УДК 340.12
Олена Чорнобай
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка", кандидат юридичних наук, доцент кафедри теори та фшософп права,
labau@i.ua
PER ARGUMENTUM В1Д САЛЛЮСТ1Я
© Чорнобай О., 2017
З'ясовано значення аргументативноТ практики вщомого полiтичного дiяча та iсторика Стародавнього Риму, застосованот ним у полемiчних творах, що порушували тогочасну актуальну полiтико-правову проблематику, для розвитку норм i категорш римського державного i публiчного права як форми i змкту вираження суспiльного iнтересу, для пщтвердження iмперативного методу регулювання сусшльних в1дносин з низкою властивих цьому праву ознак, що визначали його природу i сутшсть.
Ключовi слова: полггико-правова аргументацiя; Саллюстiй; римське публiчне право; полiтичний iдеал; Цезар; Цицерон; сенат; плебс.
Елена Чорнобай
PER ARGUMENTUM ОТ САЛЛЮСТИЯ
Выясняется значение аргументативной практики известного политического деятеля и историка Древнего Рима, примененной им в полемических произведениях, нарушали тогдашнюю актуальную политико-правовую проблематику, для развития норм и категорий римского государственного и публичного права как формы и содержания выражение общественного интереса, для подтверждения императивного метода регулирования общественных отношений с рядом присущих этому праву признаков, определяли его природу и сущность.
Ключевые слова: политико-правовая аргументащя; Саллюстий; римское публичное право; политический идеал; Цезарь; Цицерон; сенат; плебс.
Olena Chornobai
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Theory and Philosophy of Law
Ph.D., Assoc. Prof.
PER ARGUMENTUM FROM SALLUST
The value of the argumentative practice known politician and historian of ancient Rome, applied it in polemical writings, that violated then current legal and political issues, for the development of standards and categories of the Roman state and public law as a form of expression and content of public interest to confirm imperative method of social relations with a number of inherent features of this law, that determined its nature and essence.
Key words: political and legal arguments; Sallust; Roman public law; political ideal; Caesar; Cicero; senate; plebs.
Постановка проблеми. Як ушкальний втир людського iнтелектy як одне з найвищих досягнень цивiлiзацiï, римське право завдяки головним чином так званомy "Corpus iuris" iмператора Юстинiана, 6уло продуктом безперервного тисячолггнього розвитку своeрiдноï правово1' системи, яка формувалася, розвивалася й юнувала в умовах рiзних видiв Римсько1' державностi. Посiдаючи особливе мюце в iсторiï права i держави, цей феномен становить виняткову цшнють як невичерпна скарбниця досвщу в ушх сферах правотворення, як величезний рецептивний потенщал для вдосконалення нацюнальних правових систем i творення нового права Свропи. Вiдзначаючи це, слщ мати на yвазi, що продукування цього досвщу вщбувалося зусиллям не лише десятюв найвiдомiших римських юриспв, а й творчим доробком юториюв, пyблiцистiв, трибyнiв-ораторiв, якi вiдзначалися лшгвютичною багатограннiстю, рiзнобiчною культурою, здiбнiстю використовувати найпрецезiйнiшi докази для переконання опонента. У цьому контекст важливо нагадати, що трактат Цицерона "Про добiр аргумента" як тдручник з ораторського мистецтва, очевидно, мав певний вплив i на творчють його молодшого сучасника Саллюстiя, який вважавсяя полггичним референтом диктатора Цезаря. Вiдстоюючи свш "полiтичний iдеал" (а ним був могутнш повелитель), римський iсторик добирав argûmentum ab contrario i argûmentum ab oculus для того, щоб переконливо донести до адресата свою полггико-правову позищю. У цьому сенс його аргументативна практика викликае значний науковий iнтерес, адже висловленi ним погляди стосувалися суб'екпв пyблiчного права, а, отже, певною мiрою впливали на формування 1'х обов'язку дiяти у конкретних напрямках для досягнення riei' чи iншоï мети, зокрема, наприклад, для подолання тривало1' суспшьно-полггично1' кризи протягом III—I ст. до н. е. правлшня i пyблiчного правопорядку пiзньоï Римсько1' респyблiки.
