CC BY
89
УДК 070(470+571)199:327(477) I. В. Фшенко
ОСОБЛИВОСТ1 ВИСВ1ТЛЕННЯ ЗОВН1ШНЬО1 ПОЛ1ТИКИ УКРА1НИ В РОСШСЬКИХ ЗМ1 ЗА ЧАС1В ПРЕЗИДЕНТСТВА Б. ЕЛЬЦИНА
В статт1 досл1джуеться зовтшня пол1тика Украгни в ростських ЗМ1 за президентства Б.Сльцина. Розглядаеться становлення украгнськог державност1 / проблеми, як1 з цим пов'язату контекст1 сприйняття подт в Украгн1 ростськими ЗМ1. Доведено, що ростськи ЗМ1 в1д1грають важливу роль у формуванн 1м1джу Украгни в св1т1, так як здатн мантулювати св1дом1стю громадян.
Ключов1 слова: ЗМ1, Б.Сльцин, Л.Кравчук, Л.Кучма, НАТО, €С, СНД, РоЫя, Украгна.
7-8 грудня 1991 р. в Бшовезькш Пущi вщбулася зус^ч президент Росп Б. Ельцина, Укра!ни Л. Кравчука i Голови Верховно! Ради Бшорус С. Шушкевича, результатом яко! стала лшвщащя СРСР та проголошення Ствдружносп Незалежних Держав (СНД). В ходi Алма-Атинсько! зустрiчi глав союзних республiк, що вiдбулася 21 грудня, число засновниюв СНД збшьшилася до одинадцяти. В цiлому констатуемо, що мiжнароднi умови, за яких розвивалася дезштегращя СРСР були сприятливими для Украши. Внаслщок унiкального зб^у обставин Укра!на могла навiть розраховувати на пол^ичну пiдтримку Росп. В юнуванш незалежно! Укра!ни були защкавлеш i республiки колишнього СРСР та кра!ни Центрально-Схщно! Свропи.
У планах росшського керiвництва Укршш надаеться особливе значення, оскшьки росiйська полiтична ел^а й пересiчнi громадяни в Росп у сво!й переважнiй бiльшостi свято переконаш, що: Укра!на е частиною Росп й не повинна юнувати вiдокремлено вiд не!; росiяни й украшщ е одним народом, !хне возз'еднання в единiй державi мае завершитися формуванням потужного надетносу та утворенням «руського миру» з одшею мовою, церквою й культурою; незалежна державшсть Укра!ни е геополiтичною аномалiею й становить стратегiчну загрозу для Росп; Роая без Укра!ни е геопол^ично незавершеною i не може вщродитись як свiтова наддержава.
Укоршеш в росiйськiй ментальностi антиукрашсью щеологеми прагнення визначають змiст укра!нсько! пол^ики Росп, домiнуючими в якiй е два ключовi iмперативи: 1) протидiя iнтеграцiйнiй полiтицi Укра!ни в захщному напрямку, оскiльки !! членство в НАТО та €С роблять саму щею вiдродження росшсько! неоiмперii нездшсненною; 2) викорiнення всього укра!нського в межах i поза межами Росп, оскшьки лише знищення укра!нсько! щентичносп може стати передумовою створення та запорукою iснування тако! неоiмперii. На забезпечення реалiзацii цих iмперативiв мобшзовано арсенал як росшсько! дипломатп, так i росiйських спецслужб, якi традицшно дiють у тiсному тандемi [1].
Шсля вiдновлення незалежно! державностi Укра!ни росiйськi ЗМ1 поставили на першого президента Укра!ни Л. Кравчука тавро «нащоналюта» i «сепаратиста» лише за те, що вш твердо вщмовився дати згоду на перетворення СНД на подобу нового Радянського Союзу, здшснював досить помiрковану полiтику нащонального вiдродження, розбудовував державнi iнститути Укра!ни та зробив першi самостiйнi кроки до налагодження ствпращ iз захщними структурами, зокрема НАТО та €С.
За часiв президентства Б.Сльцина росшський капiтал значною мiрою контролюе суттеву частку iнформацiйного простору СНД та визначае його змют. Тож позищя багатьох електронних ЗМ1 Росп щодо висвiтлення подiй в Укра!ш визначаеться передуам iнтересами росiйського капiталу на укра!нському ринку. Ще однiею
особливютю медiа-полiтики електронних ЗМ1 Росп е практично повна вiдсутнiсть спростовувань неправдиво!' чи викривлено!' шформацп про Украшу. Зазвичай, якщо повiдомлення виглядали занадто тенденцшно, вони просто не мали продовження.
Якщо проаналiзувати тематичний спектр провщних росiйських телеканалiв за президентства Б.Ельцина вибудовуеться дуже невтiшний для iмiджу Укра!'ни перелiк: аварп, катастрофи та стихшш лиха. Можливо, найчисельшший блок у росiйському медiа-просторi.
Звинувачення на адресу Укра!'ни щодо участ !'!' громадян у бойових дiях у Чечнi. Цiкаво, що ця тема щоразу реанiмуеться пiд час гучних поразок чи скандалiв навколо росшсько!' армп за президентства Б.Ельцина.
«Кримська кампашя» також традицiйно е головним болем Украши за президентства Б.Ельцина. Зазвичай вона розпочинаеться в травш; !'!' пiдrрунтям е жорстка конкуренцiя за платоспроможних вiдпочиваючих. До стандартного набору «кримських страшилок» вщ росшського телебачення завжди належали: 1. кримсью татари, демонстрацп яких у День депортованих народiв слугують сигналом до початку «антикримсько!' кампанп» (цю тему найактивнiше вiдпрацьовуе НТВ); 2. рiзнi хвороби на кшталт холери, чуми та ш., вiбрiони яких «стабшьно знаходять» на укра!'нському узбережжi Чорного моря. 3. економiчнi та сощальш негаразди (бензинова криза, надвисою штрафи, що начебто сягають сотень доларiв США, та митом за реестращю (40-50 дол. США); 4. «упереджешсть» укра!'нсько!' мшцп саме щодо роаян; 5. висока кримiналiзованiсть твострова (ця тема останнiм часом втратила гостроту, оскшьки гучнi злочини в Криму вже не е постшним явищем).
