CC BY
35Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 25 (64). 2012. № 2. С. 199-204.
УДК 343.150.1
РОЛЬ СУДУ В ФОРМУВАНН1 ДОКАЗОВОÏ БАЗИ У КРИМ1НАЛЬНОМУ
ПРОВАДЖЕНН1
Захаров Д. О., Руденко А. В.
Кримський юридичний тститут Нащонального ушверситету
"Нацональна юридична академш Украгни Меш Ярослава Мудрого», м. СшфероппЬь, Украша
Стаття присвячена теоретичним та практичним проблемам участ суду в nepeBip^ та оцшщ дока-3iB у кримшальному процесс Розглянута вiдповiднiсть повноважень суду гарантям захисту прав учас-никш судового розгляду i завданням кримшального судочинства.
Ключовi слова: повноваження суду, перевiрка судом доказш, визнання доказш неприпустимими.
Постановка проблеми. Визначення процесуального статусу суду у сферi дока-зування традицiйно вiдноситься до найбшьш складних проблем кримiнального судочинства. Важливють детального дослiдження даного питання пов'язана з його принциповим значенням для характеристики системи кримшального судочинства з позицiï спiввiдношення публiчних та змагальних засад. З цього приводу у статп плануеться розглянути напрямки впливу суду на формування доказовоï бази у кримшальному провадженнi, якi пов'язанi iз встановленням кола питань, що тдляга-ють доказуванню, визначенням меж суддiвського розсуду в ходi здiйснення перев> рки та оцшки доказiв.
Анашз останшх дослщжень i публжацш. На сучасному еташ в украïнськiй кри-мшально-процесуальнш науцi питання процесуального статусу суду щодо участi у доказуваннi були вщображеш в працях Ю.П. Аленша, Ю.М. Грошевого, С.М. Ста-хiвського, Л.М. Лобойка, М.А. Маркуш, Г.П. Мельника, А.О. Ляш, С.В. Слинько, О. С. Степанова.
Видшення невир1шених рашше частин загально'1 проблеми. Новий КПК Укра-ïни не мiстить детальноï характеристики мети, яка повинна бути досягнута судом за результатами дослщження доказiв, а також мiстить з цього приводу певш протирiччя (наприклад, суд вщсутнш у перелiку суб'екпв, якi зобов'язанi всебiчно, повно i неу-переджено дослiдити обставини кримшального провадження (ч.2 ст.4 КПК Украши), але при цьому зобов'язаний здшснювати оцiнку доказiв, грунтуючись саме на всеб> чному, повному i неупередженому дослщженш всiх обставин кримiнального провадження (ч.1 ст.94 КПК Украши)).
199
Формулювання цшей статть Стаття мае за мету дослщження ролi суду у дока-зуваннi обставин кримшального провадження та визначення вiдповiдностi повно-важень, якi вiн у зв'язку з цим мае, засадам кримшального провадження.
Практично вся дiяльнiсть учасниюв процесу здiйснюються з урахуванням судово! перспективи. Найбiльш характерним прикладом е утримання вщ порушень закону при збиранш доказiв. Визнання судом отриманого доказу недопустимим фактично робить безглуздою дiяльнiсть учасника з його пошуку i отримання.
Необхiднiсть орiентування суб'екта доказування на суд тдкреслював Л.Е.Владiмiров, який визначав доказ як факт, що мае сво!м призначенням викликати у сувд переконання в юнування або неiснуваннi будь-яких обставин, яю складають предмет судового дослiдження [1, с.23]. Роль суду у змагальному кримшальному процесi, крiм iнших складових, повинна включати забезпечення рiвностi сторш у доказуваннi шляхом контролю за яюстю використовуваних ними засобiв доказування. Учасник, який використовуе недопустим докази, створюе для себе необгрунто-ванi переваги, i обов'язком суду в даному випадку е вщновлення рiвностi сторiн шляхом застосування до даного учасника вщповщних процесуальних обмежень. Таким чином, вибiр позици повинен здiйснюватися з урахуванням того, що суд з влас-но! iнiцiативи зобов'язаний реагувати на порушення закону, допущенi в процесi зби-рання доказiв, вибиваючи таким чином цеглини з фундаменту позици того чи шшо-го учасника.
Стосовно сфери доказування актившсть суду може бути присутня, як мшмум, у двох площинах:
1) визначення кола питань, яю повиннi бути вирiшенi у конкретному кримь нальному провадженнi;
2) визначення того, яю з джерел доказiв необхiдно використати для встанов-лення фактичних обставин кримiнального провадження.
