CC BY
36
ЗАГАЛЬНА ПЕДАГОГ1КА
Галина МЕШКО
ПРОБЛЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ I ЗМ1ЦНЕННЯ ЕМОЦ1ЙНОГО ЗДОРОВ'Я СУБ'6КТ1В ОСВ1ТНЬОГО ПРОЦЕСУ У ТВОРЧОСТ1 В. СУХОМЛИНСЬКОГО
У статтi проанал1зовано погляди В. Сухомлинського на емоцшне благополуччя дитини як умову и устшного навчання i виховання; на чинники, що впливають на емоцшне здоров'я учтв, на шляхи покращення емоцшного здоров 'я педагогiв.
Сьогодш актуальною суспшьною проблемою е збереження i змщнення здоров'я суб'eктiв освiтнього процесу. Ефектившсть роботи сучасно1 школи повинна вимiрюватися не лише якiстю осв^и, але й без учнiв, захищешстю вчителiв, турботою про !х здоров'я. Психологами встановлено величезне значення позитивних емоцш для псих1чного здоров'я людини (а значить — i для здоров'я фiзичного). Домiнування позитивних емоцш дае вщчуття щастя, едностi i цiлiсностi свое! натури, спiльностi з шшими людьми. Позитивнi емоци заряджають органiзм енергiею, створюють хороше самопочуття, тодi як негативнi емоци пригшчують, пiд !х впливом гiрше працюють всi органи, навiть погiршуеться яюсть кровi [2].
Як не прикро, але у сучаснш школi не кожна дитина почувае себе затишно i комфортно, бо поки що не вистачае теплоти, людяносп i поваги до учня, чуйностi до його внутршнього свiту. Бракуе ще й вiри у величезнi здiбностi школяра, розумiння того, що !х потрiбно вiдкрити i допомогти реалiзувати. Не стала наша школа «iмперiею почутпв», де пануе психологiчна безпека учшв, захищенiсть педагогiв, розвиваеться !х емоцiйне здоров'я, яке вимiрюеться рiвнем i рiвновагою позитивних емоцiй. Емоцшне здоров'я — це стан емоцшного, душевного комфорту i ладу, який сприяе розвитку повноцшно1 особистостi, збереженню 11 здоров'я. Емоцiйне здоров'я дозволяе збертати цiлiсне емоцiйне ставлення до себе i до свiту, перетворювати негативш емоци, породжувати позитивно забарвлеш переживання [10, 41].
У сучаснш психолого-педагопчнш науцi велика кiлькiсть дослщжень присвячена вивченню проблеми емоцiйностi навчання, впливу емоцш на рiзнi компоненти процесу навчання (А. Белкш, О. Беляев, О. Бондаренко, В. Вшюнас, Д. Гоулмен, М. Корольчук, Ю. Кулюткш, О. Кульчицька, Д. Маер, П. Саловей, О. Тихомиров, М. Фомша, П. Якобсон), сутi i моделi благополуччя людини, зв'язкам мiж характеристиками особистостi i суб'ективним вщчуттям благополуччя, станом емоцiйного здоров'я (Р. Емонс, I. Дшнер, К. Рiф, К. Кiз, Г. Фейст), проблемi емоцiйного комфорту учнiв у сучаснш школi (В. Громовий, О. Безносюк, В. Калошин, О. Полякова, Л. Тарабакша), емоцшному розвитку педагогiв (О. Асмаковець, О. Мерзлякова, О. Соколова) тощо.
Значно бшьшо! уваги потребують комплексш дослiдження, що стосуються виявлення, аналiзу детермiнант, педагогiчних умов, шляхiв збереження i змiцнення емоцiйного здоров'я учшв, педагопв. Це неодмiнно сприятиме успiшному навчанню школярiв, ефективностi педагопчно! дiяльностi, гармошзаци !х особистостi. Варто зазначити, що назваш проблеми знайшли свое вiдображення у творчостi В. Сухомлинського. У величезнш кiлькостi дослщжень науково1 спадщини видатного педагога саме щ питання ще недостатньо розкрить Тому мета статтi полягае в тому, щоб проаналiзувати погляди Василя Сухомлинського на емоцшне благополуччя учшв як умову устшного навчання i виховання, на чинники, що впливають на емоцшне здоров'я школярiв, на шляхи покращення емоцшного здоров'я педагопв.
