ПЛАСТИЧНА НЕВЕРБАЛЬНА МОВА В КОМУНІКАТИВНИХ ПРОЦЕСАХ У СТАРОДАВНІ ЧАСИ І В СУЧАСНИЙ ПЕРІОД Текст научной статьи по специальности «Языкознание и литературоведение»

PHILOSOPHICAL SCIENCES

ПЛАСТИЧНА НЕВЕРБАЛЬНА МОВА В КОМУН1КАТИВНИХ ПРОЦЕСАХ У СТАРОДАВН1

ЧАСИ I В СУЧАСНИЙ ПЕР1ОД

Чумак Н.В.

пошукач кафедри фшософського факультету Хартвського Нацiонального yHieepcumemy M. В. KapasiHa

PLASTIC NON-VERBAL LANGUAGE IN ANCIENT AND MODERN COMMUNICATIVE

PROCESSES

Chumak N.V.

aspirant of Department of Kharkiv philosophy National University named by V.N. Karazin

Анотащя

Здатнють людського Tina реагувати на змши навколишньо! дшсносп сввдчить про те, що тшо виступае як сполучна ланка i гaрмонiзуе початок мiж людиною i буттям. Розгляд питання про витоки та юторичш перiоди розвитку форм людського стлкування е особливо важливим в розумiннi розвитку пластично! ку-льтури сучaсностi i обумовленостi рiзними соцiaльними процесами. Роль невербального мови в комушка-тивних процесах в даному контекстi бачиться особливо значущою.

Мова жесту, залишаючись допом1жним засобом вербального стлкування, зберiгaе свое значения як виразник емоцiйного стану людини, що дозволяе не тiльки бшьш виразно передати iнформaцiю, а й розт-знати приховaнi мотиви ноая шформацп. Мова жесту виступае свого роду iндикaтором, що показуе вплив сощуму на тiлеснiсть людини. Порiвняння стародавнього або примiтивного суспiльствa з сучасним дозволяе зробити висновки про значення невербального мови в комушкативних процесах. Роль i значення пластично! мови слабшае з переважанням логiчного i вербального мислення, а також iз зростанням впливу культури, iдеологi! та цивiлiзaцi! на сввдомють людини.

Сучасний цивiлiзовaнa людина вiддaе перевагу логiчному мисленню, образне сприйняття свiту втра-чае поступово свое значення. Образна передача шформацп за допомогою тiлa переходить з повсякденно! комунiкaцi! в iншу сферу - естетичну.

Abstract

The ability of human body to react on surrounding reality indicates that body acts as a link and harmonious beginning between the human and the existence. To explore the problem of sources and historical periods of human communicative forms development is the most important in undestanding of modern plastic culture development and different social processes conditionally. The non-verbal language role in communicative processes in given context seems to be particularly meaningful.

Gesture language staying the additional instrument of verbal communication remains a meaningful expression of human emotional state which alows not only to transmit information more eloquently but also to recognize the hidden motives of information carrier. The gesture language is a sort of indicator showing the influence of the society on human body.

The comparison of ancient or primitive society with modern one allows to conclude the non-verbal language significance in communicative processes. The plastic language role and importance grows weaker with logical and verbal thinking dominance, as well as with grows of culture, ideology and civilization influence on the human consciousness.

The modern civilized human being prefer logical thinking so the figurative perception of the world gradually loses its meaning. The figurative information transfer via body moves from daily communication to another sphere - aesthetic.

Ключовi слова: пластична мова, вербальна i невербальна комушкащя, мова жесту.

Keywords: plastic language, verbal and non-verbal communication, gesture language.

Пластична мова, яка е найдавшшою мовою людсько! культури, безсумшвно вщграе важливу роль у формуванш та вдосконаленш людсько! ко-мушкацп. Розгляд питання про витоки та юторичш перюди розвитку форм людського стлкування е особливо важливим у розумшш розвитку пластично! культури сучасносл i обумовленосп рiзними сощальними процесами.

