CC BY
6наружу. Применение системно-групповых представлений, широко распространившихся в социологии главным образом в 1960-70-е годы, можно считать методологической попыткой компенсировать недостатки абстрактно-теоретической позиции. На помощь социологам, ориентированным на конкретно-прикладные процессы, пришел мощный аппарат общей теории систем, кибернетики и некоторых разделов математики. Конечно, свести полностью качественные явления в социологии к количественным закономерностям было невозможно, особенно в сфере коллективного труда, но попытку подвести под расплывчатые абстрактные образы четкие, количественно фиксированные модели нужно признать положительной.
Но и на этом пути вскоре возникли осложнения. Хотя в процесс редукции понятия «коллектив» к термину «группа» вносились пост-фактум оговорки: первое в отличие от второго подразумевает содержательную характеристику, включающую оценочный момент [2, с.39], суть дела от этого не менялась. Функционализм, будь он структурным или системным, не является содержательной социальной теорией, поскольку системные понятия и модели не отвечают на вопрос «Что есть социальная реальность?».
Не менее сложными являются отношения между социологическим и психологическим подходами к коллективу. Различия между ними обнаружились еще в 1920-е годы, когда социологический подход развивался преимущественно в рамках научной организации труда, а в психологии господствовал рефлексологический подход, где исходная
УДК 002+281.96 (477)
формула коллектива расшифровывалась как «взаимодействие плюс общие реакции». Причем в социологии исторически исходным объектом исследования был и остается до сих пор производственный коллектив, а в психологии - учебный.
Исторический подход к рассмотрению развития социологических представлений о трудовой деятельности людей показывает, таким образом, что этот процесс шел весьма неоднозначно, с отступлениями и противоречиями. Плодотворные периоды в формировании научного знания о коллективе сменялись периодами упадка и регресса (1930-50-е годы). В значительной мере этим объясняется то обстоятельство, что социологическое знание о производственном коллективе не завершено, оно продолжает пополняться данными других наук.
Литература
1. Витке Н.А. Организация управления и индустриальное развитие. М., 1924.
2. Иванов В.Г. Коллектив и личность. Л., 1971.
3. Кареев Н.И. Основы русской социологии.// Социологические исследования, 1985. № 3.
4. Коллектив и личность. М., 1975.
5. Лапин Н.И., Коржева Э.М, Наумова Н.Ф. Теория и практика социального планирования. М., 1975.
6. Любомиров П.Г. Очерки по истории русской промышленности. М., 1947.
7. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 26. Ч.
1.
8. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 4.
9. Чернышевский Н.Г. Избранные философские сочинения. T.II. М., 1950.
Муоенко Ю.Д.
, астрантка
Харювсъка державна академiя культури
Musienko J. D.,
graduate student Kharkiv State Academy of Culture
ОСОБЛИВОСТ1 ДОКУМЕНТАЦ1ЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Д1ЯЛЬНОСТ1 РЕЛ1Г1ЙНИХ
ОРГАН1ЗАЦ1Й
(НА ПРИКЛАД1 УКРА1НСЬКО1 ПРАВОСЛАВНО! ЦЕРКВИ)
Розглянуто та проаналiзовано документацшне забезпечення релшйних оргашзацш, на основ1 ютори-чного досвщу та сучасного стану. Окреслено особливосп д1яльносп релтйних оргашзацш, на приклад1 УПЦ, як предметно! обласп дослвдження документацшно! системи. Особливу увага придшено церковному дшоводству i арх1вуваню.
Ключовi слова: документацшне забезпечення релшйних оргашзацш, церковне дшоводство, церко-вш армви, Украша, УПЦ.
Постановка проблеми.
Вивчення та аналiз особливостей документа-цшного забезпечення дiяльностi релтйних оргашзацш е важливим завданням на еташ виявлення спе-цифiчних характеристик релшйних докуменпв, !х
оргашзацшних формувань, перспективних напря-мiв розвитку.
