CC BY
72
34. Вщомосп про пiдрахунок голосiв виборщв в межах одномандатних виборчих окрупв [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2012/wp039?PT001F01=900
Стаття надiйшла до редакцп 05.05. 2013.
M. I. Mayboroda
THE PARLIAMENTARY ELECTIONS 2012 IN THE CONTEXT OF CHANGES OF POLITICAL VIEWS OF THE POPULATION OF DONETSK REGION
The election campaign in the theme of parliamentary elections in Donetsk region 2012 was analyzed. The evolution of political likings for the electorate of the region was exposed, in particular the definite loss of support from the side of the population the Party of Regions and the consolidation of positions of the Communist Party of Ukraine. However, following the elections 2012, the alignment of forces in the political field has not changed.
Key words: party, region, resource, elections, election campaign, electorate, voters' list.
УДК 323.174(477)
е. В. Рябшш
ЧИННИКИ ЦИВШ1ЗАЦШНИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ В УКРА1Н1
Стаття присвячена проблемам, як1 стимулюють розвиток рег1онал1зму в Украш, а саме мовне питання, р1зн1 погляди мешканщв зах1дних та сх1дних регютв щодо зовн1шньопол1тичного курсу, р1зне трактування iсторичних подт, а саме подт Великог Втчизнянног втни. Автором висловлюеться та обгрунтовуеться думка про важлив^ть негайного вирШення цього комплексу проблем, аби не допустити розколу крагни.
Ключовi слова: регiоналiзм, мова, полтична криза, розкол, iсторiя, протистояння. Схiд, Захiд.
Сучасний стан розвитку укршнсько! держави може охарактеризуватися не лише як важкий, а доволi конфлштний. Деяю анал^ики, експерти, пол^ичш дiячи вважають, що поди 2004 року мали суто пол^ичне забарвлення. 1з цим можливо погодитися в деякш нащональне тдгрунття, оскшьки результати голосування ч^ко показали, що прихшьниками прозахщного кандидата В.Ющенка були мешканщ захщних репошв держави, а електоратом проросшського кандидата В.Януковича були саме мешканщ твденно-схщних репошв. Представники вищезгаданих репошв вiдрiзняються електоральними мiрами, але слщ зазначити, що цей полггичний конфлiкт мав, перш за все, уподобання, в основi яких лежать рiзнi лшгастичш, релiгiйнi, iсторичнi, геополiтичнi чинники щентичность
Питання комплексу проблем, з якими зтикасться сучасна Украша, е дуже актуальним, оскшьки жодна полтична сила чи пол^ик не знайшли вiрне вирiшення неофiцiйному протистоянню мiж схщними та захiдними регiонами. Питанням культурно-мовного протистояння по лшп «Схщ - Захщ» займаються такi вiдомi вчеш, полiтики та полiтологи як Зварич 1.Т., Калитчак Р.Г., Нагорна Л.П., Симоненко В.К., Солдатенко В.Ф., Чумаченко М.Г., Рябчук М.Ю., Рудич Ф.М. Автор статп ставить перед собою завдання проаналiзувати комплекс проблем, який заважае захщним та схщним репонам краши виробити спiльну модель розвитку держави та яю використовуються рiзними полiтичними силами задля отримання необхщно! кiлькостi голосiв пiд час виборчих кампанш.
Ще на свiтанку укршнсько1 незалежностi громадсью дiячи з насторогою дискутували про можливi протирiччя в Укршш саме на нащональному грунтi, маючи на увазi протирiччя мiж украшцями та роаянами Украши. Так, пiд час виступу на Софшськш площi з нагоди Дня Соборност Украши ще в 1990 рощ Д.Павличко сказав, що «довп роки ми виховувалися на класовш ненавистi, помилково вважаючи 11 рущiйною силою цившзацп. Не дай нам Боже опинитися в атмосферi нащонально'! ненависп» [12, с.135].
