CC BY
109
УДК 340.12
О. Л. Чорнобай
Навчально-науковий шституту права та психологи Нацюнальний ушверситет "Львiвська полггехшка", доцент кафедри теори та фшософп права, канд. юрид. наук, доцент
ПРИРОДА, СТРУКТУРА I ТИПОЛОГ1Я СП1ЛКУВАННЯ (КОМУН1КАЦП) У ПРОФЕСШНШ Д1ЯЛЬНОСТ1 ЮРИСТА
© Чорнобай О. Л., 2015
Концепщя розвитку юридичноТ освiти в Укратш передбачае пiдготовку високо-квалiфiкованих юридичних кадр1в, здатних до активнот, творчот участi в державно-правовому життi, як мають полiтичну, правову i, що надзвичайно важливо, належну мовну культуру. Зрозумшо, що суддям, прокурорам, слщчим, адвокатам треба найперше добре знати те, що мае значення для розв'язання рiзноманiтних юридичних справ, тобто змкт конкретних закошв, порядок здшснення юридичних процедур тощо. При цьому слщ постiйно пам'ятати i про те, що вузькопредметна пщготовка не лише збщнюе iнтелектуальний потенцiал фахiвця-юриста, але й не вiдповiдае характеровi його професшнот дiяльностi, яка визнана соцiально-публiчною.
Отже, питання культури думки i слова у професiйнiй дiяльностi юриста порушуеться практичною необхiднiстю i самим життям.
Ключовi слова: комушкащя, дiяльнiсть юриста, правова культура, професшна дiяльнiсть юриста, правовий результат.
Е. Л. Чорнобай
ПРИРОДА, СТРУКТУРА И ТИПОЛОГИЯ ОБЩЕНИЯ (КОММУНИКАЦИИ) В ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ЮРИСТА
Концепция развития юридического образования в Украине предусматривает подготовку высококвалифицированных юридических кадров, способных к активному, творческому участию в государственно-правовой жизни, которые имеют политическую, правовую и, что чрезвычайно важно, надлежащую языковую культуру. Понятно, что судьям, прокурорам, следователям, адвокатам надо в первую очередь хорошо знать то, что имеет значение для решения разнообразных юридических дел, то есть содержание конкретных законов, порядок осуществления юридических процедур и тому подобное. При этом следует постоянно помнить и о том, что узкопредметная подготовка не только обедняет интеллектуальный потенциал специалиста-юриста, но и не отвечает характеру его профессиональной деятельности, которая признана социально-публичной.
Следовательно, вопрос культуры мысли и слова в профессиональной деятельности юриста затрагивается практической необходимостью и самой жизнью.
Ключевые слова: коммуникация, деятельность юриста, правовая культура, профессиональная деятельность юриста, правовой результат.
O. L. Chornobay
NATURE, STRUCTURE AND TYPOLOGY COMMUNICATION (COMMUNICATION) IN PROFESSIONAL OF LAWYER
Conception of development of legal education in Ukraine envisages training of highly skilled legal personnels apt at active, creative voice in legal life, that have political, legal and, that it is extraordinarily important, proper language culture. Clear that judges, public prosecutors, investigators, advocates, are necessary it is first of all good to know that matters for the dispatch of various legal businesses, id est maintenance of concrete laws, order of realization of legal procedures and others like that. Thus it follows constantly to remember and that preparation that is limited to the certain objects not only impoverishes intellectual potential of specialist-lawyer but also does not answer character of him professional activity that is confessed by socialpublic.
Thus, the question of culture of idea and word in professional activity of lawyer is affected by a practical necessity and life.
Key words: communication, activity of lawyer, legal culture, professional activity of lawyer, legal result.
Постановка проблеми. Як вщомо, досягнення належного "правового результату" великою мiрою залежить вщ професшносп юриста, вагомою складовою яко1 е вмшня ефективно використовувати yd доступш йому засоби аргументування обгрунтованосп, доказовосп у вiдстоюваннi свое1 позицiï (наприклад, як учасника судових дебатiв). Отже, йдеться про важливють аргументативно1 практики (володшня прийомами, формами, засобами аргументування) у тдви-щеннi рiвня риторичноï майстерностi сучасних юристiв-практикiв, насамперед тих, хто бере участь у пyблiчних диспутах (правозахисники, адвокати та ш.).
Мета статт полягае у дослiдженнi природи, структури i типологiï стлкування (комyнiкацiï) у професiйнiй дiяльностi юриста.
Стан дослщження. Питання комyнiкацiï в правовш дiяльностi розглянуто у працях В. Г. Андросюка, Л. I. Казмiренко, Я. Ю. Кондратьева, В. Л. Васильева, М. В. Костецького, В. М. Розша, Г. О. Юхновця та ш. Зазначити, що, придiляючи значну увагу психологiчномy забезпеченню професiйноï пiдготовки правникiв, наyковцi все ж не розглядають комyнiкативнy культуру як безпосереднш i доволi важливий чинник професiоналiзацiï. Натомiсть (безперечно цшком слушно) звертаеться бiльше уваги на оволодшня базовими знаннями, на засвоення й тзнан-ня елементарних поняттевих категорiй у цiй дiлянцi правознавства, а також юридично1' психологiï, що у масштабно ширших обсягах передбачено осягнути при вивчент вiдповiдних куршв.
