CC BY
150
щодо цього обмеженi. Перевтiлення ж сприяе розумiнню iнших людей. Якщо педагог вважае сво!м завданням не тшьки навчання сво!х студентiв шоземно! мови, а й !хне виховання, то рольова гра — е тим прийомом, за допомогою якого можна скласти об'ективну думку про загальну обстановку в групi. Викладач вiдмовляеться вiд свое! традицшно! ролi контролера та керiвника й атмосфера в груш залежить бiльшою мiрою вiд студентiв. 1стотною перевагою рольово! гри перед iншими формами навчання е стовщсоткова зайнятiсть студентiв, а також концентращя уваги учасникiв протягом уше! гри.
Таким чином, рольова гра мае велию можливостi в практичному, освггньому i виховному вщношеннях. Вона повинна вiдповiдати таким вимогам:
- стимулювати мотивацiю навчання, спричиняти в студенев iнтерес i бажання гарно виконати завдання, тому 11 варто проводити на основi ситуаци, адекватно! реальнiй ситуаци спiлкування;
- рольову гру потрiбно добре тдготувати i чiтко органiзувати з огляду як змюту, так i форми;
- гра повинна бути прийнята вшею групою;
- рольова гра неодмшно мае проводитися в доброзичливiй, творчш атмосферi, обумовлювати почуття задоволення, радосп;
- гра органiзовуеться так, щоб студенти могли активно спiлкуватися, з максимальною ефектившстю використовуючи мовний матерiал, який вивчаеться.
Викладач неодмiнно повинен вiрити у ефективнiсть рольово! гри, тодi вона буде позитивно впливати на формування тзнавальних iнтересiв студенев, сприяти освiдомленому освоенню ними шоземно! мови.
Л1ТЕРАТУРА
1. Артемов В. А. Психология обучения иностранным языкам: Учеб. пособие. — М.: Просвещение, 1983. — 222 с.
2. Близнюк О. I., Панова Л. С. 1гри у навчанш шоземних мов: Поабник для вчител1в. — К.: Освгга, 1997. — 64 с.
3. Китайгородская Г. А., Бухбиндер В. А. Методика интенсивного обучения иностранному языку. — К.: Освгга, 1988. — 279 с.
4. Николаева С. Ю. Методика навчання шоземних мов у середшх навчальних закладах. — К.: Ленв1т, 1999. — 320 с.
5. Пассов Е. И. Урок иностранного языка в средней школе. Игра — дело серъёзное. — М.: Просвещение, 1988. — 130 с.
6. Селевко Г. К. Современные образовательные технологии: Учеб. пособие. — М.: Народное образование, 1998. — 231 с.
7. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Вибраш педагопчш твори: У 2-х т. — Т. 1. — К., 1957. — 406 с.
8. Филатов В. М. Методическая типология ролевых игр // Иностранные языки в школе. — 1988. — №2. — С. 41-47.
9. Яцковская Г. В. Иностранные языки в школе. — 1985. — №5. — С. 12-17.
Оксана КРИЧКГВСЬКА М1ЖКУЛЬТУРНА КОМУШКАЩЯ У СИСТЕМ1 СУЧАСНИХ П1ДХОД1В
Стаття присвячена огляду та поргвнянню сучасних п1дход1в до м1жкультурно1 комунгкацИ та обтрунтуванню впровадження полгкультурно-комуткативного тдходу до процесу навчання 1ноземно1 мови у вищт школ1.
Проблеми стратеги, концептуальних засад та методики викладання шоземних мов (1М) завжди привертали увагу науковщв. Особливо! актуальносп вони набули сьогодш, в умовах розширення наукових, економiчних та культурних зв'язюв Укра!ни. У нашi дш мiжнародна комушкащя (МК) постала певною "нейтральною територiею" для представниюв рiзних наук, щоб поставити новi iнтегрованi завдання та розпочати спшьний пошук шляхiв !х вирiшення. Мiжкультурнi науковi дослщження знаходяться на перехрестi площин комушкативютики,
антропологи, етно-, соцiо- та психолшгвютики, семiотики, психологiï, культури та лшгвокультурологи [12].
У роботах М. Бергельсон, Н. Грейдша, Т. Грушевицькоï, В. Попкова, А. Садохша, В. Карасик, I. Клюканова, О. Леонтович, В. Тузлукова, А. Шмельова пiдкреслюeться значний внесок фшософп, соцiологiï, культурноï антропологи, лшгвокрашознавства, мiжмовноï прагматики, методики викладання iноземних мов та iнших наук у розвиток мiжкультурноï комунiкацiï.
МК вже давно перестала бути приналежшстю лише вузько1' сфери iноземних мов, а розширилася на всю сферу гуманггарного, мiжпредметного знання. До теорп МК тiсно прилягають дослiдження у сферi лiнгводидактики, герменевтики, лiнгвiстичноï персонологи, етнориторики i когнiтивного моделювання.
