CC BY
0ПАРАМЕТРИ ЛШГВОКУЛЬТУРНО1 КОМПЕТЕНЦ11 МОВНО1 ОСОБИСТОСТ1
Канд. фшол. наук Торосян О. М.
Украгна, Кигв
Кигвсъкий нацюналъний университет 1мен1 Тараса Шевченка, 1нститут фiлологiг Кафедра англтсъког фiлологiг та мiжкулътурног комуткацп
Канд. фтос. наук Шелякта А. В. Украгна, Кигв
Кигвсъкий нацюналъний утверситет iменi Тараса Шевченка, 1нститут фiлологiг Кафедра англтсъког фiлологiг та мiжкулътурног комуткацп
DOI: https://doi.org/10.31435/rsglobal_ws/31082019/6642
ARTICLE INFO
ABSTRACT
Received: 25 June 2019 Accepted: 17 August 2019 Published: 31 August 2019
KEYWORDS
cultural linguistics, linguacultural competence, linguistic personality.
The given article considers the problems within linguacultural studies. It is aimed to determine the peculiarities of the linguistic personality. Different approaches to this problem are analyzed concerning the parameters of the linguistic personality. Linguacultural competence is considered to be an integral part of general linguistic competence and important factor for successful communicative activity of the linguistic personality.
Citation: Торосян О. М., Шеляшна А. В. (2019) Parametry Linhvokulturnoi Kompetentsii Movnoi Osobystosti. World Science. 8(48), Vol.3. doi: 10.31435/rsglobal_ws/31082019/6642
Copyright: © 2019 TopocHH O. M., LUc. mkina A. B. This is an open-access article distributed under the terms of the Creative Commons Attribution License (CC BY). The use, distribution or reproduction in other forums is permitted, provided the original author(s) or licensor are credited and that the original publication in this journal is cited, in accordance with accepted academic practice. No use, distribution or reproduction is permitted which does not comply with these terms.
Вступ. Постшне зростання мiжкультурноï взаемоди на св^овому piBHi, розумшня кожно1 OKpeMOÏ людини як учасника св^ового сшвюнування актyалiзyе один i3 ключових факторiв ефективноï мiжкyльтyрноï комуткацп - лшгвокультурну компетенщю комушканпв. Ниш вивчення iноземноï мови, яке базуеться виключно на структурно-семантичному шдход^ не е достатшм. Тому останшм часом у багатьох мовознавчих працях принцип тзнання мови у тюному зв'язку з юнуванням людини е прiоритетним i передбачае залучення нацюнально-культурного компоненту у викладанш мови як одного з найважливших шляхiв трансляцiï нацiональноï культури. Прикладом цього може слугувати лшгвокультуролопя, сyмiжна з iншими промiжними лiнгвiстичними дисциплiнами - етнолiнгiстикою та соцюлшгвютикою, якi дослiджyють фyнкцiонyвання та зв'язки мови у ïï реальному контексп.
Актyальнiсть зазначеноï проблеми тдтверджуеться багаточисельними науковими розвiдками. Серед них особливо пом^ними е наyковi доробки Н.Д. Арyтюновоï, G.M. Верещагiна, В.В. Воробйова, В.1. Карасика, В.В. Колесова, В.Г. Костомарова, В.В. Красних, Ю.С. Степанова, В.Н. Телп, якi присвячували своï дослiдження розробцi загальнотеоретичних питань зв'язку мови i культури, свщомосп, спшкування, та сформували певний понятшний термiнологiчний апарат цього лiнгвiстичного напрямку дослщження.
Метою даноï статтi е узагальнити нашi попереднi лiнгвiстичнi розвщки з теми i проаналiзyвати параметри лiнгвокyльтyрноï компетенцiï мовноï особистостi.
