CC BY
117
6. ОСВ1ТЯНСЬК1 ПРОБЛЕМ!! ВИЩО1 ШКОЛИ
УДК 373.6:372.461 Асист. Л.М. Гнатик - НУ "Львiвська полшехшка "
КОМУН1КАЦ1Я: ПОХОДЖЕННЯ, ТИПОЛОГ1Я, ФУНКЦ11
Розглянуто походження комушкативно'1 дiяльностi, проаналiзовано комушка-тивнi акти, представлено типологiю форм i засобiв комушкацп. Подано характеристику комушкативного середовища та функцш, особливостi невербально!' комушкацп.
Ключов1 слова: типология, функци, комунiкацiя, походження, комушкативний акт.
Постановка проблеми. Сучасне суспшьство характеризуемся актив-ним i динам1чним розвитком. Усне мовлення i надаш залишаеться найпоши-решшим засобом комуткаци. Спшкування - складний процес взаемоди м1ж людьми, що полягае в обмш1 шформащею, а також сприйнятт i розумшт партнерами один одного. Спшкування - багатогранний процес, що мае склад-ну психологiчну структуру. Це зумовлюе необхщшсть подальших досль джень у цьому напрямку, як будуть актуальними для сучасноi людини.
Аналiз останнiх дослiджень i публжацш. Американськi захщноевро-пейськi, росiйськi, украшсью вченi дедалi бiльшу увагу придшяють проблемам комунiкативних компетенцiй. Необхщно згадати роботи Е. Берна, Е.1. Кiршбаума, Н.Н. Озоров, С. Касаткш, В.С. Лозницi, Р.С. Немова, Ю.1. Палеха. Однак багато недослщжених аспектiв як теоретичного, так i прикладного характеру.
Мета дослвдження - узагальнення результатiв дослiджень про кому-нiкативну дiяльнiсть. Для досягнення поставленоi мети необхiдно вирiшити таю завдання:
• дослвдити походження комуткативно1 дiяльностi;
• проанал1зувати складов1 комуткаци i комуткативного акту;
• охарактеризувати комуткативне середовище та функци комуткаци;
• розглянути типологш форм, засоб1в та вид1в комуткаци.
Виклад основного матерiалу. Слово мкомунiкацiям походить вщ лат. communico - роблю загальним, зв'язуюсь, спiлкуюсь. Пiд комунiкацiею у людському суспiльствi розумiють обмiн думками, знаннями, почуттями, схемами поведшки тощо. Треба зазначити, що слова у цьому випадку е метафорами. Насправд^ коли ми обмшюемось щеями, словами, то не позбавляемось сво1'х слiв, а взаемно збагачуемось щеями iншого спiврозмовника. Це досить ютотне зауваження, яке подiляе тдхщ до комунiкацii на двi парадигми: меха-нiстичну i дiяльнiсну. Пщ парадигмою розумiють систему схожих поглядiв ряду учених, якi збiгаються за основоположними принципами. У мехашстич-нш парадигмi пiд комунiкацiею розумiють односпрямований процес кодуван-ня i передачi iнформацii вiд джерела i прийому шформаци отримувачем повь домлення. У дiяльнiсному пiдходi комунiкацiю розумiють як спшьну дiяль-нiсть учасникiв комуткаци, у процес яко1' формуеться спшьний погляд на речi i ди з ними. Для механiстичного шдходу характерне сприймання людини
як мехашзму, ди якого визначенi певними правилами, контекст зовшшнього середовища розглядаеться як шум, перешкода. Для другого тдходу характер-m процесуальнiсть, контекстуальнiсть. Загалом, останнiй пiдхiд е ближчим до реального життя i бiльш гумашстичним.
Комунiкацiя вiдбуваеться не тiльки у людських соцiальних системах. Певного виду комушкащя характерна i для тварин, i для механiзмiв, тобто створених людиною предметiв (трубопроводи, транспорт, взаемозв'язок комп,ютерiв в Iнтернетi й т. ш.).
Комунiкацiя у тварин завжди викликала пiдвищений iнтерес дослщни-юв. Системи комушкаци у тваринному свт бiльш первиннi та примiтивнi, порiвняно з людськими, i визначаються як бюлопчно доцiльна спiльна пове-дшка, скерована на адаптацiю до умов середовища. Основною проблемою дослщниюв е сшввщношення nature i narture, тобто природного вродженого i набутого, вихованого. 1нстинктивш механiзми розвиваються за такими нап-рямами:
• збереження виду (сексуальна поведшка, турбота про потомство i т. in.);
• збереження 1ндив1ду (тамування голоду i спраги, пошук харч1в, загот1вля запаяв i т.д.);
• гарантування безпеки (захист вiд несприятливих погодних умов, воропв i т.
