CC BY
25
УДК 340.12 : 342.5 : 316.32
I. М. Жаровська
Нащональний ушверситет '^bBiBCbKa полггехшка", доцент кафедри теори та права, д-р юрид. наук
1СТОРИЧН1 НАУКОВ1 ШКОЛИ ДОКТРИНИ ПРАВ ЛЮДИНИ В ПАРАДИГМ1 ПУБЛ1ЧНО-ВЛАДНИХ В1ДНОСИН
© Жаровська I. М., 2015
У статт розглянуто iсторичнi погляди щодо функцiонування иублiчно-владноí сфери сустльних вщносин. Особливу увагу придшено зародження та розвитку доктрини прав людини та li вплив на правову природу публiчно-владних вщносин. Зокрема ироаналповано свiтогляднi ¡де!" таких мислителiв, як Н. Макiавеллi, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск'е, I. Кант, Г. Гегель.
Ключовi слова: держава, право, права людини, публiчно-владнi в1дносини, доктрина, свiтогляднi ¡де!'.
И. М. Жаровская
ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУЧНЫЕ ШКОЛЫ ДОКТРИНЫ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА В ПАРАДИГМЕ ПУБЛИЧНО-ВЛАСТНЫХ ОТНОШЕНИЙ
В статье рассматриваются исторические взгляды относительно функционирования публично-властной сферы общественных отношений. Особое внимание уделено зарождения и развития доктрины прав человека и ее влияние на правовую природу публично-властных отношений. В частности анализируются мировоззренческие идеи таких мыслителей, как Н. Макиавелли, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж. Руссо, Ш. Монтескье, И. Кант, Г. Гегель.
Ключевые слова: государство, право, права человека, публично-властные отношения, доктрина, мировоззренческие идеи.
I. M. Zharovska
HISTORICAL RESEARCH SCHOOL DOCTRINE OF HUMAN RIGHTS IN THE PARADIGM OF PUBLIC POWER RELATION
The article examines historical views on the functioning of public power sphere of public relations. Particular attention is paid to the origin and development of the doctrine of human rights and its impact on the legal nature of public power relations. In particular examines the philosophical ideas of thinkers like Machiavelli, Hobbes, John Locke, Jean-Jacques Rousseau, Montesquieu, Kant, Hegel.
Key words: state, law, human rights, public power relations, doctrine, philosophical ideas.
Постановка проблеми. HoBi суспшьш реалй зумовлюють потребу по-новому осмислити феномен публiчнo-владних ввдносин, а для цього необхвдний аналiз масиву наукових концепцш у хронотопно-типолопчному вимiрi. Розвиток сустльства приводить до змши розумшня сутносл публiчнoi владно1 сфери. З розвитком суспшьних ввдносин змшюеться державорозумшня, а отже, i розумшня природи влади як визначальнoi ознаки держави. Проте юторичний аналiз дае можливють визначити первинш постулати, якi залишаються актуальними i на сучасному етат розвитку пoлiтичнoi' та правoвoi' думки. На oснoвi простеження генезису полггико-правового пiзнання парадигм державно-владних вiднoсин, штерпретованих рiзними науковими школами, ми видшили п'ять етапiв, що oснoванi на: 1) архетеолопчному сприйняттi владного начала; 2) полюнш iдеi' державно-владних ввдносин у свпш аналiзу первинних антрополопчних пoлiтичних мoдусiв та
владних меж; 3) ращональнш доктрин природних прав людини у парадигмi державно-владних вщносин; 4) плюралiзмi концепцш цшносп державно!' влади через встановлення правових принцишв 11 функцiонування; 5) новггньому розумiннi природи державно!' влади шформацшного суспшьства.
В попереднiх сво'х публшацмх автор зосереджувала увагу на первинних поглядах на публiчну владу. Метою ще!' статтi е аналiз умовно третього етапу розвитку свiтоглядних вдей на функцiонування публiчно-владноi сфери, зокрема юторичних наукових шкш становлення та розвитку прав людини.
Стан дослщження. Серед теоретиюв держави та права школи не було i зараз немае не тшьки едностi, але навiть спiльностi поглядiв щодо процесу таких феноменiв, як держава, право i державна влада. У впчизнянш юридичнiй науцi вказану проблему або сумiжнi з нею дослвджували такi вченi, як А. Заець, М. Кельман, В. Ковальчук, М. Козюбра, Н. Онiщенко, В. Сренко, А. Селiванов, О. Скрипнюк, С. Сливка та iн.; у росшськш науцi - С. Алексеев, В. Нерсесянц, Ю. Тихомиров, В. Чиркш, В. Халiпов, Д. Шапсугов та ш. Проте залишилася низка невиршених завдань, серед яких концепцй, доктрини, iдеi' та погляди фiлософiв в iсторичнiй ретроспективi 1'х сприйняття.