У росiйських ЗМ1 розгорнулася потужна антиукра!'нська кампанiя, яка тривае дониш. До не!' стараннями спецслужб Росп були пiдключенi й захщш ЗМ1. Це, зокрема, з'ясувалося тд час розгляду справи про наклеп, яку земельний суд Имеччини розглядав за позовом Л. Кравчука до шмецького часопису «Фокус», на шпальтах якого журналют Ю. Рот у 1994 р. звинувачував президента Украши у вивезенш шоземно!' валюти за кордон i придбаннi там нерухомость В ходi судового слiдства Ю.Рот заявив, що його публшацп грунтувалися на матерiалах, одержаних вiд росшсько'1 ФСБ [1].
Ворожу налаштованiсть офщшно!' Росii не змiг нейтралiзувати той очевидний факт, що за час президентства Л. Кравчука Украша не здшснила жодно! спрямовано! проти Росшсько!' Федерацii акцii, яка б порушувала двостороннi украiнсько-росiйськi домовленостi, угоди в рамках СНД або загальновизнаш норми мiжнародного права. Бiльше того, в багатьох випадках назус^ч Росii були зроблеш кроки, якi мали негативш наслiдки для захисту життево важливих iнтересiв Украхни та утвердження п незалежнох державностi. Так, у листопадi 1992 р. укряХнським урядом, очолюваним Л. Кучмою, було пiдписано угоду мiж УкряХною та РФ про зобов'язання, пов'язаш з гарантiями забезпечення та погашення банкiвського кредиту, вщповщно до яко'1 укра'1'нська держава в односторонньому порядку перебрала на себе борги сво'1'х тдприемств перед Роаею. В умовах багаторазового пiдвищення Роаею цiн на енергоносii це спричинило утворення колосального украХнського зовнiшнього держборгу й стрибок цш. У 1993 р. президент Украши Кравчук тдписав Угоду про асоцшоване членство Украши в Економiчному Союзi СНД, виявив готовшсть пiти на поступки Росп в питанш про розподiл ЧФ тощо [1].
Наступна стадiя росшсько'1 спецоперацii припала на квiтень-липень 1994 р. - час проведення достроково'1 виборчо'1 кампанii, в якiй реальним конкурентом д^чого президента був колишнш прем'ер-мiнiстр Укра'1'ни Л.Кучма. У прагненш будь-якою цiною здобути перемогу вш, на противагу «нацiоналiсту» й «сепаратисту» Л. Кравчуку, позицюнував себе як прихильник тюшшо!' украiнсько-росiйськоi спiвпрацi, активiзацii участi Укра'ни в дiяльностi СНД, створення евразшського економiчного простору й запровадження в Укра'ш росiйськоi мови як друго'1 державно!'. Ведучи боротьбу за
президентську посаду, Л. Кучма спирався на фшансову, пол^ичну й моральну пщтримку росiйського iстеблiшменту, яку вiн використовував, порушуючи етичнi норми й укра'нське законодавство.
Як випливае з матерiалiв перевiрки Мiнiстерства зовнiшньоекономiчних зв'язкiв Росп Контрольним управлшням адмшютрацп президента РФ, передвиборну кампашю Л.Кучми фiнансував уряд Росшсько' Федерацп. В цих матерiалах наводиться лист заступника валютного департаменту Мшфша РФ Волкова, в якому йдеться про звернення керiвника секретарiату глави уряду РФ Г.В. Петелша до голови Комюп з оперативних питань (КОП) уряду РФ О. Сосковця з проханням «видшити квоту для фшансування передвиборно!' кампанп Л. Кучми на Укра'ш». Про це i позитивне рiшення КОП - «погодитись iз видiленням квоти» - Г.В.Петелш доповiдав головi уряду РФ [2].
Упродовж виборчо!' кампанп за Л. Кучму вщверто й активно аптували росiйськi полiтики й засоби масово'1 шформацп, в тому чист й державнi. Користуючись прозорiстю укра'нських кордонiв, росiйська сторона здiйснювала широке полiтичне та iнформацiйне втручання на користь свого фаворита й поливала брудом його основного конкурента. Здобувши перемогу, Л. Кучма у сво'й шавгурацшнш промовi 19 липня 1994 р. заявив, що Укра'на як частина евразшського економiчного та культурного простору братиме активну участь у СНД, розвиватиме вщносини стратепчного партнерства з Роаею, а також пообщяв виступити iз законодавчою iнiцiативою про надання росшськш мовi офiцiйного статусу.
Водночас слщ зазначити, що мiж першим i другим туром президентських перегонiв Л. Кучма в штерв'ю газетi «Новости» вiд 23 червня 1994 р. заявив, що вш «обома руками за державнiсть Украши», оскшьки «вiдмовившись вiд державностi, ми назавжди накладемо на себе тавро другорядного народу». Шсля перемоги вш окреслив свою позищю чiткiше й промовиспше: «Я не для того виграв вибори, щоб стати васалом Росп». Але росшське керiвництво сприйняло передвиборну риторику Кучми через призму iмперського розумшня дружби з Укра'ною, в той час як майбутнш президент, виходячи з об'ективно юнуючо!' зацiкавленостi обох сторiн у нормальних добросусщських вiдносинах, вочевидь, вiрив у можливють налагодження рiвноправних украшсько-росшських вщносин, якi б мали бути виявом справжньо'1 дружби. Але очiкування обох сторш не справдилися. Москва виявилася неготовою будувати з Киевом рiвноправнi вщносини, а Ки'1'в вiдмовився визнати зверхшсть Москви.
