CC BY
11JURIDICAL SCIENCES
ПРО ДЕЯК1 АСПЕКТИ РЕАЛ1ЗАЦП ЗАСАД КРИМШАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У СУДОВОМУ
ПРОВАДЖЕНН1 У ПЕРШ1Й ШСТАНЦП
Мамка Г.М.
кандидат юридичних наук Унгверситет державноi ф1скалъно '1 служби Украти професор кафедри кримгнального права та кримтологи
ABOUT SOME ASPECTS OF REALIZATION OF THE PRINCIPLES OF CRIMINAL PROCESS IN JUDICIAL PROCEEDINGS IN THE FIRST INSTANCE
Mamka G.N.
PhD in Law Sciences University of the State Fiscal Service of Ukraine Professor of Department ofpenal law and criminology
АНОТАЦ1Я
Стаття присвячена дослщженню ре^заци засад кримшального процесу у судовому провадженш у першш шстанцп в аспекп допустимосп доказiв, спiввiдношення справедливого судового розгляду i засо-6iB встановлення фактичних обставин справи. Констатуеться, що реалiзацiя засад кримiнального прова-дження, зокрема у судовому провадженш у першш шстанцп, забезпечуе виршення питань, пов'язаних iз встановленням балансу публ1чних i приватних iнтересiв при вирiшеннi питань, що виникають. Щдтриму-еться необхвдшсть ввдходу вiд формально-догматичного розумiння значения процесуально! форми, зокрема для встановлення допустимосп доказiв, та переход на бiльш гнучку конструкцiю формування системи критерiïв визнання тiеï чи шшо1 iнформацiï доказами у судовому засвданш.
ABSTRACT
The article is devoted to a research of realization of the principles of criminal procedure in judicial proceedings in the first instance in aspect of admissibility of proofs, ratios of fair judicial review and means of establishment of the actual facts of the case. It is noted that realization of the principles of criminal proceedings, in particular in judicial proceedings in the first instance, provides permission of the questions connected with establishment of balance of public and private interests at the solution of questions which arise. Need of derogation from formal understanding of value of a procedural form, in particular for establishment of admissibility of proofs, and transition to more flexible design of formation of system of criteria of recognition of information by proofs in judicial session is maintained.
Ключовi слова: загальш засади кримшального провадження, судове провадження у першш шстанцп, справедливють кримшального провадження, допустимють доказiв у кримшальному процесс
Keywords: the general principles of criminal proceedings, judicial proceedings in the first instance, justice of criminal proceedings, admissibility of proofs in criminal procedure.
Постановка проблеми. Виходячи iз конститу-цшного принципу розпод^ влад у правовш держав^ правовий сшр по суп, у тому чи^ кри-мшально-правовий, вирiшуeться виключно судовою владою. Сторони цього спору мають бути надшеш рiвними правовими можливостями та засо-бами для захисту сво!х штереав. Вщповщно виршення кримшально -правового спору буде пра-вовим, тобто справедливим, лише за умови максимально! вщповвдносп процедури правосуддя пра-вовим принципам, засадам кримшального провадження.
Саме суд, суддя пвд час здшснення правосуддя уповноваженi законом на ухвалення рiшень щодо спростування презумпцii невинуватосп, встановлення судово! iстини через ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого судового ршення.
Як вказуе 1.1. Котубей, ютина, яка встанов-люеться у кримiнальному провадженнi, мае багато-функцiональний характер, кожен аспект якого
знаходить свш прояв у процеа судово-шзнавально! дiяльностi. I хоча поняття iстини, як правово! кате-горп, не використовуеться в нормах КПК Укра!ни, саме судова iстина, як правовий продукт, що вщоб-ражае результат шзнання судом обставин об'ектив-но! та процесуально! (у тому числ^ конвенцшно!) дiйсностi, е основою ухвалення правосудного ютинного судового ршення [1, с. 12].
При цьому, справедливим мае бути i порядок, в якому таке встановлення здшснюеться.
Справедливiсть судового провадження, зокрема у контексл тлумачення Свропейсько! кон-венцii про захист прав людини передбачае дотри-мання верховенства права при здшсненш правосуддя, повагу до прав людини. I у цьому аспекп значно! теоретично! та практично! актуальносл, особливо останнiми роками, набувае тема допустимосп доказiв, сшвввдношення справедливого судового розгляду i засобiв встановлення фактичних об-
ставин справи, у тому чи^ й тих, в процес за-стосування яких мали мюце Ti чи iншi порушення закону.
Анaлiз останшх досл1джень i публжацш.
