CC BY
9
УДК 330.342. 146:2 (477)
Б01: 10.15587/2313-8416.2017.107558
ДОСЛ1ДЖЕННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ТА М1ЖКОНФЕС1ЙНИХ
взАемов1дносин адвентисько! церкви у м1Жвоенний перюд
НА ТЕРИТОР1ЯХ ГАЛИЧИНИ ТА ВОЛИН1 © В. А. Шевчук, В. В. Куриляк
До^джено на основi архiвних та юторичних даних сощалъно-правовий статус адвентисъко'1 церкви в перюд з 1919 по 1939 роки на територiях Галичини та Волинi, котрi знаходилися пiд владою II Речi Пос-политоь Встановлено, що Березнева конституцiя вiд 1921 року гарантувала релШйну свободу протес-тантсъкими деномтащям. Доведено, що мiжконфесiйнi вiдносини мiж адвентисткою церквою та т-шими релiгiйними деномiнацiями у зазначений перюд мали в бiлъшостi випадюв мирний характер Ключовi слова: адвентисъка церква, II Рiч Посполита, мiжконфесiйнi стосунки, соцiалъно-правовий статус адвентисъких громад
1. Вступ
Березнева конституцш II Речi Посполито! ввд 1921 року гарантувала кожному громадянину свободу совюп, а релтйним конфе^м право на здшснен-ня обрядiв на територп свое! локалiзацii. Релшйну ситуацш в Польщi в перюд мiж двома свгговими вшнами дослщники вважають особливо сприятливою для розвитку як ортодоксальних та i нечисленних се-ктантських конфесш. Оскшьки на вiдмiну вщ Радян-ського союзу правове поле II Речi Посполито! перед-бачало вшьне iснування протестантських осередкiв. Хоча бували випадки, коли мiж релшйними конфесь ями i державними представниками виникали конфль кти, але основна причина !х була пов'язана з особли-востями релiгiйного вчення чи практикою культу, ко-трi на думку урядовщв виходили за межi тодiшнього духовного чи полiтичного сприйняття.
2. Лiтературний огляд
До юторико-релшйних наукових робiт польсь-ких дослвдниюв друго! половини ХХ ст. вщносять Б. Турек, Б. Козiрог, З. Лико, якi займалися генезою та догматикою адвентисько! течи, але тшьки в пращ Заха-рiуша Лико <^уШада prawna коёсю1а adwentzstzcynego w Polsce miedzywojennej 1918-1939» («Правова ситуа-цiя адвентисько! церкви в Польщ у мiжвоенний перь од 1918-1939») стисло охарактеризовано правовий статус та мiжконфесiйнi вiдносини адвентисько! цер-
кви у м1жвоенний перiод. З впчизняних дослiдникiв особливу увагу привертае праця, в котрiй автор стисло описуе дiяльнiсть адвентисько! церкви на терито-ргях Галичини та Волиш у мгжвоенний перiод [1].
Дослщжуючи адвентистську перiодичну лгге-ратуру за 1928-й рщ можна зробити висновок про становище адвентисько! церкви у правовому полi II Речi Посполито!. Наприклад, лвдер церкви адвентиста сьомого дня Августа Лвдтке щодо релiгiйно! свобо-ди адвентиспв в Польщi. Щд час першого з'!зду Сходно! конференций, який проходив в новозбудованому молитовному будинку у селi Пожарках з 31 трав-ня по 3 червня 1928 року в присутносп усiх делегапв i гостей вiн заявив, що адвентисти мають повну рель гшну свободу [2]. Хоча церква адвентиспв сьомого дня не була поставлена в один ряд з шшими ортодок-сальними конфесiями i мала статус легально! «толе-ровано! секти», проте могла вiльно здiйснювати сво! релiгiйнi обряди на пiдставi постанови Мшстерства релiгiйних визнань та громадсько! освiти вiд 16 лютого 1922 року [3].