У даиш статп автор ставить перед собою за-вдання дослщити ранш форми людсько! комушка-цп, роль невербального i вербального стлкування на початку розвитку людських вщносин i в сучасний перюд. У процес дослщження використову-еться компаративютський шдхвд для порiвняння примитивного i цившзованого сустльств. Особлива увага придшяеться сучасним формам стлку-

вання в цившзованому суспiльствi, при цьому роз-глядаеться спiввiдношення в процеа комушкацп вербального i невербального 3aco6iB спiлкування.

Здатнiсть людського тша реагувати на змiни навколишньо! дщсносп сввдчить про те, що тшо ви-ступае як сполучна ланка i гармонiзуе еднiсть мiж людиною i буттям. Мерло Понтi говорив про це так: «Тшо - це те, що поввдомляе свпу буття, i володiти тiлом значить для того, хто живе, зрощуватися з пе-вним середовищем, зливатися воедино з певними проектами i безперервно в них заглиблюватися». [8, 118].

Мова тша i, зокрема, мова жесту була раншм засобом людсько! комушкацп. Використовуючи свое тiло, людина могла висловити всю гаму по-чуттiв, як1 наповнювали його, при цьому в незнач-нiй мiрi вдаючись до мовно! знаково! системи. На-слвдуючи природу та iмiтуючи багато природних явищ, людина була зрозумша всiм сво!м однопле-мшникам. Спостереження за первiсними племенами в Швденнш Америцi i Африщ показали, що мова тiла i, в бiльшостi випадк1в, жестiв людей пе-рвюно! культури майже шчим не вiдрiзняеться ввд аналогiчного мови цившзовано! людини. Основна вiдмiннiсть в даному випадку може полягати в сту-пенi та iнтенсивностi вираження жестово! шформа-ци. Цивiлiзована людина починае жестикулювати i звертаеться до мови тша, як правило, тод^ коли втрачае контроль над собою, а точшше тодi, коли !й не вистачае слiв для передачi шформацп, а також перебуваючи в емоцшно збудженому станi. У цей момент можна сказати, що природна первiсна мова прориваеться назовнi через сощально-культурний прошарок установок. Таким чином, можна гово-рити про те, що природна первинна мова тша була випснена в шдсвщоме i взята шд контроль розуму.

Мова тша була невщ'емним елементом комушкацп первiсних людей; в основi спшкування сучас-них людей лежить вербальна комунiкацiя. Вадпо-вiдь на питання: чому мова тiла втратила на сього-днiшнiй день свое значения в сферi комушкацп -слад шукати в сферi психоаналiзу. Зпдно психоана-лiтичним теорiям, одним з основних шстинкпв е ш-стинкт збереження життя, який нерозривно пов'яза-ний зi страхом. Страхи первюних людей, в основному, пов'язаш з загрозою, що виходить iз природи. Людина не може пояснити собi природнi явища i, отже, в достатнш мiрi застрахувати себе ввд них.

Страх сучасно1 людини шшого роду. З того моменту, коли люди навчилися пояснювати, передба-чати i захищатися вiд природних катаклiзмiв, страх перед незрозумiлим природним середовищем був витiснений страхом перед суспшьством. Для сучас-но! людини сенс збереження життя став полягати в тому, щоб досягти належного стану в суспiльствi i його визнання. Суспiльство стало встановлювати певш рамки для тих, хто хопв опинитися в його iе-рархи. Одним з таких умов стала вимога врiвнова-женостi i здатшсть вiдповiдати соцiальним ролям.

Цивiлiзоваиа людина, щоб не виглядати в очах громадськосл малоосвiченою та не контролюючою сво! емоцп, ввдмовляеться вiд мови тша i намага-еться користуватися тiльки вербальною мовою. Тут

також зирав велику роль той факт, що загроза для благополучного юнування iндивiда виходить тепер не з навколишньо! природи, а ввд ^6i подiбних. Ка-р'ера, сощальний ycnix залежать вiд умiння лавру-вати, грати, а iнодi i приховувати сво! справжнi на-мiри. Природна мова тiла виявляеться тут зайвою, оскшьки вона може видати дiйсний стан людини i його ввдношення до певно! ситуацп.

