CC BY
84
Синтезируя предыдущий и последующий опыт, человек продвигается в своем развитии. При этом материалы, по которым такое развитие личности осуществляется, также претерпевают изменения. В них должны отражаться наиболее прогрессивные трансформации, происходящие в обществе. Лучшие, наиболее эффективные технологии прошлого интегрируются с новыми, создавая таким образом новые конгломераты знаний, а устаревшие способы деятельности, утратившие способность модернизировать производство (в нашем случае - систему воспитания и обучения), должны оставаться в прошлом. Другими словами, часть предыдущего опыта воспитания и обучения отрицается, а та его часть, которая способна привести человека к его дальнейшему развитию, должна слиться с новыми знаниями и создать новую образовательную целостность. В этом и есть суть педагогической интеграции, порождаемой реализацией диалектического закона отрицания отрицания.
Итак, мы можем утверждать, что исходной предпосылкой педагогической интеграции являются диалектические законы развития как всего общества в целом, так и интеллекта человека - основного генератора и воплотителя происходящих в нем преобразований.
ЛИТЕРАТУРА
1. Амонашвили Ш. А. Основание педагогики сотрудничества / Ш. А. Амонашвили // Новое педагогическое мышление; под. ред. А. В. Петровского. - М.: Педагогика, 1989. - С. 144-177.
2. Арцишевський Р. А. Свггоглядна освгта в умовах переходу до шформацшного суспшьства / Р. А. Арцишевський // Педагопчна i психолопчна наука Украши: збiрник наукових праць до 15-рiччя АПН Украши у 5 томах. Т. 2: Дидактика, методика, шформацшш технологи. - К.: Пед. думка, 2007. - 368 с.
3. Гегель Г. Ф. Лекции по истории философии: книга первая / Г. Ф. Гегель. - СПб., 1993. - 132 с.
4. Глущенко Н. А. Основы интеграции науки, образования и производства / Н. А. Глущенко // Успехи современного естествознания. - 2009. - № 5 - С. 32-33.
5. Маркова С. М. Проектирование учебных заведений интегрированного типа / С. М. Маркова // Вестник Минского университета. - 2013. - № 2. - С. 80-84.
6. Мартынова Р. Ю. Методологические основы презентации как вида речевой деятельности / Р. Ю. Мартынова. - Одесса: Лерадрук, 2012. - 99 с.
7. Мартинова Р. Ю. ЦЫсна загальнодидактична модель змкту навчання iноземних мов: автореф. дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.99 / Р. Ю. Мартинова. - К., 2007. - 35 с.
8. Ревягин Л. Н. Структура и свойства целостности как методологической основы междисциплинарности учебно-образовательных процессов / Л. Н. Ревягин // Философия. Социология. Политология. - 2008. - № 3 (4).- С. 89-91.
9. Чапаев Н. К. Структура и содержание теоретико-методологического обеспечения педагогической интеграции: дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Н. К. Чапаев. - Екатеринбург, 1998. - 208 с.
10. Чалий О. В. Синергетика: штеграцшш тенденцп в освт / О. В. Чалий // Неперервна професшна освгта. - К.: АПНУ, 2000. - С. 158-175.
11. Федорец Г. Ф. Проблемы интеграции в теории и практике обучения. (Предпосылки. Опыт); науч. ред. З. И. Васильева / Г. Ф. Федорец. - Л.: ЛГПИ. А. И. Герцена, 1989. - 93 с.
12. Философский энциклопедический словарь. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 576 с.
13. Шадриков В. Д. Философия образования и образовательная политика. - М.: Высшая школа, 1981. -183 с.
14. Юдин Б. Г. Взаимосвязь общественных, естественных и технических наук / Б. Г. Юдин. - М.: Наука, 1980. - 56 с.
УДК 93 (07)
Н. В. 1ГНАТЕНКО
ОСОБЛИВОСТ1 СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ В1ТЧИЗНЯНО1 МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ 1СТОРИ У ХХ СТОЛ1ТТ1
Охарактеризовано розвиток втчизняно! методики навчання iсторii в середнш школi у XX ст., вказано и особливостi. Головну увагу придтено етапам модертзацп змiсту навчання iсторii в школi, його освттх та виховних завдань, навчально-методичног i джерельног бази, прийомiв i методiв навчання. Розглянуто процеси утвердження змiстових прiоритетiв методики навчання iсторii в школi. Визначено принципи та критери структурування шкыьних навчальних програм i тдручни^в.