Ш.) [1].
Одним iз прикладiв комушкаци е ств птахiв. Птахи навчаються сшву "виховання". У кожного птаха своя манера виконання пiснi. Бiльш щкавим е спосiб розповсюдження шформаци про небезпеку. 1снуе два види небезпеки: хижаки i руйнiвники гнiзд. Якщо птах бачить хижака, то вш видае специфiчний звук, схожий на свисток, що означае необхщшсть заховатися. Якщо з'являеться руйнiвник гнiзд, то птах видае переривчастий звук стаккато, що е закликом до бою i збирае сусщшх птахiв для того, щоб вщгнати руйнiвника гшзд. Вщмш-ностi хижаюв вивчаються птахами у процес розвитку i передаеться наступно-му поколiнню, може використовуватись у процес дресируваннi.
Коли бджола знаходить нове джерело нектару, вона повертаеться до вулика i, якщо нектар недалеко, здiйснюе круговий танок, повщомляючи сво-1м подругам мюце розташування нектару. Iншi бджоли приеднуються до тан-цю, вщчувши запах нектару на тiлi бджоли-вюнищ. Потiм вони лiтають дов-кола вулика i знаходять квiти з нектаром. Якщо ж нектар знаходиться на вщ-сташ бiльше 90 м вщ вулика, то бджола-вюниця здiйснюе танець-вiсiмку, по-хитуючи черевком тд час прямолiнiйного руху на перетиш двох кругiв. Та-нець показуе точну вщстань до нектару i напрям до нього вщносно сонця. Окрiм цього, бджоли регулюють температуру у вулику тремтшням крил.
У прима^в простежуеться ще бшьш витончена система комушкаци. У твденноафриканських мавп, наприклад, iснуе набiр жес^в i звукiв для позна-чення хижакiв. У ньому чотири "слова" для позначення: лггаючих хижаюв, чо-тириногих хижаюв (наприклад леопардiв), змш, iнших приматiв. Кожний iз знаюв тривоги викликае рiзну поведiнку. Знак "леопард" примушуе мавп зала-зити на вершини дерев, а знак "повеяна тривога" змушуе 1х падати каменем у глибину листя дерев. У зелено! макаки виявлено юнування 36 звуюв, яю гру-пуються за класами тривоги. У шимпанзе е крики радост в разi знаходження
1ж1, звуки-привтання при зустрiчi друзiв, зокрема бра^в i сестер пiсля довго! розлуки, звуки-заклики, що дають натхнення шшим при сутичцi з ворогом, за-соби звуково! комушкаци мiж ма^р'ю i дитиною та iн. О^м звукiв, тварини використовують й iншi канали комушкаци. Запах i чуття надзвичайно важливi для бджiл, мурах, мавп i менш важливi для прима^в. В останнiх безшумна комушкащя е переважно наочною (жести) i тактильною (доторкання) [1].
Таким чином, першi засоби комушкаци виникають iз шстинктивно! поведiнки, що можуть змшюватися залежно вiд умов i корекци поведiнки у процесi взаемного навчання. Ця поведшка фiксуеться в пам'ят i набувае нового значення i вiдносно самостiйного юнування. Пам'ять тварини зберiгае не лише моделi поведiнки, а й реакщю середовища. Поведiнковий акт стае ко-мунiкативним актом. Комунiкацiя, таким чином, - вщокремлена частина спшьно! дiяльностi, що скерована на регуляцiю само! цiе! дiяльностi.
Людина не так далеко вщйшла вiд сво!х бра^в iз тваринного свiту. У людини також проявляеться стадний iнстинкт, групи людей можуть дiяти як стадо вовюв чи як стадо барашв; багато людей подiляють оточуючих на сво!х i ворогiв, наших i чужих; вождь у людських спшьнотах вiдiграе роль вожака стада; невпевнеш та нестабiльнi лiдери, як правило, проявлять i нервозну ко-мушкащю, потребують знакiв уваги; у юнацькому шдлггковому середовищi iснуе особливий ритуал привггання у виглядi потиску рук "по колу"; iнодi со-щальне домiнування або самоствердження у молодi виражаеться жестами, криками, що нагадуе прима^в, у пiдлiткiв бувають бшки i т. iн.