Справедливiсть у кримiнальному процесi у pi3ffi> манiтних 11 проявах прямо чи TO6i4TO розглядались багатьма ученими на рiзних етапах розвитку зако-нодавства та науки кримiнального процесуального права. Так само питання допустимосп доказiв, подстав i порядку визнання одержаних доказiв недопустимими перiодично стають предметом уваги науковцiв i практишв. Серед вiтчизняних ав-торiв слад назвати В.Г. Гончаренка, Ю.М. Гроше-вого, А.Я. Дубинського, О.В. Каплшу, О.П. Кучин-ську, Л.М. Лобойка, В.Т. Маляренка, М.М. Ми-хеенка, В.Т. Нора, М.А. Погорецького, Л.Д. Удалову, М.£. Шумила та ш На монографiчному рiвнi питаниям справедливости зокрема у кри-мiнальному процеа, присвяченi роботи О.А. Ку-чинсько! («Принцип справедливостi як етико-пра-вова основа кримшального судочинства», 2011 р.), О.Б. Прокопенка («Право на справедливий суд», 2011 р.), О.В. Яценко («Суддiвський розсуд як засiб забезпечення справедливостi судочинства», 2015 р.) та деяш iншi, а питанням допустимосп доказiв -роботи О.С. Степанова («Належшсть та допу-стимiсть доказiв у кримiнальному процесi Украши», 2007 р.), М.М. Стоянова («Властивосп доказiв у кримiнальному процесi Укра1ни», 2010 р.), Н.М. Басай («Визнання доказiв недопустимими у кримiнальному процесi Украши: шдстави, про-цесуальний порядок i правовi наслвдки», 2012 р.), О.С. Осетрово! («Визнання доказiв недопустимими у кримшальному провадженш», 2016 р.), В.В. Тю-тюнник («1нститут допустимостi доказiв як га-рантiя ухвалення законного та обгрунтованого ви-року суду», 2016 р.), 1.Л. Чупршово! («Допу-стимiсть доказiв у свiтлi нового Кримшального процесуального кодексу», 2016 р.), 1.Ю. Кайло («Допустимють доказiв у кримшальному процеа Украши», 2016 р.), А.В. Паново! («Визнання до-казiв недопустимими у кримiнальному провадженш», 2016 р.) та iн.
Разом iз тим, оновлення у 2012 рощ та подальше постшне реформування кримiнального процесуального законодавства Укра!ни, однак ввд-сутнiсть при цьому визнання справедливостi за-гальною засадою кримiнального провадження, а також унормування будь-яких iнших аспектiв спра-ведливостi у кримiнальному провадженнi, о^м уже традицшно! справедливостi у вузькому зна-ченнi щодо призначеного судом покарання, з одше! сторони, а з шшо! - констатована на державному рiвнi необхiднiсть удосконалення процесуального забезпечення справедливостi пiд час кримшального провадження, у тому чи^ через визнання одержаних iз порушенням закону доказiв недопустимими, обумовлюють актуальнють подальших наукових розробок ввдповвдних питань, формування на цiй основi науково-обгрунтованих пропозицiй, спрямо-ваних на вдосконалення кримiнального процесуального законодавства та практики його застосу-вання.
_21
Метою щет статт е дослвдження реал1зацИ засад кримшального процесу у судовому провадженш у першш шстанцп в аспект допустимосп доказ1в, сшвввдношення справедливого судового розгляду i засоб1в встановлення фактичних обста-вин справи.
Виклад основного MaTepi^y. Як вказуе А.В. Панова, аналiз iнституту допустимостi доказiв е необхвдним у зв'язку i3 його важливютю для вико-нання завдань кримшального провадження, забез-печенням конституцiйних прав i свобод усiх його учаснишв, та, як наслiдок, ухваленням законного, справедливого й обгрунтованого вироку суду. Од-нiею з умов визнання доказiв допустимими е забезпечення таких прав i свобод учаснишв кримшального провадження, як права на захист, поваги до людсько! пдносп, невтручання в приватне життя, презумпцй' невинуватостi та забезпечення доведе-ностi вини, свободи вiд самовикриття, якi е загаль-ними засадами кримшального провадження та м1жнародними стандартами захисту прав людини, що шдкреслюе значущiсть проблеми, яка розгля-даеться. Саме дотримання вимог процесуального закону тд час збирання доказiв виступае гарантiею 1х законностi, а в подальшому впливае на результат кримшального провадження в цшому [2, с. 152].
Питання допустимосп доказiв, - зазначае А.В. Павлишин, - належить до одше! з фундаменталь-них категорш кримiнального процесу i доказового права зокрема. Виконання завдань кримшального провадження в цшому i особливо такого з них, як забезпечення швидкого, повного та неупередже-ного розслщування i судового розгляду для того, щоб кожний, хто вчинив кримшальне правопору-шення, був притягнутий до вiдповiдальностi в мiру свое! вини, жоден невинуватий не був обвинуваче-ний або засуджений, ставить особливi вимоги до доказiв, на основi яких вони вирiшуються. Тому в теори доказiв протягом багатьох рок1в формувалось особливе уявлення про допустимють доказiв як га-рантш повноти i достовiрностi зiбраних у процеа докaзiв, законностi прийнятих на !хнш основi рiшень [3, с. 356].
Д.Б. Сергеева вважае, що ввд правильного визначення допустимостi докaзiв часто залежить належне забезпечення прав i свобод осiб, що беруть участь у кримшальному провадженш, забезпечення гарантш та дотримання принципiв кримшального судочинства, досягнення достовiрного знання у кримшальному провадженш i у цшому досягнення мети та виршення завдань кримшального провадження [4, с. 81].
У наущ кримшального процесу допустимють докaзiв розглядають не пльки як одну iз процесу-альних властивостей доказу, а й як елемент кри-мшально-процесуально! форми. Значення правово! регламентацй' шституту допустимостi докaзiв визначаеться тим, що вона встановлюе процедуру пiзнaння фактичних обставин, вшповшно до зав-дань кримшального провадження та враховуючи !х ввдносну прiоритетнiсть. Саме тому iнститут допустимосп докaзiв вiдобрaжaе ту чи шшу перевагу за-
конодавця, що стштъ перед вибором м1ж установлениям ютини будь-якою цiною та усввдомленою готовшстю знизити iмовiрнiсть 11 досягнения для зменшення ризику засудження невинуватого, а та-кож звузити сферу обмежения конституцшних прав громадян [5, с. 5; 6, с. 302].
