CC BY
48Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия «Филология. Социальные коммуникации». Том 24 (63). 2011 г. № 4. Часть 2. С.322-327.
УДК 81.221.7
ВАЖЛИВ1СТЬ ДОТИКУ ЯК НЕВЕРБАЛЬНОГО КОМПОНЕНТА В АКТ1 КОМУН1КАЩ1
Новак В. Р.
Волинський нацюнальний ушверситет iM. Лес Укратки, м. Луцьк
В статп висв1тлюеться роль дотику на рiзних етапах життя людини, шюструеться надзвичайна важливють тактильного сприйняття св1ту для д1тей, можливють передачi емоцiй за допомогою дотику, розглядаються функци дотику в акт комушкацп та значення, що надаеться тактильним вiдчуттям представниками рiзних культур.
Ключовi слова: дотик, тактильшсть, гаптичне сприйняття, невербальна комунiкацiя.
Постановка проблеми. У щоденному житп невербальна поведшка вщграе найважлившу роль у вих формах людсько! взаемодп. Як високо розвинеш сощальш ютоти, люди залежш вщ «зчитування» реакцш один одного. Мова тша завжди супроводжуе мовлення, i навиъ коли люди не розмовляють, ix невербальна поведшка е вельми шформативною та значимою: шформащя, що виявляе почуття, думки, ставлення, якi можуть бути частково кодоваш через слова [1, c. 7].
Дотик як невербальний компонент комушкацп е сферою вивчення гаптики -науки про дотики та доторкання. За допомогою дотику ми не лише отримуемо шформащю про поверхню та текстуру предме^в, але й передаемо невербальну шформащю у мiжособистiсниx вщносинах. Сфера гаптичного сприйняття (тобто сприйняття предме^в через дотик) i сфера тактильно! комушкацп (тобто передачi шформацп (зокрема емоцшно!) через дотик), щкавлять вчених як недостатньо вивчеш та систематизованi [5, с. 73].
Метою дано! статп е висв^лення ролi тактильностi в процес комушкацп, а саме, спроможнiсть дотику передавати рiзноманiтнi емоцп, функцiй дотику в процес комушкацп та аналiз етно-культурного аспекту гаптичного сприйняття.
Нашим завданням е проаналiзувати важливiсть дотику на рiзниx етапах життя людини, розглянути «силу» дотику при передачi певних емоцiй та його дда на реципiента, а також значення, що выводиться тактильностi в рiзниx культурах.
Дотик описуеться як найважливший засiб контакту зi свiтом (Barnett, 1972) i характеризуеться як найпростша та найпрямiша з усix сенсорних систем (Geldard, 1960). Дотик е життево необхщним в соцiальному, когштивному та фiзичному розвитку дитини (Field, 2001). Дотик продовжуе грати провщну роль i надалi, у дорослому житп людини, будучи одним iз головних компонентiв флiрту, гри, прояву сили та агресп, при виражент симпатп та заспокоення, а також шдтримщ близьких вiдносин мiж дитиною та откуном (Eibl -Eibesfeldt, 1989) [8, с. 566].
З ycix оргашв чуття у людини традицiйно найважлившими вважаються 3Íp та слух, а тактильшсть вiдноситься до примiтивних форм комушкаци, певно через те, що дотик е самим повсякденним та звичним з ушх вiдчyттiв i тому вчеш звертають бiльше уваги на аудю - вiзyальнi засоби сприйняття. Ми спроможнi нейтралiзyвати (вщключити) всi органи вiдчyттiв, крiм тактильних. Коли ми не спимо, ми вщчуваемо оточуюче середовище на дотик - шюрою. Tango ergo sum - вщчуваю (на дотик), отже юную. «Не можу в це повiрити! Невже це не сон! Ущипни мене!» -говоримо ми, коли в силу певних обставин хочемо прийти до тями. I тут в основi е дотик як показник повернення до реальносп, бо yвi сш ми можемо мислити, можемо бачити (сни), а щипок - дотик — це безсумшвна реальнють.