Aнaлiз доcлiдження проблеми. Оскшьки Саллюстiй не належав до числа римських правниюв, хоч i щкавився юриспрyденцieю, про що свiдчить його обiзнанiсть з чинними нормами пyблiчного права, то його спадщина не була об'ектом дослщжень юридично1' науки. Вона привертала увагу, здебшьшого, юториюв, фiлософiв, полiтологiв, хоч i вони оминали таку важливу складову, як аргументативна майстернють цieï неоднозначно!' творчо1' особистостi, що видiлялася серед сво1'х сyчасникiв не лише талантом лггописця своeï доби, а й вмшням пристосовуватися до щейно-полiтичних обставин, рацюнально використовувати кон'юнктуру (conjunctura), тобто сукупнють умов, що складалися у тогочаснш внyтрiшнiй i зовнiшнiй полггищ Римськоï держави, на свою користь. Саме такий Саллюстiй постае з праць С. Утченка, В. Горенштейна, М. Покровського, С. Гвоздева. Ггалшський дослiдник М. Лентано, аналiзyючи два трактати давньоримського iсторика, наголошував на тому, що дiагноз кризи "в якш вже давно борсаеться Рим i якш навiть цезарiанська форма правлшня не може чинити ефективний отр" [1, с. 786], дуже точно поставив Саллюстш. З того його творчоï спадщини, що дшшло до сyчасностi, фахiвцi з проблем римського пyблiчного права довiдyються про те, за яких обставин формувалися, вдосконалювалися тi чи iншi його норми й принципи, а також мають можливють вщтворювати полiтико-правовy картину Стародавнього Риму саме toï пори, коли назрiвали новi епохальнi змши в його iсторичнiй долi. Очевидно таке значення цieï спадщини для юторп европейського цивiлiзацiï було тдставою для високоï ïï оцiнки в популярнш енциклопедiï (безпрецедентноï для видань такого типу); цитуемо мовою оригшалу: "В своих произведениях, отличающихся живостью изложения, прекрасно выписанными характерами героев и художественным мастерством рассказа, Саллюстий дал яркую картину упадка рим. общества, нравственного разложения нобилитета и неспособности сената управлять государством" [2, с. 529].
Метою цieï розвщки е з'ясування впливу аргyментативноï практики вщомого полггичного дiяча та юторика Стародавнього Риму Саллюспя, застосовyваноï ним у полемiчних творах, присвячених актуальнш державотворчiй проблематицi свого часу, на формування низки норм i категори римського державного i пyблiчного права.
Виклад основного мaтерiaлу. У свош творчостi Гай Саллюстiй Крюп (86-35 р. до н.е.), як i талановш! його сучасники, очевидно, керувався принципом "Argumenta ponolezantuz, non
numezantuz" (сила аргумента не в !х кiлькостi, а у Bar0M0CTÍ) [3, с. 444]. Виходець Í3 провшцшно! заможно! родини, яка мала власний будинок у Риш, bíh отримав добру освггу, i завдяки сво!м здiбностям до красномовства досить швидко увiйшов у коло авторитетних лiтераторiв; а коли був залучений до державно! дiяльностi, то, як згодом зiзнавався, пережив чимало труднощiв i розчарувань, бо зггкнувся з падшням моралi й поголовною корупцieю тодшнього суспiльства.
Першим полiтичним виступом Саллюспя вважаеться iнвектива проти Марка Тулля Цицерона, написана й, очевидно, оприлюднена в 54 р. до н.е. Коротко про етимолопю термiна, а також його лексичне тлумачення. Отже, "1нвектива [лат. invective (ozatio) - лайлива (мова)] - книж. - рiзкий виступ проти кого-небудь, чого-небудь, образлива мова" [4, с. 260]. Грунтовшше трактування цього термiна подае авторитетний фахiвець з сучасно! лшгвютики: "1нвектива (лат. Invektiva вiд invehi -кидатися, нападати, атакувати i invectiveoratio - лайлива промова) - творчий прийом, що полягае в гостро-сатиричному викритп певних осiб чи сощальних явищ, вiдомий ще з антично! доби..." Мовно-стилiстичнi фiгури швективи наближенi до такого полемiчного жанру як памфлет, в якому особливу роль вщграе ретельний добiр аргумента для пщтвердження факта [4, с. 364].
За формою цей твiр являе собою тдготовлену для виступу в сенат промову, автор яко! мае на метi спростувати випади опонента. На думку В. Горенштейна, Саллюспю напевно не надали тако! можливостi, адже Цицерон займав досить високий пост консуляра, i колишнш квестор (один з римських ординарних магiстратiв), хоч i пригрiтий ласкою Цезаря, не мп рiвнятися за статусом з опонентом. Тому ця швектива наймовiрнiше поширювалася як памфлет (libellus), що нерiдко практи-кувалося як зашб iнформацiйно!' боротьби у полггичному середовищi Стародавнього Риму [6, с. 150].
