CC BY
223
УДК 32-027.21:323.1(477)
С. В. Матушкша, астрантка кафедри пол^ологл Донецького нацюнального ушверситету
КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ВИМ1Р ЕТНОПОЛ1ТИКИ В УКРА1Н1
Розглянуто концептуальна аспекти ¡снуючих моделей етнополтики. Досл1джено гх основм положення та проанал1зовано специфту реал^зацп в Украгм. Авторкою доведено, що концептуальний вим!р етнополгтики означае моделювання полтичног реальностг в багатонац^ональних державах, але украгнська реальность цим фактором дещо нехтуе. У результат7 цього в1дсуттсть нащональног модел1 етнопол1тики призводить до загострення пол1тичних конфлтт1в та радикалозацИ сепаратистських настрогв як у населення, так 7 политично! елгти.
Ключовi слова: етнопол1тика, етнос, нацгя, етшчна ¡дентичтсть, державна пол1тика.
Актуальтсть теми до^дження полягае у вщсутносп в Укршш ч^ких орieнтирiв та змюту етнопол^ичного розвитку нашо"1 держави. Незважаючи на наявшсть в Украш понад 150 нацш, народностей та етноав, центральний украшський уряд не проводить чггко"1 й зрозумшо"1 пол^ики щодо нацiональних меншин у нашш державi. При цьому акцент багато в чому робиться на застаршому уявленш про соцiокультурний вимiр етшчносп, що означае збереження передусiм культури титульно! нацп. Як засвiдчили останш поди
© Матушк1на С. В., 2014
в Криму та у твденно-схщних областях Укра'ни, така пол^ика показуе не тiльки свою неефектившсть, але й викликае низку сощально-пол^ичних конфлiктiв, якi безпосередньо загрожують територiальнiй цiлiсностi Укра'ни. Також, на наш погляд, варто враховувати, що ускладнень багато в чому додае незрозумша населенню та неефективна за результатами економiчна полггика центральних урядiв, де Укра'на, маючи значний економiчний, енергетичний та культурний потенщал, залишаеться одшею з найбiднiших кра'н Свропейського контенту, i тому соцiально-економiчне невдоволення громадян активуе соцiальний вибух. Отже, на наш погляд, при виробленш державно'' пол^ики у сферi нацiональних меншин необхщно враховувати, що у ХХ1 ст. категорп етнiчностi та етнополтики перестали бути соцiокультурними i все бшьше переходять у полiтичну площину, де центральною проблемою постають не вимоги у центрального уряду прав та преференцш для нацiональних меншин, а ч^ю територiальнi претензп та оформлення 'х у юридичну вимогу. Проте ч^кого оформлення орiентирiв та концепцiй етнополтики в Украш ще не вироблено. Саме виршенню вказаних проблем i присвячено наше дослiдження.
Метою нашого до^дження е комплексний аналiз специфши етнопол^ично1 сфери у концептуальному вимiрi. Задля досягнення поставлено1 мети необхщно виршити низку дослiдницьких задач, а саме дослщити специфiку розвитку укранських етносiв, систематизувати в межах науково"1 статтi iснуючий теоретичний досвiд етнополiтичних процесiв та з'ясувати специфiку концептуалiзацii та прояву етнополiтичних процесiв в Украш. Предметом до^дження е етнопол^ичш процеси сучасно1 Украни.
Об'ектом дослщження виступають фактори впливу на процеси етногенезу в Украш.
Стутнь розробки теми та невиршет питання. Проблематика дослщження етнопол^ичних процеав е одним з найбшьш актуальних та вщносно нових напрямiв в^чизняно"1 пол^ично"1 думки. Упм за 23-рiчну iсторiю незалежносп нашо"1 держави вiтчизнянi науковцi здшснили значний теоретико-методологiчний прорив, який багато в чому пщтвердився й на практичному рiвнi. Специфiкою дослiджень етнополтики в Украш
е три 11 взаемозалежних рiвнi. Перший рiвень стосуеться наукових категорiй та методiв дослiдження етносiв у полчищ з позицiй класичних концепцiй бюорганщизму Л. Гумiльова, С. Широкогорова, А. Баспана, Ю. Бромлея, Д. Ротшильда, Е. Смгта та iнших. Досягненням 1х теорй е творення етнопол^ично! конфлштологй зародження, аргументацй претензiй та шляхiв розвитку етносiв у конкретнш iсторичнiй епосi. Логiчним продовженням цього пщходу е позицiя украшських дослщниюв В. Свтуха, I. Кураса, Л. Нагорно1, О. Нельги, В. Ребкало та шших, якi у сво1х працях пiдкреслювали необхiднiсть дещолопзацй процеав етногенезу, звiльнення державно1 полiтики у сферi нацiотворення вiд напруження та невизначеносп й окремо варто зазначити акцент на виробленш концепцiй етшчно! полiтики. I нарештi, третiй пщхщ, який представлено роботами О. Картунова, А. Кюсе, О. Маруховсько1, Г. Перепелищ й В. Котигоренка, дослщжуе комплекс причин етнополiтичного напруження в Укрш'ш та здiйснюе монiторинг ефективносп державно'1 полiтики у сферi етшчних процесiв. Проте системних дослiджень, яю б на концептуальному рiвнi враховували украшську специфiку й аналiзували державну пол^ику у сферi «етшчних питань», поки що не вироблено, й тому подане дослщження е спробою побудувати концепцй тако1 державно'1 полгтики. Серед базових й засад слщ зазначити, що вона мае орiентуватися на iнтеграцiю та захист штереав усiх етнiчних груп, якi разом й утворюють украшську державу.
