CC BY
69
ГЛОБАЛИЗАЦИЯ КАК ИСТОЧНИК КОНФЛИКТОВ
Маркозова Е. А.
Рассмотрены сущность и последствия процесса глобализации во всех сферах жизнедеятельности общества. Показано, что глобализация, обладая определенными позитивными моментами, в конечном счете приводит к возрастанию социально-политической напряженности в мире, является источником конфликтов. Доказано, что преодолеть негативные последствия и многочисленные риски, которые сопровождают процессы глобализации, можно только на основе разработки и внедрения межгосударственными организациями политики, направленной на переструктурирование международных отношений, что может смягчить эти отношения, а также воспитанием культуры толерантности.
Ключевые слова: общество, интеграция, глобализация, конфликт, согласие, толерантность.
GLOBALIZATION AS A SOURCE OF CONFLICT Markozova E. A.
The article deals with the nature and consequences of globalization in all spheres of society. Globalization has some positive moments, ultimately leads to increase social and political tension in the world and it is a source of conflict. The author argues that to overcome the negative consequences and the numerous risks that accompany the process of globalization may be can only through the development and implementation of intergovernmental organizations, of policy aimed to overstructure the international relations, which can soft these conflicts, and education of tolerance.
Key words: Community integration, globalization, conflict, consensus and tolerance.
УДК 340.12:342.7
Д. О. Селютт, здобувач
УН1ВЕРСАЛ1ЗМ I КУЛЬТУРНИЙ РЕЛЯТИВ1ЗМ У КОНТЕКСТ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЩДСТАВ ПРАВ ЛЮДИНИ
Проаналгзовано розвиток ушверсалгстсько! та культурно-релятивгстсько! доктрин прав людини в ¡стори полтичноI думки. Особливу увагу придыено компаративному аналгзу вчень Гоббса г Гроця щодо ушверсальностг г релятивностг прав людини, принцитв взаемоди держави та гндивгдгв, сформульованих Стнозою, уш-версалгстсько! лгберально! доктрини прав людини Локка, где1 тдивгдуальних прав г свобод, розвинуто! у вченнях Монтеск'е та Канта, где1 про автономну г выьну особу Гегеля.
© Селюпн Д. О., 2010
199
Ключовi слова: права людини, унiверсалiзм, культурний релятивiзм, держава, автономна особа, природне право, позитивш i негативш права (свободи).
Актуальтсть проблеми. Сучасна доктрина прав людини безумовно потребуе докладного обгрунтування не тшьки виходячи з протистояння су-часних ушверсалютських i культурно-релятивютських концепцш, а й кореля-ци цих концепцiй з юторичними вiхами розвитку сучасних концепцш прав. Сучасна доктрина мiжнародного права е у принцип унiверсальною i часто використовуе риторику унiверсалiстських природно-правових теорiй, що ви-никли задовго до створення м1жнародних механiзмiв захисту прав людини. З другого боку, тривае суперечка антропологiв про юторичне iснування сус-пiльств, де права людини не дотримувалися навiть у мшмальному розумiннi цього слова. Спроби простого перенесення унiверсалiстськоl природно-правово! доктрини на сучасну мову права, на жаль, часто натрапляють на сощальш явища, як1 беруть початок у стародавшх традицiях, але продовжують iснувати i в сучасному свт.
