CC BY
93
УДК 130.3
С. М. Мануйлов, доктор фшософп, професор;
С. Б. Жданенко, кандидат фшософських наук, доцент
КОНЦЕПЦП ПРАВОВО1 ДЕРЖАВИ В 1СТОРП ФШОСОФСЬКО-ПРАВОВО1 ДУМКИ
Розглянуто концепцп виникнення тарозвитку правовоI держави в кторп фтософ-ськог думки. Зроблено висновок про те, що в Украш збыьшуеться впевнешсть у необ-хiдностi цього до^дження i реалiзацn даноI концепцп на практищ. Констит^я Украши забезпечуе новий етап розвитку вчень про правову державу в Украж.
Ключовi слова: держава, право, закон, правова держава, концепцп правовой держави.
Актуальтсть проблеми. Зародки теорп правово! держави у виглад щей гумашзму, широкого i обмеженого посягання пануючого класу на принципи демократизму, встановлення i збереження свободи, панування права i закону простежуються ще в мркуваннях передових для свого часу людей: мислш^в-фiлософiв, iсторикiв, письменник1в, юриспв Давньо! Греци, Риму, 1нди, Китаю та шших кра!н. Традицiйна концепщя правово! держави пройшла складний i тривалий шлях i склалася на початку XIX ст. Але бшьшсть щей, на яких вона базувалася, висувалися набагато ранiше. Ще в античш часи розумiли, що тшьки право може дати владi мiру. Отже, актуальнiсть проблеми полягае в основних шдвалинах фiлософсько-правово! детермiнацi! виникнення та розвитку держави.
Розробленню теори правово! держави присвячено чимало праць, почина-ючи вш класикiв Античностi до сучасних розробок. Зокрема, ця проблема розглядалася у працях Платона, Арiстотеля, Н. Маиавелл^ Ж. Бодена, Т. Гоббса, Г. Гегеля, С. Франка, С. Алексеева, О. Хьоффе, В. Четвернша та ш. Утiм у сучасних умовах розвитку укра!нського суспшьства проблема розбудови правово! держави е дуже актуальною. Це потребуе грунтовного фiлософського осмис-лення iснуючих концепцш виникнення та розвитку правово! держави.
Метою статл е спроба розкрити сутшсть i змiст основних концепцш виникнення та розвитку правово! держави в юторп фшософсько! думки. Ще давньогрецький фiлософ-iдеалiст Платон у сво!х ввдомих дiалогах «Держава», «Политик», «Закони» тощо писав: «Я бачу близьку загибель тiе! держави, де закон не мае сили й перебувае пвд чиеюсь владою». Ввдповвдно там, де закони встановлено в штересах дек1лькох людей, йдеться не про державний устрш, а тшьки про внутршш спори [2, с. 46].
Тирашя, яка неминуче приходить, за думкою Платона, на змшу демокра-тi!, «сп'янiло!» «свободою в непохитному виглядi», коли надмiрна свобода 114 © Мануйлов £. М., Жданенко С. Б., 2010
обертаеться на HaAMipHe рабство, е найгiршим видом державного устрою, де царюють беззакония, свавшля га насильсгво. «Тшьки гам, — зазначав Платон, — де закон — володар над правителями, а вони — його раби, я вбачаю спасшня держави i вй блага, яш тшьки можуть подарувати держав боги» [2, с. 45].
Аналопчш вде!, яш заклали основу теорп правово! держави, розвивав також Аpiсгогeль, за словами К. Маркса, — «найбшьш великий мислитель». Вш був захисником права iндивiдa, приватно! власност як вияву в кожнш людинi «природно! любовi до самого себе» i розвивав на противагу Платону погляд на державу як на продукт природного розвитку, як на вищу форму людського спшкування, що охоплюе всi iншi форми (у виглад ам'!, поселен-ня та ш.). Йому належить крилатий ви^в: «Amicus plato, sed magis amica Veritas», що в пepeклaдi означае: «Платон мeнi друг, але ютина дорожче» [4, с. 365-366].
