CC BY
26ФЕНОМЕН КАРПАТСЬКО1 УКРА1НИ ТА II РОЛЬ В ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСАХ К1НЦЯ 30-Х РОК1В ХХ СТ.
Краснодемська 1рина Йоситвна
кандидат кторичних наук, старший науковий ствробтник eiddiny кторичних студш, Науково-до^дний шститут украгнознавства, м. Кигв
PHENOMENON OF CARPATHO-UKRAINE AND ITS ROLE IN GOVERNMENT FORMATION PROCESS LATE 30-TH OF XX CENTURY
Krasnodemska I.Y., candidate of Historical Sciences, senior researcher of Historical Studies Department, Research Institute of Ukrainian Studies
АНОТАЦ1Я
У cтаттi проанамзовано полтичну ситуацт на територи Закарпаття ктця 30-хротв ХХ ст. Визначено основт моменти державотворчих процеав. Показано i охарактеризовано мгжнародну ситуацт у даний перюд та мкце Кар-патськог Украгни у мiждержавних вiдноcинах. Автор cтаттi намагався показати оcобливоcтi побудови державноcтi на територи Закарпаття та розкрити феномен Карпатськог Украгни. Зокрема, висвтлено найважливiшi й водночас найтрагiчнiшi гг cторiнки.
ABSTRACT
The article analyzes the political situation in Transcarpathia late 30-ies of XX century. The main points state processes. Shown and described the international situation in the period and place of Carpathian Ukraine in international relations. The author tried to reveal features of statehood in Transcarpathia teritory. And uncover the phenomenon of Carpatho-Ukraine. Including highlights the most im-portant and tragic at the same time its pages.
Ключовi слова: Закарпаття, Карпатська Украгна, А. Волошин, незалежшсть, держава.
Keywords: Transcarpathia, Carpathian Ukraine, A. Voloshin, independence, the state.
Постановка проблеми. Проблема вивчення ^торп бо-ротьби укра!нщв за свою державшсть i незалежшсть е актуальною завжди. Шлях до власно! державност для украшщв був надзвичайно складним i довгим. Здобул у важкш боротьбi досягнення зазвичай швидко втрачалися через внутршш, а частше через зовшшш чинники. Тому кожна спроба до утворення незалежно! держави украшщв варта уваги, в тому чист й з огляду и геополггично! значи-мост в ^торичнш долi Центрально-Схвдно! бвропи.
Свщоме укра!нство завжди прагнуло до незалежность Бажання до утворення власно! незалежно! держави е ха-рактерним для уах нацш. Проте, для укра!нсько!, iсторiя боротьби яко! за самостшшсть сповнена яскравих, але водночас трапчних сторшок. Давня слава княжих чаав i доа нагадуе нащадкам про те, що !х предки мали свою державшсть i були сильними господарями свое! земль
У першш третиш ХХ ст. укра!нцям все ж таки вдалося вщновити нащональну державшсть. Проте, через внутрш-ш i зовшшш чинники, вона довго не про^нувала. Але вар-то зазначити, що для даного перюду характерне тднесен-ня руху за утворення власно! держави. Зникнення великих iмперiй шсля Першо! свиово! вшни дало змогу створити умови для вщновлення власно! держави. Утворення УНР, ЗУНР та !х об'еднання (злука), ^нування Укра!нсько! Держави П. Скоропадського, дiяльнiсть укра!нських урядiв за тогочасних, важких умов, стало значним i вагомим кро-ком до досягнення майбутньо! соборност та незалежностi укра!нських земель i едностi укра!нсько! нацi!. Вперше, ще з часiв Козаччини, вдалося утворити свою власну державу, стати господарями на сво!й земль Проте, через вщсутшсть единого погляду на напрям розвитку державноста, та тиск зовшшшх чинникiв зробили неможливим подальше ^ну-
вання укра!нських державних утворень.
Ще одшею важливою сторiнкою iсторi! державного бущвництва е утворення Карпатсько! Укра!ни. У склад-них умов ах нащонально свiдомому населенню цiе! невелико! територи вдалося створити самобутне незалежне державне утворення. Закарпатщ показали, незважаючи на достатньо значну етшчну рiзнобiчнiсть даного регiону, що вони вщносять себе до укра!нсько! нацi!, i прагнуть до утворення едино! держави.
Аналiз останнiх дослвджень та публiкацiй. Тематика пов'язана з ^торш здобуття незалежностi Карпатською Укра!ною завжди викликала гостру дискусiю серед науко-во! громадськостi. На сьогодш з не! опублiковано чимало праць вичизняних дослiдникiв, у яких Карпатська Укра!на дослiджувалася не тiльки як важливе явище в iсторi! Закарпаття, а як складова всеукра!нського i загальноевро-пейського розвитку. Нелегко ввдбувався перехiд до нового осмислення нащонально-визвольного руху, неупередже-ного аналiзу дiяльностi та мети його учасниюв. В радян-ськiй iсторiографi! Карпатська Укра!на однозначно ощню-валася як марюнетка нацистсько! Нiмеччини. Зокрема, в газета «Закарпатська правда» вiд 6 березня 1990 р. у статт «Полггичний авантюрист» (автор - В. Пашкевич) А. Волошин представлений зрадником укра!нських штереав, бо вш орiентувався, на думку автора, у сво!х планах побудови незалежно! Карпат-сько! Укра!ни лише на нацистську Шмеччину. Але цi твердження не були схвалеш бiльшiстю науковцiв, яш звинуватили В. Пашкевича в спробi дискре-дитувати нацiонально-визвольнi змагання укра!нщв на-прикiнцi 30-х рокiв ХХ ст. 1з здобуттям Укра!ною у 1991 р. незалежност в укра!нськш iсторiографi! розпочався новий етап, який характеризуеться постановкою сучас-
них дослвдницьких проблем, введениям у науковий o6ir нових документальних матерiалiв, плюралiзмом позицш та оцiнок як щодо особливостей вторичного розвитку Укра!ни взагалi, так i 11 окремих регiонiв. Складовою i не-вiд'eмною частиною сучасно! укра!нсько! ^торюграфп е дослiдження про Закарпаття i Карпатську Укра!ну. Варто видшити таких дослiдникiв, як В. Бопв, В. Боднар, М. Ве-геш, С. Вiднянський, В. Галас, I. Гранчак, М. Держалюк, I. Поп, I. Ретн. та ш., якi в сво!х працях висвгтлюють полгти-ку Нiмеччини, СРСР, Угорщини щодо Закарпаття напере-доднi вшни 1939-1945 рокiв, правомiрнiсть i мiжнароднi наслiдки проголошення державностi Карпатсько! Укра!ни, зовнiшньополiтичну орiентацiю А. Волошина тощо.
