CC BY
17
3. Ясвин В. А. Образовательная среда: от моделирования к проектированию / В. А. Яс-вин. — М., 2001. — 365 с.
4. Education for a Sustainable Future: A Paradigm of Hope for the 21st Century (Innovations in Science Education and Technology) / [ed. by Keith A. Wheeler and Anne Perraca Bijur. — Springer, 2000. — 282 p.
ИННОВАЦИОННЫЕ ПРИНЦИПЫ ФОРМИРОВАНИЯ
ОБРАЗОВАТЕЛЬНОЙ СРЕДЫ ВЫСШЕГО УЧЕБНОГО ЗАВЕДЕНИЯ В КОНТЕКСТЕ НОВОЙ ОБРАЗОВАТЕЛЬНОЙ ПАРАДИГМЫ
Панфилов А. Ю., Савченко О. А.
Проанализированы некоторые принципы и пути построения инновационной образовательной среды, без чего сегодня в рамках высшего учебного заведения невозможно подготовить высокопрофессионального специалиста и сформировать гармонично развитую личность.
Ключевые слова: инновационное образование, базовые компетенции, образовательная среда, прогрессивно-гуманистическая парадигма образования.
INNOVATIVE PRINCIPLES OF DEVELOPING HIGHER EDUCATIONAL ENVIRONMENT IN THE CONTEXT OF NEW EDUCATIONAL PARADIGM
Panfilov O. Yu., Savchenko O. O.
The article considers some principles and ways of creating innovative educational environment in higher educational establishments which is aimed at the development of a skilled specialist and harmonious personality.
Key words: innovative education, basic competences, educational environment, progressive and humanistic educational paradigm.
УДК 130.2
О. В. Бурлука, кандидат фшософських наук, доцент
РОЗВИТОК САМООСВ1ТНЬО1 АКТИВНОСТ1 В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВ1ЧЧЯ
До^джено самоосвтню активтсть в епоху Середньовiччя. Реконструкця образу i духу культури Середньовiччя дае змогу виявити детермтацт становлення та розвитку самоосвти особистостi в цьому тит культури i його вплив на розвиток особистостi та и творчоI дiяльностi.
Ключовi слова: самоосвта особистостi, самоосвтня активтсть, стратеги самоосвти, моделi самоосвти.
26
© Бурлука О. В., 2010
Актуальтсть проблеми. Одшею з найважливших складових життя сучасно1 людини е постiйне засвоення та генерування шформаци. Сучасне суспiльство стае суспiльством iнноваторiв. Тому можна простежити актуаль-шсть процесу самоосвiти особистостi в сучасному суспiльствi, що зумовлено тенденцiею И домiнування в розвитку освiти як сощального iнституту та виду дiяльностi.
Незважаючи на те що проблему самоосвгги особистостi розглядали бага-то науковщв, наприклад, А. Айзенберг, А. Громцева, В. Лозовой, I. Рщковець, Г. Сершэв, Г. Зборовський, О. Шуклша та iн., все ж таки процес виникнення самоосвiти, И iсторичний розвиток у контекстi сощокультурно! динамiки до-слвджено не було. Тому ми ставимо за мету проаналiзувати розвиток основних технологш, стратегш i моделей самоосвiти в конкретно -юторичних типах культур i придшити особливу увагу розгляду самоосвiти особистосп в куль-турi епохи Середньовiччя.
Важливою умовою активiзацil самоосвiти особистосп е досввд самооць нювання i самоконтролю, прогнозування результату i аналiзу наявних спосо-бiв його досягнення, як1 стимулюють виникнення зацiкавленого ставлення до дiяльностi i до самого себе як и суб'екта. Однiею з характеристик ща наста-нови е ставлення людини до свого мюця i становища у системi суспiльних i виробничих ввдносин, самовдосконалення i саморозвитку.
Iсторiя розвитку феномену самоосвии особистостi тiсно пов'язана з ю-торiею культури. Культурно-iсторичний контекст самоосвии особистостi лiквiдуе вiдокремленiсть знань i укорiнюе !х у сощальному i нацюнально-етнiчному грунтi, геополгтичному просторi та iсторичному часi. Саме тому конкретно-юторичш епохи слад розглядати не тiльки як суспiльно-економiчнi формаци, а й як соцiально-культурний феномен. Звертаючись до них, ми не тшьки в1дображуемо конкретний стан епохи, адже у мiру власних можливос-тей реалiзуемо свiй iсторичний досвщ що може стати пiдгрунтям створення образу майбутньо! соцiокультурноl реальностi. Тому виникае необхщшсть дослiдити самоосвiтню актившсть та 11 вплив на творчють в рiзнi соцiокуль-турнi епохи.