Виражаючи свое ставлення до державно! влади, права i закону, Арютотель посгiйно проводив думку про те, що «не може бути справою закону волода-рювання не тшьки за правом, а й усупереч праву, прагнення ж до насильного тдкорення, звiсно, суперечить iдe! права». Арютотель робив такий висновок: «Там, де ввдсутня влада закону, немае мюця будь-якiй фоpмi державного устрою. Закон повинен володарювати над уйм». Вш також вважав, що в найбшьш правильному устро! i правильно утворенш дepжaвi правлять не люди, а закони, оскшьки навиъ кpaщi пpaвигeлi схильнi до пристрастей, закон же е вpiвновaжeний розум: порушення правителем зaконiв веде до вщхилення вiд «полiгики» в бш «деспотп» [2, с. 60].
З вдеями передових мислител!в Давньо! Греци про право, свободу, людську пдшсть i гумaнiзм перегукуються гумaнiсгичнi переконання i погляди дав-ньоримських полгшчних i громадських дiячiв, письменнишв, юторишв, по-eгiв. Особливо виразно це простежуеться у працях вiдомого римського дгяча i мислителя Цицерона, таких як «Про державу», «Про закони», «Про обов'язки», а також у численних творах шших римських письменнишв i фi-лософiв епохи iмпepi!.
«Що таке держава? Чи!м надбанням вона е?» — запитував Цицерон. I вш-повiдaв так: «Надбанням народу, який pозумiеться не як «будь-яке об'еднання людей, зiбpaних разом будь-яким чином», а як «об'еднання багатьох людей, пов'язаних разом мiж собою згодою в питаннях права». Цицерон незмшно видiляв пpитaмaннi людськш пpиpодi, piвно як i пpиpодi взaгaлi, розум i спра-ведливють. Право ж е, на його думку, необхшним конституюючим джерелом державносп взaгaлi [3, с. 250].
Цицерон був переконливим i послшовним прихильником природного права. Вш виходив iз того, що права i свободи людини не даруються i не встановлюються кимось i за чи!м би то не було бажанням або велшням, а на-
лежать !й за самою природою. Оперуючи поняттям «ютинного закону», Цицерон розглядав його як «розумне положения, яке вшповщае природ^ поши-рюеться на всiх людей, постшне, вiчне, яке покликане на виконання боргу, наказуючи i забороняючи, вщ злочину вiдлякуe; воно, однак, е нiщо, коли це не потрiбно, не наказуе чесним людям i не забороняе !м... » [4, с. 366].
Дуже важливим у плаш формування щей, якi заклали «перше камшня» i становили в подальшому (у видозмiненому, пристосованому до дшсносп, що змiнилася, виглядi) основу теорп правово! держави, е сформульований Цицероном правовий принцип, зпдно з яким «тд дш закону повинш тд-падати всi», а не тшьки деяш «обранi громадяни». Важливими виявилися вироблене ним положення, у сшввщношенш з яким усякому Закону мае бути притаманне прагнення хоча б «у чомусь переконувати, а не до всякого при-мушувати силою i загрозами», висунутi ним заклики до «людяносп, законо-вiдповiдностi», до боротьби за свободу i справедливiсть, гуманне ставлення державних органiв до вшьних громадян i навiть рабiв [2, с. 73].
Давня гуманистична думка, державно-правовi погляди та iде! передових, прогресивних мислителiв того часу, безсумшвно, стали першоосновою всьо-го наступного розвитку гуманiстичних поглядiв та щей, яш становили потiм фундамент теорп правово! держави.
Звюно, до повного завершення процесу творення дано! конструкци, само! будiвлi пщ назвою «теорiя правово! держави» було ще дуже далеко. Необхщ-но було пройти ще величезний штелектуальний шлях, який вимiрюеться навiть не столiттями, а тисячолптями. Але тим не менш початок, який надае надiю, було покладено, важливо тепер не збитися з цього шляху.
