CC BY
12
V. A. Prosalova
Yu. Yu. Nikonenko
THE SUBJECTIVE ORGANIZATION IN SHORT STORIES «THREE WORLDS» OF YEVHENIYA KONONENKO
The article is focused on determination and analysis of the textual category of narrator in the novels of Yevheniya Kononenko. The narrative point of view or narrative perspective that describes the position of the narrator in relation to the story was investigated. The forms of revealing the author's consciousness and the ways of its representation have been regarded. The author creates the effect of polyphony. The readers, while reading the text, are identifying various views with various personages, without attributing them directly to the writer. It was explored that the writer's views and emotions are explicitly expressed in the author's speech (or in the author's narrative). The plot is unfolding in author's narrative, the personages are given author's characteristics, the time and the place of actions are also described here in the author s vising. The author's narrative in «Three Worlds» supplies the reader with direct information about the author's preferences and objections, beliefs and contradictions, serves the major source of shaping up the author's image. The writer himself hides behind the figure of the narrator and presents all the events of the story from the narrator's point of view and only sporadically emerges in the narrative with his own considerations which can reinforce or contradict those expressed by the narrator. It is proved that the prosaic literary text is a heterogeneous formation with a polyphonic structure, which can include a certain number of voices or plans that are grouped around the author's image.
In the short stories «Three Worlds» Eugenia Kononenko uses various forms of narration. The author's strategy of the subject organization is realized primarily by the first-person narrator and the third-person narrator. The author either completely removes the narrator from the text, or embeds him into hero s consciousness. In the power field of author attention actual problems ofpublic life are analised: gender inequality, social class inequality, marriage with a foreigner, patriarchal stereotypes. The article explores simulation of images of the author in the fiction by Yevheniya Kononenko. The author's communication strategy is included in the gender identity of the narrator. The own model of the narrator is created: she is a progressive woman who strives for education and professional fulfillment. Ironic narrative determines the world view of the author who dispelled myths of a patriarchal society.
Key words: author, author's consciousness, reader, first-person narrative, third-person narrative.
УДК 82-343:003.628
О. М. Солецький
СТРУКТУРНО-СЕМ1ОТИЧНА КОНВЕРГЕНЦ1Я М1ФУ ТА ЕМБЛЕМИ
У cmammi вивчаються функци емблематичних Mexani3Mie у формуванш первжного doceidy, визначаеться гхня роль в утверджент координащйних сенсостимулювальних систем, синкретичних зумовленостей. Якщо в cтрyктyрi класичног емблеми мiфoлoгiчний матeрiал вiдiгравав роль вторинног вiзyальнoi
репрезентативностг, то у давнгй свгдомостг вгзуально конкретизованг сенси були частиною первинного процесу утвердження досвгду.
Клю^о^^ слова: м1ф, емблема, структура, конвергенщя, семюзис, синкретизм.
Серед джерел, що вплинули на формування класично'1 европейсько'1 емблематики, Штер М. Дейш окремо видшяе давньогрецьку мiфологiю. На думку дослщника, ф^ури Тантала, 1кара, Меде'1, Геркулеса, Кадма, Париса, Прометея «парадигматично вщсилають до конкретних чеснот, вад i лiнiй поведшки» [14, с. 12], що позначають типовi форми людського досвiду i через те е добрим зразком для дидактичного моралiзаторства. 1нтерпретуючи 103 (С111) емблему з книги Андре Алщато iз зображенням Прометея та абстрактним девiзом «Quae supra nos, nihil ad nos» («Що над нами, нас не стосуеться») [13, с. 426], учений наголошуе, що саме вщомють та знашсть сюжету про Прометея дозволяе сформувати «резонансне повщомлення». Його структура передбачае реконструкщю вiзуалiзацiï процесу покарання героя за переступ волi бопв i перенесення ïï у сферу абстрактного узагальнення про недосяжшсть та таемничють окремих Божих законiв, нетдвладшсть навiть для розуму мудрецiв 1'хшх глибоких основ. Загальний моралiзаторський висновок емблеми, сформований тд впливом наочного констатування конкретно'1 долi загальнознаного персонажа, демонструе як три компоненти (motto, picture, epigram) «взаемод^ть у вщтворенш складного поняття, повнота якого не розкриваеться у жоднш з окремих його частин» [14, с. 14].