Тематика допустимосп доказiв у кримшаль-ному процеа ставала предметом розгляду Консти-туцшного Суду Украши, £вропейського суду з прав людини.
Так, Конституцшний Суд Укра!ни у своему ршенш ввд 20 жовтия 2011 р. у справi за конститу-цiйним подаииям Служби безпеки Укра!ни щодо офiцiйного тлумачения положення ч. 3 ст. 62 Кон-ституци Украши зазначив про те, що перевiрка до-казiв на !х допустимiсть е найважливiшою га-раитiею забезпечення прав i свобод людини i гро-мадянина в кримшальному процесi та ухвалення законного i справедливого рiшения у справ^ а визнаватися допустимими i використовуватися як докази у кримшальнш справi можуть тiльки фак-тичнi даш, одержанi ввдповвдно до вимог кри-мiнально-процесуального законодавства. Обви-иувачения у вчиненш злочииу не може бути обгрунтоване фактичними даними, одержаними не-закоииим способом, а саме: з порушенням консти-туцiйних прав i свобод людини i громадянина; з порушенням установлених законом порядку, засобiв, джерел отримання фактичних даних; не уповнова-женою на те особою тощо [7].
Свропейський суд з прав людини питання про допустимють доказiв пов'язуе iз справедлив^™ судового розгляду i вважае, що якщо оспорюеться достовiрнiсть доказiв, то наявшсть справедливих процедур перевiрки допустимосп доказiв набувае ще бiльш важливого значення. При цьому, £вро-пейський суд з прав людини вважае, що судовий розгляд може бути справедливим (як того вимагае ст. 6 Конвенцп) навiть якщо виишсть особи у вчи-неннi будь-якого злочииу була встаиовлена за до-помогою доказу, одержаного в порушення тих чи iнших положень ст. 8 Конвенцп (ршения Свропей-ського суду з прав людини ввд 24 квггня 1990 року у справi «Юви- проти Фраицп» (п. 29, 32); ввд 30 липня 1998 року у справi «Валенсуела Контрерас проти 1спанп» (п. 46); ввд 10 березия 2009 року у справi «Биков проти росшсько! Федерацп» (п. 104, 105). 1ншими словами, виходить так, що недопу-стимiсть чи сумнiвна допустимiсть деяких засобiв доказуваиия, при дотримаинi в судовому зааданш права на захист i змагальнiсть, самi по собi не шд-ривають справедливiсть судового розгляду та обви-иувального вироку. Наявнiсть змагальних гарантiй перевiрки доказiв обвииувачения, достатия шль-к1сть доказiв, як1 були оцiненi судом, проведения справедливого судового розгляду можуть так би мовити «нейтралiзувати» сумнiвний доказ (або його елементи) шляхом поглинання.
Ввдповщно до ст. 89 КПК Укра!ни суд вирiшуе питания допустимосп доказiв шд час !х оцшки в на-радчш кiмнатi тд час ухвалення судового рiшения. Сторони кримiнального проваджения, потерпiлий, представник юридично! особи, щодо яко!
здшснюеться провадження, мають право тд час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказiв недопустимими, а також наводити запере-чення проти визнання доказiв недопустимими. При цьому, у разi встановлення очевидно! недопусти-мостi доказу п1д час судового розгляду суд визнае цей доказ недопустимим, що тягне за собою немо-жливiсть досл1дження такого доказу або припи-нення його дослщження в судовому засiданнi, якщо таке дослщження було розпочате.
Як вщомо, природа допустимостi доказiв е аксюлопчною, а не гносеологiчною, тобто вона встановлюеться законодавцем, а не виводиться iз об'ективних закономiрностей тзнання. Саме вона втiлюе в ^6i рiвень допустимого суспiльством i владою втручання в приватнi права особи у сферi кримiнального провадження, визначае баланс сус-пiльних i приватних iнтересiв у питаннях вирiшення кримшально-правових конфлiктiв.
На ставлячи за мету здшснення аналiзу визна-чень допустимосп, !! правово! природи, зазначимо, що цей правовий iнститут, пройшовши шлях трива-лого iсторичного розвитку, усе бшьше розвиваеться у напрямi гумашзму, бiльш широко визнання прiоритету прав особи. Через мехашзм недопусти-мих доказiв особа одержуе додатковi гарантп в1д свавiльного втручання у !! права та свободи з боку державних оргашв i !х посадових осiб, мае додат-кову можливють брати участь у процесi як формально рiвна сторона.
Як вказуе В.В. Тютюнник, визнання доказiв недопустимими за своею правовою природою являе собою неконкретизовану кримiналь^ процесу-альну санкцiю, застосування яко! пов'язане iз вста-новленням правозастосувачем обставин, що сввд-чать про наявн1сть порушень вимог зако^ при зби-ранш i фiксацi! фактичних даних, яш унеможливлюють !х використання в доказуванш у кримiнальному провадженнi [8, с. 11].