Сучасний стан МК характеризуеться еклектичнiстю та багатоголоссям, вщсутнютю загальних методологiчних основ дослщження та единих концептуальних пiдходiв. Для позначення мiжкультурного спiлкування використовуеться множина термiнiв, якi часто дублюють один одного: мiжкультурна комунiкацiя, штеркультурна комунiкацiя (intercultural communication), крос-культурна комушкащя (cross-cultural communication), транскультурна комунiкацiя (transcultural communication), контркультурна комунiкацiя (contrcultural communication).
Рiзнi назви також мають сфери знань, яю спрямованi на формування навичок ефективно1' мiжкультурноï комунiкацiï: мiжкультурна освга (multicultural education, intercultural learning), двомовна освга (bilingual education), мiжкультурна свщомють (cross-cultural awareness, cross-cultural perspective) [12, 3-8].
Взагалi мiжкультурна комушкащя та проблема навчання мiжкультурного спшкування студiюються багатьма дослiдниками як загальний дидактичний принцип освiти i виховання. Вченi сучасностi зосереджують свою увагу на концепщях формування та розвитку мiжкультурноï комунiкативноï компетенцiï як кшцево1' практично!' мети навчання iноземноï мови (1М) в межах соцiальнокультурно i гуманютично орiентованоï освiти. Незважаючи на наявш досягнення у розв'язаннi проблеми мiжкультурноï освiти, питання ефективного навчання мiжкультурного спiлкування залишаеться все ще до кiнця не вирiшеним.
Оскшьки 1М вченi розглядають як зашб мiжкультурного та полiкультурного спiлкування [4; 9; 12], перед сучасною педагопчною наукою постало питання про необхщшсть продуктивноï переоцiнки iснуючих стратегiй викладання та методик оргашзаци навчального процесу.
Тому мета cmammi — це розглянути мiжкультурну комунiкацiю в контекст сучасних пiдходiв та запропонувати шляхи впровадження полшультурно-комушкативного пiдходу у процес навчання/вивчення iноземних мов у вищш школi.
Вiдповiдно до вимог освiтньо-квалiфiкацiйноï характеристики (ОКХ), оволодiння професiйними здатностями випускника вищого навчального закладу з квалiфiкацiею мМагiстр iз менеджменту зовнiшньоекономiчноï дiяльностiм передбачае формування стiйкого св^огляду, правильного сприйняття сучасних проблем розвитку суспшьства, людського буття та духовноï культури [1; 2].
Професiйна здатшсть конкретизуеться оволодiнням вiдповiдними умiннями:
- засвоювати та реалiзовувати науковi та культурш досягнення свiтовоï цивiлiзацiï, враховуючи рiзноманiття культур, релiгiй, iдеï збереження миру, неухильного дотримання прав людини;
- критично ощнювати та прогнозувати культурш поди та явища;
- проникати у сутнiсть явищ i процешв реального свiту, свiдомо використовувати науковi знання у пiзнавальнiй та професшнш дiяльностi;
- розглядати культурологiчнi питання сучасност з позицiй вшанування традицш i звича1в свого народу та культурного надбання людства;
- дотримуватися загальноприйнятих норм поведiнки та моралi у мiжособистiсних стосунках та сустльсга, сприяти змiцненню моральних засад суспшьства, орiентуватися на загальнолюдськi цiнностi;
- вносити посильний вклад у гармошзащю людських, мiжнацiональних вiдносин i протистояти проявам расовой нацiональноï, статево1 та bîkoboï дискримiнацiï.
- KpiM цього, необхiдним е формування здатносп займати активну життеву i громадянську позищю та нести соцiальну вщповщальшсть за дiяльнiсть органiзацiï:
- захищати iнтереси держави, поеднувати та взаемоузгоджувати суспшьш, колективнi й iндивiдуальнi штереси; виконувати конституцiйнi обов'язки, дотримуватися норм законодавства;
- захищати права людини та громадянина; враховувати i прогнозувати сощальш аспекти впливу дiловоï активносп на працiвникiв, споживачiв, мiсцевi спшьноти, суспiльство;
- дотримуватися етики дшового спiлкування;
- реалiзовувати вiдповiдальнiсть за допомогою сукупностi етичних, правових та економiчних норм у ix взаемозв'язку;
- особисто вщповщати за дiяльнiсть спiвробiтникiв i всiеï органiзацiï.
Реалiзацiя окресленого завдання в ОКХ частково припадае на дисципл^ "Дшова шоземна мова", в основi якоï знаходяться рiзнi педагогiчно-методичнi пiдxоди для досягнення мети, зазначено].' в ОКХ: вдосконалення умiнь та навичок читання, перекладу, реферування спещально].' лiтератури за фахом; вироблення навичок читання та реферування науковоï шформаци з фаху, ведення бесщи на професiйну тематику, дшового листування та роботи з комерцшною документащею.
Розглянемо можливi пiдxоди до процесу навчання/вивчення дiловоï iноземноï мови (Д1М) у сучасному вищому немовному закладi освiти бiльш детально.