Також дослiдження базувалось на перюдичних виданнях Адвентистiв сьомого дня, а саме: «Sluga Zboru» («Слуга збору») i «Organ kolporterow» («Орган колпортерiв»). Журнал «Слуга сбору» виходив у Варшавi з 1 ачня 1928 року, i видався щомiсячно до 1939 року. Основний контент журналу мютив статис-тичнi матерiали рiзних регiонiв, звгга щорiчних
з'!здв конференцiй Польського унiону, а також рубрики: «Суботня школа», «Внутршня мгая», «Зовш-шня мiсiя», ^«Виховання», «Сiм'я та дам», «Школа», «Колпортерство», «Ввдомосп з поля», «Оголошення» та «Рiзне». Практичного в кожному номерi редактори дру-кували звгга про даяльтсть адвеш'исько! церкви iз рiз-них регiонiв Польського унюну (об'еднання усiх адвен-тиських громад на територи II Речi Посполито!) [4].
Також при дослiдженнi були використаш архь внi документи Державного Архiву Волинсько! облас-тi (ДАВО), Державного Архiву Львiвськоi областi (ДАЛО), Державного Архiву Рiвненськоi' областi (ДАРО) та Варшавського Архiву Актiв Нових (АА№), основну частину яких склали: полщейсьш звiти, об-винувачувальнi доноси та судовi вердикти. Отже, пра-вовий статус та мiжконфесiйнi стосунки адвентисько! церкви в мiжвоeнний перюд на територiях Схiдноi Га-личини та Волинi е не достатньо висвилений у працях вiтчизняних та зарубiжних iсторикiв. Основною причиною цього е невелика кшьшсть архiвних даних, що робить подабт дослвдження фрагментарними, а це в свою чергу потребуе бiльш детального та комплексного анатзу доступних архiвних матерiалiв.
3. Мета та задачi дослщження
Мета дослщження - визначити сощально-правовий статус адвентисько! церкви на територи Га-личини та Волит у м1жвоенний перiод (1919-1939) у складi II Речi Посполито! та визначити мiжконфесiйнi взаемовiдносини мгж членами АСД та шшими рель гшними деномiнацiями у зазначений перiод.
Для досягнення мети були поставленi наступш
задачi:
- проаналiзувати доступний масив архiвних даних з 1919-1939 рж та визначити правове положения II Речi Посполито! щодо протестантських ре-лiгiйних конфесiй;
- визначити мiжконфесiйнi взаемовiдносини мiж членами адвентиських громад та iншими рель гшними деномiнацiями на основi доступних юторич-них джерел та арх1вних документа.
4. Соцiально-полiтичний статус церкви Ад-вентистiв сьомого дня на територiях Галичини та Волинi у мпжквосммий перiод
В площинi полiтичних стосунк1в мiж владою Речi Посполито! i церквою адвентистiв сьомого дня не було проблем, осшльки адвентиська церква показала себе законослухняною i и вчення та релiгiйна практика в бшьшосп випадк1в не входила у конфлжт з iдеологiею державно! влади. Церква у полiтичнi процеси не втручалася i соцiально була мало активною. Для тдтвердження ще! думки можна навести факти iз вiдомостей повiтових старост про кшьшсть релтйних сект у Волинському воеводствi вiд 28 лютого 1931 року та !х дiяльнiсть, зiбраних на запит вiддiлу безпеки Волинського воеводського управлш-ня м. Луцьк. Про одну з найбшьших громад адвенти-стiв на Волиш у селi Свинюхи сказано: «полггачно! i суспiльноi дiяльностi, одночасно защкавлення жит-тям самоврядування не виявлено» [3].
Хоча польська влада ставилася до адвентиста терпимо, проте розраховувати на повну !х довiру бу-
ло не варто. Вщдш безпеки Волинського воеводського управлшня 2 грудня 1931 року доповiдав мшютер-ству внутрiшнiх справ у Варшавi стосовно адвентис-тiв сьомого дня: «З приводу вiдсторонения сектаитiв вщ участi у полiтичному i сустльному життi, ми маемо брак матерiалу i спостережень, що лише дозво-ляе надати загальну характеристику сектанта. Однак в деяких схвдних повiтiв рекрути сектанти iз укра!н-сько! нацiональностi становлять собою не надшний елемент з полiтичноi точки зору, про це свщчать факти сшвпращ деяких членiв секти з укра!нськими т-дпiльними оргашзащями» [4]. Можливо полiцiя у своему докладi мала на увазi лише адвентиста чи шших сектантiв важко стверджувати, проте недовiра влади до сектанта залишалася завжди, оск1льки рель гiйнi переконання роблять !х ненадшними для державно! безпеки - ось таку думку про сектанта мали польськ урядовщ.
