CC BY
71
8. Карабелеш А. В. Семья и воспиташе молодежи со взглядомъ на карпаторуссюя обстоятельства /
А. В. Карабелеш // Народная школа. - 1935. - № 5. - С. 7-12.
9. Куликова Т. А. Семейная педагогика и домашнее воспитание: учебник / Куликова Т. А. - М.:
Академия, 1999. - 232 с.
10. ДАЗО. - Ф. 28. - Оп. 3. - Спр. 345. Справа про лггш малювальш курси вчителiв та про виплату
нагороди слухачам того курса. 1923-1925. - 90 с.
11. ДАЗО. - Ф. 28. - Оп 3. - Спр. 532. Справа про стан дiяльностi культурноосвпшх рад. 1925. - 175 с.
УДК 811.124'02(07)+94(477) «17/18»
Г. I. НАВОЛЬСЬКА
ОСОБЛИВОСТ1 НАВЧАННЯ ЛАТИНСЬКО1 МОВИ В СЗУ1ТСЬКИХ КОЛЕГ1ЯХ НА УКРАШСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XVII-XVIII СТОЛ1ТТЯ
На ocHoei aHani3y основного освтнього документа «Ratio studiorum» з'ясовано 3Micm навчального предмета «Латинська мова» та визначено методи навчання, яш використовували у школах ордену esy'imie для досконалого оволодтня класичними мовами. Встановлено, ят тдручники й авторсьш твори використовувались у навчальному процеЫ. Визначено особливостi навчання латинськог мови в езутських колегiях в Укра1т у XVII—XVIII ст. i з'ясовано можливостi творчого використання педaгогiчних iдей ордену у сучасному освтньому процесi.
Ключовi слова: латинська мова, методи навчання, навчальний процес, орден eзуiтiв, «Ratio studiorum», eзуiтськi школи.
Г. I. НАВОЛЬСКАЯ
ОСОБЕННОСТИ ОБУЧЕНИЯ ЛАТИНСКОМУ ЯЗЫКУ В ИЕЗУИТСКИХ КОЛЛЕГИЯХ НА УКРАИНСКИХ ЗЕМЛЯХ XVII-XVIII ВЕКА
На основе анализа основного образовательного документа «Ratio studiorum» исследовано содержание учебного предмета «Латинский язык» и определены методы обучения, которые использовали в школах ордена иезуитов для совершенного овладения классическими языками. Установлено, какие учебники и авторские произведения использовались в учебном процессе. Установлены особенности обучения латинскому языку в иезуитских коллегиях в Украине XVII-XVIII вв. и определены возможности творческого использования педагогических идей ордена в современном образовательном процессе.
Ключевые слова: латинский язык, методы обучения, учебный процесс, орден иезуитов, «Ratio studiorum», иезуитские школы.
H. I. NAVOLSKA
THE PECULIARITIES OF LEARNING LATIN IN THE JESUIT COLLEGIA IN THE UKRAINIAN LANDS OF THE XVII-XVIII CENTURIES
Based on the analysis of basic educational document «Ratio Studiorum», the article ascertains the content of such a subject as the Latin language and determines the teaching methods that were used in the schools of Order of Jesuits for mastering classical languages. Analysis of the sources made it possible to establish the textbooks used in the learning process and the list of authors recommended for study. Having generalized the materials of the article, the author distinguishes the features of learning Latin in the Jesuit collegia and establishes the possibilities of using the Order's creative teaching ideas in modern educational process.
Keywords: the Latin language, teaching methods, learning process, the Order of Jesuits, «Ratio Studiorum», Jesuit schools.
Вивчення та викладання шоземно! мови е прюритетним завданням сучасно! освии Украши. Добре володшня мовою не лише полегшуе стлкування, а й веде до глибшого взаеморозумшня та взаемопроникнення культур.
Латинська мова у перюд XVII-XVIII ст. була мовою науки, культури, освiти, тож ïï вивчення мало надзвичайну вагу. Особливих успiхiв досягли у цьому eзуïтськi навчальш заклади.
Дiяльнiсть ордену eзуïтiв, у тому чи^ освiтня, привертала увагу багатьох дослвдниюв: С. Беднарського, Л. Пехшка, Б. Натонського, Г. Кодiни. Сучасш науковi розвiдки украïнських вчених зосереджеш в iсторичнiй площинi (Н. Яковенко, Т. Шевченко, С. Серяков, А. Папазова).
