CC BY
16Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 26 (65). 2013. № 2-1 (Ч. 1). С. 177-187.
КОНСТИТУЦИОННОЕ ПРАВО; МУНИЦИПАЛЬНОЕ ПРАВО
УДК: 342.4 (477)
ПРАВО СПОВ1ДУВАТИ БУДЬ-ЯКУ РЕЛ1Г1Ю, ЯК СКЛАДОВЕ СВОБОДИ СОВ1СТ1: УКРА1НА ТА ЗАРУБ1ЖНИЙ ДОСВ1Д
Бедь В. В.
Карпатський ушверситет iменi Августина Волошина м. Ужгород, Украгна
Автор дослвджуе окремi особливост реал1зацп такого складового свободи совки людини, як права сиов1дувати будь-яку релггта. Особлива увага иридшена iсторико-правовому аналiзу нормативно право-вих актш, пов'язаних iз реститущею церковного майна. Запропоновано змшити iснуючу процедуру для встановлення релтйних громад, а саме збiльшити кшьюсть засновникш, доповнити иерелж документш та ведомостей, представлених для реестрацп.
Ключовi слова: права людини, права громадянина, свобода совета, правовий статус особи, реститу-цiя церковного майна, право сиоведувати будь-яку релiгiю.
Постановка проблеми. 1нститут прав i свобод людини i громадянина е одним iз найважливiших iнститутiв правового статусу особи. Щоб скласти правильне уявлен-ня про права i свободи людини i громадянина, необхiдно цiлком виходити з характеру та змюту вщносин i зв'язкiв, якi складаються мiж суспiльством, державою i колек-тивом, з одного боку, i 1хшми членами — з другого, в зв'язку з 1хшм мiсцем у ви-робництвi й розподiлi, в управлшш суспiльними i державними справами, у вшьному розвитку особистих здiбностей людини.
1нститут прав та свобод людини i громадянина е предметом дослщження бшь-шостi галузей юридичних наук. Юридична наука покликана вивчати людину в 11 дер-жавно-правових зв'язках, i тому вченi-юристи вивчають явища i процеси, якi тюно вплетенi в людське життя i в яких розкриваються властивостi iндивiда, а також його зв'язки й залежносп. Всi найскладнiшi державно-правовi явища зосереджуються в правах людини, яю в свою чергу е основою та центральною ланкою державного i правового життя.
Аналгз наукових публжацШ. Вщм^имо, свобода совют - поняття складне, широке й багатогранне - протягом багатьох столiть приковуе до себе увагу фiлософiв, юто-риюв, юристiв та релiгiезнавцiв, а також урядiв, парламентiв i полiтичних партш, що вкладають рiзний змiст у розумшня цiе1' категорп. Фiлософське осмислення свободи совiстi, закладене ще в XVI - XVII ст. ст. (Б. Стноза, Дж. Локк, П. Бейль й ш.), широко розвивалося в працях французьких просвiтителiв XVIII в. (Д. Дщро, Ж. Ла-метри, П. Гольбах, К. Гельвеций), шмецьких фiлософiв кiнця XVIII - початку XIX в.
(Г. Гегель, К. Маркс, Л. Фейербах, Ф. Енгельс), роботах росшських революцю-нерiв-демократiв (В. Белшський, А. Герцен, Н. Огарьов, Н. Чернишевський, Н. Добролюбов, Д. Писарев), роботах сучасних учених i мислш^в (Д. Белов, Ю. Бисага, В. Гаева, М. Громовчук, I. Компанiець, Я. Ленгер, М. Пал^ак, Г. Сергiенко та ш.). Особливо, на наш погляд, слщ звернути увагу на пращ украшських науковцiв Г. Дру-зенко та Л. Ярмол, бшьшють з яких стосуються розглядуваного нами питання, i на яких, власне, i базуеться наше дослiдження.
Автор ставить собi за мету дослiдити окремi особливостi реалiзацil такого скла-дового свободи совют людини, як права сповщувати будь-яку релiгiю.
Виклад основного матер1алу. В Украш основою юридичного механiзму реалiза-ци права людини сповщувати будь-яку релтю е нацюнальне законодавство, а саме: Конституцiя Украши (ч. 1 ст. 35), Закон «Про свободу совют та релтйш оргашзацп» (ч. 1 ст. 3), а також ратифшоваш Украшою мiжнароднi акти, в яких проголошуеться це право1.
У основних законах ряду держав також визнане право людини сповщувати будь-я-ку релтю2. Однак у деяких iз них застосовано iншi назви, рiзниться подекуди i власне змiст цього права людини. Зокрема, закршлено: 1) право сповщувати свою рел> пю3; 2) право сповiдувати свою вiру4; 3) право сповiдувати релiгiйнi переконання5; 4) право сповiдувати вiдому релтю6; 5) право сповщувати релтйш вiрування7; 6) право сповiдувати релiгiю, встановлену за давнiх часiв8. Разом з тим вважаемо, най-бiльш вдале з вищенаведених визначень - «право людини сповщувати свою рел> пю», оскiльки саме остання виступае одшею з iндивiдуальних форм свiдомостi осо-бистостi.