У зв'язку iз втiленням принципу особистiсно-орiентованоï освiтньоï парадигми суттево змiнилися цш навчання IM. Загальна стратегiя вивчення 1М визначаеться потребами слуxачiв та рiвнем розвитку лiнгвiстичниx, псиxолого-педагогiчниx та сумiжниx наук. Цiею стратегiею е комушкативний пiдxiд. Вiн зумовлюе практичну мету навчання, а саме, оволодшня iншомовним мiжкультурним спiлкуванням шляхом формування i вдосконалення комунiкативноï компетенцп. Цей термш вiдображае особистiсно-орiентований дiяльнiсний шдхщ до навчання IM та свщчить про розвиток наукового знання в галузi педагогiчниx наук. Отже, специфша цiльовиx та змiстовиx аспектiв навчання IM у контекст мiжкультурноï парадигми сьогодш зумовлена тим, що центральним елементом методичноï моделi е той, хто вивчае IM, виступаючи водночас суб'ектом навчального процесу оволодшня мiжкультурною комушкащею.
Так, основним пiдxодом до навчання шшомовного спiлкування у сучаснш вищiй школi е комушкативний, а точшше комушкативно-дгяльшсний пiдxiд. Сутнiсть його полягае у створенш моделей процесу спшкування, близьких до реальних. Спшкування тут виступае метою, способом i засобом навчання iноземноï мови. Пщхвд мае глибоку псиxолiнгвiстичну зумовленiсть: грунтуеться на взаемозв'язку мови i мовленневоï дiяльностi, психологи формулювання та розумшня висловлювань i концентруеться на мовi як системi та мовленнi як дiяльностi. Метою комунiкативного навчання мови е спрямовашсть навчального процесу на розвиток практичних умiнь володiння мовою як засобом спшкування у рiзноманiтниx життевих ситуацiяx залежно вiд мети спшкування, тобто на формування комунiкативноï компетенцп певного рiвня.
Однак, варто зазначити, що на сучасному еташ навчання IM положення комушкативно-орiентованого навчання зазнае критичноï оцiнки [7]. Першопочатковi цiлi навчання iноземноï мови були зосереджеш на формуваннi цiлiсноï культурно-мовноï особистостi студента, близькоï до автентичноï [14, 11]. Таке виршення проблеми виявилося недосконалим, оскiльки носш мови у процесi спiлкування дiе вiдповiдно до норм його рiдноï культури, не усвiдомлюючи присутностi та наявност культурного компоненту у власнш поведiнцi. Студент, який вивчае шоземну мову мае пройти складнiший шлях, щоб оволодiти мiжкультурним спiлкуванням, моделюючи свою комушкативну поведiнку за взiрцем носiя мови, що часто приводить до морування власноï соцiальноï щентичносп та культурноï приналежностi [15, 8].
Сьогодш ситуащя змiнилася. Крiм практичноï, освiтньоï, пiзнавальноï, розвивальноï i соцiальноï, послiдовники комунiкативно-дiяльнiсного пiдxоду видiляють соцюкультурну мету навчання iноземноï мови. Вона полягае у досягненш широкого розумшня важливих i
рiзнопланових мiжнародних соцiокультурних проблем для того, щоб дiяти належним чином у культурному розмагтп професiйних та академiчних ситуацiй [11].
Сучасн вчен розглядають комунiкативну компетенцiю як результат оволодшня екстрaлiнгвiстичною iнформaцieю, необхiдною для адекватного стлкування i взaeморозyмiння, яке неможливе без принципово! тотожностi загальних вiдомостей комyнiкaнтiв про навколишню дшсшсть. Бiльш ефективному iншомовномy спiлкyвaнню сприяе оволодiння культурними нормами поведiнки, яю е частиною "способу життя" народу-ношя мови. 1ншими словами, у процес навчання шоземно! мови можна простежити тенденцiю залучення стyдентiв до ново! нацюнально! культури, побуту, трaдицiй, сощальних вiдносин, що е передумовою ефективно! yчaстi у мiжкyльтyрнiй комушкаци.
Однак, динамша соцiaльного контексту ставить новi теоретичнi та прaктичнi питання, змшюе пiдходи до навчання IM, розширюе, поглиблюе та уточнюе поняття "комушкативностГ' у методицi навчання IM. В шформацшну добу змiцнiли зв'язки мiж сyмiжними науками i пришвидшилася передача знань, яю описують тотожнi об'екти з позицш рiзних дисциплiнaрних пiдходiв. Саме на мiждисциплiнaрних перехрестях найчаспше виникають новi нayковi ще!. На сьгодн перед ученими постае актуальне завдання пошуку альтернативних пiдходiв до процесу навчання/вивчення iноземних мов на побутовому та професшному рiвнях.
Коротко розглянемо шдходи до aнaлiзy мiжкyльтyрно! комушкаци, якi все бiльше наголошують на едностi у нaвчaннi мови i культури. Першими в американськш комyнiкaтивiстицi виникли три основнi шдходи до розумшня мiжкyльтyрно! комушкаци: функщональний, iнтерпретaтивний та критичний.