Розвиток особистосл в рамках того чи шшого сощуму неминуче акцентуйований. Воробйов М. З. стверджуе, що кожному сощуму притаманнi пев-ний рiвень розвитку психики, певний рiвень розви-тку тiла, певний спосiб !х взаемодй' i застосування в дiяльностi, зв'язку з навколишнiм свiтом. [3, 3] М. З. Воробйов, враховуючи взаемозв'язок тша i пси-хши, стверджуе, що саме потреби i мотиви визнача-ють в першу чергу нашi дй', а через них i наш фiзи-чний вигляд, а не генетично закладеш в нас можли-востi. [3, 5] Дослвдник вiдзначае примат психики над тiлом i, характеризуючи сучасшсть, вказуе на дисгармон1ю у взаеминах людини з природою. Умовою досягнення гармони зi свiтом вiн вважае «розвиток прихованих, ущемлених системою соць уму психiчних i, отже, тшесних можливостей людини», що е критерiем духовно! свободи людини. [3, 6]

Мова жесту виступае свого роду iндикатором, що показуе вплив соцiyмy на тiлеснiсть людини. Не можна сказати, що стародавня людина володша бь льшою духовною свободою на вадм^ в1д людини цившзовано!, але, однозначно, !! зв'язок з природою був бшьш гармоншним. Наслiдyючи явища природного свiтy i використовуючи при цьому все багатство мови, як звуково!, так i тiлесно!, первiсна людина як би зливалася з навколишнiм середовищем. Багатство i рiзноманiтнiсть рослинного i тва-ринного свiтy зумовили багатофункцюнальшсть i рiзновид людсько! мови. Мова жесту, зокрема, виступае не тшьки як зааб спiлкyвання мiж родичами, але також як i засiб звернення наших предков до свого тотему, наслiдyвання рухам тварин з метою придбання !х сили i навичок. На зорi людсько! комyнiкацi! мiмiка i жест були першими !! засо-бами. Можна сказати, що мова жесту i мiмiки була природною мовою спiлкyвання, яка бере свш початок ще в свт тварин. В. М. Бехтерев, дослвджуючи бiологiчне походження мiмiчних рyхiв, звертае увагу на те, що «елементарш форми мiмiки спосте-рiгаються у самих рiзних видiв тварин». [2, 254] Характеризуючи природу жеспв, Бехтерев робить ви-сновок, що вона також мае багато спшьного з тва-ринним свiтом. «Виразш жести i рухи, як1 е результатом асощативно! дiяльностi центрiв, пред-ставляють собою, власне, повторення рух1в, запози-чених з актiв оборони, нападу i зосередження, обу-мовлених бшш безпосереднiми подразниками». [2, 339] Первюна людина використовуе для спшкування, головним чином, жест i мiмiкy; !! тiло було здатне передати всю гаму почутпв i iнформацiю про навколишнiй свiт. Тшо для первюно! людини е засобом сприйняття i передачi iнформацi!. Шкура-тов В. А. вказуе на первюний пансоматизм. Тiло

всюди, ввдзначае Шкуратов, - воно не тшьки ро-бить все, що належить живому, але i представляе себе. У ньому е мораль, вiрування, штучнi знаряддя i знаки».[10, 363] Тiло було ввдкрито навколиш-ньому свiту, тому первюнш людинi складно було зрозумiти вщчуття самотностi i вiдчуженостi ввд природи. Швидше, вона могла вiдчувати це почуття по вiдношенню до сощуму, але на бiльш пiзнiх ета-пах розвитку. Тiло виступае як необхвдна ланка га-рмонiйного сшвюнування первюно! людини з природою.