В штори феномену самоосвiти привертае увагу надзвичайно складна епоха раннього Середньовiччя. Цей перiод характеризуеться не тшьки сощально-полггачними суперечностями, а й яскраво вираженою культурною неоднорiднiстю: у суспiльствi межували i перетиналися античшсть та хрис-тиянська культура. У школах, як i ранiше, вчили твори античних авторiв, як i ранiше, юрбу глядачiв приваблювали спортивш змагання, цькування звiрiв, перегони колюниць та театральнi вистави. У судах виступали ритори, в Афi-нах i Олександрil читали лекцil фшософи. Це був перiод початку релшйно-морально! самоосвiти. Людина цiеl епохи була повна напружених релiгiйних шукань, оскiльки зароджувалося чернецтво, у монастирях Сгипту та Сирil
християнсьш заповщ осмислювалися i реалiзовувалися як норми повсякден-ного життя.
Духовна традищя християнства пов'язана з уявленням, вадповадно до якого не всi, а тшьки деяш особливi iндивiди е носшми загально1 iстини бут-тя i тiльки !м доступна ютина. Християнство пiднiмалося над соцiальними, класовими суперечностями, духовна еднiсть людей досягалася единою вiрою, об'еднуючою силою стали «святий дух» i його носи.
Серед християнських мислителiв Середньовiччя одне з провадних мiсць належить 1оанну Златоусту (347-407). Вiн був не тшьки блискучим i талано-витим проповадником, а й неабиякою особиспстю, живим втiленням свое1 суперечливо1 епохи, яку вш докладно i виразно вiдобразив на сторiнках сво-!х добутк1в. Твори Златоуста вплинули на культуру Вiзантil i Давньо1 Руа, де вони користувалися особливою популяршстю. Проблемi виховання i освiти Златоуст незмшно придiляв увагу в сво1х проповедях, i саме це характеризуе всю його творчiсть.
З погляду ютори самоосвiти значення твору Златоуста зi збiрника «Злато-струй» «Про марнославство i про те, як повинно батькам виховувати дггей», або в росшському варiантi «Про вскормлеше чад», тощо полягае в тому, що у ньому вперше послшовно викладено тi принципи i пвдходи, як1 характери-зували середньовiчне ставлення до освинього процесу. В цьому сенсi твiр Златоуста е ушкальним i його дiйсно можна назвати машфестом середньо-вiчноl самоосвiти.
У багатьох проповедях Златоуста сформульовано критику формального i поверхового ставлення до освии, коли пiклуються лише про те, щоб дiти росли в достатку, коли освпу розглядають лише як споаб кар'ерного росту, заробику та iн. Сам Златоуст уважав виховання найбшьшим iз мистецтв: «Тому що не може бути мистецтва бшьшого, н1ж це. Так, як що може зрiвня-тися з цим для того, аби впорядкувати душу i сформувати розум юнака» [4, с. 34]. Ця переконашсть у надзвичайно широких можливостях виховання i самоосвiти пов'язана з новим динамiчним сприйняттям людини, характерним для монотепму, що затверджував як основну iстину iдею створення свiту.
I якщо античнi мислителi, як правило, зосереджували увагу на освiтi (на-вiть Платон розглядав виховання як результат особливо1 освiти), то для християнства моральне i релшйне виховання виявлялося важливим само по собг Зрозумiло, Златоуст придiляв увагу насамперед вихованню, особливо саме емоцшним аспектам педагогiчного впливу — вихованню почутлв i душi. Говорячи про це, вш переосмислюе iдею Платона про виховання громадян iдеального полюу. Для Златоуста не полiс уподiбнюеться особистостi, а осо-бистiсть становить цiлий особливий свiт [5, с. 24]. У цих його словах дуже рельефно виявляються iндивiдуалiзм i психологiзм Середньовiччя, оск1льки вивiльнення особистосп, прагнення до самопiзнання i самовдосконалення
дають можливють морального створення особистостг Ця 3ar0CTpeHÍCTb осо-бистого сприйняття, глибоке невдоволення сьогоденням, прагнення радикально змшити свое становище у свт сприяють сaмоосвiтнiй aктивностi осо-бистостi. Сaмоосвiтa епохи Середньовiччя була викликана прагненням люди-ни шзнати i змiнити себе. Внутрiшня духовна реальшсть була для не! важли-вiше за реaльнiсть зовнiшню.