Ключовi слова: методика навчання icmopii в школi, 3Micm oceimu, метод навчання, форма навчання, навчальна програма, реформаторська педагогiка.
Н. В. ИГНАТЕНКО
ОСОБЕННОСТИ СТАНОВЛЕНИЯ И ФОРМИРОВАНИЯ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ МЕТОДИКИ ОБУЧЕНИЯ ИСТОРИИ В ШКОЛЕ В ХХ ВЕКЕ
Охарактеризовано развитие методики преподавания истории в средней школе в XX веке, указаны ее особенности. Основное внимание уделяется этапам модернизации обучения истории в школе, формированию его образовательных и воспитательных целей, учебно-методической и документальной базе, методам и приемам обучения. Рассмотрено процессы утверждения смысловых приорететов методики обучения истории в школе. Обозначены принципы и критерии школьных учебных программ и учебников.
Ключевые слова: методика обучения истории в школе, содержание образования, метод обучения, форма обучения, програма обучения, реформаторская педагогика.
N. V. IGNATENKO
THE PECULIARITIES OF FORMATION AND DEVELOPMENT OF NATIONAL METHODOLOGY OF TEACHING HISTORY AT SCHOOL IN THE XX CENTURY
The peculiarities offormation and development of national methodology of teaching History at school in the XX century have been characterized in the article. The main attention has been paid to the stages of modernization of the context in the process of teaching History at school, its educational aims, methodological and sources basis, methods and techniques of teaching.
Keywords: methods of teaching history at school, educational contents, teaching method, learning program training, reformational education.
У певш перюди розвитку людства i3 змшою суспшьних потреб виникали pi3Hi системи навчання, одш дидактичш ще! змiнювались шшими. Все, що витримало випробовування часом, ввдображае сучасна методика навчання юторп. На шляху И становлення як науки та самостшно! навчально! дисциплши найвагомше мюце посвдае XX ст., якому притаманна не лише боротьба за модершзащю загальноосвиньо! системи, а й пошук шляхiв тдвищення ефективносп викладання окремих навчальних предмепв, зокрема юторп. Ввдсутнють комплексних до^джень на цю тему зумовлюе И актуальнють на сучасному етат.
Метою статп е аналiз особливостей формування вичизняно! методики навчання юторп в школi в контекст свiтових освiтнiх iнновацiй та юторичних умов розвитку Укра!ни в ХХ ст.
Iсторiографiчну основу статтi формують працi О. Пометун [1; 2], Г. Фреймана [2], В. Мисана [3], К. Баханова [4], I. Курляк [5], Л. Бущика [6], М. Гриценка [7]. Джерельною базою дослвдження е урядовi постанови [8; 9; 10], збiрники докуменпв [11; 12], навчальш програми [13; 14; 15; 16], шшльш пiдручники з юторп [17; 18; 19; 20].
У процес формування школьно! юторично! освiти та вичизняно! методики викладання юторп ч^ко простежуються дек1лька етатв: 1) початок XX ст.; 2) 1919-1940 рр.; 3) 1950-1970 рр.; 4) 1980-1990 рр.; 5) середина 1990-х рр. - 2001 р. Саме ще! перюдизацп ми дотримуватимемося при аналiзi окреслено! проблеми.
Початок XX ст. ввдзначився кардинальними змшами в загальноосвiтнiх системах кра!н Захвдно! Свропи та Швшчно! Америки. Швидкий розвиток науково-технiчного прогресу вимагав напружено! пращ ввд кожного представника суспшьства, i як наслiдок - розвитку освии як найкращого втiлення вих природних здiбностей особистостi, запоруки устшного i забезпеченого майбутнього. Новi вiяння одразу проникли у педагогiчну теорш та практику. Школа була вимушена раз i назавжди «понехтувати свое закостенше, односторонне становище чисто штелектуального виобразовашя». II завданням стало «впровадження учня у вирiй до поступу змагаючого життя, виховання його по можливосп на людину, здатну до самостшного трудового заняття [21, с. 28].