Кожна релшйна дiяльнiсть церкви адвентис-тiв, а особливо мююнерська могла спецслужбами ро-зглядатися як шпiонаж на користь суадшх держав, оск1льки влада сектантську дiяльнiсть пiддавала контролю i сумнiву. Идтвердженням цього е лист державно! полщп Рiвненського постерунку, скерованого до Волинського вiддiлу державно! полщп вщ 09.06.1925 року, в якому зазначалося що, колполтер-ку Хелену Лiпську затримано полiцiею тд час розпо-всюдження нею релтйних книг з пiдозрою на што-наж, оск1льки ж1нка знаходилася в мюцях дислокацii вiйськ i щкавилася даними щодо !х кiлькостi [5]. Звь сно скорiше всього книгоношу Хелену бшьше щка-вила кшьшсть реалiзованих книг серед солдат, чим !х к1льк1сть, проте таемна полщ1я мала своею штерпре-тацiю !! дiяльностi. Ще одна подiбна ютор1я була пов'язана з пастором Яном Куляком, активна мююнерська дiяльнiсть якого защкавила службовцiв Львiвськоi полщп. В результат проведеного обшуку 22.05.1924 року у його квартирi було конфюковано 116 релiгiйних книг, а також шдтверджений зв'язок Куляка з шмецьким пастором Рудольфом Кунiцем. Ситуащя набрала великих кримiнальних обертiв, в результата чого Ян Куляк в щлях уникнення арешту, вимушений був залишити свою релтйну дiяльнiсть у Львовi [6]. Таке ставлення до адвентиста в лиц Куляка принаймш можна пояснити тим, що в 1924 рощ полщя ще не мала повно! шформацп щодо легального визнання секти i по друге, будь-яка ствпраця з особами шмецького походження, завжди в польсьшй полщп викликала тдозру.
Проблеми, як виникали у адвентиста в цей перюд в стосунках з представниками державно! влади i суспшьством перетиналися в секторi сутичок, де обряди чи релшйний спосiб життя адвентиста йшли в конфлжт iз законами держави та традищями сустльс-тва. Беручи до уваги особливосп адвентистського вчення про святють суботнього дня (вщмова вщ робо-ти i навчання в цей день), буквального тлумачення за-повiдi «не вбий» та вщмова вживати «нечисту !жу» -все це призводило до конфлiктних ситуацш з робото-давцями, адмiнiстрацiею шшл та суспiльством. Прикладом цього е ситуац1я, яка пов'язана з дпъми i студентами адвентиста, яш вiдмовлялися вщвщувати школу у суботш днi. Керiвництво церкви адвентиста
сьомого дня закликало члешв церкви у цей день при-ходити на богослужшня разом зi сво!ми дiтьми, що звичайно породжувало проблеми з адмiнiстрацiями шк1л чи вищих учбових закладiв, у яких по суботам вщбувалося навчання [7].
Для виршення цих проблем керiвництво АСД пропонувало сво!м прихожанам конкретт поради i кроки, iдучи якими можна вирiшити конфлiктнi ситу-аци. На сторiнках церковного журналу Zboru»
друкувався матерiал, у якому наводилися приклади заяв, адресованих рiзному рiвню чиновник1в, почи-наючи ввд шкiльного iнспектора, куратора шк1льного округу i аж до мiнiстра освгга кра!ни, подавалася юридично правова база ще! проблематики. Так, на-приклад при непорозумiннi на першому рiвнi: батьки зверталися до шк1льного шспектора для вирiшення проблеми. Для цього у мюцеву школу подавалася за-ява - прохання про звшьнення дитини вщ навчання в суботу, свщоцтво про народження, де зазначалося, що батьки чи один iз них е адвентистами i офщшний документ, засвщчений в канцелярii' АСД у м. Варша-вi, вул. А. Роз № 9 про те, що церква здшснюе свою дiяльнiсть легально [8]. Якщо проблема не виршува-лася на цьому рiвнi, то пропонувався наступний крок - звернення до куратора шкшьного округу, якому окрiм попередшх документiв надавалася нова заява i копiя розпорядження № 176 для директорiв шк1л державних, приватних пмназш, семiнарiй, виданого через Мiнiстерство релшйних визнань i громадсько! освiти ввд 11.06.1926 року про звiльнення дней юдейсько! вiри та адвентистiв ввд навчання в суботу пiд вщповщальшсть батьк1в за успiшнiсть дитини [9].