Невеликий за обсягом твiр побудований у формi риторичних запитань. Такий стилютичний прийом, до реч^ широко використовували як ефективний зашб доказiв у судових промовах Стародавньо! Грецi!, i звiдти вш, певним чином видозмiнившись, засвоювався давньоримськими юристами, але найчастiше полiтиками, зокрема Цицероном, проти якого i спрямував цю швективу Саллюстiй, старанно добираючи факти про життедiяльнiсть опонента з метою вкрай негативно! характеристики його. Доршаючи йому за пристосуванство i тдлабузництво до владоможщв, за надмiрну чванливiсть i самохизування, за його "нестримне красномовство", Саллюстiй зазначав, що саме щ риси найвиразнiше виявилися у злюних корупцiйних дiяннях противника. Звертаючись до нього, вш наголошував: "... Ти найбiльше пишаешся тими ршеннями, що стосуються державних справ, як пiсля закiнчення консулату приймав разом з жшкою Теренцiею, коли у себе вдома ви виносили вироки за Плавщевими законами (юторики вважають, що йдеться про судовi процеси 62-59 рр. до н.е., але Цицерон не виступав на них як звинувач [7, с. 669]. - О.Ч.), i ти засуджував одних змовниюв на смерть, а шших карав грошовим штрафом, коли один будував для тебе тускульську, другий - помпейську садибу, третш купував будинок, а хто не мп шчого дати, тому загрожувало злюне звинувачення: вш, начебто, намагався облягати твш будинок або ж умишляв лихе проти сенату.". Емоцшно-експресивне акцентування на таких фактах передбачало не емпатда, а вираження недовiри, навггь настирливе глузування, що посилюеться наступними риторичними запитаннями: "Якщо мо! звинувачення неправдив^ вiдзвiтуй: яке майно ти отримав вщ батька, наскшьки примножив його, проводячи справи в сущ, на якi грошi придбав будинок, вибудував тускульську i помпейську садиби, на що потрiбнi були величезш витрати? Якщо ж ти це замовчуеш, то хто може засумшватися в тому, що щ багатства ти зiбрав, проливши кров ствгромадян i принiсши !м нещастя?" [7, с. 527].
Слушш мiркування про особливостi стилю i змютовного наповнення цього твору Саллюспя висловив вiдомий дослiдник Стародавнього Риму С. Утченко: "Подiбнi перебiльшення (йдеться про звинувачення полггичного i приватного характеру на адресу Цицерона. - О. Ч.), як належать до тих же каношв i прийомiв творення портретiв "зразкового злодiя" (або, навпаки, "зразкового героя") i характерш для риторичних вправ на задану тему. Тому у цьому випадку справдi не важливо, наскшьки "вигляд" Цицерона, накиданий в швектив^ близький до справжнього, як i не важливо i те, якою мiрою можна вважати справжньою саму швективу, тобто чи належить вона, як свщчить традищя, Саллюстiю, чи являе собою значно шзшшу вправу в риторичному красномовствГ' [8, с. 74]. Погоджуючись з щею авторитетною думкою, зазначимо, що для нас цей твiр щкавий
насамперед використанням у римськш полггико-правовш риторищ аргументативних чинникiв i прийомiв, що певним чином позначалося на процесах "формування деяких категорш римського державного права". До реч^ С. Утченко з цього приводу писав: "Подiбне уявлення вщображено насамперед у вщомш формулу яка мала офiцiйне державне значення: senätus popülus Römänus (сенат i римський народ. - О. Ч.). Застосування ще1 формули свщчить про те, що вона розумшася як вираз вищо1 iнстанцiï влади у державГ' [9, с. 102].
Звичайно ж, Цицерон не ми- не вщповюти на цi та iншi звинувачення, що принижували його честь i пднють. I видатний оратор це зробив, виступивши у сенат з iнвективою (за обсягом вона майже втричi перевищувала твiр Саллюстiя [див. 7, с. 616-622], та значно переконливша за змютовнютю аргументування), в якiй не лише пояснював i спростував висунутi опонентом закиди, а й сам використав переконливi факти аморальноï поведiнки, зловживань, казнокрадства i т.п. для розвшчування Саллюспя (а пiдстав було достатньо). Безперечно, швективний дискурс двох видатних дiячiв Стародавнього Риму становить певний науковий штерес, однак, оскiльки це виходить за межi предмета розгляду, то не вдаватимемось до змютовного аналiзу текстiв iнвектив, а лише зазначимо, що взаемовщносини 1'х авторiв дозволяють глибше осмислити суть полггико-правовоï iдеологiï доби падiння римсько1' рабовласницькоï республiки (I ст. до н. е), перюду, який вщомий iсторик С. Утченко, назвав "епохою Цицерона i Саллюстiя".