Результати дослщження. Лiнгвокyльтyрологiчний пiдхiд до дослщження проблем взаемозв'язку i взаемодiï мови та культури пов'язаний з вивченням нацiональноï картини св^у, мовноï свщомосп, особливостей ментально-лiнгвального комплексу в ï^ системному розглядi
як «сукупносн одиниць (лшгвокультурем), яю утворюють польовi структури» [5, с.4]. Схожу думку висловлюе Т. Симоненко, дослiджуючи лшгвокультуролопчний пiдхiд до вивчення мови. Вш, зокрема, зазначае: «Лiнгвокультурологiчний пiдхiд до навчання мови спираеться на позици про те, що мова та культура постають у тiсному взаемозв'язку, а людина як член сустльства — це з одного боку основний носш мови, а з шшого — культури сустльства, тобто це творець культури, користувач культури» [13, с. 5]. 1з наведених визначень випливае, що людина — це мовна особистють, яка володiе певними комушкативними компетентно стями, та впливае на формування та розвиток культури окремого сустльства.
Поняття мовно! особистосп широко вживаеться на теренах сучасного мовознавства. Мовна особистють юнуе в просторi культури, вщображено! в мов^ в формах суспшьно! свiдомостi на рiзних рiвнях (науковому, побутовому та ш.), в поведiнкових стереотипах i нормах, у предметах матерiально! культури i т.д.
Проблема мовно! особистосп перебувае у центрi наукових штереив учених рiзних спрямувань: мовознавства, психолшгвютики, лiнгводидактики, культурологи. Тому термiн мовна особистгсть, який е одним з ключових понять у галузi культури мови, лшгвостилютики, комушкативно! лiнгвiстики, лшгвокультурологп, можна назвати iнтердисциплiнарним. Про це свщчить його визначення у словниках лшгвютичних термiнiв: «Мовна особистiсть — поеднання в особi мовця його мовно! компетенци, прагнення до творчого самовираження, вшьного, автоматичного здiйснення рiзнобiчно! мовно! дiяльностi. Мовна особистiсть свщомо ставиться до свое! мовно! практики, несе на собi вiдбиток суспшьно-сощального, територiального середовища, традицiй виховання в нацюнальнш культури» [8].
Тобто, у змют мовно! особистостi, крiм безпосередньо мовного, входять таю компоненти:
• цгнтсний, свгтоглядний, компонент змюту виховання, тобто система цшностей, або життевих смиств. Мова забезпечуе початковий i глибинний погляд на свп, утворюе той мовно! образ свпу i iерархiю духовних уявлень, якi лежать в основi формування нацiонального характеру i реалiзуються в процесi мовного дiалогового спiлкування;
• культурологгчний, тобто рiвень освоення культури. Залучення фактiв культури, пов'язаних з правилами мовно! i немовно! поведiнки, сприяе формуванню навичок адекватного використання мови i ефективного впливу на партнера по комушкаци;
• особистгсний, тобто шдивщуальш особливосн мовця [7].
Ми бачимо, що при такому тлумаченш мовно! особистосп культурна компетенцiя не збпаеться з мовною, а культурологiчний компонент доповнюе мовний.
Вiдзначаючи взаемозв'язок двох моделей свггу - концептуально! i мовно!, Ю. С. Степанов застериае вiд !х взаемно! пiдмiни: "Не можна переносити мовну модель на предметну область культури i, навпаки, модель культури на предметну область мови", "перемикання мовно! компетенцi! в культурну засноване на iнтерпретацi! мовних знаюв в категорiях культурного коду. Володшня такого роду iнтерпретацiею i е культурно-мовна компетенщя» [14].
Не викликае сумшву факт, що лшгвокультурна компетенцiя - одне з найважливших понять мiжкультурно! комунiкацi!; вона включае знання базових елементiв культури (нацюнальних звича!в, традицiй, реалiй тощо) кра!ни, мовою котро! здiйснюеться комунiкацiя; здатнють мовця виявляти у мовi кра!нознавчу iнформацiю i користуватись нею з метою досягнення заплановано! комунiкативно! мети; умшня здiйснювати мiжкультурну комунiкацiю, яке передбачае знання лексичних одиниць з нацюнально-культурним (етнокультурним) компонентом семантики i навички адекватного !х уживання в ситуащях мiжкультурного спiлкування, а також умшня використовувати фоновi знання для досягнення взаеморозумшня в ситуацiях опосередкованого i безпосереднього мiжкультурного спiлкування. [2].