На жаль, цi слова сьогодш характеризують полiтичну ситуацiю в Укршш. Етнополiтична ситуацiя ускладнилася з появою та закрiпленням на полiтичнiй ареш партп «Свобода», риторика та дп членiв яко1 дуже далекi вщ консолiдацiйних. Крiм того, важливо вщзначити той факт, що на вщмшу вiд iнших проявiв регiоналiзму в Укршш, якi реалiзуються за схемою протирiччя «регюн-центр», то в цш ситуацп, коли ми спостерiгаeмо рiзкi протирiччя мiж захiдними та схщними регiонами, регiоналiзм проявляеться за схемою «регюн-регюн», що означав ситуацiю, коли кожен регюн мае свою точку зору та бачення на розвиток як внутршньо'! так i зовшшньо'! полiтики. А це, в свою чергу, не може не викликати конфронтацшну ситуащю. Якщо ми подивимося на проблеми, яю виникають по лшп «регiон - центр», то бачимо, що це мае негативний вплив, але, в деякш мiрi, не ставить тд загрозу юнування кршни в цiлому. Що стосуеться ситуацп, коли два регiона протистоять один одному, тобто йде конфлшт по лшп «регюн - регюн», це е прямою загрозою не лише для розвитку кра'1'ни, а й для 11 подальшого iснування в цiлому. I це е дуже небезпечною ситуащею, яка проявляе непримiримiсть регюшв, якi повиннi об'еднуватися заради процв^ання кршни, а не роз'еднуватися за рiзними складовими, якi можуть призвести до колапсу кршни. А отже, це питання е доволi важливим для розвитку укршнсько1 держави. Цим й обумовлюеться актуальшсть ще1 статп.
Внутрiшня неоднорiднiсть укршнського простору обумовлюеться низкою чинниюв:
• культурно-етнографiчний, вщповщно до якого, територiю Украши можна подшити на 2 частини: етнографiчно укршнсью областi Центру та Заходу; зона освоення нових земель - Схщ i Пiвдень;
• сощально-юторичний, згiдно з яким виокремимо двi групи областей Украши: тi, що впродовж тривалого часу входили до складу Австро-Угорщини, Польщ^ Румунп, Чехословаччини (Закарпаття, Галичина, Волинь, Буковина); области, що належали Росiйськiй iмперп та СРСР до 1939 року (Схщ, Центр, Швдень, Крим);
• конфесшний проводить грань мiж православними та греко-католиками, а також мiж двома регионами Украши - Закарпаттям i Галичиною [13, с. 307].
Вс цi чинники е пiдгрунттям для тих протирiччь, якi характеризують вщносини мiж захiдними та схiдними регионами, а також вони стимулюють поглиблення суперечностей стосовно наступних питань: мова, зовшшньопол^ичний вектор, трактування iсторичних подш, протирiччя мiж православною церквою Кшвського та Московського патрiархату.
Вважаемо за необхщне розглянути кожен з цих чинникiв протирiччя.
Отже, мовне питання.
Мовна ситуацiя в Укршш впродовж тривалого часу е чинником сощально! напруженостi. Згiдно iз дослiдженнями, в Укршш iснуе три групи ставлень до питання преференцш росшськш мовi:
• противники офщшного статусу росшсько1 мови проживають у Захщному й частково у Центральних регiонах, володiють обома мовами, але спшкуються переважно укра1нською;
• «помiркованi» прихильники, якi особисто не потребують будь-якого офщшного статусу росшсько1 мови, бо добре волод^ть i спiлкуються украшською, мають чiтку самощентифшащю громадянина Украши, проживають переважно в Центральних районах краши, виступають за надання росшськш мовi статусу репонально1 там, де населення цього потребуе;
• «жорсткЬ> прихильники офiцiйного статусу росшсько1 мови, якi особисто або не знають взагал^ або погано розум^ть украшську мову, мають вищий рiвень оцiнки мiжетнiчних вiдносин як напружених, вимагають надання росшськш мовi статусу друго1 державно1, i проживають переважно на Швдш та Сходi [4, с.91].