Штер М. Дейлi, насамперед, констатуе значимють мiфологiчного матерiалу для утворення дидактичних сенсiв у емблематичних книгах XVI-XVII столт у Gвропi. Його штерпретацп торкаються трансформацiй та модифшацш давнiх сюжетiв в компонентну оргашзащю емблеми, визначення 1'хньо'1 ролi у сенсовираженш барокового духу. Такi мiркування спонукають до поглиблення окремих положень про структурну оргашзащю самого мiфу, його формальну та парадигматичну оргашзовашсть. Якщо в структурi емблеми мiфологiчний матерiал вiдiгравав роль вторинно'1 вiзуальноï репрезентативностi, то у давнiй свщомосп вiзуально конкретизованi сенси були частиною первинного процесу утвердження досвщу. Натуралютичш образи, що вiдокремлювались iз загального зримого потоку, ставали об'ектом ритуально-обрядових маншуляцш, номшацш, входили в конвергенцшну систему з'еднання вiзуального i вербального маркування, про що ми писали в попередшх дослщженнях [9; 10]. Цшавим i доречним видаеться спостереження за функщею емблематичних механiзмiв у формуванш первiсного досвiду, визначення 1'хньо'1' ролi в утвердженнi координацiйних сенсостимулювальних систем, синкретичних зумовленостей. Така проекщя насамперед вимагае огляду науково'1' парадигми трактування мiфу, констатування тих ознак, форм i критерпв, що визначають його категорiальнiсть, типовiсть, змiстовнiсть.
Мiф належить до тих понять, що мають полiфункцiональний, розмитий багатьма спробами щентифшацп та редукцiï статус. З численних пiдходiв увиразнення його значення можна зробити висновок, що дослщники вкладають власнi пресупозицiйнi навiювання в опис параметрiв «давностi» та «первинносп». Ця диференцiйна поняттева ужитковiсть акцентуе на перетиш у ньому багатьох ознак, що мають рiзногалузеву прикладну типовють. Доречним видаеться погляд на мiф як систему, що презентуе св^оглядну, метафiзичну (Д. Вiко) форму специфiчно структурованого висловлювання.
У такому руслi розглядав мiф Ролан Барт, наголошуючи на прикме^ комунiкативноï системностi: «Мiф не може бути рiччю, концептом або щеею;
вш представляв собою один зi способiв означування; мiф - це форма» [2, с. 72]. Для визначення мiфу не так важливим е тема i предмет його оповщносп, як спосiб 11 органiзованостi. Вщзначаючи однакову вагомiсть зображальних та мовних «повщомлень», французький структуралiст стверджуе, що i схема, i копiя, i малюнок, слово чи знак мають лише практичну цiннiсть: «Мiфiчне повщомлення формуеться з матерiалу, який уже оброблений для завдань конкретно! комушкацп; так як будь-яю матерiальнi носп мiфу, зображальнi чи графiчнi, передбачають наявнiсть свiдомостi, яка надiляе !х значеннями» [2, с. 73-74]. Мiф, таким чином, нагадуе семiологiчний конструктор, елементи якого кристалiзованi свiдомiстю та складеш у смисловий алгоритм. У мiфi Р. Барт видiляе трьохелементну систему (означник, означуване i знак) [2, с. 78], що спiвмiрна трьохкомпонентнiй схемi емблеми (inscriptio рюШга, subscriptio) у площинi структурування та сигшфшацп.
Використовуючи формулювання «вторинна семюлопчна система», учений визнае присутнiсть дворiвневих мовних систем, з яких перша - «мова-об'ект» вбудована в сам мiф - «метамову». «Текст» i «зображення», з позицп семюлогл, «е знаками, якi готовi для побудови мiфу; обидва надiленi функцiею означування, один i другий представляють собою мову-об'ект» [2, с. 79]. Суттю мiфа, на думку Р. Барта, е перетворення, перенесення «юторп в природу» [2, с. 96], де вiзуальнi образи е частиною семютичного процесу продукування концептiв, нероздшьно! едносп форми i смислу.