Не варто забувати про бюлопчш коренi комушкаци, забувати звщки людина вийшла. Комушкащя сприяе розвитку людини як сощально! ютоти. Саме тому рiвень комушкативно! компетентностi спiввiдноситься з рiвнем сощалiзащ! iндивiда, з рiвнем прояву ним штелекту та iнших людських якос-тей. Як бачимо, на долюдськш стадi! комунiкацiя проявляе сво! основш риси: 1) дiяльнiсний характер; 2) комушкаци навчаються.
Процес комушкаци може бути подшений на окремi фрагменти комушкаци - комушкативш акти. Розглянемо основш поняття i термши, що вико-ристовуються в аналiзi комунiкативного процесу i його елеменлв. У комуш-кативних актах задiянi учасники комунiкацi! - комунiканти (адресат i адресант), повiдомлення, що з'являеться та iнтерпретуеться. Комунiкантами можуть бути як людськ шдивщи, так i суспiльнi iнститути (уряди, фiрми, парти i т. ш.). Переважно повiдомлення - це висловлювання або тексти. Але у не-вербальнш комунiкацi! повiдомленням може бути зображення (дорожнш знак повороту чи фотографiя) фiзичний предмет (наприклад подарунок як знак уваги). Повщомлення складаються iз рiзних знакiв, якi вивчае семютика або семiологiя. Знаки утворюють знакову систему, код чи мову. Комушкащя може здшснюватися як вербальними, так i невербальними засобами. Вер-бальна комунiкацiя для людини е основною. До вербально! комунiкацi! вщ-носять усне i писемне мовлення. Невербальш засоби подiляються на двi групи: первиннi (жести, пантомiма, мiмiка) i вториннi (Азбука Морзе, мови програмування). Вербальш засоби вивчаються лiнгвiстикою, невербальнi -паралiнгвiстикою i окремими роздiлами семiотики.
Розглянемо типологш форм i засобiв комуткаци. Форми комуткаци вiдрiзняються одна вiд одно! особливими системами кодування послання. Ко-мунiкативнi засоби об'еднують рiзнi форми комуткаци, наприклад книга: слово, шрифти, малюнки, графiка.
Засоби масово! комуткаци також можуть мати рiзнi форми комуткаци, Так, телебачення i кiно використовують слова усного мовлення, картинки, музику; газета - слова усного мовлення, шрифти, шюстраци i т. ш. Деякi з форм i засобiв комуткаци пов,язанi з !х природою або технолопчними обме-женнями. Деякi з форм i засобiв комуткаци, а також комуткативш жанри умовнi та традицшт. Усi форми i засоби комуткаци е "продовженням людського тша", доповнюючи i пiдсилюючи недостатнi функци, особливо зо-ру i слуху. Засоби комуткаци можуть бути використат як навмисно, так i ненавмисно. Невербальт сигнали (мiмiка) часто несуть шформащю без волi адресата. Стороннiй слухач також може бути мимовшьним отримувачем усного мовного повщомлення. Первит засоби i види комуткативно! поведш-ки - це мова, жести, iмiтацiя публiчноl поведiнки. До вторинних засобiв, якi доповнюють первиннi, слщ вiднести: мовнi перевтiлення, символiзм фiзич-них умов для здiйснення комуткативного акту.
Види комуткаци розрiзняються за складом комутканпв. 1снують ю-тотт вiдмiнностi для професiйного комунiкатора, технолопя роботи у кожному випадку мае свою специфжу:
1.1нтраперсональна комунгкацгя - це розмова з самим собою, внутршнш монолог, розмова 1з свош внутрштм голосом.
2. Мгжособистгсна комунгкацгя - зазвичай пов'язана з идеальною моделлю комуткаци, у нш беруть участь два комутканти.
3. Групова комунгкацгя - всередит групи, м1ж групами, 1ндивщ - група; тут е вщмшност не лише кшьшст, а й яюст: р1зна мета комуткаци у малих { великих групах.
