CC BY
77
УДК 1(450)(091)+1(71)(091)
Лущ У.1., мапстрант кафедри icTopii' фшософи ® (e-mail: ulyana. lushch@gmail .com) Лье1еського нацюнального утеерситету ¡мет 1вана Франка
ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ПРОЦЕСУ СЕКУЛЯРИЗАЦИ У СУЧАСН1Й ЗАХЩНОФШОСОФСЬКШ ДУМЦ1 (У КОНЦЕПЦ1ЯХ ДЖАНН1 ВАТТ1МО ТА ЧАРЛЬЗА ТЕЙЛОРА)
У дангй статт1 розглядаються ное1 трактуеання секуляризацтного процесу у сучастй зах1дноф1лософськ1й думц1 на приклад1 концепцш Дж. Ватт1мо та Ч. Тейлора. Здтснюеться пор1еняльний анал1з критичного тдходу обох фыософ1е до класичного трактуеання секуляризацп як лшйного занепаду релтйног е1ри та практики у сетоеому масштабi тд еплиеом розеитку науки та супутшх йому модершзацп, урбатзацп та тдустр1ал1зацп. Висетлюються особливостi переосмислення поняття секуляризацп е ноеих сощокультурних умоеах та його еизначення як яеища, породженого самою релшею.
Ключовi слова: секуляризащя, релшя, християнстео, "ослаблення буття", стритуал1зац1я Б1блп, "змта стате е1ри", сустльстео.
Вступ. Проблема фшософського обгрунтування секуляризаци е надзвичайно актуальною не лише у соцюкультурному та поличному аспектах в рамках зумовлено! сучасними обставинами потреби конструктивного аналiзу попередшх теорш секуляризаци та формування нових, яю б краще вщображали ситуацш у свт та вщповщали на новi виклики сучасност^ Проблема секуляризаци актуальна також у особисткнш площиш, оскшьки те чи шше li тлумачення здшснюе вплив на самовизначення та самоусвщомлення людини в аспектах l! вщношення до суспiльства, до трансцендентного, до рел^шно! традици та моральних цшностей. У сучасному свiтi спостерiгаеться перманентна духовна криза та пошук ново! духовност внаслiдок втрати цiлiсного розумшня особистостi у ХХ ст. Пщставою ситуаци, яка склалася у минулому стол^т^ вважають процес секуляризацп, в результат якого трансцендентна основа, здаеться, зникла з сучасного розумiння св^у та людини.
Впродовж ста рокiв тсля свое! першо! появи у пращ М. Вебера "Протестантська етика та дух каmталiзму" (1905 р.) поняття "секуляризащя" стало одним iз центральних об'ектiв фiлософських та наукових дослщжень. У рамках соцюлоги ХХ ст. проблема секуляризаци розробляеться у працях Р. Белли, П. Бергера, С. Брюса, Е. Дюркгайма, Т. Лукмана, Т. Парсонса, Е. Трьольча. Важливим е психоанал^ичш дослщження З. Фройда, Е. Фрома та К. Юнга. Емтричш дослщження нових релййних рухiв та концепцш секуляризаци здшснеш У. Байнбрщжем, М. Грiлi, М. Лшсетом, Д. Мартiном, Дж. Мелтоном, Б. Ушсоном. У захiдноевропейськiй фшософи найбшьш
® Науковий кер1вник - професор Пашук А.1.
206
вагомий внесок у дослщження дано! проблематики зробили М. Бердяев, Р. Генон, У. Джеймс, А. Камю, Ж. Маргтен, Ж.П. Сартр, М. Унамуно.
Теорiя секуляризаци як вимирання релМ у результат переходу вщ мiфу до Логосу довго залишалася безальтернативною, оскшьки, як зазначае Ю. Габермас, опиралася на три правдоподiбних мiркування: по-перше, науково-техшчний прогрес сприяе формуванню антропоцентричного розумшня "розчаклованого" свiту та каузального трактування емтричних фактiв; по-друге, у зв'язку з функцюнальною диференцiацiею суспiльних тдсистем релiгiя, втiлена у церквi як сощальному iнститутi, втрачае вплив на рiзнi сфери суспiльного життя i переходить у площину приватного, шдивщуального вибору людини; по-трете, високий рiвень загального добробуту в iндустрiальних та постiндустрiальних суспiльствах збiльшуе вiдчуття екзистенцшно! безпеки, наслiдком чого е втрата потреби у вiрi як засобi спiлкування з вищими чи космiчними силами з метою зменшення життевих ризиюв [3, №4, с. 1].