Проте не лише семюлопчш штерпретацп дозволяють вщзначити внутрiшньоструктурну вагомiсть iконiчно-конвенцiйних сигнiфiкацiй, як формують систему смислоорiентувальних меморiатiв i корелятiв мiфу. Слеазар Мелетинський свою теорш узгоджуе з рiзночасовими трактуваннями попередниюв, вiдзначаючи, що розвиток антично! фшософп розпочався з рацiонального переосмислення мiфологiчного матерiалу, а усi наступш етапи були сильно залежнi вщ алегоричних та символiчних тлумачень. На думку вченого, першу «серйозну фшософп мiту» [7, с. 13] створив Джамбатисто Вшо1. Особлива цiннiсть його коментарiв полягае в тому, вщзначав Е. Мелетинський, що вiн констатував походження мiфу з тропiв. «Поети створювали з тiл мiфи, i кожна метафора виявляеться маленьким мiфом» [3, с. 146]. Значення багатьох ошв, стверджуе Д. Вiко, сформоваш через перенесення уявлень i назв частин людського тша на предмети навколишнього свiту -«"м'ясо", "кютки" плодiв; "жила" каменя або руди; "кров життя" - вино; "нутро" землЬ» [3, с. 147]. Таю формулювання виникли на основi вiзуальних аналогiй та асоцiацiй, де розумшня конкретно! просторово!, формально!, типово! наочно! подiбностi ставало основою (iлюструванням) для утвердження семантичних вщтшюв у нових поняттях.
Виникнення мiфiчноi творчостi пов'язане з первiсними когнггивними акцiями «проникнення» у природу, процес п смислового констатування реалiзуеться через рiзнi наочнi зiставлення та зумовлеш асоцiативною аналогiчнiстю номiнування. Архетипнi мiфологiчнi моделi спiввiдноснi мiфологiчнiй свiдомостi. У них простежуеться, як специфiчно утвореш зв'язки мiж рiзними предметами та явищами, дiями та циклами формують систему шошчно-конвенцшних кореляцiй, регулюють утвердження орiентацiйних, мнемонiчних, класифiкацiйних схем, як вiзуальний досвiд стае основою для iмiтативноi вербальностi. Структурально та функщонально мiф презентуе перший
1 Свою книгу «Основи ново! науки» Ж. В1ко розпочинае з розлогого коментування алегоричного малюнка, що розмщений на фронтиспиа його тексту. Ця емблематична структура для нього е найефектившшим засобом пояснення загально! сут1 свого твору. Автор детал1зуе кожен елемент зображення 1 його роль в вираженш конкретних щей.
вияв натуралютичного емблематизму. I це не лише ознака м^у як первюно! св^оглядно! системи, а презумпцiя можливого тдходу до його розумiння та штерпретацп.
Етнологiя та мiфокритика ХХ столбя засвiдчила залежнiсть трактувань мiфологiчного свiтогляду вiд «емблематично!» опосередкованостi, постшну потребу в уточненнi та конкретизуванш, розширеннi вербальних комбiнацiй, пошук поняттевих еквiвалентiв для означення його своерщносп. Отож, у визначення ще! категорп вкладались вiдповiднi iнтерпретацiйним горизонтам дослщниюв логiчнi пояснення. З-посеред досягнень етнолопчних студiй минулого вiку Е. Мелетинський вщзначае узагальнення: «мфотворчють е давньою формою, свого роду символiчною "мовою", в термiнах яко! людина моделювала, класифiкувала та iнтерпретувала свiт, сощум i саму себе» [7, с. 153]. Таким чином, для мiфу характерне своерщне впорядкування досвiду, вш представляе собою модель та споаб осягнення дiйсностi. Прикметно, що його «своерщш риси [...] мають вiдомi аналоги в предметах фантазп людини не лише глибоко! давнини, але й шших iсторичних епох» [7, с. 153]. Мiф вперше утверджуе ту когштивну модель, яка, збер^аючи загальнi механiзми увиразнення сенсiв, буде слугувати засобом рацюнально-лопчно! деталiзацii та всепроникливо! диференщацп надалi.
