CC BY
19
THE NOTION «ELECTORAL TECHNIQUES»: BASIC CONCEPTUAL APPROACHES
Polishchuk I. O., Motornyuk T. M.
Basic conceptual approaches to the term «electoral techniques» developed in modern political science are disclosed. Sub-categorial apparatus which reveals the main set of definitions of this notion is given. The content of main evolution stages of the electoral techniques is analyzed. It is concluded that the main analytical perspective of the consideration of the notion «electoral technique» is connected with the development of marketing paradigm.
Key words: electoral technique, democracy, political marketing, Mass media, political party, electoral process.
УДК 327.39: (94 (47+57): 114)
О. А. 1рх1н, кандидат полгшчних наук, доцент
ЕВРОПА АБО СВРАЗШ: ПРОБЛЕМА ЗОВН1ШНЬОПОЛ1ТИЧНОГО
ВИБОРУ УКРА1НИ В 1СТОРИКО-ПОЛ1ТИЧНОМУ АСПЕКТ
Розкрита дилема зовнШньополтичного та цивШзацтного вибору УкраЫ мiж Заходом та Сходом, який постав перед державою тсля розпаду Радянського Союзу. Показано, що цей дискурс iснуe вже майже 700 ротв, але сх1дний вектор дозволяв в кторичнш ретроспективi зберегти традицИ, мову, iншi полШичт та культурн традицИ одного зi схiднослов 'янських народiв.
Ключовi слова: Украта, СС, РоЫя, ттеграцШний проект.
Актуальтсть проблеми. Перюди становления нових систем м1жнародних вщносин, як правило, характеризуются щдвищеною мiнливiстю i наявшстю значно! кшькосп змшних, як формують квазiстабiльну ситуацию. Сучасна пере-хщна епоха вщ бiполярноl системи мтжнародних вщносин до ново! супроводжу-сться складними i суперечливими процесами ствпращ i конкуренции нових i вже сформованих репональних держав i едино! наддержави. 1сторичний досвщ де-монструе, що така перехщна епоха може тривати два — три десятилптя.
У системi м1жнародних вщносин, що формуеться, пострадянський проспр одночасно залучений у двi протилежнi тенденцп, а конкуренцiя штеграцшних проектiв свщчить про участь ели; як в глобалiзацil, так i в регiоналiзацil, що е наслщком дiй политично! елiти держав колишнього СРСР, яка намагаеться зберегти свое прившейоване становище, формуючи багатовекторний i багато-рiвневий зовнiшньополiтичний курс.
200 © 1рхш О. А., 2011
Укра!на, враховуючи свое пром1жне становище м1ж розширеною Свропою i Ромею, намагаеться збудувати прагматичнi i взаемовигщш вщносини з дво-ма Великими просторами. При цьому Свропа i Росiя активно формують сво! просторовi проекти, аби увiйти до тслякризового свiту на якомога вигiднiших для себе геополгтичних умовах.
Проблемам розвитку чинникiв, що впливають на формування ново! сис-теми м1жнародних вщносин i пошук мiсця в нш Укра!ни, присвячено науков1 працi укра!нських дослвдниюв: Б. Гуменюка, С. Камшського, Ю. Пахомова, Ю. Павленка С. Юрченка [1] та !х росшських колег: Т. Бордачьова, Б. Кагар-лiцького, С. Караганова, В. Кувалдша, Ф. Лук'янова, В. Нiконова, А. Панарша,
A. Уткина, В. Цимбурського [2]. Становить особливий iнтерес у розробленш дано! проблеми погляд укра!нських i росiйських дослщниюв М. Драгоманова,
B. Липинського, Ю. Липи, С. Рудницького, А. Синявського, Л. Гумшьова, Н. Даншевського, Н. Трубецького, П. Савщького.
У захвдному експертному i науковому спiвтовариствi дану сферу политично! та вторично! науки дослщжують З. Бжезiнський, Б. Бюзан, Т. Грем, М. Дойл, Д. Дрезнер, К. Кайзер, Р. Каплан, Ч. Капхен, П. Кенед^ Г. Киссинджер, М. Коннелл^ А. Коен, Р. Люндстад, Дж. Най, Дж. Морiсон, Ч. Мейер, О. Рар, Дж. Фрщман, С. Хантшгтон, [3] та iн.