Однак факти сощально-культурно! дiйсностi друго! половини ХХ -початку ХХ1 ст. суперечать класичнiй теори секуляризаци, заснованш на впевненостi, що релйя зникне у свiтовому масштабi тд впливом модершзаци. Багатовекторна дiяльнiсть 1вана Павла II (антикомунiстична, миротворча, спрямована на мiжконфесiйний дiалог) сприяла тому, що особа Папи Римського стала популярною навт серед некатолиюв i невiруючих. Виникло чимало нових нетрадицшних релiгiй i культiв (Трансцендентальна медитащя, церква Об'еднання, саентологiя тощо), спостер^аеться активна мiсiонерська дiяльнiсть вiдгалужень протестантизму (баптизм, свщки Сгови та ш.), вiдбуваеться поширення нехристиянських релiгiй Сходу (шду!зм, сикхiзм, даосизм, та ш.), дедалi впливовiшими на Заходi стають iсламськi общини [1, с. 55]. Також великого значення у сучасному свт набувае паломництво, зокрема, що дуже важливо, iз залученням молодо
Стае очевидно, що релiгiя не зникла, а навпаки претендуе на вагоме мкце у суспiльному житп. Таким чином актуалiзуеться проблема переосмислення теори секуляризаци. Неможливо заперечити, що секуляризащя - це процес, який тривае досi, однак постае питання: чим насправдi е секуляризацiя?
Мета статт1 - здiйснити компаративний аналiз трактування процесу секуляризаци у концепщях представникiв сучасно! захщнофшософсько1 думки Джанш Ваттiмо та Чарльза Тейлора.
1. Критика класично*1 теорй' секуляризацй'.
Дж. Ватпмо категорично заперечуе трактування секуляризаци як смерп або забуття релМ. Вiн стверджуе, що сьогоднi е щонайменше три пiдстави говорити про вщродження релМ. Перша пiдстава виникае всередиш само1 науки. Наслiдком науково-техшчного розвитку е поява нових i надзвичайно складних питань передусiм у сферi бiоетики та екологи. Вчеш дедалi частiше стикаються з межовими питаннями буття, яю неможливо виршити виключно логiчним, рацiональним шляхом, але якi потребують певних якiсних критерив. У цьому випадку, переконаний Дж. Ватпмо, тiльки релiгiя може стати 1хшм
207
джерелом. Друга тдстава мае сощальний характер. Вона полягае в тому, що релйя набувае вагомого значення у виршенш проблеми щентичносп сощальних груп. Ця проблема загострилася в результат розвитку тзнього iндустрiального суспiльства та переходу до стану аноми, тобто нестабiльного стану суспiльства, який виникае тодi, коли старi цiнностi вже втраченi, а новi ще не визрiли. Релйя за даних обставин виконуе терапевтичну функщю для соцiальних груп, стае стшким грунтом, на якому вони можуть знайти вихщ iз складно1 ситуаци. Третя пiдстава полягае в тому, що зникають фiлософськi тдстави ате1зму [2, с. 98-100]. Дж. Ватпмо пояснюе, що в епоху постмодерну вщбуваеться "ослаблення буття", тобто зникають метанаративи, цшсш фiлософськi системи, що претендують на тзнання об'ективно ютинно1 структури дiйсностi, законiв та ктори, iстина набувае герменевтичного характеру [2, с. 30]. Метафiзика розчиняеться, а отже зникае ате1зм, оскшьки твердження, що Бога немае, е метафiзичною претензiею на пiзнання об'ективно1 iстини [2, с. 8].
Дж. Ватпмо пропонуе нове прочитання Ф. Нщше та М. Гайдегера, цих двох вагомих критиюв метафiзики та християнства. Вш наголошуе, що теза Ф. Нщше про "смерть Бога" не мае ате1стичного забарвлення, оскшьки в такому випадку вона б мала метафiзичний характер. Ф. Нщше не стверджуе, що Бог взагалi не кнуе, а констатуе "смерть" метафiзичного, морального Бога, даючи поштовх руйнаци метафiзики та обгрунтування фшософського ате1зму, яку у ХХ ст. продовжуе М. Гайдегер, та сприяе появi нового релiгiйного досвiду [2, с. 19, 22].