Як правило, на цьому рiвнi проблема виршу-валась i досить рiдко адвентистам доводилося зверта-тися до Мiнiстерства освiти з ще! причини. Отож, якщо виникали проблеми в освiтянському просторi для дней i молодi адвентистiв, то причиною цього скорше всього була не прошформовашсть нищих ланок пращвнишв освiти Польщi i незнання батьшв сво!х прав, оскiльки закон II Речi Посполито! дозволяв вшьно сповщувати власнi релiгiйнi переконання.
Тлумачення адвентистами заповiдi «не вбивай» також викликало чимало непорозумiнь у стосу-нках з державою. На ввдшну вiд iнших протестантсь-ких конфесiй, про як1 Волинський ввддш безпеки по-вщомляв, що сектанти чинять опiр у вiйську при ко-ристуваннi зброею, серед яких були християни вiри евангельсько! [4], адвентисти не вiдмовлялися вiд служби в армii проте не були i надто активними, про що в полщейських доносах на вшськових адвентистiв зазначалося що «ставлення до служби вшськово! па-сивне» [3].
Призовники адвентисти у вшську зштовхува-лися з трьома проблема: присяга, субота i харчуван-ня. Цi три пункти були пов'язанi з особливостями !х вiровчення, i стосувалися практично! сторони !х хри-стиянського життя i вiрностi Богу. На шпальтах церковного журналу Zboru» керiвництво церкви давало молодим рекрутам адвентистам поради, яким чином на службi в арми вони могли би залишатися вiрними сво!м релiгiйним переконанням. Виявляеть-ся, що державна влада заздалепдь потурбувалася про вирiшення конфлiктних ситуацш, зокрема з питанням
прийняття вiйськовоi присяги. Усiм тим, кого не влаштовав змiст присяги по релтйним переконанням, пропонувався альтернативний варiант на кшталт: «Зпдно з наукою Христа, яка наказуе щоб наша мова була: «так-так», «ньш» запитую Вас, чи будете Ви як польсьш солдати вiрно служити нашiй Вiтчизнi i виконувати накази сво!х керiвникiв. Вщпо-вiдь яку було слщ очiкувати: «так». Запропонований текст влаштовував представник1в релiгiйних меншин i таким чином мирним шляхом вирiшувався релшй-но-полiтичний дискомфорт.
!нше питання, яке виникало у адвентиспв на службi в армii, було бшьш проблемним - це бути вь льним вщ служби у суботнш день. Керiвник церкви Теодор В^ь рекомендував !м у п'ятницю пiсля общу приватно домовлятися з начальником вшськового пiдроздiлу про надання вихiдного дня у суботу. Дуже часто адвентистам йшли назустрiч i дiзнавшись про !хнi релiгiйнi переконання, пропонували службу у санбатi, на кухш або санiтарами при посадових особах. Але це було у кращих випадках. Iнколи, як повь домляе Т. Вiлль траплялися ситуацii, коли адвентис-тiв силою примушували виконувати службу у суботу. Тодi для солдата було розумним не чинити опору, але краще сказати: «охоче працював би сьогодш в суботу, якби це не перечило моему сумлшню, тому охоче вщпрацюю у недiлю» [10]. Були випадки, що пiсля тако! розмови адвентиспв арештовували, але якщо вони залишалися твердо стояти на своему, то не несли шякого покарання. I остання складнiсть армш-сько! служби для адвентистiв було питання харчу-вання. Як ввдомо адвентисти категорично в;дмовля-ються вщ вживання свинячого м'яса i жиру, тому ви-рiшення цього питання носило приватний характер, коли солдат особисто домовлявся з кухарем, щоб той в його порцш кашi не добавляв свинячих продуктiв.