Релшйт оргашзаци е достатньо поширеними i витоки !х юторп пов'язаш з початком ютори всього людства. Вони були обов'язковою формою взаемо-дп людей шд час процесу !х сошал1зацп, що було
LH
зумовлено потребою людини отримати уявлення про свiт та свое оточення. I це набуло чгткого опису та характеристик, на якому зiйшлися думки цiлих груп людей i як1 стали канонiчними описами, а створення релiгiйних течiй, надало можливiсть кра-щого порозумiння мiж людьми. До основних за-вдань релшйних органiзацiй вiдносяться ознайом-лення та розповсюдження власних релiгiйних пог-лядiв, що грунтуються на вiрi, або на знаниях, переданих з глибин столиъ, про свiтобудову та людське iснування у свiтi. Взагат ж до релiгiйних органiзацiй вщносять такi, що мають характер про-повiдування та поширення певних щейних знань, та посилення вiри щодо !хньо! iстинностi [9].
Слад зазначити, що Укра!на впродовж свое! ю-тори мала шiсть моделей державно-церковних ввд-носин, у формуванш яких помiтну роль вiдiгравали юторичш i нацiональнi традици, спiввiдношення в кра!ш пол1тичних сил, реальний стан самих суб'ек-тiв вiдносин - церкви i держави, зовнiшнiй фактор. Попередниками нишшньо! моделi були Киево-руська (Х-Х1У ст.), Могилянська i Козацька (XVII ст.), синодальна (XVIII - поч. XX ст.) i радянська (1918-1990 рр.). Ознаками сучасно! укра!нсько! мо-делi державно-церковних вщносин е: свiтський характер i демократизм держави; вiдокремленiсть церкви ввд держави i забезпечення останньою говно! свободи буття релт! i церкви, вiдвернення спроб поттизацд релшйного життя; свiтськiсть державно! освiти; закршлення правового статусу релiгiйних органiзацiй шляхом визнання !х юри-дичною особою; рiвнiсть усiх релiгiйних ор-гашзацш, вiруючих i невiруючих; утвердження то-лерантностi мiжконфесiйних i мiжцерковних ввдно-син; сприяння держави релiгiйним оргашзащям у !х соцiальнозначущiй дiяльностi, включенню у гро-мадське життя [6].
В сучаснш Укра!нi релшйними органiзацiями прийнято вважати рiзнi релшйт громади, управ-л1ння i центри, монастирi, релiгiйнi братства, мюю-нерсьш товариства, духовнi навчальнi заклади, а та-кож об'еднання, що складаються з вищезазначених релiгiйних органiзацiй [9].
Зпдно Конституци Укра!ни церква е ввддь леною вiд держави, проте релiгiйнi органiзацi! не виключенi iз правового поля Укра!нського законо-давства, осшльки вони е неввд'емною частиною су-спiльного життя. Це стосуеться уах сфер дiяльностi релiгiйних громад, у тому числ1 !х документообиу. Зпдно з законодавчими докумнетами Укра!ни, зок-рема з правовими актами про свободу вiросповi-дання, декларащею прав нацiональностей Укра!ни, Законом Укра!ни «Про свободу совiстi та релшйт оргашзацп», вiдзначаються тi шституци, яш належать до поняття «релшйт оргашзацп» [8].
Найбiльшою Церквою за шльшстю зареестро-ваних громад в Укра!ш е Укра!нська Православна Церква (УПЦ), яка перебувае в каношчнш едностi з Московським Патрiархатом, бо для кращого розу-мiння и статусу в дужках нерiдко вживаеться абре-вiатура «МП» (Московський Патрiархат), проте цей додаток не е частиною офщшно! назви Церкви.
Станом на 2011 рш, ця конфе^ мала 12 251 зарее-стровану релiгiйну одиницю (з них - 11 952 громади). Другою за чисельшстю зареестрованих громад на територп Укра!ни е Укра!нська Православна Церква Ки!вського Патрiархату (УПЦ КП), яка на-лiчувала 4 508 зареестрованих об'еднань (з них 4 371 громад) i 3 021 священнослужителiв. Третьою за величиною Православною Церквою в Укра!ш е Укра!нська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ), яка нал1чувала 1 227 зареестрованих рель гiйних об'еднань (з них 1 190 парафш) [11].