Функщональний nidxid виник у 1980-i роки i грунтуеться на методах сощологи i психологи, на психологiчних дослiдженнях опису та прогнозування поведiнки комyнiкaнтiв. На думку його послщовниюв, людську поведшку можна прогнозувати, а комyнiкaцiя здшснюегься пiд впливом культури. Однак, прогалиною у дослщженнях е нiвелювaння вагомо! ролi дискурсу, особливо важливого при вивченн шоземно! мови як на побутовому рiвнi, так i в професшному оточенш. Головним методом дослщження е спостереження. Метою i результатом дослщження цього пiдходy е виявлення чисельних вiдмiнностей у багатьох аспектах комушкаци.
Значення фyнкцiонaльностi для процесу мiжкyльтyрно! комушкаци полягае, перш за все, у його зорiентовaностi на розумшня шших типiв культур, дослщження незвичного способу життя, прагнення вивчення культури зсередини, yсвiдомлення iншокyльтyрних цшностей. У цьому aспектi предметом дослщження у фyнкцiонaлiзмi стали питання взаемозалежност членiв соцiокyльтyрних груп, !х взаемоконформнють, влaстивi лише !м знання й навички, необхiднi для пiдтримки цшсносп власно! культури. Увага дослiдникiв також зосереджена на мехашзмах соцiaльноl штеграци, якi скорочують мiжгрyповi вiдмiнностi, нейтрaлiзyють мiжкyльтyрнi конфлiкти та адаптивних мехашзмах.
1нтерпретативний nidxid, як i функщональний, також набув поширення в кшщ 1980-х рокiв. Базою пiдходy е антрополопчш та соцiолiнгвiстичнi дослiдження. У процеш дослiджень мiжкyльтyрного спiлкyвaння, у межах штерпретативного пiдходy, був зроблений висновок про те, що комушкативш правила пе! або iншоl спщьноти людей грунтуються на ll власних культурних цiнностях i уявленнях. Метою штерпретативного пщходу е досягнення розумшня поведшки людини та ll опис.
Критичний nidxid розглядае культуру як сукупшсть соцiокyльтyрних сфер, що мають вплив на процес комyнiкaцil. Вш включае багато положень iнтерпретaтивного пщходу, однак акцент у дослщженнях мiжкyльтyрноl комyнiкaцil, проведених на його основ^ робиться на вивченнi умов стлкування: ситуацш, навколишнього оточення тощо. Прихильники цього пiдходy цiкaвляться, перш за все, юторичним контекстом комyнiкaцil. У сво!х дослiдженнях вони виходять з того, що у спшкуванш е завжди присyтнi силовi вiдносини. З цього погляду культура розглядаеться ними як поле боротьби, мюце, де численш пояснення та iнтерпретaцil культурних явищ збираються разом i де завжди е домiнyючa сила, яка визначае культурш вiдмiнностi й характер стлкування. Велику роль тут вщграють контекст, iсторiя та змiнa комушканпв.
Основним методом критичного тдходу е анатз текстiв. Тому дослiдники, звичайно, анатзують iншомовнi засоби масовоï шформаци (телепередач^ вiдеоматерiали, публiкацiï у преш), якi, на ïx погляд, роблять вагомий внесок у формування сучасноï культури. Однак, прямi контакти з комушкантами вiдсутнi. Аналiз особистiсноï мiжкультурноï взаемоди також не проводиться. Mетою вивчення мiжкультурноï комунiкацiï е пояснення людськоï поведiнки, а через нього — змша життя людей. На переконання прихильниюв критичного пiдxоду, вивчення й опис домiнуючоï у процесах взаемоди культур ситуацiяx сили навчить людей ш протистояти й ефектившше органiзувати свое спiлкування з шшими людьми й культурами [3].
Основш iдеï культурного релятивiзму були сформульоваш американським соцiологом Ушьямом Самнером та Рут Бенедикт. Головна щея культурного релятивiзму полягае у визнаннi рiвноправностi культурних цiнностей рiзниx народiв. Зпдно до культурного релятивiзму не юнуе елiтарниx або неповноцiнниx культур; ус культури по-своему неповторнi, i ïx порiвняння е помилковим. Iншими словами, культури вшх народiв однаково цшш, але про цiннiсть кожноï з них можна судити лише у межах вiдповiдноï культури. Тим самим культурний релятивiзм означае визнання самостшносп i повноцшносп кожноï культури, заперечення абсолютного значення американськоï або европейськоï системи оцiнок, принципову вiдмову вщ етноцентризму i европоцентризму у процес порiвняння культур рiзниx народiв.
Принцип культурного релятивiзму вiдiграе важливу роль у мiжкультурнiй комунiкацiï, оскiльки вимагае пошани i толерантного ставлення до норм, цшностей i типiв поведшки iншиx культур. Вiн передбачае практичне ставлення до культури кожного народу, формуючи прагнення зрозумгги культуру зсередини, усвщомити сенс ïï функцiонування.