Отже, згiдно вище сказаного у багатьох випадках влада не мала готових схем виршення релшй-них проблем для сво!х громадян i часто все вирiшу-валося ситуативно, на рiвнi особистого спшкування. Проте можна зазначити, що влада кожного разу йшла назустрiч сво!м громадянам, яш належали до релiгiй-них меншин i якщо !х дiяльнiсть не носила полтгач-ного характеру, конфлжти вирiшувалися позитивно в !х користь вiруючих людей. Ця думка добре просте-жуеться на прикладах виршення проблем поховання померлих сектантiв i ролi державно! влади у вирь шеннi цих конфлiктiв мiж сектантами i ортодоксаль-ними церквами. Поховання померлих члешв релшй-них меншин носило в Польщi особливо гострий характер, оск1льки малочисленi секти не мали можли-востi мати сво! власнi кладовища, що примушувало !х користуватися загальними цвинтарями. Напри-клад, станом на 1 травня 1931 року у Волинськiй гу-бернi!' адвентисти мали лише одне власне кладовище i 13 стльних з православною церквою [4]. Важливо вiдмiтити, що у конфлiктних ситуащях державна влада, керуючись прийнятим законом вщ першого лютого 1926 року (L.AW.1133/26) про надання цвин-тарiв у користування усiм громадянам незалежно в;д !х вiровизнання, завжди займала сторону протестан-тiв i сво!м втручанням примушувала православну це-ркву надавати згоду на поховання сектанпв. Iнодi
представник вiд полiцii вимушений був бути присут-нiм на похоронах з метою забезпечення спокою i порядку [11]. Питання, пов'язанш з проведенням похорон, для адвентиспв були наскiльки актуальними i проблематичними, що на сторiнках журналу «^И^а Zboru» розмiщалася поради, яким чином уникати на похоронах негараздiв i не викликати громадського неспокою. Як правило для сектантпв вщводили найп-ршi мiсця на кладовищ^ або тi мiсця якi передбачались для поховання самогубцiв чи бездомних. Казусш си-туацii з похованням померлих в основному траплялися по селах, де люди були мало обiзнанi iз законами i вщ-значалися бiльшим релiгiйним фанатизмом.
Проте в тих мюцях, де адвентисти в результата свое! дiяльностi здобули прихильнiсть ортодоксаль-них церков, як наприклад у с. Богданiвка Тернотль-ського воеводства, сусiди греко-католики в 1935 рощ не пльки не заперечували поховання на спiльному кладовищ^ але самi були присутнi на обрядi похорон i уважно слухали промову пастора який ховав помер-лого [12].
Отже, спосiб виршення питань поховань прихожан ортодоксальних церков i сектантiв на стльно-му кладовищi, був певним барометром, який показу-вав на сшльки толерантним було ставленням суспшь-ства до релшйних меншин i якого рiвня авторитету сектанти досягли по мюцю свого проживання. При-хожани католицько! вiри на вiдмiну вщ православних чи греко-католишв мали бшьш агресивне ставлення до сектаитiв у питаннях поховань.
У стосунках мiж владою у адвентистiв iнколи виникали проблеми пов'язанi з не дотриманням саш-тарно-пожежних норм примiщень, в яких проводили-ся релiгiйнi богослужшня. У Волинському воеводствi станом на 1 травня 1931 року адвентисти мали лише три власних спещально призначених для служiнь мо-литовних будиншв i 17 орендованих чи пристосова-них приватних примiщень [4]. У розмiрi 15 тисяч злотих щорiчно Польський Унiон надавав допомогу громадам на оренду будинкiв i !х утримування. Така велика кiлькiсть приватних будиншв давала можли-вiсть полщп чи мюцевш влади в любий час зробити припис щодо невщповщносп примiщень до саштар-них норм i заборонити богослужiния [13]. Проте це траплялося не часто.
4. 1. МНжккоиффесшш взаемовщносини адвен-тистiв з традицiйними та протестантськими дено-мшащями
Якщо говорити за мiжконфесiйнi конфлiкти адвентистiв в Польщi у мiжвоенний перiод, то в першу чергу слщ зауважити, що такi негласнi щеолопч-но-релiгiйнi вiйни завжди велися мiж конфесiями, якi виборювали свое право i мiсце у суспiльствi, не див-лячись якими би вони не були по численносп чи правовому статусу у державг Мiжконфесiйнi стосунки адвентистiв з громадами шших протестантських сект, у яких чисельнють, вплив i державне визнання було на рiвнi з ними, носили пасивний i як правило мир-ний характер, адже ва вони солiдaризувaлися, в оди-нaковi мiрi зазнаючи утискiв зi сторони домiнуючих церков. У своему духовному протистоянш вони вда-валися лише до релшйних диспутiв, основаних на
аргументаци Святого Письма. Нам bwmî лише дрiб-m непорозумiння мiж ними, якщо це торкалося переходу прихожан i3 одно! громади в iншу або стосува-лося перетину сфер впливу чи eвангелiзацiï [4].