Право людини сповiдувати будь-яку релтю можемо подшити на певш рiзнови-ди за наступними критерiями: 1) за кiлькiсним складом суб'екпв його здiйснення: а) iндивiдуальне (одноособове сповщування релт1); б) колективне (сповщування релт1 спiльно з iншими); 2) за змютом сповщувально1 дiяльностi: а) здшснення культових дiй (молитви, ташства, обряди, свята, богослужiння, жертвопринесення, ритуальш заборони та iншi); б) позакультова дiяльнiсть: у духовнiй сферi - продуку-вання релiгiйних iдей, тлумачення догматов теологи, написання богословських трак-татiв; у практичнiй сферi - поширення релiгiйних переконань; навернення людей до свое! релтйно! вiри, благодшна, мiсiонерська дiяльнiсть тощо; 3) залежно вiд мiсця сповiдування релт1 - здшснення останнього у культових бущвлях i на прилеглiй до них територи, у мiсцях паломництва, на кладовищах чи в мiсцях окремих похо-
'Зокрема, про це йдеться у ст. 18 М1жнародного пакту про громадянсью г полтичш права; ст. 9 Конвенцп про захист прав людини г основних свобод.
2Зокрема про це йдеться у ст. 31 Конституцп Республжи Быорусгя; ч. 2 ст. 26 Конституцп Литовсь-ко! Республжи; Ст. 28 Конституцп Росшсько! Федерацп; ст. 31 Конституцп Республжи Узбекистан.
3П. «6» §1 Конституцшного акта Швеци «Форма правлтня».
4Ч. 2 ст. 19 КонституцИ Республгки Македотя.
5Ч. 1 ст. 41 КонституцИРеспублгки Словетя.
6Ч. 2 ст. 13 КонституцИ Грецп.
7Ст. 19 КонституцИ 1талшсько! Республжи.
8Ст. 5 КонституцП Непалу.
вань, крематорiях, у квартирах i будинках приватних ошб, в установах, органiзацiях
i на шдприемствах (наприклад, у вiйськових частинах, лшарнях, мiсцях попередньо-го ув'язнення i вiдбування покарання); 4) залежно вщ юридичного статусу суб'ек-та використання розглядуваного права: а) сповщування релт1 громадянами певно1 держави; б) сповщування релт1 iноземцями; в) сповщування релш1 апатридами; г) сповiдування релш1 дiтьми; д) сповiдування релт1 шшими суб'ектами (засуджени-ми, вiйськовослужбовцями тощо) [1, с. 81 - 82].
Мехашзмом юридичного забезпечення права людини сповщувати будь-яку рел> гiю е система ефективних юридичних засобiв реатзацп, охорони та захисту цього права людини. Спробуемо проаналiзувати юридичнi засоби реалiзацi! права людини сповiдувати будь-яку релтю вiдповiдно до наведено1 вище класифшаци.
Одноособове сповiдування релш1 не потребуе юридично1 процедуризаци, оскшь-ки воно може бути здшснене людиною за 11 бажанням виключно власними дiями, iншi ж суб'екти не повинш 1й у цьому перешкоджати. I навпаки - колективне сповщуван-ня релш1 потребуе, зазвичай, встановлення певних юридичних процедур. Однiею iз форм колективного сповiдування релш1 е об'еднання громадян у релшйш громади. Законодавством встановленi порядок, строки, тдстави утворення релiгiйних громад якраз i формують юридичну процедуру колективного сповщування релш1 [1, с. 86].
Релтйна громада е мiсцевою релiгiйною оргашзащею вiруючих громадян одного культу, вiросповiдання, напряму, течи або толку, як добровiльно об'едналися з метою спшьного задоволення релiгiйних потреб (ч. 1 ст. 8 Закону Укра1ни «Про свободу совют та релпшш оргашзацп». Згiдно цього Закону: 1) для набуття релiгiйною громадою правоздатност юридично1 особи громадяни, яю утворили 11 i досягли 18^ч-ного вiку, в кiлькостi не менше десяти чоловш, подають заяву та статут (положення) на реестращю вiдповiдно до обласно1, Ки1всько1 та Севастопольсько1 мiських дер-жавних адмшютрацш, а у Республiцi Крим - до Уряду Республши Крим (ст. 14); 2) повщомлення державних оргашв про створення релiгiйних громад не е обов'язковим (ст. 8) [2].
Хотiлося б вiдмiтити, що саме останне положення викликало в наукових колах немало дискусiй [3, с. 28]. Так, зокрема, у проекп Закону Укра1ни вiд 01.02.2000 р. «Про внесення змiн до Закону Укра1ни "Про свободу совiстi та релшйш органiза-цi1"» передбачено, що релшйш громади можуть дiяти за статутом (положенням), за-реестрованим у порядку, встановленому законодавством, а також без реестраци свого статуту (положення). Однак релтйна громада, яка утворилася i дiе без реестрацi1 свого статуту, зобов'язана повщомити про це органи виконавчо1 влади та органи мю-цевого самоврядування (ч. 3 ст. 9). Дане положення в проекп цього закону обгрунто-вуеться тим, що повщомлення про утворення релтйно1 громади не посягае на свободу 11 релтйно1 дiяльностi i передбачае офiцiйне визнання державою таких громад ддачими [4, с. 7].