Очевидно, що природне право, яке почало тлумачитися сто!ками (i навпъ ранiше), у старогрецькому розумiннi розумного начала природи у Гераклiта та штерпретацш демократичних законiв у працях Перiкла i Демосфена, значною мiрою не вщповвдало сучасному розумiнню ушверсальних прав людини i штер-претаци природно-правово! концепци. Аж до виникнення природно-правових теорiй Гроцiя, Спiнози, Гоббса та Локка говорити про ввдповвдшсть сучасного розумiння термiна «ушверсальш права людини» i природного права багато в чому не доводиться. До початку Нового Часу, незважаючи на концепци юну-вання iндивiда як морального суб'екта, теза природно-правових теорш про ввдповвдшсть загального в суспшьсга загальному в природi у вах сво!х iнтер-претацiях фактично усереднювала концепцil природних прав до прав сустль-ства, або по крайнш мiрi до прав, нерозривно пов'язаних з якоюсь спiльнотою. Лише з наближенням до розумiння прав людини як ушверсальних (у справж-ньому розумiннi цього слова, адже в рабовласницьких суспiльствах визначення загального насправдi не включало рабiв) i у той же час шдиввдуальних прав i з виникненням iдей, що чтко окреслюють можливостi створення м1жнародного права, можна говорити про початок шляху до сучасного розумшня ушверса-лiстськоl та культурно-релятивiстськоl доктрин прав людини.
Почати аналiз унiверсалiстськоl та культурно-релятивютсько! доктрин прав людини в ютори полiтичноl думки сл1д, на наш погляд, з компаративного аналiзу вчень Томаса Гоббса i Гуго Грощя. У фiлософсько-правових теорiях цих двох впливових мислителiв Нового Часу вперше в iсторil правових вчень можна вщзначити риси дискусш про унiверсальнiсть i релятивнiсть прав людини.
Щ тенденцil найяскравiше були представлеш в хронологiчно другiй (ввдносно вчення Гоббса) концепцil Гроцiя, який вже в XVII ст. створив теорш,
парадоксально вщмшну ввд iнших природно-правових теорiй того часу. Цю концепцш в сучасних термiнах можна назвати глобальною iндивiдуалiзащею права. З точки зору Гроцiя, виражено! в його головнiй роботi «Про право вшни i миру» [1], саме державне право кра!н, засноване на римському правi, може i повинно стати основою мiжнародного права, де кра!на-агресор каратиметь-ся свiтовою спiльнотою держав, так само як i злочинець в окремо взятш державi. При цьому однieю з найважливiших основ потенцшного втручання у внутрiшнi справи шшо! держави буде захист пвдданих чужо! держави, що розглядаеться Грощем перш за все як захист !х основних прав (шд основним правом Гроцш услад за Гоббсом розумiе перш за все право на життя).
Далi логiка концепцп Гроц1я, на вiдмiну ввд Гоббса, приводила до розу-мiння того, що юнуе якась автономна политика громадянського суспiльства, яке розумiеться в цьому контекст як частина загально! сощально! системи, засновано! на суспшьному договорi. У цьому сенсi Гроцш передбачав появу унiверсалiзму як доктрини, що наполягае на загальностi прав людини i меха-нiзмiв !х захисту. Ця полпика, за Грощем, повинна бути заснована на прин-ципi политично! справедливостi, який, у свою чергу, супроводжуеться принципом корисл або доцiльностi. У цьому сена в суспiльствi незмiнно виникае питання про спiввiдношення права i сили, яке в концепцп Грощя зводиться до спiввiдношення природного права i права волевстановленого. Саме знай-дене Гроцiем спiввiдношення монополп держави на використання сили i прямий захист державою прав шдданих i дозволяе назвати 1де! Гроця першою систематизованою унiверсальною концепцiею прав людини в полиищ Гроцiй, на ввдшну в1д Гоббса, вважав, що сила е засобом практично! реалiзацi! по-ложень природного права (яке iз сучасно! точки зору може бути назване унь версальним природним правом) як у рамках внутршньодержавно! политики, так i в зовнiшнiй полгтищ кра!н.
З точки зору Грощя, люди примушуються силою до дотримання справед-ливостi, але тiльки в тому раз^ якщо дотримання цього принципу сприяе здiй-сненню права на практищ Поеднання природного i волевстановленого права в1ддзеркалюеться в держаи, яка е якимось «довершеним союзом вшьних людей, укладеним заради дотримання права i загально! користi» [1, с. 74].