У першi роки президентства Л. Кучма досить твердо виступав проти участ Украши у будь-яких проектах, яю становили явну або приховану мету вщновлення на геопол^ичному просторi колишнього СРСР нових рiзновидiв наддержавних iмперських структур iз домiнуванням Росii. Незмiнною лишилася позищя Укра'1'ни щодо неучастi в Ташкентському договорi з посиланням на позаблоковий статус Украши. Укра'нська сторона погодилась на ствпрацю з ЕврАзЕС лише в статуа спостерiгача i не тшла на пiдписання Статуту СНД, залишаючись просто учасником Спiвдружностi.
Натомють дипломатичнi зусилля Укра'1'ни були зосереджеш на розбудовi двостороннiх украiнсько-росiйських вщносин. На цьому напрямку стались важливi позитивш зрушення, якi зокрема матерiалiзувались в угодах вiд 9 червня 1995 р. про розподш ЧФ та пщписанш в Киевi 31 травня 1997 р. великого украшсько-росшського Договору про дружбу, ствроб^ництво i партнерство та Договору про статус та умови перебування ЧФ РФ на територп Украши.
Водночас Укра'на налагоджувала ствпрацю iз захщними державами, НАТО та ЕС i розпочала переговори про вступ до Ради Европи та Св^ово'! оргашзацп торпвль На основi пiдписаноi Л. Кравчуком 16 червня 1994 р. Угоди про партнерство i ствроб^ництво мiж Укра'1'ною та ЕС створюеться мехашзм 1'хньо'1 взаемодii та визначаються прюритетш напрямки.
25 вересня 1995 р. Укра!на, випереджаючи Роаю, стае повноправним членом Ради Свропи. У сво!й щорiчнiй доповвд Верховнiй Радi 4 квiтня 1996 р. Л. Кучма заявив: «1нтегращя в Свропу - це наш свщомий i стратегiчний вибiр». 11 червня 1998 р. указом президента було затверджено Стратегию штеграцп Укра!ни до Свропейського Союзу.
На вщмшу вiд Росп Укра!на не виступала проти розширення НАТО i поступово нарощувала спiвпрацю з Альянсом. У результат 9 липня 1997 р. у Мадридi було пiдписано Хартш про особливе партнерство мiж Укра!ною та НАТО, яка передбачала створення шституцшного механiзму !хнього двостороннього ствробггництва - Комiсiю Укра!на - НАТО. З цього моменту Укра!на починае формувати свою позищю щодо майбутнього членства в НАТО.
У вистут на пленарному засщанш Другого самм^у Укра!на - СС, яке вщбулось у Вiднi 16 жовтня 1998 р., президент Укра!ни заявив про те, що штегращя до европейських та евроатлантичних структур е стратепчною метою Укра!ни [3].
Отже, на час завершення першого термшу президентства Л. Кучми у вщносинах Укра!ни iз Заходом почала вимальовуватися модель, реалiзацiя яко! врештi-решт мала лопчно завершитись !! членством у НАТО, СОТ та СС. Причому особлива увага придшялась розвитку натовського вектору зовшшньо! полiтики Укра!ни, рушiем якого була «потужна трiйка»: В.Горбулш - секретар Ради нащонально! безпеки i оборони, Б. Тарасюк - мшютр закордонних справ, В. Огризко - керiвник управлiння з питань зовшшньо! пол^ики АП. Вони були однодумцями у питанш членства Укра!ни в НАТО i складали команду, яка працювала злагоджено i ефективно.
Рух Укра!ни в захiдному напрямку, особливо !! курс на членство в НАТО, викликав незадоволення i занепокоення керiвництва РФ, яке ще до закiнчення першо! каденцп Л.Кучми задiяло сво! механiзми впливу на нього.
У перюд пiдготовки до президентських виборiв вiдповiдно до Указу Президента вщ 8 серпня 1999 р. В. Огризка на посадi замшив А.Орел, який, за твердженням генерала О.Скипальського, був свого часу офщером Головного розвiдувального управлiння Генштабу Мшютерства оборони СРСР. Причому вщбулось пщвищення статусу А.Орла, посада якого тепер називалась «заступник глави Адмшютрацп Президента Укра!ни, керiвник Головного управлшня зовшшньо! полiтики Адмiнiстрацii Президента». Вважаючи, що альтернативою евроатлантичнш iнтеграцii Укра!ни мае стати !! участь у геопол^ичних проектах Росii, вiн чинив спочатку приховану, а згодом i вщкриту протидiю державнiй полiтицi, орiентованiй на членство Укра!ни в НАТО. Як тзшше публiчно визнав В.Горбулш, в Укршш було важко знайти «розумнiшого i витонченiшого антинатiвця» [1].
На початку грудня 1991 р. у Брюсселi вщбулася нарада краш-члешв НАТО, присвячена результатам укра!нського референдуму. Вона пщтвердила доцiльнiсть ново! стратепчно! концепцii, затверджено! мiсяцем ранiше у Римь В установчому засiданнi Ради твшчноатлантичного спiвробiтництва, яке було проведене 20 грудня, взяли участь мшютри закордонних справ кра!'н-члешв НАТО i дев'яти кра!н Центрально-Схiдноi Свропи, у тому чист Латвii, Естонii та Литви. У березш 1992 р. учасниками процесу ствроб^ництва в рамках РПАС стали ще одинадцять держав - колишшх республш Радянського Союзу, у тому чист й Укра!на
Уряд Б. Сльцина сподiвався зберегти за Москвою становище керуючого центру на всш територii колишнього СРСР за допомогою мехашзму Спiвдружностi Незалежних Держав. Статус СНД не конкретизувався, щоб у зручний час перетворити цей консультативний орган на конфедеративну або навт федеративну державу. Москва почала будувати таку державу окремими блоками. В Угодi про сили спшьного призначення на перехщний перiод (лютий 1992 р.), Договорi про спшьну безпеку (травень 1992 р.), Договорi про економiчний союз (вересень 1993 р.) передбачалось утворення наднащональних оргашв, що мали право розв'язувати принциповi питання
без узгодження з вищими законодавчими та виконавчими органами краш-члешв СНД
[4].