Шсля розпаду Росiйсько!' iмперi!' полiтико-правове вчення тривалий час не розвивалося (його пожвавлення спостертаеться лише у Х1-Х11 ст.), однак поширення в Gвропi римського права i римських традицiй призводить до змщнення пщвалин державностi, розумшня закону як волi народу, а отже, i до визнання певно! зв'язаностi верховно! влади цим законом.
У Х11-ХШ ст. формуеться середньовiчний конституцiоналiзм у формi парламентських оргашв, якi ототожнюються скорiше з судом, шж iз парламентом.
У подальшому шея обмеження правителя законом i справедливiстю роз-виваеться у працях багатьох учених, однак iз вщчутним впливом абсолютист-ських тенденцiй у полггичнш науцi (пов'язаних iз формуванням абсолютних монархiй у Gвропi на зламi ХУ-ХУ1 ст. ), а також боротьби мiж свiтською i церковною владою. Вiдповiдальнiсть правителя зводиться до вщповщаль-ностi лише перед Богом i природою.
1де! Середньовiччя, однак, стали фундаментом, на якому зросло система-тичне вчення про правову державу. До ключових вiх у розвитку полiтично!' науки варто вшнести обгрунтування свiтського характеру держави, держав-
ного суверенитету та верховно! влади. Так, в умовах боротьби проти феодального свашлля й абсолютистского деспотизму, в перюд буржуазних революцiй та утвердження нового устрою були сформоваш вчення про правову державу в теоретично розвинутому виглядi такими мислителями того часу, як Н. Ма-кiавеллi i Ж. Боден.
Машавелл^ наприклад, намагався пояснити принципи полтики, осмис-лити рушшш сили полiтичного життя, аби зобразити контури iдеально! дер-жави, яка найкраще вiдповiдала б потребам його часу. Мету держави вш убачав у можливосп вiльного користування майном i забезпечення безпеки для кожного. При розглядi питання про державш форми Макiавеллi вщдавав перевагу республщ, бо саме республiка значною мiрою вiдповiдае вимогам рiвностi i свободи.
Боден, у свою чергу, визначав державу як правове управлшня багатьма сiмействами i тим, що !м належить. Завдання держави, на його думку, полягае в тому, аби забезпечити права i свободи.
Особлива роль у розвитку вчення про правову державу належить Г. Гро-цш, Г. Гоббсу, Д. Дщро, Ш. Монтеск'е, Т. Джефферсону, Дж. Локку та iн. [3, с. 251]. 1з !хнiх учень слiд видшити найбiльш важливi положения в право-вiй державi.
Гроцiй був першим вщомим теоретиком школи природного права. Право-вi iнститути феодалiзму вш уважав такими, що суперечать природi людини, i тому висунув вимоги нового права, «яке вщповщае законам розуму». Метою держави Гроцiй вважав охорону приватно! власностi посередництвом таких правоустановлень, яш б забезпечували людиш вiльне користування сво!м надбанням за згодою вах. Джерелом будь-яко! форми держави за вченням Гроцiя е суспшьний договiр, тому при створенш держави народ може обрати будь-яку форму правлiния, але, обравши !!, зобов'язаний пщкорятися правителям.
Як i у Гроцiя, у Дддро державна влада виникае як продукт сусшльного договору, який надае суспiльству оргашзовану полiтичну форму. Люди лише частково передають державi свою природну незалежшсть з метою забезпечення штереав та об'еднаиия волi i сили вах. Державна влада, отже, засно-вана на волi народу, який е сувереном. «Лише нащя е ютинний суверен; iс-тинним законодавцем може бути лише народ, лише воля народу е джерелом полiтично! влади». Головною метою держави, за Двдро, е забезпечення невщ'емних прав громадян та !х щастя. Його ще! продовжив й обгрунтував Кант у сво!й теорi! правово! держави.