Люс'ен ЛевьБрюль конкретизував наявнiсть лопчно! зумовленостi мiфологii, описав 11 функцiональнiсть крiзь призму закону «партиципаци», вкотре вiдзначаючи вагомють переходiв вiд конкретного до загального за посередносп рiзних знакiв у паралопчному мисленнi. У численних прикладах, що наводить дослщник, увиразнюеться теза, що навт суб'ективно, алогiчно зштерпретоваш вiзуальнi знаки утворюють смисловi структури, що дозволяють пояснити конкретнi процеси чи явища. «У Панданi посуха одного разу була приписана саме тш обставиш, що мiсiонери пщ час богослужшня одягали особливий головний убiр. Тубiльцi говорили, що це заважае впасти дощу» [6, с. 58]. Вагомим тут е не фактор реалютичного, рацюнально-обгрунтованого тлумачення, а когштивна потреба створення шошчно-конвенцшно! моделi, штучно!' смислово! емблеми, що пояснюе недосяжну для первюного мислення природну закономiрнiсть. Елен Сполскi номшуе такi явища iконотропiзмом, яке являе собою «пгантське узагальнення того, що люди харчуються зображеннями, метаболiзують 1'х - перетворюють 1'х у харч - бо нам потрiбнi знання, яю вони представляють» [15, с. 16]. Вiзуальнi знаки («головнi убори мiсiонерiв»), «принесенi» чужим контекстом, втрутились у обжитий семютичний простiр тубшьщв та спричинили моделювання ново! смислово! е^валенцп за старими схемами. Вiзуальний образ не мiг iснувати сам по соб^ без семантичних аналогш, тож потенцiйно потребував смисломоделюючого пояснення. Новий шошчний образ пiд впливом ситуативно! зумовленостi набувае вмотивованого конвенцшного узгодження. Вiн мае й сво! темпоральнi екзистенцiйнi обгрунтування, адже «асощащя виявляеться в мiстичному зв'язку мiж попереднiм i наступним, яку уявляе собi первiсна людина i в якш вона впевнена, як тшьки вона собi И уявила: попередне, за уявленнями первюно! людини, мае здатшсть викликати з'яву наступного» [6, с. 60]. Умовно кажучи, емблематичш стягнення були невщ'емною частиною хронотопно! логiки, закон партиципаци Л. ЛевьБрюля акцентуе на тому, що будь яю предмети, явища, процеси в первюному мисленнi сприймаються не лише як самостшш об'екти, а дотичш своею суттю до iнших перехщш утворення.
Про перехiднiсть як закономiрнiсть жанрово! модифiкативностi пише Цветан Тодоров: «новий жанр завжди е трансформащею одного чи кiлькох старих жанрiв: через iнверсiю, через перемiщення, через комбшування» [11, с. 25]. Тяглють
формотворчих традицiй позначилась i на проекцп мiфологiя / емблематика, яка основоположно пов'язана з дiахронiчною вертикаллю зародження та юторичного розвитку само! мови. 1дентичшсть мiфу в окремих випадках ототожнюеться з актом мовлення, тобто первиною розповщдю, що фiксуе та пояснюе окремi буттевi домiнанти. Трансформащя ще! початково! вербалiзованостi утвердила жанр мiфу, адже «не iснуе прiрви мiж лiтературою i тим, що не е нею, що джерела л^ературних жанрiв -i це так очевидно - у людському дискурсЬ» [11, с. 39].
Складшсть вщстеження i точного реконструювання первинного витоку, стану, складових прамови е перешкодою, що сприяе багатозначносп та полiварiативностi визначень та штерпретацш мiфу й мiфологiчноi свiдомостi. Проте структуральш елементи, що визначають смислову оргашзовашсть та iдентичнiсть мiту, як правило, збережеш доволi виразно. Зрештою, це тдтверджують полiварiантнi записи одного й того ж тексту, що попри певш вщмшносп сюжетно-композицшно! оргашзацп, оповщного викладу, все ж мають спшьну структурно-образну схему, семiотичний кiстяк. Тож, щентичшсть значень мiфу окреслюеться структуральною парадигмою, яка умовно взаемоузгоджуе вiзуально образш представлення i вербальнi коментарь
Мiфологiчнiй свiдомостi властиве творення та конф^урування смислу, що репрезентуе схож1сть до принципу «емблематичностi». Механiзм смислотворення регулюеться тут його структурою та «фiлософiею». Трансформоваш у мiфологiчнi архетипи i сюжети, первiснi образи знаходять свое адекватне смисловираження в емблематично структурованш штерпретацп. Емблематична форма не без тдстав трактуеться як «мнемошчний механiзм», «генератор колективних смислiв» [4, с. 13], що функцюнуе як прагматична модель. Структура i форма емблеми найбшьш адекватно вiдображае структуру, принцип i модель когнiтивного смислоконструювання у мiфологiчному форматi.