Виклад основних положень. Тому цшком слушно зауважуе вщомий фахiвець з культури правничого мовлення Н. Артикуца, що "навряд чи в якомусь шшому видi писемного й усного мовлення зовшшня форма висловлення (та i стлкування, комуткацп) мае таке велике, а часом i доленосне значення у житп окремо1' людини i держави загалом, як у юриспруденщТ [1, с. 58]. Адже неточне або помилкове термiновживання, лопчш й граматичнi помилки, змiстовi неточносп у формyлюваннi правових норм, що призводить до розпливчастого або багатозначного 1'х тлумачення, - неприпyстимi у правничш мовi, як i у спшкуванш. Вимоги стилiстично-мовноï досконалостi тексту закону, максимально!' точносп у викладi нормативних актiв i дiлових документа зумовлюе надзвичайну увагу юристiв до мови, мовних способiв i засобiв вираження юридичноï думки в ушх ïï процесуальних, законодавчих, комyнiкативних та шших формах.
На переконання Н. Артикуци, надзвичайно важливо, щоб розумшня мовно! специфiки права, а на основi цього i поваги до тексту, навички обережного i найпильнiшого ставлення до мовного вираження правових норм прищеплювалися майбутшм правникам ще у студентських аудиторiях. На цiй же основi у них буде вироблятися i формуватися культура думки i слова, що, безперечно, стае ознакою високопрофесшно1 дiяльностi юриста. У цьому контекстi щкавими спостереженнями подiлився на сторiнках журналу "Право Украши" молодий учений-мовознавець, викладач загально-теоретичних правових дисциплiн Р. Кацавець, з якими доцшьно ознайомитися, приступаючи до вивчення природи, структури i типологи спiлкування (комушкацп), що е основною формою професшно! дiяльностi фахiвця, який практикуе у будь-якш сферi комушкативно1 взаемоди. "Культура думки i слова - це гармошя мисленнево-мовленневих чинникiв, що створюють майстернють мовлення: логiчну стрункiсть, багатство словника, рiзноманiтнiсть граматичних конструкцiй, художню виразнють, - пише згаданий науковець, - за переконанням великого майстра судових промов А. Кош, юрист мае бути людиною, в яко! загальна освiченiсть мае передувати спещальнш освт, оскшьки юрист щодня мае справу з найрiзноманiтнiшими життевими виявами. Юрист мае у будь-якому разi знайти потрiбнi слова, що аргументують i грамотно висловлюють думку. Бо порушення мовних норм може викликати непорозумшня, вiдповiдно, i негативну реакцiю з боку сшврозмовниюв. Окрiм того, юрист виступае як оратор, пропагандист правових знань; як обвинувач i захисник у судових процесах. Умшня говорити публiчно, володгги мовою е одшею з головних професiйних якостей юриста" [4, с. 144].
Високий рейтинг сучасних судових ораторiв визначаеться загальною культурою, штел^ент-нiстю. Це - бездоганне володшня лiтературною мовою; умшня точно, зрозумшо, правильно i лопчно викласти думку. Адже мова - шструмент, за допомогою якого оформляються i передаються думки, це "професшна зброя юриста".
Проблема правовое' культури юристiв - обвинувачiв, захисникiв, - яю беруть участь у розглядi судових справ, доволi актуальна. Це виявляеться в таких аспектах, як мисленнево-мовний, мовленневий, етико-естетичний, психолопчний. Саме вони е одними з головних у професшнш дiяльностi судових ораторiв, яю покликанi захищати iнтереси людини i держави, переконувати учасникiв суду у винност чи невинностi особи. Ц ж елементи важливi й у дiяльностi правникiв, якi працюють у юридичних консультащях, на тдприемствах i в органiзацiях, де також потрiбне майстерне володiння словом у поеднанш з ретельною пiдготовкою, умшим використанням i вправним аналiзом документа, що представлен заявниками, суб'ектами, яю вiдстоюють сво! права. Кожна обставина справи повинна розглядатися фахiвцями на належному рiвнi з врахуванням ушх мовно-стилiстичних компонентiв аналiзу тексту, в якому викладаеться и суть. Адже саме таким чином виявляеться ставлення фахiвця-правника до конкретного факту, що може багато важити у виршенш долi людини.
Мабуть, не потрiбно особливо переконувати в тому, наскшьки важливо у курсi основ комушкативно1 культури юриста придiлити належну увагу вивченню природи, структури i типологи спiлкування (комушкацп) у професiйнiй дiяльностi правника.
Насамперед пiдкреслимо, що складна природа людсько1 комушкацп (спiлкування) зумовлюе рiзнi пiдходи до вивчення та визначення базових категорш цього явища, дае змогу по^зному моделювати комушкативш процеси. Частина лiнгвiстiв вважае, що поняття "комунiкацiя" корелюе з поняттям "спiлкування", хоч вони не тотожш, тому вважати цi iменники синошмами не можна. Комунiкацiю асоцiюють насамперед з шформацшним обмiном i розумдать як спiльну комушка-тивну дiяльнiсть И учасникiв, спрямовану на досягнення конкретних цшей. Вона неможлива без наявносп И основних елементiв (адресанта, адресата, повщомлення, кодування/декодування, каналу, медiума тощо), якi впливають на яюсть i результат iнформацiйного обмiну. Своерщшсть комунiкативних процесiв зумовлюе iснування специфiчних типiв комунiкацil. У сучасному свт зростае роль комунiкацil, яка виконуе рiзнi функц^, слугуе формуванню та розвитку окремих особистостей i суспшьства загалом. Спiлкування - особливий тип людсько1 дiяльностi поряд з дiяльнiстю когнiтивною (мисленневою), трудовою, iгровою та ш. Спiлкування людей - складний процес взаемодп особистостей у конкретному часовому i просторовому вимiрi. Життедiяльнiсть
сустльства неможлива без стлкування його члетв, оскшьки воно е необхiдною умовою будь-яко1 дiяльностi, однiею з всезагальних умов формування i розвитку сустльства й особистосп.
