CC BY
83
УДК 340.12
Олена Чорнобай
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка", кандидат юридичних наук, доцент кафедри теори та фшософп права labau@i.ua
ФЕНОМЕН ЦИЦЕРОНА: ТЕОР1Я I ПРАКТИКА РИТОРИЧНО1 АРГУМЕНТАЦП
© Чорнобай О., 2017
На 0CH0Bi ан^зу творчот спадщини видатного римського оратора, философа, полггичного дiяча, насамперед окремих його судових промов, з'ясовано особливост риторичноТ аргументацн, яку вш застосовував з метою доказування й переконування опонен^в у судових засщаннях, акцентовано на тому, що визначальш теоретичнi положення, спрямован1 на розвиток ораторського мистецтва, обгрунтоваш у трактатах Цицерона, побудованих на глибокому знанш й переосмисленш доробку мислителiв Античности водночас грунтувалися на узагальненнi власного практичного досвщу.
Ключовi слова: Цицерон; ораторське мистецтво; аргументащя; доказування; риторика; промова; трактат.
Елена Чорнобай
ФЕНОМЕН ЦИЦЕРОНА: ТЕОРИЯ И ПРАКТИКА РИТОРИЧЕСКОЙ АРГУМЕНТАЦИИ
На основе анализа творческого наследия выдающегося римского оратора, философа, политического деятеля, прежде всего отдельных его судебных речей, выяснены особенности применяемой им риторической аргументации с целью доказывания и убеждения оппонентов в судебных заседаниях, акцентировано на том, что определяющие теоретические положения, направленные на развитие ораторского искусства, обоснованные в трактатах Цицерона, построенных на глубоком знании и переосмыслении наследия мыслителей античности, в то же время базировались на обобщении собственного практического опыта.
Ключевые слова: Цицерон; ораторское искусство; аргументация; доказывание; риторика; речь; трактат.
Olena Chornobai
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Theory and Philosophy of Law
Ph. D., Assoc. Prof.
CICERO PHENOMENON: THEORY AND PRACTICE OF RHETORICAL ARGUMENTATION
Based on the analysis of creative heritage famous Roman orator, philosopher and politician, especially some of his judicial speeches found features applied his rhetorical
argument for the purpose of proving and convincing opponents in court proceedings, attention is focused on the fact that determining the theoretical provisions aimed at development of public speaking, justified in the treatises of Cicero, built on a deep knowledge of rethinking and revision thinkers of antiquity, while based on a synthesis of his own practically experience.
Key words: Cicero; public speaking; argument; proving; rhetoric; speech; treatise.
Постановка проблеми. 1сторико-полггична i фшософсько-правова спадщина античносп протягом багатьох втв постшно привертала, а особливо у наш час привертае увагу науковщв i громадськосп, зокрема, насамперед, з ие! причини, що на здобутках греко-римсько! культури основана сучасна захщна цившзащя. Загальновизнаним е той факт, що бшьшють сфер нишшнього буття звщти опосередковано започаткованi, особливо якщо йдеться про культуру, науку, зокрема юриспруденщю, та полiтику. В полггико-правовш сферi такi форми суспшьно! оргашзацп, як демократiя i республша, е джерелами практичного i теоретичного досвщу для сучасностi. У цьому контекст актуальними для вивчення е не лише приклади бущвництва на певних нормативно-правових засадах демократичного устрою у давньому свт, а й випадки занепаду та руйнування усталених полггичних систем. З цього погляду класичним прикладом е криза Римсько! республши -затяжний i драматичний процес, що розтягнувся практично на цше столггтя i являв собою окрему епоху давньоримсько! ютори. Цей процес позначився громадянськими вшнами, деформацiею полiтико-правових iнститутiв, соцiальними зрушеннями. Водночас це була епоха сильних та видатних особистостей, здатних не тшьки устшно протистояти величезнiй державi iз розба-лансованою соцiально-полiтичною системою, а й змусити цю державу тдкоритися !хшм iндивiдуально-публiчним iнтересам i прагненням. До таких особистостей належав Марк Туллш Цицерон (106-43 рр. до н. е.) - давньоримський полггичний дiяч i соцiальний мислитель, теоретик i практик права (блискучий адвокат), один iз найвидатнiших риторiв античностi, теоретик красномовства, зокрема юридичного ораторського мистецтва, за визнанням учених, своерiдний символ його досконалостi, яка характеризуеться не лише витонченютю форми, а й глибиною змiстового наповнення й переконливютю аргументацп.