Оскiльки Саллюстш був апологетом могутносп Римськоï держави, а чинний римський державний устрш був для нього найбшьш придатний для збереження ще1" могутностi, то вш виклав полiтико-правову програму досягнення ще1" мети у двох листах до Гая Юлiя Цезаря (102-44 рр. до н. е.) про державш справи. За своею лггературною формою щ листи являють собою напутливе (повчальне) послання (buleutika, suasoria), якi вiдомi з часiв Платона та Сократа. Згщно з такими жанровими особливостями цих творiв автор вщповщним чином використовуе й аргументативш прийоми обгрунтування сво1'х напутнiх настанов щодо вирiшення нагальних державних проблем, зокрема подолання глибоко1' кризи мюта-полюа, невiдповiдностi полiсних iнститутiв i порядюв завданням управлiння величезною державою.
Створюючи картину iснуючого непривабливого, просякнутого згубними кризовими явищами правопорядку в державу Саллюстiй на конкретних прикладах доводить, що навггь найбiльш активнi у полггичному сенсi соцiальнi верстви - сенатори, посадники, мунщипальна аристократiя, мюький плебс здебiльшого залишалися на консервативних позищях, були прихильними до полюно1' системи цiнностей, прагнули зберегти свш привелiйований статус римських громадян. За таких умов, як усвщомлював юторик, перед Цезарем стало непросте завдання - об'еднати полггично значущi сощальш сили, змiцнити i юридично оформити свою владу. Щоб це вдалося реалiзувати, Саллюстiй, докладно викладаючи сво1' погляди на римське державне правлшня, радить своему адресатовi вже у ранньому (а це за нумеращею - другому) лисп звертати увагу на подш суспiльства на patres i plebs. Пояснюючи значення i змют цих термшв С. Утченко писав: "Patres, зосередженням яких е сенат, володiе summa auctoritas, а plebs володiе vis. В епоху процвггання Римсько1' держави, яка для Саллюспя спiвпадае з перiодом завершення боротьби станiв до III Пушчно1' вiйни (до зруйнування Карфагену) юнувала певна система полiтичноï рiвноваги: сенат з допомогою свое1' auctoritas стримував vis народу, причому шакше i не могло бути, бо "плебс, як тшо душ^ пiдкоряеться сенату i слщуе за його постановами" [9, с. 101].
Цими останшми словами зi згаданого послання Саллюспя учений резюмуе про аргументативне обгрунтування становлення полггичного щеалу давньоримського мислителя, який, за словами С. Утченка, вш "проню через усе свое життя" [9, с. 101]. Саме з цих позицш Саллюстiй тдходив у формулюваннi сво1'х настанов верховному правителю, добираючи вщповщш аргументи, щоб стимулювати його до проведення необхщних реформ. Вш, наприклад, радив: "I коли плебс (населення) буде оновлений, спрямовуй сво1' помисли насамперед на те, щоб шанувалися добрi звича1', щоб згода мiж старшими i новими громадянами змiцнювалася. Але вггчизш, громадянам, собi самому ти виявиш бшьшу доброчиннiсть, якщо знищиш або, по можливосп, зменшиш жадобу грошей. Ыакше нi приватнi, нi державш справи - ш пiд час миру, ш пiд час вшни - проводити неможливо" [7, с. 604]. А вщтак i висловлював аргументативш мiркування далi про реформу
сенату: "Так от сенат, гадаю, можна змщнити двома заходами: збшьшенням числа ceHaTopiB i введенням табличок для голосування: таблички будуть служити для збереження таемнищ - щоб сенатори дiяли бiльш незалежно" [7, с. 607].