Православнi релшйш осередки займають великий спектр у загальнш релiгiйнiй мереж1 Укра!ни. Взагалi ж православ'я в Укра!ш не мае единого iнституцiйного оформления: дготь три чи-сельнi православш церкви - Укра!нська Православна Церква (УПЦ), Укра!нська Православна Церква - Ки!вський патрiархат (УПЦ-КП), Укра!н-ська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ).
Саме православш релтйш оргаиiзацi!, яш е найпопулярнiшими в Укра!нi, обраш в якостi предметно! обласп нашого досл1дження. Вони прийма-ють активну участь у суспiльному житп населення Укра!ни. Релiгiйнi органiзацi! та установи даного профiлю пiд час свое! дiяльностi здiйснюють освiтню, виховну, просвiтницьку, мiсiонерську та благодiйну роботи. Православш релшйш осередки займаються такими напрямами соцiальних робiт, як: виховання дггей та молодi, моральна, духовна, культурна та патрютична освiта, дiяльнiсть направлена на збереження навколишнього середовища, соцiальна дiяльнiсть, благодiйництво, ввдродження культурно! та iсторично! спадщини, шдтримка i за-хист державно! стаб№носл, духовна i моральна допомога особам, що перебувають у мiсцях позбав-лення волi [5].
Зг1дно Статуту Укра!нсько! православно! церкви релшйш органiзацi! мають право на: мююнер-ську дiяльнiсть, подвижницьку дiяльнiсть, рель гiйну освiту i виховання, шшу дiяльнiсть, що в1дпо-в1дае правилам та традищям Укра!нсько! Православно! Церкви [11].
Для здшснення цих напрямшв дiяльностi рел1-гiйнi оргаиiзацi! мають у своему розпорядженш пе-вш установи i засоби, регламентованi церковними правилами, постановами, шструкщями, саикцi! (до-зволи та заборони), що випливають з них.
Узагальнюючи функцi! релiгiйних оргаиiзацiй, можна видiлити так1 головнi: iдеологiчна; популя-ризаторська; проповiдницька; контролююча; кому-шкативна; iнформацiйна. Багатоаспектна дiяль-нiсть релшйних оргашзацш, зокрема в iнформацiй-ному аспектi, породжуе створення крупних масивiв документацi!, а це в свою чергу вимагае належно! органiзацi! документооб^, чiткого регламенту-вання форм документа та визначення основних принципiв групування спецiально! документацi!. Це дозволить забезпечити збережешсть цiнно! до-кументацi! та и чiтке упорядкування пiд час оформ-лення, обробки, поточного використання та по-шуку.
Мета статт — аналiз стану документацiйного забезпечення дiяльностi релiгiйних органiзацiй та його особливостей.
Останш дослiдження та публiкацГi. Упро-довж останнiх рок1в в Украш активiзувалися тео-ретичнi дослiдження, що торкаються питань значу-щостi релшйних докуменпв та iснування церков-нопарафiяльного дiловодства. Зокрема, дослвдниками Ю.Кондратюком, О.1гнатушею, Г.Красницькою, Я. Даткевич, А. Спичак придм-еться значна увага юторичному аспекту ведення дь ловодства в церкви Кондратюк Ю. С. у свош дисе-ртацiйнiй роботi розглядае православнi iнституцiï та духовенства, як суб'екти формування парафiяль-ного дшоводства к1нця XVIII - початку XX столтгь [3]. Цей же перюд часу висвiтлений у публiкацiï О. М. 1гнатуш^ де науковець наголошуе, що реестра-цiйнi документи релшйних громад, постають дже-релами шформаци до вивчення iсторiï церкви в Ук-ра!ш [2]. Також активно висвилюеться питання особливостей реестрацiï релшйних громад у сучас-нiй Укра!ш Незважаючи на досить високий рiвень зацiкавленостi документами релiгiйних установ, релшйш документи сучасних церковних шститу-цш не достатньо вiдображенi на сторшках наукових публiкацiй. Тому, iснуе необхвдтсть 1'х детального розгляду та аналiзу.
