CC BY
13
Л1ТЕРАТУРА
1. Баранский Й. Н. Методика преподавания экономической географии. — М.: Учпедгиз, 1960. — 160 с.
2. Географш в школг Випуск VIII. — К.: Рад. школа, 1966. — 152 с.
3. Дiброва О. Т. Географiя Украшсько1' РСР. — К.: Рад. школа, 1954. — 307 с.
4. Закон «Про змщнення зв'язку школи з життям i про дальший розвиток системи народно1 освiти в Украïнськiй РСР» // Збiрник наказiв та iнструкцiй. — 1959. — № 8. — С. 2-3.
5. Замковий В. П. Поради учителю географи. — К.: Рад. школа, 1962. — 180 с.
6. Збiрник наказiв та шструкцш Мiнiстерства освiти Украшсько1 РСР. — К.: Рад. школа, 1970. — № 7-8. — 46 с.
7. Методика обучения географии в средней школе. (Теоретические основы методики обучения географии) / Под ред. А. Е. Бибик и др. — М.: Просвещение, 1968. — 391 с.
8. Методы обучения географии (из опыта работы) / Под ред. В. А. Коринской и Л. М. Пашечниковой. — М.: Просвещение, 1968. — 158 с.
9. Навчальш плани початково1, семирiчноï i середньо1 школи УРСР, розроблеш управлшням та затверджеш Мшютерством освгти 1957-1958 н.р. // ЦДАВО. — Ф. 166. — Оп. 15. — Т.2.
10. Откаленко М. П. Щоденник географiчних спостережень у восьмирiчнiй школ^ 5 клас. — К.: Рад. школа, 1961. — 46 с.
11. Положения про першу республжанську ол1мтаду географiв-краeзнавцiв, учшв шк1л Украшсько1' РСР // Збiрник наказiв та шструкцш. — 1963. — № 18. — С. 15-17.
12. Положення про республжанську географiчно-краeзнавчу ол1мтаду учнiв шк1л Украшсько1' РСР // Збiрник наказiв та iнструкцiй. — 1964. — № 23-24. — С. 30-32.
13. Положення про туристсько-краезнавчу експедицш-естафету учшв шил Украшсько1' РСР, присвячену XXI з'ïздовi КПРС // Збiрник наказiв та шструкцш. — 1959. — № 1. — С. 6-7.
14. Про заходи подальшого розвитку сустльних наук та шдвищенню ïx рол1 в комушстичному будiвництвi. — К., 1968. — 56 с.
15. Про оргашзацш метеоролопчних i агрометеорологiчниx спостережень в альських школах / Збiрник наказiв та iнструкцiй. — 1959. — № 9. — С. 19-21.
16. Студенцов М. Урок географии в школе. — К.: Рад. школа, 1961. — 40 с.
17. Янко М. Щдвищення ефективносп уроку з географи. — К.: Рад. школа, 1963. — 123 с.
18. Янко М. Методика початкового курсу фiзичноï географи. — К.: Рад. школа, 1963. — 84 с.
Тетяна МАЦЕЙК1В
ОСВ1ТНЬО-ВИХОВНИЙ АСПЕКТ yKPAÏHCbKOÏ ЕТНОПОЛ1ТИКИ
(20-1 РОКИ ХХ СТ.)
В cmammi розглядаються напрямки укра'1нсько'1 етнополтики в 20-х роках ХХ ст. OceimHbo-виховна спрямоватсть ïï визначаеться як одна з npoeidHux.