Президент i Верховна Рада Украши пщтримували курс на економiчне ствроб^ництво в рамках СНД. Але вони не бажали перетворення Ствдружносп у военно-полггичний альянс або конфедеративний чи федеративний союз. За 19921993 рр. у СНД було прийнято близько 400 рiзних угод, ршень та iнших директивних докуменпв, з яких Укра'на схвалила i зобов'язалася виконувати близько половини, уникаючи загроз державному суверештету.
Проблеми у вщносинах з Росiею виникли вже через двi доби пiсля всеукра'нського референдуму. Для росшсько!' правлячо!' ел^и його результати стали несподiваними. Прес-секретар президента РФ П. Вощанов заявив, що проблема кордошв Росп з республшами, яю проголосили незалежнiсть, е, на його думку, нерозв'язною. Адмшютращя президента РФ тсля запиту МЗС Украши дезавуювала цю заяву. Та наступного дня по центральному телебаченню виступив мер Москви Г. Попов, який пщтримав Вощанова й поставив тд сумтв приналежтсть Укра!т Криму й Одесько!' областi. Укра!'нська сторона вщреагувала настiльки гостро, що Б. Ельцин негайно направив у Ки!'в офщшну делегацiю на чолi з вще-президентом О. Руцьким. Конфлiкт було вичерпано.
Вщокремлення Укра!'ни сприймалося переважною бiльшiстю роаян особливо болюче. Найбiльш болючою в украшсько-росшських вщносинах стала кримська проблема. У травн 1992 р. Верховна Рада Росшсько'1 Федерацп зробила офщшну заяву про те, що акти про передачу Кримсько!' обласп Укрш'ш не мають юридично!' сили з моменту !'х прийняття [4].
Поважаючи волю населення Кримсько!' обласп, висловлену на референдумi, Верховна Рада УРСР ухвалила в лютому 1991 р. постанову про вщновлення Кримсько!' Автономно'! Радянсько!' Сощалютично!' Республiки (тсля 24 серпня 1991 р. -Автономно!' Республши Крим). За «доброзичливими» порадами з Москви Верховна Рада АРК 5 травня 1992 р. ухвалила Акт проголошення державно!' самостшносп. Була прийнята Конститущя Республши Крим, ключовi положення яко!' суперечили Основному Закону Украши.
Поважаючи мiжнароднi угоди про непоруштсть кордонiв, якi були встановлет в Европi пiсля Друго!' св^ово!' вiйни, Б. Ельцин не пщтримав територiальних претензiй росiйських законодавщв до Укра!'ни, але разом з тим вш перевiв вiстря кримсько!' проблеми на питання про ЧФ. Маючи головну базу в Севастополе флот налiчував близько 300 кораблiв, переважно застарiлих конструкцiй. Принципи подшу флоту мiж Укра!'ною i Роаею та питання про його статус стали предметом тривалих переговорiв. Президент Росп штучно затягував !'х, щоб мати можливють втручання у кримсью справи на законних пiдставах.
На зус^чах у червнi й у верест 1992 р. Л. Кравчук i Б. Ельцин досягли домовленосп про встановлення подвiйного контролю над ЧФ на п'ятирiчний перiод, яка хоча i не розв'язала проблеми, але зменшила напруженiсть мiж двома кра!'нами. Вiдповiдно й кримськi пол^ики почали поводитися стриманiше. У верест 1992 р. Верховна рада АРК привела у вщповщтсть до Конституцп Украши суперечливi статтi Конституцй Криму.
В^м росiйськi законодавцi не заспоко!'лися. З'!'зд народних депутатiв РФ у грудт
1992 р. доручив Верховнш Радi розглянути питання про статус Севастополя. У липш
1993 р. ршення про надання Севастополю статусу мюта Росiйськоi Федерацп було прийнято. Б. Ельцин змушений був дезавуювати його. 20 липня 1993 р. у справу втрутилася Рада Безпеки ООН, яка квалiфiкувала це ршення як юридично неспроможне. Винесення украшсько-росшських вщносин на рiвень ООН змусило схаменутися росшських пол^июв. Вони вщчули, що явно перебрали мiру.
Показником досягнутого в Укра!ш консенсусу пол^ичних сил у сферi мiжнародного життя стали схваленi 2 липня 1993 р. Верховною Радою Основш напрями зовшшньо! пол^ики. У цьому базовому документ затверджувалися такi нарiжнi принципи: утвердження i розвиток Укра!ни як незалежно! демократично! держави; забезпечення стабшьносп мiжнародного становища Укра!ни; iнтеграцiя нацюнального господарства у свiтову економiчну систему; збереження територiальноi цiлiсностi держави й недоторканносп !! кордонiв; формування у св^овому iнформацiйному просторi образу Укра!ни як надiйного й передбачуваного партнера.
У щ роки народилась укра!нська багатовекторна зовнiшня полiтика. Л. Кучма, який прийшов до влади у 1994 р. за пщтримки те! частини виборщв, що бажали полшшити вiдносини з Росiею. Безсумнiвну орiентованiсть на Росiю цього кандидата в Президенти Укра!ни багато хто з виборщв вважав запорукою повернення в минуле, яке було бшьш передбачуваним i забезпеченим. Перспектива поглинання Укра!ни Роаею здебiльшого не сприймалася як загроза.