Визначаючи вагомi константи в зовнiшньому просторi, первюна людина вдавалась до !хнього семютичного копiювання та номiнування, нормуючи метафiзичну аксiологiю. Семiотичне маркування буттево! реальносп реалiзовувалось через регулювальний та мнемошчний мехашзм, що взаемоузгоджував вiзуально-евристичнi спостереження та !хню первiсну вербальну репрезентатившсть. Номiнування конкретного явища, стихи, природного образу було лише зовшшшм артикульованим акцентом, що вказував i вщсилав на / до його унаочнено-функцюнальнально! значущостi.
Олександр Потебня, вивчаючи первюш «семантичнi» координати, в площинi яких формувались значення сшв, вiдзначав особливу вагомють взаемодii вiзуального та поняттевого досвiду у мiфомовленнi. Порiвняння та аналогия, первiсний мисленневий синкретизм - визначально вплинули на формулювання та звукову фiксацiю (виразову оформлешсть) первiсних лексем. Вiдтак, «поезiя та мiфологiя розвивають сполучення представлень, яю вiднаходять у мовi В окремих випадках не завжди зрозумшо, чи розвинуте порiвняння народилося з одного слова, чи, навпаки, слово створене тд впливом розвинутого поетичного образу. Проте причинний зв'язок помiж першим i другим у перiод безособово! творчостi не пiдлягае сумшву; правильно також, що слово як найпроспша форма поетичного порiвняння першочергово передуе цьому останньому» [8, с. 330]. Таким чином, учений тдкреслюе зв'язшсть первiсноi вiзуально-поняттевоi виражальностi досвщу. Цей синкретизм утверджуе переконання, що мовоформа первюного свiту функцiонувала за своерщними законами «емблематичностi», себто значення формулювались через взаемоузгодження слова (звукове позначення) - його вiзуального вщповщника (образу) - ознаки чи функцп,
що визначалась як домiнантна «семантизацп», внутршньо'1 форми та первюно'1 етимологл. Вщтак, yci види архшчно'1 народно'1 творчосп (мiф, ритуал, обряд) n0-pÍ3H0My опиралися на структуру взаемодп вiзyального та поняттевого.
Емiль Дюркгайм був чи не единим серед дослщниюв первюних форм релiгiйного життя, хто вдався до ототожнення мiфiчних уявлень з емблематичними мехашзмами. Зосереджуючись на опис тотемiчних практик, вiн безапеляцiйно зазначив: «тотем не тшьки назва; це - емблема, справжня геральдика, аналоги яко'1 зi справжньою геральдикою часто помiчалися» [5, с. 106]. Тотемш зображення, що вiдтворювались на стшах осень, могилах, сакральних мiсцях, на людських тiлах, були частиною св^оглядного yподiбнення, опосередкованого символiчного ототожнення та щентифшацп, що формували орiентацiйнi буш^ закони. «Це пiд час релшйних вiдправ вiн е тотемом i водночас тим, що вш е колективною етикеткою, вiн мае релЫйний характер. I справдi, саме стосовно нього iншi речi класифiкyються на священш та мирськi» [5, с. 113]. Ушверсальш емблематичнi механiзми коригували алгоршмчш реакцп, впливали на ритyально-обрядовi дп, визначали свiтогляднi щентифшацп / вщчуження, ототожнення / розрiзнення.
Автори монографп «Мiф у словi: нариси з психолшгвютики» С. Агранович та С. Стефанский вважають, що лопка культурного прогресу мае лiнiйний характер: «бюлопчш функцп органiзмy - сощальна форма стадно'1 комушкацп - тваринна сигнально-моторна система знаюв (жести i протомова) - ритуально^фолопчна дiяльнiсть - мовний знаковий код як вербалiзацiя сенсомоторного коду (членована мова)» [1, с. 4]. Внутршньою причиною вербалiзацii, психофiзiологiчних та психосоцiальних змiн шдивща е наслiдyвання та iмiтyвання, що значною мiрою прив'язане до вiзyального досвiдy, а зовнiшньо - природних умов проживання та соцiального ствюнування. Тож «зорова реальнiсть» формувала i «нав'язувала» виразовi форми первюно'1 комушкацп, визначаючи смисловi домiнанти мисленнево'1 аксюлоги та утворюючи грунт для народження первюно'! знаково'1 символiки. Спроби штерпретацп мiфy та мiфологiчноi свiдомостi, вщтак мiфологiчного наративу, можуть бути устшними лише за об'еднання лiнгвiстичного, культуролопчного та психоаналiтичного пiдходiв.
