CC BY
51
УДК 373.3/5:5(477) «1900/1917»
А. А. КОРОБЧЕНКО
РОЗВИТОК ШК1ЛЬНО1 ПРИРОДНИЧО1 ОСВ1ТИ В УКРА1Н1 НА ПОЧАТКУ
ХХ СТОЛ1ТТЯ
np0aHani30eaH0 oco6nueocmi розвитку шкыьно! природничоЧ oceimu в Укран на початку ХХ ст.: проведення реформ, активна di^bmcmb навчальних 3amadie, розробка нових навчальних плате i програм, видання навчально-методичноЧ лтератури. Акцентовано увагу на змiстi шкыьно1 природничог освти, а також ii формах, методах i засобах. Висвiтлено роль вiдомих педaгогiв того часу у розвитку шкыьно1 природничоi освти
Ключовi слова: шкыьна природнича освта, природничi дисциплiни, природознавство, навчальна програма.
А. А. КОРОБЧЕНКО
РАЗВИТИЕ ШКОЛЬНОГО ЕСТЕСТВЕННОГО ОБРАЗОВАНИЯ В УКРАИНЕ
В НАЧАЛЕ ХХ ВЕКА
Анализируются особенности развития школьного естественного образования в Украине в начале ХХ века: проведение реформ, активная деятельность учебных заведений, разработка новых учебных планов и программ, издание учебно-методической литературы. Акцентируется внимание на содержании естественного образования, а также его формах, методах и средствах. Освещается роль изветных педагогов э того периода в развитии школьного естественного образования.
Ключевые слова: школьное естественное образование, естественные дисциплины, естествознание, учебная программа.
A. A. KOROBCHENKO
DEVELOPMENT OF SCHOOL NATURAL EDUCATION IN UKRAINE AT THE
BEGINNING OF ХХ CENTURY
In the article the features of development of school natural education in Ukraine at the beginning of ХХ century are analysed. Attention is focused on contents of natural education and on its forms, methods and facilities. The role of well-known teachers and natural scientists of that time in the development of school natural education is characterized.
Keywords: school natural education, natural disciplines, natural science, rnrriculum
Формуванню цшсного уявлення про наукову картину свггу, усввдомленню людиною свого мюця у свт як неввд'емно! частини природи, сощальнш адаптацп молодi в житп у швидкоплинних умовах соцiально-економiчного розвитку кра!ни активно сприяе сучасна природнича освиа. Створення адекватно! сучасним мiжнародним вимогам системи природничо-науково! тдготовки учшв, яка враховуе стан наукових знань, рiвень розвитку виробництва, педагопчно! теорп значною мiрою сприяе аналiз i врахування в осв^нш практищ накопиченого юторико-педагопчного досв^ в галyзi оргашзацп i реформування природничо! освии. Особливий iнтерес в контекст до^джувано! проблеми становить початок ХХ ст., що характеризуеться боротьбою педагопв-природнишв за уведення природознавства в школу, за найкращi методи його викладання.
Аналiз архiвних матерiалiв, юторико-педагопчно! та сучасно! лiтератyри засвiдчyе, що окремi аспекти природничо! освiти дослщжуваного перiодy були предметом вивчення науковщв, а саме: взаемодая yчнiв з довюллям у спадщинi видатних педагопв (Л. Березiвська, Н. Побiрченко, Л. Попова, Н. Роман, О. Сухомлинська та ш.); виховання у школярiв свiдомого ставлення до природи (Н. Борисенко); розвиток шкiльно! природничо! осв^и в Правобережнiй Укра!нi (Л. Гуцал); теорiя та практика органiзацi! освии yчнiв в гiмназiях (О. Грива, Л. Никитюк, Т. Лутаева); змют природничо! освiти в початковiй школi в дрyгiй половинi Х1Х - на початку ХХ ст. (Т. Собченко); основш етапи розвитку методики викладання природознавства (О. Бвда);
розвиток природничих наук (Т. Звонкова); змют i cyTHicTb природничо-наукових зЧздв (М. Караванська); викладання природознавства як системи дисциплш у середнiй школi (М. ерзилш, В. Вернадський, Л. Звездша, А. Мартiн, I. Мороз, М. Скиба та iн.); основнi аспекти перюдизацп, методики географiчноï освiти (Л. Мельничук, I. Шоробура та ш.); потенцiал xiMiï та фiзики як навчальних дисциплш природничого циклу (Н. Лукашкова, Н. Соснiцька, I. Туришев, О. Школа та iн.). Аналiз праць свiдчить, що розвиток шшльно1 природничо1 освiти на початку ХХ ст. не був предметом спещального наукового до^дження.