У Нацюнальнш доктриш розвитку осв1ти Украши в XXI ст. ч1тко визначено нацюнальний характер освгти. Вона спрямована на втшення украшсько! нацюнально1 ще1, розвиток украшомовного простору. Одночасно одним ¡з прюритет1в державно1 пол1тики е всеб1чне забезпечення культурних та осв1тшх запит1в нацменшин. Досвщ впровадження принципу корешзаци, що був проголошений у квгтш 1923 р. i тривав приблизно десять роюв, попри його тимчасовють i певш недолши, мав багато позитивних сторш. Тому цей перюд був предметом дослщження багатьох вчених радянського перюду. Особливий штерес вш викликае в осв1тян тепер, у час вщродження нац1онально1 системи виховання i педагопки в незалежнш Украшськш держава
Освгтньо-педагопчт перетворення на центральних украшських землях розпочалися одразу ж у шсляреволюцшний перюд. Насаджувалась трудова школа, на мющ лшвщованих ушверситет1в було оргашзовано мережу шстшупв народно! освгти, проводилась потужна русифшащя. Незважаючи на формально-правову незалежшсть, Украшська РСР тдпорядковувалась Москв1, котра активно втручалась в справи украшського шкшьництва. Пюля проголошення СРСР освгта в республщ потрапила тд ïï повний контроль. Через економ1чш негаразди та гостре незадоволення штенсивною пол1тикою русифiкацiï серед нерос1ян бшьшовики вимушеш були перейти вщ пол1тики вшськового комушзму до непу i тимчасово послабити русифшаторську
лiнiю. «Нова нацiональна пол^ика мала сприяти пiдготовцi укра!нських педагопчних кадрiв, запровадженню рщно! мови в освт, дерусифшаци державного апарату... Виходячи з цього, в Украш розпочався процес укра!шзацп, що охопила всi сфери життя. Найбiльший вплив вона мала на осв^у. На вiдмiну вiд царизму, бiльшовики придiляли велику увагу шкшьництву» [9, 336].
Отже, початок 20-х роюв XX ст. позначений тим, що, вщповщно до ршень X (1921р.) та XII з'lздiв РКП(б), полiтика комушстично! парти i уряду Укра!ни у мiжнацiональнiй галузi здiйснювалася двома основними шляхами: корешзащею (укра!шзащею) та заходами щодо нацiональних меншин.
Мета статтi — висв^лити освiтнi та виховнi аспекти державно! пол^ики щодо нацiональних меншин в означений перюд. Цьому слугуватимуть новi архiвнi матерiали та маловiдомi друкованi джерела.
На початку 20-х роюв при наркомi освiти УРСР було утворено Раду нащональних меншин, на яку покладалося керiвництво щею дiлянкою роботи. Вона, як i все iнше, пiдпорядковувалася основнiй мет — «комунiстичному перетворенню суспiльства». Культурно-освiтнiй розвиток нацiональних меншин передбачалося здшснювати як частину загального сощально-культурного будiвництва.
Незважаючи на «iдеологiчну спрямовашсть», друга половина 20-х рокiв позначена зростанням мереж нацiональних шкiл. Так, у 1927-28 навчальному роцi лише на Микола!вщиш працювали 38 росшських, 23 нiмецьких, 9 еврейських, 4 польсью, 3 болгарськi трудовi школи [1, 10]. Однак при цьому вщчувався брак професiйно пiдготовлених учителiв, навчально! та художньо! лiтератури рщною мовою. Цi та iншi проблеми намагалися виршувати на державному рiвнi. Так, в 1931 р. тдготовку вчителiв для нацiональних шкiл здшснювали Ки!вський польський iнститут соцiального виховання, Одеський шмецький iнститут народно! освгги з вiддiлами нiмецько! та еврейсько! мов. Крiм того, працювали 10 педагопчних технiкумiв, викладання в яких велося росшською, польською, болгарською, шмецькою, грецькою, чеською мовами [6, 9].
Зросла кшьюсть полiтично!, художньо! лтератури, що видавалася мовами нащональних меншин, вщкривалися нацiональнi театри. В 1925 р. у Харковi був вщкритий перший в Укра!нi державний еврейський театр. Изшше з'явилися ще 7 еврейських i 1 болгарський театри, налагоджено радюмовлення еврейською мовою в Киев^ Харковi, Одесi; шмецькою та болгарською — в Одесц польською, болгарською, шмецькою — у Дншропетровську.