Пiдкрiпленi науковими досягненнями в психологи, социологи, фiлософсько-гуманiтарних дисциплiнах педагогiчнi шновацп початку XX ст., вiдомi як реформаторська педагопка, за короткий час були максимально популяризоваш та спонукали кардинальш змiни у теорп та практищ навчання бiльшостi кра1н свiту, в т. ч. Австро-Угорсько! та Росшсько! iмперiй, а згодом i Друго! Речi Посполито!, до складу яких в цей перiод входили окремi територп Украши. Одним з провiдних напрям1в модершзаци стало вивчення i подальше обговорення на сторiнках фахових видань теоретичних аспектiв удосконалення методики викладання предметв загальноосвiтнього циклу. Стосовно ютори це призвело до поступового И вiдмежування вiд дидактики й оформлення в повнощнну науку з власними метою, предметом, об'ектом i методами дослiдження.
Загалом реформування проходило за трьома напрямами. По-перше, було проведено розмежування навчальних дисциплш, як1 до початку XX ст. викладались комплексно; юторш вiдокремлено ввд географп i перетворено в самостшний предмет. По-друге, на шляху до запровадження загально1 триступенево1 системи освпи, теорiю яко! розробив нiмецький педагог Ф. Карольрауш на базi дослвджень Гербартиансько1 педагогiки, було уведено новi навчальнi програми з юторп. Побудоват на засадах концентричного способу розташування навчального матерiалу, програми передбачали вивчення юторп у школi протягом двох або трьох послiдовних етапiв (концентр1в), кожен з яких охоплював весь (або майже весь) курс, з поступовим його поглибленням i деталiзацieю [5, с. 86]. Перевага концентризму видала настшьки переконливою, а педагопчш вимоги планувати навчання юторп з урахуванням вiкових особливостей учнiв були настшьки очевидними, що спонукали створення так званого пiдготовчого або пропедевтичного курсу юторп. По-трете, реформування торкнулося не лише змiсту юторп, а й дидактичних особливостей побудови усього навчально-виховного процесу. Домiнуючою формою навчання, як i ранiше, залишився урок (лекщя), проте пiдходи до його оргашзаци i проведення змiнились. Акроматична (монологiчна) форма навчально1 дiяльностi поступилася дiалогiчнiй, словеснi методи навчання - практичним.
Всi цi змiни зумовили появу спещально1 методично1 лiтератури. Так, теоретичне обгрунтування шляхiв та засобiв оновлення методики викладання юторп знаходимо в працях представник1в кшвсько! педагопчно1 школи Н. Покотила [7], В. Уланова [3] i М. Караевева [5; 7]; дослвдженнях галицьких педагопв: Г. Поховсько1 [22; 23; 24; 25], Я. Мацюка [26], I. Карого [27], Я. Романенка [28], С. Собшьського [29], Г. Оршi [30], М. Кордуби [31] та ш.
Зауважимо, що теорп реформаторсько1 педагогiки початку XX ст. були настшьки радикальними стосовно перегляду класично1 загальноосвиньо1 системи i пропонували настшьки нестандартш варiанти И реформування, що загалом сприймались як великий педагопчний експеримент, який безумовно мае право на юнування, але ще не надто досконалий для загального запровадження. Проте були краши, в яких цей експеримент знайшов значно потужшший ввдголос, зокрема, в Радянському Союзi 1920-30-х рр., до складу якого в цей перюд входила переважна частина украшських земель.
У бурхливi 20-тi роки, коли метою суспшьства i школи стало, як зазначалось у «Кодека закошв про народну осв^» (1922 р.), формування ново1 «радянсько1» людини з матерiалiстичним свтоглядом, психологiею колективiзму, твердою волею та необхiдною для суспiльства квалiфiкацiею, з'явилася нова фiлософiя освiти - педагопка розвитку особистостi. Побудована на теорiях вiльного виховання та школи пращ про первиншсть природних талант1в i здiбностей рiзновiкових груп дiтей, а також необхвдшсть !х розвитку шляхом активiзацil фiзичних сил, вона запропонувала кардинально новi погляди на роль освии в життi людини, и змiст, принципи, мету, завдання. Пiк реформи припав на 1923/24 навчальний рiк, коли державна вчена рада Наркомосу УСРР шщшвала запровадження так званого комплексного навчання, основою якого стали навчальш схеми, орiентованi на практичну освiту, пiдпорядковану фiзичнiй пращ учшв у сiльському господарствi, на виробнищш, в громадськ1й дiяльностi. Загальноосвиня школа з властивою !й класно-урочною системою та предметним викладом навчального матерiалу проголошувалась буржуазним анахронiзмом. Натомють запроваджувалась бригадно-лабораторна форма навчання з притаманними !й елементами самостiйностi та самодiяльностi [7, с. 31]. Навчання ввдбувалося без урокiв та розкладу у формi органiзованого дiалогу пар учшв, яш, вивчивши рiзноманiтнi теми, почергово навчали один
одного [1, с. 4]. Змют шшльно! програми зводився до трьох навчальних схем: а) природа; б) праця; в) сустльство [5, с. 4]. Iсторiя належала до останньо! i розглядалась не як самостiйна навчальна дисциплша, а в контекст таких и роздiлiв: 1) имя i школа; трудове життя i сустльш установи мiста й села; 2) господарство рвдного краю, мiсцевi громадськ установи; 3) державне господарство i державний лад нашо! кра!ни; 4) картини минулого нашо! кра!ни, минулого людства [32, с. 6-7].