Чимало щкаво! шформащ! про нащонально-визволь-ний рух закарпатських укра!нщв напередодш Друго! свгтово! вiйни мiститься в спогадах i мемуарах вiдомих громадсько-полиичних дiячiв, старшин i рядових во!шв Карпатсько! Сiчi, очевидцiв тих подш В. Бiрчака «Карпат-ська Укра!на: спомини i переживання», В. Гренджи-Донсь-кого «Щастя i горе Карпатсько! Укра!ни: Щоденник. Мо! спогади i переживання», А. Кущинського «Закарпаття в боротьбi» (Спогад)», В. Филоновича «Березневi днi Карпатсько! Укра!ни», С. бфремова «Бо! 14-15 березня на Карпатськiй Укра!ш», В. Шандора «Спомини», А. Штефана «Укра!нське вiйсько в Закарпаттi», «Августин Волошин -президент Карпатсько! Украши. Спомини», С. Клочурака «До волк спомини», Ю. Химинця «Мо! спостереження i3 Закарпаття» та «Сойм Карпатсько! Укра!ни» С. Росохи.
Метою статл е дослiдити державотворчi процеси кшця 30-х рр. ХХ ст. в Укра!ш i розкрити особливостi побудови незалежно! Карпатсько! Укра!ни.
Виклад основного матерiалу. Захвдноукра!нсью землi в перюд 1919-1939 рр. подiлили мiж собою три держави -Польща, Румушя i Чехословаччина. Становище захiдних укра!нщв у складi трьох держав не було однаковим. Зага-лом, воно ввдображало особливостi соцiально-економiч-ного i полiтичного життя панiвних нацiй. Варто зазначити, що Пiдкарпатська Русь до того, ще у складi Австро-Угорсь-ко! iмперil, вважалася найвiдсталiшим регюном iмперi! [7, с.4]. На пiдставi Сен-Жерменського договору вiд 10 верес-ня 1919 р. територiя укра!нського Закарпаття увiйшла до складу Чехословацько! республiки пiд iсторичною назвою Шдкарпатська Русь [16, с.232]. Закарпаття було визначено як автономний край iз власним парламентом (соймом), до компетенщ! якого входили питання освии, мови, релМ!, мiсцевого самоуправлiння. Однак влада тут належала губернатору, якого призначала Прага. Юридично входжен-ня Закарпаття до складу Чехословацько! республiки було оформлено в Празi пiдписом укра!нсько! делегащ! у складi ста чоловж на чолi з А. Волошиним [15, арк. 36]. Чехос-ло-ваччина не постшала виконувати взятi на себе зобов'я-зання стосовно автономп Закарпаття, це питання залиша-лося невиршеним [7, с.4].
Ще у XIX ст. права украшщв Карпат були обмежеш в основному угорською политикою. Про будь-якi автономнi права i самоврядування навiть i не йшлося. Весна народiв у 1848 р. не принесла повно! свободи, хоч деякий час ^ну-вав «Автономний Руський Дистрикт», нам^ником якого був Адольф Добрянський. Шсля розпаду Австро-Угор-
щини закарпатськi украlнцi розпочали активну полиичну дiяльнiсть, тодi почали з'являтися Русью Ради в Сигота, Ужгород^ Свалявi, Хустi, Пряшовi i тд. Першу Центральну Руську народну Раду було створено в Ужгородь
Приеднання Закарпаття до ЧСР сталося внаслвдок збi-гу низки обставин, насамперед мiжнародних, серед яких найважлившими були: поразка у вiйнi i розпад Австро-У-горщини та загальноевропейський негативiзм у ставленнi до Ввдня i Будапешта, перемога бiльшовицькоl революцп в Росil, невдачi укра1нського державотворення, а також не-спроможнiсть украшських держав - ЗУНР i УНР - ввдсто-яти рiшення украшщв Закарпаття про злуку з Соборною Укра1ною i, нарештi, прочехословацька орiентацiя в цьому питаннi кра1н Антанти, особливо Францп, яка влаштову-вала практично всiх учасникiв Паризько! мирно! конфе-ренцii i була тдтримана ними з геополiтичних мiркувань (концепщя Мало! Антанти тощо) [3, с. 49-50].
Однак загалом, з урахуванням уах тодшшх обставин, можливостей i альтернатив iсторичного розвитку, слiд визнати, що об'еднання закарпатських русишв-украшщв з сусвдшми слов'янськими народами - словаками i чехами - у складi новоутворено!, чи не найдемократичшшо! на той час в бврот Чехословацько! республiки, яка до того ж общяла закарпатцям надати гарантоваш державами-пере-можцями широкi автономнi права (тобто закарпатсью ру-сини-украiнцi, едиш з нацiональних меншин ЧСР, ставали 1! держав отворчим елементом), було единим реальним i водночас оптимальним варiантом, позаяк вiдкривало новi можливостi для соцiально-економiчного й нацiональ-но-культурного розвитку одного з найввдсталших на початку ХХ ст. регюшв бвропи) [3, с. 50].
Приеднанням Закарпаття до Чехословацько! Респу-блiки у 1919 р. було покладено початок новому, багато в чому неоднозначному й суперечливому, але загалом важ-ливому етапу в розвитку цього самобутнього укра!нсько-го краю.
З включенням Закарпаття до складу ЧСР перед молодою державою постало нове додаткове завдання, яке розглядалося и керiвниками як сукупшсть полiтичноi, адмiнiстративноi, господарсько! i культурно! проблем приеднаного краю.