Уже понад двi тисячi рокiв лiтературна спадщина Цицерона привертае увагу представниюв рiзних галузей гуманiтаристики. Не знижуеться штерес до не! й юристiв, насамперед тих, що дослщжують римське право, яке мае особливий культурний i юридичний статус, оскiльки визнано своерщним мiстком мiж античнiстю i сучаснютю, сприяе наповненню новими сенсами сучасних правових систем европейського типу. I яких би сфер сучасного правового простору не торкалися науковщ, багатьом з них иею чи шшою мiрою доводиться осмислено заглиблюватися у змют явищ римсько! правово! реальности для вiдтворення i репрезентаци яко! Цицерон зробив дуже багато.
Анашз дослiдження проблеми. Десятки поколiнь мислителiв i практикiв (а у свгговому наукознавствi ось уже понад двi тисячi рокiв iснуе, невпинно розвиваеться як окрема галузь знання цицеронознавство), визнаючи величезний вплив спадщини Цицерона на формування i поширення римсько! полггико-правово! та фшософсько! думки, спиралися на його досягнення, нерiдко безпосередньо вщштовхуючись вiд його iдей, положень чи визначень, творили римське державо- i правознавство. Один iз укладачiв фундаментально! антологi! свiтово! правово! думки Д. Дождев, пiдкреслюючи феномен Цицерона в ютори людсько! цивiлiзацi!, зазначае: "Високий авторитет автора, риторична майстернють, надзвичайно широкий науковий та юторичний свiтогляд, досвiд практичного полiтика, могутнш етичний заряд - усi щ якостi поставили вчення в особливе становище, назавжди пов'язавши його з iменем самого Цицерона, а не будь-якого окремого напрямку антично! фшософи i правознавства. Посилання на Цицерона в епоху тзньо! античностi i в середнi вiки вiдразу ж пов'язувало те чи шше положення з вищими досягненнями людського духу i думки, надаючи судженню авторитета загальнозначущосп" [1, с. 219].
Ще одну яскраву грань феноменальностi видатного римлянина тдкреслив iталiйський дослiдник його спадщини М. Лентано: "Цицерон - найвеличшший латинський оратор усiх чашв i його вiдмiнна лiнгвiстична багатограннють, рiзнобiчна культура, надзвичайна здiбнiсть змшювати
тон промови, - вщ iронп до пафосу, вщ агреси до блискучо! салонно! легкостi, - роблять з кожно! промови справжнiй шедевр, який майже завжди перевершуе сво! прямi юридичнi та полiтичнi цiлi. Але Цицерон е також теоретиком ораторсько! майстерносп як у полiтичнiй сфер^ так i в галузi правознавства, конкретний досвщ та iнтелектуальнi роздуми йдуть плiч-о-плiч однаковими кроками та тдтримують один одного" [2, с. 779].
Цю високу оцiнку подшяють укра!нсью науковцi: "Усе найкраще з того, що римське ораторське мистецтво запозичило вщ грекiв i чого досягло воно у своему розвитковi на римському грунту втiлив у собi Марк Туллiй Цицерон, лише залишив про себе пам'ять у вшах як один iз найвидатшших ораторiв i теоретикiв ораторського мистецтва, як чудовий ерудит i просвгштель Давнього Риму, чия багатогранна лггературна спадщина була помiтною у поступальному розвитковi свггово! культури. Жодна особистють у новий час не досягла такого визнання, щоб 11 iм'ям називали окремий лiтературний перюд..." [3, с. 51]. Можна процитувати ще десятки подiбних висловлювань, автори яких вщдають належне Цицерону як видатному дiячевi в ютори свггово! культури, всебiчно аналiзуючи його творчу спадщину. Однак визнаемо слушним таке зауваження одного з авторитетних дослщниюв Давнього Риму М. Грабар-Пассека: "Не минае року, який би не вню свого внеску в неосяжну лггературу про Цицерона; кшьюсть книг i статей про нього досягае кшькох сотень (щ слова опублiковано ще на початку 60-х роюв. ХХ ст. - О. Ч.), i чи знайдеться дослiдник, якому було б вщоме все, що написано про Цицерона; але навпъ при побiжному знайомствi з основними працями про Цицерона i висловлюваннями найвщомших дослiдникiв римсько1 ютори та лггератури не можна не помiтити розбiжностi у думках про нього, що нерщко доходить до полемiки, жорстокий тон яко! може видаватися дивним, адже йдеться про характер i оцшку людини, яка померла 2000 роюв тому. Незважаючи на те, що даних, як стосуються бюграфи Цицерона, е доволi, а його лггературна спадщина дуже багата, можливо саме тому вчеш не прийшли до едино! думки про Цицерона як полгшчного дiяча i людину, але його славу як оратора не оспорював майже шхто..." [4, с. 367].
Безперечно, така одностайнють оцшки зумовлена передовсiм загальним визнанням ви-соко! майстерностi риторично! аргументаци, у чому переконуе ознайомлення з промовами (!х збереглося 57) Цицерона, в яких оратор "поеднуе вщносну простiсть з майстерним засто-суванням риторичних ефекпв - перiодизацiею, рштшчнютю, рiзноманiтнiстю i багатством виразних засобiв мови" [5, с. 37], а також iз використанням доволi широкого арсеналу аргуменив для утвердження сво!х свiтоглядних позицiй.
