CC BY
8Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации» Том 26 (65) № 3 - С.96-105.
РАЗДЕЛ 3. РЕГИОНАЛЬНЫЕ СМИ: РЕАЛИИИ ПЕРСПЕКТИВЫ
УДК 070
Проблеми функцюнування украшомовно! преси Словаччини (середина ХХ - початок ХХ1 стол^тя)
Бiдзiля Ю.М.
Ужгородський нац'юнальний унверситет, м. Ужгород, Украна
У статтг проаналгзовано процес зародження, тднесення та проблеми сучасного функцгонування украгномовног преси в Словаччиш.
Ключовi слова: мас-мед1а, тформацШний прост1р, тформацтна пол1тика, пре-са етмчних груп, етмчна само1дентифтац1я.
Питання про специфшу функцюнування укра!номовно! перюдики на територп нишшньо! Словацько! республши мае тривалу юторда, але й до цього часу не знайш-ло належно! оцшки у працях вiтчизняних журналютикознавщв. Окремих проблем укра!нського сегменту в шформацшному просторi Словаччини торкалися в сво!х на-укових розвiдках А. Животко, О. Рудловчак, Ю. Бача [1], М. Мушинка [14], В. Габор [6], Ю. Ярмиш [13] О. Кушшр[8]. Найбшьш rрунтовнi дослщження з ще! проблематики належать братиславськш дослiдницi укра!нського походження М. Фоллрiховiй [15], щоправда, переважно у розтиш ютори розвитку укра!нсько! журналютики за межами Укра!ни. Загалом проблеми функцюнування укра!нютики в Словацькiй Республщ, у тому числi й медшно!, залишаються на маргiнесi, як словацько!, так i укра!нсько! науки. Причин цьому е багато - вщ географiчних до геополiтичних, вiд внутршньо! нацюнально-мовно! полiтики Словаччини до зовшшньо! полiтики Укра!ни щодо статусу закордонних украшщв. А в останнi роки грунтовному з'ясуванню та рацiональному розв'язанню ще! проблеми слабо сприяе й квола куль-турницька та пол^ична комунiкацiя, яка склалася мiж Словаччиною та Укра!ною. До-помога словацьким укра!нцям з боку юторично! батьювщини виявляеться, як правило, в декларуванш пiдтримки народних звича!в та номшативнш участi представникiв укра!нських дипломатичних установ у народнопоетичних фестивалях чи шших форумах тамтешнiх украшщв.
Усе наведене вище зумовлюе актуальшсть та новизну нашого дослiдження, але в^м не претендуе на абсолютну вичерпнiсть та рецепти розв'язання всього спектру проблем, виршення яких вимагае, як пол^ично! волi керiвникiв держав, так i значно! фшансово! допомоги.
Для глибшого уявлення про специфшу зародження та розвою укра!нсько! преси в Словаччиш нам доведеться вдатися до короткого юторичного екскурсу.
Передумови до розвитку укра!нськомовно! преси на територи нишшньо! Словаччини, так само, як i на Закарпатп, були зумовлеш революцiею 1848 року. До того часу шформацшний голод русишв-укра!нщв намагалися задовольнити чужомовними ви-даннями. Г.Стрипський вважав, що жвава торпвля, а вiдтак i комушкащя у напрямку
вщ Пешта до Ужгорода через Кошищ зумовила заснування в останньому мют в 1838 роцi першо! газети. Вщповщно до тогочасних культурно-юторичних умов газета ви-ходила нiмецькою мовою i мала назву «Ка8Ьаиг КиМ8Ьа:ТЬ1ай», а з 1 червня 1839 року - «Ка8Ьаи-Ерег1е8ег Kundshafb1att» [див.: 6]. Згодом газета друкувала й угорський тдзаголовок (1842): «Kassa-Eperjesi Ertesito» («Кошицько-Пряшiвськi вiдомостi»). В 1870-х рр. часопис змшив назву на «Kassai Ujsag» («Кошицька газета»). Видан-ня проюнувало тривалий час (до 1914 р.) i вже виконувало функщю iнформування угорськомовного населення, значна частка якого мешкае в Кошицях i сьогоднi.
Проте визначальну роль у зародженш та формуваннi укра!номовних перюдичних видань на територи нишшньо! Словаччини вщграв вiдомий будитель i просв^итель середини Х1Х столiття О.В. Духнович, уродженець с. Тополя (тепер Гуменського округу СР). Значний внесок у справi поширення рiдномовних видань вщграло за-сноване О. Духновичем «Лтературне товариство Пряшiвське», яке видавало та по-ширювало альманахи-календарi «Поздравление русинов» (1850-1854, 1857 рр.).
Першим офщшним часописом, що був якимось чином наближений до жит-тя русишв-украшщв Словаччини став «Галичо-Рускiй Вiстник» (1849-1850), фшансований урядом Австри. Редактором видання був Микола Устинович. Однак, через дос не з'ясоваш обставини часопис припинив виходити, а уряд виршив ви-давати у Вiднi шший: «Вiсник, повременное письмо, посвячено политическому и нравственному образованию Русинов Австршской держави». Редактором урядово! газети для русишв, що виходила три рази на тиждень (вiвторок, четвер i субота) був призначений 1ван Головацький.