Ч. Тейлор погоджуеться з Х. Казановою, який у пращ "Публiчнi релки у сучасному свт" розрiзняе два визначення поняття "секуляризацiя". У першому випадку секуляризащя розглядаеться як процес приватизаци релки, тобто процес, в ходi якого релiгiя покидае публiчну сферу та переходить у площину особистого вибору конкретное' людини. У другому випадку секуляризащя визначаеться як функщональна диференщащя сощальних систем, зокрема держави, економжи, науки, осв^и тощо, та 1хне звiльнення вiд впливу релкшних норм та iнститутiв. В обох визначеннях секуляризацiя усвiдомлюеться як процес лшшного спаду християнсько1 вiри та практики [6, с. 779]. Однак Ч. Тейлор не погоджуеться з таким класичним трактуванням. Вш доводить, що сьогодш навпаки розширюеться гамма вiрувань у трансцендентне; менша кшьккть людей вiрять у Бога як особу, тодi як бiльшiсть переконаш у iснуваннi Безособово1 Сили. Тобто сьогодш набувають поширення релкшш переконання, що виходять за межi ортодоксального християнства, зростае вплив релкш схщного походження, однак вiра не зникае i не занепадае [6, с. 513]. Ч. Тейлор вважае, що класична теорiя секуляризацй не враховуе специфжи iснування релiгil у сьогоденш, тому формулюе власний пiдхiд до визначення поняття секуляризаци.
2. Нове трактування поняття "секуляризащя".
Розглядаючи вiру та невiру не як ворогуючi теори, а як способи життя людини, канадський фшософ Ч. Тейлор стверджуе, що секуляризащя - це змша сташв вiри [6, с. 4, 423]. Вш наголошуе, що у захщнш цивiлiзацil вiдбувся
208
важливий поворот вщ на1вно1 впевненост як в атеютичних, так i в теютичних позищях, до рефлекси [6, с. 12, 21]. Вщтепер мвiра в Бога бшьше не аксiоматична. С альтернативи" [6, с. 3]. Вiра стала одним варiантом вибору у множит шших. Сьогоднi кожна людина повинна самостшно робити свiй вибiр i вiдстоювати його.
Ч.Тейлор стверджуе, що секуляризацiя у веберiвському розумiннi, тобто секуляризащя як "розчаклування" свiту, е iманентним процесом для само! рел^п, а точнiше для християнства, i вперше проявляеться ще у Середньовiччi в рамках схоластики. Перший крок у напрямку секуляризаци вш вбачае у фшософи Томи Аквшського. Вщкриваючи Арiстотеля для християнського свiту, св. Тома переймае його защкавлешсть природою як такою та концепцш автономiзацil природи, згщно з якою кожна створена Богом рiч мае власну форму, тобто власний щеал досконалоси, який вона прагне реалiзувати. Таким чином вщбуваеться змiщення акценту з дш Бога на створену Богом впорядковашсть у природi, яка вщтак дiе самостiйно [6, с. 91-92]. Другим кроком, вважае Ч. Тейлор, було заперечення томютсько! автономiзацil природи у номiналiзмi. Номiналiсти вважали, що така концепщя обмежуе всемогутнiсть Бога та Його незалежну Волю, оскшьки з не! випливае, що одного разу створивши речi та 1хш сутноси, тобто 1хш власнi форми досконалоси, бiльше не може !х змiнити. В. Оккам та його послщовники вважали, що Бог завжди мае вiльно визначати, що е добро та досконалють для певно! речi. Таким чином людина повинна довщуватися не про нормативнi зразки, яю виявляються у речах, але за допомогою iнструментального розуму тзнавати вищi цiлi Творця, через яю Бог виявляе себе у свт. Саме така точка зору, доводить Ч. Тейлор, сприяла мехашзаци науково! картини св^у, починаючи з доби Вщродження [6, с. 97-98]. Третш крок в напрямку до секуляризаци вщбувся завдяки новiй штерпретаци особи Христа. Тривалий час Христос розглядався як Суддя, Пантократор. Проте у тзньому Середньовiччi Вiн став "людяним Христом", "страждаючим Христом", Христом, що прийшов у свiт як брат. Така змша у побожностi мала два секуляризацшш наслiдки: по-перше, новий погляд на людину як на ушкальну, особливу особу, що в подальшому зумовив перевагу iндивiдуального над загальним, яка стала визначальною рисою захщно1 культури; по-друге, це евангелiчний поворот до свiту, який передбачав активну суспшьну дiяльнiсть та проповщь з метою наблизити свiтських людей до Христа [6, с. 93-94].
