CC BY
16
УДК 340.12 : 342.5 : 316.32
I. М. Жаровська
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащональний ушверситет '^bBiBCbra полггехшка", професор кафедри теори та фшософп права, д-р юрид. наук, професор
ПЕРВИНН1 СВ1ТОГЛЯДН1 1ДЕ1 ФУНКЦ1ОНУВАННЯ ПУБЛ1ЧНО-ВЛАДНО1 СФЕРИ
© Жаровська I. М., 2015
Розглянуто питання полггико-правових поглядiв мислителiв щодо функщону-вання влади та Bcix вщносин, що з нею пов'язанi. Особливу увагу придшено первинним свiтоглядним щеям. 1х умовно роздiлено на два кторичш етапи: архе-теологiчне сприйняття владного начала та полiснi щеТ державно-владних в1дносин у свiтлi аналiзу первинних антрополопчних полiтичних модусiв та владних меж.
Ключовi слова: публiчно-владна сфера, держава, влада, свiтогляднi погляди.
И. М. Жаровская
ПЕРВИЧНЫЕ МИРОВОЗЗРЕНЧЕСКИЕ ИДЕИ ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ ПУБЛИЧНО-ВЛАСТНОЙ СФЕРЫ
Рассмотрены вопросы политико-правовых взглядов мыслителей относительно функционирования власти и всех отношений, которые с ней связаны. Особое внимание уделено первичным мировоззренческим идеям. Они условно разделены на два исторических этапа: архетеологическое восприятие властного начала и полисные идеи государственно-властных отношений в свете анализа первичных антропологических политических модусов и властных границ.
Ключевые слова: публично-властная сфера, государство, власть, мировоззренческие взгляды.
I. M. Zharovska
PRIMARY PHILOSOPHICAL IDEA OF THE FUNCTIONING OF PUBLIC POWER SPHERE
The article deals with the political and legal thinkers of views on the functioning of the government and all the relationships that are associated with it. Particular attention is paid to the primary philosophical ideas. They are conventionally divided into two historical stages: аrche-theological perception ruling principle polis and the idea of state-government relations in the light of anthropological analysis of the primary modes of political and governmental boundaries.
Key words: public sphere ruling, the state government, attitudes.
Постановка проблеми. Практика публiчно-владних повноважень е проблемою, котра не втрачае свое! актуальносп у дослщницькому середовищ^ Це, очевидно, можна пояснити, з-помiж шшого, й тим, що вщ конкретно визначеного способу розподшу ресуршв та засобiв здшснення публiчноl влади значною мiрою залежить ефективнють дiяльностi публiчних оргашв та загалом
функцюнування всього сустльства. На думку автора ще! статтi, розгляд проблем функцюнування публiчно-владно! сфери е нагальною проблемою сучасносп, оскiльки вiд не! залежить правовий статус окремого члена сустльства в конретний юторичний етап розвитку державносп.
Публiчна сфера формувала стереотип внутрштх i зовнiшнiх вщносин поступово, тому необхщно дослщити первиннi витоки поглядiв та iдей на владу, 11 ресурси та механiзм здшснення. В цьому буде корисний анашз iсторичних доктрин, поглядiв, концепцiй на розвиток держави i влади.
Стан дослщження. Питання державно-владних вiдносин дослщжували багато науковцiв у рiзних напрямах сустльних знань. У вiтчизнянiй юридичнш науцi вказану проблему або сумiжнi з нею дослiджували такi вчет, як Ю. Барабаш, Ю. Бисага, С. Бостан, С. Головатий, М. Кельман, В. Ковальчук, М. Козюбра, Р. Мшченко, В. ^ренко, О. Скакун, О. Скрипнюк, С. Сливка та ш. Незважаючи на велику увагу вчених до проблем державно! влади, питання юторичного генезису публiчно-владно! сфери сустльних вщносин висвiтлено поверхнево.
Метою статп е аналiз первинних свгтоглядних ще! функцiонування публiчно-владно! сфери.