Хоч Закарпаття було приеднане до Чехословаччини на основi автономп й Карпатська Русь отримала свш сойм, та протягом наступних 20 роюв у полггичному жига регю-ну не вщбулося вагомих зрушень. Замiсть конституцiйно узаконеного самоврядування в Закарпага на практицi в 20-х роках ХХ ст. почалося запровадження централiзова-но! адмiнiстративноi системи управлшня. На чолi стояв крайовий президент, який мав дорадчий орган «Крайо-ве заступництво», що обирався населенням кожш ш^ть рокiв пiд час виборiв до мiсцевих органiв самоврядування. Воно складалося з 12 виборних члешв i 6 яких признача-ли у Празi, в якому укра!нське представництво було не-значним. Воно не мало шяко! законодавчо! компетенцii i було повнiстю пщконтрольне крайовому президенту, який завжди був чехом за нащональшстю i пщлягав празькому мiнiстерству внутрiшнiх справ. Таким було становище украшщв Закарпаття аж до 1938 р. [11, с. 12-13]. Конститу-цшне положення про комплектування державно! служби
в кра! переважно м^цевими фахiвцями тут не дотриму-валося: роздутий адмшстративно-управлшський апарат Шдкарпатсько! Русi (до 20 тис. чиновниюв) на 70-80% складався з чеських словацьких урядниюв, хоча чехи i словаки становили в середиш 1930-х рокiв усього 4,5% населення Закарпаття (близько 30 тис. оаб). Певною дис-кримiнацiею населення Закарпаття в полггико-правовому сенсi була ввдсутшсть його представникiв у Нацiональних зборах ЧСР, утворених на основi конституцп в квiтнi 1920 р. Лише в березш 1924 р. закарпатщ вперше взяли участь у виборах до парламенту республжи, коли обрали 9 поств (депутатiв) i 5 сенаторiв, хоча за законодавством i з ураху-ванням кiлькостi населення краю мали обирати вщповвд-но 13 i 6 представникiв. Спостер^алися й iншi порушен-ня конституцшних прав закарпатцiв [3, с. 58].
Даючи оцiнку процесу становлення й функщонування державно-полiтичноi системи ЧСР на Закарпага, зазнача-ючи його недолжи й вади, варто також ввдзначити i тi пози-тивнi наслщки, що сприяли активiзацii суспшьно-жштич-ного руху в кра!, який у ходi поступових демократичних перетворень у полиичнш, культурнiй i соцiальнiй сферах ставав дедалi вагомiшим чинником загальнодержавного громадсько-полиичного життя. Змiни на краще тут ввдб-увалися, хоча й повшьно, доля украiнцiв полiпшувалася, чехи дали карпатським укра!нцям бiльшу мiру полiтичноi та культурно! самореалiзацii, шж вони будь-коли мали. Було проведено ряд реформ, бшьш^ть яких мали добрi ре-зультати. Демократичнi засади чехословацько! конституцп створювали сприятливi умови для розгортання процеав полiтизацii й структуризацп закарпатського суспiльства, зокрема, для виникнення й дiяльностi полiтичних партш, громадських об'еднань, культурно-освiтнiх товариств та шших iнститутiв i елементiв громадянського суспшьства, таких як багатопартiйнiсть, права людини, плюралiзм тощо [3, с. 58-59].
Протягом усього майже двадцятирiчного перюду к-нування Першо!, домюнхенсько!, Чехословацько! Респу-блiки тривала боротьба закарпатщв за автономiю. Цей рух русишв-украшщв був справдi всенародним: у ньому брали участь практично ва полггичш партii, громадськi об'еднання й нащонально-культурш товариства Закарпаття, що виступали дедалi бiльш активною опозищею цен-тральнiй владi. Водночас розбiжностi полiтикiв та м^це-во! штел^енцп у поглядах на нацiональну приналежшсть закарпатцiв та нацiонально-культурна ворожнеча у кра! були великою перешкодою устшнш боротьбi за iхнi права i полегшували керiвним колам ЧСР тривалий час утри-мувати масовий рух за автономш Закарпаття в безпечних для Праги рамках [2, с. 42].
Проте на початку 30-х рр. ХХ ст. ситуащя тут дещо змь нилася. За чехословацькою статистикою на територп Шд-карпатсько! Русi в цей час проживало 549 тис. м^цевого укра!нського населення, з якого близько 80% безпосеред-ньо в Закарпага i ще 15% - на Пряшiвщинi (у Словаччиш). Крiм того, в самiй Празi була численна i активна укра!н-ська дiаспора, яка складалася з ем^ранпв центрально! та захiдноi Украши. У той час на Закарпага дiяли двi головнi сили - так зваш москвофiли, якi ще з Х1Х ст. орiентували-ся на Рост, в союзi з мадьяронами (тобто - прибiчниками
угорщв) (лiдер - А. Бродiй) та украшський нацiональний полiтичний Ta6ip (лвдер - А. Волошин), який поступово брав угору в суспшьному жига регюну [4, с. 26].
Пщ впливом укра!нського нацiонального руху закар-патське громадсько- полiтичне життя активiзувалося. Поширення освiтньоï мережi, активiзацiя просвггниць-ких товариств («Просвiта» та iH.), поступовий перехiд до загальноукраïнського правопису, збшьшення преси — все це зумовило вироблення полггичного пiдfрунтя для по-дальшого посилення нацiонально-патрiотичних i держав-ницьких сил. Одним i3 лiдерiв украïнського табору був греко-католицький священик Августин Волошин [7, с. 4].
Упродовж 20-30-х рокiв ХХ столитя украïнцi Закарпаття пройшли важкi випробування демократieю, шукали можливоста власного державотворення. Двадцятирiчне перебування краю в складi демократичноï Чехословацькоï Республжи створило оптимальнi умови для рiзнобiчного нацiонально-культурного розвитку Закарпаття. Ставлен-ня урядовщв Чехословаччини до Закарпаття й украшсько!' проблеми загалом суттево вiдрiзнялося вiд полiтики щодо укра!'нсько!' вде!' iнших кра!'н бвропи, перш за все Польщь Цей факт, безперечно, сприяв у проведенш Августином Волошином чiткого украïнського курсу, хоча й з орiента-цiею на заступництво Шмеччини, а автономнi уряди Закарпаття одержували всебiчну пiдтримку з боку украшщв Схiдноï Галичини, европейських краш, США i Канади, яю бачили в автономнiй державi зародок майбутньоï соборноï Украïни [1, с. 6-7].
Особлив^тю нацiонально-визвольного руху було й те, що його ключовi дiячi мали подвiйну нацiональну вдентич-нiсть, походили iз змiшаних украшсько-угорських сiмей. Серед таких Августин Волошин, а також Андрш Бродiй, брати Бращайки - Михайло i Юлш - як i десятки шших. Вони очолювали найбiльш потужнi нащонально-визволь-нi течй та вiдiграли основну роль у забезпеченш успiхiв [6, с. 69-70].
Надалi вбачаемо дощльним розглянути передумови, якi склалися на початку 1938 р., що дали поштовх до початку творення держави. Перш за все, варто показати м^-це Закарпатськоï Руа i бачення сусщшх краïн подальшого iснування краю.