Змша мети навчання, перебудова змiсту i процесу навчання зумовила потребу у модершзаци навчально! лiтератури. Мiсце шдручнишв зайняли робочi книги, в яких послiдовне i систематичне викладання навчального матерiалу було замiнено завданнями для самостшного опрацювання та допомiжними матерiалами до них. Найбiльш послiдовно такий пiдхiд був реалiзований у поабнику К. Введенського i Д. Предтечного «Робоча книга з ютори» (1928 р.). Книга призначалась для оргашзаци роботи учнiв на уроках ютори за бригадно-лабораторним методом навчання i складалась iз 30 завдань, кожне з яких передбачало досягнення конкретно! мети, включало набiр допомiжних першоджерел, питання для пiдсумковоi' конференци, а також перелш лiтератури для домашнього читання [33, с. 15].
Отже, певною мiрою радянська школа стала прототипом ново! експериментально! школи. У нш можна було знайти найголовшш^ наповненi тiльки iншим iдеологiчним змютом принципи, а саме: полiтизацiя (тенденщя до забезпечення буття держави через школу, «прищеплювання» державного патрiотизму), громадський активiзм (виховання активних громадян суспшьства) i практицизм (спрямування школи на розбудову господарського життя як запоруки мщносп i стабiльностi держави).
Проте цшковита вiдмова вiд традицiйноi' класно-урочно! системи мала i суттeвi недолiки. Вже на початку 1930-х рр., коли зросла потреба у висококвалiфiкованих кадрах, зясувалось, що загальний рiвень освiти громадян нижчий вiд середнього. Це змусило правлячий режим переглянути змiст i методику викладання предмелв загальноосвiтнього циклу, в т. ч. ютори. Особливо важливе значення у цьому процесi мала постанова РНК СРСР i ЦК ВКП(б) ввд 16 травня 1934 р. «Про викладання цившьно! iсторi! в школах СРСР» [8, с. 34]. Ввдповвдно до не! у школах вводився курс вичизняно! та всесвiтньо!' ютори, що будувався за лiнiйним принципом розташування навчального матерiалу. Послiдовнi етапи розвитку людсько! цивiлiзацi! з найдавшших часiв до новiтньо!' iсторi! вивчались протягом усього школьного курсу один раз: в У-У1 класах вивчалася давня iсторiя; в У1-У11 - Середш вiки i Конституцiя СРСР; в УШ-Х -iсторiя СРСР з найдавнiших часiв до сьогодення i нова iсторiя (у другому пiврiччi у УШ i IX класах) [6, с. 227-230] . За таким принципом шшльний курс ютори будувався 31 рш - з 1934 по 1965 роки [7, с. 41].
Необхвдно ввдзначити, що таке розташування навчального матерiалу мало багато переваг. Зокрема, послвдовнють викладу тем навчально! програми ввдповвдала загальнш структурi iсторично! науки; переходячи з класу в клас учш, що завершували повний курс, отримували повне уявлення про iсторичний розвиток людства з найдавшших чаив до сьогодення; застосування лiнiйного принципу дозволяло уникнути повторень i зекономити навчальний час; зрештою, вивчення в кожному наступному класi iншого навчального матерiалу стимулювало пiзнавальний iнтерес учнiв до предмета.