Виклад основних положень. Генетично влада постае водночас iз суспiльством i розвиваеться паралельно з ним вщ елементарних неполiтичних форм до зрших полiтичних. Перша влада - аношмна, властива примiтивним суспiльствам. Вона розподшяеться серед уше! маси iндивiдiв i проявляеться в сукупностi вiрувань i звича!в. Згодом, коли динамiзуеться ритм сощального життя i виникае необхщтсть в оперативному винесеннi рiшень, складаеться iндивiдуалiзована влада в особi вождя або невелико! групи осiб. У процес еволюцi! iндивiдуалiзовану владу заступае iнституцiоналiзована, що iснуе у формi держави та !! апарату, яка зрештою i отримуе монополiю на полгтичну владу.
На нашу думку, первинним етапом розвитку науково! думки у сферi публiчно-владних вiдносин було архетеолопчне сприйняття владного начала.
Влада як явище з'явилася набагато ратше, нiж держава. Тож можна припустити, що додер-жавне суспiльство розумшо вiдносини влади та пiдпорядкування. Не тшьки в первiснообщинному суспiльствi, але й вже у сощально неоднородному (на первинних етапах його генезису) вважалося, що влада як найважливший принцип оргатзацп свiтового порядку виходить безпосередньо вщ богiв i здшснюеться вiдповiдно до божественного онтологiчного начала, а на землi iснуе як продовження влади Всесильно! основи. Владно-сощальт вщносини детермiнуються божественною волею, демаркуються намiсниками бога на землi, що видшяе основну характеристику владних вщносин - пщкорення об'екта влади е беззаперечним. Тому носiевi влади належало бути передуем ставлеником або обранцем божества, а не досвщченим политиком чи вмiлим адмiнiстратором.
У лгтературних пам'ятках Стародавнього Сгипту ("Повчання Птахотепа", "Книга мертвих", "Повчання гераклеопольського царя своему синовГ') превалювала теза про божественну сутнють влади i закотв, !х вiдповiднiсть божим настановам, вони мютили рекомендацi! щодо виконання закотв, справедливо! поведiнки. Згiдно з поглядами давньоеврейського народу, Бог уважався вер-ховним правителем, законодавцем i верховним суддею. Вш безпосередньо впливав на суспшьт процеси, пропонуючи розв'язок тих чи шших проблем.
Вказана щеолопчна складова iснувала впродовж тривалого часу людського розвитку i як наступна стадiя розвитку гiперболiзувалася в релтйних ученнях.
Пiд впливом мiфологiчних i релiгiйних уявлень сформувалася i розвивалася полгтико-правова думка в Стародавнiй 1ндп, зокрема щодо побудови державно! влади. 1з цим пов'язано i те домшантне положення, яке упродовж багатьох втв займали жерцi (брахмани) в духовному i соцiально-полiтичному життi давньошдшського суспiльства. Зачатки iдеологi! брахманiзму трапляються вже у низщ давньоiндiйських пам'яток II тис. до н. е., iменованих Ведами. Наприклад, вщомо, що при всьому своему високому i навгть божественному статусi цар, за "Законами Ману", повинен шанувати брахматв, наслiдувати !х i поважати !хт повчання, вчитися в них "первинного мистецтва керування".
1з критикою низки основних положень Вед, Упашшад i 6paxMaHiCTCbKOÏ iдеологiï загалом в VI ст. до н. е. виступив Сщдхартха, що був названий Буддою (Просв^леним). "Брахман" для буддиспв - це не член привiлейованоï варни, а будь-яка людина, яка незалежно вщ своeï становоï належностi досягла досконалостi завдяки особистим зусиллям. Так, у вщомому буддшському канонi IV-III ст. до н. е. "ДхаммападГ' ("дороз1 закону") зазначено: "Але я не називаю людину брахманом тiльки за його народження або за його мапр" [1, с. 134]. Отже, прогресивш ще1 обмеження влади проявлялися i в правових щеях стародавнього свiту.
Стародавнш Схiд продемонстрував власнi вiдповiдi на проблему владних вщносин. У Давньому Китш Конфуцш i Мо Цзи звертали увагу на божественну i природну сторони походження влади, обгрунтовували необхщнють ïï iснування як мехашзму пiдтримання порядку в спiлкуваннi мiж людьми, як регулятора вiдносин мiж тими, хто керуе, i тдлеглими. Якщо Конфуцiй дотримувався патрiархального розумшня влади, то Мо Цзи був прихильником рацiоналiстичноï концепцiï природи влади, ставши чи не першим мислителем, який у загальному виглядi висловив щею ïï "природного походження", а отже, став провюником ще1 "суспшьного договору". Божественну теорiю влади продовжував проповщувати засновник школи даошв Лао Цзи (VI ст. до н. е.), який вважав, що цившзащя, ускладнюючи й удосконалюючи життя, призводить до конфлiктiв i загибелг Лао Цзи - один з перших анархю^в, який засудив державу як штучну структуру i заперечував потребу в державнш владi. "Якщо ж земш правителi дiють збуджено та агресивно - тодi й народовi стае погано. Бiди i нещастя приходять тодi на змшу благополуччю. I люди починають замислю-ватися, шукати вихiд"[2].