Враховуючи викладене вище, наважуемося на спробу з'ясувати особливосп риторично! аргументацi!, теоретичнi засади та практична реалiзацiя яко! представленi у спадщиш Цицерона, насамперед у його промовах, акцентувати на винятковосп цього доробку, що дае тдставу розглядати щ тексти як прецедентнi, а !х творця як феноменальне явище в iсторi! свiтово! культури. У цьому i полягае мета ще! розвiдки.
Виклад основного матерiалу. Для того, щоб якомога повшше осмислити значення багатогранно! лiтературно! спадщини Цицерона у поступальному розвитку ораторського мистецтва, зокрема юридично! риторики, потрiбно хоча б у загальних рисах окреслити, що собою являло ораторство в п давш часи. Розглядаючи античну риторику як систему, видатний дослщник культури й лггератури античностi М. Гаспаров зазначав: "Доказування i спростування в промовi були найтiснiше пов'язаш з !! конкретним предметом i тому найменше вiдповiдали заздалегiдь загаданим правилам. Тут головною цшлю, як i ранiше, залишалося "переконати", "пояснити", лише рекомендувалося стежити: а) за групуванням доказiв i контрдоказiв (найвагомiшi - на початок i в кшець, слабшi - у середину, б) за пропорцшнютю !х розгортання, в) за видшенням найважливiших з них з допомогою засобiв, що "прикрашають" i "хвилюють" . Якраз тут розгорталася вся складна апаратура "статушв" i "локусiв"; i тут також розрiзнявся порядок викладу "природний", в логiчнiй послiдовностi, та "штучний", з вiдступами вiд нього. Особливе вмшня вимагалося вiд захисника, який говорив другим: iнодi йому доводилося одразу ж перебудовувати заготовлену промову, щоб пристосуватися до спростування неочшувано! аргументаци противника" [6, с. 38].
Цицерон, юридична дiяльнiсть якого тривала майже все його життя i вщбувалася в рiзних суспiльно-iсторичних умовах, з вщомими змiнами його соцiально-полiтичних орiентацiй i симпатiй, спричинився до того, що римське ораторське мистецтво, запозичивши вщ грекiв усе найкраще, досягло потужного розвитку i небувалого визнання. Цьому сприяли не лише грунтовне розроблення риторично! концепцп (маемо на увазi широковiдомi три трактати про ораторське мистецтво), а його практика як адвоката, як трибуна в сенат чи на форумах. Перший устх 26^чному адвокатовi принесла промова "На захист Квшкщя", виголошена у 81 р. до н. е., а на форумi 66 р. до н. е. вш виступив як претор, який мав право скликати народш зiбрання i звертатися до громадянсько! спiльноти, на захист законопроекту, за яким надавалися велик повноваження Гнею Помпею. Переконливi судження i докази оратора вплинули на ухвалення позитивного рiшення: "закон був прийнятий комщями" [7, с. 413].
"Для судового i полiтичного оратора важливо було не стiльки правдиво викласти суть справи, -вважають сучаснi теоретики риторики, - скшьки викласти !! так, щоби слухачi повiрили в !! iстиннiсть. Отож для досягнення устху Цицерон вдавався до комплексу заходiв. Насамперед вш вiдкинув обидва поширенi в його часи стилi викладу - аттичний та азiанський. Вiн створив власний ораторський стиль, який поеднав простоту i безпосереднють аттичного стилю i пишнiсть, iнтелектуальнiсть, почуттевiсть азiанського" [5, с. 55]. Крiм такого "вардавання стилю", як справжнiй новатор те! епохи, Цицерон не лише вдосконалив техшку ораторського мистецтва, а й значно розширив межi форми його штелектуального наповнення. У цьому можемо переконатися на прикладi однiе! з хрестоматшних (як зразок ораторсько! прози) промов, виголошено! в судi 62 р. до н. е. на захист поета Архiя. I хоч добротний переклад ще! промови, який виконав визначний фахiвець з питань антично! культури - доцент Львiвського ушверситету Й. Кобов, не може вщтворити усiх барв "цицероново! латини", якою захоплювалися у вищих школах епохи Вщродження, та усе ж укра!номовний текст дае змогу вщчути вкрай необхiдну для аргументативно! переконливосп стилiстичну досконалiсть i точнiсть вислову. У цьому ж контексп, принапдно, вважаемо слушним мiркування Т. Олшника: "Стрункiсть, грунтовнiсть, розгорнутий виклад, яскравi образи, вагомi думки, глибокий змют в ораторськш прозi Цицерона поеднуються з дивовижною свiжiстю й соковитютю слова, ученiстю, благороднiстю, чарiвнiстю, витонченютю, великою силою i пристраснiстю слова, ученютю, благороднiстю, чарiвнiстю, витонченiстю, великою силою i пристраснiстю його думок" [8, с. 17].