Виклад основного матерiалу дослiдження.
Релшйш документи, зокрема документи цер-ков, вторично формувалися, рееструвалися та збе-рiгалися. Саме в таких процесах роботи з документами церков юторики та джерелознавцi знаходять витоки органiзацiï церковного дiловодства та церковних канцелярш, церковних архiвiв i бiблiотек.
Еволющя релiгiйних документiв псно пов'язана з розвитком церковного дшоводства. На думку Кондратюка, дiяльнiсть православних шсти-туцiй та духовенства у сферi церковного дшоводс-тва умовно можна подiлити на три перюди: дорево-люцiйний (синодальний), радянський та сучасний. I саме на рiзних юторичних етапах формувалися рь зш релiгiйнi документи. Практика церковного дшоводства, змши законодавства у цш сферi вимагали узагальнень, коментарiв, роз'яснень чим i спричи-нили появу ряду видань, присвячених як загальним правилам ведення докуменпв, так i конкретним 1'х видам [3].
Вченi-iсторики в межах вивчення дшоводства церков, виокремлюють так зваш «дшоводш» документи, до яких ввдносяться матерiали поточного да-ловодства, утворенi державними установами та провшними з ними листування приватними особами. Так1 документи мали стшку, офiцiйно ви-знану, стандартну форму; iснувала певна процедура оформлення i органiзацiï роботи з ними. Дшово-днi документи подiляються на двi велик! групи: 1) документи, що забезпечують прийняття i реалга-ц!ю управлiнських рiшень; 2) поточш документи, як1 забезпечують документооб^ в межах управлш-ських процеав. Як iсторичне джерело дшоводш документи ввдтворюють структуру i способи функць онування управл1нського апарату [1].
На думку Г. Красницько!, необхщшсть у скла-данш докуменпв виникла одночасно з появою пи-семносп. Саме нагальна потреба в укладенш р1зно-ман1тних документ1в (угод, договор1в, тестамент1в)
I викликала появу писемносп як засобу ф1ксацИ 1 збереження державно! 1 приватно! документацИ'. В умовах формування класового сусп1льства виникла потреба у складанш запов1т1в, записах борг1в, укла-данн1 торговельних купецьких контракт1в, у напи-сах на речах про !хне призначення, приналежшсть. Важливими документами 1сторичних епох були княж1 устави 1 "уроки", а також церковш устави, як1 мали на мет1 впорядкувати правове становище церкви в держав1, церковш суди, забезпечити церкву матер1ально [4].
Дшоводство в установах до XVIII ст. велось зпдно з канцелярськими традиц1ями 1 законодав-ством не регулювалося. Документування в цих умо-вах неминуче повинне було перетворитися на систему, яка в окремих випадках будувалася вже не лише на традишях, а 1 вказ1вках закону. В результат! розширення об'ему документування ! листування при виробнищта справ в наказах складалося наказове д!ловодство як система документування д!яльносп наказ!в. У ц!й систем! видне м!сце зай-мале листування. Ще з 18 стор!ччя Синод став управляти церковними справами. Таким чином, ю-тор!я розвитку укра!нського д!ловодства посл!до-вно в!дкривае основш етапи в!д виникнення спра-вочинства в Кшвськш Рус! ! до проблем сучасного дшоводства в УкраМ [4].
За Я. Р.Даткевич, вивчаючи укра!нське церко-вне д!ловодство, не можна !гнорувати наявн!сть ак-тових книг в ггалшських, зах!днон!мецьких центрах, як можливих шляхах !х проникненню в Укра-!ну. На територ!! зах!дних слов'янських земель (у Чех1! та Польщ!) актов! книги як особлива форма ведення дшоводства виникли у XIII стор!чч!. На за-х!дноукра!'нських землях актов! книги з'явились у
II половин! XIV стор!ччя. Д!яльн!сть канцелярп, роботу окремих службовц!в з! створення оф!ц!йних текст!в добре видно з елеменпв створюваних доку-менпв. Так, на кожному документ!, що надходив до приказу, ставили дату оформлення. Писали на вузе-ньких (15-17 см) смужках паперу, як! за необхшно-ст! склеювали. Зворотний бж залишали чистим [4].