Мета статт - на пiдставi аналiзу джерельно1' бази дослвдити особливостi навчання латинсько1' мови в езуггських навчальних закладах та з'ясувати можливосп творчого використання педагогiчних вдей ордену в сучаснiй педагогiчнiй теорп та практицi.
Завданням середньо1' школи езу1'ти визначали навчання ораторського мистецтва, що Грунтувалося на солiднiй базi латинсько1' та грецько1' мов i класичних традицiях. «Ratio studiorum et institutiones scholasticae Societatis Jesu» - документ, який регулював усю даяльшсть ордену, визначив досконалу риторику як здатшсть користуватися здобутими знаниями. Вона полягала передовсiм в умiннi вживати слова, опираючись на граматично-лiтературнi норми [6, с. 156].
Навчання мало ступеневий характер. На украшських землях юнували школи рiзного рiвия: граматичш класи (неповнi школи), в яких поступово вiдкривали класи поетики i риторики (середнш рiвень), а де була можливють, то викладали фшософш та теологiю (вищий рiвень).
Основним предметом езуггських колегiумiв середнього ршня була латинська мова. Дослiдники визначають три перюди у вивченнi латини: перший - використання шдручникш не езу1'тських авторiв (Еразма Роттердамського, В. Валла, Л. Вiвеса); другий - написання езуггами власних оригiнальних шдручнишв (А. Фрузiуса, Я. Ледезми та ш.); третiй - вибiр Е. Альвареса як автора найдосконалшого тдручника (перше видання 1570 р.) [14, с. 123-125].
Вивчення латисько1' мови передбачало ознайомлення у класi «iнфiми» засад граматики, огляд листiв Цицерона. Другий клас («граматики») опрацьовував твори Цицерона та вiршi Овiдiя. У клас «синтаксис» вiдбувалося досконале опанування всiеï граматики, текстiв Цицерона: «Листи», фрагменти з трактатiв «De Avaritia» («Про жадiбнiсть»), «De Senectute» («Про старють»); Овiдiя: «Liber Tristium» («Скорботш елегiï»), «Fasti» («Фасти»), «De Ponto» («Про Понт»); Вергшя: «Еклоги» та легшi тексти «Еневди»; Теренцiя: вибране [13, с. 30]. У «поетищ» оволодшня мовою зосереджували на вивченш етимологiï слiв, розмаïттi крилатих висловiв [1, с. 184]. Кiнцева мета цього класу - приготування до досконало1' промови, яка була завданням класу «риторики». Важливим вважалося дотримання кiлькох елементiв: знання латинсько1' мови (не граматики, яка закладалася в попередшх класах, а багатства словникового запасу); здобуття ерудицп - з творiв Цицерона «De senectute» («Про старють»), «De officiis» («Про обов'язки»), «De Amicitia» («Про дружбу»), праць юторишв Цезаря, Салюстiя, Лiвiя, Курщя i творiв поетiв Вергiлiя, Горащя [14, c. 126]; вивчення вступу до риторики (definitiones et divisiones) [13, c. 30]. У другому семестрi учш ознайомлювалися з правилами риторики на основi пiдручника Ц. Соареса, а у клас «поезп» викладали також засади версифiкацiï, ршшки [6, c. 185].
Завдання класу риторики було зазначено в «Ratio»: «Стутнь ще1' школи нелегко визначити точними термiнами; тут навчають досконалого красномовства, яке охоплюе дм галузг красномовство i поетику; ця школа дбае не лише про користь, а й про красу» [15, c. 398]. Навчання в цьому клаи под^лося на три групи: навчання мовлення; навчання стилю; набуття знань, тобто ерудици (praeceptis dicendi, stilo, eruditione). Ерудицiю належало черпати з ютори та звича1'в рiзних народiв, писемних пам'яток i кожно1' науки [14, c. 27]. Шсля вивчення творiв Цицерона або опрацьовували вибране з Квiнтилiана, або переходили до практики [13, c. 31]. У кожному клаа виробляли вмiння використовувати здобутi знання у щоденному жигтi [6, c. 156].