Мета статп - висвгглення особливостей розвитку шк1льно1 природничо1 освiти в Украïнi на початку ХХ ст.
Тогочаснi украшсьш землi були розмежованi мiж двома сyсiднiми iмперiями -Росiйською та Австро-Угорською. У царськ1й Росiï, на вiдмiнy вiд решти европейських краш к1нця XIX - початку ХХ ст., не було закону про загальне початкове навчання. Реакцшшсть полиики царського уряду, що провадилася в Украш в галyзi освiти, виявлялася не лише в створеннi несприятливих умов щодо розширення мереж1 шил, а й у пересл^ванш украшсь^' нацiональноï культури, заборонi навчання рвдною мовою. Видання украшською мовою книжок
1 жyрналiв постiйно зменшувалося. У деяких украшських гyбернiях доходило до пропозицш не брати yкраïнцiв на посади вчителiв та iнспекторiв шил. Школи не забезпечувалися матерiально, не мали навчального приладдя, рiдко в якш школi була бiблiотека, природничий музей.
Середнi загальноосвiтнi школи в Украш, як i початковi, працювали за дiючими в Росiï навчальними планами i програмами. У них вивчали закон Божий, росiйськy мову iз церковнослов'янською, логiкy, латинську i грецьку мови, математику з фiзикою, математичною географiею i коротким природознавством, географiю, iсторiю, французьку або шмецьку мову, чистописання.
Зауважимо, що наприкiнцi ХЕХ ст. в Украïнi дiяли 40 пропмназш, 133 мiських училищ, 13 повтових, майже 30 училищ другого розряду, 9 центральних училищ, 29 духовних шк1л, 43 чоловiчих i 76 жшочих гiмназiй мiнiстерства народно1' освiти, 4 гiмназiï вiдомства iмператрицi Марiï Федор^вни, 5 iнститyтiв шляхетних дiвчат, 6 комерцiйних училищ,
2 кадетськ корпуси, 9 духовних семшарш i 5 торгiвельних училищ [4, с. 45].
Система загально1' освии майже не була пов'язана з професшно-техшчною освiтою. Унiверситетська освiта також була ввдмежована вiд багатьох титв середнiх навчальних закладiв i перебувала в псному зв'язку тiльки з чоловiчими гiмназiями. Школам не вистачало добре тдготовлених кадрiв yчителiв. Бшьшють ix не мала вищо1' освии, рiдко в кого була середня освiта [3, с. 188].
В цей час у мшютерство народно1' освiти Росiï надходили численнi скарги батьшв, педагогiв, навiть попечителiв навчальних окрупв, де наголошувалося на необхвдносп перегляду основних положень, щодо пмназш i реальних училищ. Унаслiдок вимог передово1' громадськостi царський уряд змушений був складати yсiлякi проекти шшльних реформ. Вiн визнав необxiдним переглянути систему освiти, перевантажену «ввдрваним ввд життя зубршням». У царському yказi вiд 25 березня 1901 р. йшлося: «Досв1д останнix рок1в вказав на ютотт недолiки нашо1' навчальжд справи, i я визнав за необхвдне негайно приступити до його докоршного перегляду i виправлення» [6, с. 213].
В 1901 р. був здшснений перегляд статуту 1871 р., а створена в 1901 р. ком1с1я з перегляду програм запропонувала увести курс початкового природознавства в трьох молодших класах пмназп. Цей курс вперше отримав назву «Природознавство». Уведенню цiеï дисципл1ни в навчальний план середньо1' школи сприяв XI Всеро^йський з'1'зд природознавцiв i лшар!в у 1901 р., на якому було вiдзначено, що «вивчення природи в середнiй школ1 повинно мати дв1 стyпенi: а) лопчно пов'язане вивчення окремих царств природи, включаючи знайомство не лише з предметами, але й з явищами i законами; б) вивчення взаемоввдносин м1ж трьома царствами природи з уясненням системи неорганiчного i оргашчного св1ту» [7, с. 4]. На зЧ'зд! наголошувалось, що лабораторнi, дослвдно-демонстрацшш класнi заняття та екскур^х' сприятимуть розвитку в учн1в спостережливостi i мислення. Вказувалось на необxiднiсть оргашзацп при школ1 саду для навчально!' мети.