Одним iз перших, хто дав теоретичне обгрунтування демократично! держави, був Сшноза. Будучи зв'язаною законами, держава забезпечуе дiйснi права i свободи людини. Сшноза стверджував, що держава могутня лише тодi, коли вона гарантуе кожному громадянину не тшьки збереження життя, а й
задоволення його штерейв, i застериив правителiв вш посягань на власнють, безпеку, честь, свободу та iншi блага пщданих.
Гоббс був захисником абсолютно! монархи в Англп, але тим не менш вш розробив низку прогресивних положень про паиувания права в суспiльному житп, як1 згодом були розвиненi революцшними буржуазними мислителями. До них належать обгруитуваиия формально! рiвностi, непорушнiсть договорiв. Свободу людини Гоббс розглядав як право робити все, що не заборонено законом, i тим самим завершив теоретичш основи найбiльш ефективного принципу правового регулювания суспiльних вшносин.
У тлумаченнi Д. Локка, який, за словами К. Маркса, був «класичним ви-разником правових уявлень буржуазного сустльства на противагу феодальному», шея паиувания права вплюеться у державi, де пануе закон, який вщ-повшае природному праву й визнае непорушш природнi права i свободи ш-дивiда, i здiйснено подiл влади. Таку державу з паиуваиням права вiн проти-ставляв деспотизму. «Воля людей, яш знаходяться шд владою уряду, — писав вш, — полягае в тому, щоб мати постiйне правило для життя, загальне для кожного у цьому суспiльствi i встановлене законодавчою владою, створеною в ньому; це — свобода йти услад моему власному бажаиню в уах випадках, коли цього не захищае закон, i не бути залежним вш постiйно!, невизначено!, неведомо!', самовладно! волi iншо! людини». Обгрунтоваиий тут Локком пра-вовий принцип, як i у Гоббса, iндивiдуально!' свободи лише на словах дещо розходиться з такою, що стала актуальною для нас, формулою: «Дозволено все, що не заборонено законом».
Новi уявлення про подш влади одержали систематичне розроблення в творчосп Ш. Монтеск'е. Розрiзняючи в кожиiй державi три роди влади — законодавчу, виконавчу та судову, вiн зазначав, що для запобтання зловжи-ванням владою необхвдним е такий порядок речей, при якому рiзнi гшки влади могли б взаемно стримувати одна одну. Подiл i взаемне стримування влади е, за Монтеск'е, головною умовою забезпечення поттично! свободи в !! ставленнi до державного устрою.
1де! Локка i Монтеск'е справили полггачний вплив не тшьки на наступи теоретичнi уявлення про правову державнiсть, а й на ранньобуржуазне кон -ституцiйне законодавство, державну полiтику. Цей вплив виявився, наприклад, у Конституцi! США 1787 р. Вона майже втiлюе шею правово! держави на американському континента Автор «Декларацi!' незалежиостi США» Т. Джеф-ферсон критикуе монархiчну форму правлшня з позицi! теорi!' суспшьного договору i нев1дчужуваних, непорушних прав людини та вшстоюе принцип народного суверенитету. В Декларацi! незалежиостi проголошено, що iснують невiдчужуванi права людини, для забезпечення яких створюеться держава.
Але серед прихильнишв правово! держави е таю, що входять iз пов'язаиостi держави позитивним законом, прийнятим у нiй. Так, Ж. Ж. Руссо писав, що
закон приймаеться сувереном (народом), уряд — тшьки слуга i виконавець закону.