Метою статп е концептуальна спроба виявити найбшьш оптимальний напрям зовшшньополгтично! активностi Укра!ни в европейському i евразш-ському напрямах в умовах формування ново! системи м1жнародних вщносин, а завдання зводиться до оформления iсторично виправдано! i вiдповiдно!' !! геополттичним штересам iнтеграцiйно! активностi Укра!ни.
Системний аналiз проблеми слiд почати з наукового опрацювання даного питання дослщниками минулих iсторичних епох. Украшсью геополiтичнi ще! по взаемодi! з Свропою i Росiею доцiльно роздiлити на три групи: проевра-зiйськi (М. Драгоманов, В. Липинський), антиевразiйськi (Ю.Липа, С. Руд-ницький, А. Жук), та автохтонш (А. Синявський). Останнiй напрям аргумен-туе роль Укра!ни як мiст i сполучну ланку м1ж Пiвнiччю i Пiвднем, Заходом i Сходом.
Перша група дослвдниюв, хоч i вказувала на необхiднiсть створення широко! автономi! Укра!ни, визнавала безперспектившсть повного розриву з евразшським проектом (Союзом трьох Русей) ^ що бiльш важливо, вщзна-чала, що Укра!на вирiшила свое головне геополгтичне завдання (вихiд до Чорного моря) у союзi з Ромею. До цього можна додати i вирiшення другого основного завдання укра!нсько! геополiтики — повернення до складу Укра!-ни захiдноукра!нських земель, яке було здшснене у межах Свразшського просторового проекту.
В. Липинський розумiв iсторичну безперспектившсть повного розриву слов'янських держав, проте ця iдея не отримала у нього належного розроблен-ня. Дослщник його творчостi С. Пiзюр, вщзначае, що у В. Липинського
юнувала щея створення у Схщнш Сврот «Союзу трьох Русей». На думку С. Шзюра, союз трьох народiв — росшського, укра1нського та бшоруського Грунтувався на повнiй незалежносп цих держав i являв собою рiзновид по-лiтичного блоку. I тут В. Липинський виходив зi свого аграрного «консервативного аристократизму», вважаючи, що альянс трьох народiв необхiдний, оскхльки жоден з них окремо не здатний протистояти ш «нормадшському» впливу Сходу, нi проникненню анонiмного фiнансового капiталу з ще! части-ни свiту [4].
Свразшський напрям дослiджень розробляв наприкiнцi XIX ст. М. Драгоманов. У «Листах на Наддншрянську Украшу» вш вщзначав, що без тв-денних берепв Чорного моря Укра1на неможлива як культурний край. У нас були щ береги за чамв Угличей, Тиверцiв i Тмутаракансько1 Рум; ми посту -пилися !х частиною пiд натиском турок у XV ст. i повиннi були так чи шакше повернути !х. Не вдалося нам цього зробити за чамв Польщ^ з самим коза-цтвом, так повинно було це вщбутися за часiв московських царiв (Польща була, власне, державою Балтшського басейну, байдужою до чорноморських справ, що становили штерес для жителiв Поднiпров'я. Московщина як держава Балтшського i Каспiйського басейнiв також байдужа до ще! справи, але Донщина пов'язувала И з Чорним морем. Ось в чому фатальна причина того, що загальноевропейське, а не спещально украшське завдання перемогти Туреччину XV-XVI ст. було виконане в Х"Ш1-Х1Х ст. державою московською, а не польською [5, с. 444]. Цим iсторичним фактом М. Драгоманов пояснював вiйськово-полiтичну орiентацiю запорозького козацтва на росшську державу, саме «московське царство все ж таки виконало географiчно-нацiональне завдання Украши» [6, с. 444].
Захiдно-центричний напрям укра1нсько1 геополпично! думки, по суп антиевразiйський, концептуально розробляв Ю. Липа, який стверджував, що в умовах демократичного политичного устрою i вшьного розвитку виробництва та економiчних зв'язкхв вiд Роси почнуть втддтлятися рiзнi територи. Першим серед них буде Сибiр, який е «по суп, росшською Америкою, лежачою бiля само1 Роси i зв'язаною залiзницею з нею i Середньою Азiею» [7, с. 13].
