонп Бетховена на слова Шиллера). Певну роль у цьому контексп ввдграе також менш впiзнавана символiчна репрезентащя: день Европи — 9 травня (у 1950 р. 9 травня Р. Шуман виступив з декларащею щодо об'еднання «вшьних нацiй Европи»), девiз «Еднiсть у рiзноманiтностi» (з латини «In varietate concordia»), спшьна валюта, спшьний мережевий домен («eu» з 2005 р.).
Слiд зазначити, що бшя витокiв iдеi европейсько! штеграцп була iдея пан'европе!зму. Пан'европе!зм — вiд грец. pan — усе i Europe — Европа. Термш «пан'европе!зм» буквально трактують як те, що охоплюе всю Европу, стосуеться вае! Европи. Пан'европе!зм —
пол^ична доктрина, що вiдображаe iнтеграцiйнi процеси в Сврот [6]. В основi ще'' концепцп лежать ще'' створення загальноевропейських мiждержавних органiв, тому школи пан'европе'зм називають iдеологiею «об'еднано' Свропи». Iнодi пан'европе'зм трактують як щеологему, яка конструюе евроiнтеграцiйний дискурс. 1де'1' пан'европе'зму базуються на лiберально-демократичних засадах.
Виникнення ще'' пан'европе'зму пов'язане з iменем австрiйського графа Рiхарда Куденхове-Калерп, який пiсля Першо'' св^ово'' вшни обгрунтував цю теорiю у сво'й працi «Пан-Свропа» (1923 р.) [7], де закликав до об'еднання Свропи задля запоб^ання майбутшм загрозам: новш свiтовiй вiйнi, економiчнiй гегемона США, росшськш експансп. Пiд пан-Свропою Р. КуденховеКалергi мав на увазi Свропу не в географiчному чи культурному контекст^ а Свропу в поличному контекстi. Згодом Р. Куденхове-Калерп розвинув ще'1 пан'европе'зму у працях «Боротьба за Пан-Свропу» (1925 р.) та «Свропа прокидаеться» (1925 р.). Ц ще'' спричинили появу журналу «Пан-Свропа», який почав виходити з 1924 р. У жовтш 1926 р. вщбувся Перший конгрес Пан'европейського руху у Вщш, де було засновано Пан'европейський союз, базовим принципом якого стало об'еднання Свропи на основi едино'' економши та зовшшньо'1 полiтики, без кордонiв та митних бар'ерiв, без конфлiктiв на нащональному грунтi тощо.
Р. Куденхове-Калергi займався активним втшенням ще'' пан'европе'зму не лише в теоретичнш, але й у практичнш площинi. Цi ще'1 важко пробивали собi дорогу, оскшьки европейськi кра'ни боялися втрати суверештету. У 1929 р. на засщанш Лiги Нацiй було запропоновано план утворення СС на основi федерацп европейських народiв, утiм економiчна криза не дозволила втшити цi ще'1.
Друга свiтова вiйна вiдсунула на заднш план iдею пан'европе'зму, але вже в 1946 р. про необхщшсть створення Сполучених Штатив Свропи заявив У. Черчшь у промов^ текст яко'1 пiдготував Р. Куденхове-Калерп. Зусиллями Р. Куденхове-Калерп в 1947 р. було створено Свропейський парламентський союз, а в 1949 р. вш став одним iз iнiцiаторiв заснування Свропейсько'1 Ради у Страсбурзi — мiжнародноi оргашзацп консультативного характеру, метою яко'1 була економiчна консолщащя европейських краш.
1де'1 об'еднання Свропи тдтримував Р. Шуман — мшютр закордонних справ Францп — зпдно з планом якого у 1952 р. було сформовано Свропейське об'еднання вугшля та сталi (СОВС), що стало передумовою створення СС.
Видатш полiтики ХХ ст. сповiдували ще! пан'европе'зму (А. Брiан, У. Черчшь, Ш. де Голль та ш.). Членами Пан'европейського союзу в рiзний час були Альберт Ейнштейн, Генрiх i Томас Манн, Стефан Цвейг, Герхард Гауптманн, Райнер Марiя Ршьке, Франц Верфель, Артур Шнiтцлер, З^мунд Фрейд, Конрад Аденауер, Жорж Помпщу, Томаш Гаррiг Масарик та ш. На сучасному етапi Пан'европейський союз здшснюе свою дiяльнiсть у рамках рiзноманiтних полiтичних структур Свропи, зокрема в Свропарламеш!
Вагому роль у формуванш стльно'' европейсько'' iдентичностi ввдграе наявнiсть iндивiдуальностi, тобто цiннiсть окремо'' особистостi, п унiкальностi. На думку Е. Фромма, «iсторiя людства — це iсторiя зростаючо'' iндивiдуалiзацii» [8, с. 200].