Олександр Духнович вггав редакцiю ново! газети i вважав И наставником, учителем, «начальником народа». Будитель бачив часопис посередником мiж урядом i народом, особливо у зворотному напрямь Вш вважав, що газета сприятиме у врегулюваннi питання про надання русинам по обидва боки Карпат культурно! автономи [див. дет.: 10 с. 64]. Згодом словацью украшщ мали змогу читати «Земськш Вiстник», що виходив у Будиш (1850-1859), його редактором був закарпатець 1ван Ра-ковський. Проте, газета не користувалася популярнiстю i вiн вирiшив заснувати нову. Таким виданням стала «Церковна газета» (1856-1858), яку часто науковщ визнача-ють як першу «руську» газету на Закарпатп, хоч таке твердження е досить умовним. Часопис виходив щотижня, але був розрахований перш за все на священиюв, а тому в ньому публшувалися здебшьшого передруки з росшських видань статей релтйного змiсту, проповiдi, релiгiйнi повчання, бiографiчнi довiдки про церковних дiячiв.
Уся подальша преса для словацьких украшщв розвивалася так само, як i для за-карпатських, оскiльки, в той чи шший спошб вони перебували в межах одних i тих самих державних утворень. Дещо змiнено статус пряшiвських украшщв тсля Сен-Жерменсько! угоди (1919), коли вони увшшли до складу Словаччини як автономно! складово! Чехословацько! республши, а закарпатськi укра!нцi перебували на правах тако! ж автономи в складi Пiдкарпатсько! Руси.
Однак, ощнюючи цей iсторичний перiод в житп укра!нсько! громади в Словаччинi, його не слщ iдеалiзувати, особливо щодо створення умов для розвитку укра!нсько! iнформацiйно! сфери, та й загалом не варто перебшьшувати чехословаць-ких потуг у розвитку тогочасно! укра!нсько! культури. В цьому не були защкавлеш анi Прага, анi Братислава, а особливо на Пряшiвщинi - частит сущльно! територи етнiчних укра!нських поселень в Карпатах. Тому становище украшщв Пряшiвщини «не полiпшилося й у слов'янськш i, як багато хто хибно вважае, дуже лiберальнiй Чехословаччинi. Адже саме з появою Чехословацько! Республiки було завершено розчленування укра!нського iсторичного Закарпаття, розпочате ще 1818-го угорсь-кими полiтичними колами, коли з Мукачiвсько! епархи штучно виокремили по-над 190 парафш, яю й утворили Пряшiвську епарию. У 1919 роцi, незважаючи на
домовленосп одного з mi^aTOpiB приеднання Закарпаття до Чехословаччини TpOTopiH Жатковича та Томаша Масарика, за якими все Закарпаття та Пряшiвщина мали от-римати статус едино! автономно! частини Чехословаччини, украшсью етшчш терени Пiвденноï Лемкiвщини було все ж приеднано до словацько! частини Чехо словацько! Республши» [2].
Переломний момент у розвитку укра!нсько! преси в Словаччиш стався тсля за-вершення друго! свiтовоï вiйни у 1945 рощ, коли пряшiвськi украïнцi опинилися за кордоном, оскшьки, Закарпаття було приеднано до Радянського Союзу. Проте, тсля встановлення на територп Чехословаччини сощалютичних правил спiвiснування, значною мiрою пiдтримувалась росiйськомовна преса, яка досить завзято друкува-лася тут ще з 20-30-х роюв.
За чашв соцiалiстичноï Чехословаччини доля словацьких украшщв також не стала набагато щаслившою. Заборона та переслщування укра!нства у мiжвоенний i военний перюди були на руку мiсцевим москвофшам, якi майстерно манiпулювали подiбнiстю традицшно! самоназви мiсцевоï людностi «руський» (укра!нський) та етнонiмом «русский» (росiйський). У повоенний перюд пряшiвськi москвофiли були такими впливовими, що мiсцевих украшщв ще навт на початку 1950-х часто офщшно вважали «русскими» й аж до 1954 року вони навчалися здебшьшого не в укра!нсько-, а в росiйськомовних школах та гiмназiях. Сучаснi представники старшо! та середньо! генерацiï украïнцiв Пряшiвщини, вихованi у школах, де панува-ли москвофiльський дух, росiйська мова або язичiе, i стали сощальною базою сучас-ного укра!нофобського неорусинства [2].
З друго! половини ХХ столгття й до ниш процес розвитку укра!нських медiа на територи Схвдно! Словаччини не був рiвномiрним i мав етапи пiднесення й розвою та падiння й стагнацп й у залежностi вiд цього вщгравав бiльшу чи меншу роль в нащонально-культурному життi укра!нсько! громади. Пiсля друго! свiтовоï вiйни кермо Чехословаччини знову потрапило до рук Бенеша, а його «политика щодо нацiональних меншин стала ще жорстюшою. Вiн одразу ж заборонив дiяльнiсть угорських та русофiльських партiй Бродiя i Фенцика, а також офщшне вживання слiв «Судети» i «Щцкарпатська Русь». 15 тисяч украïнцiв iз Пряшiвщини було насильно переселено в Судети» [11]. Однак iз просуванням до соцiалiзму, посиленням впливу СРСР нащональна полiтика щодо етнiчних меншин лiбералiзувалася. В кожному iз 250 укра!нських сiл було вiдроджено школи. Одночасно створено ряд важливих для укра!нського етносу ЧСР iнституцiй: Укра!нську нацiональну раду, театр у Пряшев^ радiо, музей укра!нсько! культури у Свиднику, науково-дослiдний iнститут, кафедру укра!нсько! мови та лiтератури при Пряшiвському унiверситетi, Пiддуклянський ансамбль шсш i танцю, видавництво, спiлку укра!нських письменниюв. 1951 року за-сновано Культурний союз укра!нських трудящих Чехословаччини, який у своему апаратi мав понад 70 штатних працiвникiв. Стрiмко розвивалися зв'язки з Радянською Укра!ною. Ясна рiч, усе це робилося не з добро! волi чехословацько! влади, а на вимогу великого радянського сусща, котрий у такий спосiб намагався посилити свiй вплив на цш територiï. Укра!нство Словаччини вщ цих геополiтичних iгор мало велику користь.