За результатами дослщження укра!нського церковного дшоводства, фах!вш акцентують увагу на важливосп управл!нських документ!в, як! ство-рювалися перш за все Святшшим Синодом - уста-новою, котра, кр!м !нших сфер духовного життя, регламентувала також ! церковне дшоводство вах епарх!й, що знаходилися у !! в!данн!. Це зд!йснюва-лось шляхом прийняття та введення в життя р!зних закон!в, постанов, указ!в тощо, а також контролю за !х виконанням. У законотворч!й д!яльност! Синоду, протягом його близько двохсотлиньо! !стор!!', зна-чне м!сце поадають р!зноман!тн! укази, постанови, р!шення та шш! нормативн! акти з питань оргашза-ц!!' та регламентування системи церковного дшоводства. Головним органом управлшня епарх!ею була духовна консистор!я, яка п!д безпосередн!м кер!вництвом Синоду та епарх!ального арх!ерея
LH
здшснювала розпорядчi та судовi функци в межах ввiреноl !й територп. При виконаннi розпоряджень вона дiяла через пiдвiдомчi !й мюця та осiб: духовнi правлiния, благочинних, священик1в тощо. В межах повтв також iснували власнi органи церковного управлшня, дiяльнiсть яких була безпосередньо пов'язана з церковнопарафiяльною документацiею - духовш правлiния. Вони здiйснювали розпорядчi та контролюючi функци на мюцевому рiвнi. До !х обов'язк1в входило, зокрема, й безпосередне поши-рення розпоряджень через повiтових благочинних, контроль за !х виконанням, прийом на перевiрку па-рафiяльно! документаци i подальше Г! подання в консисторш [3].
В межах дiловодних докуменпв називалися церковнi документи постiйного ведення, до яких вiдносилися так1, котрi велися духовенством з року в ргк протягом певного термiну. У сферi церковного дiловодства до них вщносили клiровi та сповiдальнi ввдомосп, метричнi, обшуковi та прибутково-вида-тковi книги. Окрiм здiйснения основних духовних треб, до обов'язкiв парафiяльного духовенства входило не лише ведення поточно! документаци, а й звпшсть. Папери мали подаватися до консисторп у чiтко встановлений термiн через благочинних та духовш правлшня, або безпосередньо самими настоятелями парафш. Ддяльшсть духовенства епар-хИ у сферi церковнопарафiяльного дiловодства по-лягала не лише в складанш та веденш рiзноманiт-них видiв докуменпв, а й у зборi статистично! iнформацi!. Таким чином, духовенство робило свш внесок у культурно-громадське та господарське життя [3].
За результатами наукових дослвджень iсторi! церковного дшоводства було визначено, що особ-ливiстю постановки в XVIII - початку XX ст. церковного документування та документообиу було те, що цей процес все рiшучiше визначався законо-давством держави, значення законiв як джерела ре-гламентаци дiловодства в ту епоху сильно зросла. 1менш укази, укази Сенату i Синоду протягом усього синодального перюду вдосконалювали фо-рми i порядок створення, оформлення, ведення докуменпв. Специфiка стандартизацп церковно! пи-семностi в XVIII - початку XX ст. полягала у вста-новленш системи документацi! i в формуванш упорядкованого документообiгу, а також в поси-леннi системно! оргашзацп дшово! писемностi, у виробленнi певних трафарепв дiлового мовлення та пов'язаних з цим стшких, постiйно повторюва-них конструкцiй, тобто у встановленш единих, обо-в'язкових зразк1в i типових форм для рiзних докуменпв. Генеральний регламент, Духовний регламент i Табель про ранги мали велике значення для формування норм документування дiяльностi РПЦ, так як поклали початок законодавчого закршлення ведення церковного дiловодства [11].