В цiлому, полiтика Б. Сльцина на просторi СНД в найзагальшших рисах зводилася до формули «збирання земель» пiд егiдою Росп. Малося на увазi на основi базових домовленостей сформувати жорстко штегровану полiтико-економiчну, оборонну структуру за образом росшсько-бшоруського союзу. В аналiтичнiй доповвд «Пiдсумки дiяльностi СНД за 10 роюв i завдання на перспективу», зазначаеться, що «Таю положення установчих докуменпв, як формування загального економiчного простору та митного союзу, збереження об'еднаного командування над загальним вшськово-стратепчним простором, колективна охорона зовшшшх рубежiв увiйшли в протирiччя з закономiрностями будiвництва нових незалежних держав i не були затребуванi» [5].
Нова, демократична Роая вiдмовилася вщ застарiлого стереотипу розглядати Пiвнiчноатлантичний блок як шструмент агресп i стала шукати шляхи до налагодження дшового ствроб^ництва з ним. Подiбне ж бажання висловили Укра!на, Бiлорусiя, Казахстан i iншi члени СНД. 1дея зближення, пошуку форм спiвпрацi з колишшми республiками на територп СРСР була пщтримана Радою НАТО. Незабаром на цьому напрямку вщбулася важлива подiя: 10 березня 1992 року вщбувся вступ Росп i десяти держав СНД до Ради Швшчноатлантичного ствроб^ництва (РПАС) [6].
Одним з найважливших питань пiд час президентства Б. Сльцина було розширення НАТО на Схщ. У дискусп, що розгорнулася в кшщ 1993 - початку 1994 рр. навколо розширення складу НАТО можна виразно розглед^и боротьбу щлком конкретних iнтересiв i стратегiчних планiв суб'ектiв полiтики як в Росп, так i закордоном. На той момент на заходi юнувало кiлька сценарпв розвитку цього процесу
[7].
Наразi вважаемо за необхщне розглянути в цiлому стратепчний курс РФ щодо кра!н-члешв СНД. В цьому контекст зазначимо, що найбшьша напруга iдеологiчного i геопол^ичного, а також вiйськово-стратегiчного характеру спостер^аеться як i триста рокiв тому по Балтшсько-Чорноморськш дузi, де частини юторично! Росiйськоi держави, тепер незалежш держави Бiлорусiя, Укра!на, Молдова, Грузiя, стають об'ектом колосальних полiтичних зусиль Заходу, який прагне шляхом рiзних геопол^ичних комбiнацiй залучити !х в свою орб^у, не допустити прихщ до влади в цих державах проросшських елiт i не дозволити Росп за допомогою юнуючих (СНД) або нових механiзмiв пов'язати геопол^ичний простiр насамперед у вiйськово-стратегiчнiй сферь
Одним з головних iнструментiв збереження геопол^ичного вигляду iсторичного простору е вшськово-стратепчна еднiсть. I! формулюють договори про спшьну оборону i союзи, яю свiдчать про загальнi стратепчш iнтереси, визначають взаемнi зобов'язання до третх кра!н. Таким елементом був за задумом Договiр про колективну безпеку, пщписаний в Ташкентi 15 травня 1992 р. десятьма учасниками - Роаею, Бшоруссю,
Вiрменiею, Азербайджаном, Казахстаном, Киргизiею, Молдовою, Таджикистаном, Туркмешстаном та Узбекистаном.
Укра!'на вже тодi стала лише спостер^ачем, символiзуючи свiй дрейф вiд Росп. Вщповщно до ст.1 Договору сторони зобов'язувалися «не вступати у вiйськовi союзи або брати участь в угрупованнях держав, а також дп, спрямоваш проти шшо!' держави-учаснищ». Це означало не вступ до НАТО. З шшого боку Договiр недостатньо вiдповiдав рiвню стльно!' оборони, не припускав автоматичний спшьний захист члешв, хоча стверджував, що агреая проти одного з них, «буде розглядатися як агресiя проти вах держав-учасникiв», якi нададуть необхiдну допомогу, включаючи вшськову тощо. До 2000 р. розширення НАТО - реальшсть, як i вступ до не!' Схщно!' Европи, а в майбутньому i Прибалтики. На цьому тлi Протокол про продовження Договору про колективну безпеку вщ 2 кв^ня 1999 р. пiдписали тiльки шють держав - Росiя, Бiлорусiя, Казахстан, Киргизiя, Вiрменiя, Таджикистан.
Один з найбшьш яскравих авторiв, що пише на тему захщно!' стратеги глобалiзацii та !'!' геополiтичних втiлень, i не зводить процеси найбшьшо!' перебудови св^у до боротьби «тоталiтаризму i демократп», В. Цимбурський звернув увагу в рядi статей на формування якогось глобального «Великого Лiмiтрофу» навколо Росп , що об'еднуе не тшьки традицшних опонентiв i геопол^ичних суперникiв Росп, а й новоствореш держави з колишнiх частин вторично!' держави росшсько!'.
Важливiсть цього Лiмiтрофу полягае в тому, що при певному розвитку вш може стати для Росп як iзолюючою зоною на всьому протязi !'!' з^кнення з iншими цивiлiзацiйними i геопол^ичними комплексами, - як iз Заходом, так з арабським св^ом, так i з Центральною Азiею i далекосхiдним центром, так i головним театром мiжнародних вiдносин з уама провокацiями. Тому i йде боротьба за цю нову геопол^ичну дугу - Схщна Европа, Кавказ, Центральна Азiя, за з'еднання !'!' вiдрiзкiв в обхiд Росп, напрямок мимо Росп пол^ичних проектiв на зразок ГУУАМ, ресурсних потокiв. Тому слщ в нерозривному зв'язку системно розглядати мiжнароднi процеси, що розгортаються на всьому театрi - вiд вшськово-стратепчного просування НАТО до проектiв геоекономши i тих варiантiв, якими Китай збираеться здшснити оголошену ним мету «розвитку захщних районiв», прилеглих до Казахстану.
Не дивно, що у взаеминах Росп з державами СНД, що розташоваш в стратепчному регюш Чорноморських проток i шляхiв транспортування нафти, особливо вщбиваеться безпрецедентний тиск Заходу на юторичш рубеж1 Росп. Це спонукае зайвий раз усвщомити загальносв^ову велич вас! двохсотлiтньоi роботи Росп на Швдш, яка зараз тд загрозою [8].