Отже, пiсля визволення Чехословаччини вщ фашизму все-таки сформувалися сприятливiшi умови для створення ч^кого медiйного сегменту русинiв-украïнцiв як значно! нащонально! меншини Чехословацько! республiки. Упродовж семи роюв (1945-1951) було зафшсовано 8 укра!номовних газет i журналiв, а також вiдновлено програми Укра!нсько! студiï чехословацького радiомовлення.
Першими друкованими ЗМ1 для русинiв-украïнцiв Словаччини тсля друго! свгтово! вiйни стали партшш газети: «Пряшевщина» (1945-1951), орган УНРП та росiйськомовний двотижневик «Демократический голос» (1945-1948, Пряшiв) орган росiйсько-украïнськоï секци демократично! партiï.
За сощалютичними принципами npeci вщводилося мапстральне завдання як проповiднику, агiтатору та пропагандисту комушстичних цiнностей серед насе-лення, а виняткова увага в цьому контекст придiлялась популяризацп нового способу життя та вихованню в новому дусi молодi. Саме цим зумовлена поява преси орiентовано! на дггей та юнацтво. До таких належать лггературний мiсячник «Ко -стер» (1946-1947, Прага), орган товариства карпаторуських студенев «Возрождение», полггичний тижневик «Карпатская звезда» (1946-1947, друкувався в Праз^, орган прогресивно! молодi Пряшiвщини, дитячий щомiсячний журнал «Колокольчик - Дзвшочок» (1947-1950, Пряшiв), орган Союзу молодi Карпат, з травня 1949 року орган Пряшiвського ККЧСМ. Останнiй публiкував досить велику кшьюсть лiтературно-художнiх творiв [3]. Потреби вшх вiкових груп дтей «намагався забез-печувати двотижневик «Пюнерська газета» (1951-1968), який в ролi друкованого органу СЦК ЧСМ почав виходити в Братиславi 15 вересня 1951 року. Пiсля 15 роюв роботи редакцiя перейшла в Кошищ, де перший номер вийшов 13 вересня 1966 року, вщ 16 вересня 1968 року виходить шд назвою журнал для пiонерiв «Веселка», а вiд 1990 року виходить в ПряшевЬ» [15].
1нформацшш iнтереси сiльського укра!номовного населення колишньо! Чехосло-ваччини забезпечували три окружш газети: «Лабiрськi вiстi» (1951-1960), в останнш рiк видання - «Лабiрська газета», що виходили Межилабiрцях; «Пщдуклянський хлiбороб» (1953-1960), а з 1960 року - «Щцдуклянська газета» в Бардieвi; «Пiдвигорлатська газета» (1960-1964) в Гуменному. Для вiруючо! громади русишв-укра!нщв друкувалися мiсячники: для православних - «Запов^ Кирила i Мефодiя» (1946), далi «Свет православия» (1946-1952), а з сiчня 1958 року й до ниш знову «Заповгг Кирила i Мефодiя»; для греко-католиюв - «Благовiсник» (1946-1949). Останнiй часопис виходив майже як дубляж словацького видання «Слово». Одно-часно «Благовюник» мав найбiльший наклад (6000 примiрникiв) серед релiгiйних видань колишньо! Чехословаччини. Крiм iнформування вiн виконував функщю теолопчно! хрестомати для греко-католицьких вiрникiв.
Найбiльш активну функцiю щодо впровадження нового способу життя та господа-рювання серед партiйних чиновникiв виконував щомюячник «На допомогу лекторам» (1956-1959), який видавав Братиславський шститут культури. Невiд'eмною складо-вою видання були лекци про народне сощалютичне господарство. В 50-х рр.. ХХ столотя майже вся укра!номовна преса на територи Чехословацько! сощалютично! республши стала дуже подiбною до радянсько! перiодики. Це стосувалося, як тема-тичного наповнення, так i полiграфiчного оформлення.
Однак, не дивлячись на труднощi нового господарювання, двадцять повоенних рокiв, починаючи з 1947-го, укра!нщ Словаччини згадують iз замилуванням. Попри вш недолiки того режиму, укра!нство здобуло сприятливi умови для свого культурно-освiтнього розвитку [див. дет.: 11].