Виклад основного матер^а^^ до^дження. Як показуе практика дослщження етнопол^ики, вказане вище вщбуваеться не завжди й бшьш того, в Укршш спостерiгаеться термшолопчна плутанина, де поняття «етнос», «нащя», «народшсть», «етнопол^ика», «етнопол^олопя» подаються одним цшим, що, на думку А. Пономарьова, е не зовам правильно. На думку вченого, тд названими категорiями в Укршш розумiють одне й те саме явище — складну систему сощально-пол^ичних i сощокультурних взаемовiдносин мiж носiями етноознак, де пол^ичний процес розглядаеться у контекст конфлiктностi розвитку таких взаемовiдносин [1, с. 9-11]. 1нший дослiдник С. Широкогоров, у свою чергу, стверджував, що етшчшсть у полiтицi означае специфiчну форму спiвiснування людей, де ва й члени мають спшьну мову, походження, уклад життя та збереження культурних традицiй i передачу 1х iз поколiння в поколшня. I саме та група людей, яка займаеться збереженням та передачею в наступне поколшня певних ознак, i може називатися етносом, нащею та народом, оскшьки цi поняття рiзняться лише кiлькiстю представникiв [2, с. 1-2]. Але наша головна мета полягае не у виявленш сутносп дискусш навколо вказаних наукових категорш, а у створеннi концептуального вимiру етнополiтики з боку держави, яка б дозволила етносам безконфлштно втшювати у життя процес передачi iсторичноi пам'ятi етносiв.
Проблематика вироблення вказаних концепцш бере свiй початок з 70-х рр. минулого стол^тя, де з остаточним розпадом колошально! системи вщбувся науково-теоретичний вакуум дослщження етнопол^ичних процесiв. Корiнь проблеми полягае у тому, що етшчнють пояснювалася як право нацш на самовизначення та утворення нащональних держав. Упм, як показала практика, вказанi процеси вщбуваються у вже сталих крашах й донинi, де право на самовизначення вимагають, наприклад, каталонщ в 1спанй, росiяни у Криму, фламандщ у Бельгii, албанцi у Сербй тощо. I тому, на думку захщних полiтологiв П. Ван ден Берга, Р. Гамбшо, У. Конора та шших, варто вести мову про рiзнi концепцй етнополiтики, де видшяються три фундаментальних - примордiалiстська, органiчно-еволюцiйна та iнструменталiстська [3, с. 14]. Розглянемо 1х бшьш детально.
Примордiалiстська модель полiтики е одшею з найбiльш старших та фундаментальних. У роботах Ю. Бромлея, П. Вандена та П. Ван ден Берга проблема етшчносп розглядалася як вроджена властивють людсько! цившзацй зберiгати власну iдентичнiсть i ототожнювати себе з певним етносом. Тобто ця модель орiентуеться на психолопчну особливють людини самоiдентифiкуватися з певним набором сощальних, культурних, полiтичних та шших характеристик [3, с. 14-15]. Отже, державна пол^ика тут являе собою пщтримку традицшний верств населення й толерантне ставлення до шших етноав, що мешкають поряд з титульною нащею. Сам етнос тут виступае у двох вимiрах — перший вимiр е
юторичним, оскшьки саме iсторична пам'ять етносу е вимiром державно1 полiтики, наприклад — юторична територiя, традицiйна мова, культурш символи. I другий вимiр — юторично1 пам'ятi, де етнос через втрату власно1 територп на грунт почуття ностальгл вимушуе державу утворити для них певш умови для власного розвитку, наприклад курдська проблема або питання кримських татар. На наш погляд, цей вимiр етнопол^ики держави являе собою класичну модель конституцшних гарантш етносiв вшьно проживати на певнiй територп, розвивати власну культуру тощо. Держава обирае тут нейтральну модель поведшки з етшчними проблемами й жодним чином не намагаеться втручатися в етногенез. Але в чистому виглядi така пол^ика не зус^чаеться, оскiльки питання сепаратизму та етшчного тероризму у суспшьсга XXI ст. е вкрай актуальними, i тому держава мае орiентуватися на полiтику «стримування». Сутшсть ще1 моделi знаходить свое вщображення в органiчно-еволюцiйнiй концепцп етнополiтики.