1з фiлософським обгрунтуванням теори правово! держави виступив I. Кант, який багаторазово вказував на необхвдшсть для держави спиратися на право, суворо узгоджувати сво! дi! з правом, постшно орiентуватися на право. Цен-тральне мiсце в теори Канта посщае людина, особистiсть. Найважлившим принципом публiчного права фiлософ вважав прерогативу народу вимагати свое! учасл у встановленнi правопорядку шляхом прийняття конституцi!, яка виражае його волю. Верховенство народу зумовлюе свободу, рiвнiсть i неза-лежнiсть усiх громадян у державi, яка виступае «об'еднанням велико1 шль-костi людей, як пiдкоренi правовим законам, де дiе принцип, згiдно з яким законодавець не може вирiшити вiдносно себе те, що народ не може вирши-ти ввдносно самого себе» [2, с. 399]. Якщо держава вщхиляеться ввд цього принципу, ввд додержання прав i свобод i не забезпечуе охорону законiв, то вона ризикуе загубити повагу i довiру сво!х громадян, спонукае !х зайняти ввдносно себе позицп вiдчуженостi [2, с. 402]. Там, де держава дiе на основi конституцшного права, вiдповiдае загальнiй волi народу, там держава право-ва, там не може бути обмеження прав громадян i особисто! свободи, совгсп, думки, господарсько! дiяльностi. У правовш державi громадянин повинен володiти пею самою можливiстю примушувати тих, що володарюють, до точного виконання закону, яку мае володар щодо громадянина. Правову орга-тзащю Кант, як i Локк, пов'язував iз подшом влади на законодавчу, виконав-чу — урядову i судову, що здшснюе суд присяжних, яких обирае народ [2, с. 399]. Фшософська концепщя Канта справила важливий вплив на по-дальший розвиток полгтико-правово! думки i практикум державно-правового будування цивiлiзованого суспiльства [3, с. 251].
Держава, зпдно з Гегелем, теж е право, а саме — конкретне право, бо воно включае визнання «всiх iнших прав особистосп, сiм'! i суспшьства». Зводячи державу в абсолют, який сто!ть над особою i суспiльством, Гегель доводив, що так1 держави передують розвитку громадянського суспiльства. У цьому твер-дженнi Маркс убачав головний крок гегелiвсько! концепцл держави, оск1льки в реальному житп суспiльство виникае рашше за державу, а остання е його продуктом i результатом розвитку. «Держава — це найбшьш досконала оргаш-зацiя сусшльного життя, в якому все будуеться на правовш основ^ що становить царство реального життя». Цшнють поглядiв Гегеля на державу полягае у тому, що примусова, насильницька функцiя в нш вiдiграе не настiльки важливу роль. У цшому всю його концепщю правово! держави прямо й однозначно спрямо-вано проти свавiлля, безправ'я i взагалi всiх неправових форм застосування сили з боку приватних осiб, полiтичних об'еднань i державно! влади.
Шд впливом iдей Гегеля у Шмеччиш сформувався представницький на-прям, серед прихильникiв якого були Р. фон Моль, В. Велькер, Р. Гнейст.
Концепцп правово! держави додержувалися й прибiчники юридичного позитивiзму. Саме представник цього напряму Р. фон Моль здшснив перший бiльш-менш груитовний аиал1з правово! держави в 1832 р. , назвавши и вищим принципом свободу громадян. Аби досягти втшення зазначеного принципу, необхiдна пов'язанiсть держави правом [3, с. 251].
Еллшек, представник того самого напряму, писав про самообмеження держави правом, а суб'ективт права громадян представляв як захищеи штереси.