У результат роботи komîcîï з тдготовки шкшьно' реформи було розроблено основт положения для середньоï школи. Щкавим е той факт, що спочатку в них передбачалося зблизити народш початковi училища з першими трьома класами середнiх шкiл, щоб ri, хто зашнчував нижчу школу мав можливють вступити в 4 клас середньоï школи. Однак комiсiя з таким положенням не погодилась.
У кштш 1901 р. комiсiя виробила основнi принципи реформи середньоï школи, згiдно з якими пмназп i реальнi училища залишались основними типами середшх навчальних закладiв. Реальнш школi надавалося бiльше прав: було ввдкрито 8 клас, випускникам дозволено вступати на фiзико-математичний i медичний факультети унiверситетiв.
Комiсiею був прийнятий навчальний план, вiдповiдно до якого в 1-3 класах середньо' школи передбачалося вивчення природознавства i географп. В роздiлi про природознавство в п. 13 положения йдеться: «При викладанш природознавства необхвдно зважати на вш учнiв у перших трьох класах школи...». Викладання природознавства в класах не повинно мати характер суворого систематичного курсу, як це було рашше, але, звичайно, воно i не повинно бути безсистемним; об'ектом для нього повинен служити той свщ в якому дитина живе, те оточення, з яким дитина безпосередньо стикаеться; слiд уникати систематичних описiв. Головна мета викладання природознавства в нижчих класах - розвинути в дiтях здатнiсть спостер^ати предмети, що 'х оточують, i явища природи, доступнi 'х розумшню, привчити вiдрiзияти iстотне вiд випадкового, правильно узагальнювати сво' спостереження, отже, дати учням можливiсть розвинути здатшсть ясного i точного мислення шляхом роботи над конкретними фактами та явищами. Крiм цього, природознавство мало за мету тдсилити i змщнити в дiтях любов до природи i познайомити 'х з найголовнiшими явищами та об'ектами природи, з якими тюно пов'язане щоденне життя. Вiдповiдно до цiеï настанови, член комiсiï, професор Петербурзького лiсного шституту Д. Кайгородов склав для перших трьох клаив спецiальну програму. Цю програму мiнiстр народноï освiти М. Ванновський запровадив у гiмназiях восени 1901 р.
За програмою Д. Кайгородова викладання стародавшх мов у середнш школi було рiзко скорочено, причому грецька мова стала необов'язковою. Природознавство запроваджувалося в усiх класах до 7-го включно за двох уроков у тиждень. Рекомендувалося також запровадження фiзкультури, рухливих iгор, ручноï працi, шк1льних екскурсiй та прогулянок.
Для старших класiв (4-7 клаив) пропонувалося вивчення природознавства за такою схемою:
4 клас - короткий курс мшералогп i хiмiï;
5 клас - систематичний, але дуже короткий курс зоологи i боташки;
6 клас - короткий загальнобюлопчний курс;
7 клас - знайомство з будовою людського тша, вивчення питань ппени.
Цей проект реформи зустрiв доброзичливе ставлення лiберальноï iнтелiгенцiï i сильну опозицiю з боку консервативних к1л. Останнi вважали, що щ заходи руйнують середню школу i е шшдливими для стародавнiх мов, за рахунок яких запроваджувалось природознавство, а цей предмет вважали зайвим як недоступний для учнiв, особливо молодших клаив.
Опублiкувания програми Д. Кайгородова для молодших клаив викликало жваве обговорення на педагогiчних зiбраннях i палку полемiку в пресг Завдання школьного природознавства Д. Кайгородов розумiв у тому, щоб «навчити дией бачити, чути i розумии природу, зливатись з нею, почувати себе ïï невiддiльною часткою i прилучатися до ïï великих животворних сил» [9, с. 192-193]. Метою нового курсу було вивчення «сукупно"» природи -природи як единого цшого, що, по сут^ означало перегляд теоретичного уявлення про цш вивчення початкового курсу природознавства. Зпдно з Д. Кайгородовим, конструювання навчального матерiалу природознавства повинно здiйснюватися не з позицш наукового знання i способiв дiяльностi, айв аспектi його художнього та естетичного потенцiалу. Отже, включення «природознавства» до навчальний план обгрунтовувалось виховним значенням цього курсу.