На украшських землях ютотш змiни в навчальних програмах, як1 стосувалися вивчення латинсько1' мови, вiдбулися лише в другш половинi XVIII ст.: з 1749 р. ч^ко окреслений «принцип одночасного та рiвномiрного навчання латинсько1' та рiдноï мов» [10, с. 251]. Латинська лтаратура, риторика Цицерона, весь класичний свiт з його мiфологiею та iсторiею стали засобами становлення польсько1' лiтературноï мови, головними i найбагатшими джерелами ерудицiï, стилютичних фiгур [6, c. 241].
У проект! осв!тнього документа, виданому в 1586 р., розглядалися питання стосовно використання методiв, як1 б допомогли учням у здобутт! вiдомостей з латинсько! мови. Вiдтак рекомендовано: по-перше, розмовляти лише латиною серед учшв i вчителiв; по-друге - часто повторювати пройдений матерiал. Документ «Ratio studiorum» 1599 р. також вимагав розмовляти латиною (крiм тих клас!в, як! !! ще не вивчали) [14, с. 133]. Досвiдченi езу!ти-педагоги опрацювали методичнi принципи, щоб дати молодим учителям докладнi, зрозумш вказiвки i тим самим ушф!кувати методи в усiх навчальних закладах ордену.
У навчальному процесi езу!ти застосовували такi методи: словеснi (лекц!я, розповiдь, бесiда, робота з тдручником), практичнi (вправи), наочнi (iлюстрування, демонстрування, самостiйне спостереження).
В освiтнiх закладах ордену переважав метод усного викладання, який передбачав постiйний контакт педагога з учнями. Вiн базувався на принципах досконалосп та грунтовностi. Важливою умовою ефективност! навчання було встановлення близьких стосункiв у тандемi «учитель - учень». Завдання вчителя при вивченш латинсько! мови полягало не у виршенш граматичних завдань, а у формуванш вмiнь i навичок учнiв. Вiн не давав готових ввдповвдей на запитання, а спонукав школяр!в до роздумiв [6, с. 182].
£зу!ти активно використовували дидактичш прийоми: тренування пам'ятi, активiзацiя почутпв та емоцiйних переживань, постановка запитань тд час дискусiй, керування взаеминами учшв у процес навчання (посади декурюна, цензора тощо). Розвиток пам'яп -один iз важливих прийомiв навчання будь-якого предмета, що полягав у запам'ятовуванш лекцiй. Перевiрку проводив декурюн або старший декурiон [15, с. 395]. Документ «Ratio» грунтувався на засада «стшьки знаемо, ск!льки в пам'ятi тримаемо», тому тренування пам'яп тривало по 15 хвилин щодня. «Ratio studiorum» 1599 р. ввдзначав !х дидактичну важливiсть: користь буде подвшною, оскiльки учнi краще запам'ятають те, що повторюють, i швидше закiнчать курс навчання [14, с. 135]. Також з щею метою учш вивчали уривки творiв напам'ять. Проте езу!ти не перевантажували сво!х вихованцiв, тому тривалiсть навчання не перевищувала 5 годин в день [2, с. 143].
Педагопка, на думку езутв, мала включати аналiз, синтез, повторення та активне вiдображення (роздуми), об'еднувати теоретичнi ще! з !х практичним застосуванням. Важливою вважалася не к!льк!сть, а як!сть засвоення знань («Non multa, sed multum») [16, с. 214].
Одним iз найпоширенiших методiв навчання була лекщя. Читання лекцiйного матерiалу викладачi супроводжували поясненням, посилаючись на авторiв, якi трактували виучуване поняття. Шсля викладу професор мав залишатися в аудитор!! ще 15 хвилин, щоб дати змогу слухачам поставити запитання. Шсля лекцп у групах по 10 учшв ввдбувалися швгодинш повторення викладеного матерiалу [9, с. 70-72]. Документ «Ratio» 1599 р. забороняв диктування. Форма лекцiй мала бути такою: спочатку викладач читав усе загалом; потiм коротко виголошував аргумента, пов'язанi з попереднiми вiдомостями; дал!, якщо виклад проводився латинською мовою, невiдомi мiсця пояснював за допомогою !х перекладу iншими, зрозумiлими виразами; тi мiсця, якi вважав за необхвдне закрiпити, диктував або перериваючи пояснення, або пiсля всiе! лекцп [2, с. 143].