Уперше паростки iндивiдуалiзму можна виявити ще в перюд Античностi пiд час правлiння Першла. Перiкл став на чолi Грецп пiсля правлiння грецького тирана Полшрата (VI - початок V ст. до н. е.), епоха якого вщзначилася орiентацiею на сприйняття новацш та неприйняттям давнiх звича'в. Згодом епоха Першла принесла гармонiю та порядок. Таю потрясшня грецького суспшьства, на думку Г. Тарда, спричинили появу iндивiдуалiзму, коли кожен брав на себе смшивють думати на власний розсуд, причому результатом ще' «смшивосп» стала поява фшософп [9, с. 293]. Фшософська школа стошв, розробивши iдею iснування волi, яка переважае колективну, тдшшла тим самим впритул до концептуального оформлення ще'' iндивiдуалiзму. Втiм усi цi паростки iндивiдуалiзму, сприяючи розвитку фшософп, майже не поширювалися на iншi сфери суспшьного буття.
Якщо заглибитися в подальшу — середньовiчну — ютор^ европейсько'' цившзацп, то середньовiччя «з одного боку, було структуроване й давало людиш вiдчуття впевненостi, а
з шшого — тримало п в кайданах. Але цi кай дани мали зовам не той характер, який притаманний авторитаризму i гнобленню наступних столт. Середньовiчне суспiльство не позбавляло шдивща свободи вже тому, що «шдивща» як такого ще не юнувало» [8, с. 45]. Життя людини було регламентоване суворими розпорядженнями, внаслщок чого в ранньому середньовiччi кожна людина була прикутою до свое! ролi в сощальному порядку, не маючи iнколи навт права одягатися так, як ш подобалося, чи споживати ту !жу, яку ш хотiлося. В епоху середньовiччя iндивiд не мiг вижити самостшно, оскiльки суспiльство не було диференцшованим. Iндивiд — частинка суспшьного органiзму. Його особистi якостi не мали змоги проявитися, i — що вкрай важливо — потреби в таких якостях навт не юнувало.
Поява шдивщуальносп в епоху Вщродження, згiдно з Г. Зiммелем, пов'язана зi змiнами в суспшьнш оргашзацп. Пiд iндивiдуальнiстю вiн розумiв «внутрiшне та зовнiшне звiльнення шдивща iз середньовiчних общинних форм» [10, с. 193]. Е. Фромм також пщкреслюе, що «у тзньому середньовiччi структура суспiльства та особистостi стала змшюватись. Gднiсть i централiзацiя середньовiчного суспiльства слабшали. У всiх класах суспшьства був помiтним розвиток iндивiдуалiзму, який впливав на всi сфери людсько! дiяльностi: на смаки i моди, на мистецтво i фшософш, навiть на теолопю» [8, с. 46]. Iндивiдуалiзм епохи Вiдродження Г. Зiммель називае «iндивiдуалiзмом вирiзнення», коли шдивщ, бажаючи приголомшувати i дивувати, самоутверджувався школи досить незвично. Саме в цей перюд серед людей поширилися (досi майже незнанi) прагнення до влади, слави, популярносп тощо.
Переосмислення проблематики iндивiдуалiзму привело до появи бшьш iндивiдуального поняття свободи, яке «визначаеться в перiод вщ Ренесансу до Реформацп, вiд Французько! революци до трiумфу лiбералiзму i рацiоналiзму» [11, с. 49]. Накопичення iндивiдуалiзму, процес його становлення завершуеться лише у XVIII ст. 1деалом iндивiдуалiзму стае не «вирiзнення», а свобода [10, с. 194], оскшьки недостатшсть суспiльних форм тогочасного життя обмежувала енергшшсть iндивiда. Пiд свободою малася на увазi природна рiвнiсть iндивiдiв, коли кожен iндивiд сприймався не як окремий диференцшований суб'ект, а як людина взагалг 1накше кажучи, кожен iндивiд прагнув досягти якогось досконалого унiверсального образу, створеного тогочасною епохою. Саме цей ушверсальний образ i нiвелював iндивiдуальнiсть, був «iндивiдуалiзмом едностi на противагу iндивiдуалiзму одиничносп» [10, с. 199], що виник у XIX ст. та розвинувся у XX ст.
Отже, проблематика iндивiдуалiзму стала одшею з базових у формуванш спшьно! европейсько! iдентичностi, причому саме завдяки християнству проблема ушкальносп окремого iндивiда стала ключовою для рiзних сфер суспшьного життя. Як зазначав М. Фуше, в епоху Нового часу настшно оголошуеться «примат iндивiда над сощальною групою (остання знаходиться на службi у першого), який знаходить свою лептимнють у евангелiчному iндивiдуалiзмi, що з'явився всупереч посередницькш волi церкви, берегиш однодумностi бiблiйних текстiв, i за пiдтримки Реформацп та римського права вщ Юстинiана до Наполеона» [11, с. 50].
