CC BY
30
Микола
МИХАЛЬЧЕНКО
ПОСТКОЛОН1АЛЫНИЙ СИНДРОМ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОР1 I шляхи РОЗВИТКУ ОСВ1ТИ*
В стaттi розглядаються сценарп суверетзацП деяких пострадянських рес-публк. Особлива увага придыяеться по-доланню постколотального синдрому в Украiнi, а саме в системi освiти.
Украша стала незалежною, i одразу постала проблема осв1тньо1 реформи, а та— кож рiзних змiн у сферi науки. Украiнi вже не потрiбно готувати масу фахiвцiв для вшськово-промислового комплексу, для армii, для системи дослщних установ, якi працюють на армш, флот, вiйськово-промисловий комплекс, систему шпигунства тощо. Перед керiвництвом краши постала проблема: йти в ар,eргардi Росii i повторювати ii кроки у сферi освiти або робити суверенну систему освгги, iнтегровану у св^овий освiтнiй простiр.
Украша не Ро^я, говорив екс-президент Л.Кучма, i вiн був правий. Росiя прагне повернути статус наддержави, хоча б у пол^ичнш i вшсь— ковш сферах. На виконання цього завдання розгортаеться росшська освiта i наука. УкраМ ця мета не шдходить. Вона самореалiзуeться як се— редня европейська держава з поки що позаблоковим статусом. А кожна нащональна система осв^и у сво'х пршритетах розвитку повинна виходи— ти, в першу чергу, з пол^ичних, економiчних i культурних цiлей внутрпинього розвитку. До того часу, поки Украша не зрозумie цього, а буде ор1ентуватися на абстрактш «европейсью цшноеп» або крок за кро— ком повторювати дп Росп, вона не здiйснить справжньо'; освiтньоi реформи в штересах краши, не забезпечить потреб розвитку науки, економжи, пол^ики, культури тощо.
Так званий «Болонський процес» — це зовшшнш 1 не визначальний фактор освггньо'; реформи. Це лише мехашзм адаптацп, своерщний «переходник» для пiдключення украшсько'; системи освiти до мережi евро— пейсько'; освiти i спосiб шдвищити конкурентоздатнiсть украшських
Друкуеться в порядку дискусп.
фахiвцiв на свiтовому ринку працi. Наголошуемо, внутрiшнi проблеми розвитку Украши визначають мету i шляхи здiйснення освггшх реформ.
На жаль, Украша поки що не стала реально суверенною державою i розвиваеться як постколошальна краша, а це гальмуе реформи не тшьки в освiтi, але й в шших галузях народного господарства. Зупинимося на цьому аспект бшьш Грунтовно.
Розпад колонiальних iмперiй породив багато роздумiв на тему: сто— сункiв колишнiх метрополiй i колонiй i дав велику рiзнобарвну мапу практик взаемовiдносин цих шторичних суб,ектiв, вибору шляху розвитку економши, науки i освiти. З одного боку — теорiя i практика взаемовщ— носин Велико! Британii з сво1ми колишнiми колонiями, коли навиь у таких суверенних, заможних державах, як Канада i Австралiя, британський монарх залишаеться номiнальним сюзереном. Франщя до цього часу не вщмовилася вiд права застосовувати свое вшсько пiд час кризових ситу— ацiй у сво!х колишнiх колошях. А деякi краши рiшуче розiрвали ко— лонiальнi зв'язки. Скажiмо, зов^м iншi (i рiзноплановi) вiдносини 1спани, Бельгii, Нiдерландiв, Португалп з сво!ми колишнiми колонiями. Взаемовiдносини в сферi освiти i науки багато в чому залежать вщ полiтичних i економiчних зв,язкiв, якi домiнують у порiвняннi з iншими.
Нова проблема виникла, коли розпалася така колошальна держава, як Радянський Союз. По-перше, перебудовуеться система взаемовщно — син з формально незалежними крашами, що рашше складали «соща— лiстичний табiр», в якому «комендантом» був СРСР. По-друге, будуеться нова система взаемовщносин на пострадянському простору де виникли реально i формально незалежш держави. На другому аспект ми i зосере— димо свш аналiз, оскiльки цей аспект мае життево важливий характер для Украши.