Багатство i рiзноманiтнiсть навколишнього свпу, повнота iснування в едностi з природою фор-мують особливий споаб сприйняття iндивiдом на-вколишньо! дшсностг Людина мислить i сприймае свгт не за допомогою логiчних висновшв, а спира-ючись на образне мислення. Н. Я. Марр, дослвджу-ючи значения мови жестiв на рангах етапах розвитку людського суспiльства зазначае, що «у племен у примггавнш стадй' !х розвитку ще не було звуко-во! мови, люди говорили жестикуляцiею i мiмiкою, сприймаючи свiт i все, що !х оточувало в образах...». [6, 20]

Образне мислення стародавньо! людини загос-трювало !! чуттеву емоцiйну сферу. Емоцп, у вели-к1й ступенi не контрольоваш розумом, вимагали ви-ходу або трансформаций в який-небудь вид дiяльно-стi. Марр Н. Я. стверджуе, що «первюне людство усвiдомлювало i сприймало навколишнiй свiт в образах, для передачi яких звуки не годилися б i в тому випадку, якщо б вони були в його розпоря-дженш, тим часом вони не були ще пристосоваш». [7, 200] Звуково! мови було недостатньо; вона служила, скорше, доповненням до жестово! мови. Найбiльш точним i прийнятним засобом комушкацп, здатним передати всю повноту почуттiв первю-но! людини, могла бути мова жесту i мiмiки. 1нди-вiд, використовуючи все свое тшо, мiг сказати дуже багато. I це було особливо важливо i актуально, осшльки звукова мова в той перюд часу ще не во-лодша належним запасом знакових словесних поз-начень. За допомогою одних тшьки рук можна було передати шформацш рiзного харктеру: вiтати од-ноплемшника; зобразити переляк, страх; зобразити поли1 птаха, повадки тварини та багато шшого. Найбiльш значними i виразними були в цей перiод iмiтацiйнi динамiчнi знаки. Вилегжаиiна С. А. опи-суе !х як «...що показують положення предметiв в простор^ пози i рухи, передають форму i величину: рухом рук можна показати овал, квадрат, багатоку-тник». [4, 38] Саме цi динамiчнi iмiтацiйнi знаки ля-гли в основу мови жеслв.

Створюючи яскрав^ барвистi образи, старода-внi люди формували, свого роду, образний ряд, який вiдкладався в генетичнiй пам'яп поколiнь. Цi образи займали, в свою чергу, певну нишу в колек-тивному несввдомому, при цьому вони фiксувалися з певним кодом. Образи, створеш за допомогою мови тша зазнавали з часом змши, i в подальшому багато з них були замшеш вербальними позначен-нями. Але тi образи i динамiчнi знаки, як1 з б№шою вiрогiднiстю iмiтували природнi i деяк соцiальнi явища не втратили свого значення.

Сучасна цивiлiзована людина вщдае перевагу логiчному мисленню, образне сприйняття свиу втрачае поступово свое значення. Разом з цим про-цесом зникае необхвдшсть у створенш природних образiв за допомогою тша. Що стосуеться мови жеслв, то в процесi розвитку людсько!' комунiкацi! вона втрачае свое переважне значення i стае допо-м1жною мовою вербально!' мови. Вiдмова вш пашв-ного становища мови жеслв в людському спшку-ваннi ввдбуваеться тодi, коли людина усввдомлюе свою ушкальшсть (особливiсть) i перестае ототож-нювати себе з навколишнiм свггом.

Образне мислення замiнюеться мисленням аб-страктним i логiчним. Мова тша i жестiв втрачае одну зi сво!х функцiй - образну передачу шформа-ци, що робить шформацш iнодi сухою i ускладнюе !! розумiння. В даний час експериментально встано-влено, що не менше 10-15% шформацп втрачаеться при «нерухомому» або невидимому обличчi лек-тора.[5, 27] Образна передача шформацп за допомогою тша переходить з повсякденно! комушкацп в iншу сферу - естетичну i там формуе основи мови хореографи.