Вс ще1 видатного вченого i талановитого практика пронизанi глибокою любов'ю до Людини, И внутршнього св^у. В. Сухомлинський пронiс у собi через усе життя невичерпне прагнення пошуку шляхiв вирiшення проблеми щастя дитини, И психолопчного благополуччя,
емоцiйного комфорту, збереження И здоров'я, а також «сил душi i серця педагога». Видатний педагог надае великого значення позитивним емощям як у процесi виховання, так i в навчальнiй дiяльностi школярiв. Вiн вважав, що виховуваною дитину роблять радiсть, щастя, життерадiсне св^осприйняття. Справжня гуманнiсть виховання полягае в тому, щоб берегти радiсть, щастя, на яке мае право дитина [9, 152].
Атмосфера емоцшного комфорту в процес навчання включае таю компоненти: позитивш емоци, пов'язанi 3i школою i перебуванням у нш; позитивнi емоци, обумовленi рiвними, дшовими стосунками школяра з вчителями, вщсутнютю конфлiктiв; емоци, пов'язанi з розумшням кожним учнем сво1х можливостей у досягненш успiхiв у навчаннi; позитивш емоци, пов'язанi з новим навчальним матерiалом; позитивнi емоци, що виникають при оволодiннi учнями прийомами самостшного здобування знань. Учитель, вважае В. Сухомлинський, повинен умiти створити в учшв внутрiшнiй стан емоцiйного шднесення, iнтелектуального натхнення, бо без цього заняття викликатимуть тiльки байдужiсть, а нечутлива розумова праця приноситиме втому [8, 111]. Вш рекомендуе виховувати так, щоб дитина почувала себе шукачем i вiдкривачем знань. Тшьки за ще1 умови одноманiтна, напружена, втомлива праця школяра забарвлюеться радюними почуттями й приносить маленькiй людиш переживання творця.
Почуття емоцiйного комфорту, радосп не може з'явитися на порожньому мiсцi. Воно виникае у результат досягнення успiху у певного роду дiяльностi. Це дуже тонко шдм^ив В. Сухомлинський: «Уже у вщ 9-10 рокiв дитина переживае радють вiд того, що вона зробила щось для людей; до моменту вступу у шдл^ковий вш вихованцi бачать результати свое! пращ, ... чим дал^ тим глибше нашi вихованцi переживають почуття радосп вiд думки, що свiт стае кращим завдяки !х життю та пращ» [7, 125].
В. Сухомлинський не уявляв собi повнощнного виховання без того, щоб кожний вихованець уже в роки отроцтва i особливо ранньо1 юностi не досяг визначного устху в тому вид дiяльностi, який найповнiше виражае, розкривае його нахили й обдарування. Вш шдкреслював: «Тiльки там, де маленька людина переживае почуття гордостi вщ того, що вона в чомусь досягла визначних успiхiв, виявила себе, — в iндивiдуальному духовному житп ми бачимо те, що треба називати енерпею думки. Радiсть розумово1 працi — ось що стае доступним людиш, якщо ll духовне життя пройняте почуттям оптимютично1 впевненост у сво1х силах, почуттям власно1 гiдностi» [7, 78]. Усвiдомлення того, що учень може зробити значно бшьше, нiж робить зараз, надихае його на вольовi зусилля, додае йому бадьоросп, впевненостi. I, навпаки, коли у свщомосп школяра зародилася думка, що вш досяг меж^ вичерпав сво! можливостi, його вольовi зусилля слабнуть, найлегша справа здаеться йому важкою, рiзнi перешкоди породжують смуток, розгубленють. Тодi навiть устх, досягнутий завдяки наполегливим старанням вихователя, не принесе йому радостi й задоволення.