Психолог Е. Монтегю вiдмiчае високу терапевтичну силу дотику у лшуванш хворих на шизофрешю та психiчно хворих дiтей [10, с. 28]. Також, ми не можемо заперечувати важливост та ефективност масажу у лiкyваннi не лише фiзичних недуг, а й, наприклад, стресiв та депресiй, а також для нормального фiзичного та психiчного розвитку дiтей. Хоча ще донедавна вивчення прояву емоцiй мiж дитиною та опiкyном зосереджувалось майже винятково на вивченнi вокальних та мiмiчних каналiв взаемоди, останнiм часом все бшьше уваги придiляеться вивченню тактильного каналу та його впливу на позитивш чи негативш вiдносини прихильност мiж дитиною та опiкyном (Barrett & Campos; Witherington, Campos, & Hertenstein)
Експериментально було доведено, що повшстю позбавлеш дотикiв немовлята помирають. В США ще у другому десятаттп ХХ столiття майже 100 % тдкинутих малюкiв у вщ до року гинули в будинках отки. Лiкар Фрiтз Талбот у 1940 рощ привiз з дитячого будинку у Нiмеччинi метод лапдного поводження з пiдкинyтими малюками. Якщо було вжито всiх необхiдних медичних заходiв, а малюк продовжував чахнути та згасати, його доручали жшщ мщно! статури, яка весь час його носила. Пюля цього показник смертносп в американських дитячих будинках суттево знизився [4, с. 17].
Про важливють дотику для дтей говорить i те, як часто доросл^ошкуни доторкаються до малюкiв. За проведеними дослiдженнями, у США протягом нетривалого контакту матерi торкаються сво1х малюкiв вiд 33 до 61 % часу, проте в деяких культурах цей показник е значно вищим. Так, наприклад, в деяких африканських племенах цей показник складае 75% [5, с. 73]. Ц ж даш можна пов'язати iз результатами дослщжень, проведених 1нститутом медицини американського ушверситету Маямi, якi показали, що американсью дiти, що гралися на майданчику зi сво!ми французькими однол^ками, поводилися бiльш агресивно. При цьому зазначаеться, що францyзькi батьки торкаються сво1х дiтей набагато частiше, шж американськi [12]. З чого можна зробити висновки, що чим бшьш контактною е культура, тим бшьш позитивними та доброзичливими е li представники.
Дотик безумовно передае гедошчт (позигивт чи негативнi) емоц^'. Дослiдження двох груп немовлят вiком вiд 1,5 до 3,5 мюящв показали, що група, яка зазнавала вiд дорослих мiмiчноl, голосово! та тактильно! стимуляцл, видавала бiльше звук1в, посмiшок та менше плакала, анiж група, яка була позбавлена тактильного вщчуття.
За результатами iншоro дослщження, малюки вiд 2 до 4,5 мюящв, яких дорослi гладили, бшьше посмiхалися, видавали pÍ3HÍ звуки та менше плакали, анiж малюки, яких доро^ лоскотали чи штовхали. Вiдмiчають, що бiльшiсть дiтей 5-мюячного вiку вiдчувають певне роздратування та засмучення, якщо мати мовчить та li обличчя не виражае жодних емоцiй. Проте, якщо в даиш ситуаци мати торкаеться свого дитя, воно менше кривиться i бшьше посмiхаеться [5, с. 76].
Е. Монтегю, тдкреслюючи важливiсть для людини такого органу як шюра, наголошував, що наш внутрiшнiй розвиток значною мiрою залежить вiд того, яю стимули отримуе наше тiло ззовш. Починаючи вiд самого моменту народження, дитина пiзнае свiт через тактильш вiдчуття. Позбавленi такого геро1чного життевого досвiду немовлята, народженi шляхом кесарського розтину, виростаючи, шукають у зовшшньому свiтi шляхiв, як стати героем [10, с. 23].
Безумовно, дотик надае дитиш вщчуття захищеностi та безпеки. В маминих обiймах засмучене чи стурбоване дитя перестае плакати, заспокоюеться. За результатами дослiдження, проведеного у Калiфорнiйському унiверситетi у США, кшьюсть дотикiв, яку немовля отримуе у першi мiсяцi життя, та 1х якiсть (тобто, люблячий та шжний дотик на противагу короткому та рiзкому) впливае на його вщчуття безпеки та прихильностi [5, с. 81]. Результатом же грубих та жорстких дотикiв може стати прояв агреси у подальшому житп дитини, вiдчуття тривоги i незахищеносп. Це було експериментально доведено М.Мейн та колегами на прикладi дтей, якi зазнавали суттевих фiзичних покарань [5, с. 94].