Теор1я Гроцiя в щлому пiдкреслюе нове розумiння прав, iндивiдуалiзу-ючись i навiть декшька персонiфiкуючи право та фактично пропонуючи рамки для створення мiжнародного права як необхвдного елементу унiверса-лютсько! концепцi! прав i свобод людини, яка обгрунтовуе затвердження правових начал i ефективнi способи досягнення миру.
1ншою важливою вiхою в розвитку помiрного культурного релятивiзму стала теорiя Бенедикта Спiнози. На його думку, природне право забороняе тiльки те, чого шхто не бажае або чого шхто не може зробити. У цьому сена природний стан в уявленш Спiнози схожий на «вшну всiх проти всiх» Гоббса.
У цш вшш сили i права кожен прагне до самозбереження, але в природному сташ про самозбереження не йдеться. Досягти безпечно! меж! можна тiльки при переход! до стану громадянського суспшьства (цей термш вживаеться Стнозою у ввдмшному в!д сучасних штерпретацш стил!), яке було б узгодже-не з правом кожного. У громадянському сусшльст людина одержуе ту свободу, яка не дана !й у природному стан!. Таким чином, «метою держави на-справд! е свобода» [2, с. 302], i головним чином свобода !ндивщуальна.
Як етап на шляху сучасного розумшня прав людини важливий також анал!з принцитв взаемодп держави та щдивщв, проведений Стнозою бага-то в чому з метою актуал!зацп позитивних ! негативних прав (свобод). До пом!рних релятивюпв Сшнозу можна ввднести ! в контекст! його принципу взаемоди !ндивща ! держави. Цей принцип полягае в тому, що межа влади в И вщносинах з громадянами обумовлена власною природою держави (тим самим тут даеться якийсь прообраз принципу громадянства як гарантп прав людини). До права держави, за Стнозою, не належить все те, до виконання чого шхто не може бути примушений. Тут ч!тко простежуеться нове розумшня негативно! свободи, тобто свободи ввд свавшля держави вщносно шдиввда, проте шдиввд ! реал!зашя його прав ! свобод все одно залишаються в рамках держави. Держава, хай ! недосконала, все одно важлива для реал!заци прав, ! в цьому сенс! Стноза передбачае появу культурного релятив!зму як сучасно! штерпретаци прав людини в прав! ! поттищ.
Дещо шзшше, наприкшщ XVII ст., з'явилася бшьш розгорнена, н!ж у Гоббса, Грощя та Сшнози, теор!я прав людини. У «Трактат! про державне правлшня» Джон Локк формулюе три основних неввдчужуваних природжених права людини, як! щдиыди повинш визнавати один за одним в «природному стан!» ! як! попм гарантуються самою державою: це право на життя, свободу ! власшсть (lives, liberties and estates). Ц три права утворюють конституцшний базис правового порядку ! законодавства з духом свободи. Локк писав: «Метою закону е не обмеження, а збереження ! розширення свободи. Вона являе собою свободу людини розташовувати ! розпоряджатися як завгодно своею особою, сво!ми д!ями ! ваею своею власшстю» [3, с. 269].
Локка часто називають одним !з основоположнишв ушверсалютсько! л!берально! доктрини прав людини ! засновником сучасно! теорп природних прав людини. У цьому контекст!, звичайно, слщ згадати ! про те, що Локк, кажучи про непорушшсть прав на приватну власшсть, шчого не говорив про право на володшня рабами. Адже, за Локком, порушенням права на життя е вже всяке закабалення !ндив!да, всяке насильницьке привласнення його про-дуктивних зд!бностей, тобто не пльки вбивство як таке, а й рабство.
Три основних права Локка стали пвдгрунтям для бшьш диференцшова-них ушверсалштських штерпретацш прав людини. Для анал!зу доктрини Локка важливо розумгги й те, що основш права людини вперше були представлен! у вигляд! взаемозалежно! елементарно! системи, де одна норма
з необхщшстю вщповщае iншiй. На B^MiHy вiд cboïx попередникiв Локк ÎM^^Krao наполягав на тому, що право на вшьне розпорядження власшстю мае виступати при цьому як пвдсумкове, результуюче право, а право на свободу i життя - як передумова.