Зречення вГд пов'язаних Í3 повсякденним свггом задоволень i помислiв, що не вщповвдали моральному iдеaлу, — це та цша, яку людина повинна була заплатити за знаходження власно! особистостi, i багато хто тодi до цього прагнув. Сaмоосвiтa Середньовiччя була способом збереження i змщнення того зв'язку, що вiдповiдно до уявлень мислителiв тГе! епохи з'еднував люди-ну з Богом i був гаранпею порятунку особистостi у свт обману та тлшня. 1снування цього зв'язку, виявлення його за допомогою самоосвгга залежали вГд людини, оскiльки на мiсце одноманггао! мшливосл античного космосу iз законами, що не шдлягають змiнi, приходить новий динашчний всесвiт — всесвiт занепаду, стaрiння та руйнування, але разом з тим прогресу i духовного сходження — всесвiт, у якому людинi вiдведено активну роль.
Самоосвггая aктивнiсть того перiоду спрямована на одержання знань про Бога, на самотзнання i самовдосконалення людини для того, аби наблизити-ся до Бога. Мотиващя, рушiйнa сила самоосвгга грунтувалися на середньо-вiчнiй упевненосп в рaцiонaльностi Бога.
У теолопчно орiентовaнiй £врош для релiгiйних мислителГв, таких як Псевдо-Дiонiсiй Ареопaгiт, Блаженний Августин (354-430), Пьер Абеляр (1079-1142), Тома Аквшський (1225-1274), Мейстер Экхарт (1260-1327) та гн., було безсумшвним, що знання — вГд Бога, що не людина опановуе знання, а знання опановуе людину. Предметом науки е вище благо, тобто шзнання Бога. «Вш i шхто, i саме Буття, Буття всякого буття, СутнГсть усього сущого, Природа всяко! природи. ВГн е пгдставою ВсесвГту, джерелом Природи, тому що Природа i ВсесвГт походять Гз Нього. ОскГльки природа е буттям, вона являе собою Його вираз, тому вона i е Бог» [1, с. 130], оскшьки для Середньо-вГччя Бог стосовно людини виступае, як особистГсть, як чиншсть, приймае ii форму. ВГн олюднюеться разом з людьми i для них. Ця спокойна i довГрлива вГра, моральне почуття, здоровий глузд роблять людину вГльною, вГра, що вона е образом i подобою свого Творця, i тому вгд природи мудра i добра.
Духовне життя раннього СередньовГччя в £врош вГдзначено Гснуванням i взаемодГею двох основних традицш: свГтсько!, що спираеться на дохристи-янськГ, насамперед «варварсьш», погляди, i церковно!, що бере початок Гз БГблп. Складовою частиною цих традицш були уявлення про виховання. Осередком церковно! традицп в VII ст. стали монастирГ, де ченщ виробляли нову педагопку, засновану на розумГннГ дитячо! психологП. Збшьшилася, збагатилася новими жанрами повчальна литература. Поряд Гз виховними лис-
тами з'явилися «зерцала» з 1'хньою прямою дидактикою, систематичним ви-кладом для свггських oci6 основних постулапв християнсько1' етики, у тому числГ поглядiв церкви на виховання. 1нший метод, яким користувалися каро-лингсьш моралiсти, впроваджуючи цi постулати у свщомють аристокралв-мирян, — дидактика непряма: часткове втшення норм церковно1 моральнос-тi в iдеалiзованому образi «праведного ченця», оголошеного прикладом для наслщування.
У меровингський час виховання залишалося справою сiм'ï, соцiальноï групи (придворне середовище), почасти церкви. Напришнщ VIII — на початку IX ст. учеш-клГрики, що тяжши до двору Карла Великого, виступили з обмеженою, але наполегливою програмою релiгiйно-етичних перетворень, що спиралася на тдтримку держави. Йшлося про виховання всього сустль-ства в послгдовно християнсько-церковному дусi пгд керiвництвом освГчено-го дух1вництва. Ця програма враховувала реальностi буття рiзних соцiальних верств, указувала сучасникам способи праведного, богоугодного життя для мирян. У першу чергу вона була звернена до iмперськоï аристократiï, пово-дження яко1' на чолi з монархом i в суспiльному, i в сiмейному життi повинно було стати прикладом для вах свггських осiб. Уперше виховання стало справою держави, предметом королiвського законодавства (каштуляри i церковного законодавства, санкцiонованого королiвською владою). Iон Орлеанський i диякон Алкуш звертаються з моральними настановленнями. Фундаментом 1'х освпи було вивчення Священного Писання. Багато в чому завдяки Алкушу двiр Карла Великого став центром високоï культури, значно перевершивши щодо цього двори вах колишшх франкських монархiв. Законодавство про школи — одна з найважливших заслуг Карла.