Таким видався випадок, який трапився у 1933 роцi в одному селi на пiвночi Волиш i дiйшов до судового втручання у вирiшеннi конфлiктноï ситуацiï. Так колпортер Петро Полiщук, розповсюджуючи на тш територiï книги i зус^в супротив вiд церкви хрис-тиян вiри евангельсько! (п'ятидесятнишв), як1 подали на нього у суд. Пюля чого Петро був обвинувачений i засуджений до трьох мiсячного покарання. Але завдя-ки повторному перегляду його справи окружним судом уа обвинувачення з нього були знят [14].
5. Результати дослщжень та ïx обговорення
Отож стосунки церкви адвентиспв сьомого дня з шшими протестантськими конфе^ми мали не-значш конфлiкти i зазвичай носили характер релшй-но-полемiчних диспутiв i не зафжсовано випадк1в де щ стосунки ознаки фiзичного насилля чи релтйного пересл1дування. 1ншого характеру набували стосунки адвентистiв з представниками традицшних християн-ських релiгiйних конфесiй, не протестантських на-прямк1в. I хоча державна влада захищала iнтереси кожноï конфесй' i гарантувала свободу совюп кожнiй особi, але держава не могла повнютю контролювати мирний вихщ у мiжконфесiйному протистояннi. Ду-же часто тут вступав у силу не аргумент побудований на лопчному богословському дослiдженнi, а аргумент сили i фанатизму, коли мiсцевi духовш пастирi застосовували власш методи боротьби з «протестант-ською ерессю». Священики на тих територiях, як1 вони вважали каношчними щодо своеï параф^, пiдбу-рювали, особливо молодих парафiян, перешкоджати евангелiзацiйним заходам iнших конфесiй.
Така ситуащя, наприклад, трапилася у 1932 ро-цi, у селi Вiлька Садiвська, Волинськоï областi. У римо-католицькому селi виник конфлiкт через мiсiо-нерську дiяльнiсть Яна Лiпковського, який прибув iз Америки, де вiн познайомився з адвентиськими iдея-ми. В селi створилася група людей, яш почали сим-патизувати Я. Лшковському. Про це стало ведомо ад-вентиському керiвництву, яке в1дправило пасторiв Антонiя Невядомського i Клеменса Пюнтека для створення новоï адвентисько!' громади. Одного дня, коли вщбувалися збори в домi Я. Лiпковського, до його помешкання ввiйшло бiльше десяти оаб, разом iз солтисом, вчителем i шшими. Ва були озброеш в ки!' та револьвери. Вчинивши погром, з погрозами за-лишили будинок. Цей випадок траплявся тричi [15].
Деяк1 проблеми взаемоконфесiйних стосуншв не могли бути вирiшенi навиъ представниками влади. 30 вересня 1926 року у мiстi Луцьк на рiчний звiт зiбралися делегати вщ адвентистських Волинських громад в орендованому примiщеннi. 1з запланованих трьох дшв з'ïзду вдалося провести лише один. Mi-сцевий православний священник створив сильну опо-зищю, протидiяти як1й не змогла навггь полiцiя. З метою уникнення фiзичних розправ було прийнято рь шення розпустити зiбраних [16, 17].
Отже, в бшьшосп випадк1в шщаторами конф-лiктiв були православнi або католицьш священики та
тдбурюваний ними розлючений натовп [18]. Тому перюд в ютори адвентисько! церкви з 1919 по 1939 роки на територiях Галичини та Волиш тд епдою II Речi Посполито! вважаться юториками спокшним та мирним як державними установами так i з шшими релiгiйними конфес!ями за винятком локальних не-порозумiнь.
6. Висновки
1. В ходi аналiзу арх1вних докуменпв з 1919 по 1939 рш щодо правового статусу адвентисько! церкви у II Речi Посполитш на територiях Галичини та Волиш у мiжвоенний перiод було встановлено, що: правове положения II Речi Посполито! Березневою конституцiею вiд 1921 року гарантувало повну рель гшну свободу усiм протестаитським деномiнацiям. Хоча траплялися випадки непорозумiнь мiж держав-
ними представниками i церквою АСД у трьох питаниях, таких як: дотримання суботи, питання харчуван-ня i вiйськова присяга, яка передбачала використання збро!. Але щ питання в бiльшостi випадк1в виршува-лися на мiсцевому рiвнi.