З даного визначення випливае, що учасники мiжкультурно! комушкаци мають бути обiзнаними в тому, що (соцюкультурш знання), кому г коли (комушкативш навички) i як (граматична i лксична компетенцiя, психологiчнi вмiння) сказати i зробити в певнiй ситуаци спiлкування. Як слушно зазначае Н. I. Андрейчик, для устшно! реалiзацi! цих установок !м необхiднi соцюкультурш знання, володшня шоземною мовою (мовна компетенщя), комунiкативнi навички та психолопчш вмiння [1, с. 379].
Соцюкультурш знання формуються в результатi сощального й особистого досвiду мовця, вони е так званими фоновими знаннями про навколишнiй свiт. Ц1 знання втшеш в базових
лшгвокультурних одиницях, що вщбивають мовну культуру суспшьства. Базовi лiнгвокультурнi одиницi е основними компонентами системи мови (ключовi слова, словосполучення, фразеологiчнi одиницi та прецедентш тексти), що вiдображають нацiонально-культурну специф^ суспшьства, детермiнованi системою цiнностей суспшьства i дозволяють особистостi забезпечити розвиток здiбностей, формування свiтогляду i духовносп, гiдну пiдготовку до життедiяльностi в суспшьста. 1хня вiдсутнiсть або нестача призводять до комушкативних невдач, яю найчастiше виникають у поведiнковiй сферi й стосуються невербальних засобiв комушкаци, звича!в та традицiй (наприклад, звича!' стосовно форм привiтання, звертання, вщсташ мiж спiврозмовниками, початку розмови, контакту очима тощо).
Комунiкативнi навички пов'язаш iз здатнiстю комунiкантiв органiзувати мовленневу поведшку вiдповiдно до задуму, головного намiру шляхом добору мовних ресуршв та !х адаптацi! до умов комушкаци. В цьому випадку йдеться про застосування тактико-стратегiчного потенщалу i розумiння мовлення як упорядкованого явища, яке грунтуеться на плануванш мовленневих дiй.
Володiння iноземною мовою (граматична i лексична компетенцiя) е найважлившою умовою формування компетенцi! лшгвокультурно!, осюльки вiдбуваеться опанування коду мови на певному етапi навчання, структурування i погодження граматично коректних висловлювань мовою, що вивчаеться, вiдповiдно до комушкативно-прагматичних цiлей спiлкування.
Психологiчнi вмшня релiзуються в здатностi мовця вступати в психолопчш контакти пiд час комушкаци, сприяти кооперацп, згодi, взаеморозумшню, створенню сприятливо! атмосфери спiлкування.
До вище зазначених складових ми пропонуемо додати ще одну - мiжсоцiокультурну. Часто процес спiлкування вiдбуваеться мiж мовними особистостями, якi належать до рiзних лiнгвокультурних спiльнот, що може призвести до певних проблем лшгвокультуролопчного характеру, якi е результатом розбiжностей м1ж культурою «вихiдно! мови» i «цiльово! мови». Дослiджуючи зiткнення культур в процес мiжкультурно! комунiкацi! з позици лiнгвiстики й дидактики, П. I. Осипов, зокрема, зазначае, що щ розбiжностi зумовлюють: 1) «рiзнi мовнi структури та рiзнi мовш закони при контекстуально адекватних ситуащях; 2) рiзнi норми вживання, таю як, наприклад, фразеолопчш звороти, сощально нормованi схеми дiй, використання соцюлекпв/щалекпв; 3) рiзний соцiокультурний контекст: системи традицш, норм, оцiнок; iсторичнi i географiчнi реалi!, полiтична система, сощальний устрiй, власне розумiння культури, освггшх та соцiальних iдеалiв, табу тощо; 4) рiзний рiвень пiзнання окремого шдивщуума, його «горизонт», а саме: сощальне довкiлля, життева практика, здобул навички, умови життя та пращ, традици, соцiальний статус та ш.» [11, с.52].
Мiжсоцiокультурна компетенцiя особистосп е знанням чужих культурних стандарлв на пiдставi власно! культурно! компетенцп. Вона формуеться на засадах культурного релятивiзму й толерантностi до чужо! культури i мови, до !хшх традицiй, особливостей соцiально!, у тому чи^ i комунiкативно!, поведiнки. Культурний релятивiзм як бажана характеристика мовно! особистостi створюе необхiднi передумови для комушкативного спiвробiтництва як взаеморозумiння у процес мiжкультурно! комунiкацi!, проте висувае вимоги до людини, осюльки позбавляе !! звичних цiннiсних орiентирiв [15, с. 60].