У своему радикальшшому розyмiннi yнiверсалiзм i iндивiдyалiзм у доктринi прав i свобод були представлеш у вченнях французьких просвпите-лiв, як1 припускали, що права щдивщв прiоритетнi над правами сшвтовариств як в уявному природному сташ, так i в громадянському сyспiльствi, джерелом якого е також iндивiди. Метою сyспiльного договору тут е й цшносп, перш за все права людини, що юнують у тих штерпреташях, на яш згоднi iндивiди, що дшть у цьому аспекп не тiльки рацюнально, а й, що бiльш важливо, автономно. Саме цi частини теорп прав людини й були представлеш як основа заперечення (аж до фiзичного знищення) «традицшних» влад. Розум нацiï виник не з хаосу, а був змшений, i новий порядок речей було передбачено новим порядком думок [4].
Безумовно, iндивiдyалiзм прав людини був нав1яний идеями Вольтера i Шарля Монтеск'е. Саме Монтеск'е першим чтко визначив принципи ушвер-сальних прав i свобод. У природному сташ, коли пануе вседозволешсть, свобо-ди, рiвностi i справедливостi не iснyе, i цим твердженням Монтеск'е повторюе традишю, закладену ще Гоббсом. Проте, за Монтеск'е, полггичш права на ввд-мiнy ввд природних i навиь договiрних виявляються i тим бшьше реалiзyються тiльки через конкретне i реальне законодавство, яке повинне дiяти на основi ушверсальних принципiв. У цьому контекст Монтеск'е також е не тшьки одним з основоположников природно-правовоï концепцiï, а й рiвною мiрою засновни-ком легалютсько1', або юридично-позитивютсько1', доктрини прав людини.
Монтеск'е також чико доводив, що найефектившше закони працюють при подiлi влад. На його думку, пльки при дотриманш принципiв подiлy влад можуть iснyвати yнiверсальнi полiтичнi права i свободи. Ввдносно громадя-нина подiбнi права i свободи виступають i як гаранпя забезпечення грома-дянських прав. Одним iз найважливiших прав громадянина Монтеск'е вважав право на безпеку, тим самим значно розширюючи поняття основного права на життя, що не зробили до нього Гоббс i Локк, яш не вдавалися в подробиш того, що просто порушенням права на життя е не тшьки смерть людини, а й загроза ïï безпеш та здоров'ю. Продовжуючи розвивати легалютську тенден-ц1ю, Монтеск'е наполягав на тому, що судова система i кримшальш закони повинш бути спрямоваш на презyмпцiю невинyватостi, оск1льки «якщо не захищена невиннiсть громадян, то не захищена й свобода» [5, с. 318].
У цьому ж контексп Монтеск'е характеризував свободу як те, що до-зволяе закон, а «якби громадянин мiг робити те, що цими законами забороня-еться, то у нього не було б свободи, осшльки те ж саме могли б робити й iншi громадяни» [5, с. 289]. Хоч i тут Монтеск'е в принциш не йде далеко ввд ш-
дивiдуалiзму природно-правово! концепци, вш у цьому сена вважае, що якщо прийнятi закони жодним чином не гарантують дотримання прав людини i громадянина, то свобода ця ильки правова, а не особиста. У цьому сена необ-хщно проводити таку полiтику i приймати так закони, яш гарантують i право-ву, i особисту свободу. Саме тому Монтеск'е надае такого великого значения под!лу влад, покликаних стримувати одна одну, перш за все для бшьшого за-безпечення прав i свобод людини.
1дея iндивiдуальних прав i свобод знайшла свое вщдзеркалення i була розвинена в роботах великого сучасника французьких просвiтителiв шмець-кого фiлософа 1ммануша Канта. Кр!м того, слш вщзначити i той факт, що саме з штерпретаци його концепци прав Гегелем i починаеться розвиток традицп юторичного розумшня прав людини. Кант, залишаючись у рамках ушверса-лютсько1 природно-правово! традицп, наполягае на тому, що е тшьки одне природне право, властиве кожнш людин через ïï належиiсть до людського роду, - це свобода [6, с. 139].