Серед сучасних пiдxодiв до MK можна видшити i транскультурний. Цей термш виник на рубеж 80-90-х роюв унаслщок глобалiзацiйниx процесiв, у xодi двох головних дискусiй: про "европейську щентичшсть" i систему цшностей, яка формуеться на наднацiональному рiвнi, та про суть так званих "транснацiональниx культурних орiентацiй" на загальноевропейсью чи на глобальнi культурнi ринки [8]. Роль вивчення iноземноï мови справедливо розглядаеться тут не тшьки як зашб iнтеракцiï мiж людьми, життя у суспiльствi, умшш брати участь у транскультурнiй комушкаци i дiяльностi транснацiональниx компанiй, але i як розумшня власноï соцiальноï iдентичностi та розвитку iнтелекту. Пщхщ характеризуеться культурною та лiнгвiстичною складшстю i передбачае ставлення до iноземноï мови як мiжнародноï (lingua franca) у мiжнацiональнiй та мiжетнiчнiй комушкаци. Mетою впровадження пiдxоду е оволодшня транснацюнальною компетентнiстю (trans-national competence).
Плюрилтгвальний nidxid, запропонований Радою Свропи, передбачае, що шдивщуальний мовний досвiд особистосп формуеться та розширюеться у культурних аспектах вщ рiвня побутового мовлення до мови спшьноти i далi до мов шших народiв. У рiзниx ситуацiяx людина може гнучко використовувати рiзнi складники цiеï компетенцп для досягнення ефективносп спiлкування з представниками iншиx культур.
Прийнятий у Загальноевропейських рекомендацiяx Ради Свропи з мовноï полiтики е дiяльнiсно-орiентований шдхвд. Користувачi мови й тi, що ïï вивчають, е насамперед "сощальними агентами" або ж членами суспшьства, як мають виконувати завдання у певних умовах, особливому оточенш та в окремш сферi дiяльностi. Пщхщ, що базуеться на дiяльностi, передбачае набуття когнiтивниx, емоцiйниx та вольових здатностей, так само як i якост, властивi iндивiду, як сощальному агенту [5]. Вiдповiдно до вищезгаданого пiдxоду сформульована нова мета навчання IM — розвивати комушкативний i лшгвютичний репертуар, у якому присутш ус комунiкативнi i мовленневi здiбностi, умiння, навички та стратеги [5]. Результатом плюрилiнгвальноï компетенцп е оволодшня певним рiвнем ïï сформованостi.
Значний вплив на процес навчання IM у вищш школi на сьогодш мае переорiентацiя системи вищоï осв^и на новий культурний вимiр. Основи культурологiчного тдходу були розроблеш В. Бiблером, С. Бондаревскою, А. Валщькою, О. Газманом, В. Зiнченко, В .Загв'язшським, Н. Криловою. Дослiдження культуролопчного пiдxоду у напрямi навчання шоземних мов займалися В. Сафонова, С. Пассов.
Починаючи з 1990 року, все бшьше входить у користування поняття "мiжкультурна компетенцiя" i '^жкультурне навчання". Саме в цi роки комушкативна методика переходить на новий етап свого розвитку, пов'язаний з пошуком шляxiв комунiкативного,
соцюкультурного i когнiтивного розвитку студенев. Цей етап допускае актуалiзацiю особистосп на ochobî шзнання iншоï дшсносп i сприйняття лiнгвокультури. Цей новий напрям одержав назву культурологiчний шдхщ або мiжкультурне навчання.
Для культуролопчного пiдходу характерна увага до процесу комушкаци у його зумовленосп соцюкультурним досвiдом, знаннями, уявленнями, думками, цшностями й нормами, якi iсторично сформувалися у кожнiй культурi та були засвоеш ïï носiями у процес iнкультурацiï [12, 25-34]. Комунiкацiя тут розглядаеться в iсторичному, морфологiчному, особистюному (антропологiчному), цiннiсно-орiентацiйному та дiяльнiсному аспектах. Метою культуролопчного тдходу е формування мiжкультурноï та лiнгвокраïнознавчоï компетенцiй.
Соцюкультурний nidxid мае у свош основi засади культурологiчного пiдходу. Значний внесок у його розвиток зробили I. Бiм, В. Сафонова, Р. Мшьяр-Белоручев, А. Бердичевский, Т. Чернявська, А. Крупко, П. Сисоев, Я. ван Ек, Л. Бахман, М. Байрам, А. Фантш. Вш передбачае "навчання мiжкультурного iншомовного спiлкування в контекст сощально-педагогiчних домiнант педагогiки громадянського суспiльства i злагоди" [13]. Навчання, на думку автора, мае проходити в ру^ дiалогу культур з опорою на культуро- i лiнгвокраïнознавчi знання. Однак, використовуючи соцiокультурний шдхщ на практищ, необхiдно звертати увагу на достовiрнiсть пiдiбраного матерiалу; рiвень когнiтивноï, мовно^ мовленнево1' i сощокультурно1' складностi; методичну прийнятнiсть i ефективнють цих завдань для пiдготовки студеипв до виконання ролi культурного посередника i суб'екта дiалогу культур. Головними цшями тут е не тшьки формування iншомовноï вторинно1' особистостi, але й усвiдомлення студентами свое1' сутноси, культурно!' приналежностi, власно1' життево1' позици, етнiчного корiння, розвиток свiтосприйняття i свггобачення. Метою пiдходу вченi вважають певний рiвень сформованостi соцiокультурноï компетенци.