На укра!нських землях у школах ордену не ввдмовилися ввд диктування. Популярнiсть методу, мiнуси якого добре бачили езу!ти, можна тлумачити браком пiдручникiв. Конспект ставав подекуди единим джерелом засвоення ведомостей. Проте записи, зроблеш тд час звичайного викладу, не могли замшити пiдручник. £зу!ти, як! працювали в навчальних закладах на укра!нських землях, припинили використовувати диктування лекци лише у другш половин! XVIII ст., коли з'явилося бшьше тдручник!в [12, с. 92]. Пiзнiше сформувався новий метод - диктування з поясненням i дискусiею [17, с. 32].
Методи стимулювання i мотиваци пiзнавально!' д!яльност! також використовували в освгшш системi ордену езу!тiв. Цю роль виконували змагання, диспути, промови, декламацi! уривк!в !з класик!в та написання власних твор!в. Учителi оргашзовували академi! для аналiзу твор!в античних авторiв, а також практикували пу6л!чш вручення нагород. Як прийом навчання використовували участь учшв у театральних виставах, пу6л!чних промовах [14, с. 138].
У суботу чи шший день вiдбувалися двогодинн! щотижневi диспути [15, с. 469]. кр!м диспулв, репетицiй, промов, езу!ти влаштовували урочисп акцi!', на як! запрошували стороншх
oci6. Як винагороду використовували почесш мiсця, присвоения iMeH римських та грецьких геро'в тощо. Нагороди були засобом мобшзацп учнiв до пращ. У «Ratio studiorum» юнував навiть спецiальний роздал «Засади присвоения нагород» [15, с. 374-378]. У класах iснували чотири нагороди: по дм за латинську поезiю i за прозу [1, с. 171].
«Ratio studiorum» 1599 р. звертав значну увагу на роль академш, чим ввдзначалась ix важливiсть у OTCTeMi езу'тського шкiльництва. Академiя була центром позапрограмових дiянь [14, с. 129]. Ii' даяльшсть давала можливють не лише поглибити знання з предмета, а й розширити змют навчально' програми. Було передбачено так академп: 1) теологiв i фiлософiв; 2) риторiв i гуманiстiв; 3) граматишв [15, с. 460-480]. Це були науковi кола, якi гуртували молодь i перебували пiд откою префекта (ним був вчитель). Вони були потрiбнi для певних наукових вправ, а передовсiм для повторення лекцiй, виконання рiзниx завдань, презентацп власних творiв: вiршiв, епiграм тощо [6, с. 389].
Граматисти поглиблювали знання, здобут в школi (перекладали вислови, вправлялися у стилi, тренували пам'ять, повторювали лекцп) [1, с. 223]; ритори i гуманiсти робили проби самостiйноi' творчо' працi: писали вiршi та прозу, брали участь у декламащях. Найкращi твори нагороджували - 'х виставляли на публiчному мiсцi або виголошували на широкий загал. Сзу'ти xотiли дати можливють молодi виявити свою iндивiдуальнiсть, здатшсть до самостшно' роботи [6, с. 389].
Осшльки основою методики езутв було досконале володiния мовами, значення кожного граматичного правила мало бути пояснено так, щоб воно стало цшком зрозумiлим для всix. З щею метою на однiй лекцп опрацьовували лише одне правило; учитель мав пояснювати й iлюструвати його усно та письмово, поки вс без винятку зрозумiють його суть [6, с. 170]. Для кожного правила добирали приклади, на основi яких формулювали завдання i тренували пам'ять. Це ж правило потрiбно було висвилити i при читант, до нього добирали так зват «eruditiones», щоб опанувати теоретичний i практичний аспекти. Вказанi методи, якщо йдеться про вимову, використовували завжди [6, с. 171].