За Кантом, у принцип! без вiльноï вол! неможливе юнування шдивща. Вчинок в!льно1 вол! е незалежним вш зовшшшх дш i природних шстинкпв, як1 притаманн! людиш як емшричнш ютоп. Вшьна воля може встановлювати правила, яким можна буде слшувати без збитку для себе й шших. «Вчиняй тшьки зпдно з такою максимою, керуючись якою ти в той же час можеш по-бажати, щоб вона стала загальним законом». На думку Канта, все розумшня прав мае спиратися на шею автономност особи. Вшьна ж воля ще1 особи повинна бути настшьки здшснена, що вона зможе встановити соб! закони i жити за ними без жодного примушення [7, с. 260]. Мораль одержуе автоном-ний статус i стае передумовою для юнування ушверсального права.
1дея про автономну i в!льну особу в ïï зв'язку з правами як втшенням свободи вже в шшому ключ! була штерпретована Гегелем. Останнш, розвива-ючи ушверсалютську юторичну концепцш прав i свобод, у своему прагненш обгрунтувати юнування прав людини наполягае на можливосп подолати розрив м1ж шдивщом i державою через анал1з ступешв розвитку свободи, яю володшть своïм особливим правом. У цьому сенс! державний лад е не що-небудь сфабри-коване, а роботою ютори i свщомютю розумного. Гегель шдкреслюе, що юнуе небезпека того, що проголошена природно-правовою доктриною i практично шчим не обмежена !ндивщуальна свобода громадського порядку. Цей порядок, за Гегелем, повинен бути заснований на диференцшованш !ерархп закошв i права як такого. Погляди Гегеля на три ступеш розвитку права також можуть розглядатися в контекст! подолання iндивiдуалiстичноï природно-правовоï' доктрини прав людини. Моральшсть як вищий стушнь розвитку права проти-ставляеться свавшлю шдивша. Гегель не заперечуе прав людини на життя, свободу i приватну власшсть. 1з його точки зору саме щ права формують прин-ципи учасп людини в громадянському суспшьсга.
Iсторiя людства у Гегеля постае як iсторiя розвитку Духу. Свобода - це результат розвитку, шнцева мета його еволюцп. Свобода «вив№няеться» ввд его'зму i небезпечних пристрастей iндивiдiв на рiвнi об'ективування абсолютно!' вде'. Це ввдбуваеться в держав^ i на цьому рiвнi, за Гегелем, свобода може юнувати лише за умови iснyвання закошв. 1снування законiв i визначае ро-зyмнiсть держави. «Право е взагалi свобода як iдея» [8, с. 89], а «система права е царством здшснено! свободи» [8, с. 67].
Держава як втшення системи права стае i втшенням свободи, де при-ватш iнтереси переходять у ведения держави, тобто об'ективуються i в сена прав людини багато в чому yнiверсалiзyються. У цьому й полягае подальший розвиток прав людини. Проте Гегель у сво'й фшософи права не тшьки розви-нув yнiверсалiстськy концепцiю прав людини, а й створив концептуальну основу для доктрини основних прав людини як частини шституту громадян-ства i помiрного культурного релятивiзмy.
Ще до появи марксизму значний внесок у критику ушверсалютсько! природно-правово! доктрини зробив засновник yтилiтаризмy, англшський мислитель Джеремi Бентам. За Бентамом, прихильники природно-правово! доктрини просто зробили помилку у своему фiлософськомy метод^ поставивши придyманi принципи попереду насладив, тодi як у сферi прав оптимальним буде аналiз вщ часткового до загального. Припущення про yнiверсалiзм та природжений i природний характер прав i свобод е, за Бентамом, нонсенсом, i вдея природних прав е лише фiкцiею. Люди не народжеш вiльними i рiвними, а стають такими згодом. Позитивною ж свободою е максимiзацiя загально! корисп i кориснiсть як критерш оцiнки будь-яких явищ [9].