Безперечно, для тако! атри11у (пишномовного вислову - у перекл. з лат.) у цього дослщника були серйозш тдстави. I знову ж таки це тдтверджуеться ознайомленням iз текстом згадано! промови, яку цитуемо далi. Оскшьки Цицерон, крiм дотримання вимог щодо побудови й виголошення промови, значну увагу придшяв змiстовому наповненню !!, що вiдповiдало його трактатовi "Про добiр аргументiв", в якому викладено як основу ораторства своерщну "технолопю" пошуку найпереконливiшо! доказово! бази шляхом вщповщного добору таких фактiв, свщчень, якi б слугували спростуванню необгрунтованих звинувачень тощо [2, с. 782], то щоразу, готуючись до виступу в сущ як адвокат, грунтовно ознайомлювався iз матерiалами та ушма обставинами справи. Саме так було i у випадку iз захистом поета Архiя.
Через рiзнi обставини цей поет-грек (його етчш твори втрачеш) позбувся громадянства, хоч мав ус пiдстави володiти ним. У молодi роки вiн багато i часто мандрував, знайомився з впливовими i шанованими римлянами, прославляв !х, а на старiсть зблизився з родиною Луколлiв, в якiй були претори i консули, високi сановники. Оскшьки Архш жодного разу не проходив цензу, то якийсь Грацш, котрий дiяв за вказiвкою противниюв цього сiмейства, звинуватив поета у незаконному присвоенш прав римського громадянства, а це каралося ганебним вигнанням за межi держави.
Перед Цицероном стояло завдання довести : "1) факт приписки Архiя до союзно! общини; 2) факт його проживання в Ггали; 3) факт своечасно! заяви з клопотанням про громадянство до претора" [9, с. 338-339]. Коротко охарактеризувавши особу свою тдзахисного, виклавши як важливi аргументи приклади його спшкування i спiвпрацi iз низкою знатних людей, звертаючись до обвинувача, захисник промовив: "Якщо розглядати питання лише про законне одержання прав
громадянства, меш шчого бiльше говорити. Справа ясна. I справд^ Грацiе, що з цього можна тддати сумшву? Може, скажеш, що вiн не був приписаний у Геракле!? Тут присутнш Марк Лукулл, людина високоповажана, чесна, з почуттям вщповщальносп; вш заявляе, що знае про цю справу не на пiдставi припущення, а з ушею достовiрнiстю, не з чуток, а як очевидець, не як свщок, а як учасник подш. Тут присутнi посланщ з Геракле!, люди шановнi, яю прибули на цей суд з дорученням виступити зi свiдченнями вщ iменi общини. Вони твердять, що Архiя було внесено до списюв громадян Геракле!. А ти ще вимагаеш офщшних спискiв Геракле!, але ж вони, як ушм нам вщомо, згорiли пiд час Ггалшсько! вiйни внаслiдок пожежi архiву. Це просто смшно не брати до уваги те, що ми маемо в нашому розпорядженш, а вимагати того, чого ми не можемо мати, замовчувати свщчення людей, а вимагати документа. Смшно, маючи у своему розпорядженш свщчення вельмишановно! людини, присягу i гарантда незаплямованого мунщшя, знецiнювати неспростовнi докази, а вимагати документа, яю, як ти сам кажеш, повсякчасно пщробляють. Чи, може, вш не жив у Римi? Вiн, що стiльки рокiв до одержання прав громадянства вибрав Рим, щоб зв'язати з ним вш сво! справи i всю свою долю? Або, може, вш не з'явився до претора? Бшьше того, його занесено до тих списюв, яю, на пiдставi заяви, зроблено! перед колегiею преторiв, однi тшьки е справжнiми офiцiйними списками. В той час як списки Аптя, як твердили, зберпались дещо неакуратно, то до спискiв Габiнiя довiр'я пiдiрвала ще задовго до процесу його легкодушнють, а пiсля вироку, внаслщок нещастя, що його стткало, це довiр'я зовсiм пропало. Метелл, людина винятково чесна й скромна, виявив таку скрупульозшсть, що з'явився до претора Лущя Лентуда i суддiв, стурбований фактом виправлення одного iменi. I ось на цих списках не побачите жодного виправлення при iменi Архiя. Якщо воно так, то що ж дае право сумшватися в його громадянських правах, тим бшьше, що його внесли до списюв громадян в шших мютах? Адже багатьом шчим не помiтним i мало талановитим людям надавали права громадянства у Великш Греци без особливих заходiв з !х боку. Невже ж жителi Регiя, Локрiв, Неаполя, Тарента не хотши нагородити Авла Лщя, високоталановитого поета, привiлеями, якi щедро роздавались сцешчним акторам? Як же так? Iншi правдою i неправдою прослизали в списки цих мунщшпв не лише тсля надання мушщтям громадянських прав, а навiть тсля оголошення закону Паптя, а ми вщмовимо Авлу Лiцiнiю, який навпъ не посилаеться на тi списки, куди його внесли, бо вш хота завжди бути громадянином Геракле!" [10, с. 419-420].