Метою реформи освгга було не тшьки шдготування грамотних мирян для адмшстративного апарату iмперiï. Iз творГв Алкуша i юридичних пам'яток зрозумшо, що прилучення до латинсько1' грамоти та шших елементiв антично1' освiченостi розглядалося як необхгдна основа для головного в розвитку людини — релейного i морального виховання. Бажаючи шдкреслити його важливiсть i прюритетшсть, церковнi моралiсти схильш були навиъ проти-ставляти його свггськш освт. Теган зазначав, що — епископи — вихадщ з низГв намагаються в рГзш способи пгдняти, зробити рГвними аристократiï сво1'х низкородних родичГв, i для цього одних женять на знатних ж1нках, шших же навчають вшьним наукам [1, с. 230].
Релтйне виховання аристократ, що вже одержала свггську освгту, не зводилося до цих елементарних вимог. Алкуш вггае мирян, що читають Писання. У трактат — «зерцалЪ» «Про батьк1в i пороки», адресованому графу Бре-тонсько1' марки Вгдо, вш пише: «Старанне читання очищуе душу. Хто хоче за-вжди бути з Богом, повинен часто молитися i читати. Адже коли ми молимося, то самГ говоримо з Богом, коли ж читаемо, то Бог говорить з нами» [4, с. 53].
Саме релшйна освгтня i самоосвгтня дiяльнiсть у цю епоху була одшею iз найвпливовiших форм саморегуляци знання. 1нтегруюча функцiя релшйно! самоосвггаьо! дiяльностi виступала як одна з основ сощального життя. Так, самоосвгта у контекстi середньовiчно! культури створила людину, яка прагне релiгiйних ютин, осягае божественну мудрiсть.
Самоосвiтня дiяльнiсть i релiгiйна складова знання справляли визначаль-ний регулятивний вплив i на iншi форми сощально! активност людини. Оскшьки основною цiннiстю, або принципом, середньовiчно! культури е Бог, то фiлософiя, наука, право являли собою тшьки подальше розроблення абсо-лютних заповвдей християнства. Пол1тична оргашзащя в 11 духовнiй i свггськш сферах була переважно теократичною i базувалася на релт!. Сiм'я, як свя-щенний релiгiйний союз виражала ту саму фундаментальну цiннiсть. Навпъ органiзацiя економiки контролювалася релiгiею. Панукта звича!, спосiб життя, мислення шдкреслювали свое негативне або байдуже ставлення до по-чуттевого свгту, його багатства, радощiв i цшностей. Почуттевий свiт роз-глядався тшьки як тимчасовий «притулок людини, в якому християнин усьо-го лише мандрiвник, що прагне досягти вiчно! обителi Бога i шукае шлях, як зробити себе пдним того, щоб увiйти туди». Тобто штегрована частина се-редньовiчно! культури була не конгломератом рiзних реалiй, явищ i цiнностей. Вона була единим цшим, всi частини якого виражали той самий вищий принцип об'ективно! дiйсностi i значущостi: несшнченшсть, надчуттевють, над-розумнiсть Бога. Бога всюдисущого i всемогутнього, всевидючого, абсолютного, справедливого, прекрасного, творця свпу i людини.
У результатi дорослшання европейського розуму, пов'язаного з поширен-ням культури, в основi яко! лежало поняття «рацюнальносл», у надрах сус-пiльства виникла iдея, що привела до появи перших ушверситепв. Хоча ю-торiя !хнього виникнення мрячна, контекст, що визначив !хню долю, цiлком очевидний: вiн був обумовлений розвитком мют Швшчно! 1тали. Вщроджен-ня писемного права саме у тих мюцях, де починаючи з 1075 р. розгорнулися основш поди, пов'язане з найбiльшою политичною конфронтацiею папства й iмперi!.
Ключовою подiек у цьому зв'язку став сам факт створення унiверситетiв у Болонь! (XI ст.) i Париж1 (XII ст.). Незважаючи на наявш мгж ними розхо-дження, щ унiверситети були найбiльш популярними аж до шнця Середнiх вiкiв.
