CC BY
474
УДК 130.2
О. В. Бурлука, кандидат фшософських наук, доцент
САМООСВ1ТА ЯК ОДИН 13 ЗАСОБ1В САМОВИЗНАЧЕННЯ ОСОБИСТОСТ1
Окреслено проблеми самовизначення особистост1 в сучасних умовах, усв1домлення свого м1сця в житт1, в сустльств! 1 роль самоосв1ти в цьому процеа.
© Бурлука О. В., 2014
Ключовi слова: самоосвта особистост1, самоосв1тня д^яльтсть, самоосвтня активность, саморозвиток, самовдосконалення, самовизначення особистост1.
Актуальтсть теми. Проблема самовизначення особистосп в сучасних умовах е надзвичайно актуальною i своечасною. Сучасш економiчнi i сощальш умови життя вимагають вiд особистосп швидко орiентуватися в iнформацiйному простор^ постiйно навчатися, творчо мислити, бути комушкативними, вмiти приймати нестандартнi ршення. Для того щоб робити усвщомлений вибiр i нести за нього вщповщальшсть, бути здатними реалiзувати свш особистий потенцiал, необхiдно спiввiднести сво'1 власнi особливостi i можливостi з вимогами майбутньо'1 обрано'1 дiяльностi на основi особистого самовизначення. У самовизначенш особистостi величезна роль вiдводиться самоосвт i самовихованню як результату самоосвгти. Змiна мети i завдань трудово'1 дiяльностi змiнюе й основну мету осв^ньо! дiяльностi — формування творчо'1 особистостi. Тому основним завданням сучасно'1 освiти е перехiд до творчих методiв навчання. Головним компонентом такого навчання стае самоосвта.
Стутнь до^дження проблеми. Аналiз лiтератури щодо встановлення сутносп самовизначення особистостi (Л. I. Божович, Т. М. Буякас, О. Д. Володимирська, М. Р. Пнзбург, В. Е. Клочко, В. В. Краевський, Д. А. Леонтьев, И. Я. Лернер, Н. А. Логшова, Н. С. Пряжников, С. Л. Рубшштейн, В. Ф. Сафш, Г. Д. Селевко та ш.) дае можливють визначити це поняття як самостшний вибiр людиною свого життевого шляху, цiлей, цiнностей, моральних норм, майбутньо'1 професп i умов життя здшснюеться за допомогою пiзнання, виявлення й аналiзу сво'1'х можливостей, здiбностей, схильностей, iнтересiв i установок, усвщомлення свого мiсця в життi, в сустльсга. Аналiз лiтератури щодо встановлення сутносп поняття самоосвiти (А. В. Баранников, Ю. К. Бабанський, Л. С. Виготський, Ф. К. Громцева, В. П. Зинченко, Е. П. Глы'н, П. Ф. Каптерев, В. А. Караковський, В. О. Лозовой, И. А. Мещерякова, Б. Ф. Райський, С. Л. Рубшштейн, М. Н. Скаткш, В. I. Слободчиков, В. Д. Шадршов, Е. А. Шуклина, П. I. Пщкасистий, Д. Б. Ельконш та ш.) дозволяе зробити висновок, що самоосвта — це цшеспрямована, самостшна, систематична тзнавальна дiяльнiсть людини щодо розширення i поглиблення сво'1'х знань, удосконалення наявних i набуття нових умiнь, навичок, способiв дiй, стосункiв.
На думку педагопв, психологiв i соцiологiв, для справжнього особистого самовизначення потрiбна самоосвтня дiяльнiсть, що задовольняе потребу в самотзнанш, пiзнаннi й особистому росл. Тому автор ставить за мету дослщити зв'язок самоосвiти особистостi iз самовизначенням людини.
Готовнiсть до особистого самовизначення е штеграцшною характеристикою особистосп i базуеться на здiбностi до самотзнання, самощентифшацп, самореалiзацii, передбачае можливють побудови системи iндивiдуальних взаемодiй зi свiтом i конструктивного iндивiдуального розвитку.