Для кращого засвоення теоретичного матерiалу та вироблення необxiдииx умiнь i навичок у навчальному процесi езу'ти застосовували рiзноманiтнi вправи. Письмовi вправи виконували щодня, крiм суботи [15, с. 444]. У нижчих класах це були диктанти, переклади рiдною мовою i навпаки. Вiд класу синтаксису починалося опрацювання вiльниx тем, а в клаа риторики писали твори повного обсягу. Теми обирали вiдповiдно до здiбностей учнiв [6, с. 172]. У клас завжди утримували не лише увагу, а й запал, пвдгрггий амбщею. Письмовi вправи, як використовували в езу'тських школах, подалялися на кiлька груп. Найпростiшi: диктанти, пояснення продиктованих завдань чи роздшв, переклад латиною та рiдною мовою; описи вражень i предметiв (опис храму, жнив); опрацювання моральних сентенцш (виписування фраз, фiгур автора, добирання синонiмiв); у класах поетики i риторики -складання епiграм, напиив, епiтафiй, написання вiршiв з на^дуванням автора. Письмовi завдання виконували раз у мюяць перед вибором звань i наприкiнцi року перед усним екзаменом. Сзу'ти звертали увагу й на кал^рафш учнiв [6, с. 184].
У клас граматики основну увагу було зосереджено на вправлянш. Тут опрацьовували граматичнi помилки, вдосконалювали орфографiю та пунктуацiю. Вправи на переклад виконували так: перекладали з латинсько' рвдною мовою, потiм навпаки i порiвнювали з оригiналом. Це давало змогу найточнiше опановувати нюанси мови [14, с. 135].
Зазвичай, письмо виправляв учитель, працюючи шдив^ально з кожним учнем. Проте iнодi зачитували вголос кiлька прикладiв з найкращих робiт та кiлька з найпрших. Виправлення написаного проводили такими способами: 1) учитель вказував на помилку i давав можливiсть виправити учневi недолщ 2) учнiв дiлили на групи i вони самi виправляли помилки один в одного, написавши на звороп свое iм'я та iм'я опонента (того, чию роботу перевiряли). Виправлення письма езу'ти вважали найплщшшим методом навчання [15, с. 37].
У клаш поетики «виробляли» стиль. Найвищi вимоги ставили в клаа риторики, бо метою навчання в ньому було досконале красномовство (eloquentia perie^a) [1, с. 172].
Домашш завдання перевiряв у першi твгодини коректор, учитель вибирав кiлька завдань i переглядав 'х iндивiдуально, решта учнiв працювала над взаемним опитуванням або вправами
[1, с. 172]. 1снувало й усне опитування, за якого вчитель обирав кшька завдань та опитував найкращих учнiв [6, с. 173].
Варто зазначити, що основною формою оргашзацп навчального процесу в езугтських закладах освии був урок, пiд час якого вчитель працював з учнями, ведучи iндивiдуальну роботу або роботу в парах. Iнодi викладач розд!ляв клас на частини i поперемшно працював з кожною групою.
Якщо метою навчання у граматичних класах було тзнання мови, пояснення через читання творiв правил граматики, а вже попм читання творiв й опрацювання лiтературних джерел та здобуття ¡сторичних вiдомостей, то в найвищих класах мету змiнювали: найважливiшим був лпературний аспект, стиль переважав над граматикою. «Ratio» встановив певну схему викладу i розбору тексту. Обсяг творiв для рiзних класiв був неоднаковим: для iнфiми - чотири рядки, для граматики - им, для наступних класiв усе залежало ввд складност твору. Шсля читання тексту вчитель переказував суть, вказував на зв'язок ¡з примаками (латиною i рвдною мовами), робив докладний розб!р: у нижчих класах - з погляду граматики, у вищих - з погляду етимологiï та лиературного оформления. Надалi показував учням приклад, вказував на художню цшшсть, проводив пояснення. Розб!р авторського тексту в нижчих класах проводили так, щоб учш могли запам'ятати, не записуючи, а у вищих класах учитель м!г продиктувати все необхвдне [6, с. 174].
У клас риторики аналiз твору мав дещо шший характер. Бiльше уваги зосереджували на тому, як! аргументи використовуе автор, яким е художне оформлення твору, наводили приклади тих же стилютичних фпур, але з шшого твору; учител! анал!зували тв!р з погляду юторп, ерудицiï [15, с. 398-399].
Цшсшстъ та ефектившсть навчального процесу неможлива без використання метод!в контролю та самоконтролю. Контроль знань складався з перев!рки - виявлення р!вня знань (цю функщю виконував декурюн i доповвдав учителев! про результат); оцшки - вим!рювання р!вня знань, умшь i навичок; обл!ку - фшсування результапв у каталоз! вчителя. Виявлення обсягу i глибини знань було завданням вчителя i ставало тдставою для переведення учня до наступного класу.