Таким чином Ч, Тейлор тдсумовуе, що вс назваш зрушення у напрямку секуляризаци мали теологiчний мотив, вщтак секуляризащя не е виключно зовшшшм щодо релт1 наслiдком розвитку науки та супутнiх йому модершзацп, урбашзаци та iндустрiалiзацil. Секуляризацiя, за Ч. Тейлором, мае релййш передумови, що виникають в межах захщного християнства та християнсько1 фшософи.
Дж. Ватпмо розглядае секуляризацiю як наслщок "ослаблення" буття та заперечення метафiзики, що супроводжуеться вiдродженням ново1 релййност^ Секуляризацiя, на його думку, е здшсненням призначення релшп - "втшенням" (kenosis) Бога, що виражаеться у розчиненш сакрального, "смертi"
209
метафiзичного Бога фiлософiв. Таким чином секуляризащя - це "етзод icTopiï спасшня" [2, с. 55]. Бог юнця процесу секуляризаци, вважае Дж. Ватпмо, бiльше схожий на Бога Старого Завпу, оскшьки "його трансцендентнiсть сприймаеться як неосяжшсть для розуму, як парадоксальнiсть та таемниця" [2, с. 49]. Церква, стверджуе палшський мислитель, засуджуе секуляризащю як забуття вiри, тому що Церква дотримуеться буквального тлумачення Бiблiïï, тодi як секуляризацiя виражае потребу спiритуалiзацiï Бiблiï, тобто ïï продуктивноï iнтерпретацiï, яка полягае не лише у проникненш в оригiнальний смисл тексту, але головним чином передбачае суттеве доповнення до тексту, його збагачення та конкретизащю. Таким чином Дж. Ватпмо робить висновок, що секуляризащя не е альтернативою християнству, навпаки, вона е продовженням, долею християнськох' традици.
Як бачимо, Дж. Ватпмо та Ч. Тейлор дають рiзнi визначення секуляризаци та наводять рiзнi аргументи на користь власного трактування секуляризацшного процесу, однак обидва фшософи наполягають на релкшнш природi процесу секуляризаци i доводять, що остання зародилася у лонi захщного християнства.
3. 1сторичн1 етапи процесу секуляризаци.
Дж. Ватпмо посилаеться на вчення Йоахiма Флорського (XII ст.) про три етапи ютори. Перший етап - епоха Отця, Творця всього кнуючого, це перюд рабства, мучеництва, страху та панування закону, символiчно його можна трактувати як епоху Старого Завпу. Другий етап - стан благодат, в якому основними щнностями е вiра та послух, це епоха Сина, що зшшов у свп, отже, це перюд Нового Завпу. Третьою е епоха Духа, епоха споглядання, в якш пануе свобода, любов до ближнього та духовний розум, що сходить вщ обох текств Святого Письма [2, с. 38-39]. Калабршський абат передбачае близький прихщ епохи Духа, i саме в цьому передбаченш Дж. Ваттiмо вбачае актуальшсть його вчення для сучасностi, оскшьки воно утверджуе юторичшсть та незавершешсть спасiння. Дж. Ваттiмо акцентуе, що процес секуляризаци - це здшснення умов, яю наближають нас до епохи Духа. Отже, сучасшсть як секуляризащя е, на його думку, початком епохи Духа, оскшьки стали очевидними ïï ознаки, що проявляються сьогодш як завершення метафiзики та "ослаблення" буття, як утвердження цшносп свободи i любов^ боротьба з насильством та потреба новоï штерпретаци бiблiйних текстiв [2, с. 40, 44].