Важливi заходи щодо розвитку культури нацiональних меншин передбачалися в постановах укра!нського уряду. Постанова Раднаркому Укра!ни вiд 23 грудня 1926 р. «Про задоволення культурних потреб нащональностей» стимулювала нацiонально-культурне будiвництво в республщь В результатi прийнятих закошв уже в 1931 р. в Укра!ш функцiонували 8 еврейських, 1 болгарський, 1 грецький клуби, 79 польських бiблiотек, 12 клубiв, 71 хата-читальня. Бшьш як 100 томiв нараховувала Центральна польська бiблiотека в Киевь Помiтну роль в культурному житп польського населення вiдiгравав польський драматичний театр у Киевi, а також державний ансамбль польсько! народно! шсш i танцю [12, 229-230]. Почала формуватися мережа музе!в нащональних культур. В 1924 р. еврейською секщею Одеського губкому було прийнято ршення про створення музею знаменитого еврейського письменника Ш. Я. Абрамовича [3]. Учш еврейських шкiл област залучалися до збору матерiалiв про побут, культуру еврейського населення Ивдня Укра!ни [11, 37-38].
На початку 20-х роюв у великих мютах засновувалися дитячi групи i загони, яю мали назву юних спартаювщв, юнтрударми, юних засiвкiв. У лисп до всiх партiйних органiзацiй ЦК КП(б)У в 1922 р. вимагав «виховувати широкi маси дiтей роб^ниюв i селян в комунiстичному душ, залучати !х до революцiйного життя i боротьби пролетарiату» [5]. Для керiвництва дитячим комунiстичним рухом в Укра!ш наприкiнцi цього року при ЦК КСМУ було утворено Центральне бюро комдитруху (ЦБ КДР), до якого входили представники ЦК КП(б)У, ЦК КСМУ, Наркомосу УСРР.
Дитячий рух в перюд його становлення можна охарактеризувати як фiзкультурний та вiйськовий вишкiл школярiв. При цьому не було жодних елементiв iдейно-полiтичного виховання. Ставлення укра!нського вчительства до дитячого руху видно з наступно! таблицi [14, арк.13].
Роки Ставлення мкьких учителiв до комдитруху Ставлення сшьських учителiв до комдитруху
1922 Вороже ставлення до тонерського руху, переслщування Загалом байдуже ставлення. Ворожi тенденцi!
1923 Менша частина ставиться добре, бшьша частина байдуже, частина — вороже Менша частина ставиться добре, бшьша байдуже, остання — вороже
1924 Бiльша частина ставиться добре, останш — байдуже i вороже Бшьша частина ставиться добре, частина з розумшням, невелика частина ставиться вороже
1925 Вороже ставлення не спостертаеться Вороже ставлення вщсутне
З 1924 р. вiдбуваеться масове зростання кiлькостi пiонерських загошв як у мiстi, так i на селi. Так, згiдно з архiвними даними, у лютому 1924 р. тонерських загонiв нараховувалося 7000, у шчш 1925 р. — 200 000, у квiтнi 1925 р. — 300 000 [14, арк. 3].
За нащональним складом у тонерських загонах домшували украшщ [14, арк. 3].
Назва губернп Кшьккть пюне].мв Рiк i м1сяць Нащональний склад ЮП (в %)
Укр. Рос. €вреТ Iншi
Донецька 60397 Сiчень 1925 38 33 5 24
Ки!вська 27000 Сiчень 1925 13,8 35,6 48,3 2,3
Полтавська 35482 Квiтень 1925 72,9 7,9 19 9,6
Волинська 21 604 Квiтень 1925 53,5 4 38,4 3,8
Чершпвська 16904 Квiтень 1925 60,3 13,7 22,2 3,8
Зпдно з даними ЦБКДР в 1925 р. у 1869 тонерських загонах домiнувала укра!нська мова, у 2040 — росшська, у 194 — еврейська, у 11 — польська, у 3 — тмецька [14, арк. 4]. З цих даних видно, що у стлкувант дiтей переважала росiйська мова. 3 метою посилення украiнiзацi! в дитячому русi ЦБКДР рекомендувало органiзовувати пiонерськi загони за нацюнальною ознакою, активнiше пропагувати й використовувати «червон колядки», традицiйнi тсш (веснянки, га!вки) [14, арк. 14]. «Оскшьки за даними серед дггей рiзних нащональностей спостергаеться певне напруження у стосунках, слд посилити iнтернацiональне виховання, повнiше висвiтлювати життя й юторда рiзних народiв СРСР, а також нащональну полiтику в минулому та сучасну» [15, арк. 7].