Схожу точку зору висловлював у сво1х роботах С. Рудницький, який ви-сунув проект створення Балто-Понтшськой федераци, у складi Фшляндп, Ес-тони, Латви, Литви, Бшорусп i Укра1ни [8, с.138]. Цi ще! повторюють загально-европейський щдхщ до стримування Роси. На думку С. Рудницького, «свiтове полпичне значення Укра1ни полягае в тому, щоб вона сво1м геополiтичним простором зупиняла б експансхю Роси до Апатичного i Егейського морiв, до Передньо1 Ази i Сгипту, зробила б неможливою експансхю до 1нди» [9, с. 294]. Цiкаво, що в цш тезi простежуеться спадкоемшсть iдей укра1нського мислите-ля з виршенням англiйського геостратегiчного завдання XIX — XX ст.
Третш напрям украшськох геополпично! думки, представники яко! вщзна-чали роль Укра!ни як сполучно! ланки i моста, розкривав А. Синявський, який 202
констатував: «Територiя Укра1'ни в перюд рiчкових культур i середземномор-ських, як i в пiзнiшi часи, особливо тсля утворення Багдадського хатфату на пiвденному заходi Ази i Кордовського на далекому заходi Свропи в 1спани, була роздорiжжям м1ж Сходом i Заходом. Потам вона стае уторованим шляхом на-родiв, що проходили м1ж Уралом i Каспiем на захщ» [10, с.192].
У цiй концептуальнiй дискусп росшський евразiець Л. Гумiльов посль довно доводить, що мiжусобнi вiйни i розбрати усерединi Свразп завдавали бшъшо! шкоди державам, нiж зовнiшнi вторгнення. При цьому вже тодi ро-сiйськi землi були роздiленi i конкурували м1ж собою за реалiзацiю «захщно-го i схiдного проекпв»: «Отже, староруський настрiй розколовся, а разом з ним роздроблявся i етнос. При цьому дшення пройшло на основi компль ментарностi, тобто кожна росiйська людина могла обрати ту культуру, яка 1й бшьше пiдходила: захвдну католицьку, або схвдну — православну, несторiан-ську i монофiзистську в Центральнiй Ази, що злилася з несторiанською в 1142 рощ. Ясно, що провщна роль належала не догматизму, а свгговщчуттям» [11, с. 156].
У процес конкуренцп мiж захiдною (латинською) i сходною (монголь-ською) силами в староруському суперетносi виявилися рiзнi щншсш i як наслiдок геополiтичнi орiентацil. Данило Галицький обрав шлях «багатовек-торностЬ» з бiльшою опорою на захщ. За це монголи змусили зрити стiни фортець, а незабаром вс землi князiвства були розiрванi захщними сусiдами. Олександр Невський — це приклад шшого стратегiчного вибору — опори на монгольсью сили проти експансп Заходу. Новгородський князь збер^ православну вiру, росшський етнос i державнiсть i дав початок новому пасюнарно-му поштовху, що привiв до утворення сучасно! Росп [12, с. 162, 170, 308]. Авторська оцiнка полiтики Данила Галицького найбiльш емно виражена так: «Тда Данило Галицький прийняв з рук папи 1нокешад IV королiвську корону Мало! Русi. За це вш повинен був воювати проти монголiв i обережно пщ-штовхувати унiю з папiзмом. Галичина перетворилася з цитаделi православ'я на невелике европейське королiвство, у васала престолу святого Петра. 1нши-ми словами, Мала Русь вимушена була воювати не за сво!, а чуж штереси. Закiнчилося це розгромом 1259 р., коли монгольський нойон Бурундай при-мусив Данила зрити фортещ i дати свое вiйсько як шдкршлення для походу на Польщу. Союз iз Заходом привiв Галичину та ii народ до катастрофи. Через 80 рокiв, тобто в 1339 р., польський король Казимир Великий без единого пострiлу приеднав Галичину до ПольщЬ» [12, с. 162].