Масова комуткащя вiдбуваеться тодi, коли повiдомлення отримуе чи використовуе велика кшьюсть людей (телебачення, радю, виробництво ком-пакт-дисюв i касет i т. ш.). На рiвнi масово! i, зокрема групово!, комуткаци виникають парадоксальнi явища. Адресантом може бути окрема особа, а адресатом - група, колектив, пар^я, народ i т. ш. Парадокс явища масово! комуткаци полягае у тому, що кшцевим вщправником завжди е одна людина. Адреса™ може бути багато, але особисту вiдповiдальнiсть за власну штер-претацiю i подальшi ди завжди несе кожний iз нас зокрема, саме тому масо-вий психоз, наприклад, фашизм у Шмеччит та шших крашах, як "щеолопя домогосподарок i невдах" повинен бути пережитий кожним зокрема для того, щоб заперечувати це як хворобу. Розумшня сутност масових процесiв комуткаци i сутностi комуткаци як масового процесу абсолютно необхiдне у су-часному свiтi. З одного боку, спещалюти з комунiкативних технологш повин-нi усвiдомлювати явища, як вони використовують у свош практичнш дiяль-ностi. З iншого боку, користувачевi масово! шформаци i пропаганди також не зайвими е знання про основт теори комуткаци для того, щоб не стати легко-вiрною жертвою ще! само! пропаганди i недобросовiсного впливу на масову
чи групову свщомють. Можливо, у майбутньому, поряд з товариствами спо-живачiв, як борються з недобросовiсною комушкащею у сферi товарiв i пос-луг, можуть виникати i суспшьт оргашзаци, покликанi захищати комушка-тивну безпеку користувачiв iнформацiï.
Додатковими рiзновидами комушкаци е: мiжкультурна (комунiкацiя як мiж народами-носiями рiзних народiв i комушкативних культур чи мiж державами, так i мiжособистiсна -мiж окремими представниками цих народiв чи держав), оргашзацшна (комунiкацiя у дiловiй чи виробничш сферах, що охоплюе мiжособистiсну, групову й особистюно-групову). Цi рiзновиди пов'язаш не лише з особливостями комушкативних умов у тш сферi, у якш здiйснюеться комунiкативна дiяльнiсть, але i зi складом комунiкантiв (одино-комунiкант, група комунiкантiв, чи якесь поеднання першого i другого).
Практично все, що оточуе людину, е також i комушкативним середо-вищем. До середовища потрiбно вiднести предмети i явища. Повiдомлення нiколи не вщправляеться заради самого повiдомлення. Його мета - оргашзу-вати ди адресата. Слово - завжди вчинок, можна говорити про взаемозв'язок комушкаци i ди. Останнiм часом у политологи, соцiологiï, соцiолiнгвiстицi й теори комунiкацiï став поширеним термiн дискурс (його можна умовно роз-шифрувати за допомогою формули: мовлення + дiя). Оскiльки дiя i взаемозв'язок шдивщв вiдбуваеться у комунiкативному середовишд, у певно-му суспiльному середовищд комунiкацiï, то говорять про шституцшний дискурс (полiтичний дискурс, релтйний дискурс, педагогiчний дискурс, дшо-вий дискурс, виробничий дискурс i т. ш.).
Комплекс комушкативних акпв, об'еднаних спшьним завданням i си-туацшними умовами, можна назвати комунiкативною подiею. У сферi бiзнес-комунiкацiï такими комушкативними подiями можна вважати, наприклад, презентаци i виставки. У полгтичнш сферi прикладом комунiкативноï поди може бути вiзит глави держави чи терористичний акт. Сфери комушкаци привертали увагу дослiдникiв рiзною мiрою. Досить традицшною вважають-ся сфера побутово!" комунiкацiï (переважно мiжособистiсноï). Але i тут, у зв'язку з розвитком психоаналiзу, нейролшгвютичного програмування, з од-нiеï сторони, а також з появою служб сiм'ï i шдлгтково1' психологiчноï допо-моги, з шшо1' - виникають новi комунiкативнi проблеми i задачь Як говорити з шдлгтком-наркоманом? - питання, вiдповiдь на яке повинш дати не лише психолопя i соцiологiя, але i лшгвютика.
Сфера виробничо1' комунiкацiï у нашш краïнi була у полi зору переважно у рамках шженерно1' психологiï. Останнiм часом з'являються напрацю-вання у напрямi комушкативного менеджменту та прикладно1' риторики. Стиль спшкування керiвника з пiдлеглими, взаемодiя спiвробiтникiв у проце-сi роботи, написання службових докуменлв та ш. аспекти можуть як покра-щити роботу пiдприемства, так i розвалити його.
Через бурхливий розвиток ринкових вщносин виокремилась сфера бiзнес-комунiкацiï або дшового спiлкування. Наявнiсть достатнiх засобiв у сферi бiзнесу сприяло публжаци навчально1' i довiдковоï лiтератури з комушкаци i культури спшкування, поширенню комушкативних знань i засобiв, хо-
ча i в досить спрощенш формь Досить широко ведуться дослщження у сферi поличного дискурсу. Наявнiсть багатьох партш та органiзацiй, течiй i груп потребуе орiентащï в полiтичному комушкативному просторi.