Процес суверешзаци пострадянських краш проходив як: а) повер— нення до юторп, коли Ро^я не захопила крашу, пiдкорила етнос, iмiтува— да «добровшьне входження» 1 Т.Д.; б) становления ново! сучасно! держави. Звiдси шарахання мiж iдеалiзацiею минулого краши або народу i бажання увiйти в рiчище сучасного цившзацшного процесу. При цьому станов— лення нових краш мало свою шдивщуальну специфшу, яка залежала вщ сполучення цих двох головних тенденцш, мети полiтичних, культурних i економiчних елiт, якостi цих елiт, мiри росiйського впливу, пануючо! релiгii i т.д. Тому було i загальне у формуваннi нових держав i спе— цифiчне. Загальним для умх краш було: полiтичне i геополиичне визна— чення, вибiр економiчноi моделi розвитку, морально-психологiчний бiк «пострадянського розлучення». Специфiчним: модель полiтичного режи— му, модель наци — полiетнiчна або моноетшчна (шляхом виштовхування в першу чергу ро^ян та «ворожих» етшчних груп), пошук союзникiв i ви— значення «воропв», перебудова науки, освгги i т.д.
На першому еташ домiнував процес встановлення вiдносин мiж мет— рополiею (Росiею) i колошями, формування нацiональноi iдентичностi,
питання нащонально'1 безпеки, перебудови економжи, науки, освiти. Тут кожна пострадянська краша обирала св1й шлях, наприклад, краши Балти не стали навт претендувати на розподiл спiльного майна СРСР, застосу-вали «нульовий вар1ант», у тому числ1, в систем! осв1ти (ми шкому шчого не винш i нам нiхто шчого не винний), рiшуче виштовхнули за сво'1 кор-доии рос1йських вояьав 1 иоирямували в НАТО 1 6С.
Найбiльш тонку i гнучку пол^ику щодо Росп проводив Казахстан, осюльки серед населення цiеi краши слов'ян, особливо росiян i украш-цiв, було, за рiзними даними, стшьки ж, скiльки казахiв або й бшьше. Пiд час розмови про 1мов1рну участь у «слов'янському СОЮзЬ> кер1виицтво Казахстану перенесло столицю краши в центр «слов'янського регiону» в Ас— тану i провело швидку казахстанiзацiю органiв влади, поступово вити— СкуЮЧИ слов'ян з органiв влади i краши. Тим самим був нейтралiзований потенцiальний сепаратизм у слов'янських областях, рiзко змшена етнiчна ситуацiя на користь казахiв, а могутнiй ресурсний потенцiалКазахстану, в тому числi в паливно-енергетичному комплексу дозволив знизити вплив економiчного шантажу з боку Росп. Значна ж переорiентацiя на економiчнi зв'язки з Китаем, США та шшими крашами дозволила змiцнити економiчний i пол^ичний суверенiтет краши. Таким чином кожна краша обирала свш шлях розбудови взаемовщносин з колишньою метрополiею. Деяк краши продовжували навчати фахiвцiв у Росп, деяк рiшуче переорiентувалися на Захщ.
Найбiльш складно було Бшорусп Керiвництво Бiлорусi фактично було приречено проводити пол1тику «дружби нарСЩВ»* шд тиском иро-росiйських настро'1в населення, в тому числi i в системi освiти. Як раз в БРСР були найбшьш яскравi зразки русифжацп: практично була знищена бшоруська мова i культура, i лише таю етшчно-музикальш ансамблi, як, наприклад, «Песняры» ще створювали iлюзiю «процв^ання» нащо-нально'1 мови i культури; влада Бшорус була повнiстю денацiоналiзована; промисловiсть майже повнiстю контролювалася ро^янами; вiйська Росп не розцiнювали як окупацшш i т.д.