Опираючись на свiй досвщ роботи, видатний педагог стверджував, що життевий шлях вiд дитинства до отроцтва мае бути шляхом радосп, бадьоросп. На його думку, це одне з найважливших правил у всш системi виховно1 роботи. В. Сухомлинський розглядав радють як джерело оптимютично1 впевненосп дитини в сво1х силах i як умову того багатства дшсного ставлення до навколишнього свiту, без якого не можливий духовний розвиток, особливо не можливе розкриття природних нахилiв, здiбностей, обдарувань. Вш прагнув, щоб почуття глибоко1 радостi дитинi приносили успiхи в улюбленш справi, насамперед, у навчанш. Якщо деякi дiти, повчившись кшька мюящв, а то навiть кшька тижнiв, зазнають гiркого розчарування, а iнодi вiдчувають огиду до навчання, винуватцем у цьому, на думку В. Сухомлинського, е учитель, який не зумiв дати дитиш т!е1 маленько1, з погляду дорослих, радостi, яка для дитини е могутшм джерелом енерги. Великий педагог розумiв, що семирiчна дитина не вмiе ще долати труднощi свiдомо, i сили для свого першого вольового напруження вона черпае головним чином з почутпв [7, 152].
Очшуванням радостi мае бути осяяне все життя i дiяльнiсть дитини. Радють у навчальнш працi сама собою не виникае, для цього потрiбен устх. Устх у навчанш — едине джерело внутрштх сил дитини, що породжуе енерпю для подолання труднощiв i бажання вчитися. Тому створення ситуаци успiху, вважае В. Сухомлинський, — це основа педагопчно1 взаемодп. Вiн пiдкреслював, що радють усшху — це могутня емоцшна сила, вiд яко! залежить бажання
дитини бути хорошою. Тому n0Tpi6H0 турбуватися про те, щоб внутрiшня сила дитини нiколи не вичерпувалась. Якщо ïï немае, то, зауважуе В. Сухомлинський, не допоможуть шяю педагогiчнi хитрощi. Особливе мюце радостi успiху великий педагог вщводить у початковiй школi: «...не легко було б ¡м (тобто дгам) навчатися, коли б турботливий педагог не зумiв органiзувати ïхнi першi дитячi радощi — радощi вщ успiху в навчаннi, в творчш пращ» [3, 236].
Успiх школяра може створити вчитель, який сам переживае радють успiху. Учительський усшх складаеться не лише i3 зусиль одного педагога, в ньому сконцентроваш зусилля багатьох члешв педагогiчного колективу, вш залежить вiд великоï сукупносп обставин, об'ективних i суб'ективних, випадкових i закономiрних, що ïx навт перелiчити не можливо. Успiх учителя, передуем поняття людське, а вже по^м професiйне.
Без емоцiйноï культури педагога, його псиxологiчноï пильностi неможливо створити ситуащю успixу як для дтей, так i для самого вчителя. Емоцiйна культура — своерщний сплав i3 тих думок, вщчутпв, емоцiй, iдей, якi дають педагогу змогу сприймати навколишнш свiт у всьому його духовному й матерiальному багатсга, знаходити в собi найкращ^ найшляxетнiшi почуття, передати ix сво1'м вихованцям, спонукати ix до самовдосконалення, формувати шанобливе ставлення до людей, до моральних надбань суспiльства, нетерпимють до зла, готовнiсть боротися за торжество добра. В. Сухомлинський визначае декшька ознак емоцшно].' культури вчителя:
- культура вщчутпв i сприйнятпв, без якоï педагог нiколи не зможе оволод^и здатнiстю до емпатп,
- культура слова та емоцшних станiв,
- емоцiйна сприйнятливiсть до свтоглядних та моральних iдей, принцишв, iстин.