2. На основi доступних iсторичних джерел були проаналiзованi мiжконфесiйнi взаемоввдносини мiж членами адвентиських громад та шшими рель гiйними деномiнацiями i доведено, що: мiж церквою АСД та шшими протестантськими осередками в бь льшостi випадк1в взаeмовiдносини мали мiрний характер, але школи виникали непорозумiння м1ж тради-цшними церквами та церквою АСД при похованш померлих на мiсцевих кладовищах. Оск1льки за ходом похорон в бшьшосп випадк1в слiдкував предста-вник мiсцевого полiцейського вiддiлу, даш конфлiкти вирiшувалися на користь протестанпв.
Лiтература
1. Жукалюк, М. Kpi3b 6ypi, шторми, лихолiття [Текст] / М. Жукалюк. - К.: Джерело життя, 2009. - 544 с.
2. Ludtke, A. Zgromadzenie polskiego Zjednoczenia [Text] / A. Ludtke // Sluga zboru. - 1928. - № 3. - S. 32.
3. Babienco, T. Ogloszenie [Text] / T. Babienco // Sluga zboru. - 1934. - № 4. - S. 24.
4. ДАВО Фонд 46, Опис 9, справа 1859 [Текст]. - С. 17-18.
5. ДАВО Фонд 46, Опис 9, справа 1861 [Текст]. - С. 1-2.
6. ДАРО Фонд 129, опис 1, справа 35 [Текст]. - С. 11-12.
7. ДАЛО Фонд 243, опис 1, справа 449 [Текст]. - С. 11-38.
8. Will, T. Kwestja szkolna i wojskowosc [Text] / T. Will // Sluga zboru. - 1928. - № 4. - S. 20-22.
9. Will, T. Kwestja szkolnictwa i wojskowosci [Text] / T. Will // Sluga zboru. - 1929. - № 1. - S. 28-30.
10. AAN Dep. 5 MWR i OP zespul 14, sygn. 1437 [Text]. - S. 46-47.
11. Will, T. Kwestja szkolnictwa i wojskowosci [Text] / T. Will // Sluga zboru. - 1929. - № 2. - S. 20-21.
12. Lyko, Z. Sytuacja prawna Kosciola Adwentystycznego w Polsce Mi^dzywojennej 1918-1939 [Text] / Lyko, Z. -Warszawa: Znaki Czasu, 1979. - 379 s.
13. Maszczak, A. Nekrologi [Text] / A. Maszczak // Sluga zboru. - 1935. - № 10. - S. 20-24.
14. Czembor, W. Budowanie i utrzymywania Domöw Modlitwy i Sal Zborowych [Text] / W. Czembor // Sluga zboru. -1938. - № 12. - S. 16-17.
15. Poliszczuk, P. Doswiadczenie wsröd czerwonych [Text] / P. Poliszczuk // Sluga zboru. - 1933. - № 11. - S. 16.
16. Piqtek, K. Grupa, ktöra wyszla z wielkiego ucisku [Text] / K. Piqtek // Sluga zboru. - 1933. - № 6. - S. 8-10.
17. Walter, M. Dzieje kosciola Adwentystöw dnia siödmego na kresach wschodnich w latach 1888-1945 [Text] / M. Walter. - Warszawa: Znaki Czasu, 2005. - 618 s.
18. Леда, А. Я. Протестантсью течи в релггшному житп украшщв Галичини у мiжвоeнний перюд (1919-1939 рр.) [Текст]: автореф. дис. ... канд. ют. наук / А. Я. Леда. - Л^в, 2006. - 20 с.
Рекомендовано до публгкацИ д-р icmop. наук, професор Тригуб П. М.
Дата надходження рукопису 16.05.2017
Шевчук Валентин Авдшович, асшрант, кафедра Давньо! юторп Укра!ни та архiвознавства, Л^вський нацюнальний ушверситет iменi 1вана Франка, вул. Ушверситетська, 1, м. Львiв, 79000, Укра!на E-mail: [email protected]
Куриляк Валентина Васигавна, кафедра ктори, Нацюнальний ушверситет «Острозька академiя», вул. Семь нарська, 2, м. Острог, Укра!на, 35800 E-mail: [email protected]