Пiсля президентських виборiв 1994 р. в Укрш'ш, незважаючи на зусилля укра!'нсько!' сторони, росшсько-украшсью вiдносини залишалися складними. «Економiчна вiйна» мiж двома державами не вщухала. Серед росшських полiтикiв та в засобах масово!' iнформацii Росп практично не зникала тема Криму й Севастополя. З року в рш вщкладався вiзит Президента Б. Ельцина до Украши. Довго й важко йшли переговори про тдписання широкомасштабного договору мiж двома державами. Зрушення на краще почалися тшьки в 1995 р., коли був парафований текст договору мiж Укра!'ною та Роаею. Однак, як вщомо, президентами обох держав цей документ був тдписаний майже через два роки - 31 травня 1997 р. в Киевь Вiдтодi розпочався новий етап в юторп украшо-росшських вщносин. Новим кроком на шляху !'х поглиблення та розвитку став перший державний вiзит Президента Украши Л. Кучми до Москви в лютому 1998 р. Головний результат вiзиту - пщписання договору про довгострокове економiчне ствроб^ництво мiж двома кра!'нами термiном на 10 роюв. Ця угода е безпрецедентною, оскшьки в рамках СНД не юнуе жодного аналогiчного документу [9, с. 87].
В цiлому, констатуемо, що позицiя росшських ЗМ1 за президентства Б. Сльцина полягае в тому, що тсля розпаду СРСР склалося так, що Укра!на володiе багатьма територiями, яю е iсторичними землями Росп i цей простiр перевищуе територп цших захiдноевропейських держав. В загалi наголошуеться, що едино! укра!нсько! нацп так поки i не склалося, а Укра!на розколота навпiл не стшьки полiтично, скiльки етнiчно.
Одночасно Роая, з точки зору росiйських вчених та ЗМ1 - единий юторичний гарант цiлiсностi сучасно! укра!нсько! територп, бо саме Роая зiбрала нишшш землi Укра!ни в едине цше, землi, якi нiколи ранiше не входили до складу укра!нсько! протодержави, що перетворилася в державу завдяки Росп. Роая вщдавала Укра!ш земл^ вiдвойованi Росiйською державою у Литви, Польщ^ Османсько! та Австро-Угорсько! iмперiй. Бiльш того, за радянських часiв Москва передала Укра!ш i власнi росiйськi територп. А це як мшмум свiдчить, що Москва по вщношенню до Укра!ни проводила в радянський час пол^ику не iмперську, а союзницьку [10].
Для Укра!ни все ще залишаеться вкрай важливим пошук вщповвд на питання, хто ж насправдi найбiльше защкавлений у стабiльнiй i могутнiй Укра'шськш державi, що постала ще на початку 1990-х роюв. Адже, скажiмо, досвiд наших вiдносин з Роаею на рiзних етапах iсторичного розвитку, завжди засвщчував, що завершальним акордом ставала втрата Укра!ною свое! незалежность Так, у буремному вереснi 1917 р. голова першого укра!нського парламенту - Центрально! ради - М. Грушевський добродушно вщзначив: «Ми розглядаемо федеращю не як шлях до самостшносп, але як шлях до нових перспектив, як вже давно вщкрилися провщним розумам людства, як шлях до федерацп Свропи i в майбутньому - до федерацп всього свiту» [11, с. 87].
З висоти сьогодшшнього iсторичного знання у цих словах бачиться один з витоюв притаманного багатьом укра!нцям недооцшювання власного потенцiалу, своерiдного фшософствування тодi, коли потрiбно приймати радикальш для держави i суспiльства ршення. Украiнськi лiдери традицiйно недооцiнювали потенщал вiдновлення росiйських iмперських амбiцiй та переоцшювали намiри i силу позицш росiйських демократiв. Головне ж, з нашого погляду, не вдавалося досягти реального паритету у вщносинах мiж демократично налаштованими полiтичними силами i полiтиками двох держав, що уможливило б взаемне позитивне сприйняття на засадах доброзичливостп 1накше й далi працюватиме основна iдея росiйськоi полггики, що всякий раз призводила до послаблення i руйнацii демократичного крила росшського полiтикуму, про що майже водночас iз наведеним висловлюванням Грушевського попереджав С. Петлюра. Вш вказував на втрату росшською демократiею «колишшх доблестей i заслуг», на «здшснюваний факт змiщення росiйського лiбералiзму в бш великоруського нацiоналiзму» [12].
Вщтак, у поширеннi позитивного укра!нського iмiджу в росiйському соцiумi керiвникам укра!нсько! дипломатii, полiтичним елiтам нашо! держави та засобам масово! iнформацii неодмшно слiд брати до уваги цю здатшсть росiйськоi демократii. Тобто те, що росшський полiтолог-мiжнародник А.Фурсов визначае як «створення унiкального евразiйського юторичного суб'екта - Росiйськоi потуги з притаманними !й певними головними рисами», базовою серед яких йому бачиться «росшський автократизм» [13].
Вщомий росшський вчений А. Рябов вважае, що пол^ична та економiчна система СРСР представляла собою рiзновид корпоративiстських системи. Нормальне функцюнування будь-яко! системи корпоративютського типу значною мiрою визначаеться наявшстю сильного iнтегруючого iнституту, який погоджуе, штегруе по горизонталi рiзнi штереси - вiдомчi, галузевi, територiальнi, трупов^ тощо. Таким iнститутом в колишнш системi була комунiстична партiя. Коли в 1991 р. цей шститут зник, проблема стабшзацп стала ключовою. Уламки ж корпоративно! системи i
сформували особливий тип поличного простору, де стшю iнститути нiяк не можуть сформуватися [14].