Автор дослщжуе i послщовно розкривае причини створення сучасного росшського суперетносу. Одним з основних питань в його формуваннi е проблема возз'еднання Украши i Роси. Основною причиною возз'еднання Л. Гумшьов називае не стiльки релiгiйно-конфесiйну сшльшсть i утиск католиками православних шдданих польського короля, скiльки суперетшчну на-лежнiсть Росп i Украши: «Об це загальне вщчуття едносп, як хвилi об скелю,
розбивалися рацюнальт плани вольових, розумних шукачiв влади. Два близью етноси — росiйський i укра1нський — з'едналися не завдяки, а всупереч полпичнш ситуаци, оскхльки народне «волимо» або «не волимо» незмшно ламало тi iнiцiативи, як! не вщповщали логiцi етногенезу» [13, с. 249].
Сучасш дослiдники iз зовнiшньополiтичного визначення УкраХнськоХ держави в цшому повторюють траекторiю своХх попередниюв.
УкраХна мае у своему розпорядженнi таю геополличш характеристики: роздiльнiсть держави по лши цивiлiзацiйного розлому, похщною якого е гео-полiтичне районування краХни, держава займае промiжие положення мiж двома Великими просторами — Свропейським i Росiйським, що зумовлюе II багатовекторну i багаторiвневу зовнiшню политику.
На думку американського вченого С. Хантшгтона, УкраIна — розколена краХна з двома рiзними культурами. Лжя розлому мiж цивiлiзацiями, що вщокремлюе Захiд вiд православ'я, проходить прямо по и центру ось вже деюлька столiть. У рiзнi моменти минулого Захщна УкраIна була частиною Польщ^ Литви i Австро-УгорськоХ iмперiI.
Вiдмiнностi мiж Схiдною i Захiдною УкраХною виявляються в поглядах Хх населення. Так, наприкiнцi 1992 р. третина росiян у Захiднiй УкраХш заявили про те, що постраждали через антиросiйськi виступи, в той час, як у Кие-вi ця частка склала 10 % [14, с. 255-256].
За словами Дж. Морюона, росiйсько-украIнськi вщносини означають для СхiдноI Свропи те ж саме, що франко-шмецью для ЗахщноХ. Таким самим чином, як останш двi краIни утворюють ядро Свропейського союзу, першi двi е стрижнем, необхiдним для едностi православного свиту [15, 259].
У сучаснш геополпичнш ситуацiI УкраIна як би затиснута мiж двома Великими просторами, що динамiчно розвиваються, кожний з яких висувае своХ програми взаемоди, спiвпрацi та iнтеграцiI.
Порiвияльний аналiз двох iнтеграцiйних напрямiв дае таю похщш. Переваги iнтеграцiХ Укра!ни в Свразiйський союз можуть бути обгрунтоваш з огля-ду на таю чинники.
По-перше, Украша мае довготривалий юторичний досвiд iнтеграцiI з Ро-сiею. Оцiнюючи його з рiзних точок зору, необхiдно вщзначити, що сам факт сучасного юнування УкраХнськоХ держави, по територiХ зютавно! з французь-кою, а етносу за чисельшстю найбiльшого з схщнослов'янських народiв, е об'ективним позитивним шдикатором спiльного iнтеграцiйного проекту у складi РосiХ i УкраХни.
По-друге, Украша в системi ВеликоХ РосiI отримувала привiлейоване становище, виходячи зi свого географiчного положення i м'якшого ктмату, тому тут розмiщувалися складальнi цехи, наукоемш виробництва i сiльсько-господарсью ресурси, якi були iнкорпорованi в загальноiмперську систему економiчних зв'язкiв, знаходячи споживача у межах обширного ринку. Таке становище пов'язане з реалiзацiею схщних iмперських традицiй [16]. 204
По-трете, укра!нська культура е схщнослов'янською, спорщненою з ро-сiйською, такою, що вiдрiзняеться за сво!м колоритом. Вона знаходила основного споживача не на Заход!, а на Сходi Свразi!.