Пюля цих емоцшних риторичних запитань оратор, якого слухала така поважна аудиторiя, продовжував викладати сво! аргументи, водночас наголошуючи на величезному значенш лггератури для суспшьного прогресу. Такий вiдступ вш зробив для того, щоб звернутися до тих, вщ кого залежить доля пщзахисного: "Суддi! Врятуйте благородну людину, за яку ручаються його давш авторитетнi друзi, людину, настшьки талановиту, наскiльки повинен бути той, прихильшсть якого намагаються наввипередки придбати для себе найвидатнiшi люди. Справа його справедлива, тому що !! пщтверджуе право, повага муцiпiя, свщчення Лукулла, списки Метелла. Беручи це до уваги, прошу вас дуже, судщ, - якщо люди такого великого таланту мають право не тшьки на заступництво людей, а й бопв, - вiзьмiть пщ свою отку поета, який завжди прославляв вас, ваших полководщв, подвиги римського народу i обiцяе увiчнити недавнi внутрiшнi незгоди, якi ми з вами пережили, того, що належить до людей, яких ус шанують i називають священними, i замють того, щоб скривдити його суворютю рiшення, пiдбадьорте його сво!м Благородством.
Вiрю, суддi, що моя коротка, як звичайно, i проста промова в цш справi зустрша ваше загальне схвалення. Сподiваюсь також, що ви не доршаете меш за те, що, вщходячи вщ прийнятого в судi звичаю, я торкнувся письменницького таланту обвинуваченого i взагалi сутi поетично! творчостi. В тому, що головуючий слухав мо! мiркування (аргументативнi. - О. Ч.) доброзичливо, я глибоко переконаний" [10, с. 424].
Процес закшчився виправданням Архiя [9, с. 338]. Отже, ця промова - свщчення ще одного професшного устху Цицерона-адвоката, досягнутого великою мiрою завдяки ефективному використанню засобiв риторично! аргументацi!. З-помiж широкого спектра цих засобiв саме у цш промовi оратор надав перевагу добору такого аргумента до авторитету, який гарантував прагматичну прийнятнють. Н. Колотшова, дослщжуючи проблематику аргументу до авторитета,
зазначае: У свош "Тошщ" bîh (Цицерон. - О. Ч.) так само, як i Аристотель, подшяе топоси ("мю-ця"), з яких беруть доведення, на двi групи: ri, що пов'язанi 3i справою, й ri, що не пов'язанi. Ця друга група доведень грунтуеться на свщченнях: "...свiдченням ми називаемо все, що добувають з якогось стороннього предмету заради набуття довiри" (авторка цитуе мислителя. - О. Ч. [11, с. 74]). I далi продовжуе викладати його аргументативш мiркування: "Для того ж, щоб отримати довiру, пише Цицерон, шукають авторитет. Джерел авторитету е багато. Насамперед вш надаеться природою або часом. Природний авторитет давньоримський оратор пов'язуе виключно з мужшстю. Проте час також дае багато того, що допомагае викликати довiру. На думку Цицерона, це талант, багатство, вш, вдача, майстернють, досвщ, необхiднiсть, навггь збiг обставин. Звичайно, що вш цi риси не пов'язанi з логосом, однак вони створюють авторитет i дають можливiсть бiльше вiрити тому, хто виголошуе промову" [12, с. 21].
Однак зазначимо, не лише тшьки щ речi можуть змщнити довiр'я до оратора i до справи, яку вш вщстоюе, це досягаеться за рахунок "умшня володiти великою силою переконування", що набуваеться досвщом, а "людям досвщченим звичайно вiрять" [11, с. 74].