Згiдно зi статтею 10 Конституцп Украши державною мовою е украшська. Крiм того, в Укршш гарантуеться вiльний розвиток, використання i захист росшсько1, iнших мов нацюнальних меншин Украши. Але як свщчить практика, останнiм часом дуже загострилася ситуащя навколо мовного питання. Пщ час президентства В.Ющенка росшська мова зазнала пригнiчення та стаття 10 не виконувалася. Слiд вщзначити, що мова е одним з чинниюв самощентифшацп, яка сьогоднi загострюеться у зв'язку iз процесами регiоналiзму.
Украшсью полiтики намагаються не помiчати тих явних проблем, якi юнують в украшському суспiльствi, що й бшьше заготрюе проблеми. Так, сткер ВРУ VI скликання В.Литвин заявив, що «украшська мова об'еднувала украшський народ упродовж столт незалежно вщ того, у яких землях i по яких свiтах волею юторичних обставин ми змушеннi були жити. З нами завжди була мова - як першооснова нашого буття, як зв'язок мiж поколiннями, як можливють бути самими собою у цшому свiтi» [9, с.19].
Якщо В.Литвин говорить про украшський народ як етнос, не мае сумнiвiв, що так й було, але, якщо маеться на увазi украшська пол^ична нащя, говорити про те, що украшська мова об'еднувала населення захщних та схщних регюшв, недоречно.
Мовне питання в Украш е доволi складним й витшае також з протистояння по лшп «Схщ - Захщ». Представники полггичних сил, яю представляють захiдну модель розвитку держави, вважають, що украшська мова повинна бути единою державною мовою, оскшьки, якщо ввести росшську мову як другу шоземну, це призведе до занепаду саме украшсько1 мови, аж до 11 зникнення.
Н.Кiсельова, доцент кафедри пол^ичних наук та мiжнародних вiдносин Таврiйського нацiонального унiверситету на шпальтах тижневика «2000» вступае в дискуаю iз противниками багатомовностi в Укршш. На фразу екс-президента Украши В.Ющенка, що «неможливо знайти приклада в свт, коли унiтарна держава робила би ставку на двомовшсть, вона наводить таю факти, що з 48 двомовних держав переважна бшьшють (94%) вщносятся до уштарних, i лише три до федерацп (а саме, Канада, Гндiя, Пакистан). Крiм того, не е вiрною теза «Одна мова - одна держава». На сучаснш полiтичнiй кар^ iснуе 193 держави, з яких 86 (45%) дотримуються полшнгвютичносп. 77% з них офщшно затвердили для декшькох мов статус державно1. На тезу про те, що потрiбно подолати рудименти колошального минулого в мовнш свiдомостi й практицi, вона наводить такий факт, що в Сврот налiчуеться 27 моноетнiчних держав, 16 з яких дотримуються пол^ики полшнгазму. У семи з них (Авс^я, Велика Британiя, Гспанiя, Мальта, Нщерланди, Норвегiя, Хорватiя) доля багаточисельного народу складае 80%. В Португалп 99% складають португальщ, в якш iснуе двi офiцiйноi мови: португальська та мiрандська, остання була введена для мешканщв невелико1 територii на твшчно-схiднiй частинi кра1ни, яю в структурi населення складають 0,14% [6, с. А5].
Пюля обрання В.Януковича Президентом Укра1ни, який общяв пiд час передвиборчо1 кампанii ввести другу державну мову, представниками Партп Регюшв, Народно1 Партп та Комунiстичноi партп Украши, а саме О.Сфремовим, С.Гршевецьким
та П.Симоненком було запропоновано законопроект «Про мови в Украш», який було надюлано до Венещансько1 комсп задля розглядання цього питання на предмет вщповщносп до Конституцп Украши та европейським документам, що регулюють мовш питання. Комiсiя дала негативну вщповщь. Це е одним з багатьох виразних прикладiв полiтики подвiйних стандар^в стосовно Украши та вае1 пострадянсько1 територп. Той факт, що в Украш згiдно з останнiм переписом населення мешкае 17,3% росiян, а 29,6% вважають росiйську мову своею рщною, стало на завадi визнати право росшсько1 мови бути другою офщшною. Тодi, як 3,01% албанського населення в Чорногорп мають право, за ршенням 7161 ж Венещансько'' комсп, на те, щоб албанська була офщшною мовою в кршш [10, с. 2].