У першому випадку, загальне правило визначення меж судщвсько! активностi, встановлено ч.3 ст.26 КПК Укра!ни. Слiдчий суддя, суд у кримшальному прова-дженш вирiшують тiльки тi питання, яю винесенi на !х розгляд сторонами та вир> шення яких належить до !х повноважень. У зв'язку з цим виникае питання про те, до якого ступеня правовi позици сторш будуть деталiзувати предмет судового розгля-ду. Якщо розумгги це положення буквально, то слщ його поширювати як на обста-вини, що вiдносяться до головного факту, так i на доказовi (промiжнi) факти. I в першому, i в другому випадку це може створити проблеми, пов'язанi з неможливю-тю виконання судом покладених на нього зобов'язань щодо постановлення обгрун-тованого та вмотивованого вироку. Суд, забезпечуючи змагальнiсть процесу, зобов'язаний також дотримуватися вимог щодо належно! оцiнки доказiв та до змюту вироку. Так, вщповщно до положень ст.94 КПК Укра!ни, суд зобов'язаний за сво!м внутршшм переконанням, що грунтуеться на всебiчному, повному та неупередже-ному дослщженш всiх обставин кримiнально! справи, керуючись законом, оцiнюва-ти кожний доказ з точки зору належносп, допустимосп, достовiрностi, а сукупнiсть зiбраних доказiв - з точки зору достатносп та взаемозв'язку для прийняття вщповщ-ного процесуального рiшення. Тобто належна оцiнка можлива за умови всебiчного, повного i неупередженого дослiдження вшх обставин кримiнально! справи, уявлення суду про яю можуть не збпатися з уявленнями сторiн. Вимоги обгрунтованосп та вмотивованостi вироку пов'язанi з формуванням самостшно! позицi! суду щодо юну-
200
вання чи неюнування обставин, що шдлягають доказуванню. У зв'язку з цим поло-ження ч.3. ст.26 КПК Укра1ни вимагають додаткового тлумачення, яке повинне вра-ховувати можливють суду визначати, якi доказовi факти, шдлягають встановленню у кримiнальному провадженш. Можливостi суду в цьому напрямку можна прошюст-рувати на приклад цивiльного судочинства Франци, тобто галуз^ яка традицiйно вiдрiзняeться вiд кримшального процесу бшьшим ступенем змагальностi та диспо-зитивностi. Так, згiдно iз ст.8 ЦПК Франци, суддя вправi запропонувати сторонам подати пояснення з фактичним питань, яю вiн вважае необхiдними для вирiшення спору [2, с.10]. Тобто, французький законодавець вважае, що таке повноваження в> дповщае засадам судочинства та не обмежуе право сторiн на доведення до суду вла-сно! правово! позицн.
За новим КПК Укра!ни суд виконуе певнi функцп щодо визначення обсягу дока-зiв, якi шдлягають дослщженню у судовому засiданнi.
Так, зпдно з ч.1 ст.321 КПК Украши, головуючий у судовому засщанш спрямо-вуе судовий розгляд на забезпечення з'ясування всiх обставин кримшального прова-дження, усуваючи з судового розгляду все, що не мае значення для кримшального провадження. На думку автора, до зазначених повноважень стд вщнести й виршен-ня питання щодо належностi або неналежносп певних доказiв.
Викликае певнi питання характер повноважень, наданих суду ч.3 ст. 349 КПК Укра!ни, яка регулюе порядок визначення обсягу доказiв. Суд мае право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцшьним досл> дження доказiв щодо тих обставин, яю нiким не оспорюються. При цьому суд з'ясовуе, чи правильно розумдать зазначеш особи змiст цих обставин, чи немае сум-нiвiв у добровшьносп !х позицн, а також роз'яснюе !м, що у такому випадку вони будуть позбавлеш права оскаржити щ обставини в апеляцшному порядку.
Редакцiя дано! статтi дозволяе говорити про шщативу суду щодо виключення з предмета судового спору певних обставин. На думку автора, досить проблематично дiйти висновку про однозначну доведешсть певних обставин, не вивчивши жодно-го доказу, оскшьки на момент реалiзацil повноважень, передбачених ч.3 ст. 349 КПК Украши, суд у своему розпорядженш мае тшьки реестр матерiалiв кримiнального провадження, не маючи даних про !хнш змют. Для вирiшення даного питання суд повинен мати, як мшмум, повне уявлення про змiст правових позицiй сторiн.
Новелою, пов'язаною також iз визначенням обсягу доказового матерiалу, е рег-ламентацiя визначення судом недопустимосп доказiв.
Положення ч.1 ст.87 КПК Укра!ни дозволяють зробити висновок, що докази, отримаш з порушенням закону можуть бути двох вцщв:
1) умовно недопустимi, недопустимiсть яких визначаеться судом з урахуванням фактичного впливу порушення на правильнiсть встановлення обставин кримiналь-ного провадження та права учасниюв;
2) безумовно недопустим^ недопустимiсть яких встановлена в закош, який зобо-в'язуе суд у кожному разi виявлення подiбних порушень, визнавати отриманий доказ недопустимим.