Саморозвиток особистосп, людських сутнiсних сил — один iз проявiв дiяльноi сутностi людини. Самоосвiта особистостi як одна з форм саморозвитку людини е вщносно
вщособлена дiяльнiсть, свiдомо належна i керована суб'ектом, необхiдна для забезпечення шформащею iнших життевих процесiв i рiзних видiв дiяльностi. Як вид (тип) дiяльностi вона виникае i розвиваеться у мiру iснування iнших титв i видiв дiяльностi. Поза людською дiяльнiстю немае i не може бути самоосвгти. За своею яюсною визначенiстю самоосвiта особистостi — це дiяльнiсть щодо забезпечення iнформацiею шших видiв дiяльностi. За допомогою шформацп, отримано'1 шляхом самоосвiтньоi дiяльностi, забезпечуеться здшснення всiх типiв, видiв, форм iндивiдуальноi людсько'1 дiяльностi.
Розглядаючи самоосв^у особистостi як специфiчний вид дiяльностi, слiд звернути увагу на дослщження проблеми дiяльностi, здiйснене П. Смирновим. Вш вважае, що е елементарш рiзновиди дiяльностi, найтiснiшим чином пов'язаш з життедiяльнiстю суб'екта, дiяча. 1х можна знайти, помiчае П. Смирнов, якщо розглянути, заради чого або кого здшснюеться дiяльнiсть [2; с. 38]. На його думку, щ елементарш рiзновиди дiяльностi виявляються при розглядi просто'! ситуацп, коли в наявносп е: 1) дiяч; 2) щось «шше» (людина, суспiльство, природа, Бог i тому подiбне) i 3) сам процес дiяльностi. Виходячи з цього вiн вважае, що, по-перше, дiяльнiсть може бути засобом або необхщною умовою iснування самого суб'екта дiяльностi або деякого вищого за суб'екта початку. Тодi ми можемо говорити про об'ективно необхщну дiяльнiсть. Перший рiзновид об'ективно необхщно'1' дiяльностi — це та, що забезпечуе юнування або самореалiзацiю суб'екта у свт. Е можна назвати «одяльшстю для себе», суб'ектоспрямованою дiяльнiстю або скорочено — «егодiяльнiстю». Другий рiзновид об'ективно необхiдноi дiяльностi — «альтердiяльнiсть», або «дiяльнiсть для шшого» — та, що спрямована на затвердження або iснування вищого за безпосереднього дiяча початку (будь то шша особа, суспiльство, Бог). Можна назвати п «службовою дiяльнiстю» або просто «службою». По-друге, дiяльнiсть може мати за мету саму себе i виступати як вшьна витрата життевих сил самого дiяча. Тодi — це «гра» [4, с. 39-43]. Якщо розглянути види дiяльностi, запропоноваш П. Смирновим, то ми можемо припустити, що вони виконують щодо юнування дiяча рiзнi функцп. Егодiяльнiсть забезпечуе задоволення найрiзноманiтнiших потреб суб'екта ^ матерiальних, i духовних) i робить можливим його юнування.
Альтердiяльнiсть надае сенс iснуванню суб'екта, зв'язуючи його зi свiтом i звiльняючи вiд самотностi. Гра надае юнуванню суб'екта радiсть i моральне задоволення вщ здiйснення дiяльностi.
Виходячи iз зазначеного, ми можемо зробити висновок, що в самоосв^нш дiяльностi присутнiми е функцiональнi риси вах перелiчених видiв дiяльностi. Тобто шдивщ переживае радiсть вiд результатiв самоосвгти. Така дiяльнiсть суспiльно корисна, ^ безумовно, в нiй переважають риси егодiяльностi. Поперше, самоосвiтня дiяльнiсть завжди рацiональна для самого дiяча. Оскшьки вiн сам ставить собi мету власно'1' дiяльностi те, якою б безглуздою вона не здавалася шшим, суб'ективно вона завжди цiлком осмислена. По-друге, оскшьки шдивща, що займаеться самоосв^ою, не обтяжують придуманi кимось шструкцп, вiн сам розробляе способи досягнення сво'1'х цiлей. Самоосвiтня дiяльнiсть здатна до швидко'1' змiни i розвитку, особливо якщо е яюсь додатковi зовнiшнi умови (конкуренцiя або ш.), якi стимулюють 1! оновлення. По-трете, шдивщ, що прагне поставлено'!' 1м мети, сам контролюе власш дп i сам пiклуеться про належну яюсть дiяльностi.