Разом з тим цшком роздшяемо думку Л. Ярмол [1, с. 76], що з такою позищею не можна не погодитися, оскшьки саме повщомлення про створення релшйно1 громади не е втручанням у 11 внутршш справи, а навпаки - це «поштовх» до набуття нею статусу юридично1 особи, у зв'язку з чим за громадою та 11 членами визнаватимуться таю права (та й обов'язки), яких вони без нього не матимуть. До того ж, держава мае
волод^и шформащею про створення тих чи шших релiгiйних громад, щоб контро-лювати вщповщшсть !х дiяльностi чинним законам. Якщо така громада дiятиме в межах законодавства, то вона, не побоюючись, повинна повщомити про свое створення вщповщш державш органи. Доречно передбачити також у Закош вщповщальшсть засновникiв (зокрема, адмiнiстративну) за неповщомлення про створення релшйно1 громади, iнакше запропонована законодавча новела не буде дiевою [5, с. 75].
На наш погляд, доцшьно також змшити iснуючий порядок створення релтйних громад, а саме: збiльшити кшьюсть !х засновникiв, доповнити перелiк документов i даних, якi подаються ними для державно1 реестраци. Можемо погодитися iз пропо-зицiями з цих питань, якi викладено в проект Закону Укра1ни вiд 01.02.2000 р. (по-даний Кабiнетом Мiнiстрiв Украши). У ньому запропоновано збiльшити мшмальну кiлькiсть засновникiв релтйно1 громади до 25 чоловш, якi досягли 18^чного вiку, крiм визнаних судом недiездатними, а також вимагаеться подання додаткових, крiм заяви i статуту, документов, а саме: протоколу установчих загальних зборiв релтйно1 громади; списку громадян, що И утворили; вiдомостей про склад оргашв управлiння; пiдтвердження зазначено1 у статутi каношчно1 й оргашзацшно1 пiдлеглостi релтй-но! громади. Якщо ж релшйна громада, яка утворюеться, тдпорядковуватиметься релiгiйному центру, що перебувае за межами Украши, то вона мае подати ще й кошю статуту (положення) або iнший основоположний документ цього релтйного управ-лшня або центру, а також його нотарiально засвiдчений автентичний переклад на украшську мову (ст. 14).
Цшком доречно було б до вказаного перелшу документiв включити ще й даш про основи вiровчення релтйно1 громади, про И ставлення до им'1 i шлюбу, освiти, здо-ров'я послiдовникiв дано1 релш1, про обмеження для членiв i служителiв оргашзацп щодо 1хшх прав та обов'язюв.
Свiтова практика знае два шдходи щодо визначення статусу релтйних органiза-цiй. Перший пiдхiд (окремi автори називають його «американським» [6, с. 45]) перед-бачае: 1) повщомний порядок одержання релiгiйною оргашзащею статусу юридич-но! особи; 2) презумпщю лояльностi та законослухняностi релтйно1 органiзацil; 3) повну свободу поширення вiровчення без огляду на його змют. На практицi ми спо-стерiгаемо, що, наприклад, США стали притулком для значно1 кiлькостi тоталггарних сект, дiяльнiсть яких заборонено в багатьох шших крашах9, мають найбшьший в свiтi корпус сатанiстiв та перманентш проблеми з радикальними квазiрелiгiйними угрупу-ваннями, що час вщ часу самоспалюються. В цьому плат не сильно вщстае вiд США i Францiя, де послiдовно проводиться в життя принцип вiдокремлення церкви вщ держави та рiвностi ушх релiгiйних органiзацiй перед законом [7, с. 41].
Другий пiдхiд щодо визначення статусу релшйних органiзацiй практикуеться в державах, якi законодавчо закршили диференцiйований пiдхiд до церков. Найбшьш вдало в термiнологiчному планi, на наш погляд, його зафшсовано в Конституцп Греци, ст. 13 яко! гарантуе свободу та безперешкодне вщправлення релiгiйних об-рядiв лише вщомим вiросповiданням. Схожу норму мiстить Конститущя Литовсько1
9Типовим прикладом можуть служити «церква саентологгв» та «церква преподобного Муна», дгяльтсть яких заборонено в быьшостг европейських краш.
Республши: «Держава визнае традицшш у Литвi церкви та релшйш оргашзацп, а iншi церкви та оргашзацп - в тому раз^ якщо вони мають тдтримку в суспiльствi та !х вчення i обряди не суперечать законовi й моралi. Визнанi державою церкви та iншi релiгiйнi оргашзацп мають права юридично! особи» (частини 1 та 2 ст. 43 Конститу-цп Литовсько! Республiки) [7, с. 58].