Однiею з найбiльшиx небезпек, з якими доводиться зус^чатися у шкшьному життi,
педагог вважав емоцшне нев^ластво. Тому дуже важливим, на думку В. Сухомлинського, е формування емоцшно].' культури дитини, ïï емоцшно].' грамотности Емоцшне сприйняття вш розглядае як азбуку будь-якого виховання. Оволодшня нею в дитячi роки забезпечуе здатшсть швидко i свiдомо читати свгг людини. Саме вiд правильносп емоцiйного виховання в сiм'ï залежатиме, чи зможе учень пiзнати свщ сприймати слово вихователя серцем. Особливого значення педагог надавав радост творення добра для найдорожчих людей — матер^ батька, дщуся, бабусi.
Учитель, вважае В. Сухомлинський, повинен пам'ятати про немаловажну роль позитивноï оцшки як засобу створення позитивних емоцш, бадьорого настрою, покращення самопочуття, що допомагають пiдвищити успiшнiсть i продуктившсть навчання. Тому, на його думку, треба навчити дитину визнавати свою помилку, але в жодному разi не свою неспроможшсть. В. Сухомлинський школи не ставив незадовiльноï оцшки, якщо учень не м^ через ri чи iншi умови, обставини опанувати знання. «Бо нiщо так не пригшчуе дитину, як усвщомлення безперспективностi: все, я нi на що не здатний. Зневiра, пригшчешсть - цi почуття позначаються на всш розумовiй працi школяра, його мозок шби цiпенiе. Тiльки св^ле почуття оптимiзму е цiлющим струмком, який живить рiчку думки. Безрадюшсть, пригнiченiсть приводять до того, що пiдкорковi центри, якi вiдають емоцшними iмпульсами, емоцiйним забарвленням думки, перестають спонукати розум до пращ, навпаки, вони мовби сковують його» [4, 62]. У свош практичнш дiяльностi вш прагнув того, щоб учень вiрив у своï сили. Якщо учень хоче знати, але не може, треба допомогти йому зробити хоч би маленький крок уперед, i цей крок стане джерелом емоцшного стимулу думки — радосп шзнання. Якщо дитина мае про себе негативш уявлення, мета педагога — трансформувати щ уявлення в позитивш, розвивати самосприйняття i потребу в самовдосконаленш, використовуючи можливосп навчання, спшкування та рiзнi ситуацп, що виникають у школь
Дуже обережним радив В. Сухомлинський бути при використанш методiв виховання, щоб не зшсувати емоцшне здоров'я учшв. Вш зазначав, що осуд, несхвалення - найтонший i найгострший iнструмент виховання, i користуватися ним треба дуже тактовно, щоб не поранити душу дитини. Чутливе, шжне серце дитини потрiбно обертати вщ «брудних рук», «варварських» доторкань, грубостi, «сильнодiючиx вольових» методiв, вiд стресiв, щоб не зробити ïï байдужою до людей, до св^у, до самоï себе. Порушення взаемин «учитель-учень» може бути одшею з причин захворювань у школярiв. Сьогоднi цi захворювання називаються
дидактогенiями, тобто захворюваннями з вини вчителя, що виникають внаслщок неправильних висловлювань або дiй педагога, i тдривають емоцiйне здоров'я учня, травмують його психшу [1, 101]. Тому у школ^ вважае великий педагог-гуманют, повинен панувати конструктивний дiалог компетентного вчителя з учнем, демократичний стиль спiлкування, сприятливий психологiчний ^мат в учнiвському та педагогiчному колективах.
В. Сухомлинський також звернув увагу на зв'язок мiж емоцшним та фiзичним здоров'ям учнiв: «Здоров'я залежить вщ того, якi домашнi завдання задаються дитинi, як i коли вона ix виконуе. Величезну роль вiдiграе емоцiйне забарвлення самостiйноï розумово! працi вдома. Якщо дитина береться за книжку без бажання, це не тшьки пригшчуе ïï духовш сили, а й несприятливо позначаеться на складнш системi взаемодiï внутршшх оргашв» [4, 106]. У сво!х творах педагог наводить багато випадюв, коли в дитини, що переживае вщразу до знань, серйозно розладнувалося травлення, виникали шлунково-кишковi захворювання. Ослаблений зiр, вважае вiн, — це не хвороба очей, а наслщок порушення гармонiйноï едностi фiзичного i духовного розвитку (щ погляди перегукуються iз iдеями сучасно1' психоенергетики, психосоматики).