I тут варто оцшити генiальнiсть Президента Бшорус О.Лукашенка. Прикриваючись радянською риторикою про «дружбу народiв» та шю— зiями про iмовiрнiсть «слов'янського союзу», де першим кроком е ство— рення едино'1 росшсько-бшорусько'1 держави, О.Лукашенку вдалося бага— то роюв отримувати дешевi ресурси з Росii i уникати митних зборiв на продукцiю з Бшорус^ отримувати фiнансову допомогу з боку Росп. За майже двадцять роюв владi Бiлорусi вдалося зламати громадську думку на користь нащональних штереив краши, привчити громадян Бшорус по-
* 1деолог1чне поняття «дружба нарсдав» було застосоване б1льшовицькою владою для прикриття пол1тики русифжацп щодо «союзних» республ1к. Народи не можуть «дружити» як юнаки або д1вчата. Кожен народ мае своЧ докоршн1 1нтереси, як1 в1дстоюе або не вм1е в1дстояти. Бажаними е взаемовигщш в1дносини народ1в, держав. «Дружба народ1в» в будь-який момент перетворюеться у ворожнечу.
Фтософ1я ОСВ1ТИ 1-2 (8)/2009
15
важати незалежшсть краiни, нацiональну мову i культуру. I вже бшьше нiж п'ять рокiв, як свiдчать соцiологiчнi опитування бшоруських соцiологiчних служб, бiльшiсть населення Бшорус виступае проти ство— рення «eдиноi держави». Навiть створення конфедеративноi держави Бiлорусь — Росiя шдтримуе меншiсть населення. Безумовно, така ситу— ащя викликае низку заходiв з боку Роси з покарання «неслухняно'» Б1ло — русь Можна ПрОГНОЗувати, що така хитромудра пол1тика О.Лукашенка буде i надалi частково успiшною, але усе менше. Це ж вщноситься i до «штеграцп» системи освгги i науки.
1нша iсторiя «розлучення» Украiни з Росieю.
«Неслухняшсть» Украши в 1990—91 рр. при спробах оновлення догово — ру про шнування СРСР, навпъ у формi конфедеративноi держави, була не— дооцiнена полииками Роси. Головним у цi роки для М.Горбачова i Б.бльцина була боротьба за особисту владу. Аз шшими республ1ками, вва— жали вони, розберуться шзшше, може за виключенням республш Балтii. Тим бiльше, що до влади у цих «союзних» республшах прийшли хоча i нащонал-комушсти, але усе ж комунiсти. В Укра'ш владнi iнститути кон— тролювали комушстичш функцiонери В.1вашко, А.Гуренко, Л.Кравчук, Компарпя Украiни була «могучим отрядом КПСС». Вважалося, що хто-хто, «хохли» шкуди не подшуться, хоча трошки i пограють у самостiйнiсть i де— мократiю. Навiть «змiцнювати» КПРС, коли вона почала розвалюватися, М.Горбачов покликав В.1вашко. Але склалося не так, як гадалося.
По-перше, Компарпя Украши, як в щлому й КПРС, була серйозно «хвора»: застарша шюзорна щеолопя не працювала; компартшна номенк— латура була вiдiрвана не тшьки вiд народу, але й вщ рядово' «кому— нiстичноi» маси, яка зов^м не була комушстичною; рiшення з,iздiв КПРС i Компарти Украши були вiдiрванi вiд реальност i нiхто вже не вiрив в перемогу комунiзму, коли навиь неякiснi продовольчi i проми — словi товари зникли з магазинiв. Купити шкарпетки, пральний порошок, десяток яець тощо було великою вдачею. По-друге, пол^ичний каштал бшьшовицько' влади як справедливо' i чесно' був розтриньканий i почав — ся процес зрощування влади i тiньового капiталу, який шдживлював ко— рупцiю. «Блат» як спо^б щось «дiстати», просунутися в кар'ер^ вступити до престижного вузу, отримати житло i т.д. перетворив владу в «блатну», яка дiяла не за законом, а позазаконно. У цих умовах не могло бути правово' держави, високо' мораль I народ це чудово розумiв. По-трете, украшськш партноменклатурi набрид пол^ичний i економiчний диктат Москви, вона прагнула сама хазяйнувати в Укра'ш i вiдчувала себе дос— татньо могутньою для розриву з Ро^ею, особливо в умовах жорстоко' бо— ротьби за владу в самш Роси. Крiм того, почався процес розкладу в ре— пресивних органах у КДБ, МВС, прокуратуру судах, арми (яка була демо — ралiзована поразкою в Афгашсташ).
«Розлучення» з Ро^ею iсторично визрiло i вщбулося. Постало питан — ня про економiчну i полiтичну владу в Укра'ш, про тип держави, про
трактування «спшьно1» iсторil, про подготовку кадрiв для народного гос— подарства за допомогою освии.