Однак разом iз певними перевагами лшшна структура школьного курсу ютори мала й недол^. Наприклад, спостерiгався недостатнiй рiвень знань учшв iз стародавньо! i середньовiчно! ютори, яка вивчались у середшх класах, тож, враховуючи вiковi особливоси школярш, вона не могла засвоюватися з лею ж глибиною, як iсторiя пiзнiших перiодiв у старших класах. Практика доводила також, що учш 1Х-Х клаив мали доволi абстрактне уявлення про iсторiю стародавнiх Сгипту, Грецi! та Риму.
Суттевий недолш лiнiйно! побудови курсу iсторi! полягав у тому, що учш, яю завершували неповний курс навчання у школi («семирiчку»), не отримували знань з радянського перюду вiтчизняно! ютори. Особливо поминим цей недолiк став у перюд Друго! свiтово! вшни, коли завдання патрiотичного виховання молодi нагально вимагали запровадження курсу ютори СРСР в програму неповно! середньо! школи. Прорахунком лiнiйного курсу ютори можна вважати i факт вщсутносп курсу новiтньо! iсторi! та
запровадження у VII класi курсу Радянсько! Конституци, який хронолопчно випереджав icTOpi™ СРСР.
Прорахунки тодiшньоï системи icTOpmHOÏ оcвiти: перевантаження навчальним матеpiалом в V—VI класах, ввдсутнють елементарного курсу вiтчизняноï icтоpiï, брак пiдpучникiв та методичних поciбникiв, як1 б оpieнтувалиcя на вимоги програми, в черговий раз спонукали потребу в пеpеглядi ïï окремих положень та удосконалення методики викладання навчального предмета. Початок реформуванню дала постанова ЦК КПРС i Ради Мiнicтpiв СРСР ввд 14 травня 1965 р. «Про змши в порядку викладання ютори в школах» [11, с. 218-219]. Ввдповвдно до reï було прийнято нову, лiнiйно-cтупiнчаcту структуру школьного курсу ютори, особливютю якоï стало поеднання принципу концентризму в побудовi двох куpciв icтоpiï СРСР - елементарного i систематичного - i3 стушнчастим розташуванням матеpiалу вcеcвiтньоï icтоpiï: над елементарними курсами ютори Стародавнього свггу та Середшх втв надбудовувались систематичш курси новоï i новiтньоï icTOpiï. Модифiкована навчальна програма набула такого вигляду: в V-VI класах вивчення елементарних куpciв icтоpiï Стародавнього свггу та Сеpеднiх вiкiв, у VII-VIII класах - елементарного курсу icTOpiï СРСР, до якого входили ключовi теми радянсь^' icTOpiï, а також Конституци СРСР (VIII клас), в старших IX-X класах вивчались систематичш курси icTOpiï СРСР, новоï та новiтньоï icTOpiï, а у випускному Х клас - курс основ полиичних знань (cуcпiльcтвознавcтва) [13, с. 5]. З метою покращення пpавовоï оcвiти учнiв та формування у них правосввдомосп i моральних норм поведшки з 1975/76 навчального року у VIII клас запроваджено новий навчальний предмет -«Основи Радянсь^' держави i права» [9, с. 99].
Переход загальнооcвiтньоï школи на новi навчальнi плани i програми вимагав удосконалення навчально-методичноï бази. Ввдтак у чеpвнi 1967 р. Рада Мшстрш СРСР прийняла спещальну постанову «Про заходи з метою покращення тдготовки i видання шкшьних пiдpучникiв та забезпечення ними учшв» [34, с. 186]. Бшьшють нових шдручникш вiдзначалиcь добре продуманим змютом, високим методичним та лiнгвicтичним piвнями, оpигiнальною побудовою, як1сним полiгpафiчним виконанням. Та найголовнiше - пiдpучники нового поколшня розглядались не як основне джерело знань, а як допомiжний елемент на шляху ï^ опанування. Показовими щодо цього е навчальш книги Ф. Коровк1на, G. Апбалова, Г. Донського. Поряд з авторським текстом вони включали уривки з докуменпв, тематичнi iлюcтpацiï, таблицi, схеми, довiдковий матеpiал, завдання на закршлення i cамоcтiйне опрацювання.