Цей етап характеризуеться уявленням про божественне походження вщносин влади i порядку. Згщно iз цими мiфами, космос на вщмшу вiд хаосу упорядковуеться зусиллями бопв, а земнi порядки -не що шше, як частина свггового, космiчного порядку, встановленого самими богами. Мотивуеться влада через божественне походження i ïï носш (напр., iмператор Пiднебесноï) виступае в ролi единоï точки зв'язку з небесними силами, е одночасно сином неба i батьком свого народу. Вщповщно до релтйно-шфолопчних поглядiв древнiх египтян i греюв боги, будучи джерелом влади правителя, е надалi первинними правителями i законодавцями, як1 керують земними справами.
У зв'язку iз цим iнтерес становить також питання влади i вiри, влади i релiгiï. Близьким до аксiоми може бути постулат: влада - це вiра в силу, могутшсть, безпомилковють тощо певного носiя влади, суб'екта влади. А там, де вiра, там не критикують, там вiрять... Влада i релтя, у нашому випадку християнська, спираеться на декшька постулатiв: перший - Бог дав владу людям -"Немае влади, як не вщ Бога, i влади iснуючi встановленi вiд Бога" (Рим. 13.1), другий - Бог як Творець всього видимого i невидимого, як Господар всього, володiе абсолютним правом панувати над вс1м (Мт. 20.15; Рим. 9.20). Вш послуговуеться щею владою у Всесвт. Теолог Ходж у своему "Систематичному богословТ' писав: "Якщо Бог е Дух, а тому i Особистють, вiчна i незмшна... якщо Вш е Творцем i хранителем Всесвггу, Вш i володiе правом на абсолютну сувереншсть..." [3, с. 3]. Влада Бога виявляеться також i в тому, що Вш визначае меж^ яю може осягнути зло i його наслщки, Бог править свггом, беручи до уваги щастя його творiння. Бог у своему правлшш свiтом використовуе серед шших такi методи: слово, бо царям, як i ïхнiм пiдданим, також належить коритися Слову Божому; переконання, бо Вш встановив служшня для переконання i наставляе людей в ютиш (Ср. 7.13, 44.4; Ди: 17.30).
За îî
огляду на сучасну наукову парадигму олюднення державно-владних в1дносин, слушно розглянути погляди 1оанна Солсберiйського, який у своему твор! "Полiкратикус" прагне показати не тшьки божественне походження свiтськоï влади, а й вщповщнють ïï законам природи i розуму (хоча природу вш розумiе як iнструмент Бога). Особливоï уваги заслуговуе вчення фiлософа про необхщнють п;дкорення керiвного начала на землi закону справедливостi та загального блага, оск1льки сам правитель - це слуга права i справедливости Вщзначимо, що мотивували iснування влади кр1зь призму релiгiï також Фома Аквшський, Iларiон, Володимир Мономах, Йосип Волоський, 1ван Санiн, 1ван Пересвятов, Максим Грек, Петро Могила, Мартш Лютер, Жан Кальвiн та ш.
Наступним етапом розвитку св1тоглядних щей були полюш iдеï державно-владних вщносин в контексп аналiзу первинних антрополопчних пол1тичних модус1в та владних меж.
Першою моделлю держави майбутньо! новоевропейсько! цившзацп був давньогрецький полiс, у якому суспшьство i держава е одним цшим. Полiс представляв собою структурно оргашзовану спiльноту, регламент яко! забезпечувався дiяльнiстю протодержави [4, 16]. Полгшчш iдеали характеризувалися гармонiею рiвних у полгшчнш сферi людей (до яких вщповщно до панiвних тодi уявлень не належали раби, чужинщ та жшки), законом i свободою. При цьому свободу розумши вельми своерщно, а саме не як свободу людини, а як свободу спшьноти жити за спiльним для вшх законом. Аналогiчно несвободу трактували як життя спiльноти пiд владою тирана. Допускалося, що в гармошчнш спшьноти де панують свобода та закон, уш поточнi проблеми можуть розв'язуватися шляхом вщкритого та рацiонального обговорення.