Ушверситет у Болонь! — найстарiший ушверситет Свропи. Точну дату його виникнення встановити не вдалося. Болонський ушверситет успадку-вав давнi традицi! шдготування правознавцiв. У Болонь! приватнi школи права дiяли вже iз друго! половини XI ст. Специфiка Болонського ушверси-тету головним чином полягала в тому, що студенти, яш навчалися в Болонь!, були люди доросл^ часто зi знатних амей, часом вони вже обiймали п чи
iншi посади i одержували бенефщп. Вони встановили повний контроль над оргашзащею та nepe6iroM занять. Саме вони наймали викладачiв, укладаю-чи з ними щорiчнi контракти, в яких застерталася сума виплачуваного ними гонорару, встановлювався порядок читання окремих книг з юриспруденции тобто в 1хнш дiяльностi щодо одержання знань домiнував чинник самоос-вiти.
Факт виникнення моделi унiверситету юридично1 спрямованосп вiдiграв важливу роль у широкш консолiдацiï юристiв у рiзних державах Захвдно1 £вропи. Жак Верже, який дослвджував цю проблему, зауважуе, що об'еднання в унiверситет було гаранпею взаемодопомоги студентiв, ïхнього захисту ввд утискав з боку мiсцевих жителiв i влади [3, с. 103].
Паризький унiверситет виник пiзнiше Болонського i яшсно вiдрiзнявся ввд нього. Своïм виникненням Паризький унiверситет був зобов'язаний школам, якi з'явилися в Парижi наприкiнцi XI ст. У цей час у мшп шнували традицiйнi церковнi школи, головною серед яких була школа кафедрального собору Нотр-Дам.
Наприкшщ XII ст. щ школи переживали перюд розквпу. Швидке, слабко контрольоване збiльшення юлькосп учнiв спричинило виникнення низки проблем як матерiального (житло, харчування), так i штелектуального характеру. Неконтрольована чисельшсть шкiл i безладнiсть навчання в них при-звели до ïхнього об'еднання в унiверситет чинностями духiвництва та мунь ципально1' влади.
Церковна влада разом iз викладачами розробили вимоги: обов'язковi програми, суворi iспити i одержання гарантiй проти безладного створення нових шкш. Паризький ушверситет був унiверситетом магiстрiв, тобто фе-дерацiею шкiл, в яких мапстри, маючи у своему розпорядженн особисту владу над своïми учнями в рамках окремоï школи, за допомогою рад i офь цшних осiб колективно управляли усiма студiями, додержуючись загальних правил навчання i складання iспитiв. Класична модель ушверситету, що виник у лонi церкви, синтезувала цшносл грецького, латинського та iудейсько-християнського свiту, якi надалi виразилися в гуманiзмi епохи Вiдродження. Вона орiентувалася на так1 цiнностi, як пдшсть людини, ще-ал ам% обов'язок працювати, нацiональнi цiнностi, на економiчне та по-лiтичне життя.
Висновки. Виникнення iнституту вищо1' освгти, трансформацiя педаго-гiчноï практики, формування високого статусу освiченостi в суспiльствi вплинули на самоосвiтню дiяльнiсть. Змша соцiальноï ролi освiти пiдвищила статус самоосвии. Поглибилася неоднорiднiсть самоосвiтньоï дiяльностi, пов'язана iз становими i статусними характеристиками ïï суб'екта. Розвиток теоретичного (зокрема, природознавчого) знання, з одного боку, i активне
формування буржуазно! трудово! iдеологi! — з другого продовжили диферен-щацш самоосвiтнiх стратегiй i моделей залежно вiд характеру працi та виду дiяльностi. Домiнуючою технологiею залишалася комушкативна, технологiя самоосвiтнього читання як читання рукописних книг була доступна тшьки вибраним представникам прогресивних верств населения, знап.
Слад зазначити, що, незважаючи на догми, як1 панували в перюд Середньо-вiччя, починаючи з ХП-ХШ ст. европейська наукова i технiчна думка розви-ваеться, перевищуючи досягнення попереднього етапу. Це було пов'язане з тдйомом, що намиився у кра!нах Свропи, продуктивних чинностей, зб№-шенням мiст i виникненням системи ремiсничого виробництва. Було створено водяш i вiтрянi двигуни, вдосконалено виробництво i оброблення зал1за. У лабораторiях алхiмiкiв, що марно шукали споаб виготовлення золота, ввд-бувалися вiдкриття в галузi хiмi!.