Дана класифшащя була прогнозована Ю.М.Грошевим, який ще у 1997 роцi провiв аналопю порушень, допущених при збираннi доказiв, з iстотними порушеннями кримiнально-процесуального закону, яю е пiдставою для скасування судового р> шення [3, с.120]. Необхiднiсть диференцiйованого пiдходу до визначення наслщюв
201
порушень кримшально-процесуального закону детально обгрунтовувалася Ю.М.Грошевим, В.1.Зажицьким, О.М.Ларiним, П.А.Лупiнською, 1.Л.Петрухшим, та, на думку автора, додатково! аргументаци не вимагае.
Приклади, наведет у ч.2 ст.87 КПК Укра!ни, визначають випадки презумпци не-допустимост доказiв без дослiдження впливу зазначених порушень на права особи та достовiрнiсть доказово! шформацп. Так, протокол допиту особи, яку було допи-тано без повщомлення 1й про право вщмовитися вiд дачi показань, е недопустимим доказом незалежно вщ бажання особи скористатися цим правом.
Новий КПК Укра!ни, регулюючи дiяльнiсть суду, мiстить певну кiлькiсть оцшних понять. На думку I.А.Тiтка, тд оцiнним поняттям в кримiнально-процесуальному прав^ слiд розумiти закрiплене в нормi кримiнально-процесуального права поняття, змiст якого не мютить чiтко визначено!, завершено! системи ознак, що зумовлюе здшснення його конкретизаци в кожному окремому шдивщуально визначеному ви-падку за розсудом правозастосовувача [4, с.5]. Оцшним поняттям, пов'язаним iз темою дано! статп, е «очевидна недопустимють доказу», встановлення яко!, тягне за собою обов'язок суду безпосередньо у судовому засщанш, без видалення до нарад-чо! кiмнати, визнати неможливють дослiдження та використання вiдповiдного доказу (ч.2 ст.89 КПК Укра!ни). О.А. Панасюк зазначае, що дана норма передбачае здшснення судом сво!х повноважень за власним (судщвським) розсудом, тобто ви-ключно на основi власного внутрiшнього переконання, що формуеться на основi щ-лого ряду як правових, так i шших (особистiсних, психологiчних, моральних тощо) факторiв. Такi повноваження, що здiйснюються за розсудом суду, отримали в наущ назву «дискрецшш повноваження» [4, с.462]. Серед iнших позицiй щодо змюту суд-дiвського розсуду, автор под^е думку П.I.Люблiнського, згiдно з якою, розсуд - це право вшьно! доцiльною оцiнки щодо застосування за вказаними в закош пiдставами наданих даному органу повноважень [5, с.253]. При цьому, проводячи порiвняння зi свободою вибору позицп з приводу реалiзацil прав, якими надiленi учасники прова-дження згiдно з основою диспозитивносп, слiд зазначити наступне. Диспозитившсть припускае кiлька варiантiв поведiнки учасника, кожен з яких в рiвнiй мiрi е закон-ним. Суд, реалiзуючи розсуд, зв'язаний вимогами встановленими законом до змюту судового ршення. У свою чергу, складно припустити юнування в одному кримiна-льному провадженш декiлькох варiантiв вироку, кожен з яких е законним, обгрунто-ваним, вмотивованим i справедливим. Аналопчно, прийняття судом або слiдчим су-ддею рiшення про застосування конкретно! мiри запобiжного заходу означае, що з ушх можливих варiантiв, вш обрав единий вiрний, обумовлений обставинами даного провадження.
Вирiшення питання про наявшсть очевидно! недопустимостi доказу мае важливе значення. Перш за все, це дозволяе сторонам будувати сво! позицп з урахуванням змiн у доказовш базi, безпосередньо в ходi судового розгляду, оскiльки за загальним правилом суд остаточно вирiшуе питання недопустимосп доказiв у нарадчiй юмнап при постановленнi судового рiшення. На думку автора, до дано! категори можна вi-днести докази, яю вiдповiдають наступним ознакам. По-перше, це докази отримаш за наявностi порушень, перелiчених у ч.2 ст.89 КПК Укра!ни, оскiльки !х недопус-тимють не пов'язана iз фактичними наслщками даних порушень. По-друге, до ще! групи слiд вiднести випадки, коли можна говорити про презумпщю незаконносп дiй або рiшень, в разi вiдсутностi певних документiв або матерiалiв. Наприклад, прове-
202
дення обшуку вважаеться незаконним за вщсутност судового рiшення про можли-вiсть його проведення; порушення права на перехресний допит можна вважати вста-новленим за вщсутност даних про присутшсть у судовому засщанш осiб, якi мо-жуть приймати у ньому участь; вiдсутнiсть даних про залучення захисника, у випад-ках коли його участь е обов' язковою, дозволяе зробити висновок про порушення права особи на захист.