Починаючи з Дарвша, дослщники пiдтверджували спроможнiсть людини виявляти та впiзнавати прояви емоцш, що передаються рiзноманiтними невербальними каналами. Ц канали часто використовуються одночасно для передачi думок та намiрiв, але, як правило, люди не використовують ВС1 канали для передачi ВС1Х повiдомлень, оскiльки це вимагае неймовiрних витрат енергп. Отже, для передачi певних емоцiйних повiдомлень людина зазвичай використовуе певнi канали 1х передачi, надаючи перевагу одним над шшими. Таким чином, беззаперечною постае «сила» мiмiки обличчя в передачi лютi, вiдрази, страху, щастя чи суму (Ekman & Friesen, 1971; Izard, 1971; Ekman & Rosenberg, 2005); за допомогою мови тша передаються таю емоци, як зшяковшють, вiдчуття провини, гординi та сорому (Atkinson, Dittrich, & Gemmell, 2004; Coulson, 2004; Keltner, 1995; Keltner & Harker, 1998; Tracy & Robins, 2004a; Walk & Homan, 1984; Wallbott, 1998); а дотику вщдаеться перевага при проявi любовi та симпати (Hertenstein & Campos, 2001; Hertenstein, Holmes, McCullough, & Keltner, 2009; Hertenstein, Keltner, App, Bulleit, & Jaskolka, 2006) [6, c. 603 - 604; 9, c. 528].
Тактильний контакт не тшьки формуе емоци, але й передае 1х рiзними шляхами. Так, температура тша адресанта може викликати в рецитента певш емоци: холодш руки, наприклад, можуть говорити про те, що адресант чогось богться, в той час як гарячi руки можуть означати, що 1х власник розлючений. Ще одним важливим компонентом тактильного контакту е динамша руху адресанта по вщношенню до шюри адресата. Так, наприклад, страх може передаватися через тремтшня, злють -через рiзкi рухи, а кохання - через складний комплекс рухiв, якi ми називаемо шжшстю. I третiм важливим компонентом передачi емоцiй е сила тиску, спричинена
дотиком. Так сум, наприклад, можна визначити по м'яким дотикам до шюри, в той час як злють характеризуеться бшьшою силою тиску. I хоча ми перерахували всi параметри дотику окремо, необхщно зазначити, що емоци зазвичай визначаються за сукупнiстю певних тактильних компонентiв в певному контекстi. Тшьки у поеднаннi цих компонентiв може сформуватися тактильне повщомлення, зрозумiле адресату. Таким чином страх, наприклад, можна щентифшувати, коли адресант торкаеться адресата (а) з рiзким стисканням та звшьненням, (б) з великою силою поверхневого та точкового тиску, та (в) шюра на дотик е вщносно гарячою. Отже, рiзнi аспекти дотику можуть викликати та передавати рiзнi емоци [7, с. 552 ].
Дотик продовжуе вiдiгравати суттеву роль в соцiальному спiлкуваннi i в дорослому життi людини. Так, дотик виражае домiнантний стан людини та передае 11 емоци адресату; вш також допомагае переконати шших виконувати нашi прохання, покращуе вербальну взаемодiю мiж людьми, допомагае привернути увагу iнших та передае наше прихильне ставлення до iнших.
Г. С. Крейдлш видiляе наступнi найважливiшi функцп дотику в актi комушкаци: 1) вираження дружби та участ по вiдношенню до адресата жесту; 2) вираження iнтимного вiдношення до адресата, зокрема сексуально штимного; 3) вираження домшантного становища людини на певнш соцiальнiй щаблинi. Першi двi функци дотику в комушкаци (коли сам акт дотику вщбуваеться в процес спiлкування рiвних партерiв, а в другому випадку i взагалi близьких людей) спрямованi на вираження мiжособистiсних вiдносин, в той час як остання функцiя (коли дотик здшснюеться не друзями, а просто знайомими чи малознайомими людьми) вщображае настанову того, хто жестикулюе, на певну дiяльнiсть. Наприклад, метою дотику тут може бути привертання уваги адресата жесту до чогось чи бажання того, хто жестикулюе, спрямувати адресата на виконання певних дiй [2, с. 111].
Дотик в житп доросло! людини набувае ще й етичного забарвлення. Орган дотику даруе нам гос^ переживания любовi, дружби, шмейноси, батькiвства i материнства, братерства та сестринства, сусщства, округи, тюноти, з'еднаностi усiх живих iстот. Саме дотик мютить цiлковиту певнiсть присутносп, теплоту сумiсностi, яку не можна сприйняти нiяким iншим органом вщчуття. Дотик е актом зустрiчним, вш е перебуванням на тiй меж^ яка роздiлюе та одночасно поеднуе двох спiврозмовникiв, оскiльки не може належати лише одному, будучи найбшьш взаемним з ушх вiдчуттiв людини [4, с. 22].