Практично саме другий шдхвд реалiзуеться через певне обмеження в правах ново-утворених або таких, що вперше розпочинають дiяльнiсть на територи дано! кра!ни, релiгiйниx оргашзацш. Вони мають протягом певного часу проявити себе, засвщчив-ши своею дiяльнiстю повагу до громадського порядку, суспшьно! моралi, прав i свобод шших осiб, а також нешюдливють для фiзичного i псиxiчного здоров'я пропо-нованих ними практик. До спливу такого випробувального строку релшйш групи не мають права: 1) будувати культовi споруди; 2) набувати права власносн на нерухоме та шше майно; 3) засновувати засоби масово! шформаци тощо. Примщення та по-трiбне для дiяльностi релйшно! групи майно, як правило, надаються у користування групи ii учасниками. Релiгiйнi групи мають право здшснювати богослужшня, iншi релiгiйнi обряди та церемони, а також провадити навчання релйи i релiгiйне вихо-вання сво1х послiдовникiв.
Вважаемо, що саме цей, на перший погляд дискримшацшний, шдхщ е власне проя-вом державного пiклування про особу. В сучасному свiтi, в якому низкою революцiй та вiйн порушено природну тяглiсть соцiумiв, бiльшiсть людей е абсолютно беззахисни-ми перед псевдорелшйним шахрайством квазiрелiгiйниx авантюрниюв [6, с. 34].
Мiжнароднi стандарти в сферi свободи совiстi не вимагають рiвностi всix релтй-них оргашзацш перед законом - лише рiвностi фiзичниx осiб, незалежно вiд !х рел> гiйниx або iншиx переконань. Так, зокрема, Свропейська комiсiя з прав людини визна-ла такими, що не порушують Конвенцiю, дп Австрп, яка вiдмовила у наданш статусу юридично1 особи Gesellschaft zur Vereinigung des Weltchristentums, «оскшьки члени ще! секти могли сповiдувати сво! релiгiйнi переконання i без такого об'еднання» [9].
Практика Укра1ни щодо рiвностi перед законом усix релшйних органiзацiй, подiб-на до практики СРСР щодо прав людини. Чинне законодавство однозначно конститу-юе «американську» модель: рiвнiсть всix релiгiйниx оргашзацш перед законом, вщ-сутнiсть будь-яких цензiв осiлостi для новоявлених церков, фактично, повiдомний порядок набуття статусу юридично1 особи тощо (зокрема ч. 5 ст. 5 Закону Украши «Про свободу совюп та релтйш органiзацil»). В той самий час практика йде шляхом адмшютративного обмеження дiяльностi одних органiзацiй та тдтримки iншиx. Прикладом такого адмшютративного обмеження може служити лист Мшютерства осв^и Укра1ни «Щодо попередження залучення дiтей та пiдлiткiв до дiяльностi релi-гiйниx органiзацiй харизматичного спрямування» вiд 20.04.98 р. № 1/9-168, за який Мшютерство змушено було офщшно вибачитись, визнавши викладенi у лисп факти такими, що не вщповщають дiйсностi.
З цього приводу досить правильною е думка Г. Друзенка, який стверджуе, що така практика подвшних стандарнв е порочною i неприпустимою в правовiй держав^ навiть коли вона переслiдуе добрi цiлi. Украlнi, спираючись на ст. 11 Конституци, потрiбно на повний голос заявити, що вона е державою з тисячол^ньою християн-ською традищею, державою, двi найбiльшi юторичш церкви яко! - грекокатолицька
i православна - заховали й зберегли скарби нацюнально1 культури у добу бездержав-HOCTi, пiд час найжахливiших лихолт, державою, яка врештi-решт як правонаступ-ниця УРСР завинила не стшьки перед релiгieю взагалi, скiльки перед конкретними церквами та вiросповiданнями, що ïx вона завзято нищила у несамовитому богобор-ницькому запалi сощалютичних десятирiч. I це не заклик до вщновлення в Украïнi державноï церкви - це вимога iсторичноï справедливостi [6, с. 65].
У зв'язку iз цим Г. Друзенко пропонуе радикальну реформу законодавства Укра> ни, яка матиме на мет запровадження диференцiйованого статусу релiгiйниx оргаш-зацiй [6, с. 72]. За зразок тут може правити юпанська модель, в якiй усi релтйш об'еднання розбито на 4 групи: 1) Католицька Церква; 2) «укоршеш в юпанському суспшьствЬ> церкви меншин; 3) малi церкви, що не мають угод з урядом; 4) релтйш групи, що не мають особливого правового статусу [10, с. 89]. Для Украши, де, по суп, немае одноï панiвноï (як у Польщ^ Греци, Грузiï, Швеци, Великобританiï тощо) церкви, найбiльш адекватним бачиться законодавче закрiплення трьох основних рiз-новидiв статусу релiгiйниx об'еднань:
1. Велик iсторичнi церкви: православна, грекокатолицька, римокатолицька, за якими визнаеться статус юридичних осiб публiчного права, з якими випрацьовуються основ-ш засади дiяльностi в сферах спшьно1' державноцерковно1' юрисдикцiï, якто: релiгiйна освга в свiтськиx навчальних закладах, капеланство у Збройних Силах, користування видатними пам'ятками церковно1' арх1тектури та мистецтва, ïx охорона та збереження, спшьш заходи в галузi соцiальноï пол^ики тощо. Взаемовiдносини держави з кожною з названих церков мають регулюватися, окрiм закону, спецiальною угодою.