Таким чином, з точки зору багатьох теоретиюв, у наш час шлях до европейсько! щентичносп лежить через усвщомлення власно! нацiональноi iдентичностi. «Вiдтак народи, яю на сьогоднi асоцiюють себе з Свропою, спочатку вирiшили сво! внутрiшнi проблеми, позбулися iсторичних образ, а лише потм стали повноправним членом велико! европейсько! сiм'i народiв» [2]. Проблематичнiсть формування спiльноi европейсько! iдентичностi детермiнуе появу рiзноманiтних пiдходiв до аналiзу означено! проблематики у пол^олопчному дискурсi («союзний нацiоналiзм», «патрютичний конституцiоналiзм» та iн.). Здiйснено аналiз концепцГ! П. Г. Кiльманзегrа, у контексп яко! видiлено три базових параметри формування колективно! iдентичностi: комушкащя, пам'ять, досвiд. У цiлому, формування спшьно! европейсько! iдентичностi, будучи спрямованим на уникнення конфлiктних ситуацiй, покликане сприяти виникненню порозумшня мiж европейцями.
Л1ТЕРАТУРА
1. Мартьянов В. С. Конфликты идентичностей в современном мире: о справедливости иерархических и плюралистических стратегий урегулирования [Электронный ресурс] / В. С. Мартьянов // Дискурс-Пи. Науч.-практ. альм. - Екатеринбург, 2005. - № 5. - С. 15-18. - Режим доступа: http://discourse-pm.ur.ru/avtor5/ martianovvs.php.
2. Толкачов О. Свропейська щентичшсть Украши [Електронний ресурс] / О. Толкачов. - Режим доступу : http://eu.prostir.ua/library/236196.html.
3. Яхтенфукс М. Урядування та створення шститупв / Маркус Яхтенфукс, Беата Колер-Кох // Свропейська штегращя / [уклад. М. Яхтенфукс, Б. Колер-Кох ; пер. з шм. М. Яковлева]. - К. : Вид. дiм «Киево-Могилянська академiя», 2007. - 394 с. : ш. - С. 9-29.
4. Кшьманзегг П. Г. 1нтегращя та демокрапя / Петер Граф Кшьманзегг // Свропейська штегращя / [уклад. М. Яхтенфукс, Б. Колер-Кох ; пер. з шм. М. Яковлева]. - К. : Вид. дiм «Киево-Могилянська академiя», 2007. - 394 с. : ш. - С. 33-50.
5. Семененко И. С. Метаморфозы европейской идентичности / И. С. Семененко // Полис. - 2008. -№ 3.- С. 80-96.
6. История Панъевропейского союза [Электронный ресурс] // PANEUROPA.ru. - Режим доступа: http://www.paneuropa.ru/home.php?id=1&lang =.
7. Куденхове-Калерги Р. Н. Пан-Европа [Электронный ресурс] / Рихард Н. Куденхове-Калерги // PANEUROPA.ru. - Режим доступа: http://www.paneuropa.ru/home. php?id=4&lang=.
8. Фромм Э. Бегство от свободы / Эрих Фромм ; [пер. с англ. ; общ. ред. и послесл. П. С. Гуревича].
- М. : Прогресс, 1989. - 272 с.
9. Тард Ж. Законы подражашя (Les lois de limitation) / Ж. Тард ; [переводъ съ французскаго]. - С-Петербургъ : Издаше Ф.Павленкова, 1892. - 372 с.
10. Зиммель Г. Индивид и свобода / Георг Зиммель // Избранное. Т. 2. Созерцание жизни / Георг Зиммель ; [пер. с нем.]. - М. : Юрист, 1996. - С. 193-200.
11. Фуше М. Европейская республика. Исторические и географические контуры / Мишель Фуше ; [пер. с фр. В. П. Серебренникова и Т. Н. Серебренниковой]. - М. : Междунар. отношения, 1999.
- 168 с. : ил.
ФОРМИРОВАНИЕ ОБЩЕЙ ЕВРОПЕЙСКОЙ ИДЕНТИЧНОСТИ: ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ
Куц Г. М.
Акцентировано внимание на проблематичности формирования общей европейской идентичности. Указано, что при анализе европейской идентичности принято выделять два конкурирующих и взаимоисключающих подхода: «союзный национализм» и «патриотический конституционализм». Осуществлен анализ концепции П. Г. Кильманзегга, в контексте которой выделено три базовых параметра формирования коллективной идентичности: коммуникация, память, опыт. В целом, формирование общей европейской идентичности рассматривается как стратегия предупреждения конфликтов. Аргументируется, что у истоков идеи европейской интеграции была идея панъевропеизма.
Ключевые слова: идентичность, европейская идентичность, Европейский Союз, коллективная идентичность, панъевропеизм.
FORMATION OF A COMMON EUROPEAN IDENTITY: PROBLEMS AND
PROSPECTS
Kuts G. M.
The attention is focused on problems of a common European identity framing. It is noted that while analysing the European identity it's agreed to def ne two competing and mutually exclusive approaches: the «union nationalism» and «patriotic constitutionalism». The analysis of P.G.Kilmanzehha's concept has been made and in its context three basic parameters of the formation of collective identity were outlined: communication, memory, and experience. In general, the formation of a common European identity is seen
as a strategy of confl ict prevention. It's proved that at the origins of the idea ofEuropean integration there was a pan-European idea.
Key words: identity, European identity, European Union, collective identity, panEuropean idea.