У цьому виявилися незащкавленою i пострадянська ел^а, що прийшла до влади в нових державах на хвилi антикомушстично!' революцп 1991 року. Вiдчуваючи дефщит легiтимностi i побоюючись реставрацп колишньо!' системи, вони прагнули не тшьки закршитися при владi на якомога бшьш тривалий перiод, але i як можна швидше приватизувати на свою користь основн активи «трофейно!» економiки. Страх перед загрозою реставрацп став проходити лише до кшця 90-х рр.; iсторичним кордоном стали президентсью вибори на Укра!т в 1999 р. i в Росп в 2000 р., тсля яких комутстичт партп цих кра!'н, що рашше були найвпливовiшими на пострадянському простор^ почали стрiмко втрачати колишню силу i маргiналiзуватися. Але в 90^ рр. для швидкого перерозподшу колишньо!' державно!' власностi сильнi шститути та пов'язанi з ними правовi норми були не потрiбнi. Надал^ пiсля здобуття пострадянськими системами лептимносп, процеси передiлу власностi придбали перманентний характер
[14].
Оскшьки теми европе!'зацп i атлантичного вибору на порядку денному РФ та Укра!'ни не було як тако!', захiдне ствтовариство в 90-i рр. ставило щодо них iншi завдання. На Заход^ i насамперед у Вашингтонi ч^ко розумiли, що саме цi двi кра!'ни свого часу внесли виршальний внесок у становлення комунiзму як суспшьно!' системи, з яко!' Захщ боровся протягом 70 рр. Тому стрижнем пол^ики Заходу щодо РФ i Укра!т стало прагнення не допустити реставрацп комунiзму в будь-якш формi в цих кра!'нах.
Фактично США та !'х союзники по НАТО, хоча й у своерщнш форм^ повернулися до полiтики стримування комутзму, яка в епоху холодно!' вшни використовувалася для боротьби з комутстичними режимами i рухами переважно в кра!'нах третього свiту, у Швденно-Схщнш Азп, на Корейському твостров^ в Африцi. При цьому в новш, внутрiшньополiтичнiй версп сенс доктрини стримування комутзму зводився до того, що Захщ готовий був заплатити високу цшу заради тако!' мети. Можна було погодитися з виникненням таких явищ, як фiнансово-промисловi ол^архп, системна корупщя, передбачуват вибори, яю по сут спотворювали сенс демократичних змiн i перешкоджали просуванню до демократп. I все це, щоб не допустити перемоги кандида^в вщ компартш на президентських виборах 1996 року в Росп i 1999 року в Укра'т. Але в пщсумку демократичному розвитку, особливо в Росп, було завдано величезно!' шкоди. Пострадянсью елiти в Росй увiрували в те, що результат президентських виборiв мае визначатися до всенародного голосування в результат неформальних домовленостей мiж провiдними групами iнтересiв [14].
Таким чином, на вщмшу вщ кра!'н ЦСЕ, мiжнародний фактор стосовно Росп та Укра!'ни в 90^ рр. мав iнший вплив, який, скорее, було направлено на консерващю сформованого в них положення, що сприяло змщненню лiдируючих позицiй трансфер-класiв, не зацiкавлених у продовжент i поглибленнi змiн.
Вважаеться, що пострадянсью кра!'ни пройшли два етапи трансформацп. Перший етап - це 90-^ рр. минулого столiття, коли спрямовашсть полiтичних процесiв у цих кра!'нах характеризувалася двома ключовими тенденщями: стабiлiзацiею i адаптацiею. I ел^и, i велика частина населення були защкавлет в стабiлiзацii суспiльно-полiтичноi ситуацп. Пiсля розпаду Радянського Союзу вона загрожувала кривавими конфлiктами, розпадом державносп, втратою для багатьох людей засобiв до iснування. Важливiсть адаптацй зводилася до того, що бшьша частина населення абсолютно не була готова до нових умов життя. Для устшного виршення цих завдань було потрiбне створення нових нацiональних держав. Саме ця мета i дозволила в обстановщ гостро!' соцiальноi конфлштносп i дефiциту ресурсiв уникнути розпаду громадських структур [14].
Порядок денний першого етапу трансформацп було вичерпано до початку 2000-х рр. Так, були заморожет рiзнi мiжетнiчнi конфлшти, там, де вони вщбувалися
(Абхазiя, Пiвденна Осетiя, Нагiрний Карабах, Придшстров'я); припиненi громадянськi вiйни в тих крашах, де вони мали мюце (Грузiя, Таджикистан). I, нарештi, повсюдно сформувалися hobï нацiональнi держави. Навт випадки появи в результатi заморожених мiжетнiчних конфлiктiв невизнаних республiк, що призвели до фактичного вщдшення вщ колишнiх метрополiй окремих територiй, не ставили пщ сумнiв фактичне оформлення нащональних держав.
На кiнець президентства Сльцина починаеться новий етап трансформацп. Хронологiчно вiн збiгаеться з початком економiчного зростання. Якщо ранiше заради збереження стабшьносп люди були готовi задовольнятися малим, то тепер вони починають вимагати бiльше, i не тшьки в планi пiдвищення свого добробуту. Замють теми адаптацп на перший план в новому порядку денному виходить проблематика вибору подальших цшей та шляхiв розвитку [14].
Мае мюце очевидне розходження в оцшках цiлей, якi бачаться суспшьством i владою Росшсь^' Федерацп за чаав президентства Б. Сльцина щодо Украши. Для влади первинним залишаеться недопущення членства Украши в НАТО, у той час як для дедалi бшьше прагматичного суспiльства прюритетом е формування ринкових вiдносин через збереження добросусщських вiдносин. Але для нас важливше, що росiйськi експерти активно нагштали прiоритетнiсть саме натовського контексту, вщверто пiдiграючи полiтикам i спрямовуючи ïx у вiдповiдне русло.
Список використаноУ л1тератури
1. Власенко В. Касетний скандал: геополiтичний i нащональний вимiри / В .Власенко // День. - 2011. - № 155/156, 2 верес.