Також слщ зазначити, що Венецiанська комiсiя виршила, що «захищая та пiдтримуючи росшську мову на тому ж рiвнi, що й украшську, проект загрожуе зменшити iнтегруючи силу останьо'» [14, с. F5]. Але в цш ситуацп постае слушне питання - чи може мова бути штегруючо1, якщо проти не'' виступае доволi значна частина населення держави з причини примусовосп ïï вживання? Мешканщ Украши мають перевагу - вони е бшнгвальними, а отже бшьш конкурентоздатнi та бiльш освiченнi. Слщ зауважити, що подiбнi рiшення европейських комiсiй нацiленнi бiльш за все проти того, щоб росшська мова продовжувала свш розвиток в Украш серед росiйськомовного населення в регюнах, якi бiльш орiентуються на сшвпрацю iз Росiею в зовшшньо"1 полггищ, а отже, такi подвiйнi стандарти нащлеш саме проти Росп, а росшська мова в Украш стала заручником велико"1 геопол^ично1 гри на великш полiтичнiй шахiвницi свiту.
Мовне питання кожного разу стае предметом спекуляцш тд час виборчих кампанш, коли полiтична сила, яка представляе схщш регiони, обiцяе ввести росшську мову як другу державну, але питання про мову навт не виноситься до сесшно1 зали Верховно1 Ради.
1ншою проблемою е проблема рiзного трактування iсторичних подiй, а саме Велико1 В^чизняно1 вiйни та голодомору.
Пщ час президентства В.Ющенка державна полiтика обрала курс на побудову вторичного пантеону геро1в, причому щ геро1 були русофобами [7, с. 284].
Немае сумшву в тому, що С.Бандера, Р.Шухевич, С.Коновалець не були на сторонi Радянсько1 армп, а отже допомагали вшськам нацистсько1 Нiмеччини. Приймаючи до уваги той факт, що Свропарламент прийняв резолющю про те, що фашизм та сталшзм е злочинними режимами, ïx виправдення автоматично е злочином. Автор посилаеться на цей факт, тому що для бшьшосп пол^ичних сил, якi пiдтримують факт геро1зацп ОУН-УПА, Свропа е авторитетом, а отже не зрозумшо, чому в цьому питанш вони не виконують европейсью «настанови». Також заслуговуе на увагу факт вщкриття Музею радянсько1 окупацп, хоча самого факту окупацп як такого не було. Якщо розглядати факт приеднання захщноукрашських земель за пактом Молотова-Риббентропа як окупащю, слiд розглядати питання про нелегитимшсть пакту та приеднання захщноукрашських земель до територп Укрансько1 ССР за чаав перед Другою св^овою вiйною. Хоча це е неможливим на сьогодшшнш день.
Ставлення до юторичних подп навiть закрiплювалися законодавчо, коли В.Ющенко внiс до парламенту законопроект про встановлення кримшально1 вщповщальносп за заперечення факту геноциду 1932-1933 роюв, видав указ про святкування 65^ччя УПА, внiс офiцiальний статус учасника боротьби за незалежшсь Украши для во1шв ОУН-УПА, видав Указ «Про ознаменування 300^ччя подiй, пов'язаних iз вiйськово-полiтичним виступом 1вана Мазепи та пщписання укрансько-шведського союзу» [7, с. 84]. Крiм того, пщручники з юторп переписувалися за умов пол^ично1 коньюнктури iз антирадянським трактуванням юторичних подiй, вулицi отримували новi назви, вiдкривалися новi пам'ятники, а пам'ятники радянським вошам
демонтувалися чи пiдлягали вандализму з боку мешканщв захщноукршнських регюшв. Це можливо тод^ коли якiснo спрацьовуе щеологйчна пропаганда, а ïï успiх залежить вщ того, хто керуе гумаштраною сферою.