Ситуацiя у регюш докорiнним чином змiнилася в дру-гiй половинi 1930-х рокiв, коли, з одного боку, в Закарпага ввдбулися радикалiзацiя громадсько-полiтичного життя навколо питань нащонально-культурного розвитку й ре-алiзацiï автономних прав краю та зростання античеських настроïв серед м^цевого населення, а з iншого боку - в 6в-ропi загострилися мiжнародна обстановка й загальноев-ропейська полггична криза напередоднi Другоï свiтовоï вiйни [2, с. 42].
Криза у Чехословацькш республiцi, територiальнi пре-тензй з боку сусiднiх держав призвели до того, що украш-ське питання набуло мiжнародного резонансу, своï iнте-реси тут мали Франщя, Великобританiя та сусiднi краши - Польща, Угорщина, Нiмеччина. Москва дивилася на щ процеси iз засторогою. Передчуваючи час змiн, ворогукта табори Закарпаття - русофiли та украшський табiр - пiд-писали спшьну декларацiю у справi укра^сь^ автономй, яку було вручено чеському уряду в Празь Тодi ж було до-
сягнуто домовленост про склад майбутнього автономного уряду, створено Нащональну раду Шдкарпатсько! Руа, до яко! увшшли практично ва основш полiтичнi сили краю. Проти автономп виступила лише Комунiстична парпя. 5 жовтня 1939 р. подав у ввдставку президент ЧСР Е. Бенеш. Цим скористалися словацькi та укра!нсью автономiсти [7, с. 5].
29 вересня 1938 року у Мюнхен ввдбулася мiжнарод-на конференщя за участю чотирьох провiдних держав - Шмеччини, Iталi!, Францi! i Великобританi!. В основу вирiшення чехословацького питання було закладено ет-нографiчний принцип. У вiдповiдностi з ним Шмеччина отримувала судетськi землi. Що стосуеться Угорщини та Польщi, то британська пропозищя полягала в тому, щоб дати можливiсть зацiкавленим державам виршити питання полюбовно протягом трьох м^ящв. Пiсля залагоджен-ня цих питань, Шмеччина та Iталiя виявили готовшсть на-дати Чехословаччиш сво! гарантi! для !х меж. Зауважимо, що безпосередньо питання про долю Закарпаття не роз-глядалося в Мюнхеш, але його тдтекст неприкрито вказу-вав на потурання Угорщиш.
Офiцiйна Варшава тдтримала угорськi претензi!. Вся урядова польська преса виступила за анексш Закарпаття й приеднання його до Угорщини. Ще до початку Мюнхен-сько! конференщ! поляки домагалися приеднання Закарпаття до Угорщини, мотивуючи це тим, що на територи Карпатсько! Укра!ни шбито е бшьшовицью бази, якi ста-новлять велику небезпеку для бвропи. Однак тсля змiни полiтичного курсу керiвництва ЧСР таю твердження стали очевидною вигадкою. Тодi Польща змушена була вказати на справжню причину свое! тдтримки експансюшстських планiв Угорщини, а саме - на укра!нську загрозу, тобто на те, що Пщкарпатська Русь (Закарпаття, Карпатська Укра!-на) е п'емонтом для вщродження укра!нсько! державност [4, с. 29].
У виданш «Век Нови» 11 жовтня 1938 р. викладено позищ! Варшави з даного питання. «В угорських претен-зп до Чехословаччини, - писала вона, - е одна рiч велико! полггично! ваги - це Пщкарпатська Русь. Ця кра!на мае ключову позищю в середнiй i схiднiй 6вропi. Польську Сiлезiю навиь не порiвняти з нею. Ця кра!на позначала для чехiв з'еднання з СРСР. У разi його розвалу i створен-ня укра!нсько! держави, чехи зробили б негайний розво-рот у сво!й нацiональнiй полiтицi, провiвши укра!шзащю Русi. Замiсть Москви, чеськi шляхи вели б до Киева. Наша Галичина опинилася б тодi мiж двох вогшв! ...Коли сьо-годш укра!нцi висувають вимоги до самовизначення Руа, коли вони говорять про незалежшсть, або хоча б про ав-тономш, - хоча щ вимоги з позищ! укра!нщв лопчш, то польський iнтерес повинен тут поставити тверде ш!» [4, с. 30].
Отже, внаслщок Мюнхенського диктату (вересень 1938 р.) Чехословацька Республжа вимушена була задовольни-ти ультимативнi нiмецькi вимоги, i зраджена союзниками кра!на опинилася у сташ глибоко! полiтично! кризи, iз яко! поспiшили скористатися словацью та закарпатськi автономiсти. Спочатку словаки, а слщом за ними закар-патськi русини-укра!нцi проголошують автономiю, i Прага змушена нарештi затвердити автономш уряди Словач-
чини (7 жовтня) i Пiдкарпатсько! Русi (11 жовтня). Перша Чехословацька Республжа припиняе свое ^нування, а наступне пiврiчне iснування урiзано! з усiх боюв Чехословаччини увiйшло в кторш як перiод Друго! республiки, побудовано! на федеративних засадах [2, с. 42-43].
8 жовтня 1938 року в Ужгородi було утворено перший «карпато-руський» уряд на чолi з А. Бродiем, що будував плани включення Шдкарпатсько! Руа на правах автономп до складу Угорщини [10, с. 160]. Також А. Бродш отримав портфелi мшстра шкшьництва i мiнiстра федерального уряду у справах Шдкарпатсько! Русь МШстром внутрш-шх справ призначено Е. Бачинського, мшстром комушка-цiй - Ю. Ревая, а С. Фенцика - мшстром без портфеля. Державними секретарями стали I. Пещак та лщер укра!н-ського табору А. Волошин [7, с. 5].
Цший день 9 жовтня укра!нщ вели телефонш переговори з Прагою про затвердження автономного уряду для Закарпаття. У Празi ж тд рiзними приводами тягнули час, i 10 жовтня 1938 року радю Праги повiдомило, що Чехословацька Республжа стала федерацiею трьох народiв -чех!в, словакiв i укра!нщв. Уряд Праги офiцiйно надав автономш i визнав автономний уряд Шдкарпатсько! Руа. Це ршення було тдтверджене парламентом Чехословаччини 22 листопад 1938 року [10, с. 160]. Тим не менш, укра!нсь-кий уряд так i не було затверджено. Як з'ясувалося, цьому чинили отр не тшьки деяю чесью партi!, але i лiдер СРСР Й. Сталш, який особисто звернув увагу уряду ЧСР на не-припустимiсть надання укра!нцям Закарпаття полиичних i нацiональних прав. Тодi 11 жовтня делегащя Укра!нсько! нацiонально! ради телефоном висунула празькому уряду ультиматум: якщо до 14-00 укра!нський автономний уряд не буде затверджено, вона перерве переговори. Це мало ефект, i в той же день була проголошена автономiя Шдкарпатсько! Руа [4, с. 32 ].