Якщо ж порiвняти два пiдходи до штерпретацп цих понять, то можна помггити певну рiзницю в !х трактуваннi. Це дало змогу Ф. Бацевичу стверджувати: "Поняття "стлкування" е бшьш загальним, а "комунiкацiя" - конкретним, що позначае лише один iз виявi спiлкування" [3, с. 32]. Однак, у сучаснш науцi (насамперед у лшгвютищ) комунiкацiю розглядають як стлкування, обмш думками, даними, iдеями тощо, тобто як специфiчну форму взаемоди людей у процесi 1хньо1 тзнавально-трудово! дiяльностi. Такий пiдхiд практикуеться, зокрема, й у юридичнш лiнгвiстицi, хоча не вдаеться уникати деяких розбiжностей, що супроводжуеться iнодi через вщсутшсть цiлiсного системного уявлення про теорда комуткацп запровадженням рiзноманiття та варiатив-ностi термшологп. Предметом дискусiй залишаеться ключовий термiн - "комунiкацiя", що з'явився в науковiй лiтературi ще на початку XX ст. У 1972 р. американщ Ф. Денс i К. Ларсон нарахували 126 штерпретацш цього термiна. Очевидно, це пов'язане насамперед з багатоплановiстю комуткацп як рiзноаспектного явища.
Тепер застосовують два основнi пiдходи до сутносп процесу комуткацп: механiстичний та дiяльнiсний. Механiстичний тлумачить комунiкацiю як одностороннш процес передавання шфор-мацп вiд джерела адресатовi, тобто як суто шформацшний процес. За дiяльнiсного ii розглядають як двостороннiй процес обмшу iнформацiею, спiльну дiяльнiсть комушканпв, пiд час яко! виробляються новi погляди на явища. Багато сучасних науковцiв надають перевагу дiяльнiсному тдходу i визначають комунiкацiю як взаемодда людей з метою обмiну рiзноманiтною iнформацiею (думками, знаннями, iдеями, ощнками, почуттями тощо), це дае !м пiдставу термiни "спiлкування" та "комуткащя" ототожнювати i вживати як синотми. Напевно у цьому е певний сенс, i ось чому. При вивчент процешв спiлкування зарубiжнi учет використовують переважно термiн "комунiкацiя". Наявтсть в украшськш мовi двох екываленпв ("комунiкацiя", "спiлкування") англiйському термiну "communication" спричиняе певт розбiжностi у поглядах вггчизняних науковцiв. Однi вважають базовою категорiею комунiкацiю, оскiльки вона охоплюе вс можливi типи процесiв взаемозв'язку i взаемодii не лише людей, а й будь-яких живих ютот, а також створених людиною механiзмiв. 1нш^ навпаки, основною категорiею визнають стлкування, що складаеться з комуткацп (обмiну iнформацiею), iнтеракцii (органiзацii взаемоди та впливу) та перцепцп (чуттевого сприйняття як основи взаеморозумiння).
Отже, ще раз тдтверджуеться те, що поняття "комуткащя" та "стлкування" мають спшьт i вiдмiннi ознаки. Стльними е !х спiввiднесенiсть iз процесами обмшу i передавання iнформацii та зв'язок iз мовою як засобом передавання шформацй. Вiдмiннiсть зумовлена рiзницею у змiстовому обсязi цих понять (вузькому та широкому). Це пов'язано з тим, що !х використовують у рiзних науках, якi на переднш план висувають рiзнi аспекти цих понять. За спшкуванням закршлюються характеристики мiжособистiсноi взаемодii.
Спiлкування - цшеспрямований, соцiально зумовлений процес обмшу шформащею мiж людьми у рiзних сферах 1хньо1 пiзнавально-трудовоi та творчо1 дiяльностi, що реалiзуеться переважно за допомогою вербальних засобiв.
Комунiкацiю асоцдають з iнформацiйним обмiном в сусшльсга, вважаючи це цiлеспрямованим процесом стлкування мгж двома i бiльше сутностями за допомогою певно1 семiотичноi системи.
Остантм часом термiн "комунiкацiя" витюняе термiн "спiлкування" iз мовознавства, освгги, журналiстики, що пов'язано з використанням новггтх iнформацiйних технологiй, завдяки яким з'явилася можливiсть долати рiзнi перешкоди (просторовi, часовi, мовнi та im). Вiдбулося також i переосмислення поняття "стлкування", яке вийшло за межi його вузького розумiння як мiжосо-бистiсного контактування. Крiм того, у сучасному соцiокультурному просторi комунiкацiя, що передбачае поширення iнформацii, цим не обмежуеться, а означае насамперед стлкування, орiентуе на врахування його рiзноманiття.