Економ1чну 1 пол1тичну владу в Укра1Ш швидко Опанували представ— ники господарч^ i партiйно-радянськоi номенклатури, спочатку за шдтримки кримiналiтету, який поступово приборкали, включивши час— тину в прозору i тiньову економiку, а частину знищивши. В першi роки незалежностi освгга i наука розвивалися (або занепадали) за законами ^шальн^ iнтеграцii.
На першому еташ незалежностi в 1991 — середиш 1994 рр. на чолi держави стояв яскраво виражений щеолог Л.Кравчук, який поставив пи— тання щеолопчно i полiтично: Украша стае дiйсно незалежною або пе— ретворюеться в сателиа Росii з обмеженим суверештетом. Перший варiант влаштовував нацiонально-орiентованi елiти i маси. Другий — господарчу номенклатуру, так званих «червоних директорiв», якi були включен в союзну економiку i ресурсно та технолопчно багато в чому залежали вщ Росii. Проблему, що ус докорiннi реформи треба розпочи— нати з освии, в тому числ^ у сферi мови i культури, елiти Украiни не усвщомлювали.
Л.Кравчук та нацiонально-патрiотичнi сили обрали перший варiант, який мав шанси на усшх, як i в крашах Балтii. Але украiнська «хуто— рянська» психологiя розколола нацiонал-патрiотичнi сили i вони не пiшли в значнш мiрi на союз з Л.Кравчуком. Головну розкольницьку м1сш, на жаль, з1грав В.ЧорНОВШ та трупа його прихильниктв, якл д1яли згщно ¿з стереотипами: «ш — сшвпращ з колишшми комуняками»*. Це мало два великих наслщки. По-перше, Л.Кравчук програв боротьбу з «червоними директорами», як привели до влади Л.Кучму. По-друге, роз— коли в нащонально-патрштичному рус привели до його занепаду, до створення десятив маловпливових партш на чолi з мiнi-гетьманами або отаманами. I це була чергова поразка краши, здшснена руками так зва— них «нащонал-патрштв». Черговий раз нацшнал-патршти показали свое невмiння йти на компромши, рацiональнi угоди заради майбутнього краши i тим вiдкрили шлях для реанiмацii постколонiального синдрому в Украшь Така ситуацiя вщбилася i на системi освiти, вона опинилася в ситуацп нездiйсненного вибору.
Л.Кучма прийшов до влади на хвилi постколошальних настро'ш, що повернення до Ясного союзу з Росею забезпечить Украiнi дешеву сиро— вину з метрополп, дешевi газ i нафту, вiдновлення роботи iнтегративноi економши, вiйськово-промислового комплексу, який був в радянськ часи, в едину систему i т.д. Але дуже швидко новообраний Президент Украши зрозумiв маршсть цих надiй.
* 1деолопчний радикал1зм школи потр1бний — шд час революцп або контрреволюций Але шд час розбудови незалежно1 кра1ни потр1бш союзи ус1х сил, якг працюють на нацюнальш штереси, не дивлячись на 1х щеолопчне минуле.
За чотири роки Росiя з сощалштично' стала махрово-капiталiстич — ною, але з iмперськими амбiцiями. Хижацька приватизацiя шдприемств i ресурсiв зробили неможливою штегративну економiку.
По-перше, навiть у радянськ часи вiйськово-промисловий комплекс був побудований прагматично з погляду iмперii. В жоднш з «союзних» республiк не було завершених циклiв виготовлення збро' (наприклад, в Украiнi навiть не виготовлялося мисливсько' збро', не говорячи вже про шстолети, автомати, кулемети, гармати; в Укра'ш будувалися танки, але оптика, зброя, значною мiрою й моторна частина, вироблялися в Роси). Крiм того, усi вiйськово-промисловi комплекси Укра'ни мали сво'х «двшниив» (iнколи декiлькох) в Росii. Тому Роия дуже швидко вiдкинула вiйськово-промисловi комплекси в пострадянських кра'нах як ящiрка хвiст, зробивши замкненi цикли у себе. Це стосувалося i так звано' про— дукци «подвшного призначення», тобто цивiльноi продукцii, яка викори— стовуеться для вшськових цшей (наприклад, украiнськi вантажiвки КРАЗ були в армп швидко замiненi на росшсьи вантажiвки). Тому нi про яку «тюну» спiвпрацю вiйськово-промислових комплек^в (за декiлькома ви— падками) мови не могло бути. Навпаки, коли Укра'на, наприклад, зроби— ла свш танк, то вона стала небажаним конкурентом Росп на свиовому ринку збро'. Економiки Роси i Укра'ни в цiлому не могли бути «союзни— ми», вони стали конкурентами. На конкурентнш основi Росiя будувала й освпу i науку.