У свою чергу подiбнi кроки пвдготували виникнення в перiод тзнього Середньовiччя мануфактурного виробництва, що стало колискою нових бур-жуазних ввдносин. Подорож1 та iншi контакти вщграли важливу роль у роз-ширенш м1жнародних зв'язк1в, у надрах астрологи виникали зачатки науково! астрономi! — щ та iншi розробки шдготували епоху великих вiдкриттiв ХУ-ХУТ ст. Динамiзм соцiалъного життя ще не став нормою в епоху Серед-ньовiччя, тому домiнуюча орiентацiя на вщтворення знання суперечить ходу гстори. Суперечностi м1ж минулим i сьогоденням, сьогоденням i майбутнiм iнiцiюють зростання самоосвiтньо! активностi.
Таким чином, самоосвггая активнiсть культури Середньовiччя спрямова-на на одержання знань про Бога, самошзнання i самовдосконалення людини, аби наблизитися до Бога. Релтйна стратепя справляла визначальний регуля-тивний вплив i на iншi форми сощально! активностi людини. Розвиток при-родознавчого знання, виникнення шституту вищо! освии, трансформацiя педагогiчно! практики, формування високого статусу освiченостi вплинули на самоосвггаю дiяльнiсть i становлення нових стратегш самоосвiти особис-тостi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бессмертный Ю. Л. Художественн^1й язык средневековья / Ю. Л. Бессмертный. — М., 1982. — 354 с.
2. Бурлука Е. В. Самообразование личности как социально-педагогическая проблема : монография / Е. В. Бурлука. — X. : ЧПИ «Новое слово», 2008. — 180 с.
3. Верже Ж. История средневекового университета / Ж. Верже // Вестн. высш. шк. — 1992. — № 1. — С. 98-106.
4. Гаспаров М. Л. Памятники средневековой латинской литературы. IV — IX века / М. Л. Гаспаров. — М., 1970. — 320 с.
5. Культура Византии IV — первая половина VII века. — М., 1984. — 307 с.
РАЗВИТИЕ САМООБРАЗОВАТЕЛЬНОЙ АКТИВНОСТИ В ЭПОХУ СРЕДНЕВЕКОВЬЯ
Бурлука Е. В.
Исследована самообразовательная активность в эпоху Средневековья. Реконструкция образа и духа культуры Средневековья позволяет детерминировать становление и развитие самообразования личности в этом типе культуры, его влияние на развитие личности и ее творческой деятельности.
Ключевые слова: самообразование личности, самообразовательная активность, стратегии самообразования, модели самообразования.
DEVELOPMENT OF SELF-EDUCATIONAL ACTIVITY DURING AN EPOCH OF THE MIDDLE AGES
Burluka E. V.
In clause self-educational activity during an epoch of the Middle Ages is investigated. Reconstruction of an image and spirit of culture of the Middle Ages allows to make determination of becoming and development of self-education of the person in the given type of culture and its influence on development of the person and its creative activity.
Key words: self-education of the person, self-educational activity, strategy of self-education, model of self-education.
УДК 14:391.96
Ю. Ю. Калиновський, доктор фшософських наук, доцент; Е. А. Кальницький, кандидат фшософських наук, доцент
ПОЛ1ТИЧНИЙ ТЕРОРИЗМ ЯК 1НДИКАТОР ДЕФОРМОВАНО1 ПРАВОСВ1ДОМОСТ1
Розглянуто полтичний тероризм як тдикатор деформаци правосвiдомостi. Увагу акцентовано на особливостях способу мислення та мотивацтних мехатзмах носив такого типу свтосприйняття. Доведено, що деформащя правосвiдомостi ви-никае не тыьки на основi iндивiдуальних психологiчних настанов, а й тоталтарних iдеологiй, релгйних культiв, де у рiзних формах закладено ксенофобсью iде'í, на Грун-тi яких виникаютьрелШйш й полтичш деструктивт культи як деформоват систе-ми свтогляду та свтосприйняття.
КлючовI слова: полтичний тероризм, деформащя правосвiдомостi.
Актуальшсть проблеми. Серед найбшьш вагомих глобальних проблем сучасносп, яка турбуе сьогодш науковщв бшьшосп кран свпу, е полпичний
34 © Калиновський Ю. Ю., Кальницький Е. А., 2010