Похiдними вiд соцiокультурного пiдходу вважаються крос-культурний та мiжкультурний пiдходи. У контекст крос-культурного пiдходу велике значення мае розумiння унiкальностi культур, поглядiв, звича1в. Метою навчання е набуття крос-культурноï грамотностi, здатностi бачити себе на мющ iншого, розумiти його погляди, вiру, переконання. Можна простежити наукове розмежування термiнiв "крос-культурний", "соцюкультурний" та '"шжкультурний". Так, на думку Г. €лiзаровоï, "крос-культурний" пiдхiд передбачае аналiз подiбних явищ у рiзних культурах [4, 210]. У межах мiжкультурного пiдходу (П. Бателаан, Р. Ауернхаймер, В. Нiку) проводиться аналiз того, як отриманi в ходi крос-культурних та соцiокультурних дослiджень особливосп поведiнки носiïв рiзних культур впливають на взаемодiю iндивiдiв як носив цих культур.
Мiжкультурний nidxid базуеться на концепци культури, вщправною точкою якого е думка про те, що рiзнi культури е структурно спорщнеш мiж собою. Основний акцент робиться не тшьки на краш, мова якоï вивчаеться як шоземна, а й на краïнi рiдноï мови того, хто ïï вивчае, аналiзуючи ï^ спiльнi та вщмшш риси. Пiдхiд наголошуе на важливосп факторiв нацiональноï iдентичностi, характеризуеться вщношенням культурного релятивiзму та неоцентричним баченням iноземноï краïни.
У рамках мiжкультурного пiдходу метою навчання мови е: сприяння розвитку цiлiсноï особистостi студента та його самоусвщомлення шляхом збагачення досвiду, розумiння вiдмiнностей мiж шшими мовами та культурами. У зв'язку з цим, у процес навчання iноземноï мови великого значення набувае розвиток мотиваци, умiнь та впевненосп майбутнiх фахiвцiв при контактi з новим мовним досвщом, формування у майбутшх фахiвцiв мiжкультурноï компетенцiï: чутливосп до культурних вiдмiнностей, поваги до ушкальносп культури кожного народу, толерантносп до незвичноï поведiнки, бажання позитивно ставитися до всього несподiваного, готовносп реагувати на змiни, гнучкостi в ухваленш альтернативних рiшень i вщсутносп завищених очiкувань вiд спiлкування з представниками шших культур. Саме таю навички е мютками до розумшня представниюв iнших культур i народiв, врегулювання мiжкультурних конфлiктних ситуацiй, а також основою для мiжнацiонального i мiжетнiчного спiлкування громадян Украïни як усередиш держави, так i за ïï межами.
Розумшню полiкультурностi св^у, збереженню i примноженню культурних цшностей сприяе полшультурний nidxid [8]. Щцготовку молодi до життя в полшультурному соцiумi оголошено прiоритетним завданням у документах ООН, ЮНЕСКО, Ради Свропи, багатьох
мiжнародниx форумiв, присвячених актуальним проблемам освгги. Про увагу до питань полшультурного пiдxоду у нашiй державi свiдчать такi документи: Конституцiя Украши, державна програма "Освiта. Украша XXI ст.", закони "Про освггу", "Про загальну середню освггу", Концепцiя нацiональноï освiти i виховання та iншi нормативно-правовi документи й матерiали, у яких можна ч^ко простежити думку про потреби впровадження полiкультурного тдходу. Питанням теорп його впровадження полшультурного пiдxоду присвячено головним чином пращ американських, нiмецькиx та росiйськиx дослщниюв: Л. Супрунова, Г. Дмитрiева, В. Тишкова, А. Бабурiноï, Л. Дробижево!, I. Кона, H. Fisher, K. Flechsing, U. Neumann, C. Duffy, P. Hermandez, F. Kluckhn, G. Mead, L. Samovar, R. Porter, P. Gorski, B. Covert, A. Parnell-Arnold.
Знайомство з лiнгвокультурою народу здшснюеться через пiзнання традицiй, за допомогою яких збертаються i передаються його щнносп. Усвiдомлення сутi традицш iншомовноï культури дозволяе зрозумiти iерарxiю цiнностей представникiв тiеï або iншоï культури. Процес осмислення особливостей iншомовноï культури реалiзуеться в ïx аналiзi, узагальненнi та порiвняннi з щнностями рiдноï культури, що дозволяе людиш самоiдентифiкуватися та пiзнати себе у межах рiдноï культури.
При порiвняннi людей i краïн у рiзниx iсторичниx умовах, виявленнi загального i специфiчного проходить розвиток важливих якостей полiкультурноï особистостi: патрiотизму, гуманiзму, iнтернацiоналiзму. Порiвняння вимагае "дiяльнiсниx" знань, вираження власноï думки, активноï життевоï позици з будь-якого питання, що, у свою чергу, стимулюе i мотивуе прагнення постшно збшьшувати i поглиблювати обсяг знань про власну крашу i вщкривати для себе новi обрп в непiзнаному розмаïттi держав, нацш та культур.
Усвiдомлюючи специфшу iншоï мови, ми переважно керуемося особливостями об'екпв, якi не мають аналоги в рщнш культурi, подiбностями чи розбiжностями у лексичних значеннях ^в, вiдмiнностями у вiдношеннi до сощально-культурних реалiй та концептiв.