Розумiння дiяльностi як специфiчного способу вiдношення людини до св^у базуеться на тому непорушному фактi, що людське буття е життям у культурi. Формування людини передбачае засвоення норм культури, його подальша життедiяльнiсть базуеться на володшш цими нормами. 1сторичний громадський розвиток, здiйснюваний людьми, обумовлюеться творчим винаходом нових культурних норм i парадигм. По сутi, категорiя дiяльностi у прибiчникiв дiяльнiсного пiдходу (Г. С. Батищев, Г. П. Щедровицький) фшсуе це безперечне фактичне положення, незважаючи на ютотш вiдмiнностi в його осмисленш [1; с. 90, 5; с. 84-85].
Розглядаючи дiяльнiсть як специфiчно людський вид вщношення до дiйсностi, y paмкaх дiяльнiсного пiдходy пеpедyсiм слiд виходити з того, що цей тип вщношення до дшсносп визнaчaeться не бюлопчно заданими, а iстоpично в^обленими соцiокyльтypними пpогpaмaми. Дiяльнiсть, що пеpедбaчae соцiокyльтypнi пiдстaви, пеpедyмови i ноpми, може здiйснювaтися i здiйснюeться на двох piвнях або в двох pежимaх. Це дiяльнiсть, пов'язана з освоeнням i викоpистaнням, а так само зaстосyвaнням виpоблених в iстоpичномy pозвиткy соцiокyльтypних способiв змiни i пеpетвоpення дiйсностi, зaфiксовaних y певних yстaновкaх, ноpмaх, пpогpaмaх, якi задають деякy пapaдигмy дiяльностi [1; с. 91-92]. Такого pодy детеpмiaцiю дiяльностi pозглядaли y сво'1'х пpaцях А. Н. Леонтьeв i П. Я. Гaльпеpiн. Вони вважали, що зовшшш пpичини пpямо i безпосеpедньо, а не чеpез внyтpiшнi умови детеpмiнyють pозвиток людини. Подiбне виведення випливae з дано'1 теоpiï im^^ma^^ оскшьки ïï aвтоpи не визнавали ютотну pоль спадкових, генетичних зaвдaткiв y pозвиткy людини. З цим можна поспеpечaтися, оскiльки достовipно внyтpiшнe в онтогенезi pозпочинaeться з цих завдатюв i саме вони складають початков^ нaйпеpшi умови людсько'1 дiяльностi. С. Л. Рубшштейн, Б. М. Теплов i ïx yчнi обгpyнтyвaли висновок пpо те, що тaкi завдатки i e пеpвиннi внyтpiшнi умови, яю спочатку гpaють iстотнy pоль у pозвиткy людей, що здiйснюeться на основi piзниx видiв людсько'1 aктивностi [2; с. 341].
Таким чином, як загальш xapaктеpистики дiяльностi слiд зазначити: по-пеpше, пpинципово новий, тшьки людинi властивий спосiб взaeмодiï iз сеpедовищем, що полягae у ствоpеннi людиною умов свого юнування, оскiльки вона не знаходить ïx готовими в пpиpодi. По-дpyге, це особливий споаб iснyвaння i pозвиткy само! людини, ïï життeвиx сил i здiбностей. По-тpетe, особлива властивють i здaтнiсть людини, специфiчний вид i фоpмa ïï життeвоï активносп, що iстотно вiдpiзняються вiд ytix життeвиx пpоцесiв тим, що цiлеспpямовaно змiнюють i пеpетвоpюють свiт, на основi освоeння i pозвиткy наявних фоpм кyльтypи.