Необхвдшсть систематично!' побудови школьного природознавства, запропоновано1' О. Гердом, а також пропедевтична роль початкового курсу щодо шших природничо-наукових курсiв не розглядалася [2]. Вивчення природознавства повинно здшснюватися за
«гуртожитками природи» - природними угрупованнями (шс, сад, луг, став, pi4Ka). Навчальний MaTepiai розподiляeться у зв'язку i3 мiсцем проживания рослин i тварин (за «гуртожитками»), а ïx вивчення - по сезонами року. Д. Кайгородов вщзначив необхщшсть ознайомити учшв лише з тими явищами i предметами навколишнього середовища, як1 можуть розвинути i змiцнити в них любов до природи. З щею метою в пpогpaмi передбачався самостшний pоздiл природознавства «Нежива природа». Спрямовашсть на розвиток самостшносл учнiв, встановлення зв'язку мiж теоретичними знаннями i практичною дiяльнiстю розповсюджувались i на виршення проблеми оpгaнiзaцiйниx форм навчання. Основною формою проведення занять проголошувались eкскуpсiï, без яких, на думку Д. Кайгородова, «не можна як треба навчити розум^и природу» [2, с. 74]. 1дея поеднання класно-урочно1 форми навчання та eкскуpсiй обгрунтовувалась не лише iдeею безпосереднього сприйняття учнями об'ектiв, що вивчаються в природнш обстaновцi, а й формуванням у учнiв уявлень про природу як про едине щле.
Вщзначимо, що завдяки широкий i плвднш дiяльностi Д. Кайгородова, eкскуpсiйнa форма проведення занять з природознавства стала обов'язковою i зумовила до життя появу числeнноï мeтодичноï лiтepaтуpи (В. Сукачев, I. Полянський, М. Варавва, В. Половцов, В. Кожевшков, Б. 1гнатьев та ш.). Почався випуск eкскуpсiйноï лiтepaтуpи про сeзоннi явища в пpиpодi.
На стоpiнкax газет i жуpнaлiв («Естествознание и география», «Образование», «Русская школа» тощо), а також на XI Всеросшському з'ïздi пpиpодознaвцiв i лiкapiв В. Шимкевич, В. Вагнер, О. Павлов та iншi пpовiднi бiологи того часу тддали кpитицi «клaптиковiсть» програми Д. Кайгородова, безсистемшсть знань i усунення pолi одного з основних компоненпв в куpсi природознавства - наукових знань.
Мшстерство народно1' освiти було змушене переглянути i значно скоротити програму Д. Кайгородова для перших трьох клaсiв. Була прийнята нова програма, укладачем яко1' став професор Петербурзького унiвepситeту В. Шимкевич. Згодом заявлена програма з природознавства мщно увшшла в школу, де мaтepiaл вивчався за «трьома царствами природи». За щею схемою (з несуттевими змшами) стали будуватися усi тдручники з природознавства для початково1' школи. Програма В. Шимкевича повторювала загалом змют програми О. Герда (розроблена в 1878 р). Змши були внесет лише в систему розташування навчального мaтepiaлу. Якщо в О. Герда вивчення природознавства будувалося за схемою «земля - пов^я - вода», то у В. Шимкевича цей роздш був завершальним («вода - пов^я - земля»). В 1902 р. нова програма була офщйно затверджена i дiялa чотири роки.
Питання природничо1' освiти широко обговорювалися ученими та педагогами на зЧздах зi справ народно1' освгги (1911, 1913, 1914 pp.). Неодноразово виносились постанови про потребу запровадження в початковш школi викладання природознавства як самостшного предмета навчання. Але мшстерство народно1' освiти на щ настанови майже не реагувало. Лише тсля 1905 р. у приватних школах i комepцiйниx училищах, а також у деяких земських школах, була зроблена спроба peaлiзaцiï ршень з'ïздiв у спpaвi народно1' освии, однак цi спроби не знайшли широко1' пiдтpимки. Тому таких шил було дуже мало: тiльки в деяких земських школах (В'ятського, Чершпвського та шших земств) робилися спроби включення природознавства в початкову школу. Для полегшення роботи створювалися музе1' наочних посiбникiв, виготовлялося наочне обладнання. Проте кшьшсть таких шк1л i музе1'в була незначною.