Уже в дослщницьких визначеннях фyнкцiональностi мiфy проглядаеться тенденщя трактування його як модел^ що узагальнено та метафорично презентуе первюний досвiд i в рiзний спосiб модифiкyе його iнварiантнi схеми в наступних юторичних формацiях. Впродовж стшть мiфи «трансформувалися i збагачувалися тд впливом бiльш сильних культур або ж завдяки творчому гешю виключно обдарованих iндивiдiв» [12, с. 14]. Предметом такого модифшування та трансформування власне була структурно-семютична схема, яка переходила вщ одше'1 культури до шшо'1. Ii емблематичнiсть окреслюеться через еднiсть вiзyального образу (надютоти, божества, конкретного топосу, рослини, тварини), що стоггь в центрi сюжету та оповщно'1 юторп, яка розкривае, пояснюе та увиразнюе (штерпретуе) особливють / сакральнiсть iконообразy.
Список використано1 л1тератури
1. Агранович С. Миф в слове : продолжение жизни : Очерки по мифолингвистике / С. З. Агранович, Е. Е. Стефанский. - Самара : Изд-во Самар. гуманитар. акад., 2003. -168 с. ; Agranovich S. Mif v slove : prodolzhenie zhizni : Ocherki po mifolingvistike / S. Z. Agranovich, Ye. Ye. Stefanskiy. - Samara : Izd-vo Samar. gumanitar. akad., 2003. - 168 s.
2. Барт Р. Избранные работы : Семиотика : Поэтика : пер. с фр. / Р. Барт ; сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова. - Москва : Прогресс, 1989. - 616 с. ; Bart R. Izbrannye raboty : Semiotika : Poetika : per. s fr. / R. Bart ; sost., obshch. red. i vstup. st. G. K. Kosikova. - Moskva : Progress, 1989. - 616 s.
3. Вико Д. Основания новой науки об общей природе наций / Д. Вико ; пер. с итал. А. А. Губера. - Москва-Киев : REFL-book-ИСА, 1994. - 656 с. ; Viko D. Osnovaniya novoy nauki ob obshchey prirode natsiy / D. Viko ; per. s ital. A. A. Gubera. -Moskva-Kiev : REFL-book-ISA, 1994. - 656 s.
4. Григорьева Е. Эмблема : Очерки по теории и прагматике регулярных механизмов культуры / Е. Григорьева. - Москва : Водолей Publishers, 2005. - 232 с. ; Grigoreva Ye. Emblema : Ocherki po teorii i pragmatike regulyarnykh mekhanizmov kultury / Ye. Grigoreva. - Moskva : Vodoley Publishers, 2005. - 232 s.
5. Дюркгайм Е. Первюш форми релшйного життя : Тотемна система в Австралп / Е. Дюркгайм ; пер. з фр. Г. Фшпчука, З. Борисюк. - Кшв : Юшверс, 2002. -424 с. ; Diurkhaim E. Pervisni formy relihiinoho zhyttia : Totemna systema v Avstralii / E. Diurkhaim ; per. z fr. H. Filipchuka, Z. Borysiuk. - Kyiv : Yunivers, 2002. - 424 s.
6. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении / Л. Леви-Брюль. - Москва : Педагогика-Пресс, 1994. - 608 с. ; Levi-Bryul L. Sverkhestestvennoe v pervobytnom myshlenii / L. Levi-Bryul. - Moskva : Pedagogika-Press, 1994. - 608 s.
7. Мелетинский Б. М. Поэтика мифа / Б. М. Мелетинский. - 3-е изд., репринт. -Москва : Восточная литература, 2000. - 407 с. ; Meletinskiy B. М. Poetika mifa / B. M. Meletinskiy. - 3-e izd., reprint. - Moskva : Vostochnaya literatura, 2000. - 407 s.