Велике значения для вдосконалення теорп правово! держави мають пращ впчизняних авторiв. Головну увагу в них придiлено не пльки основним рисам i ознакам правово! держави, а й найб№ш важливим умовам !х формуваиня. Заради справедливостi зазначимо, що вiтчизнянi автори концепцш правово! держави у тому вигляд^ як вона склалася i пропагувалася на сучасному Заход^ часто-густо розглядали лише в критичному плаш. Це було правильно й щлком виправдано, коли малися на увазi тiльки !! сутнiсть, сощальний змiст i призначення в кожному конкретному вторичному перiодi i стосовно до кожного конкретного пануючого прошарку або класу. Адже не е таемницею, наприклад, те, що ввдносно будь-яких сучасних захвдних держав i тих, хто мае владу, цю концепцш закликано iдеалiзувати, показати !х зв'язанiсть чинним правом, уявити будь-яку захвдну державу у виглядi якогось представника i за-хисника вйх без вииятку прошаркав суспiльства, вщданого сторожа «загаль-но!» справедливостi, законносп i правопорядку, яким вона, як показуе життя, е далеко не завжди [4, с. 369]
Однак в однозначному критичному пiдходi до теорп правово! держави малися й натягування. Недолши такого бачения полягали насамперед в тому, що при оцшюванш дано! концепцп не враховувався факт створення i засто-сування !! iнакше, як у виглядi пол1тичного й iдеологiчного засобу протистав-лення i боротьби з абсолютистскими та iншими, подiбними !м режимами, i дiяльностi наддержавних об'еднань. Не розглядалися так1 загальнолюдськi цiнностi, як принципи i iде!, що стосуються невщ'емних прав i свобод грома-дянина, прiоритет i «торжество закону» в умовах демократичного державного i суспшьного устрою, соцiальна справедливють i непорушнiсть законностi та правопорядку в умовах правово! держави [4, с. 370].
Йдеться також про вде! суверенносп народу як джерела влади, гарашуваи-ия його прав i свобод, шдлеглосп держави суспшьству тощо. Маркс i Енгельс тдтримали i розвинули далi iдею Гегеля про розмежування громадянського суспiльства i держави. Вони показали, що саме громадянське суспiльство ста-новить першооснову будiвлi людського гуртожитку, а життед1яльшсть грома-дянських об'еднаиь е головною рушшною силою iсторичного прогресу, або, досл1вно, «iстинне вогнище й арена вйе! iсторi!». Маркс розглядав державу i право, виходячи з ввдкрито!, або класово!, теорi! суспiльного розвитку. Слад згадати його слова: «Свобода полягае у тому, аби перетворити державу iз органу, який сто!ть над суспшьством, на орган, який цьому суспiльству повнiстю
шдкоряеться; та i в наш час бшьша чи менша свобода державних форм визна-чаеться тим, якою мiрою вони обмежують "свободу держави"» [2, с. 557].
Демократизац1я полiтичного режиму, розпад СРСР, здобуття Укра!ною неза-лежносп сприяли тому, що поняття правово! держави вже декшька рок1в мiцно увшшло в теорш i практику сучасного укра!нського конституцiоналiзму.
Стшких традицiй правова держава Укра!на не набула, однак щея правово! держави у теори держави i права та конституцшному правi Укра!ни мае досить глибоке коршня i тому на початку 90-х рошв ХХ ст. так швидко була виро-джена в укра!нськш юридичнiй науцi, а !! термiнологiчно понятiйний рiд значно поповнився за рахунок досить широкого використання вiдповiдних апробованих дефiнiцiй [1, с. 3].
1де! правово! держави одностайно були сприйняп й iнтерпретованi ввд-повiдно до сучасного розумiния вченими-юристами — розробниками Кон -ституци Укра!ни 1996 р. [1, с. 5].
Висновки. В Укра!ш ввдсутш традицi! правово! держави, проте проголо-шения !! такою, розвиток парламентаризму, ознаки цивiлiзованого формуваи-ня влади, змiцнення незалежностi правосуддя i водночас складш та супе-речливi тенденци у стаиовленнi Укра!нсько! держави змщнили впевненiсть у необхiдностi цього дослвдження, аби сприяти неодмiннiй реалiзацi! в Укра-!нi як справдi европейськш державi однiе! з найпривабливiших протягом столиъ вде! правово! науки.
Нова Конститущя Укра!ни започатковуе, без сумшву, новий i важливий етап розвитку вчень про правову державу в Укра!ш
Л1ТЕРАТУРА
1. Заець О. П. Правова держава в контекст! новпнього укра!нського досвiду / О. П. Заець. — К. : Парламент. вид-во, 1999. — 248 с.