Не випадково, допустимiсть доказiв визна-чаеться через дотримання порядку, встановленого КПК Укра!ни, пiд час !х отримання (ч. 1 ст. 86 КПК Укра!ни). I закономiрним стае те, що слiдчо-розшу-кова оргашзащя системи досудового розслiдування робить такою ж (слщчою) модель допустимосп до-казiв у видi сукупносп вимог до системи i повнова-жень владних суб'ектiв отримання доказiв, порядку збирання та фiксацi! ними доказiв.
На тлi наукового вчення i нормативних положень про допустимють доказiв у теорi! кримшаль-ного процесу розвиваються рiзноманiтнi концепцп допустимостi доказiв: «асиметрi! правил допустимосп доказiв», «плодiв отруеного дерева», «срiб-ного блюдця», «чаю та чорнил», «розбитого дзер-кала», «нещадного виключення доказiв» [9].
Так, вщповвдно до широкого розумiння док-трини «плодiв отруеного дерева» (що цшком вiдповiдае положенням доказового права США) будь-яке винне порушення полщейськими конституцшних прав громадян, що навиъ мае не безпосе-реднш, а лише опосередкований зв'язок iз самим процесом виявлення, вилучення i фiксацi! доказiв, тягне втрату останшми юридично! сили [10, с. 101].
Тобто, це означае безумовну недопустимiсть до-Ka3iB при будь-якому порушеннi встановленого порядку збирання докaзiв незалежно ввд характеру i ступеня [11].
У вузькому сена доктрина «плодiв отруеного дерева» зводиться до заборони використання да-них, отриманих на пiдстaвi або з використанням до-кaзiв, визнаних недопустимими. Тобто, в другому знaченнi доктрина пов'язуеться з проблемою використання докaзiв, хоча i законних за формою, але збиткових за змютом [9].
Так, наприклад, вироком ввд 21 серпня 2017 року Козятинський мiськрaйонний суд Вшницько! обласп виправдав за недоведенiстю нaявностi в дiях складу кримiнaльного правопорушення, перед-баченого ч. 2 ст. 369-2 КК Укра!ни, трьох осiб на пiдстaвi висновку про те, що всi докази обвинува-чення, надаш прокурором, отримaнi з порушенням закону. Пвдставою для такого висновку суду стало, зокрема те, що дозволи судiв, яш були нaдaнi на проведения ввдповщних оперaтивно-технiчних за-ходiв для отримання фактичних даних про вчи-нення конкретного епiзоду кримшального правопорушення в конкретнiй оперативно-розшуковш спрaвi автоматично протиправно стали тдставою для проведення тих же оперативно-техшчних за-ходiв у тiй же оперативно -розшуковш спрaвi для отримання фактичних даних про вчинення новови-явленого етзоду кримiнaльного правопорушення. Крiм того дат докази не були ввдкрип сторонi об-винувачення.
Додатковою окремою тдставою для визнання восьми докaзiв - протоколiв про нaслiдки проведення оперативно-техшчного зaходiв недопустимими стало й те, що, як встановив суд, виключно вс процесуaльнi документа про дачу дозволiв на проведення оперативно -техшчних зaходiв (подань УСБУ, постанов суду, постанов начальника УСБУ) були знищеш, у зв'язку iз чим судом остаточно втрачена можливють перевiрити конкретний змiст процесуальних ршень.
Крiм того, суд встановив, що й сама опера-тивно-розшукова справа була заведена незаконно, з непередбачених ст. 6 Закону Украши «Про опера-тивно-розшукову дiяльнiсть» подстав, що стало тдставою для загального висновку про незакон-нiсть здiйснення проти обвинуваченого опера-тивно-розшукових зaходiв в рамках штучно заведено! оперативно-розшуково! справи з незаконним продовженням строк1в l! ведення.
Також суд визнав недопустимими i нaдaнi прокурором в якосп докaзiв обвинувачення два прото-коли огляду, маркування та вручення коштiв. Як встановив суд, проведення оперативним пращвни-ком УСБУ оперативно -техшчних зaходiв по вру-ченню коштiв пiсля порушення кримiнaльно! справи ввдбулось без письмового доручення органу досудового розслвдування.
Суд також визнав недопустимими ряд докaзiв, пох1дних ввд незаконно отриманих та зазначених вище докaзiв обвинувачення, а саме: протокол огляду мюця подi!, протокол обшуку aвтомобiля, протокол обшуку службового кабшету, протокол
обшуку у квартир^ протокол огляду вилучених у кабшеп грошових коштiв, протоколи огляду дисков iз записами розмов та ш. [12].
До цього слщ додати, що ухвалою ввд 28 листопада 2017 року Апеляцшний суд Вшницько! об-ластi вищевказаний вирок скасував у зв'язку iз порушенням правил пiдсудностi та призначив новий розгляд в судi першо! iнстанцii [13].
Таке порушення вимог кримiнального про-цесуального закону, як порушення правил щдсуд-носп, спричинило розгляд справи незаконним складом суду, однак навряд чи вплине на виршення пи-тання про допустимiсть доказiв при повторному розглядi справи у судi першо! шстанцп.
I ще один приклад. Так, 3 липня 2017 року Кам'янець-Подшьський мiськрайонний суд винiс виправдувальний вирок вiдносно вшськовослуж-бовця, який обвинувачувався за ч. 3 ст. 408 КК Укра!ни.
Судом шляхом призначення судово-технiчноi експертизи було встановлено, що постанову про призначення групи прокурорiв у даному кримшаль-ному провадженнi, щдписано електрографiчним способом за допомогою котювально-множильно! технiки, а не особисто уповноваженою на те особою.