Про^нувавши всього 15 дшв-(вщ 11 до 26 жовтня 1938 р.) автономний уряд А. Бродiя провiв три засвдання. Ос-новним завданням було встановлення кордошв зi Словач-чиною i приеднання схвднословацьких районiв (Пряшiв-щини), яю були населенi укра!нцями-русинами. Голова Ради мiнiстрiв А. Бродiй повiв роботу по об'еднанню вах етнiчних русинських територш вiд рiчки Попрад (Сходна Словаччина) до Тиси (Угорщина) та Марамарощини (Ру-мунiя) та надання автономп в етшчних русинських кордонах [6, с. 70].
На засщаннях уряду, ^м внутрiшнiх оргашзацшних проблем, ще обговорювалися мiжнароднi питання, зокрема, про переговори зi Словаччиною щодо Пряшiвщини, межах, репресп по вiдношенню до укра!нських полиичних груп, боротьбу з терористичними польськими i угорськи-ми загонами, переговори з Прагою, а також ствпрацю з Шмеччиною. В центрi уваги були також питання кордошв, позищя з ще! проблеми Нiмеччини, збереження едноста кра!ни та способи протидп територiальним претензiям Угорщини. Рiшення про територiальну цiлiснiсть Пiдкар-патсько! Руа (за принципом плеб^циту) було передано уряду ЧСР i всiм великим захщним державам, що, слiд за-уважити, суперечило конституцiйним нормам ЧСР [4, с. 34-33 ].
Однак незабаром стало ввдомо, що А. Бродш i його
права рука в урядi С. Фенцик пщпшьно проводили про-угорську полиику, i мшстри автономного уряду Пщкар-патсько! Русi Е. Бачинський i Ю. Ревай, протестуючи про-ти бездiяльностi спецслужб ЧСР, подали у вщставку. BTiM, федеральний уряд ЧСР 1хню вiдставку не прийняв i того ж дня, 26 жовтня 1938 р., шсля ршення вiдповiдних юридич-них iнстанцiй, зняв з посади А. Бродiя, якого було негайно заарештовано в Празi за державну зраду [4, с. 33 ].
26 жовтня 1938 року головою уряду став А. Волошин. У той час Пщкарпатська Русь становила 11 085 кв. км з населенням 552 124 жител^ у тому чист 70,6 % украшщв, 12,5 % угорщв, 12 % шмщв, 2,5 % румушв, 1,3 % словаюв. Новий прем'ер виношував щею самостшно1 Украшсько! держави пщ назвою Карпатська Украша. Ця назва була введена розпорядженням уряду А. Волошина вщ 30 грудня 1938 р. Берлш пщтримав перейменування Шдкарпатсько! Руа в Карпатську Украшу. Офщшною мовою автономй' стала украшська мова. Дiяльнiсть Комунiстичноï партй' в Карпатськш Украïнi, як i на всш територiï Чехословаччини, була заборонена [10, с. 160]. Великою помилкою уряду А. Волошина було ^норування русино- та русофшьсько-го рушв, якi ще залишалися потужною i досить масовою полiтичною силою. Вони й склали основу опозицiйноï й не завжди мирноï боротьби проти уряду та його дiяльностi [12, с. 127].
Одшею з найважливших проблем було створення вш-ська, яке почалося з формування добровшьно!' оргашзацп «Карпатська Сiч». На I з'ïздi «Сiчi» провiдником Головно!' команди обрано команданта Д. Климпуша. «Оч» мала 10 команд (вiддiлень) у районах, 5 постшних гарнiзонiв для вiйськовоï пiдготовки, але весь час не вистачало зброь Ем-блемою «Карпатськоï Сiчi» визначено Тризуб з мечем, ана-логiчний емблемi Оргашзацп Украшських Нацiоналiстiв, i це не випадково, бо фактичними оргашзаторами «ОчЬ> були члени ОУН iз Закарпаття та прибут туди з Галичини й шших украшських земель [7, с. 7]. Гострими проблемами, яю стояли перед командуванням Оргашзацп народноï оборони Карпатська Сiч (ОНОКС), були здобуття зброï та боеприпаав, а також поповнення старшинськими кадрами необхщними для проведення належного вшськового вишколу [9, с. 178]. Хоч невелик партiï зброï та амунщп завдяки зусиллям окремих крайовиюв-пщпшьниюв вдалося нелегально переправити з Польщi у Закарпаття, на-передодш угорського нападу вiддiли Карпатськоï Сiчi були погано озброeнi та не готовi до тривалого опору регуляр-ним вiйськам, про що пще мова дещо пiзнiше [9, с. 180].
Не встиг уряд А. Волошина розпочати свою дiяльнiсть, як прийшла несподiвана зв^тка - ршенням Вiденського арбiтражу до Угорщини мали перейти швденш райони Словаччини i Карпатськоï Украши з мiстами Ужгород, Му-качеве та Берегове. Термшово урядовi установи було перенесено до Хуста, який став столицею Карпатськоï Украши. В урядi так зауважили про цi подп: «Вщторгнення спокон-вiчних наших городiв Ужгороду й Мукачева вiд Карпатсь-коï Украши - це израненность нашоï Батькiвщини. Але в цей важливий момент пам'ятаемо про те, що щною цieï нашоï рани досягнута украшська державна самостiйнiсть. Цей важкий удар, що стткала нас, не захитае нашоï волi сповнити те велике завдання, яке поставила перед нами
iсторiя» [14, арк. 39]. У найближчому чаа було завершено реформування уряду, що складався з чотирьох мшь стерств: внутршшх справ, шкшьництва i народноï освгги, юстицiï та комушкацш. Важливу роль у дiяльностi уряду вщгравали державнi секретарi - члени ОУН С. Росоха та I. Рогач. Тодi ж створено службу безпеки, управлшня полщп, вiддiл преси i пропаганди, засновано нову урядо-ву щоденну газету «Нова свобода», редакщю якоï очолив письменник В. Гренджа-Донський. 30 грудня 1938 р. уряд А. Волошина затвердив нову назву укра^сь^ автономп -Карпатська Украша [7, с. 6].