По-друге, оскшьки Росiя швидше ставала кашталштичною кра'ною i прагнула зберегти в Укра'ш колаборацiонiстський режим, то вона засто— сувала ус сво' переваги — ресурсний потенщал, вiйськову могутшсть, освiтнe та iнформацiйне домiнування, «п'яту колону» в Украiнi i т.д. для збереження свого всебiчного впливу в Укра'ш, особливо в економiчнiй i полiтичнiй сферах. I багато чого з ще' стратеги Росп вдавалося реалiзува— ти усi двадцять роив. Тшьки замiсть «соцiалiстичноi» риторики про iнтернацiоналiзм i свiтову перемогу комушзму для росiйського домiну— вання використовувалася кашталштична риторика про вшьний ринок, спiльне минуле, «слов'янський союз», свiтовi цiни i т.д. В той же час Рося досить ефективно висмоктувати талановиту молодь з Укра'ни через залучення у сво' ушверситети, оновлюючи iнтелектуальний потенцiал Роси, виршуючи демографiчнi питання.
По-трете, Президенти Росп — Б.Сльцин i В.Путш досить зневажли— во ставилися до Л.Кучми i незалежностi Укра'ни, вважаючи, що «щео— логiчно близький» Президент Укра'ни якщо не «здасть» незалежшсть, то буде слухняним лiдером колаборащошстського режиму. Але Л.Кучмi по— добалося бути президентом незалежно' кра'ни, i хоча зовнiшньо вiн грав роль цшком лояльного до Роси полиичного лiдера, все ж вiн поступово застосував полиику балансування мiж Сходом i Заходом, мiж Росieю i США. Вш також ПОСТУПОВО ставав дшсно украшським президентом, хоча «хвороби колаборацiонiзму» так i не подолав. !деолопчш стереотипи, на-
бут ним у вiйськово-промисловому комплекс СРСР i в комунiстичнiй партшнш системi, час вiд часу прокидаються. То вш патрiот Украiни шд час кризи навколо о. Тузла, то занадто лояльний до полиичного i еко— номiчного тиску з боку Росп.
Режим В.Ющенка був щеолопчно-антиколошалштський, iнколи з надмiрною антиросшською риторикою. Але у сферi економши, реально! полiтики консолiдацii Украiни, евроштеграци було зроблено за п'ять роив так мало, що недарма аналиики вважають роки президентства В.Ющенка «роками втрачених можливостей». Ми не бажаемо аналiзувати цей першд розвитку Украши тому, що можемо перейти вщ аналиики до жорстокого критицизму. У всякому разi бездiяльнiсть або недолуга дiяльнiсть режиму В.Ющенка з розбудови незалежност Украiни призвели до того, що в Укра'1ш з 2010 року спостер^аеться сплеск неоко— лошалштських, колаборацiонiстських настро!в. 1нше питання: буде новий режим пшгравати цим настроям або, як i режим Л.Кучми, зробить дрейф у б1к Пр0украшськ01, а не проросшсько1 або пронатовсько1 пол1тики? Вiдповiдь на це питання дасть шторичний час, який буде визначатися декшькома факторами.
Фактор перший. Пройшло двадцять роив незалежност Украши, але цшсно! iсторii цiеi краiни немае. 6 хронологiя шторичних фактiв, яка свiдчить, що Украша ще не обрала свого курсу розвитку i коливаеться мiж справжньою незалежшстю i статусом сателiта — служника штересам Роси. I поки що результапв осмислення цiеi хронологи факпв не бачимо в повнш мiрi нi у полiтикiв, ш у населення. Точно також так звана «спшьна iсторiя Украiни i Росп» е лише хронологiею факпв, оскiльки метрополiя iмперii* i колошзована краiна мають рiзнi iсторii, рiзнi нацiональнi свiдомостi. А якщо спираються не на осмислену шторш, а на хронологш iсторичних факторiв, то можна тлумачити, штерпретувати цi факти шд кутом зору рiзних, школи протилежних, штересв. А це дозво— ляе волюнтаристськи переписувати шторш. Тому написання бшьш-менш реально! iсторii Украши протягом тисячи роив, хоч би на рiвнi шдруч— никiв, — це ще тшьки завдання перспективи.