Вказана обставина, на переконання суду, свщ-чить про те, що зазначеш в постановi прокурори не мали будь-яких повноважень здiйснювати процесу-альне керiвництво досудового розслвдування у даному кримшальному провадженнi. А тому повщом-лення про щдозру особi було складено та погод-жено не уповноваженими на те посадовими особами, що у свою чергу призвело до визнання його судом недопустимим доказом.
Внаслiдок цього суд застосував концепцш «плодiв отруеного дерева», тобто оцшку допусти-мостi всього ланцюжка доказiв, що базуються один за шшим, а не кожного окремого доказу автономно, визнавши всi iншi зiбранi пiд час досудового роз-слiдування докази недопустимими, та виправдав обвинуваченого у зв'язку iз недоведенютю його вини [14].
Допустимiсть - це формальна характеристика доказу. I у певному значенш допустимiсть виводить форму на вищий рiвень вщ змiсту.
Форма виведена у максимум набувае ознак формалiзму, що надае у встановленнi фактичних обставин справи перевагу дотриманню формальних приписiв, шж усуненню розумних сумнiвiв у !х встановленнi.
Свого часу росiйський письменник, журналют, вiце-губернатор Рязанський i Тверской М.£. Салти-ков-Щедрiн, описуючи свою роль у тогочасному правосуддi, зазначав: я не схожу до свое! совюп, я не раджусь iз сво!ми особистими переконаннями; я дивлюсь лише на те, чи дотримаш уа формаль-ностi, i у цьому вiдношеннi е суворим до педантизму. Якщо е у мене в руках показання двох свщшв, що належним чином оформлеш, то я задо-волений i зазначаю, що е; якщо немае !х - я теж за-доволений i зазначаю, що немае. Яка меш справа до того, чи вчинено злочин у дшсносл чи ш! Я хочу
знати, доказано воно чи не доказано - i б№ше шчого [15, с. 298].
На противагу цьому М. Робесп'ер ^яч Велико! французько! революцi!, адвокат) вказував, що якщо закон повинен вимагати наявносп певних до-казiв, без яких суддi не можуть засуджувати, то це ще не означае, що цих доказiв достатньо для того, щоб засудження було невщворотшм. Необх1дно, аби до доказiв приедналось i особисте переконання судда. Закон повинен вимагати i цього для подо-лання свавiлля: правила, яш вiн встановлюе щодо цього, е результатом мудросп та неупередженосп, оск1льки вони е загальними; однак за цiею ж причиною на практищ вони часто бувають спростованi особливими обставинами, як1 законодавець не може нi передбачити, т розгледiти в усiх деталях i як1 може знати лише суддя; очевидно необхвдно, щоб знания та особисте переконання суддi за-повнило те, що не може бути охвачене загальним передбаченням закону.
В шшому випадку, це означало б перевагу ознаки доказу над самим доказом; це означало б перевагу тш ютини над самою ютиною; це означало б наослш вразити жертву мечем законiв; це значило б порушити дух закошв i завадити !х цiлi. З цього всього е висновок, що суддя не може засудити, якщо ввдсутнш законний доказ, однак вш не повинен засудити, якщо його особисте переконаиия пе-ребувае у протирiччi з цим уявним доказом [15, с. 293].
М.М. Розш також допускав обмежения у правилах допустимосп доказiв через позапроцесуальнi обставини, що полягають у збереженнi державою рiзних iнтересiв, як1 видаються бiльш важливими, шж iнтерес допуску до справи того чи iншого доказу [16, с. 350].
Отже, формалiзм повинен мати i мае сво! меж1. На наш погляд, !х встановлення мае ввдбуватись як раз ввдповвдно до засад кримiнального про-ваджения. Адже встановления правил допусти-мостi, насамперед, викликане не необхвдшстю встановления достовiрних фактичних даиих щодо подi!, яка дослiджуеться, а обмежениям активностi упов-новажених державних оргашв i осiб заради сустль-ного iнтересу у забезпеченнi прав оаб. Саме у вирiшеннi цього питания мають спрацювати засади кримшального провадження, як критерiй встановления допустимосп доказу у кожиому випадку його дослвджения з урахуванням загально! позицi! зако-нодавця та встановлених шдив^альних фактич-них обставин справи.
Варто зауважити, що суда доволi обережиi у встаиовленш допустимостi доказiв, у порядку отри-мания яких встановленi тi чи iншi ввдступи вiд по-ложень нормативно-правових актiв. Насамперед тих, яш не охоплюються випадками, визначеними у ч. 2, 3 ст. 87 КПК Укра!ни. Водночас, такий шдхвд демонструе прагнения до виваженостi у питаиш адекватностi засобiв реагувания на злочиншсть та рiвия само! злочинносп.
Так, наприклад, у вироку вщ 25 квiтия 2017 року суддя Франшвського районного суду м. Львова, вирiшуючи заяву сторони захисту про
недопустимють висновку експерта як доказу у зв'язку iз невщповвдшстю форми висновку експерта та неналежним заповненням всiх граф цього висновку, вказав, що вш отриманий в порядку, встановленому КПК Укра!ни, з дотриманням прав та свобод обвинуваченого, а неповне за-повнення окремих граф висновку експерта не може бути шдставою для визнання його недопустимим доказом [17].