Ще одним методом контролю був екзамен. Правила, складен! I. Надалем i Д. Ледесмою, передбачали двояк! екзамени: тд час прийняття до школи й упродовж навчального року. Новоприбулих, незалежно вщ мюяця прибуття, екзаменували i призначали до ввдповвдного класу. Письмов! екзамени, як1 проводили тд час навчання, передбачали так! завдання: переклад рвдною мовою з латини чи опрацювання певноï теми латиною [13, с. 28].
Усний екзамен проводили дв!ч! в рш, шсля якого префект укладав новий каталог i кожному мапстру давав список учшв його класу. Екзамени приймав не один професор, а комю!я, що зменшувало в!ропдшсть суб'ективноï оцшки. Префект шил ¡з двома професорами становили екзаменацшну комюш. Вона складала екзаменацшш завдання. Насамперед екзаменатори перечитували реестр ¡з виставленими учнев! оцшками. 1спит проходив у такому порядку: 1) учень зачитував частину твору; 2) проводилося виправлення помилок; 3) здшснювався переклад тексту латинською мовою; 4) ввдбувалося тлумачення уривка з джерел, як опрацьовували впродовж навчального курсу. Оцшка за екзамен формувалася так: брали до уваги тв!р, оцшки, яш виставив наставник, i опитування. Кожен з екзаменатор!в пропонував свою оцшку, i на стльнш нарад! члени комiсiï виставляли загальну: ввдмшно (minenter), добре (accessit), посередньо (mediocriter), недостатньо (defecit) [1, с. 141-142]. Отже, ефектившсть контролю устшносл забезпечувалася достатньою кшьшстю даних для оцшки, всеб!чшстю та тематичною спрямовашстю контролю.
На наступний курс м!г бути переведений лише той, хто досяг середнього р!вня (mediocritas). Цей р!вень визначався вм!нням учня розумии i засвоювати почуте та вивчене i здатшстю ввдтворити його на вимогу вчителя. Р!вень «вище середнього» передбачав здатшсть захистити сво1' твердження, шдкршлюючи 1'х аргументами [1, с. 49]. Так забезпечувалось виконання педагопчних вимог до контролю: систематичшсть, р!зномаштшсть форм, всеб!чшсть, об'ектившсть, диференцшований шдхвд, доброзичливють.
Отже, виб!р метод!в i форм оргашзацп навчання хоч i був передбачений «Ratio studiorum» та чико тдпорядкований мет! виховання гармоншно!' особистосп з високими моральними i
духовними принципами, однак залишав учителевi можливiсть поеднання методiв i прийомiв для забезпечення ефективностi навчального процесу. Водночас його результат великою мiрою залежав вiд методичного та матерiального забезпечення. Базою для вивчення латинсько1' граматики слугував багато разiв перевиданий в усiй Gвропi, у тому чи^ Украïнi, пiдручник -Емануеля Альвареса «De Institutione Grammatica libri tres» [3]. На 200 рошв вiн став першим i найбшьш вживаним пiдручником граматики для езуггських шк1л. «Ratio» 1599 р. рекомендував граматику Е. Альвареса як поибник для вчителiв, а для учшв пропонував римську переробку Турселшя [6, с. 159-160].
Пiдручник Е. Альвареса подмвся на три частини: перша - мютила поняття про ввдмши та дiевiдмiни, - так зваш «Rudimenta» (теоретичнi вiдомостi про частини мови); друга - була присвячена синтаксису; третя - подавала засади поетики, версифшащю, поняття про поетичш жанри. В ньому були: шформащя про погляди як середньовiчних учених, так i гумашотв-граматишв; багато прикладiв з творiв класичних авторiв; методичнi рекомендацiï для вчителiв: спосiб пояснения правил, рекомендацiï щодо завдань й iн. [6, с. 160]. Переробки пiдручника усували довп фiлософськi та iсторичнi примiтки, щоб його могли використовувати як вчител^ так i учш. Крiм зазначених скорочень, було вибрано частини, призначеш для вчителя, як могли слугувати й учням. Серед уривк1в для учшв було взято певш роздши, примiтки, додатки та укладено Гх вiдповiдно до класiв iз позначенням початковими лiтерами, що для якого класу призначено. Одну книжку використовували для чотирьох класiв. Друга змша пiдручника полягала у впровадженнi прикладiв з польськоГ мови (так латинська граматика була водночас граматикою польськоГ мови). Найважливiшу змiну становила замша цших частин оригiнального пiдручника Е. Альвареса новими, набагато коротшими роздшами [6, с. 161].