Отже, з огляду на рiзнi тдходи до вивчення комунiкативних процешв, дослiдницькi цiлi та iнтереси комуткащя у сучасному глобалiзованому свiтi набувае значного ширшого нiж звичайне стлкування змютовного наповнення, хоча ii усе ж слщ розглядати як одну зi складових спiлкування
або ототожнювати зi спшкуванням. У цьому контекст прийнятне визначення, запропоноване Ф. Бацевичем: "Спшкування - сукупнiсть зв'язюв i взаемодiй людей, суспiльств, субаекпв (класiв, груп, особистостей), у яких вщбуваеться обмiн iнформацiею, досвiдом, умшнями, навичками та результатами дiяльностi" [2, с. 32].
Щоб з'ясувати сутнють i виявити механiзми комушкацп (спшкування), науковщ досить часто застосовують метод моделювання - перспективний i ефективний напрям дослщження, що перед-бачае конструювання абстрактних, iдеалiзованих схем (моделей). Порiвняно з традицiйними видами лшгвютичного аналiзу вiн мае бiльшi пояснювальш можливостi.
Модель комушкацп (спiлкування) - схема, що вщтворюе основнi елементи та функщональш характеристики комунiкативних процешв, зокрема мiжособистiсного спiлкування. Слiд тдкрес-лити, що ефективнiсть моделювання полягае, зокрема у тому, що цей метод дае можливють враховувати рiзнi науково-юридичш погляди i концепцп, виявляти широчшь загальнонаукового i особливостi шдивщуального бачення правових категорiй, простежувати еволющю правових понять i термiнiв, що дуже важливо у правозастосувальнш практищ, орiентуватися у перебiгу мiжгалу-зевих та мiж наукових контактiв тощо.
1снуе велика кiлькiсть моделей комушкацп (а також мiжособистiсного спiлкування), що зумовлено рiзноманiттям концепцiй, цiлей i завдань науковцiв, якi !х створюють. Ц моделi можна назвати ще моделями комушкативного акту, оскiльки вш охоплюе всi складовi комушкацп.
З огляду на основш елементи комушкативного акту, типи зв'язюв мiж комушкантами, перебiг комушкацп виокремлюють лiнiйну, штеракцшну i трансакцiйну моделi.
Лшшна модель. Вона представляе комушкащю як дда, одностороннiй процес передавання шформацп вщ джерела адресатовi (цю модель називають ще трансмiсiйною). Такий спосiб передавання повщомлень характерний переважно для писемно1 комушкацп, ЗМ1 або усного спшкування, коли метою е намагання переконати слухачiв або вплинути на !хш думки (наприклад, у полггичних дебатах, маркетингу, суперечках тощо). Адресат ф^уруе як пасивний учасник комушкацп, що дае тдстави сприймати його як об'ект навмисного впливу. Недолшом лшшно! моделi е те, що вона лише частково охоплюе особливосп процесу мiжособистiсного спiлкування.
1снуе думка, що першу лшшну модель комушкацп розробив давньогрецький фшософ Арiстотель, який розглядав складовi ланцюга "оратор - промова - аудиторiя" як основнi елементи комушкативного акту. Однак класичною моделлю комушкацп вважають лшшну модель американського полгголога та теоретика комушкацп Гарольда Лассвела (1902-1978).
Адресант, використовуючи засоби мовного коду, формуе повщомлення у межах певного контексту, налагоджуе контакт з адресатом i надсилае йому свое повщомлення. Контекст у цш моделi пов'язаний зi змютом повщомлення, а контакт - з регулятивним аспектом комушкацп.
1нтерактивна модель. Розглядае комушкащю як взаемодда, двостороннiй процес обмшу iнформацiею мiж вiдправником i отримувачем, якi послiдовно мiняються мюцями. Обов'язковим елементом спiлкування е зворотний зв'язок, проте недостатньо диференцiюються канали, медiуми комунiкацil, не враховуються психолопчш, соцiальнi, культурнi та iншi чинники, яю можуть впливати на переб^ спiлкування.
Тепер серед науковцiв набувае популярносп динамiчна модель росiйського фшолога i фiлософа М. Бахтiна, який тлумачив комушкащю як мовну творчють, процес породження нових сми^в, що формуються у контексп певного висловлювання внаслщок активно1 взаемод^ усiх комушканпв. Важливими е його iдеl про дiалогiчнiсть, адресованiсть будь-якого висловлювання (без адресата немае адресанта), про спшьне утворювання нових сми^в у межах динамiчноl цiлiсностi дiалогiчного контексту, наявнють творчих мовних особистостей.
Трансакцiйна модель. Якщо лшшна та iнтеракцiйна моделi вiдображають комунiкацiю як дискретнi перервш акти, що мають початок i кiнець, то трансакцiйна модель представляе И як процес одночасного надсилання i отримування повщомлень комушкантами, взаемодда, що тривае. Ця модель дае змогу побачити, що дискретний акт комушкацп важко вщокремити вщ попередшх i наступних подiй, тобто набувае ваги юторичнють комунiкативного процесу. Те, як людина вибудовуе сво! висловлювання, залежить вщ И досвiду сощальних взаемодiй, що накопичуеться
впродовж усього життя. Наголошусться на сощально-юторичнш природi спiлкування. Найбiльшого поширення набув BapiaHT американцiв Tepi i Майкла Гемблiв та Френка Денса. Брати представили комушкащю як коловий процес. Комушканти несуть однакову вiдповiдaльнiсть за передавання та отримання шформацп. Повщомлення можуть передаватися за допомогою одного або декшькох кaнaлiв, характер взаемоди комушканпв залежить вiд контексту комушкацп. Перешкоди можуть виникати на будь-якому етат взаемоди i впливати на здатшсть комунiкaнтiв передавати i отримувати шформащю. Кpiм того, перешкоди можуть бути зумовлеш контекстом, зaклaденi в каналах або раптово з'являтися в самому повщомленш. Модель Ф. Денса у виглядi спipaлi показуе, як розвиваеться комуткащя шдивща з моменту його народження, наголошуючи, що поведшка комунiкaнтa в кожний конкретний момент залежить вщ його попереднього досвщу i впливае на мaйбутнi ди. Тому комунiкaцiя не мае чгтких моментiв початку й кiнця, вона е тривалою, неповторною, а також мае адаптивний i кумулятивний характер. Мюця перетину стралей вказують на наявтсть контакту мiж комунiкaнтaми (надсилання та отримання повщомлень). Деякi спipaлi перетинаються лише один раз або кшька paзiв за життя, iншi взaемодiють протягом тривалого часу.