2. 1сторш вчень про право i державу : хрестоматш для юрид. вузш i фак-т1в / уклад., заг. ред. проф., д-р ют. иаук Г. Г. Демиденка. — 2-ге вид., допов. та змш. — Х. : Легас, 2002. — 928 с.
3. Скрипнюк О. В. 1дея сощально! справедливостi в контекста теори правово! держави / О. В. Скрипиюк // Вюн. Акад. прав. иаук Укра!ни. — 2005. — № 2(25).
4. Скрипиюк О. В. Сощальна правова держава в Укра!ш: проблеми теори i практики : моиографiя / О. В. Скрипиюк. — К. , 2000. — 168 с.
5. Арои Р. Демократия и тоталитаризм : пер. с фраиц. / Р. Арои. — М. : Текст, 1993. — 437 с.
6. Гринюк Р. Ф. 1дея правово! держави: теоретико-правова модель i практика реаль зацй / Р. Ф. Грииюк. — К. : Вид. дiм «1и Юре», 2004. — 388 с.
7. Максимов С. I. Правове суспшьство як регулятивна щея реформуваиия посттота-лiтариоl правово! системи / С. I. Максимов // Проблеми влади i права в умовах посттоталгтариих траисформацгй: мiждисциплiнариий аиалiз ; за заг. ред. М. I. Панова, О. Г. Данильяиа. — Х. : Право, 2007. — С. 15-22.
8. Цимбалюк М. Громадяиське суспшьство як фактор утверджеиня демократично! правосввдомосп / М. Цимбалюк // Право Ука!ни. — 2007. — № 11. — С. 21-25.
КОНЦЕПЦИИ ПРАВОВОГО ГОСУДАРСТВА В ИСТОРИИ ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВОЙ МЫСЛИ
Мануйлов Е. Н., Жданенко С. Б.
Рассмотрены концепции возникновения и развития правового государства в истории философской мысли. Сделан вывод о том, что в Украине возрастает уверенность в необходимости этого исследования и реализации данной концепции на практике. Конституция Украины обеспечивает новый этап развития учения о правовом государстве в Украине.
Ключевые слова: государство, право, закон, правовое государство, концепции правового государства.
CONCEPTIONS OF CONSTITUTIONAL STATE IN THE HISTORY OF PHILOSOPHIC AND LEGAL IDEAS
Manuylov E. M. , Zhdanenko S. B.
The article considers the conceptions of origin and development of constitutional state in the history of philosophical thinking. The author concludes that the certainty about the necessity of this research is being changed in Ukraine as well as in the realization of this conception in practice. The constitution of Ukraine assures a new stage in developing the doctrine of constitutional state in Ukraine.
Key words: state, right, law, constitutional state, conceptions of constitutional state.
УДК 1:316.3
КолестковМ. П., кандидат фшософських наук, доцент
СВОБОДА ОСОБИСТОСТ1 В ПРОЦЕС1 II СОЩАЛВАЦП
У статтi зроблена спроба з 'еднати психологт особистостi, сощальну психологт та фтософт при аналiзi взаемозв 'язку сощальних та iндивiдуальних факторiв у про-цеа соцiалiзацií. У статтi наголошуеться на певному значент ттерсуб 'ектног пара-дигми у до^дженш моделi соцiалiзацií особистостi як моделi реалiзацií свободи.
Ключовi слова: свобода, особисткть, соцiалiзацiя, глобалiзацiя.
Актуальтсть проблеми. Актуальшсть дослвдження проблеми сощаль зацп особистосп як вшьного та активного суб'екта сощальних перетворень зумовлюеться перш за все затребувашстю знань про закономiрностi форму -вання людини нового типу ввдповщно до радикальних змш системи сощальних щнностей. Оскшьки в кризовi перюди розвитку суспшьства системи
122
© Колеснков М. П., 2010