Полггика чехословацького уряду щодо нащональних меншин, а передусiм до укра!нщв, значною мiрою почала змшюватися у другiй половинi 60-х роюв минуло-го столiття. Як не дивно, але початок цьому було закладено демократичними проце-сами «Празько! весни» (чеськ. Prazské jaro, словац. Prazská jar), перюду полiтично! лiбералiзацi! в Чехословаччинi, який тривав з 5 шчня по 20 серпня 1968року, й закiнчився введенням в кра!ну радянських вiйськ та збройних сил шших кра!н Органiзацi! Варшавського договору (окрiм Румуни).
Полiтичнi реформи голови Федеральних Зборiв ЧССР Александра Дубчека i його сподвижниюв (О. Шик, I. Пелшан, З. Млинарж та ш.), котрi прагнули створити «соцiалiзм з людським обличчям», не були повним вщходом вiд колишньо! пол^ично! лiнi!, як це було в Угорщиш 1956 року, однак радянськими керiвниками сприймали-ся як загроза гегемони Радянського Союзу в кра!нах Схiдно! i Центрально! Свропи
i навгть його безпещ. В цей час у кра!ш була ютотно ослаблена цензура, повсюдно проходили вiльнi дискусiï. Чехословаччина ж знаходилася в самому центрi оборонно! лшп Варшавського блоку, i ïï можливий перехiд на сторону супротивника тд час холодно! вiйни був недопустимий.
Укра!нська громада Чехословаччини ще напередодш та в кiлька мюящв само! стадiï «празько! весни» через сво! мас-медiа активно включилася в дискуси щодо демократизацiï чехословацького суспшьства. В украïнськiй перiодицi того часу жва-во обговорюються проблеми нацюнального самоусвiдомлення («За що зайво обвину-вачувати наших батькiв»// Нове життя. - 1956. - № 53. - с. 4.), ставляться питання про неналежний рiвень викладання в нацюнальних школах Чехословаччини укра!нсько! ютори та лiтератури («На чому виховувати патрiотiв?» // Дружно вперед. - 1958 - № 7. - с. 5); про патрютичну складову у робот вчителiв («Вихователi народу» // Нове життя. - 1961. - № 3. - с. 2); про складну юторичну долю укра!нського населення Закарпаття («Притча про гшку» // Дружно вперед - 1961- № 5. - с. 21 та № 6. - с. 23), про намагання тднести укра!нську лтературу в ЧССР до рiвня чехословацько! («За правдиву лгтературу» // Дукля. - 1963. - № 3. - с. 56-59), про недолши в госпо-дарському житп та прогалини шкiльництва («Давайте вже конкретно». // Нове життя. - 1963. - № 32. - с. 3; «Потрiбен не крок, а ршення» // Дружно вперед. - 1964. - № 7 - с. 5-6), проблеми виходу в ефiр радюновин для украшщв («У новому рощ новi проблеми» // Нове життя. - 1966. - № 2. - С. 1), про «наше незнання» ютори та куль-тури Укра!ни й значення Т. Шевченка для украшщв («Не вона (Укра!на) бщна, а ми // Дружно вперед. - 1964. - № 9. - С 30.; «Шевченко мiж нами» // Дружно вперед. -1964. - № 3. - С. 8-10).
Журналюти та пращвники укра!номовних ЗМ1 тогочасно! ЧССР робили титашчш зусилля, щоб дати бшьше позитивно! шформаци суспшьству про Укра!ну. Бшьшють публiкацiй словацько! укра!номовно! перюдики та радiо й телепрограм, майже вiд часу !х виникнення й до ниш, - яскраве свщчення цьому. 1нформування про деякi факти з iсторiï Укра!ни в словацькому суспшьсти доходили iнколи до курйозних випадкiв. Так у 1966 рощ словацьке радю в Кошицях представило слухачам Тараса Бульбу космонавтом, а замють «yKpaïncbKOZo» ансамблю оголосило «umelecky», що в перекладi означае «художнш». Сьогоднi такi недолiки не спричинили б особливого подиву й на загальнонащональному вiтчизняному ефiрi, проте в той час серед словацьких украïнцiв така неосвiченiсть радiожурналiстiв викликала обурення й невдовзi на цю тему з'явилася критична шформащя на першш шпальтi газети «Нове життя»: «Про двi дрiбницi: Куди подшося велике "У" i Тарас Бульба - космонавт?» ( Нове життя. - 1966. - № 6. - С. 1). Невдоволення спричинив i вихвд «Statistickej rocenke», у якш не було зафiксовано украшщв серед громадян держави («Знов недогляд?» // Нове життя. - 1967. - № 32. - С. 1.) У цей же ж перюд в чехословацькому суспшьсти починаються активш дискуси щодо нацюнальних меншин. Укра!нська громада також досить активно на це вщгукнулася й вимагала рiвностi украшщв серед шших народiв ЧССР (<Жршсть - рiвнiсть» // Дружно вперед. - 1968. - № 4. - С. 3.). Однак, не дивлячись на те, що укра!нська громада активно шдтримала демократичш процеси в кра!ш, ставлення до не! було не зовшм приязним з боку шовшютично на-лаштованих чехiв та словаюв. Гнiвно зреагували журналiсти газети «Нове життя» на аптащю в Словаччиш проти украïнцiв статтею, подiбною до Франково!, - «I ми в республщ!»: (Нове життя. - 1968. - № 31. - С.1,7).