Першим в ютори европейсько! правово! думки сформулював концепцiю договiрних вщносин мiж державою та ïï членами (громадянами) фшософ Сократ. Вiдповiдно до його теори, будь-який повнолiтнiй афшянин може згiдно iз законами без перешкод залишити з усiм своïм майном державу, якщо ïï порядки йому не подобаються, i переселитися в будь-яку шшу. Тобто прийняття громадянства е добровшьним. Тому ri, хто залишаеться в цьому полю^ як його громадяни, погоджуються тим самим виконувати вс велiння державноï влади та ïï органiв. Громадянин держави, за Сократом, мае такий вибiр: або за допомогою переконання та шших правомiрних, ненасильницьких заходiв запобiгати можливим несправедливим рiшенням полюних органiв i поса-дових ошб, або виконувати ï^. По суп, Сократ першим перенiс вирiшення завдань удосконалення суспшьного життя з держави на людину. Сдиний шлях до оновлення грецького полюу вiн вбачав у внутршньому перетвореннi й удосконаленш людськоï особистостi, у знаходженнi нею позитивного етичного щеалу i трансформацп його на всi полiтико-правовi вщносини.
Платон, орiентуючись на полiсне розумшня засад суспiльного спiвiснування, створюе свш утопiчний проект iдеальноï держави. Вш пiддае нищiвнiй критицi всi вiдомi йому на той час форми державного устрою, вважаючи ï^ неправильними та спотвореними, а саме: демократ^, тирашю, олiгархiю (владу багатих) та тимократда (владу вiйськових). Натомiсть пропонуе свш зразок досконалоï держави, або "прекрасного полюу". Державна влада у Платона контролюе вс без винятку сфери суспшьного життя (шлюб, народження та виховання дггей, виробництво та розподш сустльних благ тощо), не залишаючи мiсця нiчому приватному. Платон заперечуе необхщшсть сiм'ï, приватноï власносп, лiкування хворих та бiльшостi жанрiв мистецтва. Цю свою iдею вш легiтимуе за допомогою вiдповiдного трактування справедливости "займатися своею справою та не втручатися у чужi - це i е справедливють" [5, с. 47]. Найвищим благом у суспшьному життi, на думку Платона, е благо держави. У контексп нашоï проблематики платонiвську утопiю потрiбно розглядати радше як антитезу громадянському суспшьству. Адже пропонована ним модель державного устрою повнютю заперечуе i необхщшсть, i можливють громадянськоï шщативи, виступаючи, по сутi, однiею з перших теоретичних розробок тоталiтарноï влади.
Першi системнi спроби визначити сутнють дослiджуваноï проблеми традицiйно пов'язують з iменем Аристотеля [див. докладнiше 6]. Визнаний авторитет античноï фiлософiï иею чи iншою мiрою торкався проблем влади, ïï здшснення та схеми функцюнування.
Влада, на переконання Аристотеля, мае слугувати загальному благу, саме це ïï головна мета. Пщ загальним благом Аристотель розумiе справедливють. Однак досягти цiеï мети нелегко. Аристотель бшьш реалютично ощнюе межi трансформацiï людини. На його думку, полггик мусить враховувати, що людина пщвладна пристрастям i що людська природа зшсована. Тому полiтик не повинен ставити собi за мету виховання морально досконалих громадян. Достатньо, щоб уш громадяни володiли головною чеснотою громадянина - умшням пщкорятися властям i законам. Учення Аристотеля про державу викладене переважно в таких його фундаментальних працях, як "Полiтика" та "Етика". Аристотель визначае державу як "форму спшьного життя громадян, що користуються певним державним устроем"[7, с. 378]. При цьому полггичний устрш - це "порядок, котрий лежить в основi розподiлу влади"[7, с. 380]. Полггичний устрiй передбачае владу закону, яку, своею чергою, фшософ визначае як "безпристрасний розум", як "таю засади, за котрими ri, хто володарюе, повинш володарювати i захищати цю форму державного буття проти тих, хто ïï порушуе"[7, с. 421].