Отже, на початку ХХ ст. в гiмнaзiяx природознавство викладалось лише в 1-3 класах по 2 години в тиждень. Навчання дисциплiни здiйснювaли малошдготовлеш педагоги, засоби для викладання майже не надавалися державою, приладдя i примщень для пpиpодничо-iстоpичниx посiбникiв не вистачало. В старших класах чоловiчиx гiмнaзiй природознавство не було запроваджено. Також цей курс викладався в кадетських корпусах, реальних училищах, арми, ж1ночих гiмнaзiяx i мiськиx училищах, готували кадри для промисловост i торпвл^ У деяких з них природознавство вивчалося в усix класах, по 3-4 години в тиждень. До програм з природознавства деяких з цих шкш були включет не лише курси зоологiï, ботатки, aнaтомiï, й заключний курс бюлоги, що мiстив елементи eволюцiйного вчення.
П. Боровицький вказуе, що в piзниx типах шк1л iснувaли певт вiдмiнностi щодо природознавства. Так, «якщо в урядових програмах на викладання змюту курсу закону Божого вщводилося 20 стоpiнок, а на курс природознавства - 3 стс^нки, то в програмах одте!' з приватних
пмназш усього 2 сторiнки придiлялося програмi закону Божого, а 22 ci^iran - програмi природознавства» [1, с. 33].
Щ нечиcленнi школи, в той час, коли не юнувало по суп жодного науково-доcлiдиицького шституту педагогiки, були доcлiдними лабораторiями методики шильного природознавства. На оcновi 'х педагогiчноï практики створено найкращi методичш розробки екcкурciй, школьного експерименту, практичних занять з природознавства, як1 полм були оформленi у вигляд навчальних поибниюв i кер1вництв для вчител1в.
Новi програми викликали до життя велику кiлькicть методично' i навчально' лiтератури з природознавства (М. Усков, Ю. Вагнер, Г. Боч, О. Павлов та ш.). Звертаючись до цих праць, можна дiйти висновку, що чiльне мicце в них вдаодилося питанням удосконалення принципiв конструювання навчального матерiалу, методiв навчання i створення на цiй оcновi нових програм i пiдручникiв. Велика увага придiялаcь cиcтемi розташування уciх предмепв циклу i логiцi викладання всередиш предметiв (О. Герд, Л. Севрук, В. Вагнер, В. Половцов, О. Павлов, В. Шимкевич, В. Палладш, К. Ягодовський). Паралельно з удосконаленням науково-технiчних основ змicту природознавства, посилювалася практично спрямовашсть диcциплiни. В бшьшосп методичних поciбникiв мicтилиcя прямi вказiвки на необхiднicть зростання кiлькоcтi практичних робгг учнiв (К. Ягодовський, А. Вштергальтер, Б. Райков).
Згiдно з цими установками здшснювалася розробка i обгрунтування адекватних педагогiчних заcобiв 'х реалiзацiï - методiв навчання природознавству. Розробкою методiв i методичних прийомiв формування понять про неживу природу займалися багато методислв i викладачiв. Особливо великий внесок зробили В. Герд, Л. Шконов, I. Полянський, Б. Райков, К. Ягодовський.
Визначення та обгрунтування практичних методв навчання як основних мало калька цiлей: привести початковим курсам природознавства методи навчання до емшричних метод1в наукового пiзнання; забезпечити зв'язок мiж теоретичними знаннями i практичною даяльтстю; вирiшити проблему зайво' теоретизацiï навчального матерiалу. Аиалiз проблеми методв навчання дозволив виявити зростаючу тенденщю до домiнувания так званих активних метод1в («досладнидького», «доcлiдно-екcпериментального» та ш.) i перетворення 'х в основний критерш вiдбору змicту.
Важливою вiхою на шляху розвитку методики природознавства стали роботи, в яких узагальнювався накопичений доcвiд навчання в школах i теоретичн положення методиств. Побачила cвiт в 1902р. «Методика естествознания в главнейших ее представителях» В. Голжова. У 1907 р. появився курс лекцш В. Половцова [9], якому автор детально висвилив оcвiтне значення природознавства, з'ясував освине значення екcкурciй i практичних занять, обгрунтував бiологiчний метод у викладанш природознавства. Найхарактернiшою рисою цього методу була вимога, щоб рослини i тварини, як вивчалися, розглядались як живi icтоти з властивими 'м особливостями, що вказують на 'х лсний зв'язок як iз середовищем, в якому вони живуть, так i мiж собою. З цього моменту методика природознавства стае навчальною дисциплшою вищо' школи.