Так, сприятливими умовами для ефективного оволодшня шшою культурою з погляду полшультурного пiдxоду е:
- поетапне знайомство з особливостями поведшки представникiв iншоï культури;
- забезпечення емоцiйно-позитивного вщношення представника рiдноï культури до процесу освоення iншомовноï культури;
- поступове подолання у суб'екта спiлкування лшгвокультурних i поведiнковиx бар'ерiв у процес комушкаци.
Слщ зазначити, що в iерарxiï цiннiсниx орiентацiй кожноï наци юнують як позитивно оцiнюванi особливосп культури, так i ïï негативш прояви. Тому в процесi вщбору й усвiдомлення особливостей iншоï культури необхщно уникати втрати позитивних цшностей рiдноï культури, формувати позитивно-критичне ставлення до оточуючих лшгвокультурних явищ мультикультурноï спшьноти. Саме таке бачення сприяе розвитку та збагаченню особистосп позитивними здобутками iншоï культури.
Так, контекстно-полжультурний nidxid, iнварiант полiкультурного пiдxоду, запропонований I. Плужник, дозволяе моделювати реальш комунiкативнi ситуацп професiйного характеру (дiловi зустрiчi, ведення перемовин та ш.), зiставляючи ïx iз ситуацiями, що юнують у бiзнесi, розвивати професшш здiбностi засобами iноземноï мови, вщображати нормативну культуру вiдповiдноï професiйноï поведшки.
Застосування контекстно-полшультурного пiдxоду у процес формування шшомовних професiйниx умiнь студеипв-гумаштарив дозволяе розширювати новий iншомовний професшний тезаурус на основi читання та опрацювання автентичних шшомовних професшних текств. Mетою оволодiння мiжкультурною комунiкацiею у професшному контекстi е контекстно-полiкультурна орiентацiя, здiйснювана на основi оволодiння: а) професшно значущими iншомовними засобами; б) професшно необxiдними особистiсними якостями; в) зразками професiйноï поведiнки [9, 226]. Такий шдхщ став поштовхом для численних робгг росiйськиx учених, присвячених проблемам формування мiжкультурноï компетенцп студеипв гуманiтарниx спецiальностей.
Як бачимо, впровадження полшультурного пiдxоду набувае актуальностi й у вищш школi. Саме шд час навчання у вищiй школi потрiбне найбiльш широке й глибоке сприйняття людей iншиx культур та здобуття знань для пiдтримки полшультурного дiалогу, формування
всесторонньо-розвинутоï полiкультурноï особистостi майбутнього фахiвця. З дидактичного погляду, змiст полшультурного (багатокультурного) пiдходу розкриваеться через набуття навичок соцiально-значущоï поведiнки особистостi у процес спiлкування з представниками шших культур, результатом якого е формування полiкультурноï особистосп.
Таким чином, розглядаючи питання практичного наповнення змюту i понять "мультикультуратзм" та "полжультуршсть", а також близьких до них штер-, транс-, культур/атзм (/нiсть), то тут едност немае анi серед науковщв, анi серед полiтикiв чи освггян, нi на Заходi (де щ поняття, власне, й стали предметом дискусш та основами для конкретних полггичних рiшень, починаючи десь iз 70-х рокiв), нi тим бшьше в Украïнi, де вони лише тепер утверджуються в лексиконi штелектуальних елiт та державних структур [9].
На нашу думку, сучасш шдходи до МК характеризуються множиншстю погщщв та полiфонiчнiстю суджень, культурною, лшгвютичною та методичною складнiстю. Кожен iз пiдходiв до вивчення та аналiзу МК мае свою науково-практичну цшшсть i актуальнiсть, своï сильнi i слабю сторони, бiльшою чи меншою мiрою вiдповiде сучасному процесу вивчення/навчання iноземних мов.
На цей час процес навчання/вивчення шоземних мов потребуе бiльшоï уваги до подiбностей i вщмшностей лiнгвокультур. Особливо важливим стае процес формування полшультурносп особистостi, здатноï визначати й розумiти лiнгвокультурнi комушкативш та поведiнковi коди, якi будують шдгрунтя для успiшноï взаемодiï та взаемопроникнення культур на побутовому i професшному рiвнях.
Враховуючи сучаснi тенденцп в навчаннi 1М та сучасш дидактичш принципи вивчення й викладання мов, вiтчизнянi методисти припускають шдхвд до викладання й вивчення 1М, що передбачае iнтегрований розвиток мовленневих умшь для того, щоб шдвищити результативнiсть роботи студентiв шляхом учасп в рiзноманiтних високомотивуючих видах дiяльностi, що включають комунiкативнi завдання [11].
Ми пропонуемо поеднати полiкультурний змют бачення мультикультурнстi свiту з дидактично-методичним потенцiалом комунiкативного пiдходу до вивчення шоземних мов у формi полжультурно-комуткативного nidxody. Цей шдхщ виражае бачення полiкультурноï особистосп як осередку парадигми мова-культура-особистють. Завдяки такому пiдходу результатом навчання iноземноï мови буде не лише оволодшня навчальними компетенцiями, а й формування полiкультурноï особистостi, здатноï свiдомо керуватися принципами сучасного багатокультурного свггу у процесi мiжкультурного стлкування.