Сфера наукового дискурсу також досить традицшний об'ект дослщ-ницького штересу. Водночас, якщо ранiше вивчали специфiчну мову науко-вих публжацш, то дослiдникiв сьогоднi цiкавлять рiзноманiтнi проблеми: вiд створення вiртуального глобального наукового товариства (через 1нтернет) до оргашзаци комунiкативних подiй на зразок наукових конференцш i кон-греЫв. У деяких краïнах органiзацiя науковоï комунiкацiï стала предметом бiзнесу.
Сфера освгтянського дискурсу також розкривае новi гранi у зв'язку ди-ференщащею освiти, появою ринку освiтнiх послуг, виникненням потреби в рекламi i "паблж рiлейшинзм у освiтнiх закладах. Набiр до вищих навчальних закладiв, зустрiчi з майбутнiми студентами, профорiентацiя, консультацiйнi послуги, тестування - ось ряд напрямiв комунiкацiï навчальних закладiв зi своïми споживачами. Розмова викладача зi студентом - сфера педагопчного дискурсу - також окрема дшянка дослiдження.
Комунiкативнi сфери шоу-бiзнесу i спортивного бiзнесу також досить молодь На заходi елементи public image зiрок естради i геро1'в спорту давно створюють професiонали у сферi комунiкацiï та iмiджмейкерства. Сфера ту-ристичного бiзнесу е досить плодотворною у значенш комунiкативних подiй i повщомлень. У деяких випадках вона пересжаеться зi сферою мiжнародноï, мiжкультурноï комунiкацiï.
Мiжнародна комунiкацiя здiйснюеться на рiзних рiвнях у виглядi офь цiйноï (традицiйно), так i у виглядi народно!" (останнiм часом) дипломатп. 1с-нуе досить багато л^ератури про особливостi мiжкультурного спiлкування, дипломатичного етикету, дипломатичного протоколу i т. ш. Не так давно спещалюти з теорп комунiкацiï лiнгвiстики, психологи та шших суспшьних наук "проникли" у медичний та юридичний дискурс. Розмова лшаря i хворого не повинна вщбуватись спонтанно, оскшьки можливi непередбачуванi нас-лiдки. Тлумачення закону також може вщграти доленосну роль у житп людини чи оргашзаци.
Сфера релшшного дискурсу обслуговуе потреби комушкацп у церквь Тут також важлива проблема розумшня та iнтерпретацiï, недаремно наука герменевтика (теорiя iнтерпретацiï) виникла внаслiдок необхщност тлумачи-ти старi тексти Святого письма. Чому ми вступаемо в комушкащю? Незалеж-но вiд засобiв комунiкацiï, ми передаемо повiдомлення для того, щоб попере-дити шших, пояснити що-небудь, описати будь-що. Це - мета комушкацп. Найчастше ix бувае кiлька. Вихiдною причиною, через яку людям необхiдна комунiкацiя, е потреби людини чи групи людей. Мета комушкацп обслуговуе ri чи iншi потреби: виживання, сшвпраця з шшими людьми, особистi потреби, шдтримання стосункiв з iншими людьми, переконування шших дiяти чи думати певним чином, здшснення влади над шшими людьми, об'еднання то-вариств i оргашзацш у едине цше, отримання i повiдомлення iнформацiï, ус-вiдомлення свiту i нашого досвiду у ньому, виявлення творчоï натури й уяви.
Можна говорити про функцп комунiкацiï загалом. Можна також говорити про окремi комушкативш акти i комунiкативнi поди. Функцп комушка-цiï виокремлюються тшьки з метою аналiзу. У реальному комушкативному процесi можуть поеднуватись кшька функцiй, одна або двi з яких будуть виз-начальними. Залежно вiд того, яка з функцш е провiдною, можна побудувати класифшащю комунiкативних актiв. Функцiï комунiкацiï можуть бути надбу-дованi над моделлю комушкаци i прикршлеш до ïï учасникiв та елементiв. 1з моделi Р.О. Якобсона випливае шiсть функцш: емотивна, конативна, рефе-рентивна, поетична, фактична, метакомушкативна [2].