Багато уваги придшялося створенню методичноï лiтеpатуpи для вчителiв. Керуючись наказом мiнicтеpcтва оcвiти СРСР, комтату з друку при Радi Мiнicтpiв СРСР вiд 3 вересня 1971 р. видавництва «Просвещение» (м. Москва) i «Рвдна школа» (м. Кшв) почали випускати cеpiï «Методична бiблiотека школи», «Бiблiотека вчителя icTOpiï» [34, с. 188]. За ï-'х сприяння в 1970-80-i роки склався тип методологiчних поciбникiв, як давали вчителю методичнi pекомендацiï як стосовно викладання курив icTOpiï загалом, так i окремих ï^ напрямшв: з використання наочносп, роботи з документами, проведения опитування, оpганiзацiï повторювально-узагальнюючих уроков тощо. З найбшьшою повнотою цi аспекти вiдобpаженi у працях О. Вагiна, П. Лейденгруба, В. Карцева, К. Шшфорова та ш.
У 1980-90-i роки дидактика збагатилася до^дженнями з теоpiï змюту оcвiти, працями про компоненти змюту, яш формують доcвiд творчост та емоцшно-цшнюного ставлення до cвiту (М. Скаткш, I. Лернер, В. Раевський, В. Ледньов). Значного розвитку в щ роки набули концепцiï проблемного та програмового навчання, оптимiзацiï навчально-виховного процесу, формування мислення i розвитку шзнавальних здiбноcтей. Вони були втшеш у передовому педагогiчному доcвiдi вчителiв-новатоpiв (С. Лисенка, I. Волкова, Т. Гончарова, I. Резшка та ш.) i створили мiцне пiдгpунтя для глибокого реформування системи icтоpичноï осв^и.
Здобуття Укpаïною незалежносл в 1991 р. спонукало пошук нових схем викладання icTOpiï Украши, icтоpiï краш колишнього СРСР як cкладовоï всесвиньо^ а не вiтчизняноï icтоpiï. Першим конкретним результатом i до певноï мipи знаковою подiею у цьому пpоцеci стало опублiкування проекту програми з icTOpiï Украши, оpiентовного тематичного планування iз вcеcвiтньоï icтоpiï, i як наслвдок - вихiд у сви та апpобацiя першого поколшня вичизняних пiдpучникiв з icтоpiï з власною концепщею icтоpичноï оcвiти. «Украш единiй з уciх
пострадянських республiк вдалося створити власнi тдручники з icTopiï, пiдручник, що написаш не «очима сусвдв», а з власного погляду, чим, власне, було вписано Укра1'ну як об" ект iсторiï в загальний свiтовий контекст», - зазначав I. Гирич [35, с. 53].
За сво1м цшьовим спрямуванням методика викладання iсторiï продовжувала орiентувати вчителя та учнiв на здобуття iсторичних знань, мотивуючи це потребами розiбратись у сучасних проблемах або зумовлюючи цим громадянську позищю й почуття патрiотизму: «Вивчаючи юторш середнiх вiкiв, ви дiстанете уявлення про... коренi багатьох явищ нишшнього життя, заглибленi саме у ri часи...» [18, с. 3]; «Ми можемо вiдчути мiцний зв'язок мiж минулим i сучасним, збагатитися попередшм досвiдом, щоб використати його в розвязанш сьогоденних проблем i обрати правильний шлях у майбутне» [19, с. 4]; «Старанне вивчення минулого допоможе вам впевненiше орiентуватися у проблемах сучасносл, бачити перспективи 1'х розвязання» [14, с. 3].
На фош подiбних iдей справдi iнновацiйним стало впровадження у практику навчання юторп дiалогового пiдходу, запропонованого I. Мшиною, Л. Жаровою i А. Мiхеевим: «Наше завдання полягало в тому, щоби спробувати, наск1льки це можливо, поглянути на минуле очима його сучаснишв, зрозумiти, чому вони чинили саме так, а не шакше». Дещо пiзнiше цю тезу автори конкретизують у низщ глобальних завдань: допомогти школяревi знайти свое мюце в сучасному багатоликому свт, збудити в ньому iнтерес до активноï життетворчостi, навчити безконфлiктного юнування у соцiумi з iншими людьми; знати, розумии i цiнувати традицп свого народу i водночас мати гнучке мислення, бути вiдкритим до юторичного досвiду iнших народiв [20, с. 12].