Полшультурно-комушкативний пiдхiд е особливо актуальним для вивчення iноземних мов майбутшми фахiвцями зовнiшньоекономiчноï дiяльностi (ЗЕД), особливостями штеракци яких е подолання комушкативно-поведшкових бар'ерiв у процесi ведення переговорiв, прийняття стратегiчних рiшень та проведення дшових зустрiчей з представниками шших лшгвокультур. Таке бачення комунiкацiï вносить полшультурну свiдомiсть та соцiальний синерпзм, умiння особистостi погоджувати власнi, суспшьш, корпоративно-професiйнi та державнi iнтереси у процес ведення бiзнесу з дшовими партнерами з рiзних краш.
Розглянувши мiжкультурну комунiкацiю у контекстi сучасних пiдходiв, ми спробували обгрунтувати актуальшсть впровадження полiкультурно-комунiкативного пiдходу у процес навчання/вивчення шоземних мов у вищш школi i виявили, що необхщною передумовою виконання професiйноï дiяльностi на високому рiвнi у контекстi полшультурно-комушкативних ситуацiй е формування особистiсноï готовносп до толерантного сприйняття полiкультурних особливостей у ix подiбностях та вiдмiнностях та збагачення власноï культури елементами шших культур.
Л1ТЕРАТУРА
1. Галузевий стандарт вищо^ осв1ти. Осв1тньо-квал1ф1кац1йна характеристика мапстра за спец1альн1стю 8.050206 "Менеджмент зовнiшньоекономiчноï д1яльност1" напряму п1дготовки 0502 "МЕНЕДЖМЕНТ". — К.: Мшстерство освгги i науки Украïни: 2003. — 47 с.
2. Галузевий стандарт вищо1 освгги. Освггньо-квал1ф1кацшш характеристики бакалавра, спещалюта i маг1стра спец1альност1 — "Маркетинг" напряму тдготовки 0501 — "Економ1ка i п1дприемництво"- К.: Мшстерство осв1ти i науки Украïни: 2004. — 47 с.
3. Грушевицкая Т.Г., Попков В.Д., Садохин А.П. Основы межкультурной коммуникации: Учебник для вузов (Под ред. А.П. Садохина. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. — 352с.
4. Слизарова Г. В. Культура и обучение иностранным языкам. — СПб.: КАРО, 2005. — 352 с.
5. Загальноевропейсьш Рекомендаци з мовно1 освгги: вивчення, викладання, оцшювання/Науковий редактор укранського видання доктор пед. наук, проф. С.Ю.Школаева. — К.: Ленв1т, 2003. — 273 с.
6. Компетентнюний шдхвд у сучаснш освт: свгтовий досввд та украшсьш перспективи: Ыблютека з освгтньо1 полтики / Щд заг. ред. О.В.Овчарук. — К.: "К.1.С.", 2004. — 112 с.
7. Мильруд Р. П. Актуальные проблемы методики обучения иностранным языкам за рубежом// Иностр. яз. в школе. — 2004. — №3. — С. 34-40.
8. Перспективи запровадження засад полшультурносп в систем! середньо1 освгти Украши. Аналгтичний огляд та рекомендаци. / Пвд ред. О.Гриценка. — К.: УЦКД, 2001. — 230 c.
9. Плужник И. Л. Формирование межкультурной коммуникативной компетенции студентов гуманитарного профиля в процессе профессиональной подготовки: Дис. д-ра пед. наук: 13.00.01. — М.: РГБ, 2003. — 335 с.
10. Почепцов Г. П. Теория коммуникации — М.: "Рефел-бук"; К.: "Ваклер", 2001. 656 с.
11. Програма з англшсько1 мови для професшного спшкування. Колектив автор1в: Г.С.Бакаева, О.А.Борисенко, П.Зуенок, В.О.1ванщева, Л.Й.Клименко, Т.1.Козимирська, С.1.Кострицька, Т.1.Скрипник, Н.Ю.Тодорова, А.О.Ходцева. — К.: Ленв1т, 2005 — 119 с.
12. Садохин А. П. Введение в теорию межкультурной коммуникации. — М.: Высш. шк., 2005. — 310 с.
13. Сафонова В. В. Социокультурный подход в обучении иностранным языкам. — М.: Высш. шк.: Аскорт интернэшнл, 1991. — 305 с.
14. Фурманова В. П. Межкультурная коммуникация и культурно-языковая прагматика в теории и практике преподавания иностранных языков (языковой вуз): Дис. ... докт. пед. наук. — М., 1994. — 475 с.
15. Byram M. Teaching and assessing intercultural communicative competence. — Clevedon: Multilingual Matters LTD., 1997. — 121 p.
16. Byram M. Instrumental and educational dimensions of intercultural communication// Стилистика и теория языковой коммуникации. Тезисы докладов конференции, посвященной 100-летию со дня рождения профессора МГЛУ И. Р. Гальперина. — М., 2005. — С. 10-11.