Дитячий рух серед нащональних меншин мав свою специфту. Слабким вважався дитячий рух серед польських дтей у мютах, тонерським рухом не були охоплет дiти в селах Правобережжя. Подiбна картина спостерталася й серед нiмецьких дiтей. Так, у 5 шмецьких районах в Укра!т було лише 160 пiонерiв. Причина — непопулярнiсть серед шмецького населення пiонерських загонiв. «Вони часто з недовiрою та ворожiстю ставляться до дитячих органiзацiй. Часто б'ють сво!х дiтей не тiльки за вщмову йти до церкви, але й за те, що д^и вiдвiдують клуби та зiбрання» [2, 112].
Д^и нацiональних меншин зазнавали впливу рiзних органiзацiй. Наприклад, значна частина еврейських дгтей перебувала тд впливом еврейсько! скаутсько! органiзацi! «Цейфiм» (розвiдники), яка упереджено ставилася до тонерського руху [2, 113].
Серед польських та шмецьких дтей впливовими були релтшш об'еднання та гуртки. Вони проводили свою роботу через три, танщ, пiснi, фiзичну культуру. Чимало шмецьких дгтей перебували тд впливом органiзацi! «Дiти Йосифа», «Д™ Марi!». в менонiтiв — «Баптиська спiлка молодi» (Баптомол).
Дослiдник дитячого руху цього перюду М. Миронов зазначав, що такий стан пояснюеться вщсталютю дорослого населення, декласовiстю та релшйною замкненiстю польського та шмецького селянства. «Пригшчене протягом десятилiть царизмом, вимушене ховати нащональну приналежнiсть та вести шдпшьну боротьбу за збереження свое! культури та мови, польське селянство не позбавилося недовiри до оточуючого укра!нського населення та вшх впливiв, що йдуть до них. Як польське, так i тмецьке селянство перебувають пiд сильним впливом свого
духовенства. У нiмцiв релшйними настроями пройнята й бiльшiсть учительства. Учительство пасивне, а iнодi й навгть вороже ставиться до громадсько1 роботи в школах» [2, 114].
М. Миронов називае серед причин i недостатню участь у цьому процес комсомольських органiзацiй: «В польських та шмецьких селах iснувало дещо вороже ставлення до комсомольських осередюв, часто !м доводилося працювати шдшльно» [16, 94].
Крiм зазначених причин, дослщники дитячого руху називають недосконалють загального керiвництва: «В Украш ддать 55 комсомольських осередкiв, якi повшстю е польськими або мають в своему складi значну кiлькiсть комсомольщв-поляюв. Водночас польських загонiв юних пiонерiв у кра1ш нараховуеться не менше 15. Число нiмецьких або частково шмецьких осередюв комсомолу е бшьше 40, однак нiмецьких загонiв юних пiонерiв — не бiльше 5. Ц цифри яскраво свiдчать, що польськi та нiмецькi осередки ЛКСМУ в Украш до цього часу не звернули увагу на роботу серед дггей» [10, 13].
Питання переходу загонiв на рiдну мову розглядалося як одне з найважливших. «За 1924 рiк чимало загошв (особливо еврейських) переведено па рщну мову, але в цьому питанш залишаеться багато проблем. Наприклад, по Одещиш у пiонерських загонах нараховуеться 6000 еврейських д^ей, а охоплено тшьки 900 дiтей. Таким чином, тшьки 15% еврейських дгтей-пiонерiв по окрузi виховуються рiдною мовою. Часто-густо й тi пiонери, що навчаються в еврейських школах, розпорошуються по загонах, якi проводять роботу росшською мовою. Так, у Киевi в дитячому еврейському будинку на засщаннях педкомюи дiти висловлюються еврейською мовою, а на засiданнях ради загону — росшською» [1, арк. 1].