Названа концепщя багато в чому е лопчним продовженням примордiалiстського напрямку, але мае дещо радикальну форму свого впровадження. На думку засновника цього пiдходу Л. Гумшьова, етнос виступае бiологiчним феноменом поличного розвитку соцiальних груп, який з часом ускладнюеться й набувае складного сощокультурного явища самощентифшацп [4, с. 49-54]. Тобто етнос виступае бюлопчним ствтовариством схожих за ментальшстю, мовою та культурою людей, яю впроваджують заходи щодо поширення власного природного ареалу [4, с. 55]. Прикладом тако1 етнопол^ики може слугувати нацiоналiзм або помiркований шовiнiзм, де один iз етносiв прагне встановити власне домшування не стiльки в межах певно1 територп, скiльки в сощокультурному вiдношеннi.
I нарештi, третш пiдхiд, iнструменталiстський, представлений працями таких фахiвцiв, як Р. Бурдье, М. Неш, Е. Хобсбаум, дае системне уявлення про етнополггичш заходи офщшно"1 держави. Названий пщхщ сприймае етнос як данють, наявний факт з уама його властивостями та якостями. Але при цьому акцент робиться на такому складному явищ^ як диференщащя культур, тобто кожен етнос у межах нацюнально1 територп мае для реалiзацii власних iнтересiв, культурних ознак, соцюкультурних орiентирiв тi самi ресурси й умови, що i титульна нацiя [5, с. 115-116]. Разом з цим вказаний тдхщ мае дуже суттевий недолiк — етнос i нацiя тут подаються одним поняттям — «етнонiмом», як ушверсального явища, що не бере свш початок в iсторичному минулому, а акцентуе свою увагу на сучасносп та майбутньому [5, с. 116]. Цей пщхщ мае на мет! уникнення потужного конфлштогенного зародку етнонацюнальних процесiв i на неофщшному рiвнi створюе умови взаемопроникнення культур у едину нацюнальну мету. На наш погляд, саме це ми спостер^аемо у сучаснш Роси, де етнополггика, з одного боку, враховуе ва аспекти багатонацiонального етнiчного потенщалу кряхни, а з iншого — ва етнiчнi групи мають один орiентир iдентифiкацii як «багатонацiональна Роая», де незалежно вiд походження етнос автоматично стае роаянином. У науковш лiтературi така ситуацiя отримала назву «нащя-держава», i вживаеться виключно для випадюв, коли держава мае за мету розчинити ва етноси в однш соцiокультурнiй iдентичностi. На думку Е. Гелмнера, основоположника ще'1 теорп в межах iнструменталiстського пiдходу, нащя повинна мати виключно полiтичне походження з максимальним вщхиленням вiд саморозвитку на етшчнш основi [6, с. 35]. !ншими словами, держава у сво'й полiтицi гарантуе iншим етносам, яю мешкають на 11 територп, рiвнi права з титульною нащею, надае також усi необхiднi ресурси для п саморозвитку, але разом з тим не дозволяе !'м виходити за меж1 нацiональноi самощентифшацп титульного етносу. На наш погляд, така модель багато в чому е ушверсальною, але у той самий час мае ряд слабких мюць, щоб бути застосованою в Укрш'ш. Серед фундаментальних причин, на наш погляд, слщ зазначити таю: по-перше, вказаний пщхщ вимагае вщ держави наявносп едино!' нацГХ, а не розколото'1 по Днiпру, як в Укршш; по-друге, державна пол^ика мае встановити чiткi та зрозумш орiентири етнополiтики, зокрема у мовних, культурних, сощальних питаннях на принципах толерантносп та врахуваннi iнтересiв нацюнальних меншин i жодним чином не пол^изувати жодне з питань, що може призвести до конфронтацп чи етшчного напруження. По-трете, у державнш етнополiтицi необхiдно враховувати явище, яке до
наукового об^у ввiв росiйський дослiдник В. Тишков, коли етнопол^ичне напруження або конфлшт у сучаснiй багатонацiональнiй державi е результатом не притиснення нацюнальних меншин, а реакцiею на пол^изащю невирiшених етнiчних питань i так зване «емоцшне звуження» 1х природного ареалу [7, с. 8]. Тобто постшна шформацшна вiйна, психологiчний тиск на невиршеш питання нацiональних меншин провокують посилення 1х сепаратистських настро1в, з якими держава i починае боротися, а насправдi тiльки пщсилюе уявлення людей, що держава та титульна нащя чинять тиск на нацюнальш меншини. Саме це ми спостер^аемо у Кримськiй кризi 2014 р., де пропозищя колишнього мшютра освiти С. Нiколаенка щодо вщмши скандального «мовного закону» сприйнялася кримчанами як тиск росшськомовного населення й нехтування його штересами. Отже, в Укршш зараз вiдсутня практична реалiзацiя будь-яко1 концепцп розвитку етнополiтичних процеав, i питання розвитку багатонацюнально1 держави фактично стае заручником пол^изаци найбшьш гострих питань, що приносить електоральш дивiденди зацiкавленим особам, а не переачним громадянам. Вирiшити це питання можна шляхом створення спецiального мшютерства з питань етнополiтичних процесiв в Укршш, яке б займалася проектуванням, анал^икою та монiторингом проблем нацюнальних меншим, що дозволило б нашш державi зруйнувати фундамент сепаратистських настро1в.