Мова жесту, залишаючись допом1жним засобом вербального спшкування, зберiгае свое значення як виразник емоцiйного стану людини. Емоцп важко описати словами, але !х можна виразити за допомогою мови тша i жесту. Так емоцп як страх, здивування, радiсть, гнiв неможливо уявити без !х фiзичного втшення: блиску очей, тднятих брiв, захисного жесту рук i т. д. Поввдомлення ш-формацп в свiтлi певно!' емоцп сприяе бiльшому ро-зумiнню i вiдкритостi учасник1в розмови.

Таке емоцшне спiлкування вимагае вiд обох сторш використання невербальних засобiв комушкацп. Якщо один зi спiврозмовникiв розповшае про сво! переживання, при цьому, вдаючись для бшь-шо! виразносл до мови жесту i тша, вш, природно, очiкуе у вшповшь на вiдповiдну реакцш, також ви-ражену в мiмiцi i певнш дИ. Вiдповiсти на таке зве-рнення тiльки вербальним способом означало б не-розумiння i закрилсть суб'ектiв комушкацп. Дж. Остiн вказував на те, що мова мае ^окутивну силу, що, той, хто говорить прагне не тiльки повь домити, але i наказати, змусити адресата, втручаю-чись, таким чином, в сферу останнього, впливаючи на його ди. [1, 105] Мова жесту набувае прихований завуальований характер, за допомогою якого адресату нав'язуеться певний стиль поведшки i реакцп. Ц прихованi пружини впливу невербальних аклв спiлкування довгий час не бралися до уваги.

Вербальне спiлкування, ставши основним у людському сусшльств^ спираеться на лопчне мислення. Даний тип мислення висувае новi вимоги в сферi комушкацп: яснiсть викладу думки, конкрет-нiсть, наукове тдтвердження фактiв. Мова жесту i рух1в тiла з Г! образнiстю i спонтаннiстю набувае негативного вщпнку з позици вимог сучасно! вербально! комушкацп.

Таким чином, можна зробити наступш висно-

вки.

У примитивному суспiльствi значення пластично! мови як засобу комушкацп б№ш важливе, нiж

в цившзованому сощуму Пластичний мова е не-вiд'eмним елементом образного мислення, допома-гаючи створенню, передачi i запам'ятовування образно! шформацп. Роль i значения пластично! мови слабшае з переважанням лопчного i вербального мислення, а також iз зростанням впливу культури, вдеологп та цивiлiзацi! на свiдомiсть людини.

Список л^ератури

1. Абрамова Н. Т. Невербальные мыслительные акты в «зеркале» рационального сознания// Вопросы философии, 1997, №7 - с.99-113.

2. Бехтерев В. М. Объективная психология. М.: Наука, 1991. - 480 с.

3. Воробьев М. З., Психосоматика в культуре личности и социума/Телесность человека: междисциплинарные исследования. - М.: Философское общество СССР, 1990. - с. 3-7.

4. Вылегжанина С. А. Знаки вокруг нас. -Фрунзе: Изд-во «Илим», 1979. - 69 с.

5. Горелов И., Егалычев В. Безмолвный мысли знак - М.: Молодая гвардия, 1991. - 240 с.

6. Иванов В. В. Очерки по истории семиотики в СССР. - М.: Наука, 1976.

7. Марр Н. Я. Избранные работы - Л.: Гос. социально-экономическое издательство, т. II, 1936. -523 с.

8. Мерло Понти М. Феноменология восприятия. - С.-Пб., «Ювента», «Наука», 1999. - 606 с.

9. Остин Дж. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. Теория речевых актов. Вып. XVII. — М., 1986. — С. 22-129.

10. Шкуратов В. А. Историческая психология. - М.: Смысл, 1997. - 505 с.