2. Традицшш церкви: iслам, лютеранство, юдшзм, баптизм... (первiсний перелiк мае обговорюватись i уточнюватись, в подальшому це мае бути динамiчною величиною). Це таю релтйш об'еднання, вiровчення яких пройшло апробацiю часом, а дiяльнiсть засвiдчила ix законослуxнянiсть, моральшсть, повагу до прав i свобод шших ошб. Вiдмiннiсть ïx вщ першоï категори - у значно меншш кiлькостi посл> довникiв та в тому, що 1'х роль в iсторiï Украïни е набагато скромшшою. Такi релтй-нi об'еднання та релтйш оргашзацп, з яких вони складаються, повинш у повному обсязi користуватися правоздатнiстю юридичних ошб приватного права. Держава мае у межах, визначених законом, повсшяко сприяти таким релiгiйним органiзацiям, визнавши суспшьно корисний характер ïxньоï дiяльностi, стежити за тим, щоб ïx не шддавали прямим або прихованим утискам пашвш конфеси, залучати до вироблення державно! пол^ики у сферi державноцерковних вiдносин.
3. Релiгiйнi групи - об'еднання вiруючиx нетрадицiйного для Украши вiро-сповiдання. Певний час (нам здаеться, що оптимальним буде строк вщ 5 до 10 роюв) вони мають iснувати без статусу юридичноï особи. Водночас таким оргашзащям та ïxнiм членам мають бути забезпечеш всi права, прямо передбачеш у мiжнародниx актах та Конституцп Украши. Якщо протягом випробувального строку релтйна група не порушувала чинного законодавства, суспiльноï моралi, прав та свобод шших оиб, вона може набути статусу юридичноï особи, перейшовши до розряду традицiйниx або вщомих церков [6, с. 56].
Юридичш засоби реалiзацiï права сповщувати релтю залежать i вiд змюту цього права, а також вщ мiсця його здiйснення. Так, наприклад, такi види сповiдувальноï
дiяльностi, як богослужшня, релпшш обряди, церемони та процеси, безперешкодно проводяться у культових бущвлях i на прилеглiй до них територи, у мюцях паломни-цтва, на кладовищах, в мiсцях окремих поховань i крематорiях, квартирах i будинках громадян. Отже, для ix реалiзацiï не потрiбно якихось юридичних засобiв, зокрема дозволiв на ïx проведення. Проте сам меxанiзм забезпечення культовими будiвлями, в яких проводяться вищевказаш релiгiйнi дiï, залишаеться одшею з гострих проблем релiгiйного життя в Украш [1, с. 78].
Як вже вище зазначалось, майновi питання викликають найбiльш активну реакщю у нашоï полiтичноï елiти. Мабуть, тому шсля активного перерозподiлу церковно].' неру-xомостi у 19901995 роках Закон Украши «Про свободу совют та релiгiйнi оргашзацп» попри його очевидш недолiки, практично, не змшювався. В той час як Конститущя Украïни 1996 року заклала новi пiдвалини вiдносин власностi у нашш державi.
Приймаючи Закон «Про свободу совют та релiгiйнi оргашзацп», законодавець вказав, що одним iз завдань цього акту е подолання негативних наслщюв державноï полiтики щодо релiгiï i церкви. На жаль, цей намiр не був втiлений в самому Закош. Як свiдчить iсторiя, одним з негативних проявiв державноï полiтики УРСР в сферi державноцерковних вiдносин була саме нацiоналiзацiя церковного майна. Саме тому iз здобуттям незалежностi наша держава взяла курс на повернення релiгiйним оргашзащям протиправно вилученого у них майна. Таке пол^ичне рiшення знайшло правове закршлення в ст. 17 Закону Украши «Про свободу совют та релпшш оргашзацп», Постановi Верxовноï Ради Украïнськоï РСР вiд 23 кв^ня 1991 року № 988-XII «Про порядок введення в дда Закону «Про свободу совют та релпшш оргашзацп» двох актах Президента Украши про повернення релпшним оргашзащям культового майна (Указ Президента Украши вщ 4 березня 1992 року № 125 «Про заходи щодо повернення релпшним оргашзащям культового майна» та розпорядження Президента Украши вщ 22 кв^ня 1994 року № 53/94 «Про повернення релшйним оргашзащям культового майна»), вщповщному розпорядженш Кабшету Мiнiстрiв Украши. Фак-тично перед державою постала проблема: 1) провести справжню реституцiю церкви в правах власника, визнавши акти УСРР/УРСР, згiдно з якими вiдбувалась нащонал> зацiя церковного майна, нечинними з моменту ix прийняття, а отже, незаконною i саму нацiоналiзацiю, чи 2) взяти за основу чинне положення, закршити за державою статус законного власника нацiоналiзованого радянською владою церковного майна, проголосити повернення релшйним органiзацiям культових споруд, що не викори-стовуються або використовуються не за призначенням, одним з прюритепв держав-ноï полiтики i таким чином перевести питання реституцп з юридичноï в полiтичну площину [6, с. 86].