Новий етап у становленш нацiональноï системи iсторичноï освии розпочався у 1996 р. з iнтенсивноï роботи над пiдготовкою та опубл^ванням шк1льних програм з юторп [16], розробкою проекту Державних стандарлв шшльно1' iсторичноï освiти [10], аналiзом результатiв апробацiï пiдручникiв, першими шформацшними семiнарами Ради Свропи з реформування викладання юторп в школi i долученням Украши до Свропейського освинього простору. Теоретично вiн тривав до 2001 р. i завершився прийняттям постанови Кабiнету Мiнiстрiв Украши про перехвд загальноосвiтнiх навчальних закладiв на новий змют, структуру i 12-рiчний термiн навчання. Школьна юторична освiта Украши вступила в чергову фазу свого реформування, головною парадигмою якого стало обговорення й прийняття Нацюнально1' доктрини розвитку освiти Украши в XXI ст., апробащя 12-бально1' шкали оцiнювання, виходу ново1' редакцп шшльно1' програми з iсторiï та видання перших iнтерактивних пiдручникiв третього поколiння [10, с. 1-4].
Отже, протягом ХХ ст. вiтчизняна методика навчання юторп формуеться та утверджуеться як повноцiнна наука iз власним предметом, об'ектом та методами до^дження. Цей процес проходить у пять етатв.
На першому етапi (поч. ХХ ст.) - ввдбуваеться ввдмежування методики навчання iсторiï вiд дидактики та формуеться система шшльно1' юторично1' освiти.
Протягом другого (1920-1940-i рр.) та третього (1950-1970-i рр.) етатв - утверджуються змiстовi прiоритети методики навчання юторп в школг Методична наука визначае принципи та критерп структурування шкiльних курсiв iсторiï, формулюе вимоги до змiстового наповнення навчальних програм, працюе над створенням нових шдручнишв та удосконаленням навчально-методично1' бази.
На четвертому етапi (1980-1990-i рр.) багато уваги придiляеться створенню методичного супроводу для вчителiв. Методика збагачуеться дослiдженнями з теорiï змюту освiти, концепцiями оптимiзацiï навчально-виховного процесу, новими пiдходами щодо формування мислення та розвитку здiбностей учнiв тощо.
Здобуття Укра1'ною незалежностi в 1991 р. зумовлюе пошук нових концептуальних пiдходiв до формування структури, змюту i методики навчання юторп в школг Iсторiя Укра1'ни виокремлюеться в самостшну навчальну дисциплiну, а iсторiя кра1'н колишнього СРСР утворюе змютову складову предмета «Всесвiтня iсторiя». Перюд реформування тривае до 2001 р. i завершуеться переходом загальноосвiтнiх навчальних закладiв на нову 12-рiчну систему освии.
Л1ТЕРАТУРА
1. Пометун О. Сучасний урок. 1нтерактивш технологiï навчання / О. Пометун, Л. Пироженко. - К.: А.С.К., 2003. - 192 с.
2. Пометун О. Методика навчання icTOpiï в школi / О. Пометун, Г. Фрейман. - К.: Генеза, 2005. - 328 с.
3. Мисан В. Шкшьна кторична освга: традицп й новаторство - що переможе? (незалежний коментар) / В. Мисан // Icтоpiя в школах Украши. - 2004. - № 8. - С. 17-21.
4. Баханов К. Написан з власного погляду (Перше поколшня украшських шдручник1в: основн напрями модершзаци) / К. Баханов // Icroprn в школах Украши. - 2004. - № 5. - С. 11-17.
5. Курляк I. G. Класична освиа на Захвдноукрашських землях (XIX - перша половина XX ст.): кторико-педагопчний аспект / I. Курляк. - Тернопшь: Шдручники i поибники, 2002. - 328 с.
6. Бущик Л. П. Очерки развития школьного исторического образования в СССР / Л. П. Бущик. - М.: АПН РСФСР, 1961. - 362 с.
7. Гриценко М. С. Нариси icTOpiï школи в Украшськш РСР / М. С. Гриценко. - К.: Рад. школа. - 235 с.
8. Постанови партп та уряду про школу. - К.: Рад. школа, 1947. - 201 с.
9. Средняя школа: сборник постановлений, приказов и инструкций. - М.: Просвещение, 1983. - 276 с.
10. Державний стандарт базовоï i повноï cеpедньоï осв^и. - К.: Шкшьний сви, 2003. - 40 с.
11. Народное образование в СССР. Общеобразовательная школа / Сб. документов. 1917-1973 гг. - М., 1974. - 79 с.