Вщенський арбгграж завдав вiдчутного удару по Чехословаччиш та Карпатськш Украш, хоча Угорщина так i не добилася повноï окупацiï краю. Його наслщком було створення нового угорсько-чехословацького кордону. Карпатська Укра1на продовжувала залишатися у складi Чехословаччини, що перешкоджало утворенню спшьного кордону мiж Угорщиною i Польщею. Це викликало в Будапешта явну прохолоду стосовно Берлшу [1, с. 52].
Незважаючи на те, що рiвень залучення украшщв до влади був достатньо низьким, у даному регюш дiяло декшька полiтичних партiй. Протягом всього перюду ав-тономiï Карпатськоï Русi у складi Чехословаччини ваго-мою силою у полiтичному жига краю була Аграрна парпя. Вона часто займала провщш позицй, на чолi партiï стояв секретар-чех Защ. Вiн фактично пiдпорядковувався лише центральному управлшню в Празi. Друкованим органом партп був тижзневик «Земледiльськая политика». У 1934 р. украшщ в цш партiï заснували «Укра1нське крило Аграр-ноï партй». 1снувало ряд шших партш i посеред них ви-дiлялася Комунiстична партiя. Також вагомою полиичною силою була Сощал-демократична партiя на чолi якоï стояв вщомий дiяч Яцько Остапчук. Виразником украшства була Руська ххтборобська партiя пiд проводом Августина Волошина i братав Брайщакiв. Друкованим органом був тижневик «Руська нива». У 1929 р. перейменована на Хри-стиянську народну партш, а органом став тижневик «Свобода». Варто зазначити, що це була едина чисто украшська пария. Шсля розпаду Чехо-Словаччини вищевказаш пртп були розпущеш владою Карпатськоï Укра1ни. Проте 13 ач-ня 1939 р. на основi попередньоï угоди активних полггич-них дiячiв Закарпаття i колишшх провiдникiв полiтичних партiй було утворено Украшське нацiональне об'еднання (УНО). До партп увшшли: провщник - Ф. Ревай, його заступник М. Тулек, генеральний секретар А. Ворон, секре-тар I. Рогач, редактор В. Гренджа-Донський та ш. За ще-олопчну основу УНО прийняли платформу украшського нацiоналiзму [11, с. 16-25].
Як тшьки 10 листопада 1938 р. парламент Чехословаччини затвердив автономш Словаччини та Пiдкарпатськоï Руа, украшсью нацiонально-визвольнi сили краю швидко консолщувалися й упродовж чотирьох м^ящв, 15 березня 1939 рр. усшшно реалiзовували державницьку щею.
24 ачня 1939 р. було обрано центральний провщ УНО, який очолив голова Украïнськоï Народноï Ради Ф. Ревай (брат мшстра Ю. Ревая). А вже 27 ачня проводом УНО було сформовано список кандидатав у посли (депутати) до сойму Карпатськоï Украши iз 32 оаб - переважна бiль-ш^ть з них була членами УНО.
На виборах до першого сойму (парламенту) Карпатсько! Украши, яю ввдбулися 12 лютого 1939 р., була зафжсо-вана рекордна за весь мiжвоенний перюд явка виборщв - з 285000. виборщв у голосуванш взяли участь 265002, тобто 92,6% [8]. Бшьш^ть селян тсля недшьно! лиургп на заклик священикiв пiшла на виборчi дiльницi для воле-виявлення. Високш явцi також сприяла норма чехослова-цького виборчого законодавства, якою був передбачений штраф за невиконання свого громадянського обов'язку.
Згуртоваш навколо едино! партп на чолi з А. Волоши-ним — Укра!нського Нацiонального Об'еднання (УНО) - в умовах неучаст у виборах неукра!нських партiй через за-борону !х дiяльностi в кра!, члени УНО здобули перекон-ливу перемогу на виборах 12 лютого 1939 р. до крайового парламенту - сойму Карпатсько! Укра!ни - 244922 (92,4%) голоав. З 32 депутатав 30 були украшсью русини, 1 шмець, 1 румун [6, с. 70].
У сво!й книзi «Сойм Карпатсько! Укра!ни» С. Росоха наводить слова журнал^та доктора Гшяна i ними пояс-нюе причини великого устху УНО на виборах:
«Головну роль вiдграла в цьому (у перемозО безумовно пропаганда. Виконувана майже всiма силами укра!нського громадянства, мiста i села, прибрала в останшх передви-борчих тижнях просто фантастичний характер . Кожного дня вшздила на села вся сввдома укра!нська молодь, стар-ша iнтелiгенцiя всiх професш, державнi службовцi пiсля закiнчення пращ в установах, коротко - все, що думало i вщчувало по-укра!нськи. Величезнi заслуги поклало вчи-тельство, ще бiльшi органiзацii «Сiчi» на м^цях» [11, с. 52].
Таким чином, вибори до сойму Карпатсько! Украши 12 лютого 1939 р. стали важливим державотворчим чинни-ком в процеа реалiзацii автономних прав краю.
Мiжнароднi поди перешкодили нормальному розвитку автономп Карпатсько! Украши, яка стала причиною нес-покою одразу у декшькох державах. Угорщ i поляки вели пропаганду за спшьний угорсько-польський кордон за ра-хунок Закарпаття. Чеський уряд, побоюючись нацiоналiз-му представниюв укра!нських партiй розпочав пщбурюва-ти представниюв русинофiльськоi орiентацii. Можливiсть перетворення Карпатсько! Украши в зародок бшьшо! самостшност Украiнськоi держави створювало додатко-ву напруженiсть мiж радянським Союзом i нацистською Нiмеччиною [16, с. 236]
Розвал Чехословаччини вщбувався пщ тиском Шмеч-чини i при повнш мовчанцi iнших европейських кра!н. 14 березня 1939 р. Словаччина проголосила свою державну самостшшсть, а Чешю захопила Нiмеччина [7, с. 8]. У шч з 13 на 14 березня розпочалася угорська агреая. 14 березня 1939 р. на спшьну нараду зiбралися члени уряду, Укра!нсь-ко! Народно! Ради, посли сойму i провiд партп УНО. Того ж дня було проголошено державну незалежшсть Карпатсько! Украши. Наступного дня, 15 березня, сойм на чолi з А. Штефаном затвердив проголошення державно! не-залежност та ухвалив конститущю, яка визначала назву держави (Карпатська Укра!на), державний устрш (прези-дентська республжа), державну мову (укра!нська). Дер-жавними символами було визнано синьо-жовтий прапор. Пмн «Ще не вмерла Укра!на» та герб - ведмщь у лiвому червоному полi й чотири сиш та жовтi смуги у правому
пiвполi i тризуб св. Володимира Великого з хрестом на се-редньому зубi [16, с. 236; 17, с. 94].