Рiзнi аспекти методики викладання початкового курсу природознавства висвилювалися в журналах «Природа в школе» (1907), «Естествознание и наглядное обучение» (1909-1910) та ш. У цих виданнях публщувалися стати, присвячет постановщ школьного експерименту, практичним заняттям та екcкурciям тощо.
Вiд 1913 р. з'являються ще кшька педагопчних журналiв, присвячених викладанню природознавства: «Естествознание в школе», «Естествознание и география», «Школьные экскурсии и школьный музей» та ш.
Конкретт завдання i рекомендацл з щодо проведення практичних роби в школi, вдома, виготовлення лабораторного обладнання i влаштування лабораторш включались практично в уci методичш поибники.
В цi роки вперше деяю викладачi стали застосовувати на сво'х уроках шк1льний кинематограф, демонструючи фiльми природиичо-icторичного змicту (життя тварин, зростання рослин, cвiт у краплi води та iн.).
У 1914 р. мшстерство народно' оcвiти визначено головш принципи вибору змicту навчального матерiалу та обсяг знань з природничих диcциплiн, якими повиннi володии дiти, котрi закiичили середню школу. Передуем необхiдно було враховувати те, щоб програми i шдручники з природознавства мютили навчальний матерiал, який допоможе учням найбiльш
доступно зрозум^и систему свiту рослин i тварин, осшльки вона е основою еволюцшного процесу. Зазначена система не вимагала вивчення значно1' кiлькостi та детального розгляду представник1в рослинного i тваринного свiту, оскiльки, перевантаження навчальних предмепв великою к1льк1стю розглянутих об'екпв може перешкодити формуванню в учшв чикого поняття системи. Представнишв рослин i тварин подавати небагато, але вони мають бути типовими, тобто в них повинш найбшьш яскраво виступати характерш для певно1' групи ознаки. Вiдзнaчaлося, що тeоpiя i практика повинш бути включеш в процес викладання в ïxнiй едносп, у 1'хньому взаемозв'язку: поглиблення теоретичних знань мае приводити до бшьш глибоко1' й ефективно1' практики, а остання повинна висувати новi запити до теорп; при вибоpi мaтepiaлу для школьного курсу природознавства необхвдно всiляко прагнути, щоб об'екти, яю включаються в програми i шдручники, були доступнi безпосередньому сприйняттю учшв та експериментуванню, а розглянут питання й поняття були зpозумiлими учням певного вiку i вiдповiдaли piвню 1°хньо1° пiдготовки з навчального предмета; важливе значення для наближення викладання до життя мае краезнавчий принцип. При вивченш представник1в того чи шшого класу (родини, виду) рослин i тварин необхвдно, пpидiляти увагу представникам мiсцeвоï флори i фауни [5].
Як i природознавство, гeогpaфiя в Украш на початку XX ст. залишалася другорядним предметом в школ^ У почaтковiй школi ïï, як окремо1' навчально1' дисциплши, тривалий час взaгaлi не юнувало. Нaтомiсть упродовж 1905 - 1910 pp. кшьшсть гeогpaфiчного мaтepiaлу в початковш школi зросла. З 1907 р. гeогpaфiя поступово вводиться до програм у нижчих класах пмназш, у реальних училищах, вiдомчиx училищах, приватних школах. Однак piвeнь ïï викладання ще протягом тривалого часу був незадовшьним. Кожна школа, гiмнaзiя чи училище, залежно вiд змюту освiти, сaмi визначали навчальний план. Так, у реальних училищах географш вивчали в перших п'яти, а в жшочих гiмнaзiяx - у перших чотирьох класах. У комерцшних училищах географш викладали в середшх класах. Розмaïття програм з цього предмета було зумовлене piзнотипнiстю шил [8, с. 149].
Важливим кроком у розвитку змюту освiти, зокрема гeогpaфiчноï, стали новi програми, створеш в 1915 р. До ïx розробки залучалися представники земського i мюького самоврядування, окpeмi вчительськ1 товариства, кpaщi пeдaгогiчнi кадри. Для новостворених програм було характерним виключення другорядного мaтepiaлу, встановлення в кожному предмет! базового компонента знань, врахування вшових особливостей учнiв, зв'язок з життям. Позитивним було те, що вчителю дозволялося дещо змiнювaти змiст програм у вивченш предмета залежно ввд регюнальних особливостей. У змiстi курив зберталась концентрична структура, хоча мiж ними не завжди були пророблеш мiжпpeдмeтнi зв'язки. Проте цi програми не були повшстю впpовaджeнi в школи у зв'язку з вшною та початком революцшних подiй на територп Росiйськоï iмпepiï.