Досвщ Цицерона-практика був втшенням у життя його грунтовно! теорiï риторики, яка викладена у трьох трактатах: "Про оратора", "Оратор" i "Брут", яю вш написав у останш роки життя. У цих творах узагальнено його понад сорокарiчну практику, глибою знання з теорiï ораторського мистецтва, основаш на оволодiннi лопкою, етикою, фiлософiею, iсторiею. За його концепщею, промова, насамперед судова, повинна складатися з шести частин, але головною в нш мае бути четверта - доказ. Найбшьша сила промови, як вважав Цицерон, полягае в ïï змютовносп, у вмшш лопчно викласти добранi докази, у продуманому розташуванш матерiалу. Серед засобiв, якi слiд застосувати для доведення, Цицерон видшяв амплiфiкацiю ("розширення предмета"), яку вш називав "могутньою аргументащею". Вiн радив ораторам використовувати цей мовний зашб (перебiльшення через нагромадження ств, думок з метою емоцшного нагнiтання); у сучасному мовознавствi "амплiфiкацiя (з грецьк. - поширюю, збшьшую) - стилiстична фiгура мови, що полягае в нагромадженш однорiдних мовних засобiв для пiдсилення експресивностi вислов-лювання;... нагромадження висловiв, багатослiв'я" [13, с. 41].
Цицерон вважав, що "вища вартють красномовства у тому, щоб поширити свiй предмет. Поширення служить не тiльки посиленню чи звеличенню чогось у мов^ а й применшенню i знищенню. Воно потрiбне в усiх мiсцях, щоб надати мовi доказовосп..." [14, с. 225-226]. Класичний приклад використання цього аргументативного засобу оратор продемонстрував як обвинувач у справi намюника Верреса, яка розглядалася 110 дшв. На судових засщаннях Цицерон, вперше i единий раз виступаючи у такому статусу виголосив п'ять промов, одна з яких стосувалася страт, без вироюв сущв. Така доля стткала римського громадянина Гавiя, якого не мали права карати. Обурюючись сваволею владоможщв, насамперед звинувачуваного претора, Цицерон вигукуе: "О солодке iм'я свободи! О виключне право, пов'язане з нашим громадянством! О трибунська владо, я^' так дуже хотшося римському плебсовi й яку нарешт йому повернули! Чи то так низько впали вш щ настанови, що римського громадянина... могли на форумi зв'язати i шмагати рiзками за наказом людини, яка отримала... знак милосп римського народу. I ти наважився розiп'яти чоловiка, який назвався римським громадянином?" [7, с. 158].
Як прихильник iдеï природного права, Цицерон визнавав авторитет природного закону над ушм сущим. "Для Цицерона, - пише В. Вовк, - закон е силою самоï природи, критерiем права i безправ'я. Тому при обгрунтуванш права необхщно виходити з цього вищого i загального для вшх чашв i народiв закону, який виник рашше за будь-яю iншi писанi закони i будь-яю держави" [15, с. 35-36]. Саме така щея пронизувала спрямованють риторичноï аргументацiï видатного оратора-гуманiста.
"Основними ж "природними правами" Цицерон, як i бшьшють античних стоïкiв, а тим бшьше ренесансних неостоïкiв, - зазначае М. Рогович, - вважав, по-перше, право на юнування як окремого шдивща, так i найбшьшого "природного" об'еднання подiбних до нього ютот, якi становлять римський народ, - держави; по-друге, право вибору (звичайно, право громадян тiеï чи iншоï держави, а не вшх людей, яю мешкають у нш, тобто на ïï територiï) - основний принцип
демократизму; по-трете, право власносп. Отже, це були саме т "природш" права, яК в новiй, пристосованiй до змiнених умов суспiльного розвитку штерпретацп в добу Вiдродження лягли в основу европейських буржуазних, ранньокапiталiстичних державно-правових теорш "природного права" [16, с. 8].
Крiм того, ще одним важливим надбанням свггово! юриспруденцп, а вщтак i нацiональних шкiл ще! науки, зокрема i укра1нсько1, став внесок Цицерона у цившстику. У його промовах аргументативно трактуеться поняття "добросовюнють", яке сучаснi науковцi визначають як "презумовану у законi i пiдсилювану законом у передбачених ним випадках одну з ознак усвь домлено вчинюваних учасником цивiльних вщносин гранично допустимих дiй чи утримування вщ них на засадах самообмеження у здшсненш сво!х прав, чесносп i поваги стосовно iнших потенцшних учасникiв цивiльних вiдносин" [17, с. 48]. Пщкреслюючи, що Цицерона "можна вважати першим вщомим iсторiографом добросовюносп (bona fides)", яка, до реч^ визначаеться як одна iз загальних засад цившьного законодавства Укра!ни (ч. 6 ст. 3 ЦК Укра!ни), I. Шаркова зазначае: "Показово, що Цицерон зiбрав цiлу "колекцiю" судових казушв, у яких фiгурують рiзнi способи зловживання правом (mala fides) та апеляцп до bona fides тд час винесення рiшень у цих справах. Важливо, що частина цих фрагмента збереглася до наших дшв" [18, с. 6-7]. А значить, маемо ще одну можливють переконатися у багатогранносп феномена давньоримського мислителя.