Фактор другий. Полиики, якi пов'язаш зi злочинами тоталiтаризму i колонiалiзму, не пройшли процес каяття i розриву зi злочинною iсторiею сво!х органiзацiй i продовжують свою шдривну дiяльнiсть проти незалеж— ностi Украши. Мехашзми ж захисту Конституцii Украши i консти— туцiйного ладу або не шнують, або не працюють, як це прийнято в демо— кратичних, стабшьних, вщповщальних краiнах.
Фактор третш. Полiтика i економiка в Укра'1ш тiсно переплетенi i корумповаш. Тому боротьба за владу здшснюеться фшансово-еконо-
* Поняття «1мпер1я» не е образливим для РосП або СРСР. Сьогодш офщшною щео-лопею РосП е нео1мперська. Пол1тики ще! кра1ни охоче говорять про вщродження iмперi1, про iмперський статус Росп.
мiчно-полiтичними групами (кланами) на фон масово1 маншуляци свщом1стю мае. Ротаци владних труп мають характер простих замш одно-порядкових гравщв, що роблять пол^ику в Украiнi неконструктивною, залежною вщ зовшшшх вплив1в. А отримання санкцш на проведения того чи шшого курсу, особливо з боку колишньоi метрополii, стали звич— кою для украшських полiтикiв.
Фактор четвертий. Ностальпя частини населення Украiни за ра-дянським минулим не € ностальпею за високим р1вием життя i свободою, а психологiчним дискомфортом з приводу даремно витраченоi молодостi на здшснення iлюзорних iдеалiв, переходом звичноi атмосфери тоталггар — ного порядку (роби, що наказано) до ситуаци свободного вибору, коли людина обирае свш шлях i несе за себе вщповщальшсть. Ще у Старо-давнш Грецп був вщкритий «Синдром в1слюка на МЛИШ». Якщо в1слюк усе життя ходив по колу, крутячи жорно, то, коли вш старiв i його випря— гали, вш не бажав йти вiд свого ярма. Крiм того, психологiя «р1вносп у бщносп» теж працюе в частини населення. Вчорашнш день, минуле — це утошчний соцiальний час частини людей, коли '¿м було зручно жити навиь пiд пресом страху, при вщсутносп свободи, але з шматком хлiба, який дала тоталитарна влада.
Фактор п'ятий. В УкраШ за двадцять рокiв не сформована необхщна бiльшiсть нацiональноi компетентно^ вiдповiдальноi елiти, яка б повела народ у вшьне, заможне майбутне, врахувавши iсторичний досвiд i су— часнi досягнення людства. Кращi (elite — фр.) е в наущ, освiтi, промисло — востi, культурi, в конструкторських бюро, сшьському господарствi, меди— цин i т.д. Але вони не об'еднан спiльною метою та щеалами, тому дозво — ляють не кращим полiтикам в бврош маншулювати громадською думкою i грати долею краши. Мабуть, перед одужанням украшська елiта прохо — дить перiод кризи, коли марення, розколи, пасившсть, вщсутшсть полiтичноi волi замiнюють рацiональне мислення i активну дiю.