У вироку ввд 27 лютого 2017 року суддя Го-лоспвського районного суду м. Киева, вирiшуючи заяву захисника обвинувачено! про визнання протоколу обшуку недопустимим доказом, вказав, що не може погодитися iз захистом на предмет того, що осшльки один iз аркушiв протоколу обшуку не тдписаний понятими, вiн не може бути допусти-мим доказом. Як встановлено, обшук автомобiля, який належить обвинуваченш, було проведено на пiдставi ухвали слiдчого суддi, з дотриманням ви-мог статей 223, 234-236 КПК Укра!ни з участю по-нятих. Копiя ухвали слiдчого суддi про проведення обшуку, як вiдмiчено в протокол^ була вручена об-винуваченш. Вiдсутнiсть на одному iз аркушiв протоколу обшуку пiдписiв понятих, за наявностi !х пiдписiв тсля заключно! частини протоколу, що е обов'язковим, вщповщно до вимог ст. 104 КПК Укра!ни, дае достатш пiдстави вважати, що зазна-чений доказ е допустимим, а тому вш враховуеться судом.
Неввдображення в протоколi обшуку усiх учас-нишв його проведення, з огляду на вимоги до зазна-ченого процесуального документа, визначеного ст. 104 КПК Укра!ни, на погляд суду, враховуючи, що вш, як доказ, отриманий у порядку встановленому КПК Укра!ни, та не внаслщок ютотного порушення прав та свобод людини за ввдсутносп обставин визначених ст. 87 КПК Укра!ни, не дае шдстав сумнiватися у законностi проведення процесуаль-но! дi! та Г! результатах.
Крiм того, в додаток до протоколу в розпо-рядження суду було надано також диск з вщеозапи-сом проведення обшуку, який був належним чином упакований з метою надшного збереження, а також засввдчений пiдписом сл1дчого, що по суп вiдповiдае вимогам статей 105-106 КПК Укра!ни. Як було встановлено з переглянутого матерiалу, на ньому достатньо чiтко та детально зафжсовано порядок проведення обшуку, дп осiб як1 брали у ньому участь, поведшку обви^вачено! яка, як вва-жае суд, по суп спростовуе показання обвинувачено! надаш суду, щодо обставин проведення обшуку та дш осiб, як1 його проводили [18].
З цього приводу вщомий англшський фiлософ i правознавець I. Бентам зауважував, що якщо на пiдставi правил судочинства суддя виправдовуе об-ви^ваченого, якого вш вважае ви^ватим; якщо вiн присуджуе громадянина до втрати такого права, яке на його переконання закон вважав би залишити йому; iншими словами, якщо справа виршуеться всупереч тому, як би вона була виршена по спра-ведливостi вiльним в1д формальних обмежень суд-дею, то можна бути впевненим, що таю правила судочинства не е хорошими [19, с. 213].
1снуе два тдходи до формування стандарту допустимосп докaзiв у кримшальному про-вaдженнi: формально-догматичний i неформаль-ний, на основi вшьно! оцiнки докaзiв, внутрiшнього переконання суб'екта правозастосування. Крaйнiм проявом першого е доктрина формальних докaзiв.
Змiст формально! теори докaзiв становить на-явшсть обов'язкових догм, як1 зaмiнюють особисту лопчну оцiнку докaзiв законною !х оцiнкою наперед установленими правилами. Такий пiдхiд е характерною ознакою iнквiзицiйного типу кримшаль-ного процесу, який починаючи з XI ст. почав розви-ватися на Свропейському континентi внaслiдок змiни державного та суспшьного ладу в нових юто-ричних умовах, реформування шститупв судово! влади та порядку здшснення судочинства. 1н-квiзицiйний порядок руйнуе попередню систему докaзiв, зникае змагальшсть у процесi, оск1льки по-няття сторiн нiвелюеться розшуковими повнова-женнями суду.
Згiдно з цiею теорiею всi докази подiлялися на досконат або повноцiннi та недосконaлi чи непов-ноцiннi. Повноцiнними вважалися так докази, як зiзнaння обвинуваченого, особистий огляд, пока-зання двох сввдшв, як1 спiвпaдaють м1ж собою та допитаних пiд присягою, висновок медичних чиновников та деяк1 письмовi документи. Недосконaлi докази - показання одного свщка, обмова обви-нуваченим iншого обвинуваченого, слвди злочину, ввдомосп, що характеризують обвинуваченого. Якщо досконалих докaзiв з якихось причин не ви-стачало, !х зaмiнювaло певне поеднання шлькох недосконалих докaзiв. Шдрахунок недосконалих докaзiв здiйснювaвся арифметичним методом шляхом !х складання. Якщо ж у спрaвi не була отримана необхiднa для засудження сукупшсть недосконалих докaзiв, суд, не виправдовуючи обвинуваченого, залишав його «пвд пвдозрою». Цi правила складання докaзiв зaкрiплювaлися на законо-давчому рiвнi [20].
Однак така система докaзiв, зокрема, у кри-мiнaльних справах скомпрометувала себе тим, що, забезпечуючи встановлення iстини в одних справах, вона заздалегвдь приржала на неможливiсть !! досягнення в iнших, оск1льки передбачити в закош величезне рiзномaнiття життевих подш, фaктiв, рiз-них сфер життя людей, як1 б могли бути доказами у справах, об'ективно не можливо. Iнквiзицiйний процес виявився неспроможним за допомогою формально! теорi! докaзiв створити умови здiйснения ефективного правосуддя, а надто за обставин фор-мування нового буржуазного сустльства, що стали причиною запровадження у кiнцi XIX ст. змшаного або обвинувально-розшукового типу кримшаль-ного процесу [20].