Iншi дослiдники мiнiмiзують кiлькiсть функцiй, видшяючи лише ос-новнi i вважають iншi рiзновидами основних. Так, вщомий психолог i лш-гвiст Карл Бюлер (1879-1963) видшяв три функцп мови: експресивну, апеля-тивну i репрезентативну. Вщправник повiдомлення виражае себе, апелюе до отримувача i репрезентуе предмет комушкаци. Традицшно видшяють двi або три функцiï мови i комушкаци, як взаемопов'язанi одна з одною. Вважаеться, що мова виконуе шзнавальну (шформацшну), оцiночну i афективну (емо-цiйну) функцiï. Ще одна щкава модель мовних функцiй пов'язана з iменем австралiйського лiнгвiста М.А. Хеллщея. На його думку, семантика на входi мае соцiальне, а на виходi лiнгвiстичне значення. Семантика, таким чином -промiжний, посереднш рiвень мiж соцiальним (ситуацiею) i лшгвютичним (текстом i мовними засобами конкретного мовного акту). Можна сказати, що глобальна мета комушкаци, спшкування - об'еднання людей в единих дiях, метою комушкативного акту е не передача шформаци в одному напрямку, а отримання вщгуку в отримувача, не дiя, а взаемодiя.
У мiжособистiснiй комунiкацiï переплiтаються два види спшкування: вербальне i невербальне. Невербальна комунiкацiя здiйснюеться завжди при особистому контакт^ Цi засоби, як вщомо, можуть супроводжувати мовлен-ня, а можуть i використовуватися окремо вщ вербальних засобiв. Невербаль-ш знаки можуть бути подiленi на три основш групи: мова тша, паралшгвю-тичнi засоби, одяг i прикраси.
Мова тша може багато розповюти про почуття i намiри комунiкантiв. Значення пози, розташування кшщвок, пальцiв рук i т. ш. не завжди точно визначенi попередньо, вони залежать i вiд контексту. Бшьше того, людське тiло досить рухливе, щоб приймати майже будь-яке положення. Водночас, дослщники бiосемiотики говорять про ряд типових поз, набори яких (пара-дигми) мають культурний вщтшок. Як i у тварин, пози людини, точшше ix семiотична iнтерпретацiя, не е повнiстю вродженими: вони засвоюються у процеЫ спшкування. Практичний висновок iз сказаного: можна вчитися i пе-ревчатися (створюючи, заданий визначеними параметрами, особистюний образ комушкатора), i перевчати шших (створювати образ iншоï людини, займатися iмiджмейкерством).
Мова тiла поеднуе кшька складниюв:
1. Жести: спосiб знакового використання рук. Використання жеслв для людини стае необхщним, коли iншi засоби недоступнi або маловиразнi. Особливий випадок - мова глухошмих. З однiеï сторони, використання вiзу-
ального каналу необхщно, а з шшо1' - це не додаткова, а основна мова для глухих, саме тому ïï не можна вносити в цю класифжащю. Мова жес^в глу-хошмих замшюе мову. Невербальним засобам для глухошмих вiдповiдають немануальнi (погляд, вираз обличчя, рухи голови i тша), мiмiка iнодi виконуе значеннево-розрiзнювальну функцiю;
2. Мiмiка: спосiб використання обличчя. При зустрiчi ми дивимось людиш в очi - дзеркало душi. 1нструментом мiмiки i е рот. Ми можемо прос-тежувати найменшi вiдмiнностi у поглядi та посмшщ. Елементи обличчя ви-конують знаковi функци: пiднятi брови на здивування, гшв, страх чи привь тання. Читанням за обличчям ^зюгномжою) займався ще Аристотель. Вва-жаеться, що можна розшзнати характер за обличчям. У стародавньому свт проводили аналоги з тваринами: густа грива, широкий шс i великий рот (лев) - смшивють i наполегливють; обличчя лисицi - лисяча натура, голова вiвцi -без образливий i поюрний характер i т. im Цi риси видiлялись у Давнш Греци i на Давньому Сход^ пiзнiше про це писали Йоган Лафатер (1741-1803), Франц Галль (1758-1828) та im П. Лесгафт видшив типи обличчя: обличчя ш-телiгента, чиновника, вiйськового купця i т. im [2].