Фактор шостий. Украiнська економiка все бiльше переорiенто — вуеться на свiтовий ринок, хоча час вщ часу ii змушують орiентуватися на Pociro. 3 часом збалансування економ1чних iHTepeciB украшсько! еко — номiки мiж Росiею i свиом вiдбудеться. Вже сьогоднi заможнi украшщ купують власнiсть, вiдпочивають, вчаться в крашах Заходу, а не на Ко — лиму навiть украiнськi олнархи. С часом прийде розумiння, що Украш не потрiбнi такi обсяги газу, як чомусь держава закуповуе у Росп (тут державна бюрокрапя виступае спекулянтом), потiм виробляеться грандшзна кiлькiсть металу, хiмiчноi продукцii, яка йде за кордон, де й залишаеться левова частина прибутку, породжуючи украшських мшьяр — дерiв. 1нженери i робiтники на металургiйних i хiмiчних пiдприемствах отримують жалюгiдну зарплатню, ресурси Украши хижацьки втрачаються без врахування штереив майбутнiх поколiнь. Чим бшьше в Украiнi стае мiльярдерiв, тим бщшше i безперспективнiше стае краша. Безумовно, прозрiння елiти i народу вщбудеться, але чи не зашзно? Коли вже усе
розграбують 1 вивезуть, а сам1 граб1жники втечуть за кордон — до Моск-ви, 1зра1лю, Монако або С1ЛА.
Якi ж сили i механiзми можуть розбудити i консолiдувати укра!нське суспiльство, пiдштовхнути до самооргашзаци i активного захисту сво!х iнтересiв, особливо в постколонiальнiй ситуаци, коли ще наслiдки ко— лошзаци нi в економiцi, нi в полиищ, нi в культурi не подолаш? Може, iсторична пам'ять про Голодомор i тотальнi репресп, про русифшащю i спроби знищити укра!нську мову i культуру? Це сильш лiки хворому по-стколонiалiзмом суспшьству, але недостатнi. Тим бiльше, що 1х ней— тралiзуе iнформацiйна вшна проти Укра1ни i «п'ята» колона.
Мабуть, Укра1ш прийдеться пройти шлях, який проходила Iталiя. Потрiбнi будуть сво! Гарiбальдi у полiтицi, економщ^ науцi, освiтi, якi не тшьки пiдвищать рiвень нацiональноi свiдомостi, але й шдшмуть народ на боротьбу за свою кра!ну i долю, покажуть антидержавникам та сепара— тистам 1х мшце на смiтнику юторп.
Вiдносини Укра1ни з Росiею цшком вкладаються в схему вiдносин «метрополiя — колишня колонiя з обмеженим суверештетом». Такi вщно— сини були не тшьки у Британськш сшвдружносп нацiй пiсля розвалу Британсько! iмперii, а й у вiдносинах шших метрополiй з бувшими ко— лошями. Францiя i Бельгiя за прикладом Велико! Британп час вiд часу вводили сво! вшська у колишш колонii пiд час кризових ситуацш. Тiльки Алжир, ставши незалежним вщ Францii у результатi нацiональ— но-визвольно! боротьби, обумовив невтручання у сво! справи колишньо! метрополii.
Укра1на шбито теж обумовила невтручання РосН у сво! внутршш справи у державному договорi мiж Росiею i Укра1ною та у рядi мiжнарод— них докуменпв. Але усьому свiтовi вщомо, як Росiя виконувала i виконуе мiжнароднi договори: тiльки до того часу, поки 1й це випдно. Сьо— годнiшня ситуацiя демонструе це.
В умовах, коли до влади в Укра1ш прийшла проросшська полиична сила, застосовуеться полiтика форсованого процесу зближення двох дер— жав: продовжуються договори про шнування росшсько! вшськово! бази в Криму, здiйснюеться економiчне вторгнення РФ в економiку Укра1ни, розширюеться iнформацiйна присутнiсть РФ в шформацшному просторi Укра1ни i т.д. Отже, це можна витлумачити як здшснення неоко— лошалштсько! полiтики РФ з допомогою частини пол^ичних сил усере— диш Укра1ни. Наскiльки усшшною буде ця полiтика покажуть найближчi роки. У всякому разi, в середовищi росiйських полiтикiв уже сьогодш розповсюдженi прогнози про «нову Переяславську раду».
Отже, можна констатувати декшька факторiв росiйсько-украiнських вiдносин: по-перше, полiтико-правовi вiдносини мiж державами постав— леш в цiлковиту залежнiсть вiд торговельно-економiчних; по-друге, про— лонгацiя договору про вшськову базу в Криму порушуе Конституцш Укра1ни, в статтi 17 яко! наголошуеться: «На територН Укра1ни не допус-
каеться розташування шоземних вiйськових баз«; по-трете, вшськова присутнiсть Росп в Украiнi свщчить, що наша кра'на втягнута в реалiзацiю стратегiчних iнтересiв РФ i Укра'на мае обмежений суве— рештет; по-четверте, в Украiнi буде загострюватися цшшсний розколмiж рiзними регiонами з питань геополиично' орieнтацii, що не буде сприяти внутршньо' стабiльностi кра'ни. А це вiдiб,eться у вмх сферах суспiльно— го життя. Таким чином, короткочасна доцшьшсть, пов'язана зi знижен— ням цiни на газ, але з обмеженням суверештету Укра'ни, буде мати дов— гостроковi негативш наслiдки для Укра'ни як нашввассально' кра'ни.