Таким чином, початок XX ст. характеризувався значним пожвавленням в гaлузi шкiльного природознавства. Цей перюд виpiзнявся розбудовою сepeдньоï освiти, здiйснeнням освiтнix реформ, створенням нових навчальних програм. Нaтомiсть бшьшють мiськиx i сiльськиx початкових шил Украши по сутi не знала природознавства.
З 1901 р. початковий курс «Природознавство» уведений в навчальш плани середтх шк1л. Розробляються принципово новi тдходи до вироблення оптимaльноï' структури i змiсту дисциплщ що становлять шкшьне природознавство. Звернення до програм початкових курс1в природознавства вказаного пepiоду дае змогу зробити висновок, що проввдними идеями, як1 лежали в ïx осжш, були: формування естетичного сприйняття природи через вивчення природних угруповань (Д. Кайгородов); та формування початкових природничо-наукових знань (О. Герд, В. Шимкевич, Л. Севрук). Розробка та апробац1я програм i тдручниюв, побудованих на цих принципах, aнaлiз результатгв пpaктичноï' дiяльностi педагопв стали визначальним фактором розвитку методики природознавства на цьому eтaпi. Одним iз пpовiдниx напрям1в методичних пошуюв стали визначення i фiксaцiя завдань, що стояли перед початковими курсами природознавства: фiзико-xiмiчнa тдготовка учнiв, достатня для вивчення фiзiологiï' рослин i тварин в межах боташки i зоологи; зв'язок м1ж теоретичними знаннями i практичною дiяльнiстю; розвиток самоспйносп учн1в засобами курсу. В нерозривному зв'язку з визначенням ц1лей i завдань курс1в розглядалося питання вщбору змiсту навчального мaтepiaлу. Визначальним крит^ем вiдбоpу стало
врахування вiкових можливостей учшв. З ще! точки зору вивчення об'ектв природи в межах курсу розглядалось як таке, що найбiльш ввдповвдае дитячш психщ. З цього часу екскурсп стають обов'язковою частиною навчального процесу i мають дослiдницький характер.
Л1ТЕРАТУРА
1. Боровицкий П. И. Методика преподавания естествознания / П. И. Боровицкий, П. Ф. Винниченко, Д. Я. Крамаров, Г. М. Тулякова, О. С. Яковлева. - Л.: Госуд. учеб.-пед. изд-во Министерства просвещения РСФСР, Ленинград. отделение, 1955. - 668 с.
2. Кайгородов Д. Н. На разные темы, преимущественно педагогические / Д. Н. Кайгородов. - СПб.: А. С. Суворин, 1907. - 149 с.
3. Кравець В. П. Iсторiя украшсько! школи i педагопки: навч. поибник / В. П. Кравець. - Тернотль, 1994. - 360 с.
4. Лях Г. Р. Лекцп з юторп педагопки Укра!ни (Х1Х - початок ХХ сторiччя) : навч. поибник; за заг. ред. В. I. Сипченка / Г. Р. Лях, М. С. Рижова. - Слов'янськ: СДПУ, 2011. - 115 с.
5. Мартш А. М. Розвиток змкту природничо! освгги у вггчизнянш середнш школi (друга половина XIX - початок ХХ столптя): дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / А. М. Мартш. - Юровоград, 2008. -193 с.
6. Ольденбург С. С. Царствование императора Николая II / С. С. Ольденбург. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. - 576 с.
7. Севрук Л. С. К истории реставрации естествознания в русской средней школе / Л. С. Севрук // Естествознание в школе. - 1914. - № 6. - С. 15-16
8. Шоробура I. М. Становлення та розвиток шкшьно! географiчноl освгги в Украш (ХГХ-ХХ столггтя): дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.01 / I. М. Шоробура. - К., 2007. - 452 с.
9. Шульга I. К. Нариси з кторп шкшьного природознавства в Росп / I. К. Шульга. - К.: Рад. школа, 1955. - 290 с.