1накше кажучи, вже сама схильшсть до тих чи шших зовнiшнix дiй iстотно залежить вщ внyтpiшнix умов. Тобто «внyтpiшнi умови виступають як пpичини (^облема сaмоpозвиткy, сaмоpyйнaцiï, pyшiйнi сили pозвиткy, джеpелa pозвиткy пеpебyвaють у самому ^оцес pозвиткy як його внyтpiшнi пpичини), а зовнiшнi пpичини виступають як умови, як обставини» [3; с. 29]. Отже, внyтpiшнi умови виступають як почaтковi пiдстaви люд^^ дiяльностi, обумовлюють певний спосiб вщношення до св^у, i, тим самим, спpямовaнiсть дiяльностi, ïï оpieнтиpи. Сaмодетеpмiновaнa дiяльнiсть вистyпae як спpямовaнa на змшу i пеpетвоpення дiйсностi.
Самоосв^ня дiяльнiсть, по-пеpше, e онтологiчнa кaтегоpiя люд^^ pеaльностi (а не ^иватна фоpмa ïï активносп), вона завжди суб^ктна; у ща фоpми дiяльностi e свiй власник, aвтоp (твоpець) i pозпоpядник (оpгaнiзaтоp). Не бyвae сaмоосвiтньоï дiяльностi безсyб'eктноï. По-дpyге, самоосв^ня дiяльнiсть завжди пpедметнa (чи об^ктна); ця ïï влaстивiсть вкaзye на те, що вона завжди pозгоpтaeться в деякому вже попеpедньомy ^ост^ь Вона пiдкоpяeться деяким об'eктивним умовам свого пеpебiгy: вона пластична i згщна вiдносно свого об'eктa; вона с^ямована i доцiльнa. Виходячи з того, що самоосв^ня дiяльнiсть — це ^оцес пiзнaння нaвколишньоï дшсносп шляхом самостшного отpимaння знань, слщ зауважити, що сaмоосвiтa (i як автономне явище, i як складова шших видiв дiяльностi) e фоpмою оpгaнiзaцiï' i pеaлiзaцiï пpоцесy тзнання людини, виступаючи його соцiaльною пеpедyмовою й умовою здiйснення.
У pезyльтaтi пpискоpення темпiв pозвиткy сyспiльствa в умовах pинковоï економiки людина вистyпae активним сyб'eктом на pинкy ^ащ. Тому необxiдно вpaxовyвaти в pозвиткy вiтчизняноï освiти той факт, що сьогодшшня базова освiтa повинна сфоpмyвaти вмiння вчитися i здобувати знання в^одовж усього життя. Це дозволить у майбутньому вщносно легко освоювати новi пpофесiï', сфоpмyвaти здaтнiсть пpоектyвaти пеpспективи свого зaгaльнокyльтypного особист1сного pозвиткy, виpобити системнi компоненти сaмоpегyляцiï (цiлеспpямyвaння, моделювання, планування, сaмоконтpоль i сaмокоpекцiю). Але в умовах жоpсткого pеглaментy навчання фоpмyвaння цих навичок видaeться
неможливим. У навчальних програмах не выводиться спещального часу для оволодiння ефективними способами навчально-пiзнавальноi дiяльностi, методам самонавчання i самоосвiти — ними, як правило, оволодiвають стихiйно.
Самоосвiта тривалий час розумiлася як знання, що набуваються поза навчальним закладом шляхом самостiйноi роботи. На нашу думку, немае пщстав протиставляти самоосв^у й осв^у, оскiльки самоосвiтою можна займатися i в навчальному процесi, вдосконалюючи i поглиблюючи його. Велике значення мае проблема оволодшня рацiональними прийомами самостiйноi навчально! дiяльностi, формування навчально-дослiдницьких умiнь та навичок самостiйноi навчально! роботи. Навчити самоосвiтi в процес освiти — важливе завдання сучасного осв^янського простору.