Вважаемо доцшьним навести слова посла сойму Ми-хайла Бращайка, яю вш промовив iз трибуни:
«По тисячарiчнiй неволi наша земля стае вiльною, не-залежною i проголошуе перед цшим свiтом, що вона була, е i хоче бути УКРАШСЬКА! I коли б навггь нашiй молодш державi не суджено було довго жити, то наш край зали-шиться вже назавжди украшський, бо нема тако! сили, що могла б знищити душу, сильну волю нашого укра!нського народу» [5, с. 230].
Президентом держави було обрано А. Волошина, який в умовах наростаючого конфлжту сподiвався на допомогу Шмеччини. Прем'ер-мшстром обрано Ю. Ревая.
Жодна кра!на бвропи не визнала держави Карпатська Украша, незважаючи на демократичний i правовий характер Н творення i таку одностайну пiдтримку в кра! укра!н-цiв, бiльшостi евре!в, нiмцiв, словакiв, ромiв, румунiв i ча-стини угорцiв [6, с. 71].
Як вже зазначалося, у шч з 13 на 14 березня Угорщина напала на Карпатську Украшу. На боротьбу з ворогом стала в першу чергу «Карпатська Оч», а також загони самооборони, проте сили були нерiвними. На Красному Полi ввдбулася геро!чна битва ачовиюв [7, с. 8]. Тут прийняли останнш бш за свободу краю ввд гортпвських окупанпв молодi патрiоти, гiмназисти-семiнаристи, пластуни. Серед них: 1ван Кость, Михайло Козичар, 1ван Попович, Юрiй Пекар, Осип Шюряк, 1ван Андрiйчик, Емерих Юда, Михайло Тегза, 1ван Рак, 1ван Галас, Василь Вайда, 1ван Бiло-вар, Василь Небола, Олександр Блистав та iншi [1, с. 93-94].
Важю бо! велися за Хуст, м^то Севлюш кшька разiв переходило з рук у руки. 18 березня у кровопролитному бою бiля с. Воловець геройською смертю загинув останнш командир «Карпатсько! ОчЬ полковник М. Колодзшсь-кий. Окремi пiдроздiли i групи продовжували боротьбу до травня 1939-го, а деяю — аж до ачня 1940 р. [7, с. 11]. За рiзними даними кшьюсть полеглих у боротьбi за незалежшсть Карпатсько! Украши становить близько 5 тисяч.
Рятуючись вщ окупацп, вище керiвництво Карпатсько! Укра!ни на чолi з Президентом (А. Волошин, Ю. Ревай, А. Штефан, С. Росоха, I. Рогач, М. Долинай, С. Клочурак, Ю. Перевузник, М. Бандусяк, В. Гренджа-Донський та шш!) увечерi 15 березня 1939 р. ем^рувало iз м. Хуста через Ма-рамарощину, Трансiльванiю, Югославiю до Центрально! бвропи. Упродовж травня 1939 р. керiвники Карпатсько! Украши розпорошилися у Праз^ Братиславу Вiднi, Мюн-хенi, Берлiнi. А. Волошин обрав Прагу i пов'язав свою подальшу долю з Укра!нським вiльним ушверситетом. Окремi вищi керiвники Карпатсько! Украши та бшьш^ть керiвникiв середньо! й нижчо! ланок залишилися у Закарпага [6, с. 71-72].
Шсля захоплення Закарпаття розпочалася масова хви-ля терору з боку угорських вшськ. Загалом придушення збройного опору в Карпатськш Укра!ш i лжвщащя анти-державних проявiв у першi мiсяцi окупацii позначилися брутальними i масовими арештами, покаранням людей на основi наклепiв i безпiдставних доноав i нaвiть розстрiла-ми. У ходi виявлення небажаних полiтичних елементав, зачисток серед цивiльного населення в^тря спрямовува-
лося насамперед проти лiдерiв i прихильниюв украïнськоï державносл. Терор, розгорнутий угорськими вшськовими та мiсцевими терористичними групами проти дiячiв Кар-патськоï Украши, особливо вщзначався своею жорстокi-стю i набував з кожним днем всеохоплюючого характеру. Найжорстокiшого ставлення з боку угорських вiйськових у першi днi окупацп зазнали полонен карпатськi сiчовики та ïхнi командири. В ходi бойових дiй угорсью вiйськовi часто розстрiлювали вiйськовополонених ачовиюв без будь-якого суду i слщства. 16 березня угорськi терористи розстршяли у Великому Бичковi районного коменданта Карпатськоï Сiчi поручика П. Волощука. 17 березня гонве-ди взяли в полон i розстршяли керiвника iршавських ачо-викiв В. Галаса. Подiбна доля спiткала коменданта ВолГвсь-коï Сiчi С. Фiгуру. У Тур^х Реметах на Перечинщинi було жорстоко закатовано поручика Карпатськоï Сiчi М. Вино-градського. Масовi розстрши полонених були зафiксованi в рiзних частинах Карпатськоï Украши. Зокрема збере-глися згадки про розстрiли у Дiбровi (32 осiб), Боронявi (36 оаб), Тячевi (77 осiб), Чинaдiевi (23 осiб), Перечинi (8 оаб), Квасах (8 осiб) та шших м^цевостях. Загальна кшь-кiсть розстршяних, за свiдченнями очевидцiв, могла сяга-ти 500-600 осiб. Незважаючи на угрофшьство бiльшостi духовенства, в першi днi окупацп краю гонiння зазнали також i представники мiсцевоï Греко-кaтолицькоï церкви [15, с. 40-42].
Висновки. Отже, незважаючи на те, що Карпатська Украша проiснувaлa недовго, проте увiйшлa в кторш як одна з найважливших i водночас нaйтрaгiчнiших сторь нок. Украшство прагнуло до держaвностi i по-сул здобуло ïï. Перiод автономп слугував певним пiдготовчим етапом i пришс необхiдний досвiд украшським дiячaм Закарпаття. В дуже складнш мiжнaроднiй ситуацп все таки вдалося створити незалежний осередок украшства. П'ятим^ячне iснувaння aвтономноï Пiдкaрпaтськоï Русi як державного утворення у федерацп з Чехiею i Словаччиною та кшька-денне як незaлежноï держави, ïï героïчнa оборона мали велике значення для украшського народу, зокрема допом-огли вiдiрвaним вiд основного масиву украшських земель закарпатським укрaïнцям остаточно усвщомити свою принaлежнiсть до украшства визначило приналежшсть Закарпаття до Украши [12, с. 127].