Будь-яка модель комушкацп мае сво1 сильш та слaбкi сторони. Однак, незважаючи на деякi обмеження, кожна з них розкривае важливий аспект комушкативного процесу i може бути корисною при поясненш природи спiлкувaння (комушкацп).
З короткого огляду моделей комушкацп переконуемося, що стлкування е процесом взаемоди людей з використанням мови, без якого неможливi юнування будь-якого сустльства i життя кожного його члена. Процес мовного стлкування вщбуваеться за певними законами, мае сво1 особливосп, що в^^зняють його вщ шших типiв людських зв'язкiв (пращ, гри тощо) в сустльства
Комуткащя ^жособистюне спiлкувaння), попри ïï багатоплановють i бaгaтоpiвневiсть, iз застосуванням зaсобiв мовного коду не лише вщбуваеться за певними законами, а й мае чгтку структурну оpгaнiзaцiю. Як i будь-яке системне утворення, комуткащя (стлкування) не можлива без наявносп стpуктуpотвipних елеменпв. Основними ïï елементами е адресант (вщправник), адресат (отримувач), кодування, декодування, канал, медiум, повщомлення, ситуативний контекст, комунiкaтивний шум (перешкоди), зворотний зв'язок. Але перед тим, як перейти до зaгaльноï характеристики та визначень понять цих елеменпв, коротко розглянемо внутршню структуру стлкування, виходячи з aнaлiзу спiлкувaння (комуткацп) як складного i piзномaнiтного у своïх проявах та функцiях феномена. Украшсью психологи О. Кулешова та I. Томаржевська зазначають: '^зномашття форм i видiв спiлкувaння пов'язане з безлiччю його функцiй, а багатофункщо-нaльнiсть спiлкувaння, зi свого боку, обумовлена його роллю та значенням, як у житп окpемоï людини, так i су сустльства загалом. Такою ж складною е внутршня структура самого стлкування (комуткацп). ïï можна охарактеризувати через видшення в нш трьох взаемопов'язаних сторш: комуткативно].', iнтеpaктивноï та пеpцептивноï. Такий подш цiлiсного i внутpiшнього единого процесу стлкування е пpaвомipним лише з науковою метою - для бшьш глибокого та всебiчного aнaлiзу феномена" [5, с. 164]. Слщ мати на уваз^ що у реальному житп маемо справу iз спшкуванням (комунiкaцiею) як единим цiлiсним процесом.
Комушкативна сторона спiлкувaння, або комуткащя у вужчому розумшт цього поняття, полягае в обмт iнфоpмaцiею мiж партнерами, пеpедaвaннi та спpийняттi знань, щей, думок, почутпв тощо. Специфша мiжособистiсноï комунiкaцiï (на вiдмiну вщ iнфоpмaцiйного обмiну у технiчних пристроях): наявтсть процесу зворотного зв'язку; наявтсть комунiкaтивних бap'еpiв; феномен комунiкaтивного впливу; юнування piзних piвнiв пеpедaчi шформацп (вербальний та невербальний). У практичнш психологи наголошуеться насамперед на тому, що шформащя у спшкуванш не просто передаеться вщ одного партнера шшому (особу, яка передае шформащю, психологи називають комушкатором, а ту, яка отримуе цю шформащю, - рецитентом), а саме нею вони обмшюються. Для виршення цього завдання працюе т.зв. мехашзм зворотного зв'язку, тобто з'являеться шформащя, що мютить реакщю pеципiентa на поведiнку комушкатора. Мета зворотного зв'язку - допомогти пapтнеpовi зi спiлкувaння у розумшт того, як сприймаються його вчинки, ощнюються почуття i таке шше.
Дал на цих важливих моментах зупинимося докладнiше. А тут, на думку психолопв, важливо пам'ятати, що адекватнють сприйняття iнформацiï залежить вщ наявносп чи вiдсугностi комушка-тивного бар'ера - психологiчноï перепони на шляху адекватноï передачi iнформацiï мiж партнерами 3i спiлкування. Будь-яка iнформацiя, що надходить до реципiента, мiстить той чи шший елемент впливу на його поведшку, думку, настанови, бажання з метою ïх частковоï чи повноï змiни.
У процесi спшкування обмш iнформацiею здiйснюеться як на вербальному, так i на невербальному рiвнi. На вербальному рiвнi як зашб передачi iнформацiï використовуеться людська мова. Однак, до спiлкування, о^м цього унiверсального знакового засобу, залучеш й iншi знаковi системи, яю у сукупностi називаються невербальною комушкащею (мiмiка, жести, iнтонацiя тощо).