8. Потебня А. О связи некоторых представлений в языке // Потебня А. Символ и миф в народной культуре / А. Потебня ; сост., подг. текстов, ст. и коммент. А. Л. Топоркова. - Москва : Лабиринт, 2000. - С. 329-356 ; Potebnya A. O svyazi nekotorykh predstavleniy v yazyke // Potebnya A. Simvol i mif v narodnoy kulture / A. Potebnya ; sost., podg. tekstov, st. i komment. A. L. Toporkova. - Moskva : Labirint, 2000. - S. 329-356.
9. Солецький О. Емблематичний код мiфу (синкретичш форми первюних культово-релшйних вщображень) / О. Солецький // Науковий вюник Миколшвського державного ушверситету iменi В. О. Сухомлинського. Серiя : Фшолопчш науки. -2015. - № 2. - С. 265-271 ; Soletskyi O. Emblematychnyi kod mifu (synkretychni formy pervisnykh kultovo-relihiinykh vidobrazhen) / O. Soletskyi // Naukovyi visnyk Mykolaivskoho derzhavnoho universytetu imeni V. O. Sukhomlynskoho. Seriia : Filolohichni nauky. - 2015. - № 2. - S. 265-271.
10. Солецький О. Синкретизм первюних образно-словесних репрезентацш (генезис емблематичних форм) / О. Солецький // Прикарпатський вюник НТШ : Слово. - 2014. - № 2. - С. 150-159 ; Soletskyi O. Synkretyzm pervisnykh obrazno-slovesnykh reprezentatsii (henezys emblematychnykh form) / O. Soletskyi // Prykarpatskyi visnyk NTSh : Slovo. - 2014. - № 2. - S. 150-159.
11. Тодоров Ц. Походження жанрiв // Тодоров Ц. Поняття л^ератури та iншi есе / Ц. Тодоров ; перекл. з франц. С. Марiчева. - Кшв : Вид. дiм «Киево-Могилянська академiя», 2006. - С. 22-39 ; Todorov Ts. Pokhodzhennia zhanriv // Todorov Ts. Poniattia literatury ta inshi ese / Ts. Todorov ; perekl. z frants. Ye. Maricheva. - Kyiv : Vyd. dim «Kyievo-Mohylianska akademiia», 2006. - S. 22-39.
12. Элиаде М. Аспекты мифа / М. Элиаде ; пер. с фр. В. Большакова. - Москва : Инвест-ППП, 1996 - 240 с. ; Eliade M. Aspekty mifa / M. Eliade ; per. s fr. V. Bolshakova. - Moskva : Invest-PPP, 1996 - 240 s.
13. Alciati Andres Emblemata cum commentariis Clavdii Minois : & notis Lavrentii Pignorii Patavini [Electronic resource] / Andres Alciati. - Patauij : Apud Petrum Paulum Tozzium, 1621. - 1005 р. - Mode of access : https://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=uc1.b4930806;q1=%D0%95mblemata%20cum%20com mentariis%20Clavdii%20Minois
14. Peter M. Daly Literature in the light of the emblem : structural parallels between the emblem and literature in the sixteenth and seventeenth centuries / M. Peter. - Toronto : University of Toronto Press, 1998. - 283 p.
15. Spolsky E. Introduction: Iconotropism or Turning toward pictures / E. Spolsky // Iconotropism : turning toward pictures / edited by E. Spolsky. - Lewisburg, PA. Bucknell University Press, 2004. - Р. 11-19.
Стаття надшшла до редакцп 31.10.2017.
O. M. Soletskyy
STRUCTURAL-SEMIOTIC CONVERGENCE OF MYTH AND EMBLEM
Among the sources that have influenced the shaping of classical European emblems, Peter M. Daley especially distinguishes ancient Greek mythology. First and foremost the scholar points out the significance of mythological material for the development of didactic meanings in the emblematic books of the 16th-17th cent. in Europe. His interpretations touch upon the transformations and modifications of ancient plots into the component type organization of an emblem, the definition of their role in the meaning expression of the Baroque genius. Such considerations provoke the broader explanation of certain principles of the structural organization of the myth itself, its formal and paradigmatic organized character. If the mythological data played the role of secondary visual representativeness in the structure of an emblem, then visually specified meanings were part of the primary process of experience establishment in the old consciousness. Naturalistic images, separated from the general visual flow, became the object of ritual and ceremonial manipulations, nominations; they were included in the convergence system of visual and verbal markings combination. Monitoring the functions of emblematic mechanisms in the formation of primal experience contributes to determining their role in the establishment of coordinating sensory-stimulating systems, syncretic heteronomies.