По-четверте, останнiй в хронолопчному аспектi етап штеграцп Свразш-ського простору дозволив створити на його територи самодостатню у вшсько-во-полттичному, економiчному i соцiальному планах систему. Укра!на у скла-дi радянсько! економiчно! системи виробляла 25 % ВВП СРСР, володша розвиненим науково-технолопчним комплексом з достатньо автономним культурним становищем. Сучасна незалежна Укра!нська держава, так само як й iншi республiки колишнього СРСР, включаючи Росiю, iснують на шерцп розпаду наддержави, проте ресурси, яю були закладенi мiцною радянською системою, в даний час знаходяться на стадп вичерпання. Новий ривок у со-цiально-економiчному розвитку може бути досягнутий при регюнал!заци i розширенш людських i суспiльних можливостей, як! виходять за рамки на-цюнальних держав i глобалiзацiйного проекту, що входить в умовах глобально! економiчноl' депреси, яка розгортаеться, в стадгю кризи.
По-п'яте, однiею з основних переваг участ Укра!ни в пострадянськш (евразiйськiй) iнтеграцi! е належшсть до однiе!' цивiлiзацi!' з Бшоруссю i Ро-сiею. Культурна близькють також з республiками пострадянсько! Середньо! аз!! припускае бшьш комфортну синхрошзащю сусшльних процесiв в про-сторовому проектi на р!вш елiт i населення, шж участь в штеграцшному проектi з державами, що належать до шшо! цивМзацп.
м!нуси евразшсько! iнтеграцi! Укра!ни можуть бути аргументоваш тезами рос!йського досл^дника А. Панарша, який вiдзначав, що «штеграцшний процес мае два взаемозв'язанi аспекти: шструментально-прагматичний, !нф-раструктурний, покликаний забезпечити единий економiчний, iнформацiйний, правовий проспр i — духовно-ц!нн!сний, призначений для надання цьому простору вищого сакрального (цшшсного) сенсу» [17, с. 267]. Саме щ дв1 складовi в рос!!, як в штеграцшному ядр^ не е в даний час привабливими для пострадянських елiт i сусп!льств.
Переваги iнтеграцi!' Укра!ни у Великий европейський прост!р можуть бути представлеш такими чинниками.
По-перше, европейський проект сам по со6! е привабливим i передовим у площиш розвитку конкурентоздатно! економiки та щей у сферi сенсiв, тобто, шшими словами, европейцi можуть пояснити, для чого вони юнують i пiдтвердити це в матерiальнiй площиш.
По-друге, реалiзацiя европейського напряму зв'язюв та iнтеграцi! дозво-ляе приеднатися до розвиненого в сощальному плаш проекту, що забезпечуе високий рiвень життя.
зовн!шньою фундаментальною умовою iитеграцiйного процесу е готовн!сть ядра штеграцп до розширення i ухвалення об'екта штеграцп. Вочевидь, н! Свропа, ш НАТО не були готов! прийняти Укра!ну в !! сучасному формап розвитку. Реформи, як! необхщно було провести для !нтеграц!! у захщш проекти,
сприймалися як загроза становищу нацюнальноХ елпи ^ отже, спрацьовували мехашзми самозбереження i логiка, що Захщ повинен iнтегрувати УкраХну в сучасному нереформованому станi. Очевидно, що розрахунок робився на геополiтичну логiку Заходу з потреби витюнення Роси на швтчний схiд Свра-зil, що повинно було уповшьнити процеси вщновлення Москви як силового центру политики i ядра тяжiния для рештегращХ пострадянського простору.
У цьому контекст Росiя як центр штегращХ готова прийняти УкраХну, про що свщчать як iсторична i цивiлiзацiйна сшльшсть, так i сучаснi вшськово-поттичт, економiчнi та культурнi проекти (СНД, СЕП, СврАзЕС, ОДКБ).
Отже, основною лопкою розвитку зв'язкiв УкраХни з Свропою i Росiею е ще одна особливють — сучасна Ромя не е привабливою моделлю, проте вона готова як центр штеграци прийняти УкраХну в своХй проект, тсд як СС висувае моделi спiвпрацi, що не припускають повноцшноХ iнтеграцiХ.
У сучасних геополiтичних умовах УкраХш як промiжному простору i роз-дiленiй державi необхiдне концептуальне розроблення такоХ моделi взаемодп з Свропою i Росiею, яка б сприяла збереженню територiальноI цiлiсностi держави i пiдвищила ХХ економiчнi i як наслiдок соцiальнi дивiденди, а також рiвень регiональноI суб'ектностi.