Отже, ri змши, як сталися, дають нам можливють говорити, що всi провшцп ордену використовували адаптованi для своГ потреб видання [6, с. 170]. На украшських землях використовували тдручники Е. Альвареса рiзних видань. Так, на приклад, граматики 1731 р. i 1737 р. Видання 1731 р. написане латинською мовою [4], а видання 1737 р., очевидно, використовували i для вивчення польськоГ граматики, оскшьки воно мютило переклад польською [3]. Змют шдручнишв сформований за лопчним принципом. Апарат орiентування подано на початку. Тексти, вмщеш в обох шдручниках, репродуктивнi [3; 4]. Шдручник 1731 р. призначався для середнього граматичного класу. Вш мiстив теоретичнi вiдомостi про ввдмши iменникiв та iншi iменнi частини мови, дiеслово й елементарнi правила синтаксису. Граматику Е. Альвареса до 1740 р. видавали 42 рази, а за ЕдукацшноГ комiсiï - ще 14 разiв [6, с. 165]. Щ факти свiдчать самi за себе. Тому можемо стверджувати, що пiдручник Е. Альвареса був найдосконалшим та доступнiшим для вивчення латини в тому обсяз^ якого вимагав документ «Ratio studiorum».
Вивчення мов, граматики, риторики потребувало видання творiв античних авторiв. Найбiльше видавали Цицерона, менше - Сенеку та Салюст1я [11, с. 577]. Окрiм шдручнишв та художшх творiв, упродовж вивчення курсiв поетики i риторики використовували словники. Одним з найввдомших на украшських землях був словник Г. Кнашя «Thesaurus Polono-Latino-Grae^s» 1621 р. [17, с. 199]; шзшше перевидання - 1632 [8] та польсько-латинський словник цього ж автора [7]. Згодом езу1'ти видавали спещальш словники, зокрема «Slownik frazeologiczny jçzyka larinskiego» (1751 р.) Ф. Богомольця, в якому автор тлумачить латинськ слова та вислови польською мовою [11, с. 79].
Як бачимо, езу1'ти створили ввдповвдне матерiальне забезпечення (пiдручники, твори класичних авторiв), що суттево полегшувало працю викладачiв та утримувало високий рiвень освии в навчальних закладах ордену.
Аналiз джерельноï бази свiдчить, що вивчення латинськоï мови мало ступеневий характер. Кожен клас виконував свое завдання: iнфiма - знайомство з основами латини, граматика - вивчення граматики, синтаксис - повне i досконале засвоення латинсько1' граматики, поетика -опанування стилю, риторика - досконале красномовство. На наступний навчальний рш мiг бути переведений лише той, хто опанував попередиiй курс на достатньому рiвнi.
На навчання дисциплши видiляли обсяги часу, як1 ввдповвдали природному подiл^ предмета. Виклад навчального матерiалу мав лiнiйний характер, який забезпечували принципи
науковосп, послвдовносп, доступности системностi, rpyHTOBHOCTi та мщносл знань, наочносп, емоцiйностi, що тдтримувало використання вiдповiдних методiв навчання.
Самобутшсть езу1тсько1 системи навчання латинсько! мови забезпечувалась активним використанням методiв стимулювання i мотивацiï пiзнавальноï дiяльностi yчнiв (диспути, декламацiï, повторення, змагання мiж студентами, академiï, шкшьний театр, нагороди). Щ методи е перспективними для впровадження в сучасний освггнш процес. Особливiстю було й те, що навчання латиськоï мови передбачало не лише вивчення класичних авторiв, а й було джерелом ерудицп.
Напрямками подальших дослiджень можуть бути теми, яш стосуються навчання латинсько1' мови в iнших закладах освии.
Л1ТЕРАТУРА
1. Ratio studiorum: Уклад студш Товариства 1сусового. Система езуггсько1 освiти (серiя: Studia rationis) / Пер. з лат. Р. Паранько, пер. з англ. А. Маслюх. - Львiв: Свiчадо, 2008. - 252 с.