Виклад основних положень. Первинш свiтогляднi вде!' грунтувалися на релiгiйних поглядах i сприймали владне начало як божественну волю. З розвитком кторичних вдей мотивовано, що орган влади е продуктом дш людини, а не природи i Бога, i що добре влаштоване суспшьство мусить мати людське джерело кiнцевого авторитету, а пвдпорядкування владному наказу важливiше за вш iншi обов'язки.
Розвиток полггико-правових учень поступово набувае класичного сучасного розумiння всiх державотворчих явищ, насамперед через аксюму домiнування прав людини i громадянина, оскшьки усталилася "природно-правова доктрина, що утвердила прiоритет прав людини та визначила новi параметри взаемовiдносин мiж iндивiдами i владою. Таким чином, iндивiд, що рашше повнiстю був пiдкорений державi та залежний вiд не!', набув автономй, отримав право на невтручання держави у сферу свободи особи, окреслену правом, та отримав гарантй державного захисту в разi порушення прав i свобод" [1]. Однак до повного сучасного розумшня доктрина пройшла довгий шлях формування, на якому були i спади, i пвднесення.
Зокрема, Н. Макiавеллi стверджував, що едино правильним, ряивним шляхом здшснення державно!' влади е наявнiсть сильного правителя. На ньому лежатиме вся ввдповвдальшсть за керування громадянами i за життя суспшьства. "Бо ви повинш знати, що е два способи ведення боротьби: один - за допомогою права, другий - за допомогою сили; перший е гуманним способом, другий - звiриним, але оскшьки найчастiше перший спосiб виявляеться недостатньо ефективним, то необхвдно покладатися на другий спосiб. Тому правитель мае використовувати i тваринну, i людську натуру людини" [2, с. 24].
У Новий час розумшня влади як доцшьного мехашзму обширно обгрунтовано в теорii "суспшьного договору". Зокрема, Т. Гоббс писав про необхвдшсть органiзацii загально!' влади шляхом угоди для подолання природного стану "вшни вшх проти всiх". Згiдно з уявленнями науки Нового часу фшософ визначав владу як ввдношення мiж причиною i наслвдком, мiж активною, дiевою "рушiйною силою" i пасивним "об'ектом впливу": "Влада i Причина - це одна й та сама рiч. Причиш i наслiдку вiдповiдають влада i дм; i навiть бшьше: i те, й iнше - це одне й те саме... Оскшьки щоразу, коли якийсь дмч мае вш тi умови, що е необхвдними для справляння певного впливу на об'ект, ми говоримо, що цей дмч мае владу для досягнення такого результату в разi застосування й до об'екта впливу... Отже, влада дмча i рушшна причина - одне й те саме".
На думку Гоббса, загальна влада "може бути вибудувана тшьки одним шляхом - шляхом зосередження усiеi влади i сили в руках одте!' людини або зiбрання людей, якi б бiльшiстю голосiв могли зводити всi волевиявлення громадян у едину волю". Т. Гоббс визначав владу як зашб для досягнення блага в майбутньому i тому на перше мюце ставив таку схильшсть усього людського роду, як '^чне i невпинне бажання щораз б!льшо!' влади, бажання, що зникае лише зi смертю" [3, с. 134].
Теоретик узагальнюе, що всi дiячi намагаються досягти свого блага, яке кожен ототожнюе iз задоволенням власних бажань. Отже, Гоббс "вважае загальною властивютю всього людства
безнастанне й невгамовне прагнення до влади i ще раз до влади, що зникае лише з приходом смертГ' [3, с. 176]. Це прагнення можна стримувати лише за допомогою вищо' влади суверена.
На ввдмшу вiд Т. Гоббса, що як категоричний iмператив сприймав вдею про неможливiсть владних суб'екпв пвдкорятися законовi, його ж сучасник Б. Стноза, характеризуючи право верховно!' влади стосовно пвдданих, виокремив два моменти: з одного боку, пiсля переходу ввд природного стану до громадянського i запровадження держави не можна кожному громадяниновi жити на власний розсуд i самому собi бути суддею; з iншого - природне право кожного у громадянському (державному) сташ не припиняеться. I тому владний суб'ект також пвдкоряеться, щоправда, природним законам.