Лише щ двi штенцп до пропонованих перетворень, якi мав би здшснити правитель, засвiдчують налаштовашсть аргументативних мiркувань автора на якомога доступшше i переконливiше "просування" i донесення до адресата викладено! в обох листах политично! програми, за якою слiд надавати перевагу диктатурi одного задля уникнення диктатури олпархп. I за спрямованiстю, i за духом ця програма цшком ствпадала з цiлями самого Цезаря. "З цiеï точки зору, - тдкреслюе Д. Дождев, представляючи обидва листи давньоримського юторика в антологiï свiтовоï правовоï думки, - Саллюстiй лише посилюе тi докази, якими керувався номшальний адресат його послань. Олiгархiя як породження жадiбностi, занепаду моральности уособлюе неправову справу в держава Вiра в умiлого i справедливого правителя, здатного приборкати безпорядки, персоналiзуеться в особi Цезаря i виявляеться продуктом жанру напучування" [10, с. 258-259]. I загалом, на думку Д. Дождева, значення цих послань "виходить за рамки заявленоï форми: це самостшш твори з питань фшософп права i держави" [10, с. 258].
Така досить висока ощнка випливае зокрема з того, що обидва листи вмщено (тдкреслимо це ще раз) в згаданш антологiï, де представлено зразки свгтово1' полiтико-правовоï думки. Очевидно, серйозною тдставою для цього була така послщовно iнтерпретована й аргументативно вiдстоювана парадигма тогочасного державорозумшня й державо бущвництва, на яку понад пiвстолiття тому вказував С. Утченко. "Таким чином, - писав вш, - полпичний щеал Саллюстiя базуеться на двочленнш основi: сенат+народ, причому правильний розподш мiж ними функцiй управлiння державою (у народу - vis, у сенату - auctoritas) забезпечуе процвпання ïï". Ця дiархiчна схема становить для нас особливий штерес, як едина, по суп, спроба вийти за межi загальноприйнятого у давнину уявлення, за яким "народ" (populus-civitas) був единим джерелом влади. У Саллюспя народ протиставляеться сенату, внаслщок чого виникае думка про рiзнi джерела влади. Але вона розвиваеться Саллюспем зовшм не в сторону висновку про народний суверенитет, а до проголошення якоюь державно1' системи, що базуеться на двох взаемо-доповнюючих один одного джерелах i ношях верховно1' влади в держава на сенатi i на комщях [9, с. 101-102]. Водночас залежний вщ полiтико-правовоï кон'юктури Саллюстiй, засуджуючи "цiлий соцiальний клас - сенаторську аристократ^, яка була нечисленна, але чшко укорiнилася у владi" [1, с. 788], прагнучи особисто прилучитися до римського нобiлiтету (а це в його становищi було майже безнадшним), вдався як i Цицерон до пошуку ефективного шляху подолання полпично1' кризи i масових кровопролить, який передбачав творення ново1' знат (virtus), тобто на заслугах перед державою, а ïï основу повинш становити "новi люди" [6, с. 161]. Ц iдеï розвивав i обгрунтовував Саллюстш у двох трактатах "Про змову Катилши" та "Югуртинська вiйна", в яких, використовуючи найдобiрнiшу аргументацiю, створив образи таких видатних дiячiв ("нових людей") - Цезаря, Катона Молодшого i Гай Марiя, дiяльнiсть яких вiдповiдала його полпико-правовим позицiям.
Висновки. Вiдстоюючи свш полiтичний iдеал, Саллюстiй, незважаючи на кон'юнктурну заангажованiсть, що було характерним для дiячiв його епохи, дотримувався у свош юторико-публiцистичнiй творчосп загальновизнаних принциiв свiтськоï римськоï юриспруденции зокрема таких як argumentum ad iudicium (доказ, розрахований на здоровий глузд), argumentum ad oculos (наочний доказ), argumentum ad rem (доказ за суттю справи) та ш. Прагнучи посилити свою аргументативну базу (особливо у розглянутш вище швектив^, автор навпъ не гребував argumentum invalidum (слабким, непереконливим доказом), видаючи його за argumentum legis (законний доказ). Отже, навпъ iз такого надто загального i певною мiрою поверхового аналiзу аргументативноï практики Саллюспя можемо стверджувати, що його творча палпра (маемо на увазi мовно-стилiстичнi засоби, добiр фактiв, ï^ осмислений виклад тощо), представлена досить широко у здшснених виданнях, на яю робляться посилання, заслуговуе значно глибшого дослiдження,