Висновки. Отже, володшня шшою мовою не е запорукою комунiкативно! успiшностi, оскiльки для цього потрiбне органiчне поеднання мовного i культурного кодiв у спiлкуваннi. Пщмша чужого культурного досвiду кодом рщно! культури нерiдко призводить до «парадок^в мiжкультурно! комунiкацi!» [12, с. 305], тобто псевдокомушкаци, непорозумiння, повного або часткового блокування каналiв передачi i сприйняття iнформацi!. Для запобiгання цих ускладнень необхiдно володiти лiнгвокультурною компетенщею, до складу яко! входять:
- лшгвютична компетенцiя (знання i володшня рiзного роду базовими одиницями, властивими данш культурi i законами системних вщносин мiж ними);
- культурна компетенщя (володiння культурно-зумовленими нормами), яка в свою чергу включае: соцюкультурну компетенцiю (знання норм, правил i традицiй свого суспiльства);
- мiжсоцiокультурна компетенцiя (знання норм, правил i традицiй iншого суспiльства).
В подальшому дослiдження лiнгвокультурно! компетенцi! як компоненту м1жкультурно!
комунiкацi! можна продовжити в напрямi аналiзу засобiв !! формування в студенпв мовних i немовних факультепв.
Л1ТЕРАТУРА
1. Андрейчик Н. И. Формирование лингвокультурной компетентности как фактор овладения языковой культурой [Текст] / Н. И. Андрейчик // Универсальное и национальное в культуре: сб. науч. ст. -Минск: БГУ, 2012.- С.375-382.
2. Бацевич Ф. С. Словник термшв м1жкультурно! комуткацп [Електронний ресурс] / Ф. С. Бацевич. -К.: Довiра, 2007. - 205 с. - Режим доступу: http://terminy-mizhkult-komunikacii.wikidot.eom/k.
3. Верещагин Е.М. / Е.М. Верещагин, В.Г. Костомаров // Язык и культура:
4. Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного. 3-е изд., перераб. и доп. -М.: Русский язык, 1990. - 246 с.
5. Воробьев В.В. Лингвокультурология: Монография / В.В. Воробьев. - М.: РУДН, 2008. - 336 с.
6. Карасик В.И. О категориях лингвокультурологии / В.И. Карасик // Языковая личность: проблемы коммуникативной деятельности. Волгоград, 2001.
7. Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс / В.И. Карасик. - М., 2004. - 477 с.
8. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность / Ю. Н. Караулов. - М.: Наука, 1987.
9. Короткий тлумачний словник лшгвютичних термшв /С. Я. Ермоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; За ред. С. Я. Ермоленко. К.: Либщь, 2001.
10. Красных В.В. Этнопсихолингвистика и лингвокультурология: Курс лекций / В.В. Красных. - М.: ИТДГК «Гнозис», 2002. - 284 с.
11. Маслова В.А. Лингвокультурология: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / В.А. Маслова. - М.: Издательский центр «Академия», 2001. - 208 с.
12. Осипов П. I. Шжкультурна комушкащя: проблеми i перспективи [Електронний ресурс] / П. I. Осипов// Мiжнародне сшвробиництво та ушверситетська освиа. - Микола1в, 2000. - С. 48 - 54. -Режим доступу: http://lib.chdu.edu.ua/pdf/zb
13. Селiванова, О.О. Сучасна лшгвютика: напрями та проблеми: шдручник / О.О. Селiванова. -Полтава: Довшлля-К, 2008. - 711 с.
14. Симоненко Т.В. Лшгвокультуролопчний аспект навчання рвдно! мови// Вивчаемо укранську мову та лиературу. — 2011. — № 34-36. — С. 2-7
15. Степанов Ю.С. Константы: Словарь русской культуры: Изд. 2-е, испр. и доп. / Ю.С. Степанов. - М.: Академический проект, 2001 - 590 с.
16. Трошина, Н.Н. Введение / Н.Н. Трошина // Этнокультурная специфика речевой деятельности: сб. обзоров / Рос. акад. наук, Ин-т науч. инф. по обществ. наукам. - М., 2000.