Дотик - це завжди пряма комушкащя. Тому там, де е можливють найбiльшо! близькостi, виникае й небезпека найбшьшого насильства та болю. Через те й називають дотик дуже складною, дiевою, але водночас i надзвичайно витонченою формою спiлкування. Рiзнi дотики можуть виражати згоду, збудження, повне еднання, симпатiю, пропозицiю пiдтримки; можуть шдкреслювати вже сказане, закликати до уваги чи сшвучастц можуть вести та направляти, вiтати, встановлювати чи с^плювати вiдносини чи визначати рiвень близькостi. Часто дружиiй, легкий, ненав'язливий дотик допомагае встановити контакт мiж людьми.
В мистецтвi флiрту мiж чоловiками та жшками дотику надаеться особливого значення, оскiльки вiн може як принести найприемнiшi враження та переживання, так i, у випадку надмiрностi чи недоречностi, надовго вщштовхнути людину,
викликавши негативш емоцп i, навiть, вiдразу чи антипапю. Тут вже слiд приймати до уваги проксемiчний аспект комунiкацi!. Залежно вщ культури, до яко! вони належать, люди мають рiзне сприйняття особистого простору (вiд 45 до 75-120см), перетин якого сприйматиметься, як втручання в щось свое, особисте, навт iнтимне.
Жести привiтання та прощання, похвали та втiхи, укладання договорiв та союзiв, що скршлюються рукостисканнями, невербальнi прояви дружби та любовi -всi включають в себе дотик як найважливший складовий елемент. Жестовi привiтання та прощання - це не просто звича! та ритуали, значення яких проявляеться лише тодi, коли люди з яко!сь причини !х не виконують: привiтания слугують для вiдкриття зустрiчi, а прощання - для завершення. Це церемонi!, якi люди виконують, щоб, доторкнувшись один до одного, вщчути один одного та нагадати, хто вони е один для одного та в якому соцiумi живуть. Вщхилення вщ норм прив^ань та прощань зазвичай погано переносяться людьми i не лише тому, що руйнують особист зв'язки, але й тому, що торкаються системи суспшьних вiдносин в цiлому. Тому змши в системi привiтань та прощань зазвичай щуть поруч iз змiнами у суспiльнiй структурi.
Культурш розбiжностi в жестах привiтань та прощань, так само як i в тактильнш взаемодi! людей в цшому, по сутi е розбiжностями в семантицi самих жестiв, а також в стушш значущостi тактильно! поведшки для дано! культури. Якщо для певно! культури торкатися людини е нормою, то дотик до партнера шд час комушкацп не може розщнюватися в даному етнос як втручання у особисту сферу людини [2, с. 119-121].
1снують культури прихильш до дотикiв - таю як галшська, арабська, турецька та рiзноманiтнi латиноамериканськi культури. Дотики представниюв цих культур е бшьш тривалими, щедрими та щирими шж, наприклад, у англосаксонцiв, бiльшiсть дотиюв яких обмежуються нетривалими обiймами, швидкими поцiлунками та зовсiм формальним рукостисканням [3, с. 420]. У бшьшосп слов'янських культур дотик - це активне вторгнення в особисту сферу шшо! людини, тому вiн мае бути дiею обережною та ненав'язливою. До найменш контактних зазвичай належать культури Ившчно! Свропи та Ившчно! Америки а також Далекого Сходу. Суспшьство, де люди втратили дотиковi вiдносини один до одного, де в пошаш дистанцiя та керують зiр i слух, наражаеться на небезпеку дегумашзацп. Психолог М. Гертенштейн зазначае, що накладання табу на дотик мае руйшвний ефект на суспшьство. Сьогодш в США та деяких европейських кра!нах недозволеним е дотик до колеги по робот^ вчителя до учня чи, навт, дiтей у школi один до одного. Паралельно з тим, що науковщ все часпше доводять важливють дотику для людини у будь-який перюд !! життя, заборона на публiчний дотик призводить до бшьшо! стресово! ситуацi! серед школярiв та шдвищеного рiвия схильностi до депресш у суспiльствi.
Саме в тих суспшьствах, де тактильнi контакти репресуються особливо жорстоко як «непристойнi», таю, що порушують приватшсть, i загострюеться потреба в розширенш таких контакпв «штучно». Таким чином в Захщнш Свропi було започатковано Мiжнародний день обшм, а в Англi! шд гаслом «Доторкнись до когось сьогодш!» з 1982 року оргашзовуеться мюячник соцiальних (дружнiх)
дотикiв HaBiTb до незнайомцiв. Ця iдея вперше з'явилася у студенпв, якi пiдрахували, що за годину у паризькому кафе B^B^yBa4i торкалися один одного 110 pa3iB, а в лондонському - жодного [4, с. 17]. Наyковi ж обгрунтування користi вiд обшм полягають в тому, що дружш дотики тдвищують iмyнiтет, стимулюють центральну нервову систему, тдвищують в кровi рiвень гемоглобiнy та iншого гормону - окситоцину, що викликае доброзичливе ставлення до iнших людей.