Аналiз творчо1' спадщини В. Сухомлинського дозволив нам видiлити, об'еднати чинники, що попршують емоцiйне здоров'я учшв. Це таю:
- перевантаженють, перевтома учшв;
- низька майстернють педагога, який «не вмiе поеднати сердечнють з мудрютю», його озлобленiсть, недоброзичливють;
- безкультур'я у виxованнi почутпв;
- «духовна убогють» педагога, збщненють духовного життя школи;
- панування насилля в школi;
- постшне вiдчуття дитиною неуспixу;
- вщсутнють сприятливо1' атмосфери в шкiльниx колективах, де не пануе розумна доброта i доброзичливють;
- вiдсутнiсть, неправильнють емоцiйного виховання в сiм'ï;
- низький рiвень емоцiйного i загалом професiйного здоров'я учителя.
Великий педагог застер^ав учителiв вiд негативних емоцш, ix впливу на здоров'я: «Прикрють, гнiв, обурення — не тшьки западають неприемними переживаннями в його душу, але й погiршують роботу внутршшх оргашв». При цьому «розлад здоров'я в педагога починаеться з того, що вш дозволяе розростися недоброзичливосл, яка е небезпечною недугою душ^ що позначаеться на серщ, i на нервах». Тодi вчитель стае «жовчною, дратiвливою, похмурою ютотою», праця перетворюеться для нього в каторгу i у нього «появляеться сто виразок, сто пороюв» [8, 425-432].
Щоб зберегти вчителю свое здоров'я, в тому чи^ й емоцшне, В. Сухомлинський радить пам'ятати:
- любов до дтей е тим джерелом, з якого можна постшно черпати новi сили;
- оптимiзм — це невичерпне джерело творчо].' енерги, нервових сил вихователя, виxованцiв, тому учитель повинен вм^и «створити у музицi дитинства насамперед св™^ життедайнi мелоди», вiд яких залежить i здоров'я педагога, сила його духу;
- умшня прощати учнiв, iншиx людей — необхщна умова збереження професiйного здоров'я. «Учитель повинен мати батьювську i материнську вибачливiсть до дитячого невмiння керувати своею волею» [6, 507];
- позитивно ставитись до шших, до себе;
- взаемна доброзичливють учителя i дтей — це ri найтоншi нитки, яю еднають серце i завдяки яким людина розумiе людину без слiв, людина вщчувае найтоншi дотики, порухи душi iншоï людини. У цьому взаемному вщчуванш серця, в умiннi читати в душi людини — невичерпне джерело здоров' я;
- без вмшня «бачити i вiдчувати свгг дитинства з його складною емоцшною гармонiею» часто спостерiгаються неврогеннi розлади, серед них найбшьш неприемним i часто ^зним бувае виснаження нервових сил (термш «синдром емоцiйного згорання» у сучаснiй науковiй лiтературi);
- активiзацiя творчого потенщалу е необxiдною умовою збереження, змщнення емоцiйного здоров'я педагога. Творячи багатства своеï емоцiйноï сфери, учитель обертае себе вiд емоцiйниx стихш — так можна назвати той стан, який оволодiвае ним у години невдач i розчарувань (тобто, це стан фрустрацп у педагопчнш дiяльностi);
- необхщно довести гнучкiсть нервовоï системи до ступеня «мистецтва влади над емощями», формувати емоцiйну гнучюсть, займатись самовихованням почуттiв.