In Roland Barthes's handling of the subject, the myth is a 'second-order semiological system' that resembles a semiological construction kit the elements of which are crystallized by consciousness and compiled into a semantic algorithm. There he singles out a three-element system (signifier, signified and sign) in it that is commensurable with the three-component scheme of an emblem (inscriptio, pictura, subscriptio) in the plane of structuring and signification. Eleazar M. Meletinsky considered that the first 'grand philosophy of the myth' was developed by Giambattista Vico. A tremendous value of his comments lies in the fact that he has determined the origin of the myth from the tropes. Such formulations emphasized the importance of visual analogies and associations, the transfer of 'visual similarity' to the adoption of semantic shades in new concepts. It may be traced in the mythological consciousness the way specifically established ties between different objects and phenomena, actions and cycles, form a system of iconic-conventional correlations, regulate the affirmation of orientational, mnemonic, classification schemes, as well as visual experience becomes the basis for imitative verbality. Structurally
andfunctionally, the myth presents the first manifestation of naturalistic emblematism. Lucien Lévy-Bruhl elaborated the existence of a logical condition of mythology, described its functionality through the prism of participation mystique, or mystical participation concept pointing out again the importance of transitions from concrete to general by the mediation of different signs in paralogical thinking.
The complexity of tracking and precise reconstructing the primary source, state, and constituents of the ancestor language is an obstacle that contributes to the polysemy andpolyvariant of the definitions and interpretations of the myth. However, the structural elements that define the notional organised nature and identity of the myth are usually quite distinctly preserved. Mythological consciousness is characterized by the creation and configuration of meaning, which exemplifies the similarity to the 'emblematicity ' principle. The mechanism of meaning formation is regulated here by its structure and 'philosophy'.
Key words: myth, emblem, structure, convergence, semiosis, syncretism.
УДК 821.161.2(045)
М. М. Узун
УКРАШСЬКА Л1ТЕРАТУРА В ГРЕЦЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ
У статтi висвтлено стан та динамту перекладацького процесу украгнськог лтератури на новогрецьку мову. Наведено вiдомостi про перекладачiв украгнських творiв, гхне жанрове рiзноманiття. У статтi здтснено спробу розкрити одну зi сторток украгнсько-грецьких лтературних взаемин. Авторка намагаеться узагальнено осмислити вiдомий i незнаний матерiал, який стосуеться освоення грецькими лтературознавцями творчостi украгнських поетiв i письменнишв.
Клю^о^^ слова: перекладацький процес, художнт переклад, нацюнальна культура, лтературний процес, лтературт взаемини, переклади украгнськог лтератури новогрецькою мовою, неоеллШстичт студгг.
Постановка проблеми. Статтю присвячено малодослщженш темi огляду грецьких перекладiв укра!нсько! лтератури. Зважаючи на важливють й актуальнють теми у контекст дослщження мiжнародних культурних укра!нсько-грецьких зв'язюв, спробуемо розглянути вiдомi нам матерiали, знаш в Грецп й Укрш'ш, що стосуються перекладiв видатних представниюв л^ературного процесу Укра!ни, з'ясувати шляхи поширення творiв в Грецп, а, отже, розкрити одну зi сторшок укра!нсько-грецьких л^ературних взаемин.
Анал1з останшх дослщжень. Освоення грецькими й укра!нськими критиками перекладiв творiв укра!нських пое^в i письменниюв новогрецькою - тема маловивчена, тому на сьогодш юнуе невелика кшьюсть дослщжень з цього питання. Дотепер над розкриттям ще! теми працювали: Е. Алекау, Н. О. Басенко-Кормал^ Н. Ф. Клименко, О. Д. Пономарiв, Т. М. Чернишова [6; 10; 4; 5; 3]. Украшсько-грецью лггературш зв'язки дослщжено в статтях С. Карпшовсько! «Украшсью та новогрецью пiснi» [2].
Метою нашого дослщження е спроба узагальнено осмислити вщомий i незнаний матерiал, що стосуеться освоення грецькими лтературознавцями творчосп укра!нських