На пiдставi цього законодавство Украши: 1) закршило переважне право релпш-них органiзацiй на передачу ïm культових будiвель iз земельною дiлянкою, необ-xiдною для обслуговування цих бущвель; 2) постанова парламенту вже зобов'язала Кабшет Мжс^в Украïни, Уряд Республiки Крим, обласш, Киïвську та Севасто-польську мюью державнi адмiнiстрацiï забезпечити вiдповiдно до Закону Украши «Про свободу совют та релпшш органiзацiï» повернення у власшсть чи передачу у безоплатне користування релшйним громадам культових бущвель i майна; 3) актами Президента було визначено термш, до якого мiсцевi органи державноï виконав-
чоï влади повинш були здшснити комплекс вщповщних заxодiв, Кабiнет Мiнiстрiв зобов'язав т самi органи скласти i подати йому повний перелш культових бущвель, якi перебувають у державнiй та комунальнш власностi i не використовуються або використовуються не за призначенням, з визначенням термшв та умов повернення ïx релишним органiзацiям; 4) додатково уряд затвердив перелш культових споруд - визначних пам'яток архтектури, що не можуть бути передан у постшне користу-вання (а також, за тлумаченням Вищого Арб^ражного Суду Украïни, - у власшсть) релiгiйним органiзацiям. Таким чином, Украша обрала другий шлях повернення релишним органiзацiям протиправно вилученого у них майна.
Разом з тим ч. 2 ст. 17 Закону встановлювала: культовi будiвлi i майно, яю ста-новлять державну власнiсть, передаються оргашзащями, на балансi яких вони зна-ходяться, у безоплатне користування або повертаються у власнiсть релишних ор-ганiзацiй безоплатно за ршеннями обласних, Киïвськоï та Севастопольськоï мюьких державних адмiнiстрацiй, а в Республщ Крим - Уряду Республiки Крим. Саме тому виникало лопчне запитання, чому до цього часу розпорядження об'ектами держав-ноï власностi, всупереч абзацу 5 ст. 116 Конституцп Украши, вщнесено Законом до компетенцп мюцевих держадмiнiстрацiй, адже Конституцiя передбачае можливють делегування хм лише повноважень вщповщних рад? Крiм того, практика передачi релiгiйним органiзацiям об'ектiв права державноï власностi пiдтверджуе, що частина 2 ст. 17 Закону - мертва норма [6, с. 57].
Проголошений Украшою принцип вщновлення iсторичноï справедливости тобто подолання негативних наслщюв державноï полiтики щодо релiгiï i церкви, з одного боку, та защкавленють держави у використанш величезного досвiду i потенцiалу церкви в сощальнокультурнш сферi, з шшого, дають право стверджувати про доцшьшсть повернення релiгiйним органiзацiям всього вилученого у них майна. Разом з тим думка держави щодо цього питання визначаеться на сьогодш, в першу чергу, вщсутнютю чткост i логiки. Зокрема, Постанова Верxовноï Ради i акти Президента говорять про передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власшсть релшйних оргашзацш культових бущвель i майна, яю перебувають у державнш власностi та використовуються не за призначенням; Закон, на який посилаються названi акти, також вважае об'ектом правовiдносин культовi будiвлi i майно, проте переважне право рель гiйниx органiзацiй закрiплюе лише на передачу ï^ культових будiвель; розпорядження ж уряду № 290-р не згадуе про будь-яке iнше майно, о^м культових будiвель.
Грунтовний аналiз наведених норм дозволяе зробити висновок про те, що чин-не законодавство Украши не передбачае повернення цер^ вилученого у майна некультового призначення. Оскшьки повернення релшйним органiзацiям майна ставиться в залежнють вiд факту використання останнього не за призначенням, во-чевидь у бiльшостi випадкiв церква не матиме шдстав клопотати про повернення ш земель, неруxомостi (окрiм культових споруд) тощо [6, с. 76].
Чинне законодавство Украши передбачае два способи передачi релишним ор-гашзащям культового майна: 1) повернення у власшсть; 2) передача у безоплатне користування. Причому в жодному нормативному акп не визначено, за яких умов державш органи мають обирати перший спошб, а за яких - другий. Таким чином, вибiр мiж поверненням у власшсть та передачею у користування вилуче-
ного у церкви майна залежить виключно вщ мюцево1 держадмшютраци або уряду Автономно!' Республши Крим. Природно, що при такому законодавствi абсолютна бiльшiсть культових споруд передасться релiгiйним органiзацiям саме у безоплатне користування.