В. Сухомлинський пропонуе учителю засоби зняття емоцшного напруження, збудження i роздратування, засоби змiцнення емоцiйного здоров'я. Це, по-перше, переключення енергп всього колективу, включаючи й учителя на справу, яка вимагае дуxовноï едностi, колективноï творчосп, зосередженостi; по-друге, це гумор, без якого виникае стша взаемного непорозумшня з учнями; потрете, поповнення нервових i духовних сил, розумне ïx витрачання в процесi повсякденноï працi як дуже важлива запорука здоров'я серця i здоров'я духу [8, 425-429].
Отже, прирют здоров'я учшв i педагопв, як духовного, емоцшного, так i фiзичного, може бути шдикатором ефективностi педагогiчного процесу освiтнix закладiв. Якби iдеï Василя Сухомлинського втшювались у практику роботи сучасноï школи, то вона стала б справдi школою псиxологiчного комфорту i благополуччя, школою радостi, гармони, де працювали б емоцiйно обдароваш педагоги, якi вмiють бути у злагодi зi сво1ми почуттями i враховувати почуття шших, створювати навколо себе атмосферу добра i доброзичливосп, вмдать вберегти себе i сво1х виxованцiв вiд емоцiйноï iнтоксикацiï.
Л1ТЕРАТУРА
1. Боянжу М. Дидактогешя — шкшьний невроз // Корекцшна робота педагога / Упоряд. О. Главник.
- К.: Шк1льний св1т, 2002. — 112 с.
2. Смирнов Н.К. Здоровьесберегающие образовательные технологии и психология здоровья в школе. — М.: АРКТИ, 2005. — 320 с.
3. Сухомлинський В.О. Духовний свгг школяра / Вибраш твори: В 5-ти т. — К.: Радянська школа, 1976-1977. — Т. 1. — С. 55-206.
4. Сухомлинський В. О. Здоров'я, здоров'я i ще раз здоров'я / Там само. — Т. 3. — С. 103-111.
5. Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу / Там само. — Т. 1. — С. 403-637.
6. Сухомлинський В. О. Народження громадянина / Там само. — Т. 3. — С. 283-582.
7. Сухомлинський В. О. Проблема виховання всеб1чно розвинено1 особистосп / Там само. — Т. 1.
- С. 55-206.
8. Сухомлинський В. О. Сто порад учителевг — К.: Радянська школа, 1988. — 310 с.
9. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину / Вибраш твори: В 5-ти т. — К.: Радянська школа, 1976-1977. — Т. 2. — С. 149-416.
10. Тарабакина Л. В. Эмоциональное здоровье школьника в образовательном пространстве. — Н. Новгород: Нижегородский гуманитарный центр, 2000. — 136 с.
Олена ШХОТА
РОЛЬ ВИКЛАДАЧА ВИЩОÏ ШКОЛИ В САМООСВГГНШ ДШЛЬНОСП СТУДЕНТ1В
У cmammi розглядаеться проблема впливу викладача на формування потреби cmydenmie у самоосвттй дiяльностi. Основними шляхами забезпечення ефективностi самоосвтньог дiяльностi визначено: створення та використання можливостей суб 'ект-об 'ектних вiдносин на рiвнi «викладач -студент», активiзацiя пошуково-тзнавально1 дiяльностi стyдентiв, рацiональна органiзацiя структури пошукового процесу.
В умовах демократизаци суспшьних процешв в Украш виникае необхщшсть суб'екпв навчання в безперервному шдвищенш свого професшного рiвня, що зумовлюе актуальшсть самостшних форм здобуття осв^и. Безперервшсть освгш забезпечуеться ïï структурою, куди входять дошкшьна, загальна середня, позашкшьна, професшно-техшчна, вища, шслядипломна освгш, мапстратура, асшрантура, докторантура, набуття знань шляхом самоосв^и. Кожна складова безперервноï освгш виконуе своï функц^ та завдання, що забезпечують досягнення единого результату — оволодшня системою знань, умшь i навичок, формування на цш основГ свГтогляду та певних моральних якостей.