Для того, щоб покращити роботу тонерських загонiв нацiональних меншин, Пленум 11К ЛКСМУ рекомендував: «Насамперед подбати, щоб нормально йшов процес охоплення дтей нацменшин пiонерськими загонами; треба поставити перед еврейськими та шмецькими осередками ЛКСМУ завдання: на кожний осередок загш юних пiонерiв. Треба широко популяризувати пiонерську оргашзащю серед дiтей та дорослого населення шляхом ознайомлення дорослих iз завданнями та працею тонерських загошв У сшьськш мюцевосп через проведення сшьських зборiв пропагувати дитячий комунiстичний рух, демонструючи сво! досягнення, влаштовуючи вистави, випуски стiнгазет, спортивнi змагання тощо. Найкращим засобом популяризаци мае стати все ж трудова допомога юних пiонерiв родиш, а також суспшьно-корисна праця всього загону в своему сель Одночасно необхщно вiдмовитися вщ проведення антирелшйно1 аптаци в родиш».
З метою залучення неорганiзованих дтей, а також змiцнення iснуючих загошв, необхвдно використовувати такi форми роботи, як ^ри, пiснi, спортивнi змагання, драматурпю, лiтнi табори, прогулянки тощо. Дуже важливим в цiй справi е також пiдготовка керуючого активу. Тому ЦБ ухвалено оргашзовувати центральш курси для пiдготовки ватажкiв польських та шмецьких загошв. Треба забезпечити нацюнальш райони (шмецью та польсью) вiдповiдними вiддiленнями КДР були б знайомi з мовою та побутом вщповщно1 нацiональностi [17, арк. 7].
Щкаву й корисну роботу серед дггей нацiональних меншин Укрш'ни проводили 20-т роки iншi культурно-освiтнi заклади. Це, зокрема, Кшвський дитячий театр iм. I. Франка. Репертуар театру постшно оновлювався i планувався з урахуванням вiкових особливостей вiдвiдувачiв. В зв'язку з цим треба вщзначити, що спектаклi вiдбувалися трьома мовами — украшською, росiйською й еврейською. Його актори керували шкiльними драматичними гуртками, влаштовували широк диспути [13, 16]. Враховуючи велику роль дитячих театрiв у вихованнi пiдростаючого поколшня, колегiя Наркомосвiти в серпнi 1927 р. прийняла спецiальне рiшення про розширення мереж1 дитячих геатрiв, а також про вщкриття окремих театрiв для обслуговування дiтей нацiональних меншин [18]. Одним з найпопуляршших культурно-освгтшх закладiв серед дiтей нацменшин були клуби. За короткий термш вони виникли повсюдно. Дiяльнiсть !х була рiзноманiтною: тут можна було почитати книжку, послухати лекцiю чи доповщь, концерт, взяти участь у робой гуртка. В Харковi активно функщонував вiрменський клуб. 60 пiонерiв i 35 жовтенят щоденно працювали в його стшах. Робота в клубi велася вiрменською мовою. Популярним серед дтой був гурток полiтичних новин. На його засщаннях дiти проводили огляд подiй, випускали стiнгазету «Ашакфби шайн» («Голос школяра»), яка вщображала життя i побут дiтей. В нш публiкувалася вiрменська поезiя. Але найбшьш популярною була так звана жива газета «Кармир Похкан», яку вони показували в клубi батькам i членам вiрменськоl колонil [9, 24].
Активну роботу серед еврейського населення, дтей проводили клуби, що функцюнували в Тульчинi Одесi, Харков^ Бердичевi. Спецiально для дiтей тут проводились бесщи, полiтiнформацiï, читання газет, вечори й виставки. При клубi еврейсько! молодi iменi Юма в Одес оргaнiзувaвся колектив живо! газети, робота яко! велася еврейською мовою [4]. При деяких пiонерських загонах були створеш мaйстернi, якими керували батьки, навчаючи дiтей рiзномaнiтному ремеслу. В Хaрковi функцiонувaв польський клуб, на бaзi якого працювали рiзномaнiтнi гуртки [7]. При визнaченнi завдань, що стояли перед школою в гaлузi виховання особливо, вщзначалася необхщнють залучення дiтей нaцiонaльних меншин до масових дитячих оргaнiзaцiй [8]. У ршеннях всеукрашсько1' Ради з дитячого руху, що вщбулася в 1928 р., безпосередньо вказувалося на те, що на ix зборах i зiбрaннях мають проводитися бесiди щодо перебту подiй, дiтям треба актившше брати участь в дискусiях на пол^ичш теми. В гуртках д^и повиннi були оволодiвaти навичками захисту бaтькiвщини, знайомитися з новинками в хiмiчнiй гaлузi, aвiaцiï, з роботою рaдiо, телефону, телеграфу [19].