Китайщ умовно дiлять обличчя на три зони: верхню, нижню i серед-ню. Верхня зона (чоло) показуе життевий шлях людини вщ 15 до 35 роюв i у глибоюй старост^ середня (вщ юнчика брiв до кiнчика носу) - вщ 35 до 50 роюв, нижня (вщ верхньо1' губи до шдборщдя) - вiд 51 року до 77 роюв. 1деальне чоло (враховуеться його форма i тир шюри) свiдчить про чудовий стан тша i духу. Гармоншна середня зона - про збалансованост психжи. Правильнi форми нижньо1' зони - про урiвноваженiсть характеру. Отже, у мь мiцi можна видiлити два шари: природнiй i культурний;
3. Положення тша: спошб тримати себе (наше тшо). Вважаеться, що розслаблене положення тша свщчить про довiру до спiврозмовника. Багато в семютищ пояснюеться природнiм. Напруженiсть у стресовш ситуац^' нагадуе поведiнку тварини стосовно хижака. Семютика тiла досить важлива при пер-шiй зустрiчi. Так, шд час спiвбесiди при прийомi на роботу рекомендують си-дгти прямо, не розлiгшись на крюл^ щоб продемонструвати зацiкавленiсть, потрiбно дивитися в очi спiврозмовнику, але не дуже наполегливо. Дiйсно, конфронтацiя починаеться з певного погляду на сшврозмовника i з положення тша. G вщмшнос^ у культурах: наприклад, американщ люблять стояти боком один до одного шд час звичайно1' розмови, а у нас це е свщченням неповаги;
4. Проксемжа: споЫб використання простору. Вiдстань мiж ствроз-мовниками залежить i вiд вжу, i вiд статi, i шд ступеня знайомства мiж ними. Тут також простежуеться бюлопчне корiння (любов, дружба, доброзичли-вiсть, ворожiсть). Переважно малознайомi люди тримаються на вщсташ ви-тягнуто1' руки. До реч^ мiжкультурнi вiдмiнностi в проксемiцi ведуть до не-порозумiння, до комушкативних невдач мiж полiтиками i бiзнесменами.
Тактильна комунiкацiя: доторкання i хлопання. Використання так-тильних елементiв комушкацп говорить про взаемш вiдносини, статус, сте-пiнь дружби мiж комушкантами. Цей спосiб переважно простежуеться у при-матiв, а в людському суспiльствi жiнок i дiтей: ходшня пiд ручку, обнявшись, рука на плечi т. iн. Тут також е серйозш мiжкультурнi вiдмiнностi.
Одяг i зовтшнш вигляд (зачiска, прикраси, косметика i т. ш.) гово-рять про особистють комунiканта, його сощальний статус, роль, роботу. У сучаснш реальностi формуються певнi стереотипи, яю характеризуються са-ме одягом. Характер людини вщображаеться i в уподобанш кольорiв. Вва-жаеться, що екстраверт надае перевагу бiльш яскравим кольорам. Але тшр може бути пов'язаний i з контекстом спшкування: весшля або похорон, лек-цiя або захист дисертацп, наречений чи наречена, полгтик чи журналiст. I у цьому випадку е мiжкультурнi вщмшность Уподобання кольорiв можуть ба-гато розповюти про людину. У психологи вщомий тест Лешера, цiкавi досль дження кольору Гете та ш. З давнix-давен люди прикрашали одяг i тшо рiз-ними предметами. Однак естетична функщя не завжди е провщною. В основному це знаки культурного коду, як явш (корона у короля чи обручка у чоло-вжа), так i неявш (надання переваги тим чи шшим прикрасам свiдчить про сощальний статус). G прикраси, яю у повсякденному житт називаються знаками: знаки розрiзнень у арми, полiтичнi знаки i значки, пам'ятш знаки i ме-далi. Основш функцп цих знаюв невербально:' комушкаци пов'язаш з об'еднанням людей у групи i диференщацп ïx сощального статусу.
Поведiнка комунiкантiв у процес спiлкування пов'язана з певною метою. Для досягнення комушкативних цшей ми керуемось певними прийома-ми, такими як комушкативш стратеги i комушкативш навики [3].
Комунiкативною метою можна назвати стратепчний результат, за для якого здшснюеться комунiкативний акт. Комушкативш цш та iнтенцiï (намь ри комунiканта) iснують не у вакуум^ а у середовищi цшей та штенцш iншиx комунiкантiв, тому мiж словом i дiлом iнодi безодня. Комунiкативна страте-гiя - це частина комунiкативноï поведiнки чи комунiкативноï взаемод^, у якiй рiзнi вербальнi i невербальнi засоби використовуються для досягнення певноï комунiкативноï цш.
Комунiкативна тактика, на противагу стратеги, розглядаеться як низка практичних xодiв у реальному процеЫ мовноï взаемодп. Вона спiввiдносить-ся не з комушкативною метою, а з набором певних комушкативних намiрiв [4]. Комушкативш намiри (задача) - тактичний хщ, що е практичним засобом руху до вiдповiдноï комунiкативноï мети.
