CC BY
19ПОКАЗАННЯ З ЧУЖИХ СЛ1В ЯК ДОКАЗ У КРИМ1НАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕН1 В ЗАКОНОДАВСТВ1 УКРА1НИ ТА 1НШИХ ДЕРЖАВ
Кривопуск О.Г.
Днтропетровський державний yuieepcumem внутрiшнiх справ, Викладач кафедри кримталктики та домедичноХ пiдготовки
TESTIMONY FROM FOREIGN WORDS AS EVIDENCE IN CRIMINAL PROCEDURES IN THE LEGISLATION OF UKRAINE AND OTHER STATES
Kryvopusk O.
Lecturer at the Department of Criminology and Home Medicine Training of Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs ORCID https://orcid. org/0000-0003-4889-5205 DOI: 10.5281/zenodo.6806954
Анотащя
У стати розглядаються проблемш питання визнання допустимими доказами показания з чужих ств в законодавствi Укра!ни та проводиться аналiз законодавчого закршлення дано! норми в законодавствi кра!н Свропейського Союзу, Англл, США. Метою роботи е аналiз вичизняного законодавства та судово! практики Укра!ни, стосовно визнання допустимим доказом показання з чужих слiв з одного боку, та досвщ застосування шституту показань з чужих слiв кранами Свропейського Союзу, Англи, США з шшого. В статтi розкритi проблемш питання допустимосл доказу показань з чужих ств, проведено аиалiз законодавства заруб1жних кра!н, стосовно даного питання та вказано норми украшського законодавства, як1 по-требують змш на законодавчому рiвнi з метою адаптацп вiтчизняного законодавства до норм i стандартiв законодавства кра!н £С, Англи, США.
Abstract
The article examines the problematic issues of recognizing admissible evidence of testimony from other people's words in the legislation of Ukraine and analyzes the legislative enshrinement of this rule in the legislation of the European Union, England and the United States. The aim of the work is to analyze the domestic legislation and case law of Ukraine on the admissibility of testimony from foreign words on the one hand, and experience in applying the institute of testimony from foreign words in the European Union, England and the United States on the other. The article reveals the problematic issues of admissibility of evidence from other people's words, analyzes the legislation of foreign countries on this issue and identifies Ukrainian legislation that needs to be changed at the legislative level to adapt domestic legislation to the norms and standards of EU, UK and US.
Ключовi слова: показання, допустимий доказ, показання з чужих слш, допит.
Keywords: testimony, admissible evidence, testimony from other people's words, interrogation.
В 2012 рощ, з прийняттям Кримшального про-цесуального кодексу Украши, який мав на мел ок-рiм принципового оновлення вичизняного кримь нально-процесуального законодавства з одного боку, а також i максимальну штеграцш вичизняного законодавства та наближення його до що законодавства кра!н £вропейського Союзу з шшого. За-конодавче закршлення дано! норми суттево змь нило дiяльнiсть ОВС, оргашв Суду та прокуратури Украши. Свого роду практика показань з чужих слв присутня в законодавствi Англи та США та кра!н Свропейського Союзу.
Проаналiзувавши юридичну практику кра!н £вропи та США можна зробити висновок що на вь дм^ ввд Украшського законодавства процедура отримання i застосування в судовш практицi показань з чужих слв врегульована бiльш чико нiж у вiтчизняному законодавствi. Також слад зауважити, що сам факт застосування даного виду доказiв зна-чною мiрою може звузити коло процесуальних прав сторони захисту стосовно права допиту свiдкiв сторони обвинувачення. У показаннях свiдка з чужих ств в сучасному законодавсга Украши е пе-
вна ненадшшсть i величезна ймовiрнiсть помилко-восл такого джерела доказiв, оскiльки особа, яка надае вiдповiднi свiдчення дуже часто виступае «перекажчиком» iнформацii та пам'ял iншоi особи про подш, вiдповiдно iстиннiсть таких показань справедливо може шддаватись сумнiвам.