Звiдси, з проблеми невизнання тлумачень пщсумюв Друго'1' свiтoвoï вшни, мeшканцi, здeбiльшoгo, захiдних peгioнiв Украши скоюють акти вандалiзму проти пам'ятниюв вошам Радянсько'1' армп. Так, було пошкоджено пам'ятник Радянському вошу у Львов^ та пiдipванo пам'ятник Сталшу у Запopiжжi представниками радикально'1' оргашзацп ВО «Тризуб» iмeнi Степана Бандери. А антипам'ятникова кампашя на чoлi iз депутатом ВРУ вiд партп «Свобода» ГМирошшченко iз риторикою про те, що eкoнoмiчна ситуацiя в Укршш полшшиться лише тoдi, коли зникнуть вс пам'ятники за чаав Радянсько'1' доби, свiдчить про те, що сучасш пoлiтики е популютами, якi використовують eтнoпoлiтичнi вiдмiннoстi для отримання найбшьш! кiлькoстi гoлoсiв пщ час вибopiв.
Та в цьому контекст слiд вiдзначити, що президент В.Янукович е бшьш лояльним на вщмшу вiд свого попередника В.Ющенка, який виpiзнявся радикальною пoзицiею стосовно мови, юторп та культури. Слщ вiдзначити «пол^ичне загравання» iз захщноукршнським електоратом. Про це свiдчить факт встановлення 22 лютого 2011 року у м.Хаpкoвi мeмopiальнoï дошки м^ропол^у галицькому, предстоятелю Укpаïнськoï гpeкoкатoлицькoï Церкви 1осипу Слiпoму. Хоча дeякi факти з бюграфп мiтpoпoлiта виявляються такими, що не отримують пiдтpимку у ветерашв Радянсько! армп. Отже, 6 липня 1941 року вш представив промову перед групою ОУН-овщв iз закликом «об'еднаними зусиллями надавати широку пiдтpимку нiмeцькiй армп». 1 серпня 1941 року вш opганiзуе машфестащю вipнoстi з нагоди прибуття до Львову шмецького генерал-губернатора Ганса Франка та подякував за звшьнення вщ бiльшoвикiв. В квiтнi 1943 року вш прийняв участь в формуванш дивiзiï СС «Галичина». В кв^ш 1945 року Слiпий був заарештований та засуджений до 8 роюв ув'язнення [2].
В 2011 рощ владою Вiнницькoï oбластi було запропонована концепщя побудови Мeмopiальнo-музeйнoгo комплексу «Вервольф», яка була ставкою А.Гiтлepа пщ час Вeликoï Вiтчизнянoï вiйни. 5 кв^ня 2011 року лiдep КПУ П.Симоненко виступив iз засуджуючою промовою на засщання ВРУ. Не зрозумшо, яка основна мета цього комплексу, оскшьки в ньому планувалися продемонструвати вщвщувачам портрети лiдepiв фашизму та символшу, poзпoвiдь про умови несення служби солдатами СС, бюграфп перших оаб рейха та iстopичну реконструкщю пpимiщeнь А.Гiтлepа [14, с. А6]. Отже, цей факт е актом зрадництва пам'ят солдат Радян^^ армп, якi загинули, захищаючи не лише Украшу, а увесь св^ вщ нацистського проекту кpащoï раси.
Також, в 2011 рощ Украша ще раз була розколотою напередодш святкування 66-oï piчницi Вели^ перемоги. Депутати вщ КПУ внесли до ВРУ законопроект стосовно того, що в уах регионах держави повинно бути вивешено червоний прапор як символ перемоги Радянського Союзу над нацистською Имеччиною. Це визвало багато невдоволень у представниюв захщних регюшв Украши.
Не дивлячись на заборону проводити акцп у Львов^ 9 травня вони таки вщбулися, пщ час яких трапилися сутички мiж представниками ВО «Свобода» та КПУ, «Руськoï едносп», «Рoдiни». В мiстi влада була вимушена забезпечувати спoкiй за допомогою вшськ внутpiшнiх сил, оскшьки атмосфера дня була напруженою, оскшьки радикально налаштованш зривали георглвськи с^чки з перехожих, загострюючи обстановку в мютп
Наступна проблема, яке вшйкае з кoнфлiктoгeннoстi вiднoсин захiдних та схщних регюшв Украши е пpoтиpiччя стосовно зовшшньопол^ичного вектора.