Висновки. Таким чином, можемо зазначити, що хаптичне вщчуття е дшсно надзвичайно важливим для людини. Для вщчуття зaхищеностi та безпеки немовлятам дотик школи е життево необхiдним компонентом ïx розвитку, як фiзичного, так i псих1чного. В дорослому житп дотик набувае бiльш етичного та штимного забарвлення. Крiм пiзнaння св^ та оточення на дотик, ми можемо досить ефективно передавати комушканту й своï емоцiï. А анатз етно-культурного аспекту гаптичного сприйняття доводить, що бшьш контaктнi культури е бшьш дрyжнiми, щирими та доброзичливими у порiвняннi iз культурами, де дотик переходить в категорда табу.
Список л^ератури
1. Барташева Г. I. Взаемод1я невербальних та вербальних компонента ситуацп комушкативного домшування в англомовному дискурЫ: автореф. дис. на здобуття вчен. ступеня канд. фшол. наук: спец. 10.02.04 «Германсью мови» / Г. I. Барташева. - Харюв, 2004. - 20 с.
2. Крейдлин Г. Е. Невербальные акты и глаголы касания / Г. Е. Крейдлин // Слово в тексте и в словаре. - М: Языки русской культуры, 2000. - С. 109-121.
3. Крейдлин Г. Е. Невербальная семиотика: язык тела и естественный язик / Г. Е. Крейдлин.
- М.: Новое литературное обозрение, 2002. - 592 с.
4. Эпштейн М. Н. Философия тела / М. Н. Эпштейн. - СПб.: Алетейя, 2006, с. 16-38.
5. Hertenstein M. J. Touch: Its communicative functions in infancy / M. J. Hertenstein // Human Development. - 2002. - Vol. 45. - Р. 70-94.
6. Hertenstein M. J. Nonverbal channel use in communication of emotion: how may depend on why / M. J. Hertenstein, B. App, D. N. Mcintosh, C. L. Reed // Emotion. - 2011. - Vol. 11. - Р. 603-617.
7. Hertenstein M. J. Emotion regulation via maternal touch / M. J. Hertenstein, J. J. Campos // Infancy.
- 2001. - Vol. 2. - Р. 549-566.
8. Hertenstein M. J. The communication of emotion via touch / M. J. Hertenstein, R. Holmes, M. McCullough, D. Keltner // Emotion. - 2009. - Vol. 9. Р. 566-573.
9. Hertenstein M. J. Touch communicates distinct emotions / M. J. Hertenstein, D. Keltner, B. App, B. A. Bulleit, A. R. Jaskolka // Emotion. - 2006. - Vol. 6. - Р. 528-533.
10. Touching: The Human Significance of Skin / A. Montagu. - N. Y.: Harper and Row, 1986.
11. Weiss S. J., Wilson O., Hertenstein M. J., Campos R. The tactile context of a mother's caregiving: Implications for attachment of low birth weight infants / S. J. Weiss // Infant Behavior and Development.
- 2000. - Vol. 23. - Р. 91-111.
12. Haptic communication [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/Haptic_communication
Новак В. Р. Важность осязания как невербального компонента в акте коммуникации // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации». - 2011. - Т. 24 (63). - № 4. Часть 2. - С.322-328.
В статье отражается роль осязания на разных этапах жизни человека, иллюстрируется невероятная важность тактильного восприятия мира для детей, возможность передачи эмоций с помощью осязания, рассматриваются функции осязания в акте коммуникации и значение, придаваемое тактильным ощущениям представителями разных культур.
Ключевые слова: осязание, тактильность, гаптическое восприятие, невербальная коммуникация.
Novak V. The importance of touch as a nonverbal component in communication //
Scientific Notes of Taurida National V.I. Vernadsky University. Series «Filology. Social communicatios». - 2011. - V. 24 (63). - № 4. Part 2. - P.322-328.
The article focuses on the role of touch at different stages of a person's life, illustrates the vital importance of tactile world perception for children, the possibility of communicating emotions via touch. The author highlights the functions of touch in communication and the importance attached to tactile perception by different cultures.
Key words: touch, contact, haptic perception, nonverbal communication.
Поступила до редакцп 16.09.2011 р.