Змiна цшеспрямування освiти вiдбулася вiд передачi фактичних знань i алгоритмiв до передачi i розвитку способiв дiяльностi щодо взаемодп iз зовнiшнiм i внутршшм свiтом. Для вирiшення протирiччя мiж швидким темпом приросту знань у сучасному свт й обмеженими можливостями 1х засвоення iндивiдом у системi сучаснох освiти потрiбно поступово переходити до максимального розвитку здiбностей людини, саморегуляцп i самоосвiти. На щ основнi показники якостi сучасного осв^нього процесу i нацiленi новi осв^ш стандарти. Метою сучасноi освiти е засвоення закономiрностей явищ i процеав, багатьох способiв дiй, у тому чист i способiв самостiйного здобування знань i 'хнього практичного використання.
Висновок. Таким чином, головне завдання самоосв^и — самостшний розвиток i вдосконалення особистосп для максимальноi пiдготовки п до життя; побудова особистостi, здатноi не лише тзнавати iснуючий свiт, але i цiлеспрямовано змiнювати його на краще. В основi самоосвiти лежать прийоми дiяльностi, особистi мотивацп i установки, якостi й умiння. Вважаючись вищою формою задоволення пiзнавальноi потреби особистост^ самоосвiта пов'язана з проявом значних вольових зусиль з високою мiрою свщомосп й органiзованостi, прийняттям внутр^ньо'! вiдповiдальностi за свое самовдосконалення. Знання, що здобувалися шляхом самоосв^и, дуже мщно зберiгаються в пам'ят i продуктивно реалiзуються.
Самостiйне набуття знань, здатнiсть до пiзнавальноi дiяльностi лежать в основi творчих процеав: самонавчання i самоосвiти. Самонавчання е початковим етапом самоосв^и. Самонавчання i самоосвiта нацiлюють особистiсть на об'ективне тзнання дiйсностi, на самопiзнання, самооргашзащю i самовизначення — процеси, що е показниками зршосп особистостi. Тому самоосв^а виступае засобом особистого самовизначення i самовдосконалення, оскiльки сприяе розвитку рiзних сфер особистостi (штелектуально:!, вольово'1 емощйно:1, мотиващйно:1) i базових якостей людини (цшеспрямованосп, органiзованостi, працьовитостi, сили вол^ наполегливостi та iн.).
Л1ТЕРАТУРА
1. Батищев Г. С. Деятельностная сущность человека как философский принцип // Проблема человека в современной философии / Г. С. Батищев. - М., 1969. - С. 73-145.
2. Рубинштейн С. А. Принцип творческой самодеятельности / С. А. Рубинштейн // Учен. зап. высш. шк. г. Одессы. 1922 г. Т. 2 // Вопр. психологии. - 1986. - № 4. - С. 341.
3. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. - 2-е изд. - М. : Педагогика, 1976. - С. 23-39.
4. Смирнов П. И. Общественный дух как фактор развития общества / П. И. Смирнов // Преемственность и общественный прогресс : материалы Всерос. науч. конф. 21-23 мая 1992 г. - Архангельск, 1992. - С. 30-52.
5. Щедровицкий Г. П. Исходные представления и категориальные средства деятельности / Г. П. Щедровицкий // Разработка и внедрение автоматизированных систем в проектировании. - М., 1975. - С. 84-85.
САМООБРАЗОВАНИЕ КАК ОДНО ИЗ СРЕДСТВ САМООПРЕДЕЛЕНИЯ
ЛИЧНОСТИ
Бурлука Е. В.
Обозначены проблемы самоопределения личности в современных условиях, осознание ею своего места в жизни, в обществе и роль самообразования в этом процессе.
Ключевые слова: самообразование личности, самообразовательная деятельность, самообразовательная активность, саморазвитие, самосовершенствования, самоопределения личности.
SELF-EDUCATION AS ONE OF FACILITIES OF SELF-DETERMINATION OF PERSONALITY
Burluka O. V.
The problems of self-determination ofpersonality in modern terms, realization of the place are marked in life, in society and role of self-education in this process.
Key words: self-education of personality, self-education activity, self-perfection, self-determination ofpersonality.