Активно включившись в загальнодержавш демократизацшш процеси, украïнськi медiа Чехословаччини в^м у нацiональному питаннi вели дискуси довкола кшькох визначальних тем: ролi Культурного Союзу Укра!нських трудящих (КСУТ), органу найбшьш впливових укра!нських медiа в ЧССР; реабiлiтацiï укра!нських установ, лшвщованих комунiстами - Укра!нсько! народно! ради Пряшiвщини (створена 1 бе-
резня 1945 року на ochobî ршення делегапв з ycix русько-украшських сш ЧСР) , Реферату украшського шкшьництва, Союзу молодi Карпат, Греко-католицько! церкви та окремих колишшх дiячiв русишв-украшщв ЧСР; «нападки - зневажливого, а не-рiдко i шовiнiстичного характеру - словацько! преси на адресу украшщв Словаччини та непдна поведшка заслужено! установи - Матицi словацько!; оцiнка полiтики КПЧ супроти украшсько! меншини пiсля комyнiстичного перевороту з лютого 1948 до кш-ця 1968 роюв» [ 5, с. 20].
Реабштацшш процеси, щоправда, проходили так, що викликали здивування та обурення в середовищi украшсько! громади. Про це свщчить i публшащя «Реабш-тацiя чи спекyляцiя?» ( Нове життя» - 1968. - № 36). Найбшьш суттевою в контекст забезпечення прав укра!нсько1 громади та створення умов для ïï нацiонального розвитку в ЧСР була дискушя в ЗМ1 щодо статусу КСУТу. Поштовхом до суперечок стало розширене засiдання Президiï ЦК КСУТ (11 березня 1968 р.), яке ухвалило «Звернення до украшщв-русишв Чехословаччини», в якому аналiзyвалася минула д> яльнiсть та ставилися певш вимоги на майбутне. У «Зверненш» констатувалося, що «в перiод культу особи було лшвщовано Реферат украшських шкiл, yкраïнськi шкшь-нi й осв^ш iнспекторати, СМК, УНРП». З'ясувалося також, що «вiд самого початку юнування КСУТ його статут не дозволяв засновувати оргашзаци КСУТ поза межами тодшнього Схiднословацького краю. В той же час (у березш) оприлюднено i «Заяву Украïнськоï фши Спiлки словацьких письменникiв», яка розкритикувала ЦК КСУТ, котрий «нiколи не давав змоги боронитися представникам демократично!' i демокра-тизацiйноï течiï в нашому життi вiд нападiв численних п'ятолизiв i прислyжникiв догматичного начальства i школи не дозволяв друкувати критичш погляди на свою працю... Цей Союз був вiд самого заснування найпослiдовнiшим вартовим схематичного та догматичного кулкпвського бачення розвитку нашого и сyспiльства... Сам ЦК КСУТ, властиво, став жертвою антидемократичних умов у щлому нашому кра1» [5, с. 20 - 21]. Статут КСУТу не був юридично ухвалений державними органами ЧСР, а отже законодавчо, навт у 1968 рощ, юнував як нелегальна оргашзащя, хоч i едина в держав^ яка мала обстоювати нащональш iнтереси yкраïнськоï громади. Пiсля жвавих дискyсiй у березнi 1968 року в Празi все-таки було створено Оргашзацшно-пiдготовчий комiтет КСУТу для того, щоб приблизно 10 000 украшщв, що мешкали в Празi та довкола не^ також мали свою оргашзащю.
Цькування yкраïнцiв через словацьку пресу та навiть через рiзного роду масовi заходи мало тривалу юторда, як на сощально-побутовому, так i державному рiвнi. Починаючи з кшця 40-х рокiв минулого столотя в украшських селах через освгг-нiх iнспекторiв зумисне поширювалася iнформацiя, що, записавшись украшцями, та, вщдавши дiтей до нацiональних шкш, селяни пiдписyють собi вирок на примусову емiграцiю вглиб Радянського Союзу, або навт i в Сибiр. Пам'ятаючи про пересе-лення украшщв Схiдноï Словаччини на територiю Чехи, де 1м не було створено на-лежних побутових умов, не говорячи вже про збереження нащональних традицiй, про сyмнi наслiдки кооптацп з СРСР, про трагiчнi наслщки для польських yкраïнцiв пiсля операци «Вiсла», значна частина yкраïнцiв оголошували себе словаками й вщ-давала дтей до словацьких шкiл. Бшьшють таких дiй державних чиновникiв були нашвлегальними й уряд вiдхрещyвався вщ них, а при оприлюдненнi квалiфiкyвав ix як бешкет та самоуправство мiсцевоï влади й акцентував на полчищ братерства та iнтернацiоналiзмy мiж народами респyблiки. Насправдi такi дiяння чiтко регламен-тувалися таемними урядовими шструкщями, змiст яких почав оприлюднюватися в yкраïномовнiй перiодицi Словаччини лише на зламi ХХ -ХХ1 столггь.