1нтерактивна сторона спiлкування полягае в обмт дiями помiж сторонами, що спшкуються, тобто в органiзацiï мiжособистiсноï взаемодп.
"1нтерактивна сторона спшкування" - це термш, який позначае характеристику тих компонента спшкування, яю пов'язанi iз взаемодiею людей, з безпосередньою оргашзащею 1'х спiльноï дiяльностi. Для учасниюв спiлкування надто важливо не лише обмшятися iнформацiею, а й оргашзувати "обмш дiями", спланувати 1'х. Комушкащя органiзуеться в ходi спiльноï дiяльностi з найрiзноманiтнiшого "приводу" ïï надходження, опрацювання тощо.
Перцептивна сторона спшкування - процес сприймання та тзнання людьми одне одного з подальшим налагодження на цiй основi певних мiжособистiсних стосункiв, тобто процес знайомства з метою подальшого спiвробiтництва. Оскшьки людина приступае до спiлкування (комушкативного зв'язку) завжди як особистiсть, то вона сприймаеться iншою людиною, партнером у спшкуванш як особистiсть. Уявлення про цього партнера тюно пов'язане з рiвнем власно1' самосвiдомостi: чим бшьше розкриваеться iнша людина, тим повшшим, конкретнiшим, виразнiшим стае уявлення як про не1', так i про самого себе. У ходi пiзнання iншоï людини одночасно вщбуваеться кшька "мшакпв": i емоцiйна ощнка цiеï iншоï людини, i спроба зрозумгш, наприклад, тi вчинки чи хщ думок, i побудова тактики, а вщтак стратегiï реагування на ïï поведшку тощо. Отже, комушкащя (спшкування) починаеться з джерела шформацп (повщомлення), що надходить вiд адресанта.
Адресант (з франц. adresser - надсилати) - комушкант, який створюе та передае повщомлення [6, с. 45]. Таке лакошчне визначення дае О. Яшенкова. А проф. Ф. Бацевич пропонуе чпташу i розгорнупшу дефшщш: "Адресант (з шм. - Adressant - вщправник; до реч^ в iнших мовах це слово здебшьшого мае таке саме значення. - О. Ч.) (автор, мовець) - джерело повщомлення; у мiжособистiсному спшкуванш особа, яка шщюе комушкащю, кодуе свое повщомлення засобами мови i/або парамови i передае адресату (слухачев^ читачев^ аудиторн)" [3, с. 335].
Адресант може бути шдивщуальним (одна людина) i колективним (двое i бшьше людей). Вш визначае тип повщомлення i спошб його передавання, враховуючи потреби отримувача. Може реалiзовувати своï штенцн у формi усного дискурсу, листа, скарги, або виступу на зiбраннi тощо. Прикладом такого дискурсу може бути наведене вище трактування понять. Так, О. Яшенкова вважае, що термш "вщправник" часто вживають у значенш "адресант", однак щ термши не завжди синонiмiчнi. Вiдправник може не бути автором повщомлення, а лише вщповщати за його передавання (наприклад, коли секретар передае шшим пщлеглим розпорядження начальника). А з шшого визначення, обгрунтованого проф. Ф. Бацевичем, у чий город, так би мовити, кидаються камшщ, випливае однозначне трактування цього термша.
Перед тим як вщправити шформащю, адресант кодуе своï повiдомлення i подае ï^ у вщповщних формах, доступних для адресата (слухача, читача, аудиторн). Адресат - кшцевий "споживач" повiдомлення, сприймае його i вщповщно до своïх когнггивних стратегiй i конкретних умов штерпретуе отриману iнформацiю.
За Ф. Бацевичем, адресат (з шм. Adressat - отримувач) отримувач, слухач, читач, штерпретатор, аудитор1я - кiнцевий споживач повщомлення; у м1жособистюному спiлкуваннi (комунiкацiï) - особа, яка сприймае повщомлення i вщповщно до своïх когнггивних стратегш i конкретних конституативних (iстотних, визначальних) умов iнтерпретуе пов1домлення адресанта [3, с. 335].
Адресат - один iз комушканпв, якому призначене повщомлення, що передаеться.
Адресат може бути шдивщуальним (окрема людина) або колективним (група людей). За найкращих умов повщомлення доходить до свого адресата без затримки. Однак у реальному житп часто виникають piзнi проблеми: повщомлення може дшти до адресата i лежати деякий час на його столц через вщсутнють або зайнятють адресата повщомлення передають через посередника (наприклад, секретаря, сусща, знайомого); повщомлення може школи не знайти свого адресата i потрапити в руки того, кому воно не адресоване (наприклад, у руки конкурента).
Термш "отримувач" часто вживають у значенш "адресат". Однак, як вважае О. Яшенкова, щ термши неpiвнознaчнi. Отримувач може не бути адресатом, якщо отримуе повiдомлення, якi йому не призначеш.
Кодування (з лат. соdеx - список настанов) - втшення задуму адресанта в певну символiчну форму (мовну, звукову, гpaфiчну тощо) [6, с. 45], або ще перехщ вщ особистiсних смислш адресанта до ïх утiлення в загальноприйнят значення одиниць мовного коду. Код (з фр. œd - умовш позначення) комунiкaтивний - мова або ïï piзновиди (сленг, дiaлект, стиль тощо), а також немовш засоби (пapaлiнгвaльнi, iнтонaцiйнi тощо), яю використовують учасники комунiкaтивного акту.