2. Комсомольская правда. - 1996. - 12 марта, № 45.
3. Ковальчук Н.В. Самм^и Украша-СС у контекст евроштеграцшного курсу Украши [Електроний ресурс] / Н.В. Ковальчук // Вюник Кшвського нащонального ушверситету iменi Т.Шевченка. - 2004. - Режим доступу: http://www. Summits_Ukraine_EU_in_the_context_eurointegration_course_of_Ukraine_15931.pdf
4. Кульчицький С. В. Украша i Росiя в юторичнш ретроспективi [Електроний ресурс] / С. В. Кульчицький, Б. О. Парахонський. - Режим доступу: http://pulib.if.ua/part/11434.
5. Итоги деятельности СНГ за 10 лет и задачи на перспективу [Электронный ресурс] // Сайт МИДа РФ. - Режим доступа:
http://www.ln.mid.ru/Bl.nsf/arh/439148BE7FCE2C3E43256B17005148B670penDocu
ment
6. Политика В. Путина на пространстве СНГ на примере отношений России с Украиной [Електроний ресурс] // Русский вопрос. - 2003/2. - Режим доступу: http://www.russkiivopros.com/index.php?pag=one&id=109&kat=5&csl=23.
7. Внешняя политика России в 90-е годы XX века [Электронный ресурс] // ВзаимоотношенияРоссийской Федерации и блока НАТО. - Режим доступу: http://know.su/link_6737_5.html
8. Россия, СНГ и Запад. Часть 2 : Старые геополитические проекты в новом обличьи [Электронный ресурс] // Православие 2000. - Режим доступу: http://www.pravoslavie.ru/analit/global/russngzapad2.htm
9. Алексеев Ю. М. Украша на зламi юторичних епох. (Державотворчий процес 1985-1999 рр.) / Ю. М. Алексеев, С. В. Кульчицький, А. Г. Слюсаренко. - К., 2000. -320 c.
10. Третьяков В. Бесхребетн Россия [Электронный ресурс] / В. Третьяков // Политический класс. - 2005. - №1/2. - Режим доступа:
http://www .intelros .org/lib/statyi/tretyakov1.htm
11. Сучасшсть. - 1988. - № 9. - С. 87.
12. Украинская жизнь. - 1913. - № 3.
13. Foursov A. Eurasia Viewed from an Historical Height / A. Foursov // World Affairs. - 2004. - Vol. 8, Number 1. - Режим доступу:
http://www.ciaonet.org/olj/wa/wa_j_04wa_ja04.html.
14. Рябов А. Промежуточные итоги и некоторые особенности постсоветских трансформацш [Электронный ресурс] / А.Рябов // Полит.ру. - 14.01.2010. - Режим доступа: http://www.polit.ru/article/2010/08/12/riabov/.
Стаття надшшла до редакцп 05.04. 2013.
I. Filenko
PECULIARITIES OF UKRAINE FOREIGN POLICY HIGHLIGHTNING IN RUSSIAN MEDIA DURING THE PRESIDENCY OF BORIS YELTSIN
This paper examines the foreign policy of Ukraine in the Russian media under President Boris Yeltsin. The formation of Ukrainian statehood and the problems associated with it in the context of the perception of events in Ukraine Russian media is considered. It is proved that the Russian mass media play an important role in shaping the image of Ukraine in the world, as it is able to manipulate the consciousness of citizens.
Key words: media, Boris Yeltsin, Leonid Kravchuk, Leonid Kuchma, NATO, EU, CIS, Russia, Ukraine.
УДК 327:339.923(5)
Р. С. Шахматенко
ПРИНЦИПИ «В1ДКРИТОГО РЕГЮНАЛ1ЗМУ» В Д1ЯЛЬНОСТ1 АТЕС
В cmammi роглядаються сучасш ттеграцтш процеси в АТР на приклад1 д1яльност1 АТЕС. Показано основт eidMiHHO^i його функцюнування eid тших штеграцшних обеднань. Розкрито суттсть «^дкритого регiоналiзму» в дiяльностi АТЕС.
Ключовi слова: АТЕС, регiоналiзм, штегращя, ствпраця, ГАТТ/СОТ, АТР, АСЕАН.
1нтеграцшт процеси в АТР грунтуються на принципах «вщкритого репонал1зму», суть якого полягае в тому, що розвиток кооперацшних зв'язюв i зняття обмежень на рух товарiв, трудових ресурав i катталу всередин даного репону поеднуеться з дотриманням принцитв ГАТТ/СОТ, вщмовою вщ протекщошзму вщносно шших краш, стимулюванням розвитку в позарепональних економiчних зв'язках.
Як зазначае вщомий захщний вчений Д. МкДугл у свош фундаментальнiй пращ «Тихоокеанська Азiя в свiтовiй полчищ», «вiдкритий регiоналiзм» - означае те, що будь-яка шша краша не член АТЕС може користуватися прившеями у торгiвлi в межах цього форуму, що означае, наприклад лiбералiзацiю торпвл^ знижки, лiквiдацiю торгiвельних бар'ерiв тощо [1, р.304].
Особливiстю штеграцшних процесiв в АТР е формування субрегюнальних об'еднань краш, ступiнь штегрованосп всерединi яких дуже вiдрiзняеться i мае свою специфшу. До особливостей даного репону, яю впливають на характер розвитку штеграцшних процеав, слщ вiднести: значнi територiальнi розмiри; ютотну диференцiацiю в рiвнях соцiально-економiчного розвитку краш репону; високу чисельшсть i щшьшсть населення; вiдмiнностi в пол^ичнш, соцiокультурнiй сферах тощо.
Iнституцiональною основою тихоокеанського економiчного спiвробiтництва став створений в 1989 рощ форум «Азшсько-Тихоокеанського економiчного спiвробiтництва» - мiжнародна економiчна оргашзащя, створена для розвитку