На думку М.С.Шумило та Р.М.Шухавцова визнання доказiв недопустимим здш-снюеться виключно у судовому порядку за клопотанням сторш. Це розширюе змага-льнi можливостi учасникiв процесу [6, 239]. Але дане твердження суперечить поло-женням ст.94 КПК Укра!ни, яка покладае на суд обов'язок оцшити кожний доказ з точки зору допустимости Вiдповiдно, результатом ще! перевiрки може бути лише висновок щодо допустимосп або недопустимостi конкретного доказу. Слщ також навести позищю А.В.Смiрнова та К.Б.Калиновського, якi пропонують, в разi виник-нення сумнiвiв вiдносно допустимостi доказiв застосовувати положення презумпци невинуватосп щодо обов'язкового тлумачення сумнiвiв на користь захисту [7, с.102].
У висновку хотiлося б вiдзначити, що, незважаючи на розширення засад змага-льностi та диспозитивносп, в основу судового рiшення покладаються висновки суду, яю зробленi ним самостшно за результатами дослiдження правових позицш сторiн та доказiв, наведених на !х пiдтвердження. Надання суду статусу суб'екта, який повинен формувати свою позищю, обираючи мiж варiантами наданими сторонами, фактично зшмае з нього вiдповiдальнiсть за обгрунтованють судового рiшення. Без-перечно правильною е думка Ю.М.Грошевого, що процесуальна форма робить суд незалежним [3, 112], але при цьому змют процесуально! форми повинен гарантувати саме незалежшсть, об'ективнiсть та неупередженiсть суду, а не робити його байду-жим до результату, повшстю перекладаючи вщповщальшсть за нього на сторони кримшального провадження.
Список використаних джерел
• Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. - Тула.: Изд-во «Автограф». - 2000. -436 с.
• Новый гражданский процессуальный кодекс Франции / Пер. с. франц. В.Захватаев / Предисловие А. Довгерт, В.Захватаев / Отв. ред. А. Довгерт. - К.: Истина, 2004. - 544 с.
• Грошевой Ю.М. Проблеми диференщювання порушень кримшально-процесуальних норм в доказуванш // Ысник Академл правових наук Укра!ни. - 1997. - №2(9). - С.112-121.
• Ттко, I. А. Нормативна суттсть оцшних понять в кримшально-процесуальному прав1 Украши [Текст] : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 "Кримшальний процес та кримшалгстика; судова експертиза; оперативно-розшукова д1яльшсть" / 1.А.Тггко — Х., 2009. — 20 с.
• Панасюк О.А. До проблеми класифжаци повноважень суду першо! шстанци на стадп судового розгляду в кримгнальному провадженн1 // Актуальш проблеми крим1нального права, процесу та кримшалгстики : Матер1али IV м1жнародно! науково-практично! конференцй, присвячено! 95-р1ччю з дня народження профессора М.В. Салтевського (м. Одеса, 2 листопада 2012 року). — Одеса: Фенжс, 2012. — 525 с.
• Люблинский П.И. Судейское усмотрение // Журнал Министерства юстиции. - 1904. - №10. -С.253-267.
• Кримшальний процесуальний кодекс Укра!ни. Науково-практичний коментар. / За загальною редакщею професорiв В.Г.Гончаренка, В.Т.Нора, М.С.Шумила. - К.:Юспшан, 2012. - 1224 с.
203
• Смирнов А.В. Калиновский К.Б. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. А.В. Смирнова. СПб.: Питер, 2003. - 1008 с.
Захаров Д. А., Руденко А.В. Роль суда в формировании доказательственной базы в уголовном производстве / Д. А. Захаров, А. В. Руденко // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - Т. 25 (64). № 2. 2012. - С. 199-204.
Статья посвящена теоретическим и практическим проблемам участия суда в проверке и оценке доказательств в уголовном процессе. Рассмотрено соответствие полномочий суда гарантиям защиты прав участников судебного разбирательства и задачам уголовного судопроизводства.
Ключевые слова: полномочия суда, проверка судом доказательств, признание доказательств недопустимыми.
Zakharov D.A., Rudenko A.V. The court's role in the formation of the evidentiary basis for criminal proceedings / D.A. Zakharov, A.V. Rudenko // Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series : Juridical sciences. - Vol. 25 (64). № 2. 2012. - Р. 199-204.
The article is devoted to theoretical and practical problems of judicial involvement in the review and evaluation of evidence in criminal proceedings. Having considered the relevant powers o the court safeguards for trial participants and purpose of criminal proceedings.
Keywords: power of the court, checking the court evidence, the recognition of evidence inadmissible.
204