Вщ кодування залежить сприйняття повiдомлення.
Повщомлення - втшена у конкpетнi символи (коди) шформащя, яку передають адресатов^
Повщомлення pеaлiзуються засобами piзних семютичних систем i можуть складатися з вербальних (мовних) та/або невербальних (наприклад, жести, мiмiкa, гpaфiчнi зображення) символiв. Повiдомлення можуть бути пiдготовленими ^ip, доповiдь, лекцiя) та спонтанними (розмова в черз^. Спонтaннi повiдомлення часто виражеш невербальними символами (зiтхaння, позiхaння, смiх,сльози).
Розpiзняють також власне повщомлення та ïхнi пpaгмaтичнi значення (смисли). Так, залежно вщ ситуaцiï стлкування висловлювання типу "Я зараз буду" може означати общяну присутнють або ж погрозу з нaмipaми щось вчинити.
Передавання повщомлення вщбуваеться через канали та медiумiв, якi мае обрати адресант.
Канал - спошб передавання повщомлення, що враховуе фiзiологiчнi можливосп людини. За Ф. Бацевичем, "канал комушкацп - "мюток", який поеднуе адресанта i адресата; засоби, за допомогою яких надсилаеться повщомлення" [3, с. 344].
Канали комушкацп узалежнеш вщ п'яти оpгaнiв чуття (слух, зip, дотик, нюх, смак), тому й pозpiзняють тaкi види кaнaлiв: слуховий (вокальний/звуковий), зоровий ^зуальний), тактильний (дотиковий), нюховий i смаковий. Жоден iз них не мае якоюь переваги, однак у у багатьох випадках якийсь iз них вибираеться через зручшсть застосування. Нерщко повiдомлення передають кiлькомa каналами одночасно (наприклад, невербальна поведшка мовця супроводжуе його говоршня). Це дае пщставу стверджувати, що природа комушкацп багатоканальна. Хоча не вс канали piвнознaчнi. У мiжособистiсному спiлкувaннi (комунiкaцiï) здебшьшого використовують зоровий та слуховий канали, з якими асощюють писемнiсть та усне мовлення. То ж, коли йдеться про мовну комушкащю, основними каналами часто називають усний i писемний.
У кожного канала свш медiум.
Медiум (з лат. теШит - середина, щось пром1жне) - зашб передавання повщомлення; специфiчнa конфцуращя фiзичних, технiчних та шституцтних характеристик, що становить певну форму комушкацп. До медiумiв усного каналу зараховують: розмови вiч-нa-вiч, промови, телефонш розмови, голосову пошту, аудю- та вiдеозaписи, вiдеоконфеpенцiï тощо; до медiумiв писемного каналу належать: листи, електронна пошта, факси, статп, контракти тощо.
На вибip каналу та медiумa впливають теpмiновiсть, фоpмaльнiсть, конфщенцшшсть, склaднiсть та емоцiйнiсть iнфоpмaцiï, необхщнють документального пiдтвеpдження, витрати, а також певш очiкувaння адресата.
Усний канал використовують переважно тод^ коли передають не дуже складну та велику за обсягом шформащю, коли потpiбен негайний зворотний зв'язок для виршення проблеми або прийняття ршення. Цей канал ефективний для передавання повщомлення, яке мютить емоцшний компонент, оскшьки адресант мае змогу пpоaнaлiзувaти невербальну поведшку адресата.
Писемному каналу надають перевагу у paзi необхщносп передати детальну та складну шформащю, що потребуе ретельного планування повщомлення; коли необхщно охопити велику кшькють людей у piзних мюцях, а негайний зворотний зв'язок не потpiбен. Цей канал допомагае уникнути спотворення шформацп, що можливе за використання усного каналу.
Пюля отримання повщомлення адресат мае його декодувати.
Декодування - процес розшифрування повщомлення, перетворення символiв на значення.
Адресат повинен правильно розшифрувати повщомлення, розшзнати його смисл, що не завжди вдаеться. Наприклад, дружнш жарт школи сприймаеться як навмисна образа, пропозищя - як наказ.
Отримане повщомлення переважно викликае зворотний зв'язок.
Зворотний зв'язок (зворотна шформащя) - будь-яка реакщя адресата на отримане повщомлення, яка допомагае aдpесaнтовi оpiентувaтися в його особ^ переконатись у мipi дiевостi сво1х apгументiв, досягненнi чи недосягненш пpедметноï та комунiкaтивноï мети тощо.
Розpiзняють усний зворотний зв'язок (у виглядi запитань, коментapiв) i письмовий (лист-вiдмовa, лист-подяка); вербальний (з використанням ^в) i невербальний (усмшка адресата, позiхaння, погляд убш тощо); негайний (згода при зустpiчi) i вiдклaдений (лист-вiдповiдь). Кpiм того, адресат може ухилятися вiд зворотного зв'язку - не вщповщати на листи, телефонш дзвiнки. Вiдсутнiсть зворотного зв'язку свщчить, як правило, про негативне ставлення адресата до адресанта або його повщомлення, а також до проблем, пов'язаних з отриманням повщомлення. Зворотний зв'язок показуе, наскшьки устшною були комуткащя. Якщо адресат неправильно зpозумiв отримане повщомлення, його реакщя буде неадекватною.