А от першим iнформацiйно-yрядовим поштовхом, який свого роду легалiзyвав шовшютичш настроï в сyспiльствi та сприяв розгортанню дискуси та чвар довкола украшського нацiонального питання, стала публшащя сyмнозвiсноï «Резолюци Пре-
зиди ЦК КПС до ситуаци в Пряшiвському кра!» (28 червня 1952 р.), в котрш засудили «головних носiïв укра!нського буржуазного нацiоналiзму, УНРП та всГх тодiшнiх (i майбутнiх) представникiв русишв-украшщв, якi б осмiлились пiдняти свш голос за послiдовне та справжне виршення укра!нського нацiонального питання в ЧССР» (див. «Нове життя». - 6 квгтня 1968). Однак i до того «антиукрашсью нападки розпа-лювала преса, зокрема такi газети, як «Vychodoslovenské noviny»», «Smena» i навГть орган ЦК КПС «Pravda». В однiй з цих газет вщверто мусувалася теза, що в Схщнш Словаччинi взагалi немае украшщв, а русини - таке ж поняття, як шари шани або земпличани» [5, с. 22]
Поглиблення цього конфлшту було зумовлено тим, що КСУТ, як нацюнально-культурницький та медшний орган, не зайняв надежно!, нацюнально свiдомоï позицiï, коли комунютична партiя Словаччини на сво!х форумах i через ЗМ1 зви-нуватила русинiв-украïнцiв ЧСР в «укра!нському буржуазному нацiонадiзмовi», що дало привщ у подадьшому усiляко клеймувати та переслщувати представникiв укра!нсько! громади, особливо в середовищi укра!нсько! iнтелiгенцiï. Урядовi газети почали публiкувати матерiали, якi принижували гiднiсть словацьких украшщв, поставили тд сумнiв iснування тако! нацiонадьностi в краïнi взагадi, пропонували вивезти всiх, хто вважае себе укра!нцем на територiю СРСР. У контекст забезпечен-ня культурно-нацiонадьних прав народiв ЧСР пiд час «Празько! весни», коли було проголошено курс на демократизащю суспiльства та побудову «соцiалiзму з людсь-ким обличчям», ситуацiя щодо укра!нсько! нацiонадьноï меншини виглядае парадоксальною. У той час, коли в чеських та словацьких газетах активно обговорюють демократизацшш процеси в суспшьств^ побудова нових умов ствжиття, у тому числi мiжнацiонального, украшщ чомусь до уваги не беруться, бшьше того, - пiддаються нищiвнiй безпiдставнiй критицi з боку рiзних верств словацького суспiльства. У суспшьнш свiдомостi з корiнного населення надумано твориться образ укра!нця-ворога Словаччини. До прикладу, 4 квгтня 1968 року вечiр студентiв педагогiчного та фшософського факультетiв ПряшГвського унiверситету, присвячений визначному словацькому полГтику, соратнику Т.Масарика Мiлановi Штефанiку, перетворився в радикальну антиукра!нську акцiю. Студенти i частина викладачiв виступили проти прав укра!нсько! нацiональноï меншини в ЧССР, грубо ображали украïнцiв та пропонували замовити автобус i вивезти !х. «Хто з присутшх не погоджувався з таким розумшням демократiï, повинен був покинути примщення, що багато учасниюв ве-чора й зробили. Близько 50 студентв пiдписали резолющю антиукра!нського спря-мування i завершили зборище словацькою тснею «РГж i рубай до кровЬ>. Про це з обуренням писала укра!номовна преса («Нове життя». - 10 квгтня 1968).
Через публГчш образи укра!нського етносу Словаччини з боку рГзних чиновниюв та словацьких ЗМ1 голова ЦК КСУТ М.Миндаш звернувся Вщкритим листом до А. Дубчека, у якому висловив обурення ситуащею, яка склалася в державi довкола украшщв завдяки тому, що «з'являтися статп, голоси, замiтки i дискуси, котрГ не мали шчого спГльного з iнтернацiоналiзмом» («Нове життя». - 17 серпня 1968) . Однак А. Дубчек уже не змГг вщповюти на звернення, оскГльки жвдовзГ був вивезений радянськими вГйськовими до Москви.
1нформацшно-культурне життя украïнцiв Словаччини у перюд застшних 70 - 80 роюв минулого столГття особливо шчим не вирГзнялося. Дисидентський рух, що ю-нував у кра!ш, загалом був малочисельним, суто штелшентським i проповiдував iдеï не полГтичного, а морального протистояння тоталiтарнiй систем^ висував правоза-хиснГ та економiчнi вимоги. НГ дисиденти, нГ тим бшьше суспшьство в цГлому не були налаштоваш на доконечнГ змши. Водночас жорстко працювала державна система контролю за поглядами та висловлюваннями штелшенци, як в ЗМ1, так i тд час будь-яких публГчних виступГв. Тому цей перюд е ще й сумною смугою переслщуван-
ня вщомих словацьких дiячiв, у тому чи^ й визначних yкраïнознавцiв Словаччини М.Мушинки, Ю.Бачi та iн.