Отже, аналiзyючи концепцiï прав людини в юторичнш ретроспективi, можна дiйти висновку про те, що природно-правова доктрина ближче до ушверсалютсько! концепцп i, навпаки, вторична (за винятком, очевидно, марксизму) i класична легалютська ближче до культурно-релятивютських iнтерпретацiй. У принцит, кажучи про виникнення доктрини прав людини, можна вести мову про деякий збiг yнiверсалiзмy i природно-правово! концепций Проте при ретельшшому аналiзi iсторичноï концепцй' виникнення i шдстав прав людини видно, що тут немае прямо! кореляци i можна говорити про те, що «дихотомiя yнiверсалiзм-релятивiзм» не завжди дiе для теорiй прав людини в ютори фiлософсько-правовоï думки.
Л1ТЕРАТУРА
1. Гроций Г. О праве войны и мира: Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права / Г. Гроций.
- М. : Госюриздат, 1956. - 867 с.
2. Спиноза Б. Политический трактат / Б. Спиноза // Избр. произведения : в 2 т.
- М. : Госполитиздат, 1957. - Т. 2. - 472 с.
3. Локк Д. Избранные философские произведения : в 2 т. / Д. Локк. - М. : Изд-во соц.-экон. лит., 1960. - Т. 2. - 653 с.
4. Paine T. The Right of Man / Tomas Paine. - L. : Everyman Edition, 1969. -
345 р.
5. Монтескье Ш. О духе законов / Ш. Монтескье // Избр. произведения. - М. : Мысль, 1999. - 672 с.
6. Кант И. Метафизика нравов в двух частях / И. Кант ; пер. с нем., прим. С. Я. Шейнман-Топштейн и Ц. Г. Арзаканьяна. - М. : Мир кн. : Литература, 2007. -399 с.
7. Кант И. Основы метафизики нравственности / И. Кант. - СПб. : Наука, 2007. - 528 с.
8. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Г. В. Ф. Гегель ; пер. с нем. Б. Г. Столпне-ра. - М. : Мир кн. : Литература, 2007. - 462 с.
9. Бентам Д. Введение в основания нравственности и законодательства / Д. Бентам. - М. : РОССПЭН, 1998. - 415 с.
УНИВЕРСАЛИЗМ И КУЛЬТУРНЫЙ РЕЛЯТИВИЗМ В КОНТЕКСТЕ КОНЦЕПТУАЛЬНЫХ ОСНОВАНИЙ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА
Селютин Д. А.
Проанализировано развитие универсалистской и культурно-релятивистской доктрин прав человека в истории политической мысли. Особое внимание уделено компаративному анализу учений Гоббса и Гроция об универсальности и релятивности прав человека, принципов взаимодействия государства и индивидов, сформулированных Спинозой, универсалистской либеральной доктрины прав человека Локка, идеи индивидуальных прав и свобод, развитой в учениях Монтескье и И. Канта, идеи об автономной и свободной личности Гегеля.
Ключевые слова: права человека, универсализм, культурный релятивизм, государство, автономная личность, естественное право, позитивные и негативные права (свободы).
UNIVERSALISM AND CULTURAL RELATIVISM IN CONTEXT OF CONCEPTUAL BACKGROUNDS OF HUMAN RIGHTS
Selutin D. O.
The development of Universalistic and Cultural Relativist doctrines of human rights is analyzed in the context of history of political thought. Special focus is given to comparative analysis of teachings of Thomas Hobbes and Hugo Grotius on universalism and relativity of human rights; to principles of interaction between state and individuals formulated by Spinoza; to universalistic liberal doctrine of human rights by J. Locke; to the idea of individual rights and liberties developed by Montesquieu and Kant; and to the idea of autonomous and free person proposed by Hegel.
Key words: human rights, universalism, cultural relativism, state, autonomous person, natural law, positive and negative rights (liberties).