Як вже було сказано вище, незважаючи на етшчну строкатасть регiону, укрaïнськa нацюнальна свiдомiсть Гс-нувала i продуктивно дiялa. Завдяки пaтрiотичнiй молодi та старшш iнтелiгенцiï вдалося сформувати фундамент у свщомосл населення регiону. У надзвичайно напруженш мiжнaроднiй ситуацп, на такш невеликiй територп, вдалося здшснити вагомий крок до мaйбутньоï держaвностi. Феномен Кaрпaтськоï Укрaïни полягае в тому, що, незважаючи на ввдстал^ть цього регюну, завдяки м^цевим ште-лектуалам та активнш допомозi галицьких нaцiонaлiстiв, зокрема члешв ОУН, на зовнiшнi чинники всередиш су-спiльствa i в управлшш, ми можемо бачити атмосферу по-розумiння i розумiння спiльноï мети. На вщмшу вiд УНР Карпатська Украша розумша свiй мaйбутнiй шлях. Героïч-на боротьба сiчовикiв за збереження державносл показуе нам всю ршучкть i хоробрiсть у битвi за свiтле незалежне майбутне. Карпатська Украша вщграла вагому роль у дер-
жавотворчих процесах кiнця 30-х рр. ХХ ст. Досвщ, який було здобуто, на нашу думку, став путавником для май-бушх поколiнь у питaннi будiвництвa влaсноï соборноï i незaлежноï держави.
Литература
1. Вегеш М. Карпатська Украша в контекста украшського державотворення: навч. поаб. / М. Вегеш [та im]; Управлшня освiти i науки Закарпат^^ облaсноï держ. адмшстрацп, Закарпатський iн-т пiслядипломноï педаго-гiчноï освiти, Ужгородський нaцiонaльний ун-т. Факультет суспшьних наук. - Ужгород : Карпати, 2008. - 256 с.
2. Вщнянський С. Карпатська Украша як форма укрaïнськоï нaцiонaльноï державноста нaпередоднi Другоï свiтовоï вiйни / С. Вщнянський // Тези доповщей. 3-я Все-укрaïнськa наук. конф. Друга свггова вiйнa i доля нaродiв Укрaïни. - К., 2008. - С. 42-43.
3. Вщнянський С. Проблема самовизначення i ро-зв'язання питання про державну належшсть Закарпаття / С. Вщнянський // Iсторiя держaвноï служби в Украшь У 5-ти томах. Т. 2. - К.: Шка Центр, 2009. - С. 35-50.
4. Гай-Нижник П. П. Карпатская Украина в 1939 г. как одна из «разменных монет» Мюнхенского договора / П. П. Гай-Нижник // Западная Белоруссия и Западная Украина в 1939-1941 гг.: люди, события, документы. -СПб.: АЛЕТЕЙЯ, 2011. - С. 25-42.
5. Гренджа-Донський В. С. Щастя i горе Карпатсь-raï Украши: Щоденник. Моï спогади / Упорядкування та примггки Д. М. Федаки; вступна стаття В. I. 1льницького, Д. М. Федаки / В. С. Гренджа-Донський. - Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2002. — 516 с.
6. Держалюк М. Карпатська Украша як феномен протистояння тоталитаризму в бврош / М. Держалюк/ Сторшки военноï ^торп Украши. - К.: 1нститут ^торп Укрaïни НАН Украши, 2013. - Вип. 16. - С.69-87.
7. Кучерук О. Карпатська Украша / О. Кучерук. - К.: Видавництво iменi Олени Телга, 2009. - 16 с.
8. Оголошення Крaевоï виборчоï комiсiï про результата виборiв до першого сойму Карпат^^ Укрaïни (12 лютого 1939 р.) // Режим доступу: http://www.hai-nyzhnyk. ш.иа/аос2/1939%2802%2912.ге2ика1у_ууЬопу.рЬр
9. Пaгiря О. Роман Шухевич у Кaрпaтськiй Украш (1938—1939) / О. Папря // Укрaïнський визвольний рух: наук. зб. - Львiв, 2007. - Збiрник 10. - С. 171-185.
10. Ретн I. Карпатська Украша в контекста евро-пейськоï полiтики. Плани Е. Бенеша та позищя Мо-скви.1939-червень 1941 р./ I. В. Ретн // Вкник Национального унiверситету «Львiвськa полгтехшка»: сборник / М-во освiти i науки Украши, Нац. ун-т «Львiвськa полгтехшка». - ЛьвГв: Львiвськa полиехшка, 2008. - № 612 : Держава та aрмiя. - С. 159-165.
11. Росоха С. Сойм Кaрпaтськоï Украши. - Вшншег', 1949. - 96 с.
12. Сшянський К. Карпатська Укрaïнa [Текст] / К. Сшянський // Актуальш питання Гстор^ та культури: Ма-терiaли нaуково-теоретичноï конференцй виклaдaчiв, ас-пiрaнтiв та стуцентiв / Ред.: В. М. Власенко, О. В. Глушан, С. I. Дегтярьов, В. А. Нестеренко. - Суми: СумДУ, 2009. - С. 126-127.
13. Славж Ю. В. Репресп угорського окупацшного режиму в Карпатськш Украш (весна 1939 р.) / Ю. В. Славж // Науковий в^ник Ужгородського унiверситету. Серiя : Iсторiя. - Ужгород, 2014. - Вип. 2(33). - С. 40-50. // Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvuuist_2014_2_8
14. Центральний державний арх1в вищих оргашв влади i управлiння Украши . - Ф. 4465. Колекщя окремих документальних матерiалiв украшських нацiоналiстичних емiгрантських установ, оргашзацш, осiб. - Оп. 1.- Спр. 126. - 126 арк.
15. Центральний державний архiв вищих оргашв влади i управлшня Украши. - Ф. 4465. Колекщя окремих документальних матерiалiв украшських нащонал^тичних ем^рантських установ, органiзацiй, осiб. - Оп. 1. - Спр. 204.
16. Цубов Л. На шляху до державност (До 70^ччя проголошення незалежностi Карпатсько! Украши) / Л. Цубов // Наук. зап. 1н-ту поли. i етнонац. дослiдж. - К., 2009. - Вип. 43. - С. 231-242.
17. Штефан А. Августин Волошин - президент Кар-патсько! Украши. Спомини. - Торонто (Канада), 1977. -208 с.