Висновки. Життевють i неперешчна актуальнють спадщини Цицерона, одним iз провiдних гасел якого було: "Salus populi syprema lex esto" ("Нехай благо народу буде вищим законом"), полягае насамперед у тому, що вш з-помiж iнших широко використовував найрiзноманiтнiшi аргументативнi прийоми, якi сам теоретично обгрунтував i пропонував застосовувати ораторам. Поеднуючи теоретичну дiяльнiсть iз повсякденною практикою, Цицерон демонстрував зразки високо! майстерностi в красномовствi i як новатор, i як еклектик-просвггитель, популяризатор творчостi античних мислителiв, з доробком яких був чудово обiзнаним. Певною мiрою творчо осмисливши i вiдповiдно до нових суспiльно-полiтичних умов штерпретувавши основнi посили (меседжi) цього доробку, вш став засновником нового стилю в ораторському мистецтв^ ютотно розширивши i збагативши його аргументативну базу.
1. Антология мировой правовой мысли : в 5 т. Т. 1. Античность. Восточные цивилизации. -М. : Мысль, 1999. - 750 с. 2. Лентано Мар1о. Цицерон : м1ж риторикою i пол1тикою / 1стор1я европейськог цивтзацИ Рим / nid ред. Умберто Еко; пер. з iтал. - Харюв : Фолiо, 2014. - С. 779784. 3. Куньч З. Риторика : тдручник /Зоряна Куньч, Галина Городилiвська, 1рина Шмтик. - Львiв : Вид-во Львiв. полтехтки. - 496 с. 4. Грабарь-Пассек М. Марк Туллий Цицерон // Цицерон. Речи : в 2-х т. Т. 1. Годы 81-63 до н. э. - М. : Изд-во АН СССР, 1962. - С. 367-385. 5. Бтецький О. Античт лтератури. Вступ до текстiв / О. Бтецький // Антична лтература : хрестоматiя / упоряд. О. I. Бтецький. - 2-ге вид., допов. - К. : Радянська школа, 1968. - С. 11-46. 6. Гаспаров М. А. Античная риторика как система / М. А. Гаспаров // Античная поэтика. Риторическая теория и литературная практика. - М. : Наука, 1991. - С. 27-59. 7. Цицерон Марк Туллий. Речи : в 2-х т. Т. 1. Годы 81-63 рр. до н.э. - М. : Изд-во АНСССР, 1962. - 444 с. 8. Олтник Т. I. М. Туллт Цицерон -вершина римського красномовства / Т. I. Олтник. - К. : Либiдь, 1990. - 92 с. 9. Цицерон Марк Туллий. Речи : в 2-х т. Т. 2. Годы 62-43 до н. э. - М. : Изд-во АН СССР, 1962. - 400 с. 10. Цицерон. Промова на захист поета Архiя / перекл. Й. Кобова // Антична лтература : хрестоматiя /упоряд. О. I. Бтецький. - 2-ге вид., доповн. - К. : Радянська школа, 1968. - С. 418-424. 11. Цицерон. Топика / пер. А. Е. Кузнецова // Цицерон. Эстетика : Трактаты. Речи. Письма. - М. : Искусство, 1994. -С. 56-80. 12. Колоттова Н. А. Аргумент до авторитету в риториц та логщ / Н. А. Колоттова // Bi^rn Кигвського нащонального утверситету iменi Тараса Шевченка. Серiя : Фiлософiя. Полiтологiя. - 2011. - Вип. 101. - С. 20-23. 13. Загнтко АнатолШ. Словник сучасног лiнгвiстики : поняття i термти : у 4-х т. Т. 1 /А. П. Загнтко. - Донецьк : ДонНУ, 2012. - 402 с. 14. Цицерон. Об ораторе // Марк Туллий Цицерон. Три трактата об ораторском искусстве / пер. с лат. - М. : Наука, 1972. - С. 75-252. 15. Вовк В. М. Бiвалентнiсть римськог правовог дiйсностi : монографiя /
В.М. Вовк. - Полтава : Полтавський лтератор, 2011. - 352 с. 16. Рогович Мирослав. На eapmi держави i закону / Мирослав Рогович // Ццерон Марк ТуллШ. Про державу. Про закони. Про природу богiв / пер. з латин. В. Литвинов. - К. : Основи, 1998. - С. 5-25. 17. Борисова В. I. Словник цивтьного права / В. I. Борисова, С. Н. Приступа, В. С. Козадаев. - Харюв : Фактор, 2012. - 176 с. 18. Шаркова I. М. Римське приватне право (казуси добросовiсностi) : навч. поаб. /1. М. Шаркова. -К. : НД1 приватного права i тдприемництва НАПрН Украгни, 2013. - 101 с.