Згвдно з поглядами Дж. Локка, особистосл, утворюючи договiрним шляхом державу, й органам також надають державно-владних повноважень, при цьому не ввдмовляються ввд сво'х природних прав. Прийнятною й вторично переконливою е iдея Дж. Локка про громадянське суспшьство, яка дае змогу i практично, i теоретично розв'язувати проблему уникнення анархи, безправ'я у випадку вiдмови ввд пвдкорення цьому правлiнню. Дж. Локк ращонально констатував iснування природних прав (насамперед право на життя, свободу i власнiсть), нiгiлiстичне ставлення до яких е пвдставою для невизнання пвдданими права цiеi влади ними керувати.
Ключовою ланкою вчення Ж.-Ж. Руссо е теорiя "суспшьного договору", у межах яко' обстоюеться думка про те, що державна влада мае бути жорстко обмежена. Йдеться про такий конституцшний правопорядок, що унеможливлюе узурпащю тiеi' влади, ношем яко' е народ, оскшьки "стала пропорц!я мiж сувереном, володарем i народом е не довшьним уявленням, а необхвдним наслiдком, що випливае iз само'' природи полiтичного оргашзму" [4, с. 380].
Американськi федералюти не тшьки висували теоретико-правовi концепти побудови державно'' влади, але й намагалися втшити 'х практично. За Дж. Медконом, "уся влада спочатку належить народу ^ отже, виходить ввд народу. Органи управлшня формуються й органiзовують свою дiяльнiсть в iм'я блага народу... Народ мае безперечне, неввдчужуване i невiддiльне право реформувати або змiнювати сво' органи управлшня..." [Цит. за: 5, с. 119]. Продовжуе цю концепту Джей - "т в чому не можна бути таким упевненим, як в обов'язковому кнуванш полггично' влади, тобто уряду; безперечним також е i те, що, як i де б воно не було встановлене, народ мае поступитися йому частиною сво'х природних прав, щоб надшити уряд владою, що належить йому" [6, с. 36].
Потужний доробок ще одного фшософа - Монтеск'е, що стосуеться дослвджуваного об'екта, висвгглимо у трьох наукових iдеях, як актуальнi i для сучасно'' науково-правово'' думки.
По-перше, Монтеск'е у пращ "Про дух закошв" видшяе два складники державно'' влади: природу i принцип правлшня. Природа кожного правлшня визначаеться кiлькiстю власникiв суверенно'' верховно'' влади. Монтеск'е пише: "С три образи правлшня: республшанський, монархiчний i деспотичний. Щоб зрозумiти 'х природу, достатньо i тих уявлень, як мають про них навiть найменш поiнформованi люди. Я пропоную три визначення або, правильшше, три факти: республшанське правлiння - це те, при якому верховна влада перебувае в руках або всього народу або частини; монархiчне - керуе одна людина, але за допомогою встановлених незмшних закошв; тодi як у деспотичному все поза всякими законами i правилами рухаеться ввдповвдно до волi i свав!лля одте' особи. Ось що я називаю природою правлшня". За Монтеск'е, природа правлшня залежить не тшьки ввд кшькосл тих, у чи'х руках верховна влада, але й ввд того, як саме ця влада здшснюеться. Режими, за яких е тшьки один володар верховно' влади, - це монархм i деспотизм. Але за монархiчного режиму единий володар влади править за единими, твердо встановленими законами, тодi як за деспотизму - без закошв i правил. Тому варто говорити про двi змшш величини природи влади: з одного боку - хто тримае в руках верховну владу, з шшого - у якш формi ця верховна влада здшснюеться.
Потрiбно додати i третш критерш, що стосуеться принципу правлшня. Навпъ юридично' характеристики володаря верховно'' влади ще недостатньо, щоб визначити ту або шшу форму правлшня. Кожна форма правлшня характеризуеться, о^м того, ввдчуттям, без якого вона не може бути стабшьною i процвггати. На думку Монтеск'е, можна розрiзняти три основш рiзновиди полггичного вiдчуття, кожен з яких забезпечуе стабшьшсть тiеi або iншоi форми правлшня. Зокрема, республша спираеться на чесноту, монархм - на честь, деспотизм - на ввдчуття страху.
Зауважмо, що останне мислитель сприймае як абсолютне зло [7, с. 38-39]. Постае запитання: що ж домшуе серед цих критерiiв? Вирiшальним е не належшсть вищо! влади однш чи декшьком особам, а те, як ця влада здшснюеться: з дотриманням законiв i почуттям мiри чи протиправно з використанням насильства.