Моделювання на короткострокову i середньострокову перспективи до-зволяе вивести три сценарiХ, при яких розвиватиметься система мiжнародних зв'язкiв мiж УкраХною, Свропою та Ромею.
Перший — в умовах глобально! економiчноI кризи, розширення СС буде неможливим, навпаки, Францiя i Нiмеччина прагнутимуть пiдвищити рiвень вертикальноХ iнтеграцiХ краХн — членiв СС з метою бшьш консолiдованих дш з подолання кризових економiчних явищ. При такому сценарiХ у СС практично не буде зовшшньополпичноХ енерги для розширення своеХ сфери вщповщаль-ностi, крiм вже висунених проекпв на зразок Схiдиого партнерства. У цьому сценарiХ Нiмеччина i Франщя наполягатимуть на стабiльних постачаннях енер-гоносiIв з РосiI i нормовано сприятимуть iнтеграцiХ УкраХни в Свразшський простiр. Стабiльнiсть схiдиих меж СС зшме цiлу площину проблем: вщ неле-гальноХ iмiграцiI до стратепчного енергетичного чинника. У цьому сценарп Свропа i Росiя роздiляють вщповщальшсть у захiднiй частинi СНД, а конку-ренцiя мiж двома центрами сили проходить в обумовленш системi координат.
Другий — Росiя в короткостроковш перспективi переходить вiд вербального рiвня модернiзацiI до реального, що припускае активнi iнтеграцiйнi процеси на пострадянському просторi. Залежно вщ обраного шляху модернi-зацiХ (енергетичний, iндустрiальний та iнновацiйний) УкраХна може зайняти вщповщну нiшу в новому евразшському просторовому проектi.
Третiй — умови глобальноХ економiчноХ кризи швидко долаються Свро-пейським союзом i всiею захiдною цивiлiзацiею, а катталютична економiка, що подолала рецесiю, стае ще життездатшшою, нiж до кризових явищ. За цих умов захщна цивМзащя починае новий етап наступу на схщ, i активiзуються процеси штегращХ УкраХни в СС. 206
Уявляеться, що перша модель е вiрогiднiшим сценарieм. У сучасних геополгтичних умовах украшському експертному ствтовари-ству i полiтикуму оптимальним шляхом було б виробити такий зовншньопо-лгтичний курс, який би не розривав державу мгж eвразiйським i европейським напрямами, а «закшьцьовував» би !х в один вектор. Можливими варiантами таких подiй був би розвиток загальних просторiв мiж Росieю i GC i роль моста, яку могла б грати Украша.
Запропонована загальна модель промiжноl штеграцп в сучасних умовах була б найб^ш оптимальною, оскшьки не розривала б Украшу по цивМза-цшному розлому, шдвищувала li регiональну роль i суб'eктнiсть як пром1жний простр мiж Сходом i Заходом Gвразil. Можна погодитися з тим, що вона мае низку переваг, проте у разi ii реалiзацil швидше може розглядатися як обме-жена в чаи модель. Така политика по сутi е модернiзованим варiантом зовшш-ньополгшчно1 лшп екс-президента Украши Л. Кучми. Виходячи з юторично-го i полiтичного досвiду li реалiзацil, протягом середньостроково! перспекти-ви зовншньополгшчний вибiр все ж таки доведеться робити. Проведений нами аналiз дозволяе дiйти таких висновтв. По-перше, украшський дискурс вщносно зовтшньопоттично1 i цивЫзацш-но! орieнтацiй м1ж захщним i сх1дним векторами мае майже сiмсотрiчний вимр.
По-друге, у сучасних геополгтчних умовах GC е привабливим проектом для Украши, проте вш не мае бажання i не в змозi запропонувати повноцiнний мехашзм iнтеграцil держави до GC. Навпаки, Рос1я, будучи непривабливою моделлю штеграцшного ядра, висувае проекти повноцiнноl штеграцп Украши в Gвразiйський проспр.