Кримiнально-процесуальне законодавство дае нам визначення понять допустимосл та належностi доказiв. Так, у ст. 85 КПК зазначаеться, що належ-ними е такi докази, яш прямо чи непрямо шдтвер-джують iснування чи вiдсутнiсть обставин, що шд-лягають доказуванню у кримшальному прова-дженнi, та шших обставин, якi мають значення для кримшального провадження, а також достовiрнiсть чи недостовiрнiсть, можливiсть чи неможливють використання iнших доказiв. З ще! норми ми ба-чимо, що законодавець конкретно не окреслюе i не визначае якi саме докази слад визнати належними, немае чикого, вичерпного та систематизованого перелiку. На нашу думку, в подальшому це може призвести до використання неналежних доказiв, або навпаки до визнання неналежними доказами речi матерiального свiту, документа та iншi вiдомо-
сп, що можуть мати ютотне значення для встанов-лення об'ективно! iстини щд час розслщування кримiнального провадження та для винесення ви-року судом.
Також пропонуемо розглянути норму статтi 86 КПК, що дае нам визначення допустимосп доказу. Так, доказ визнаеться допустимим, якщо його отри-мано у порядку, встановленому кримшально-про-цесуальним законодавством. Так, частина 2 статтi 86 вказуе, що недопустимий доказ не може бути ви-користаний при прийнятп процесуальних рiшень, на нього не може посилатися суд при ухваленш судового ршення. Аналiзуючи дану норму слiд наго-лосити, що вона також не дае нам об'ективного, ви-черпного та зрозумiлого визначення, як ж саме до-кази слад вважати недопустимим, який критерiй визначення доказу недопустимим, на якш стади процесу та пiсля настання яких дiй ми можемо ви-знати доказ недопустимим [2].
Аналiзуючи так категорп, як допустимiсть та належнють доказiв, можна сказати, що Кримшаль-ний процесуальний кодекс взагалi не визначае, що слад вважати неналежним доказом i в чому полягае критерiй неналежностi. Крiм того, порядок ви-знання доказу як допустимого мае не чггкий та не деталiзований характер. На нашу думку необхвдно бiльш конкретно розкрити змют дано! норми, шляхом доповнення або внесення вiдповiдних змш до чинного законодавства Укра!ни.
Переходячи до висвiтлення проблеми допусти-мосл такого джерела доказу, як показання з чужих слiв, слад зазначити, що це i на сьогодшшнш день е дещо «новою» нормою кримшального процесуаль-ного законодавства. До 2012 року такого поняття як «показання з чужих ^в» не юнувало взагалi. Попе-редне кримшально-процесуальне законодавство зо-бов'язувало слiдчого, орган дiзнання, органи суду в обов'язковому порядку допитати або вiдiбрати по-яснення у особи, стосовно яко! е вiдомостi, що вона може ввдкрити факти та надати шформацш, яка може в подальшому використовуватися як доказ, або як предмет доказування та встановлення об'ективно! iстини в кожнш окремiй справi [3, с. 154]. Дана вимога законодавства певною мiрою за-безпечувала об'ективнiсть, безпосереднiсть, неупе-редженiсть щд час доказування [4, с. 46]. На нашу думку, це також вщгравало певною мiрою психь чне ставлення особи до виказування та надання по-яснень щодо кожного окремого факту. Також ця норма певною мiрою «обертала» кримiнальне провадження ввд наклепiв та знiвечення шформацп, що може стати на завадi встановлення об'ективно! iс-тини.
Показаннями з чужих ств, вiдповiдно ч. 1 ст.97 е висловлювання, здiйснене в уснш, письмовiй або iншiй формi, щодо певного факту, яке грунтуеться на поясненш iншо! особи.
Як зазначаеться у ч. 2 ст. 97 Кримшального процесуального кодексу Укра!ни, суд мае право ви-знати допустимим доказом показання з чужих ств незалежно ввд можливосп допитати особу, яка на-дала первиннi пояснення, у виняткових випадках,
якщо так1 показання е допустимим доказом зпдно з шшими правилами допустимостi доказiв.