Висновки. Таким чином, в контекст реатзаци права сповiдувати будь-яку рел> гiю, можна стверджувати що Украша обрала не найоптимальнiший шлях подолан-ня негативних наслiдкiв державно1 полiтики щодо релiгiï i церкви. На наш погляд, ефектнвшшою була б повна реститущя церковного майна через визнання недшсни-ми з моменту ïx проголошення актiв радянськоï Украïни про нацiоналiзацiю цього майна. Якби Украïна вчинила саме так, то через кшька рокiв кропiткоï роботи судiв щодо вирiшення спорiв мiж рiзними претендентами на правонаступництво однieï ж тieï релiгiйноï оргашзацп - колишнього власника церковного майна - церква змогла б реалiзувати свш неабиякий потенцiал у культурно-осв^нш та соцiальнiй сферах, а держава - на дш засвiдчити свою вщдашсть принципу непорушностi приватно1' власносп. В цьому планi зауважмо, що така реститущя викликала наршання навгть у Парламентсько1' Асамбле1' Ради Свропи, яка звернула увагу украшського керiвництва на вiдсутнiсть в нашому закош мехашзму повернення релiгiйним органiзацiям про-типравно вилученого у них майна.
Список л^ератури:
1. Ярмол Л.В. Свобода в1роспов1дання людини: юридичне забезпечення в Украïнi (загальнотеоре-тичне дослщження): Дис.. .канд. юр. наук. / Ярмол Шлш володимиривш. - Л., 2002. - 238 с.
2. Про свободу совки та релггшш оргашзацп: Закон Украши вщ 23.04.1991 // Вщомосп Верxовноï Ради УРСР вщ 18.06.1991 - 1991 р., № 25, стор. 283.
3. Климов В. Законодавч1 шшдативи Держкомрелтй: проекти й реалiï / В.Климов // Людина i свгт. - 1998. - № 2. - С. 28 - 31.
4. Бондаренко В. До питання про необхщшсть удосконалення Закону Украши «Про свободу совки та релтйш оргашзацп» / В.Бондаренко // Релтя i закон: проблеми врегулювання державно-церковних в1дносин. - К., 2002. - С. 5 - 16.
5. Ярмол Л. Законодавство Украши про свободу свгтогляду, в1роспов1дання та релггшш органiзацiï: змши, що назрiли / Л.Ярмол // Право Украши. - 2001. - № 2. - С. 75 - 77.
6. Друзенко Г. 1нститут свободи совки: м1жнародт стандарти та законодавство Украïни / Г.Друзен-ко. - К.: Украïнський центр правничих студш. - 2000. - 186 с.
7. Петренко В. Виклик «Чорного папи»: Саташзм - реальна загроза людському духов1 / В.Петренко. // Людина i свгт. - 1996. - № 9. - С. 41 - 44.
8. Конституци нових держав Свропи та Ази / Упоряд. С. Головатий. - К.: УПФ. Видво «Право», 1996. - 511 с.
9. Заява № 8652/79: Decisions and Reports of the European Commission on Human Rights. - V. 26. - P. 89.
10. С испанской точки зрения: Беседа с профессором Глорией Моран // Религия и права человека: На пути к свободе совести. Вып. III / Институт религии и права / Сост. Л.М. Воронцова, А.В. Пчелинцев, С.Б. Филатов. Под общ. ред. С.Б. Филатова. - М.: Наука, 1996. - С. 89 - 97.
11. Бисага Ю.М., Белов Д.М., Права людини: основш напрямки сучасного розвитку / Ю.М. Бисага, Д.М. Белов // Науковий вкник Ужгородського нацюнального ушверситету. Сер1я «Право». - 2006. - Ви-пуск 5. - С. 89 - 93.
12. Белов Д.М., Ленгер Я.1. Правова реформа: засоби та технологи / Д.М. Белов, Я.1. Ленгер // Науковий вкник Ужгородського национального ушверситету. Серш «Право». - 2008. - Випуск 11. - С. 88 - 92.
13. Конституцшне право Украши : тдручн. [тд заг. ред. проф. Бисаги Ю.М. та Д.М. Белова]. - Ужгород : Шра, 2009. - 216 с.
Бедь В. В. Право исповедовать любую религию, как составное свободы совести: Украина и зарубежный опыт / В. В. Бедь // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». - 2013. - Т. 26 (65). № 2-1. - Ч. 1. - С. 177-187.
Автор исследует отдельные особенности реализации такого составного свободы совести человека, как права исповедовать любую религию. Особое внимание уделено историко-правовому анализу нормативно правовых актов, связанных с реституцией церковного имущества. Предложено изменить существующую процедуру для установления религиозных общин, а именно увеличить количество учредителей, дополнить перечень документов и сведений, представленных для регистрации.
Ключевые слова: права человека, права гражданина, свобода совести, правовой статус лица, реституция церковного имущества, право исповедовать любую религию.
THE RIGHT TO PROFESS ANY RELIGION AS A PART OF FREEDOM OF CONSCIENCE: UKRAINE AND INTERNATIONAL EXPERIENCE
Bed V. V.
Carpathian University named after Augustin Voloshin, Uzhgorod, Ukraine
The author gives a person the right to profess any religion divided into certain types of the following criteria. 1) the quantitative composition of the subjects of its implementation: a) individual ( sole religious practice ), b) collective (religious practice with others), 2) the content of the confessional: a) the implementation of religious activities (prayer, sacraments, rites, celebration, worship, sacrifice, ritual prohibitions, etc.), b) unreligion activity: in the spiritual realm - the production of religious ideas, the interpretation of dogmas of theology, writing theological treatises, in the practical sphere - the spread of religion, conversion of people to their religious faith, charity, missionary activities, etc., and 3) depending on the religious practice - providing the latest in religious buildings and the adjacent areas in places of pilgrimage, cemeteries or places of individual graves, crematoria, in apartments and homes of individuals, institutions, organizations and enterprises (eg, military units, hospitals, detention and punishment), 4) depending on the legal status of the entity using the proposed law: a) religious practice of certain states, b) religious practice by foreigners, c) religious practice stateless, d) practice of religious children, and e) religious practice other subjects (prisoners, soldiers, etc. ).