З метою окреслення особливостей процесу секуляризаци на рiзних етапах захiдноевропейськоï ютори та визначення його специфжи у сьогоденнi Ч. Тейлор здшснюе теоретичне конструювання трьох щеальних моделей: Доби Ancien régime, Доби Мобшзаци та Доби Автентичностi. Канадський фiлософ зазначае, що кожне европейське суспшьство по-своему проходило секуляризацiйний шлях, проте, оскшьки неможливо охопити ва особливосп даного процесу у кожнш европейськiй краïнi, вiн визначае головш тенденцiï та характеристики, певною мiрою спiльнi для всiеï Захiдноï Свропи.
Поняття Ancien régime Ч. Тейлор запозичуе з французь^ iсторiï, в межах якоï воно позначае дореволюцшну, монархiчну соцiально-полiтичну систему у Франци XIV - XVIII ст. Згщно з концепцiею Ч. Тейлора, доба Ancien
210
régime характеризуе певний тип суспшьства, що був поширеним у Сврот до XVI ст. Одшею з основних рис дано1 епохи е принцип iepapxiï, встановлено1 Богом, як на небi, так i на землi, що охоплював Bci сфери життя людини. Вщповщно суспiльство розглядаеться як органiзм, найменшою клiтиною якого е церковна парафiя. Кожен iндивiд мае своï, ч^ко визначенi статус та роль. Зв'язок шдивща i3 суспiльством як цшим - опосередкований, оскiльки людина може належати до цiлого виключно шляхом приналежност до якоïсь з його частин (верстви, шституци), а вщтак шляхом залежностi вiд того, хто перебувае на вищш iерархiчнiй сходинщ [6, с. 438, 460]. Свгг сприймаеться як сповнений реально кнуючих духовних сутностей, як "зачаклований", цей термш Ч. Тейлор вживае в якост антонiма до веберiвського поняття "розчаклований свгг" i позначае ним ситуацш чiткого розмежування сакрального та мирського, в результат якого Бога уявляють присутнiм у виключно сакральних мiсцях (наприклад, у церквi). Надзвичайно вагомими у землеробському контекстi доби Ancien régime е колективний ритуал та "народна релйя" (синкретизм християнства та язичницьких вiрувань), тому неминучим е розрив мiж способами духовного життя простолюду та ел^и (духовенства та аристократи), яка прагне викоршити магiчнi, нехристиянськi елементи "народноï рел^и", тобто здiйснюе "розчаклування" i таким чином розпочинае процес секуляризацп [6, с. 440 - 446].
Доба Мобшзаци (XVI - перша половина ХХ ст.) знаменуеться виникненням та розвитком громадянського або дисциплшарного суспшьства. Це модель суспшьства "прямого доступу", в межах я^' шдивщ стае активним, вшьним суб'ектом дiï, який самостшно вирiшуе об'еднатися з шшими i таким чином стае ствтворцем суспiльства. У соцiальнiй сферi актуалiзуеться поняття Божого Задуму, вiдтак завдання громадян полягае в тому, щоб реалiзувати його шляхом побудови такого суспшьства, яке б вщповщало цьому Божественному Задуму. Як наслщок, Бог покидае сферу сакрального i вщтепер перебувае у суспiльствi. Процес мобшзаци виражаеться у появi нових форм колективноï дiï, полiтичних та церковних структур, у поштовху до змши соцiальних уявлень людей [6, с. 445, 447]. На даному етат вщбуваеться злиття нацiональноï iдентичностi та релiгiйноï приналежностi [6, с. 458].
Доба Автентичност розпочинаеться у 60-х роках ХХ ст. i тривае досг Вона передуЫм характеризуеться вщчуттям втрати та розладу, що е наслщками багатьох соцiокультурних змiн, зокрема: зниження громадянськоï активностi та довiри у суспiльствi, поширення споживацькоï культури, високоï соцiальноï та географiчноï мобшьноси, виникнення нуклеарноï сiм'ï в результат змiни сiмейних цiнностей, поява ЗМ1 тощо. За даних умов поширення набувають експрессiвiзм та iндивiдуацiя, Ч. Тейлор зазначае, що щ процеси не е новоутвореннями, вони вже мали мкце у захiдноевропейськiй ктори. "Експрессiвiзм був винаходом Романтизму кшця XVIII ст. Впродовж Х1Х ст. штелектуальна та творча елiта шукала автентичний, справжнш спосiб життя та самовираження. Новим е те, що цей вид самоорiентацiï став масовим явищем" [6, с. 473]. У добу Автентичност акцент змщуеться в бж Я та його суб'ективностг Домiнантним стае прагнення "бути собою", вщкрити власний
211
автентичний життевий шлях. Нова духовшсть протиставляеться релки, оскшьки шституцшна релйя розглядаеться як владна структура, що наперед визначае та обмежуе шдивщуальний духовний пошук. Виникае явище '^ри без приналежностi", яке полягае в тому, що люди вiрять у Бога i навпь iдентифiкують себе з певною конфеЫею, не будучи при цьому активними членами жодно1 релкшно1 спiльноти [6. с. 508, 518].