Попри вщсутнють правових правил досягнення належного рГвня державно1' влади, антична традищя все-таки мае вагоме пiзнавальне значення. Досвщ Аристотеля свщчить про потенщал антропологiчного пщходу до проблеми влади. У XIX ст. цей пщхщ набув характеру аксюлопчно1' проблематики.
Мiркування Марка ТулГя Цицерона про те, яким мае бути найкращий державний лад i що закладено в природГ "вищим розумом", аби вказати людиш, як чинити правильно, i заборонити "чинити як не слщ", - е фшософською основою правового розумшня державно1' влади. Вщповщно до його позици, держава е власнiстю народу, "отож усякий народ, що являе собою таке об'еднання багатьох людей, яке я описав, всяка громадянська община, що е народним установленням, всяка держава, яка, як я сказав, е народним набутком, повинш, щоб бути довговГчними, управлятися, так би мовити, радою, а ця рада повинна виходити передуем ¡з причини, яка породила громадянську общину"[8, с. 132]. Державна влада мае здшснюватися, за Цицероном, вщ iменi народу в його штересах, оскшьки перманентно сама держава належить народов^
Висновок. Первинш свпоглядш принципи на публiчно-владу дГяльнють можна подшити на два юторичш етапи. Перший - це архетеолопчне сприйняття владного начала (Конфуцш, Мо Цзи, Лао Цзи та шшГ). Для цього етапу характерш таю моменти: а) зв'язок розумшня додержавно! влади з поступовим переходом до влади державного сустльства; б) влада е найважлившим принципом оргашзаци свггового порядку; в) державна влада виходить безпосередньо вщ бопв i здшснюеться вщповщно до божественного буттевого начала, а на землГ юнуе як продовження влади Всесильноï' основи; г) природний вимГр пщкорення об'екта влади е беззаперечним, оскшьки протистояння владГ спричинюе протистояння Божественному началу i протидда самому устрою Вселенное
Другий етап - полюш iдеï державно-владних вщносин у свил аналГзу первинних антрополопчних полГтичних модусГв та владних меж (Сократ, Платон, Аристотель, Марк Тулш Цицерон). Сутшсть функцГонування публiчно-владноï сфери вГдображаеться в такому: а) першою моделлю держави майбутнього виступае давньогрецький полю, у якому суспшьство i держава постають як едине цше; б) сформовано концепщю договГрних вщносин мГж державою та ïï членами; в) створюеться свш утотчний проект iдеальноï держави та iдеальноï державноï влади; г) державна влада повинна слугувати загальному благу та справедливости д) державна влада керуе вшьними людьми; д) вияв владного начала через високоморальш владш характеристики правителя; е) характеристика права (закону) як засобу, що усувае будь-яку можливють для узурпацп влади.
1. История политических и правовых учений : учеб. для вуз. / [под общ. ред. В. С. Нерсесянца]. -[Изд. 2]. - М. : Норма - Инфра-М, 1998. 2. Класика духовноï фшософ1г та сучасност1. Лао-Цзи [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ua.philosophy-of-religion.org.ua/tao_te_ching.html. 3.Власть: очерки современной политической философии Запада / [ред. В. В. Мшвениерадзе]. - М., 1989. - 328 с. 4.Гражданское общество: истоки и современность / [науч. ред. И. И. Кальной, И. Н. Лопушанский]. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. - 296 с. 5. Платон. Государство. Законы. Политика / Платон ; предисл. Е. И. Темнова. - М. : Мысль, 1998. - 798 с. 6. Zharovska I. Aristotle's political and legal views of state authority /1. Zharovska // Nauka i studia. - 2010. - № 7 (31). - С. 71-76. 7. Аристотель. Политика / Аристотель // Соч. : в 4 т. - М. : Мысль, 1983. - Т. 4. 8. Цицерон Про державу / Цицерон // Антологiя лiбералiзму: полiтико-правничi вчення та верховенство права / упоряд. : С. Головатий, М. Козюбра, О. Сирогд ; вiдп. ред. С. Головатий ; наук. ред. С. Головатий, О. Сирогд, О. Волкова, А. Черевко ; вступ. сл. С. Головатого. - К. : Книги для бiзнесу, 2008. - С. 132.