Suggested whether to change the existing procedure for the establishment of religious communities, namely to increase the number of founders, complete the list of documents and data submitted to them for registration. It is appropriate to be specified in the legislation to include a list of documents and data on the basis of religious faith community, its relationship to family and marriage, education, health, the followers of this religion, the limits for members and ministers of the organization about their rights and responsibilities.
Established practice of Ukraine on equality before the law of all religious organizations, similar to the practice of the Soviet Union on human rights. Current legislation clearly constitutes "American" model: the equality of all religious organizations before the law provides no residency requirement for newly churches actually notification procedure for acquiring legal personality and so on.
Legal means of exercising the right to manifest religion depend on the content of the law and the place of its commission. For example, the following types of confessional activities as worship, religious rites, ceremonies and processions are held freely in religious buildings and the adjacent areas in places of pilgrimage, cemeteries, and burial places of some crematoria, apartments and houses of citizens. Consequently, their implementation does not need any legal means, including permits for their conduct. However, the mechanism of places of worship, which are held above religious activities remains one of the pressing issues of religious life in Ukraine.
Key words: human rights, civil rights, freedom of conscience, the legal status of a person restitution of church property, the right to profess any religion.
Spisok literaturi:
1. Yarmol L.V. Svoboda virospovidannya lyudini: yuridichne zabezpechennya v Ukrayini (zagalnoteoretichne doslidzhennya): Dis.. .kand. yur. nauk. / Yarmol Liliia Volodumurivna. - L., 2002. - 238 s.
2. Pro svobodu sovisti ta religiyni organizatsiyi: Zakon Ukrayini vid 23.04.1991 // Vidomosti Verhovnoyi Radi URSR vid 18.06.1991 - 1991 r., № 25, stor. 283.
3. Klimov V. Zakonodavchi initsiativi Derzhkomreligiy: proekti y realiyi / V.Klimov // Lyudina i svit. -1998. - № 2. - S. 28 - 31.
4. Bondarenko V. Do pitannya pro neobhidniit udoskonalennya Zakonu Ukrayini «Pro svobodu sovisti ta religiyni organizatsiyi» / V.Bondarenko // Religiya i zakon: problemi vregulyuvannya derzhavno-tserkovnih vidnosin. - K., 2002. - S. 5 - 16.
5. Yarmol L. Zakonodavstvo Ukrayini pro svobodu svitoglyadu, virospovidannya ta religiyni organizatsiyi: zmini, scho nazrili / L.Yarmol // Pravo Ukrayini. - 2001. - № 2. - S. 75 - 77.
6. Druzenko G. Institut svobodi sovisti: mizhnarodni standarti ta zakonodavstvo Ukrayini / G.Druzenko. -K.: Ukrayinskiy tsentr pravnichih studiy. - 2000. - 186 s.
7. Petrenko V. Viklik «Chornogo papi»: Satanizm - realna zagroza lyudskomu duhovi / V.Petrenko. // Lyudina i svit. - 1996. - № 9. - S. 41 - 44.
8. Konstitutsiyi novih derzhav Evropi ta Aziyi / Uporyad. S. Golovatiy. - K.: UPF. Vidvo «Pravo», 1996. - 511 s.
9. Zayava № 8652/79: Decisions and Reports of the European Commission on Human Rights. - V. 26. - P. 89.
10. S ispanskoy tochki zreniya: Beseda s professorom Gloriey Moran // Religiya i prava cheloveka: Ha puti k svobode sovesti. Vyip. III / Institut religii i prava / Sost. L.M. Vorontsova, A.V. Pchelintsev, S.B. Filatov. Pod obsch. red. S.B. Filatova. - M.: Nauka, 1996. - S. 89 - 97.
11. Bisaga Yu.M., Belov D.M., Prava lyudini: osnovni napryamki suchasnogo rozvitku / Yu.M. Bisaga, D.M. Belov // Naukoviy visnik Uzhgorodskogo natsionalnogo universitetu. Seriya «Pravo». - 2006. - Vipusk 5. - S. 89 - 93.
12. Belov D.M., Lenger Ya.I. Pravova reforma: zasobi ta tehnologiya / D.M. Belov, Ya.I. Lenger // Naukoviy visnik Uzhgorodskogo natsionalnogo universitetu. Seriya «Pravo». - 2008. - Vipusk 11. - S. 88 - 92.
13. Konstitutsiyne pravo Ukrayini : pidruchn. [pid zag. red. prof. Bisagi Yu.M. ta D.M. Belova]. - Uzhgorod : Lira, 2009. - 216 s.