4. Мкце та роль християнства у сьогоденнь
Дж. Ватпмо зазначае, що християнство навпь в рамках захiдного свпу бiльше не виконуе роль цементуючого компоненту. Воно стало одшею зi сторiн конфлiкту. Сьогоднi християнство мае вибiр: або продовжувати утверджувати себе лише як одну зi свгтових релiгiй, диференцiюватися вiд iнших релкш в аспектi догматики та моралi i поглиблювати свою роль як одного iз каталiзаторiв конфлiкту, або реалiзовувати свое свiтське покликання. Останне, на думку Дж. Ватпмо, полягае в тому, щоб в якост основи захщно1 цившзаци, якою безперечно е християнство, взяти на себе вщповщальшсть за кризу сучасност та вщновити свою iнтеграцiйну функцiю.
Гталшський фiлософ доводить, що християнство повинно остаточно звшьнитися вiд пережиткiв колонiалiзму, iмперiалiзму та европоцентризму i заявити про себе як про ноЫя ушверсально1 свгтсько1 1де1 у мiжкультурному дiалозi. Саме цей християнський унiверсалiзм повинен сприяти розгортанню "ще1 толерантност та формуванню "свiтського" простору, необхщного для свобiдного спiвставлення рiзноманiтних релтйних (або позарелiгiйних) поглядiв сучасного суспшьства" [2, с. 114]. Дж. Ватпмо апелюе до факту, що свпське лiберальне захiдне суспiльство не зумшо досягти консенсусу з iншими культурами, яю увiйшли до його складу. Представники шших культур вважають цю свпськють загрозливою для свое1 автентичност, оскiльки вона виявляе свое релкшне, а саме християнське походження. Дж. Ватпмо наводить приклад заборони носити хщжаб у французьких державних школах, яка була вороже сприйнята у мусульманськш спшьнот тому, переконаний фшософ, що у европейському свгтському просторi попри заборону на надто яскраву демонстрацш свое1 культурно-релкшно1 приналежностi християнська символжа сприймаеться як належна. Таким чином, тдсумовуе Дж. Ваттiмо, в складних умовах мультикультуралiзму християнству варто дотримуватися концепци гостинностi, тобто вщкрити себе для iнших культур та релкшних традицiй i мати смшивкть визнати правоту iншого у конфлжт чи дiалозi [2, с. 115].
Аналiзуючи сучасний стан релки, Ч. Тейлор тдкреслюе, що сьогоднi вона бшьше не виконуе функцiю штеграци суспшьства, однак вона не зникла, И дос цiнують передусiм як пам'ять про традицш предкiв. "Релйя... змшилася, вiдступила на певну вiдстань. Вона залишаеться могутньою у пам'ятi, а також як резервний фонд духовно1 сили або розради" [6, с. 522]. У цьому аспект безперечно вщбуваеться занепад ортодоксального християнства, однак Ч. Тейлор наголошуе на появi нових релкшних форм, зокрема особисто1 "приховано1" вiри у Бога та шдивщуального пошуку духовностi. Цей плюралiзм, вважае канадський фiлософ, призводить до повернення релки у
212
публiчну сферу. З одного боку справжня демократ повинна триматися на однаковш вщсташ вщ уЫх релiгiйних позицiй i запоб^ати домiнуванню одше1 з них. Але з шшого боку демократичне суспшьство повинно забезпечувати кожному громадяниновi право використовувати у публiчних дискусiях мову, яка мае для нього найбшьше значення. Тому неможливо уникнути появи рел^шно1 мови у публiчному дискурс [6, с. 532]. Такий споЫб оцiнки сучасно1 ситуаци наближуе погляди Ч. Тейлора до концепци Ю. Габермаса, який також робить висновок, що у демократичнш державi слщ дотримуватися лiберальноl практики та принципу толерантност задля того, щоб вiруючi i невiруючi громадяни однаково брали участь у поличному процесi [4, с. 2]. Лiберальна держава не може вимагати вщ вiруючих громадян верифжаци 1хшх полiтичних переконань безвщносно до релiгiйного свiтогляду i таким чином повинна уникати розколу 1хньо1 iдентичностi на публiчний i приватний компоненти, залучати релiгiйнi голоси до публiчноl сфери, якщо громадянам важко здшснити переклад свое1 рел^шно1 мови [5, с. 9 - 11].