Комушкативний досвiд мае безпосередне вщношення до формування комунiкативноï особистостi. Значення ^в зберiгаеться як пам'ять про ко-лишнi контексти i результат ïx використання - так i комушкативний досвщ розумiеться як сукупшсть уявлень про успiшнi чи неусшшш комунiкативнi тактики, якi приводять чи ш до реалiзацiï вiдповiдниx комушкативних стра-тегiй. Успiшнiсть чи неусшшшсть iнтертекстуальна, вона пов'язана з контекстом сьогодення. Мшливють успiшностi комушкативних стратегш пiдтвер-джуе ще раз необхщшсть дослiдницькоï роботи у сферi теор^ i технолог^ ко-мушкаци. Комунiкативна особистiсть - головна складова особистос^ взагалi, адже комунiкацiя займае 80 % усього людського юнування (аудшвання -45 %, говоршня - 30 %, письмо - 9 %).
Висновки i перспективи подальших дослiджень. У нашi дш мов-лення, бiльше, нiж будь-коли дош, е головним засобом, за допомогою якого
люди живуть разом i сшвпрацюють у мюцевих, нацюнальних i нав^ь мiжна-родних масштабах. Слово е i завжди буде тим засобом, яким люди досягнуть перемоги. Вщомо, що мiж людьми можуть виникати комушкативш невдачi через класовi та культурнi вщмшность Певною мiрою цi проблеми можуть бути пов'язаш з особливостями невербально! поведшки i властивими шдивь дам формами ведення розмови. Сощально-юторична мшливють комушкатив-них стратегiй пiдтверджуе ще раз необхiднiсть постiйноï дослiдницькоï робо-ти в галузi теорiï i технологи комушкацп. Аналiз комунiкативноï поведшки, залежно вiд ïï завдань, може охоплювати рiзнi аспекти i параметри. Розгляну-те питання потребуе подальшого дослiдження та опрацювання вiдповiдно до вимог сьогодення з урахуванням етшчних та культурних аспеклв.
Лiтература
1. Выготский Л.С. Этюди по истории поведения. Обезьяна. Примитив. Ребенок / Л.С. Выготский, А.Р. Лурия. - М. : Изд-во "Педагогика-Пресс", 1993. - С. 121.
2. Пронников В.А. Язик мимики и жестов / В. А. Пронников, И.Д. Ладанов. - М., 1998. - С. 150.
3. Кузин Ф.А. Культура делового общения : практ. пособ. / Ф. А. Кузин. - М. : Изд-во "Ось-89", 1998. - С. 205.
4. Почепцов Г.Г. Теория и практика коммуникации / Г.Г. Почепцов. - М. : Изд-во "Центр", 1998. - С. 268.
Гнатик Л.М. Коммуникация: происхождение, типология, функции
Рассмотрено происхождение коммуникативной деятельности, проанализированы коммуникативные акты, представлена типология форм и средств коммуникации. Дана характеристика коммуникативной среды и функций, особенности невербальной коммуникации.
Ключевые слова: типология, функции, коммуникация, происхождение, коммуникативный акт.
Gnatyk L.M. Communication: derivation, typology, functions
In the article the derivation of communicative activity is researched, communicative acts are analyzed, the typology of forms and means of communication is presented. Description of communicative environment and functions, specific features of non-verbal communication are shown.
Keywords: typology, functions, communication, derivation, communicative act.
УДК 331.5:332.1 Ст. викл. B.I. Легкий - 1РДНАН Украти, м. Львiв
ОСОБЛИВОСТ1 РЕТРОСПЕКТИВНО ДИНАМ1КИ ЗАЙНЯТОС-Т1 НАСЕЛЕННЯ У ПРАЦЕНАДЛИШКОВОМУ РЕГ1ОН1
Здшснено аналiз ретроспективно! динамши зайнятосп населення у праценад-лишковому регюш, окреслено ïï особливосп. Встановлено невщповщшсть ощнок ринку пращ за офщшними даними масштабам реальних процеав, яю наявш у цш сферi дослщжуваного регюну. Запропоновано заходи, реалiзацiя яких дасть змогу полшшити ситуащю.
Ключов1 слова: ретроспективна динамша, зайнятють населення, праценадлиш-ковий регюн.
Актуальшсть дослщження ретроспективно:' динамжи зайнятосп населення в праценадлишкових регюнах важко переощнити. Адже використання результат таких дослщжень дасть змогу розробити заходи, спрямоваш не