Словацька украшомовна перiодика того часу, вимушено вщшшовши вiд полiтичноï проблематики, активно популяризуе на свохх сторiнкаx здобутки yкраïнськоï лiтератyри та культури, шдшмае питання iсторiï, етнографи тощо. Роки застою в украшомовнш перiодицi Словаччини умовно можна назвати культурно-етнографiчним перiодом. Найбiльш впливовим украшомовним перюдичним видан-ням Словаччини упродовж 50 роюв залишаеться газета «Нове життя». Своею актуальною проблематикою та жвавютю викладу часопис сприяв навт збiльшенню дописyвачiв, яких упродовж 60 - 80 рр. ХХ ст. нараховувалось у межах двохсот. Проте з кшця 80-х роюв молодiжноï тематики на сторшках «Нового життя» стае набага-то менше, Союз молодi Карпат подае шформащю про свою дiяльнiсть нерегулярно, статп молодi та студентства на сторшках майже не з'являються. Сьогодш газета коли -не-коли публ^е матерiали на молодiжнy тематику пiд загальною рубрикою «Молодь». Пyблiкацiï, щоправда часто стосуються не конкретних проблем yкраïномовноï молодi Словаччини, а мають глобальшший характер. Таким, до прикладу, е матерiал «Молодь в ди» тепер i у Словаччинi», в якому йдеться про тренiнг «1шщатива мо-лодих емiгрантiв», що проводився за шщативи Союзу рyсинко-yкраïнськоï молодi «Пласт» в Златiй Iндi, неподалш Кошиць, та зiбрав представникiв рiзниx молодiжниx органiзацiй iз Молдови, Грузи, Серби, Словаччини та Украïни [9, с. 5].
В останш роки украшомовна перюдика в Словаччинi переживае вкрай складнi часи. Задеклароване урядом Словацькоï респyблiки фiнансyвання yкраïномовноï преси, як ЗМ1 нацiональниx меншин, вкрай низьке й нерегулярне. В кшщ 2012 року редакщя газети «Нове життя» з цього приводу констатувала: «Для багатьох читачiв «Нового життя»..., для широкоï громадськостi, ймовiрно, буде великим здивуван-ням iнформацiя, що з субсидш, призначених для шдтримки акцiй i видавання преси нашоï нацiональноï меншини, досi не надшшов нi один цент. Напереюр цьому СРУСР до 26 вересня провiв шiсть великих культурних акцш, один лiтнiй табiр для дггей, видав три чвертi номерiв газети «Нове життя та дитячого часопису «Веселка» на загальну суму 61 350 евро - майже все на борг. Вже другий рш тдряд ситуащя повторюеться... Але, якщо держава заявляе, що вона защкавлена у розвитку культури меншин i мае щирi намiри, то в такому разi вона повинна прийняти системнi кроки в державних установах, якi несуть вщповщальшсть за фiнансyвання нацiональноï культури»[12].
Таким чином, суспшьно-полггичш процеси, що вщбувалися на територи нинiшньоï Словаччини у другш половинi ХХ, а особливо на межi ХХ1 ст. приховано, поступо-во, але цiлеспрямовано шкодили розвитковi yкраïномовниx медiа. Причини цьому були, як зовшшш так i внутршш, серед цiлоï низки назвемо лише кшька: 1) як не парадоксально, але початок перебудови та гласносп в СРСР, послабивши вплив на краши сощалютичного табору, породив у Словаччиш не тiльки державотворчi праг-нення, що завершилися оксамитовою револющею, але й спричинився до реашмаци iдеï русинства яка розколола украшську громаду в цiй краш на двi групи; 2) в умо-вах Чеxо-Словацькоï держави украшщ сприймалися словацьким полiтикyмом такими ж нацюнально пригнобленими, як i словаки, а тому Братислава обстоювала права усього народонаселення республши перед Прагою. Однак, набувши статус титyльноï наци внаслщок II-го етапу оксамитовоï революц^ (1993), словаки починають вбачати в етшчному чинниковi загрозу нацюнальному сyверенiтетy й змiнюють нацiонально-мовну, а потiм й iнформацiйнy пол^ику (яскраве свiдчення - загострення пол^ичних стосyнкiв з цього приводу з сусщньою Угорщиною); 3) активнi асимшяцшш процеси серед yкраïномовного населення: звуження сфер ужитку yкраïнськоï мови, закриття yкраïномовниx шкiл, рiзке зменшення людей, що назвали себе украшцями тд час
переписГв та навпаки - зростання кГлькостГ словаюв греко-католицького та православного (!) обряду; 4) нав'язування думки серед етшчних груп про престижшсть отримання повно! середньо! освГти не рщною, а словацькою мовою (для розширення можливостей маневру тд час вступу до вишГв та обрання майбутнього професи); 5) створення шформацшного мГфу, про те, що претензп щодо забезпечення прав нацюнальних меншин становлять загрозу нацюнальнш безпещ Словаччини, як зсе-редини кра!ни, так i з боку недоброзичливих краш-сусгщв; 6) шформацшна тдтримка суспшьного стереотипу, що майже вс громадяни Укра!ни потенцшш злочинщ, або причетш до кримшальних украшсько-росшських угруповань рекетирГв, яю справдГ дГяли на територи Словаччини в 90-х рр. ХХ ст. тощо. ЦГ та ряд шших обставин створювало та продовжують створювати таю суспшьш умови, коли зголошуватися укра!нцем стае невипдно.