REFERENCES
1. Antologija mirovoj pravovoj mysli [Anthology of the world legal thought] : v 5 t. T. 1. Antichnost'. Vostochnye civilizacii. - Moskva : Mysl', 1999. - 750 p. 2. Lentano Mario. Tsytseron : mizh rytorykoyu i politykoyu [Cicero: between rhetoric and politics] / Istoriya yevropeys'koyi tsyvilizatsiyi. Rym / pid red. Umberto Eko; per. z ital. - Kharkiv : Folio, 2014. - pp. 779-784. 3. Kun'ch Zoryana. Rytoryka [Rhetoric] : pidruchnyk / Zoryana Kun'ch, Halyna Horodylivs'ka, Iryna Shmilyk. - L'viv : Vyd-vo L'viv. politekhniky. - 496p. 4. Grabar'-PassekM. Mark Tullij Ciceron [Mark Tullius Cicero] // Ciceron. Rechi : v 2-h t. T. 1. Gody 81-63 do n. je. - Moskva : Izd-vo ANSSSR, 1962. - pp. 367-385. 5. Bilets'kyy O. Antychni literatury. Vstup do tekstiv [Ancient literature. Introduction to text] / O. Bilets'kyy // Antychna literatura : khrestomatiya / uporyad. O.I. Bilets'kyy. - 2-he vyd., dopovn. - Kyyiv : Radyans'ka shkola, 1968. - pp. 11-46. 6. Gasparov M. A. Antichnaja ritorika kak sistema [Ancient rhetoric as a system] / M. A. Gasparov // Antichnaja pojetika. Ritoricheskaja teorija i literaturnaja praktika. - Moskva : Nauka, 1991. - pp. 27-59. 7. Ciceron Mark Tullij. Rechi [Speeches] : v 2-h t. T. 1. Gody 81-63 rr. do n. je. -Moskva : Izd-vo AN SSSR, 1962. - 444 p. 8. Oliynyk T. I. M. Tulliy Tsytseron - vershyna ryms'koho krasnomovstva [M. Tulliy Cicero - top Roman eloquence] / T. I. Oliynyk. - Kyyiv : Lybid', 1990. - 92 p. 9. Ciceron Mark Tullij. Rechi [Speeches] : v 2-h t. T. 2. Gody 62-43 do n.je. - Moskva : Izd-vo AnSSSR, 1962. - 400 p. 10. Tsytseron. Promova na zakhyst poeta Arkhiya [Speech in defense of the poet Arhij] / perekl. Y. Kobova //Antychna literatura : khrestomatiya / uporyad. O. I. Bilets'kyy. - 2-he vyd., dopovn. -Kyyiv : Radyans'ka shkola, 1968. - pp. 418-424. 11. Ciceron. Topika [Topeka] /per. A. E. Kuznecova // Ciceron. Jestetika : Traktaty. Rechi. Pis'ma. - Moskva : Iskusstvo, 1994. - pp. 56-80. 12. Kolotilova N. A. Arhument do avtorytetu v rytorytsi ta lohitsi [The argument for the authority in rhetoric and logic] / N. A. Kolotilova // Visnyk Kyyivs'koho natsional'noho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Seriya : Filosofiya. Politolohiya. - 2011. - Vyp. 101. - pp. 20-23. 13. Zahnitko Anatoliy. Slovnyk suchasnoyi linhvistyky : ponyattya i terminy [Dictionary of modern linguistics: concepts and terms] : u 4-kh t. T. 1 / A. P. Zahnitko. - Donets'k : DonNU, 2012. - 402 p. 14. Ciceron. Ob oratore [About the speaker] // Mark Tullij Ciceron. Tri traktata ob oratorskom iskusstve / per. s lat. - Moskva : Nauka, 1972. - pp. 75-252. 15. Vovk V. M. Bivalentnist' ryms'koyi pravovoyi diysnosti [Bivalentnist of Roman legal reality] : monohrafiya / V. M. Vovk. - Poltava : Poltavs'kyy literator, 2011. - 352 p. 16. Rohovych Myroslav. Na varti derzhavy i zakonu [On the watch of State and Law] / Myroslav Rohovych // Tsitseron Mark Tulliy. Pro derzhavu. Pro zakony. Pro pryrodu bohiv /per. z latyn. V. Lytvynov. - Kyyiv : Osnovy, 1998. - pp. 525. 17. Borysova V. I. Slovnyk tsyvil'noho prava [Dictionary of civil law] / V. I. Borysova, S. N. Prystupa, V. S. Kozadayev. - Kharkiv : Faktor, 2012. - 176 p. 18. Sharkova I. M. Ryms'ke pryvatne pravo (kazusy dobrosovisnosti) [Roman private law (integrity incidents)] : navch. posibnyk /1. M. Sharkova. - Kyyiv : NDIpryvatnoho prava i pidpryyemnytstva NAPrN Ukrayiny, 2013. - 101 p.
Дата надходження: 04.03.2017р.