особливо з метою з'ясування И впливу на формування i розвиток норм та категорш римського публiчного права.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Лентано Mapio. Саллюстш : роздуми про кризу / Mapio Лентано // 1стор1я европейсъког цившзацп. Рим / nid ред. Умберто Еко; пер. з iтaл. - Харюв: Фолю, 2014. - С. 785-788. 2. Большая Советская Энциклопедия. - Т. 22 : Ременъ-Сафи. - 3-е изд. - М. : Советская энциклопедия, 1975. -628 с. 3. Шдопригора О. А. Римсъке право : тдручник / О.А. Шдопригора, С. О. Харитонов. - К. : Юртком 1нтер, 2003. - 512 с. 4. Новий словник тшомовних cniв: близъко 40000 cniв i словосполученъ / Л. I. Шевченко, О. I. Нта, О. I. Хом'як, А. А. Дем'янюк ; за ред. Л.1. Шевченко. -К.: Аpiй, 2008. - 672 с. 5. Загнтко А.П. Словник сучасног лiнгвiстики : поняття i термти : у 4 т. -Т. 1 / А.П. Загнтко. - Донецък: ДонНУ, 2012. - 402 с. 6. Горенштей В. Гай Саллюстий Крисп //Гай Саллюстий Крисп. Сичинения / пер., статъя и коммент. В. О. Горенштейна. - Москва: Наука, 1981. - С. 148-164. 7. Записки Юлия Цезаря / пер. и коммент. М. М. Покровского ; Гай Саллюстий Крисп. Сичинения / пер., статъя и коммент. В. О. Горенштейна. - Москва: Ладомир ; ООО "Фирма "Издателъство АСТ", 1999. - 750 с. 8. Утченко С. Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи / С. Л. Утченко. - Москва: Наука, 1969. - 324 с. 9. Утченко С. Л. Кризис и падение Римской республики / С. Л. Утченко. - Москва: Наука, 1965. - 288 с. 10. Антология мировой правовой мысли : в 5 т. - Т. 1. Античный мир и Восточные цивилизации / руководителъ научного проекта Г. Ю. Семигин. - Москва: Мыслъ, 1999. - 750 с.
REFERENCES
1. Lentano Mario. Sallyustiy : rozdumy pro kryzu [Sallust: reflections about crisis] / Lentano Mario // Istoriya yevropeys'koyi tsyvilizatsiyi. Rym / pid red. Umberto Eko; per. z ital. Kharkiv : Folio Publ, 2014. pp. 785-788. 2. Bol'shaja Sovetskaja Jenciklopedija [Great Soviet Encyclopedia]. 3-e izd. T. 22 : Remen'-Safi. Moskva : Sovetskaja jencyklopedija Publ, 1975. 628 p. 3. Pidokryhora O.A. Ryms'ke pravo [Roman law] : pidruchnyk / O. A. Pidokryhora, Ye. O. Kharytonov. Kiev : Yurinkom Inter Publ, 2003. 512 p. 4. Novyy slovnyk inshomovnykh sliv : blyz'ko 40000 sliv i slovospoluchen' [A new dictionary of foreign words: about 40000 words and phrases] / L. I. Shevchenko, O. I. Nika, O.I. Khom'yak, A. A. Dem'yanyuk ; za red. L. I. Shevchenko. Kiev : Ariy, 2008. 672 p. 5. Zahnitko A. P. Slovnyk suchasnoyi linhvistyky : ponyattya i terminy [Dictionary of modern linguistics: concepts and terms] : u 4 t. T. 1 / A.P. Zahnitko. Donets'k : DonNU Publ, 2012. 402 p. 6. Gorenshtej V. Gaj Salljustij Krisp [Gaj Sallust Crispus] // Gaj Salljustij Krisp. Sichinenija / perevod, stat'ja i kommentarij V. O. Gorenshtejna. -Moskva: Nauka Publ, 1981. pp. 148-164. 7. Zapiski Julija Cezarja [Notes of Julius Caesar] / perevod i kommentarij M.M. Pokrovskogo ; Gaj Salljustij Krisp. Sichinenija / perevod, stat'ja i kommentarij V. O. Gorenshtejna. Moskva : Madomir ; OOO "Firma "Izdatel'stvo AST" Publ, 1999. 750 p. 8. Utchenko S. L. Drevnij Rim. Sobytija. Ljudi. Idei [Ancient Rome. Developments. People. Ideas] / S. L. Utchenko. Moskva: Nauka Publ, 1969. 324 p. 9. Utchenko S. L. Krizis i padenie Rimskoj respubliki [Crisis and fall of the Roman Republic] / S.L. Utchenko. Moskva : Nauka Publ, 1965. 288 p. 10. Antologija mirovoj pravovoj mysli [Anthology of world legal thought] : v 5 t. T. 1. Antichnyj mir i Vostochnye civilizacii / rukopis' nauchnogo proekta G.Ju. Semigin. Moskva : Mysl'Publ, 1999. 750 p.
Дата надходження: 12.12.2016р.