На етапах кодування, передавання i декодування повщомлення можливий комушкативний шум. Це поняття у теорда шформацп впровадили американсью вчеш К.-Е. Шенон i В. Вiвеp.
Комушкативний шум - перешкоди piзного типу ^зичш, фiзiологiчнi, психолопчш, семaнтичнi), якi знижують ефективнiсть комушкацп, дестабшзують процес сприйняття й розумшня повщомлення; можуть призвести до припинення комунiкaцiï. Комунiкaтивний шум iстотно позначаеться на процесах комунiкaцiï i транс активних моделях ïï опису. Внаслщок його впливу на пеpебiг комушкацп отримана iнфоpмaцiя може суттево в^^знятися вщ тiеï, яку нaдiслaв адресант, або ïх отримання взaгaлi унеможливлюеться. Шум може виникати на вах етапах (у межах усiх складових) процесу комунiкaцiï.
З огляду на причину виникнення pозpiзняють фiзичний, фiзiологiчний, психiчний i семантичний типи шуму.
До фiзичного зараховують зовнiшнi перешкоди, що вщволшають увагу та не дають змоги комушкантам зосередитися (наприклад, сторонш звуки, погане освiтлення, тютюновий дим, переповнена людьми юмната тощо). Фiзiологiчний пов'язаний з вадами мовлення чи хворобою комушканпв, що ускладнюе передавання та отримання повщомлення (наприклад, головний бшь, погана дикщя, туговухють). Психiчний шум викликають, як правило, ментальш процеси та емоцiйнi стани комушканпв (наприклад, ворожа нaлaштовaнiсть, упередження, страх, стурбо-вaнiсть, зaкохaнiсть тощо). Семантичний шум виникае внаслщок стлкування piзними мовами або вapiaнтaми мов, використання адресантом спецiaльноï теpмiнологiï, що невщома aдpесaтовi. Цей шум може бути зумовлений також piзними неточностями, в передаванш iнфоpмaцiï, ïï трансформаций додавання тощо.
Мiжособистiсне стлкування (процес комуткацп) завжди вщбуваеться у межах якогось зовшшнього ситуативного контексту.
Ситуативний контекст - обставини, в яких вщбуваеться стлкування (комуткащя); мюце, час, особистють партнера (пapтнеpiв), сощальш pолi учaсникiв i т.iн. Вш мае чотири вимipи: фiзичний, сощальний, хpонологiчний (часовий) i культурний.
Фiзичний вимip охоплюе мiсце комунiкaцiï, а також пpоксемiчнi аспекти (використання простору) що впливае на змют та яюсть iнтеpaкцiй. Так, спiлкувaння (комуткащя) в транспорт^ удома, на робот^ в лiкapнi, мaгaзинi, теaтpi тощо ютотно piзниться. Цей вимip впливае на змют; форму повщомлень, а також на формування атмосфери стлкування.
Сощальний вимiр виявляеться у xapaKTepi обов'язюв мiж учасниками спiлкування, 1'хшх статусах, визначае природу стосунюв мiж комушкантами. nepe6ir комушкацп узалежнений вiд вшу, статусних та соцiальних ролей комушканпв, тривалостi знайомства, рiвня i характеру стосунюв мiж ними i т. п.
Хронолопчний вимiр пов'язаний з часом процесу комушкацп. Вщ того, коли вщбуваються мовленневi взаемодп' комушканпв (уранщ чи пiзно ввечерi, у приймальш години, пiд час общньо! перерви, по закiнченнi робочого дня, на початку чи наприкшщ фшансового року тощо), може залежати ефективнють комушкацп.
Культурний вимiр зумовлений рiзним походженням (расове, етнiчне тощо) та культурою комушканпв (нацiональна, корпоративна, шдивщуальна), що часто ускладнюе порозyмiння. Культурш вiдмiнностi значною мiрою впливають на характер комушкацп мiж американцями та европейцями, чоловiками та жiнками, мусульманами та православними тощо.
Знання ситуативного контексту необхщне для кодування та декодування повщомлень, вибору каналiв i медiyмiв комушкацп.
Отже, здiйснення будь-якого комушкативного акту можливе тшьки за наявносп основних елементiв спiлкyвання (комушкацп), як взаемопов'язанi i взаемодiють пщ час iнформацiйного обмiнy, безпосередньо впливають на його яюсть i результат.
1. Артикуца Н. Hoei тдходи до мовног тдготовки майбуттх юрист1в i викладач1в права / Н. Артикуца // Право Украгни. - 1997. - № 12. - С. 85-90. 2. Бацевич Ф. С. Основи комуткативног лiнгвiстики : тдручник / Ф. С. Бацевич. - 2-ге вид., доповн. - К. : ВЦ "Академiя", 2009. - 376 с. 3. Бацевич Ф.С. Словник термiнiв мiжнарoднoг комушкацп / Ф. С. Бацевич. - К. : Дoвiра, 2007. -205 с. 4. Кацавець Р. Культура думки i слова у професттй дiяльнoстi юриста / Р. Кацавець // Право Украгни. - 2009. - № 2. - С. 144-147. 5. Кулешова О. В. Теоретичш основи практичног психологИ : навч. поабник / О. В. Кулешова, I. В. Томаржевська. - Хмельницький: ХНУ, 2012. -235 с. 6. Яшенкова О. В. Основи теорИ мовног комушкацп : навч. поабник / О. В. Яшенкова. - К. : ВЦ "Академiя ", 2010. - 312 с.