В духовному ввдомстш дiловодство та архiву-вання документiв знаходилася пвд постшним контролем Синоду та епарх1альних органiв влади. Особлива увага надавалася ними метричним книгам, оск1льки вони слугували актами реестраци грома-
дянського стану та джерелами демографiчно! статистики. В зв'язку з цим вони дублювалися в кшь-кох примiрниках [3].
Значну увагу духовне ведомство надавало архь внiй справ та проблемам зберiгаиия документiв. При здачi документiв в архiв особлива увага звер-талася на правильне формування справ за единим зразком. Ус вони мали бути падший та пронумеро-ваиi.
Накопичення традицш у церковному дiловодс-твi та документуванш вело до формування кола професшних спецiалiстiв в галузi створення i обро-бки документiв. Спочатку !х склад поповнювався за рахунок церковних псаломщиков та дияк1в. Тому, з 14 столитя термiн «дияк» закрiпився за усiма особами, що вели дшоводство.
Як сввдчать iсторичнi джерела, спочатку ар-хiви iснували при княжих резиденцiях, архiерейсь-ких кафедрах, монастирях, храмах, в боярських са-дибах i т.д. Матерiали канцелярi!, що виходили з безпосереднього використання, вщкладалися i збе-рiгалися окремо. Пiзнiше вони видiлилися як само-стiйнi, перш за все, державш установи. При цьому була продовжена традицiя ретельного i дбайливого облiку i зберiгания документаци. Але на долю церковних архiвiв позначалися тенденци внутрiшньо-державно! пол1тики. Во!ни, революцi!, антирел1-гшш iдеологiчнi кампанi! та iншi зовшшш фактори негативно позначилися на склащ церковних архiвiв i було багато втрачено безповоротно [7].
I в той же час безперечним фактом стае те, що храми, монастирi вщграють все б№шу роль в су-часнiй соцiокультурнiй життя мют i сiл, регiональ-но! юторп, розвитку краезнавчого руху. Органiзацiя системного документування церковно-парафiяль-ного життя i тiсна спiвпраця церкви з центральними i регiональними арх1вними установами стае важли-вим спiльним завданням.
Щодо фахiвцiв, як1 займаються церковним дь ловодством i архiвуванням, то ш питання вирiшу-ються по-рiзному. Наприклад, в штатi епархиального управлшня архiварiус не видiляеться в окрему штатну одиницю, i архiвом займаеться секретар епарх1ального управлiния, а найчаспше дiловод, який не в змозi вести поточний дiловодство епархi-ального управлiння i паралельно займатися архивно! роботою, пов'язаною з описом архiвних справ, складанням покажчик1в i iншою роботою, вкрай не-обхвдно! для збереження документiв, що ввдобража-ють функцiонування епархi! та роботи архиерея. Gпархiальнi архiви здебiльшого мютять не тiльки офiцiйнi документи, а й приватш архiви архiере!в, яш керували епархiею, фотографi!, особисту переписку i iншi цiкавi документи, не пльки стосуються дiяльностi правлячого архiерея, але також секретаря епархiального управл1ння, батьк1в благочинних та священнослужителiв епархi! , сшвробггаишв епархиального управл1ння, арх1ерейського будинку i духовних шк1л та iн [3].
1нституцшне оформлення деяких православ-них церков поставило до ряду проблем формування
та розширення iерархií, внаслвдок чого з оргашза-щею укра!нських православних церков частину ди-яконiв було висвячено в священики.
Сл1д вiдзначити, що сучаснi часи церковне дь ловодство викладаеться у духовних семiнарiях.
Висновки. Особливостi дiяльностi релiгiйних оргаиiзацiй (оргаиiв управл1ння, церков, храмiв, монастирiв тощо) визначаються сво!ми завданнями i функцiями, серед яких до головних ввдносяться: iдеологiчна; популяризаторська; проповвдницька; контролююча; комунiкативна; iнформацiйна.