Зазначеш заклади та заходи, що проводилися в них, впливали на формування у пiдростaючого поколiння етнiчноï свщомосп морaльностi, прилучали дiтей до скарбниц культури. Разом з тим при всш рiзномaнiтностi роботи особливий акцент ставився на сустльно-пол^ичт й трудовi форми, залишаючи поза увагою духовно-творчий аспект.
Наведет мaтерiaли переконливо свщчать, що укрaïнiзaцiя створила сприятливi умови для нащонального вiдродження не тшьки укрaïнцiв, а й представниюв шших нaродiв Укрaïни. Успiх укрaïнiзaцiï визначався багатьма факторами, зокрема тим, що здшснювалася вона вщповщно до законодавчих aктiв, була добре забезпечена науково, оргатзацшно та методично. Така полггика сприяла зростанню нaцiонaльноï свiдомостi школярiв, гaрмонiзaцiï мiжнaцiонaльних вiдносин. Проте загальна iдеологiчнa спрямовaнiсть виховно1' роботи в кшщ 20-х — на початку 30-х роюв набрала рис жорстко1' полiтизaцiï виховного процесу. Укрaïнськi культура та освгга, з точки зору тогочасного полггичного режиму, мали бути украшськими тiльки за формою а не за змютом. Наповнення нащональним змютом суперечило великодержавницьким штересам керiвництвa СРСР. Тому процес коренiзaцiï та заходи щодо нащональних меншин мали характер тимчасово1' поступки i повинш були бути згорнуп за наявного полггичного режиму. Щодо зростання нацюнально1' свщомосп вони мали позитивш наслщки, проте щодо полГтики юнуючого режиму, а радше всупереч його загальносоюзному керiвництву.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бюлетень Наркомосвгш. — 1925. — № 7.
2. Бюлетень офщшних розпоряджень i повдомлень Наркомосвгга. — 1926. — № 1.
3. Известия. — 1921. — 21 мая.
4. Известия. —1925. — 11 июня.
5. Комушст. — 1922. — 15 ачня.
6. Гненний О. I. Ще раз про украМзащю. // Рвдна школа. — № 4.
7. Комсомолець Украши. — 1928. — 14 серпня.
8. Комсомолець Украши. — 1928. — 2 лютого.
9. Любар О. О., Стемахович М. Г., Федоренко Д. Т. 1стор1я украшсько1 школи i педагопки.-К.:
Знання, 2003. — 452 с.
10. Миронов М. О. О месте внешних атрибутов в работе детских коммунистических организаций // Путь просвещения. — 1925. — № 9.
11. Путь просвещения. — 1922. — № 6.
12. Розуменко Ю. Г. Краезнавча д1яльшсть на П1вдш Украши в 1920-30рр. // Тези доповщей i повщомлень IV Республ1кансько1 науково1 конференций з юторичного краезнавства. — К., 1991.
13. Стронський Г. I. Нацюнально-культурш науков1 установи по Украш1 в 20-30 рр. // Тези VI Всеукрашсько1 конференц11 з юторичного крашознавства. — Луцьк, 1993. — 185 с.
14. Украшський статистичний щор1чник на 1928 р1к. — Харшв, 1928. — 112 с.
15. Центральний державний арх1в вищих орган1в влади (ЦДАОВ) Укра1'ни — ф. 7, оп. 1. од. — зб. 74.
16. ЦДаГо Украши — ф. 1, оп. 20. — спр. 2253.
17. цДАВОВ Украши — ф. 166, оп. 1. — спр. 399.
18. ЦДАГО Украши — ф. 1, оп. 20. — спр. 2248.
19. Шлях освпи. — 1926. — № 11.
20. Юний леншець. — 1928. — 4 ачня.