Висновки та формулювання питань подальших наукових розробок. Таким чином, пщсумовуючи результати дослiдження, можна дiйти таких висновюв. По-перше, питання розвитку етнопол^ичних процесiв вимагае вiд держави створення дiевоi шституцп з монiторингу та анал^ики етнополiтичних процесiв, що означае також реалiзацiю одше1 з представлених концептуальних моделей етнопол^ики. По-друге, при впровадженш офiцiйних заходiв чи пол^ичних рiшень, якi прямо або опосередковано стосуються нацюнальних меншин, необхщно враховувати рiвень пол^изацп етнiчних проблем в Украш. По-трете, в нашiй багатонацюнальнш державi як на концептуальному, так i на офiцiйному рiвнi поки що вщсутш компетентнi iнституцii щодо ршення проблем етнiчних проблем. На наш погляд, наявшсть таких шституцш багато в чому прискорило швидкють трансформацiйних процесiв i подолання системних криз. Саме проектуванню та аргументацп наявносп спецiалiзованих iнституцiй з виршення етнополiтичних проблем i будуть присвячеш нашi подальшi науковi розробки.
Л1ТЕРАТУРА
1. Пономарьов А. П. Етшчшсть та етн1чна 1стор1я Укра1'ни [Електронний ресурс] / А. П. Пономарьов // Режим доступу: http://www.etno.uaweb.org/book1/lecture01.html.
2. Широкогоров С. М. Место этнографии среди наук и классификации этносов / С. М. Широкогоров // Личность. Культура. Общество. - 2000. - Т. 2. - Вып. 4 (6). - С. 1-2.
3. Винер Б. Е. Этничность: в поисках парадигмы изучения / Б. Е. Винер // Этногр. обозрение. -1998. - № 4. - С. 13-16.
4. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли / Л. Н. Гумилев. - М. : Рольф, 2002. - 549 с.
5. Бромлей Ю. В. Этносоциальные процессы: теория, история и современность / Ю. В. Бромлей -М. : Наука, 1987. - 333 с.
6. Геллнер Э. Нации и национализм / Э. Геллнер. - М. : Прогресс, 1991. - 320 с.
7. Тишков В. А. О природе этнического конфликта / В. А. Тишков // Свободная мысль. - 1993. -№ 4. - С. 4-15.
КОНЦЕПТУАЛЬНОЕ ИЗМЕРЕНИЕ ЭТНОПОЛИТИКИ В
УКРАИНЕ
Матушкина С. В.
Представленное исследование посвящено концептуальному измерению этнополитики в Украине. Актуальность подобной темы состоит в отсутствии в Украине четких ориентиров и программ развития этнических групп, проживающих на ее территории. Исследованы основные аспекты концептуального измерения этнополитических процессов в Украине. В исследовании доказано, что концептуальное измерение этнических процессов заключается в экспертном моделировании политических процессов. Особое место уделяется анализу существующих концепций этнополитики с учетом украинской специфики и реалий.
Ключевые слова: этнополитика, этнос, нация, этническая идентичность, государственная политика.
CONCEPTUAL MEASUREMENT OF ETHNICPOLITICAL IN UKRAINE
MatushkinQ S. V.
The presented research is devoted to conceptual measurement of ethnopolicy in Ukraine. Relevance of a similar subject consists in absence in Ukraine of accurate reference points and programs of development of the ethnic groups living in its territory. The main aspects of conceptual measurement of ethnopolitical processes in Ukraine are investigated. In research it is proved that conceptual measurement of ethnic processes consists in expert modeling ofpolitical processes. It is featured the analysis of existing concepts of ethnopolicy taking into account the Ukrainian specif cs and realities.
Key words: ethnopolicy, ethnos, nation, ethnic identity, state policy.