Особливосп стану документацiйного забезпе-чення релшйних органiзацiй обумовлено зовшш-нiми та внутршшми факторами впливу: серед зов-нiшнiх видiлимо - iсторичнi та сощальт; серед внутрiшнiх - власно предметш-релшйш. Специ-фiка документацiйного забезпечення визначаеться через два головних аспекти: типолопчш характеристики релiгiйних документа та органiзацiйнi фо-рми зiбрання та збереження релiгiйних документiв. 1сторично сформованими е такi органiзацiйнi стру-ктури в системi документацiйного забезпечення релшйних органiзацiй, як: дшоводт структури або канцелярií та архiви.
До перспективних напрямiв розвитку докуме-нтацiйного супроводу релiгiйних органiзацiй слад вiднести посилення процесiв iнформатизацií та ш-тернетизацií документальних ресурсiв релшйного профiлю, iнтеграцiя !х до мiжнародноí шформацш-но! мереж1. Головними джерелами перспективного документацiйного супроводу релiгiйних оргашза-цiй, зокрема православних, iмовiрно мають стати: електроннi документи (локальнi та мережш) та !х сукупностi - електронно-документш ресурси, в тому числ1 релiгiйнi веб-сайти; електронно-докуме-нтнi оргашзацшш структури: електроннi канцелярií та електронш архiви.
Список використаних джерел:
1. Делопроизводство государственных и церковных учреждений XV-XVII веков // Краткий курс лекций по дисциплине «Источниковедение» -Режим доступу : http://studme.org/43641/istoriya/istochnikovedenie.— Назва з екрана.
2. 1гнатуша, О. М Реестрацшш документи релшйних громад, як масовi джерела до вивчення ю-тори церкви в Украш (20-30-тi роки ХХ ст.) / О. М. 1гнатуша [Електронний ресурс]. — Режим доступу:
http://istznu.org/dc/file.php7host id=1&path=/page/iss ues/17/17/ignatusha. pdf. —Назва з екрана.
3. Кондратюк Ю. С. Iсторiографiя дослiджень церковнопарафiяльного дiловодства II половини XIX - початку XXI столггь / Ю.С. Кондратюк // На-уково-теоретичний i громадсъко-полiтичний альманах «Граш» № 6 (56). — Дншропетровськ. — 2007.
— С. 3-6.
4. Красницъка Г. кторгя виникнення дшовод-ства в Укра!ш [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://oldconf.neasmo.org.ua/ node/297. — На-зва з екрана.
5. Муаенко Ю. Д. Питания документацш-ного забезпечення релiгiйних оргашзацш Укра!ни / Ю. Д. Муаенко // Iнформацiя та культура в забез-печеннi сталого розвитку людства : матерiали мiж-нар. наук.-практ. конф., 04 листопада 2015 р. / Ма-рiуп. держ. ун-т. - Марiуполь : «Видавн. центр МДУ», 2015. — С. 95.
6. Мучник А.М. Релшя i держава: свiтовий досвiд [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://social-science.com.ua/article/49.— Назва з ек-рана.
7. Онищенко А.Б. Церковные архивы - важный источник изучения жизнедеятельности Русской Православной Церкви в Советский период истории России [Електронний ресурс]. — Режим доступу:
http://www.bogoslov.ru/text/1902911.html.— Назва з екрана.
8. Правовi акти про свободу вiросповiдання в Укрш'ш [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://pidruchniki.com/18340719 /religiyeznavstvo/pravovi_akti_pro_svobodu_virospov idannya_ukrayini#888.- Назва з екрана.
9. Релшйш оргашзаци [Електронний ресурс].
— Режим доступу: http://organizator.pp.ua/relihijni-orhanizatsiji.— Назва з екрана.
10. Спичак А. В. Эволюция документирования деятельности приходских церквей Тобольской епархии в XVIII - начале XX веков: Дисс. ...канд. истор. наук. - Нижневартовск, 2016. - 374 с.
11. Справочник релшй [Електронний ресурс].
— Режим доступу: http://risu.org.ua/ru/index/reference.— Назва з ек-рана.
12. Статут Украшсько! православно! церкви [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://orthodox.org.ua/page/statut-upts.— Назва з ек-рана.