I хоча офщшно доктрина формально! оцiнки докaзiв скасована, а !й на зм^ прийшла вiльнa оцiнкa докaзiв, що здшснюеться на пiдстaвi закону за внутршшм переконанням, яке грунтуеться на всебiчному, повному й неупередженому до-слiдженнi всiх обставин кримiнaльного про-
_25
вадження, можна констатувати, що повнютю фор-малiзму в ощнщ доказiв уникнути не вдалось, вш набув iнших форм i правил, протилежного вектору.
Йдеться, зокрема про правила визнання до-казiв недопустимими, встановлення критерпв iстотностi порушень закону, як1 були допущенi тд час збирання доказiв i як повиннi призвести до визнання отриманих доказiв недопустимими.
У нормативному формулюванш цих правил за-конодавець використав оцшочне поняття - «iстотнi порушення». При цьому, у ч. 1 ст. 87 КПК Укра!ни законодавцем наведено загальне позначення цього поняття - недопустимими е докази, отримаш вна-слiдок iстотного порушення прав та свобод лю-дини, гарантованих Конституцiею та законами Укра!ни, м1жнародними договорами, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою Укра!ни, а також будь-яш iншi докази, здобуп зав-дяки iнформацii, отриманiй внаслвдок iстотного порушення прав та свобод людини, а у ч. 2, 3 ще! ж статп - перелiк порушень вимог кримшального процесуального закону, як1 законодавцем без-умовно визнаються iстотними порушеннями прав людини i основоположних свобод (здшснення про-цесуальних дiй, як1 потребують попереднього доз-волу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттевих умов; отримання доказiв внаслiдок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижуе гiднiсть особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи по-яснень вщ особи, яка не була повщомлена про свое право вiдмовитися вщ давання показань та не ввдповщати на запитання, або !х отримання з пору-шенням цього права та ш.).
Аналогiчний п1дх1д продемонстрований законодавцем i до унормування однiеi iз подстав для скасування або змiни судового рiшення як в апе-ляцiйному, так i в касацiйному порядках - пвдстави, передбачено! п. 3 ч. 1 ст. 409, ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК Укра!ни - ютотне порушення вимог кримшального процесуального закону.
У нормативному формулюванш ще! щдстави законодавець також використав ощночне поняття -<астотш порушення». При цьому, у ч. 1 ст. 412 КПК Укра!ни законодавцем наведено орiентовнi ознаки цього поняття - це таш порушення вимог КПК Укра!ни, як1 перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рiшення, а у ч. 2 ще! ж статтi - перелж порушень вимог кримiнального процесуального закону, яш законодавцем безумовно визнаються ютотними (за наявностi подстав для закриття судом провадження в кримшальнш справi його не було закрито; судове рiшення ухвалено незаконним складом суду та ш.).
Що стосуеться обставин друго! групи - без-умовних iстотних порушень вимог кримшального процесуального закону, то, як вказуе Н.Р. Бобечко, маючи приналежшсть до неспростовних правових презумпцiй, вони завжди спричиняють скасування судового рiшення з призначенням нового судового чи апеляцшного розгляду або iз закриттям кри-
мшального провадження. При цьому, на погляд автора, засада публiчностi зобов'язуе суд аиеляцшно! та касацшно! шстанцп перевiрити наявнiсть без-умовних iстотних порушень кримiнального про-цесуального закону незалежно вiд шших порушень закону, зазначених в апеляцшних та касацiйних скаргах [21, с. 104].
Отже, процес встановлення судом як першо!, так i вищо! шстанцп наявностi чи вiдсутностi без-умовних ютотних порушень прав та свобод лю-дини, вимог кримiнального процесуального закону мае формально визначений характер як за формою, так i за змютом.
Стосовно ж усiх iнших обставин, яш можуть сввдчити про наявшсть iстотних порушень прав та свобод людини, вимог кримiнального процесуаль-ного закону, судова практика характеризуеться певним розма!ттям, визнаючи тi чи iншi порушення такими, як1 е порушення прав та свобод людини, га-рантованих Конституцiею та законами Укра!ни, мiжиародними договорами, згода на обов'язковють яких надана Верховною Радою Укра!ни, перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обгрунтоваие судове ршення, або не визнаючи !х такими.
Зрозумшо, що i прояви (форми) порушень прав та свобод людини, вимог кримшального процесуального закону можуть бути доволi рiзноманiт-ними.
Висновки. Таким чином, реалiзацiя засад кримшального провадження, зокрема у судовому про-вадженш у першiй шстанцп, забезпечуе вирiшення питань, пов'язаних iз встановленням балансу публiчних i приватних iнтересiв при вирiшеннi питань, що виникають. З одше! сторони, дотримання процесуально! форми забезпечуе, гарантуе закон-нiсть кримiнальноi процесуально! дiяльностi, допу-стимiсть одержаних доказiв, !х придатнiсть для обгрунтування процесуальних ршень, а з iншоi -втна оцiнка доказiв, здiйснювана зокрема судом, забезпечуе належну дискрецш зi сторони судда, що передбачае звернення судда до загальних засад кримшального провадження.