Пiсля отримання незалежносп, кepiвництву нoвoï укpаïнськoï держави довелося вибирати напрям у зовшшнш полчищ. Ключовим стрижнем у визначенш основ i
принцитв зовнiшньоï полiтики держави е проблема нащональних або нацiональниx державних штереав. Для Украши вони полягали у гарантуванш суверенiтету, державно1 незалежностi, самостшносп, збереженнi територiальноï цiлiсностi й непорушносп ïï кордонiв, досягненнi надiйноï безпеки Украши у вах вимiраx -вшськово-пол^ичному, економiчному, екологiчному, гуманiтарному. Визначальними штересами стали подолання економiчноï кризи i динамiчний розвиток народного господарства, забезпечення високого життевого рiвня населення, створення правовоï демократичноï держави, яка зможе штегруватися в европейське i св^ове спiвтовариства [16, с.179]. У зв'язку з цим, для виршення вах вищеперелiчениx завдань, поставлених перед молодою украшською державою, величезне значення мав вибiр стратегiчниx партнерiв, який мав не тшьки внутрiшне, але i зовшшне значення. 1з самого початку, керiвництво Украши натякало на прагнення вступити в европейське ствтовариство. Свропейський вибiр був оголошений швидше як антиросiйський, нiж прозаxiдний. У правлячоï елiти було багато причин для цього, одшею з головних був страх перед Сльциним тсля революцп 1991 року i бажання вщгородитися вiд рiзного роду змш [5, с. 45]. Проте ч^ко"1, ясноï заяви про вступ до того або шшого европейського полiтичного/економiчного блоку до 2 липня 1993 року не було, оскшьки був високий ступшь залежносп вiд паливно-енергетичного комплексу Росп. Тому й були вислови подiбнi тому, що Украша не мае власноï геостратегл, о^м багатовекторностi полiтики протягнутоï руки [3, с. 235].
Такий невизначений курс у зовшшнш полчищ може бути пояснений лiмiтрофним, тобто промiжним розташуванням нашоï держави, що робить скрутним ведення зовнiшньоï полiтики.
Рiшення Украши в 2003 рощ вступити в Сдиний економiчний простiр разом з Роаею, Бiлоруссю, Казахстаном насторожило i викликало низку здивувань у представниюв Свропейського Союзу. Розбiжностi в суспшьсга з приводу перспективностi входження до СЕП були викликаш недостатньою шформовашстю населення щодо можливостi знаходження нашоï держави в СЕП i подальшого проведення евроiнтеграцiйного курсу.
Запрошення Украши в 2011 рощ приеднатися до Митного союзу викликало багато дискусш, на яю влада вщповша заздалепдь ще в 2010 роцi, коли було прийнято закон Украши «Про засади внутрiшньоï та зовнiшньоï пол^ики», в якiй чiтко сказано про приор^етшсть европейськоï iнтеграцiï Укра!ни. Крiм того, зона вiльноï торгiвлi, не дивлячись на явну невипдшсть для Украши, е приор^етною на сьогодшшнш день, та доволi помилковою, оскшьки, на думку багатьох експер^в, iз приеднанням до зони вiльноï торгiвлi Украина втратить бiльше, анiж iз вступом до Митного союзу.
Ще тд час свого президентства Л.Кучма зазначав, що «вибiр мiж Заходом i Сходом для Украши - це постшний вибiр аргументiв для переконання чи iншоï частини суспшьства. Для одних людей очевидним е те, що необхщно зближуватися з сусщами - пострадянськими державами, з якими нас об'еднуе iсторiя, культура, традицп. З цими державами у нас багато спшьного, ми часто робимо однаковi помилки, часто йдемо однаковим шляхом. Прагнення iншоï частини суспшьства - найшвидше входження до Свропи - це споаб оволод^и новими теxнологiями, зацiкавити iнвесторiв, вийти на новi ринки товарiв i працi, скористатися передовими сощальними i державними меxанiзмами для розбудови держави» [8, с. 314].