Висновок.
Сучасш захщш мислителi Дж. Ватпмо та Ч. Тейлор на основi переосмислення попереднiх теорiй секуляризацп та шляхом аналiзу сучасного стану рел^и роблять спiльний висновок, що процес секуляризацп не е зовшшшм щодо християнства i не спрямований на заперечення чи забуття рел^и. Секуляризацiя, стверджують обидва фiлософи, - це явище, яке породжене самим християнством, це доля християнства, процес змши релшшносп, що супроводжуеться появою нових духовних пошуюв. Тодi як Ч. Тейлор, здшснюючи iсторико-фiлософський аналiз спiввiдношень людина-Бог, релiгiя-суспiльство на рiзних етапах захщноевропейсько1 ютори, наголошуе на добi пiзнього Середньовiччя як на перiодi зародження секуляризацiйних тенденцiй та визначае добу Нового часу як початок повноцшного процесу секуляризацп, Дж. Ватлмо, застосовуючи герменевтичний пщхщ, пропонуе нове прочитання фшософських концепцiй Ф. Нщше та М. Гайдегера i вбачае у запереченнi метафiзики наприкшщ Х1Х - на початку ХХ ст. вщправну точку секуляризацiйного процесу. Обидва мислителi погоджуються, що релйя, хоч i в iнший споаб, починае вiдновлювати втрачену на деякий час впливову роль у суспшьствц новi соцiокультурнi обставини передбачають новий погляд на релйю у публiчнiй сферi, а також вимагають спроби оновлення та адаптацп християнства як осердя захщно1 цивiлiзацil.
Л1тература
1.Богданова О. Процесс секуляризации и кризис личности в западной культуре ХХ века. Р-н/Д, 2001.
2.Ваттимо, Дж. После христианства. М.: Три квадрата, 2007.
3.Хабермас Ю. "Постсекулярное" общество - что это? // Российская философская газета. 2008. № 4 (18). С. 1 - 2.
http://www.philgazeta.ru/pdf/2008/2008 04.pdf
4.Хабермас Ю. "Постсекулярное" общество - что это? // Российская философская газета. 2008. № 5 (19). С. 1 - 2.
213
HayKoeuü eicnuK flHYBMET iMeni C.3. f^ицbкого TOM 12 № 2(44) ^acmma 5, 2010
http://www.philgazeta.ru/pdf/2008/2008 05.pdf
5.Habermas, Jürgen. Religion in public sphere // European Journal of Philosophy, volume 14, number 1, 2006, pp. 1-25.
http://www.sandiego.edu/pdf/pdf library/habermaslecture031105 c939cceb2 ab087bdfc6df291ec0fc3fa.pdf
6.Taylor, Charles. A secular age. Cambridge, Massachussetts, and London, England: The Belknap Press of Harvard University Press, 2007.
Summary Ulyana Lushch Ivan Franko National University of Lviv RECOMPREHENSION OF SECULARIZATION PROCESS IN CONTEMPORARY WESTERN PHILOSOPHY (IN GIANNI VATTIMO' AND CHARLES TAYLOR' CONCEPTIONS)
In the following paper there are considered the new construals of secularization process in contemporary western philosophy on an example of Gianni Vattimo's and Charles Taylor's conceptions. There is made a comparative analysis of both philosophers' critical approach to the classical interpretation of secularization as a worldwide linear decline of religious faith and practice under the influence of science development and attendant modernization, urbanization and industrialization. There are clarified the features of secularization concept rethinking under the new social and cultural conditions and its definition as phenomenon generated by religion itself.
Key words: secularization, religion, Christianity, "weakening of being", spiritualization of the Bible, "the change in the conditions of belief", society.
Cmammx nadiümna do peda^ii 10.03.2010
214