2. Циглер Т. История педагогики / под ред. С. А. Ананьина. /Т. Циглер. - Петербург; К.: Сотрудникъ, 1911. - 501 с.
3. Alvares E. De institutione grammaticae libri tres / Alvares Emmanueles. - Edition nova correctior. -Leopoli: Typis Pauli Golczewski S. R. M. Typogra: Anno Domini, 1737. - 160 p.
4. Alvarus E. Grammaticarum institutionum. Libri primi epistome / E. Alvarus. - Wratislaviae: Typis Acad. Coll. Soc. Jesu, 1731. - 160 р.
5. Alvarez E. De octo partium orationis constructione de concordantiis / E. Alvarez. - Calissi: [s. n.], 1773. - 228 p.
6. Bednarski S. Upadek i odrodzenie szkol jezuickich w Polsce: studjum z dziejow kultury i szkolnictwa polskiego / S. Bednarski - Krakow: Wydawnictwo ksiçzy jezuitow, 1933. - 538 s.
7. Cnapius G. Synonyma seu dictionarium polono-latino / G. Cnapius - Varsaviae: Typis Curiae S.R.M. a P. Prae : Mag. Justi: Juventutis, 1793. - 375 p.
8. Cnapius G. Thesaurus polono-latino-graecus / G. Cnapius - Cracoviae: Typis Francisi Caesarii, 1632. - T. 3: Continens Adagia Polonica. - 1388 p.
9. Darowski R. Przepisy dotycz^ce nauczania filozofii w uczelniach jezuickich w Polsce w XVI wieku / R. Darowski // Studia z historii filozofii: Wydzial Filozoficzny Towarzystwa Jezusowego. - Krakow, 1980. - S. 47-85.
10. Encyklopedia wiedzy o jezuitach na Ziemiach Polski i Litwy (1564-1995). -Krakow: WAM, 1996. -882 s.
11. Jezuicka ars historica. - Krakow: Wydawnictwo WAM, 2001. - 702 s.
12. Piechnik L. Akademie i uczelnie jezuickie / L. Piechnik // Dzieje teologii katolickiej w Polsce. -Lublin, 1975. - T. 2, cz. 2. - S. 53-101.
13. Piechnik L. Gimnazjum w Braniewie w XVI w. Studium o pocz^tkach szkolnictwa jezuickiego w Polsce / L. Piechnik // Nasza Przeszlosc. - Krakow, 1958. - T. 7. - S. 5-71
14. Piechnik L. Powstanie I rozwoj jezuickiej Ratio studiorum (1548-1599) / L. Piechnik - Krakow: Wyd. WAM: Wyzsza Szkola Filozoficno-Pedagogiczna «Ignatianum», 2003. - 264 s.
15. Ratio studiorum et Institutiones Scholasticae Societas Jesu per Germaniam olim vigentes collectae, concinnatae, dilucidatae f G. M. Pachtler S. J. - Berlin: A Hofmann & Comp., 1887-1894. - Т. 1. -1887. - 460 р; Т. 2. - 1887. - 524 р; Т. 3. - 1890. - 486 р.
16. The Jesuit Ratio studiorum: 400th anniversary perspectives / edited by Vincent J. Duminuco. - New York: Fordham university press, 2000. - 307 p.
17. Z dziejow szkolnictwa jezuickiego w Polsce (Wybor artykulow) / wstçp, wybor i oprac., mapki, wykaz szkôl, bibliografia, indeks Jerzy Paszenda. - Krakow: Wydaw. WAM: Ksiçza Jezuici, 1994. - 259 s.
УДК 37.091.3"19"
В. Б. СОП1ГА
МЕТОДИЧН1 ОСОБЛИВОСТ1 ВИКОРИСТАННЯ НАОЧНИХ ПОС1БНИК1В НА ЗАНЯТТЯХ АВТОСПРАВИ У 50-80-Т1 РОКИ ХХ СТОЛ1ТТЯ
Розкрито доцтьтсть використання наочностг на заняттях iз автосправи та методичш особливостг застосування наочностi у 1950—1980-i роки. До^джено iсторичнi аспекти застосування техтчних засобiв навчання у якостi наочних поЫбниюв. Визначено та охарактеризовано два етапи