Сучасний стан розвитку нашоï держави також характеризуеться протирiччами мiж Православною церквою Кшвського та Московського патрiарxату та часп вiзити Патрiарxа Кирила до Украши провокують масовi протести тд керiвництвом ВО «Свобода». Дiï цiеï полiтичноï сили вважаються мешканцями схщних регiонiв Укра1ни як такими, що суперечать концепцп громадянського суспiльства, в якому будь-яка людина мае право на свободне сповщання чи iншоï релiгiï. На наш погляд, це е
продовженням того ж самого регионального протистояння по лшп «Схщ - Захщ», яке впливае й на iншi аспекти протистояння, висвiтленнi нами у статти
Роблячи пiдсумок, слiд навести думку професора, доктора фшософських наук Ф.М. Рудич. Вш зазначае, що «нащя, перш за все, мае спшьну територiю, мову, культуру, економiчнi зв'язки, психологiчнi особливостi, самоiдентифiкацiйнi характеристики. Крiм того, полiтична теорiя визначае нащю як полiтичну спiльноту, яка об'еднуе уах громадян незалежно вщ 1х етнiчного, соцiального походження, культурно-мовних та iнших особливостей. Те, що не вдалося створити украшську пол^ичну нацiю е результат непродумано1 мовно1 та культурно1 полiтики, насильницько1 украшизацп, що призвело до полярiзацп населення за направленням «украшщ - роаяни» чи «Схiд -Захщ». Крiм того, Ф.М. Рудич зазначае, що нащю можливо побудувати лише за наявшстю iдеологiчного консенсусу з найбшьш важливих та значущих щнностей для розвитку громадянського суспiльства [15, с.10].
Неможливо не погодитися iз видатним украшським вченим щодо вдалого коментаря стосовно проблеми едносп наци. Тут слщ наголосити на тому, що дос ми не маемо едино1 культури, едино1 мови, единого погляду щодо подальшого розвитку краши. Проблема полягае в тому, що в Укршш iснуе двi моделi розвитку держави, двi культури, двi мови, два свiтосприйняття та все це проходить антагошзмом мiж захщними та схiдними регiонами. Саме об'еднання цих двох моделей може призвести до процв^ання краши, але втизняним полiтикам бракуе професiоналiзму та бажання, оскшьки за вщсутшстю регiональних проблем, 1х полiтичнi проекти (якi й так е не дуже довготривалими) припинять свое юнування.
Як доцшьно зауважив в свош працi З.Бжезинський, «Свропа не може стати однонащональною державою з причин стiйкостi п рiзноманiтних нацiональних традицiй, але вона спроможна стати формуванням, яке через спшьш пол^ичш органи виражае демократичш цiнностi, якi воно подiляе, визначае сво1 власнi, унiфiкованi iнтереси та е джерелом тяжшня для сво1х сусiдiв по евразiйському простору» [1].
Якщо ми перефразуемо автора «Велико1 шахiвницi», маемо ситуацiю, коли Украша не може стати однонацiональною державою в силу великого вщсотка роаян, але вона може стати державою, яка б виробили спшьш щнносп, не заснованш на етнонацiональному тдгрунп та яка б стала б джерелом тяжшня в швестицшному, культурному, духовному плаш для кра1н Свропи та Азii, тобто стала б схщноевропейською Швейцарiею.
Вiдомий iспанський фшософ Ортега-i-Гасет, який розмiрковував над питаннями нацп, вважае, що еднiсть наци мае на увазi налагодження тюного зв'язку мiж етнiчними та пол^ичними групами. Об'еднання нацiй завжди пов'язано з таким важливим задумом, що потребуе загально1 учасп та таким, що вмiе надихнути людей. А щея державностi повина пронизати кожну живу кл^ину народних мас [10, с.41].
Список використано1 л1тератури
1. Бжезинский З. Великая шахматная доска [Електронний ресурс] / З. Бжезинский. - Режим доступу: http://www.koob.ru/bzenskiy/chess
2. Глава униатов Иосип Слипый, как союзник врагов Украины [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://community.liveiournal.com/rossiya икгаша/281420.Мт!