Саме з реалiзацiею загальних засад провадження, насамперед таких, як змагальшсть, рiвнiсть прав сторш та деяких iнших, Свропейський суд з прав людини пов'язуе реалiзацiю бтш за-гально! концепцi! справедливого судового провадження у кримшальних справах, як того вимагае ст. 6 Конвенцп про захист прав людини i основних свобод.
В аспекп розвитку вiтчизияного кримшаль-ного процесуального законодавства у напрямi по-дальшо! його вiдповiдностi основоположиим принципам права, слщ пвдтримати необхiднiсть вщходу вiд формально-догматичного розумiния значения процесуально! форми, зокрема для встановлення допустимосп доказiв, та переход на бшьш гиучку конструкцiю формування системи критерпв визнания тiе! чи iншо! шформацп доказами у судовому заадаиш, де визначальним критерiем висту-патиме дотримания загальних засад кримiнального провадження, впровадження верховенства права, а
значить i справедливосп кримшального провадження загалом.
Лiтература
1. Котубей I.I. Невiдповiднiсть висновшв суду першо! iнстанцii фактичним обставинам кримшального провадження: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. 12.00.09. Ки!в: НАВС, 2015. 23 с.
2. Панова А.В. Допустимють доказiв у кри-мшальному провадженнi Укра!ни: нормативно-правовий аспект. Науковий вгсник Мгжнародного гумантарного унгверситету. Сер1я: Юриспруден-ц1я. 2014. № 10-2. Т. 2. С. 152-154.
3. Павлишин А. Окремi питания допустимосп доказiв за Кримшальним процесуальним кодексом Укра!ни 2012 р. В1сник Львгвського унгверситету. Сергя юридична. 2014. Вип. 59. С. 356-364.
4. Сергеева Д.Б. Допустимють доказiв в теори та КПК 2012 р. В1сник кримгнального судочинства. 2015. № 3. С. 80-87.
5. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве; отв. ред. П.А. Лупин-ская. М.: «Юрист», 1995. 128 с.
6. Рожнова В.В. Недопустимють доказiв у кри-мшальному провадженш. Юридичний часопис НащональноЧ академИвнутргшнгх справ. 2013. № 1. С. 301-306.
7. Ршення Конституцшного Суду Укра!ни ввд 20 жовтня 2011 р. № 12-рп/2011 (у справi за консти-туцiйним поданням Служби безпеки Укра!ни щодо офiцiйного тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Кон-ституцп Укра!ни). Офщтний вгсник Украши. 2011. № 84. Ст. 3091.
8. Тютюнник В.В. 1нститут допустимосп до-казiв як гараитiя ухвалення законного та обгрунто-ваного вироку суду: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Харшв, 2016. 21 с.
9. Стоянов М.М. Концепци допустимосп до-казiв: проблеми теори, нормативно! регламентаци та правозастосовчо! практики. Часопис АкадемИ адвокатури Украши. 2009. Вип. 4. URL: http://e-pub.aau.edu.ua/index.php/chasopys/article/viewFile/6 09/629.
10. Шестакова С.Д. Допустимость доказательств в уголовном процессе России и США. Уголовное право. 2004. № 3. С. 100-102.
11. Глобенко О. Плоды отравленного дерева. Уголовное судопроизводство. 2006. № 2. С. 12-18.
12. Вирок Козятинського мюькрайонного суду Вшницько! обласп ввд 21 серпня 2017 року у справi № 133/3695/14-к. Сдиний державний реестр судо-вих рiшень: офiцiйний веб-сайт. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/68408627.
13. Ухвала Апеляцшний суд Вшницько! обласп ввд 28 листопада 2017 року у справi № 133/3695/14-к. Сдиний державний реестр судових ршень: офiцiйний веб-сайт. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/70650531.
14. Як працюе концепщя «плодiв отруеного дерева» у реальному житп. Судова влада Украши. URL: https://court.gov.ua/archive/516915/.
15. Смолькова И.В. Великие и выдающиеся, знаменитые и известные личности об уголовном судопроизводстве: хретоматия. М.: «Юрлитинформ», 2012. 688 с.
16. Розин Н.Н. Уголовное судопроизводство: пособие к лекциям. СПб, 1914. 546 с.
17. Вирок Франшвського районного суду м. Львова ввд 25 квггня 2017 року у спраы № 465/4562/16-к. Сдиний державний реестр судових рiшень: офщшний веб-сайт. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/66173528.
18. Вирок Голосивського районного суду м. Киева вщ 27 лютого 2017 року у спрaвi № 357/8287/15-к. Сдиний державний реестр судових
рiшень: офщшний веб-сайт. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/64992939.
19. Бентам И. Введение в основания нравственности и законодательства. М.: РОССПЭН, 1998. 416 с.
20. Дроздович Н.Л. Внутршне переконання суддi як елемент принципу вшьно! ощнки докaзiв. Правознавець: електронна бiблiотекa юридично! лiтерaтури. URL: http://pravoznavec.com.ua/period/article/7472/%CD.
21. Бобечко Н.Р. Безумовш ютотш порушення кримiнaльного процесуального закону. Науковий вгсник Мгжнародного гуматтарного унгверси-тету. Сер1я: Юриспруденщя. 2015. Вип. 14(2). С. 104-109.