Висновки. Як шдсумок зазначимо, що в останш 20 роюв укра!нський спектр шформацшному просторГ Словаччини значно звузився. I це рГвною мГрою стосуеться, як газетно-журнальних видань, так i радю- й телевГзшних програм. З друкованих укра!номовних перюдичних видань в шформацшному просторГ нишшньо! Словаччини залишилися газета-двотижневик «Нове життя», лГтературно-мистецький та публщистичний журнал «Дкуля» й журнад-двотижневик для русинсько-укра!нських дГтей «Веселка». В останш роки перестав виходити громадсько-полГтичний та лГтературно-художиш журнал «Дружно вперед». Укра!нське журналютикознавство слабо переймаеться проблемами розвитку та специфГкою функцГонування укра!номовно! перГодики сусГдньо! кра!ни. Водночас вГдрадно, що недавно зявилося дисертацшне дослГдження, присвячене органГзацГйним, проблемно-тематичним та жанровим аспектам журналу « Дукля» [8], який продовжуе юнувати в ГнформацГйному просторГ Словаччини як лГтературно-худождне видання для тамтешнГх украшщв. Сучасш ж реадГ! в Словаччиш, що дедадГ бГльше ускладнюють можливють забезпечення прав укра!нсько! нацюнально! меншини в сусщнш державГ, у тому числГ й право отримувати шформащю та здобувати освГту рщною мовою, потребують цГлого комплексу заходГв, як з боку уряду Словацько! РеспублГки, так i з боку Укра!нсько! держави.
Список лiтератури
1. Бача Ю. Чому, коли i як ?: Запитання й вГдповГдГ з ютори культури русинГв-укра!нцГв Чехословаччини. - Вид. 3-е, перероб. та допов. / Юрш Бача, Андрш Ковач, Микола Штець/ Пщготував Ю. Бача. - Ужгород: Мистецька Лшя, 2008. - 84 с.
Белей Л.О. Затоплеш асимГляцГею. 1сторГя укра!нцГв Словаччини: вГд незнання до безпам'ятства / Любомир Белей // Укра!нський тиждень, 18.02.2011.
2. Голена И. Художня лГтература на сторшках «Колокольчика-ДзвГночка» (До 40-рГччя з дня виходу в свГт першого номера журналу) / И. Голена // Дукля. - 1987. -№ 5. - С. 53-58.
3. Гондор Ф. «ДуклЬ» 10 роюв / Ф. Гондор // Дукля. - 1963. - № 1. - С. 5-10.
4. Гвать I. За еден кшець мож би нам потягнути: «Празька весна» 1968 р. в житп украшщв ЧСР/. 1ван Гвать. - Укра!нський журнал. - № 5. - 2008. - С. 20 - 25.
5. Габор В. Украшсью часописи Ужгорода (1867 - 1944 рр): 1сторико-бГблюгра-фГчне дослщження / Василь Габор. - ЛьвГв, 2003. - 564 с.
6. Копчак В. На добрш дорозГ/ ВГктор Копчак // Нове життя. - 1961. - № 32 - 12 серпня. - С. 1-2.
7. Кушшр О.В. Журнал «Дукля» (Словаччина, 1953-2004 рр.): оргашзацшний, проблемно-тематичний та жанровий аспекти / Автореферат дисерт. на здобуття наук. ступеня канд. наук Гз сощальних комушкацш/ Кушшр О.В. - Ки!в, 2008 - 27 с.
8. Штвшко О. «Молодь в дп тепер i у Словаччиш» / Олена Штвшко // Нове життя. - 2012. - № 21. - 12 жовтня - С. 5.
9. Сенько 1.М. Земля з iменем: Краезнавчi студиУ 1ван Сенько. - Ужгород: Патент, 1998. - 160 с.
Украшщ живуть у Словаччиш скшьки себе пам'ятають .. .[електронний ресурс]. / режим доступу: http://ua-reporter.com/novosti/47307
Фшансування культури нащональних меншин - Quo Vadis// Нове життя. - 2012. -№ 20 (3350). - 28 вересня - С. 1.
Ярмиш Ю.Ф. Украшщ Словаччини i Чехи на сторшках журналу «Украшська дiаспора» та видавництва «1нтел»/ Ярмиш Юрiй/ Актуальш проблеми жyрналiстики: Збiрник наукових праць. - Ужгород: МП «Лiра», 2001. - С. 240 - 243.
Musinka M, Musinka A. Narodnostna mensina pred zânikom?/ Mikulas Musinka, Alexander Musinka. - Presov, 2011. - 618 s.
10. Follrichovâ M. Fakty z historie ukrajinskej zurnalistiky v Ceskoslovensku /Ve-decky zbornik - c. 11/ Mâria Follrichovâ. - Presov, KZUP CSSR. - 1986. - s. 117 -131.
Бидзиля Ю.М. Проблемы функционирования украиноязычной прессы в Словакии (середина ХХ - начало ХХ1 века) // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации» Том 26 (65). № 3 - С.96-105
В статье проанализирован процесс зарождения, развития и проблемы современного функционирования украиноязычной прессы в Словакии.
Ключевые слова: масс-медиа, информационное пространство, информационная политика, пресса этнических групп, этническая самоидентификация
Bidzilya Y. The Problems functioning of the Ukrainian press Slovakia (mid 2021st century) // Scientific Notes of Taurida V. I. Vernadsky National University. - Series: Philology. Social communications. - 2013. - Vol. 26 (65). No 1 - P.96-105
The article analyzed the process of origin, development and problem of the contemporary functioning of the Ukrainian press in Slovakia.
Key words: mass-media, information space, information policy, the press of ethnic groups, the ethnic self-identification.
Поступила доредакцИ' 07.09. 2013р.