Л1ТЕРАТУРА
1. Юрченко, С. В. Основные тенденции развития системы международных отношений и проблема актуализации общественного воздействия на внешнюю политику государств [Текст] / С. В. Юрченко // Чорноморська безпека. — № 4 (10). — 2008. — С. 3-5.
2. Цымбурский В. Л. Геополитика для «евразийской Атлантиды» [Текст] / В. Л. Цымбурский [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.iicas.org/ articles/library/libr_rus_27_5_00_1.htm.
3. Huntigton, S. Who Are We? The Challenges to America's National Identity [Text] / Samuel P. Huntington — N. Y. : Simon & Schuster, 2004 — 428 p.
4. Pyziur, Y. Viacheslav Ьуруш'куЛ Idea ofNation Building. [Text] / Y. Pyziur. — Harvard Ukrainian Studies. — 1985.—Vol. IX.—P. 325.
5. Драгоманов, М. П. Листи на Наддшпрянську Украшу: Лгтературно-публщистичш пращ: в 2 т. [Текст] / М. П. Драгоманов — К., 1970.—Т. 1.— 531 с.
6. Там само.
7. Липа, Ю. Розподш Росп [Текст] / Ю. Липа: передрук. з вид. : Нью-Йорк : Говерла, 1954 - 116 с. — Л^в: 1н-т народознавства НАН Украши, 1995. — 147 с.
8. Рудницький, С. Украшська справа 3i становища полгтчно! географп [Текст] / С. Рудницький. — Берлш, 1923.— 282 с.
9. Рудницький, С. Чому ми хочемо самостийно! Украши? [Текст] / С. Рудницький. — ^BiB : Свгт, 1994. — 608 с.
10. Синявський, А. УРСР та Близький Схщ у свiтлi геополiтики [Текст] / А. Синявський Вибранi пращ. — К. : Наук. думка — 1993. — 383.
11. Гумилев, Л. Н. Черная легенда. Друзья и недруги Великой степи [Текст] / Л. Н. Гумилев. — М. : Айрис-пресс, 2007. — 576 с.
12. Там само.
13. Гумилев, Л. Н. От Руси к России: очерки этнической истории [Текст] / Л. Н. Гумилев. — М. : Айрис -пресс, 2008. — 320 с.
14. Хантингтон, С. Столкновение цивилизаций [Текст] / С. Хантинтон., пер. с англ. Т. Велинеева, Ю. Новикова. — М. : ООО «Изд-во АСТ», 2003. — 603 с.
15. Цит. по: Хантингтон, С. Столкновение цивилизаций — С. 259.
16. Ирхин, А. А. Большие пространства Евразии: типология, виды модернизации, моделирование будущего развития [Текст] — [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://rusprostranstvo.com/article/view/350
17. Панарин А. С. Правда железного занавеса [Текст] / А. С. Панарин. — М. : Алгоритм, 2006. — 636 с.
ЕВРОПА ИЛИ ЕВРАЗИЯ: ПРОБЛЕМА ВНЕШНЕПОЛИТИЧЕСКОГО ВЫБОРА УКРАИНЫ В ИСТОРИКО-ПОЛИТИЧЕСКОМ АСПЕКТЕ
Ирхин А. А.
Раскрыта дилемма внешнеполитического и цивилизационного выбора Украины между Западом и Востоком, который стоит перед украинской элитой после распада Советского Союза. Показано, что этот дискурс существует почти 700 лет, но восточный вектор позволил в исторической ретроспективе сохранить традиции, язык, политические и другие традиции одного из крупнейших восточнославянских народов.
Ключевые слова: Украина, ЕС, Россия, интеграционный проект.
EUROPE OR EURASIA: A PROBLEM OF FOREIGN-POLICY CHOICE OF UKRAINE IN HISTORICAL AND POLITICAL ASPECTS
Irkhin O. A.
The author of the article analyzes a dilemma for Ukraine between the West and the East in the foreign policy and civilization field, which Ukrainian elite faced with after the disintegration of the Soviet Union. It is shown, that a discourse on this issue has lasted for 700 years, but the Eastern vector has made possible for one of the largest the East Slavic people to keep their language, political and other traditions in historical retrospective.
Key words: Ukraine, European Union, Russia, integration project.