По-друге, за Монтеск'е, концепцш сощального консенсусу полягае в рiвновазi сил через дто принципу "стримувань i противаг", тобто державна влада полягае у стримуванш однiеi' функцiональноi гшки влади шшою. Також соцiальний консенсус вiн вбачав у рiвновазi мiж соцiальними класами як основи свободи.
По-трете, продовжуючи концептуальну парадигму розподшу влад, мислитель сформулював принцип, згiдно з яким обов'язковою умовою функцiонування державноi влади е дотримання закотв та захист свободи громадян через обмеження самоi державноi влади.
З iншого боку, як стверджуе Гамшьтон, для збереження свободи необхвдний сильний уряд, при цьому вш мае на увазi всю державну владу. Водночас вш застерiгае, що небезпечне честолюбство частше ховаеться за пристойною маскою дбайливосп про прав народу, нiж за суворою зовнiшнiстю представникiв твердого i дiевого уряду. 1стор1я свiдчить, що така дбайливють веде до деспотизму швидше, нiж суворiсть прихильникiв того уряду, i що з ушх мужiв, якi коли-небудь зневажали свободи республш, бiльшiсть виходила на свш шлях, спершу припадаючи перед народом, тобто починали демагоги, а закшчували тирани [6, с. 33]. Далi Гамшьтон, продовжуючи лопчш мiркування щодо реалiзацii влади народу, вказуе на необхвдшсть правового закршлення механiзмiв контролю за органами державно!' влади. "Немае яснiшого полiтичного принципу, шж той, який свiдчить, що будь-яка мiра, зроблена органом делегованоi влади, втрачае свою силу, якщо вона суперечить загальному сенсу цьому органу повноважень. Тому не може бути дшсним законодавчий акт, що суперечить Конституций Заперечувати - це означае стверджувати, що заступник вищий за керiвника, слуга вищий за пана, представники народу вищi за сам народ, що люди, котрi "вдягнулися" у владу на певних умовах, можуть виконувати д1', не тшьки не передбачеш, але й заборонет iхнiми повноваженнями" [6, с. 235].
Висновок. Розумшня природи публiчно-владних ввдносин поступово набувае класичного сучасного розумшня вшх державотворчих явищ через втшення таких основних аспектiв: а) державна влада е продуктом дш людини, а не природи i не Бога; б) державна влада мае людське джерело; в) саме авторитет виступае джерелом пвдпорядкування владному наказу; г) аксюма домшування прав людини i громадянина в державно-владному мехашзм^ д) встановлення меж державноi влади через упровадження механiзму "стримувань та противаг".
1. Зайчук О. В. Теоргя держави i права: акад. курс : тдруч. [Електронний ресурс] / О. В. Зайчук, Н. М. Онщенко. - К. : Юртком 1нтер, 2006. - Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/ Book/law/zaychuk_tdp/zmist.htm. 2. Голос М. Политологические эссе : моногр. /Михаил Голос ; отв. ред. проф. В. Н. Вандышев. - Сумы : Сум. гос. ун-т, 2011. -110 с. 3. Гоббс Т. Левиафан / Т. Гоббс // Соч. : в 2 т. : пер. слатин. и англ. /[сост., ред. изд., авт. вступ. ст. и примеч. В. В. Соколов]. - М. : Мысль, 1989-1991. - Т. 2. - 1991. 4. Руссо Ж.-Ж. Сустльний договiр / Ж.-Ж. Руссо // Антологiя лiбералiзму: полiтико-правничi вчення та верховенство права / упоряд.: С. Головатий, М. Козюбра, О. Сирогд ; вiдп. ред. С. Головатий ; наук. ред.: С. Головатий, О. Сирогд, О. Волкова, А. Черевко ; вступ. сл. С. Головатого. - К. : Книги для бЬзнесу, 2008. - 992 с. 5. Бэррес Ричард Т. Документы Американской Революции: Декларация независимо—сти, Конституция Соединенных Штатов, Билль о правах / Ричард Т. Бэррес ; пер. с англ. П. В. Рыбина и И. А. Бжилянской. - Тверь ; М. : Альба, Рос. экон. журн., 1994. - С. 119. 6. Американские федералисты: Гамильтон, Мэдисон, Джей: избранные статьи / пер., прим. и вступ. зам. Гр. Фрейдина ; ред. Валерий и Лида Челидзе. -Benson, Vermont: Chalidze Publications, 1990. - 327 с. 7. Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Р. Арон ; общ. ред. и предисл. П. С. Гуревича. - М. : Прогресс - Политика, 1992. - 608 с.