Крiм того, обмеження суверештету Укра'ни тягне за собою й шший наслiдок: Укра'на залишаеться в старому «союзному» сощальному про— сторi з Росieю, в тому числi освiтньому та iнформацiйному, i обмежуе сво' можливостi входження в европейський i свiтовий простiр, значною мiрою вiдмовляeться вiд незалежно' державно' пол^ики. Отже, питання «цiни на газ» негативно впливае на геополиичш перспективи Укра'ни. При цьому вiдроджуються надп на вiдродження Росiйськоi iмперii шля— хом штеграци в не' Укра'ни i Бiлорусi. Без цього вщродження iмперii не— можливо через просту нестачу слов'янського матерiалу для захисту схщних територiй Росii.
Тому «укра'нське питання» е ключовим для росшсько' полiтики. Росiя готова пiти на тимчасовi економiчнi втрати заради стратепчного виграшу.
Безумовно, частина европейських полiтикiв тверезо оцшюе загрозу вiдродження Росiйськоi iмперii, особливо в кра'нах так звано' колишньо' «соцiалiстичноi спiвдружностi». Але сучасш Нiмеччина i Францiя готовi грати на неоiмперських амбiцiях Росii в обмш на вiдносно дешевi росшсьи ресурси природних копалин, особливо на газ i нафту. Наскiльки далекоглядш полiтики цих кра'н, теж покаже час.
Ми окреслили лише частину небезпек, як очшують Укра'ну, якщо вона буде дрейфувати в бш посилення постколошально' полiтики. Голов— не тут, що проблеми економiчноi кризи, економiчного суверенiтету, галь— мування реформи в системi освiти i науки переростуть у кризу держав— носи, i мрiя частини росiйських полииив i укра'нських сепаратистiв про «розколУкра'ни по Днiпру» набуде рис реальность
Отже, Укра'на, не зробивши виршального вибору в економiчнiй i пол^ичнш сферах, не може зробити цього ж вибору в освинш сферь Не прорахованi реальнi потреби в спещалютах для народного господарства i для само' освiти i науки. Не вир^енш проблеми трактування юторп Укра''ни: однi версп розробляються академiчною наукою, а iншi версп викладаються у подручниках, якi готуе або схвалюе Мшштерство освiти Укра'ни. Не виршеш питання викладення державно' мови та шоземних мов, починаючи з дитячих садив. Повний нонсенс — випускни-ки-мапстри не знають свиових шоземних мов, окрiм росiйськоi, коли увесь свп" розмовляе англiйською, французькою, ^панською. Про яке
включения молодих спещалюпв у свиовий освiтнiй npocTip можна гово— рити? Через посередника — Росш?
Осв^ня система Украши розколота: з одного боку влада орieнтуe на штегращю з Росieю; з iншого — Украша e учасницею Болонського про— цесу. Але обидва фактори: росшський i европейський e зовнiшнiми. А домшувати потрiбен внутрiшнiй — потреби та штереси внутрiшньоi полiтики, нацiональноi економiки, культури, науки, самоi освии. Тому подолання постколонiального синдрому i створення украiнськоi за змiстом i формою системи освiти e необхщною умовою прогресивного розвитку Украши.
Николай Михальченко. Постколониальный синдром на постсоветском пространстве и пути развития образования.
В статье рассмотрены сценарии суверенизации некоторых постсоветских республик. Особое внимание уделено преодолению постколониального синдрома в Украине, а именно в системе образования.
Mykola Mykhalchenko. Post-colonial Syndrome in the Post-Soviet
Region and the Way of Education's Development.
The scenario of some post-Soviet republics acquisition of
sovereignty is examined in the article. The author pays attention to
overcoming the post-colonial syndrome in Ukraine, in the system of education.