3. Дергачев А. Геополитика / А.Дергачев - К., 2000. - 406 с.
4. Жадан Г. В. Мовна ситуащя в Украши сощолопчний вимiр / Г. В. Жадан // Стратепчш прюритети. - 2006. - № 1. - С. 88-93.
5. Золотарев В. Свропейська штегращя Украши - найзвичайшсшький мiф / В.Золотарев // Роль ЗМГ у сприянш европейський штеграцп. Свропейська комiсiя, 2001. - 88 с.
6. Киселева Н. Язык лжи защитников «одной мовы» / Н.Киселева // Еженедельник «2000». - 2011. - № 7 (546). - С. А5.
7. Крючков Г.К. Фашизм в Украине: угроза или реальность? / Г.К. Крючков, Д.В.Табачник - Х. : Фолио, 2008. - 414 с.
8. Кучма Л. Д. Про найголовшше / Л.Д.Кучма. - К. : Книга, 1999. - 351 с.
9. Литвин В. Укрш'ш бути / В.Литвин. - К. : ЛьТерра, 2006. - 480 с., ш.
10. Мартыненко А. Кавалерийских атак не будет / А.Мартыненко // Еженедельник «2000». - 2011. - № 14 (553). - С. С2.
11. Ортега-и-Гассет Х. Бесхребетная Испания / Хосе Ортега-и-Гассет. - М. : АСТ : Ермак, 2003. - 269 с.
12. Павличко Д. Украшська нащональна щея: статп, виступи, штервь'ю. Документи / Д. Павличко - К. : Вид-во Соломи Павличко «Основи», 2004. - 771 с.
13. Крен М.1. Етнопол^ика в Укршш: сощо-психолопчний аналiз: навч.поабник / МХШрен. - К. : Ун-т «Украша», 2007. - 408 с.
14. Попов А. Она - таки себя высекла / А.Попов // Еженедельник «2000». - 2011. - №15 (554). - С. F5.
15. Рудич Ф. Нужен всеобъемлющий консенсус / Ф.Рудич // Киевский телеграф. -2010. - № 24 (526). - С. 10-11.
16. Чекаленко-Васильева Л. Влияние регионализма на формирование внешней политики Украины / Л.Чекаленко-Васильева // Этнические и региональные конфликты в Евразии : в 3 кн.: Кн. 2 Россия, Украина, Белоруссия / общ.ред. А. Зверев, Б. Коппитерс, Д. Тренин, - М. : Весь мир, 1997. - С. 179-193.
Стаття надшшла до редакцп 14.04. 2013.
Y. V. Ryabinin
THE FACTORS OF CIVILIZATION CONTRADICTIONS IN UKRAINE
The article is devoted to the issues, that stimulate the development of regionalism in Ukraine that is language issue, different views of Western and Eastern Ukraine inhabitants concerning foreign policy, different treatment of the Great Patriotic war events. The author presents and proves the viewpoint as for immediate solution to all these problems in order to avoid collapse of the country.
The author supports the idea the Ukraine can't be considered to be united country as there so many differences between the regions according cultural and political preferences. One of the pressing problem in Ukraine is the problem of language. It is necessary to emphasize that the inhabitants of Western regions think that Ukrainian language should be the only language of communication on the territory of the whole country, neglecting the right of millions who speak Russian in Eastern regions. Some politicians think that Ukrainian language an become the uniting factor. Such populist statements characterize politicians who don't understand peculiarities of the country. The second problem that the author raises is the attitude towards the events of the Great Patriotic war. The attitude towards it are extremely different because inhabitants of Western Ukraine consider Soviet army soldiers as aggressors down to easterners for whom they are real heroes. Populist party "Svoboda" conducted antimonument campaign in terms of which they demolished several monuments to Soviet politicians thinking that Ukraine will start to develop only after disappearing such monuments. The third point that the author discusses is different geopolitical preference. It is understandable that westerners are eager to join European Union, easterners prefer close cooperation with Russia. So, the author believes that Ukraine can't be united under such conditions and it can lead to ethnopolitical conflicts.
Key words: regionalism, language, political crisis, collapse, history, opposition, West,
East.