Виходячи з цього визначення постае одразу калька питань, як1 необхвдно розкрити задля уник-нення двобiчного трактування даного визначення. Зокрема, при виникненш сумнiвiв щодо неможли-востi допитати особу, закон не надае нам тлума-чення та причини неможливосп допитати особу. В даному випадку можлива деяка спекуляцiя та злов-живання нормами права, оск1льки об'ективне визначення неможливосп допиту викликае сумнiвiв. Можна зробити висновок, що суб'екти кримшального процесу впраи на свш власний розсуд визна-чити можливiсть чи неможливiсть допиту особи [5, с. 118]. Також постае питання, який саме випадок слщ вважати винятковим?
Зпдно кримшально-процесуального законодавства Федеративно! Республiки Шмеччина пiд час розслвдування кримiнального провадження, або судового розгляду можливе визнання доказом показання з чужих ств. Однак слщ зауважити, що дана норма стосуеться здебшьшого пращвнишв правоохоронних органiв. Так, кримшально-проце-суальне законодавство дозволяе працiвнику право-охоронного органу давати показання в якосп свiдка та характеризувати обставини, яш стали йому вь домi тд час виконання службових обов'язкiв, яш стали вiдомi з оперативних джерел, при цьому не розкриваючи особу, ввд яко! саме стало вщомо про тi або iншi обставини.
Ршенням сенату Верховно! судово! палати ФРН було ухвалено рiшення, зпдно якого судам на-дано право використання пiд час судового розгляду ведомостей ввд негласних працiвникiв правоохоронних оргашв, не вимагаючи при цьому безпосе-редньо! !хньо! присутносп та дачi показань пiд час судового заадання. [6, с. 234]. Однак, слщ зауважити, що в своему ршенш судом було зроблено ввдповщний акцент на те, що при посиланш на показання з чужих ств, так1 докази мають «обмежену цiннiсть», в тому раз^ якщо вони не шдкршлеш ш-шими доказами [7, с. 467].
Проаналiзувавши законодавство США та Анг-лi! слiд зауважити, що процесуальне законодавство цих кра!н забороняе визнавати доказами показання з чужих ств, однак, iснуе чимало випадшв в судо-вiй практицi цих кра!н, як1 сввдчать про можливють визнання допустимим доказом вказаних показань, але застосовуються вони виключно як виняток iз за-гальноприйнято! практики. Джерелом правил про «аналогiчнi джерела доказiв» у США виступають Федеральш правила про докази [8]. В свою чергу в Англi! аналопчш правила закрiпленi в Законi про кримшальне правосуддя [9].
Зпдно iз ст. 8 Федеральних правил про докази США - доказ, заснований на чутках, - це твер-дження, як1 вiдрiзняються вiд показань заявника щд час слухання справи, як1 викладенi для того, щоб довести ютиншсть положення, що мютиться у ввд-поввдному твердженнi. Ц докази складаються з ус-них та письмових тверджень, а також з невербаль-них дш, якщо вони передбачають певне твердження
[8]. Таким чином ми бачимо, що певною мiрою за-конодавство США дозволяе визнання належними доказами «показання з чужих ^в», хоча чгтке ви-значення даного поняття в кримшально-процесуа-льному законодавствi США та Англл вiдсутне.
На нашу думку, до ст. 97 КПК Укра!ни необхь дно, спираючись при цьому на досвiд кра!н £вро-пейського Союзу, Англi! та США, внести змши в контекстi того, що показання з чужих ^в можливо використовувати лише тодi, якщо суб'ектом на-дання таких доказiв буде лише очевидець кримша-льного правопорушення, а не свiдок, або шший фь гурант по справь Така необхiднiсть зумовлена тим, що саме очевидець, тобто особа, яка безпосередньо бачила та сприймала злочинну подш, може вщмо-витись вiдкрито давати пояснения чи показання, побоюючись помсти з боку оаб, як1 вчинили кри-мiнальне правопорушення. Що стосуються особи сводка, то, на ввдмшу вщ очевидця, вiн не мiг бачити подш кримiнального правопорушення, а м^ дiзна-тися про них опосередковано, чи з шших джерел.