12. Матеpiали до концепцп шкiльноï кторичжй осв^и Украши. Проект // Освгга. - 1992. - 12 травня. -№ 8. - С. 1-3.
13. Программы восьмилетней и средней школы на 1970/71 учебный год: История. - М.: Просвещение, 1970. - 86 с.
14. Програми для середшх навчальних заклад1в. IcTOpk 5-11 клас. - К.: Рад. школа, 1989. - 96 с.
15. Програма Гз вcеcвiтньоï icTOpiï для cеpедньоï школи (6-8 класи). Проект // Ыформацшний з6Грник Мшстерства освгга Украши. - 1992. - № 12. - С. 3-24.
16. Програми для cеpедньоï загальнооcвiтньоï школи. кторш Украши 5-11 клас. Всесвпня ГсторГя 611 клас. - К.: Перун, 1996. - 126 с.
17. Всесвпня ГсторГя 6-11 клас. - К.: Перун, 1996. - 126 с.
18. Майборода О. М. Новпня юторГя (перюд тсля Дpугоï cвiтовоï вшни): навч. поибник для 11 класу cеpедньоï школи / О. М. Майборода - К.: Освгга, 1995. - 351 с.
19. Швидко Г.К. IcTOpk Украши (XIV - XVIII ст.): пробний тдручник для 8 класу cеpедньоï школи / Г. К. Швидко - К.: Генеза, 1996. - 304 с.
20. Мшина ГА., Всесвпня юторГя: Епоха становлення сучасжй цивЫзацп (кшець XV - початок XX ст.) / I. А. Мшина, Л.М., Жарова А. А. Михеев. - К.: Генеза, 1994. - 384 с.
21. Вронський А. Трудова школа / А. Веронський // Календар украшського учителя на 1923 рж. -Коломия: Друкарня М. Бойчука. - 1923. - С. 27-30
22. Pohoska H. Dydaktyka historji / H. Pohoska - Warszawa: Wydawnictwo M. Arcta, 1928. - 260 s.
23. Pohoska H. Teksty zrodlowe przy nauce historji w szkole sredniej / H. Pohoska // Przegl^d pedagogiczny.
- 1924. - № 2. - S. 106-117.
24. Pohoska H. Zakres i metoda nauczania dzejow XX w. w szkole sredniej / H. Pohoska // Rocznik Oddzialu Lödzkiego Towarystwa Historycznego. - 1928. - S. 81-90.
25. Pohoska H. Z nowych d^zen w nauczaniu historji / H. Pohoska // Szkola Powszechna. - № 2. - S. 54-61.
26. Мацюк Я. Природн защкавлення й методи ДекролГ / Я. Мацюк - ЛьвГв: ВПУВ, 1931. - 32 с.
27. Карий I. ДопомГжш засоби в навчанш icTOpiï / I. Карий // Шлях виховання й навчання. - 1933. -Ч. 4. - С. 79-91.
28. Романенко Я. «ДсторГя», чи «легенда» / Я. Романенко // Шлях виховання й навчання. - 1933. - Ч. 4.
- С. 93-96.
29. Sobinski S. Uwagi metodyczne o nauczaniu historji / S. Sobinski. - Krakow, 1910. - 110 s.
30. Orsza H. O nauczaniu historji w szkole pocz^tkowej. Szkic programu / H. Orsza - D^drowa Gornicza: Mirka, 1915. - 42 s.
31. Кордуба М. Картини Гз всесвиш^ icTOpiï / М. Кордуба. - Чершвщ: Украшська школа, 1909. - 127 с.
32. Сингалевич С. Обществовединие в трудовой школе / С. Сингалевич. - М.: Рабпрос, 1925. - 36 с.
33. Полщук Ю. Й. Методика викладання icTOpiï в школГ курс лекцш / Ю. Й. Полщук. - Тернопшь: ТДПУ, 2003. - 164 с.
34. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР (1961 - 1986 гг.) / Под ред. Ф. Г. Паначина, М. Н. Колмаковой, З. И. Равкина. - М.: Педагогика, 1987. - 416 с.
35. Гирич I. Б. Чи суперечить нацюнальний мГф Гсторичнш пpавдi? / I. Б. Гирич // Украшська кторична дидактика: мГжшродний дiалог (фахiвцi рГзних краш про сучасш украшсью шдручники з icTOpiï). З6Грник наукових статей. - К.: Генеза, 2000. - С. 47-54.