Зазначимо, що закон неприпустимо закрiплюе той факт, що показаннями з чужих ^в е висловлю-вання, здшснеш в уснiй, письмовiй або шшш формi стосовно певного факту, що грунтуеться на пояс-неннi iншо! особи [2]. Фактично, на теперiшнiй час в сучасних умовах, яш склались в нашш державi ви-никають небезшдставш причина вважати, що кри-мшальне судочинство може базуватися на непере-вiренiй або недостатньо перевiренiй шформаци, на плiтках або чутках, а це е недопустимим для вине-сення справедливого та законного вироку судом .
Ще одним iз суттевих недолшв сучасного за-конодавства е ввдсутшсть факту закрiплення обов'язку слвдчого, суду допитати особу, на пока-заннях яко! базуються такi показання свщка. Цей факт може у подальшому призвести до обмовлення завiдомо невинних осiб або невiрного вирiшення питання про винувапсть чи невинуватiсть особи.
Пiдсумовуючи, можна зробити висновок, що необхiдним е виключення можливостi використовувати як доказ повщомлення та iншу шформацш, джерело яких невiдоме. Також вкрай важливо за-крiпити обов'язок особи, котра проводить розслщу-вання, безпосередньо дослщжувати показання. Це можна досягти шляхом внесення змiн до кримша-льного процесуального кодексу.
Таким чином, можна зробити висновок, що ви-користання таких показань як доказiв у кримшаль-ному провадженнi е винятком iз загального правила i е досить суперечливим iнститутом, осшльки як в
науцi кримiнального процесу, так i в судовiй прак-тицi не icHye едино! думки щодо доцiльностi закрь плення чи можливосп його icнyвaння в цшому. Зроблено висновок щодо доречноcтi внесення змш у визначення поняття «показань з чужих слв», умов допустимосп таких показань та неможливicть допиту особи, яка е першоджерелом. Саме таким чином можливе забезпечення положення, закршле-ного ст.62 Конcтитyцi! Укра!ни, згвдного яко! Обви-нувачення не може грунтуватися на доказах, одер-жаних незаконним шляхом, а також на припущен-нях. Уci сумшви щодо доведеноcтi вини особи тлумачаться на !! користь [1].
Список литературы
1. Конституция Укра!ни. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96 -%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення 18.05.2022).
2. Кримшальний процесуальний кодекс Украши ввд 13.04.2012 року URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/4651-17#Text (дата звернення 18.05.2022).
3. Кримшально-процесуальний кодекс Укра-!ни. Науково-практичний коментар у 2-х т. Т. 1 /О.М. Бандурка, £.М. Блаж1евський, £.П. Бурдоль та iн.; за заг. ред. В.Я. Тaцiя, В.П. Пшонки, А.В. По-ртнова - Х.: Право, 2012. - 768 с.
4. Ю. Грошевський, С. Стaхiвcький. Докази i доказування в кримшальному процеci. - К., 2006. -154 с.;
5. О. В. Баулш, Н. С. Карпов. Процесуальна са-моcтiйнicть i незалежшсть слвдчого i незaлежнicть cлiдчого ri !х прaвовi гарантп. - К., 2001. - 118 с.
6. Council of Europe, Terrorism: protection of witnesses and collaborators of justice [Council of Europe. Terrorism: protection of witnesses and collaborators of justice]. (Strasbourg, Council of Europe Publishing 2006) 500.
7. Р. Тарасенко. До питання допустимосп аношмних свщчень у кримшальному процесс Ак-туальш проблеми держави i права. - К., 2014. - 467474 с.
8. Federal Rules of Evidence, as amended to December 1 (2015). URL: https://www.law.cornell.edu/rules/fre (дата звернення 22.06.2022).
9. Criminal Justice Act (2003). URL: http://www.legislation/gov/uk/ukpga2003/44/contents (дата звернення 20.06.2022).
